Історія костелу Матері Божої Скорботної
смт Стрижавки

Денисова Л.М.

Мандруючи на яхті чи човнах вверх по Бугу, минаючи ліс Грохольського, що на правому березі одразу за Вінницею, потім між численними мальовничими острівками, пропливаємо далі по протоках між ними, на високій крутій скелі видно високий хрест, а за ним будівля каплички – «гробниця». Таку назву отримала сімейна усипальниця двох гілок роду Грохольських – п’ятничанських та стрижавських.

Але більше всього вражав, підпливаючи до с. Стрижавки, великий білий палац Грохольських, який зарахунок відкритої великої галявини на високому схилі перед помпезним головним фасадом палацу, якого було видно з ріки. Палац стояв в оточенні великого пейзажного парку зі столітніми дубами та природними скелями.

Недалеко від маєтку Грохольських, перспективу з ріки замикає розташована між двома сільськими дорогами монументальна біла споруда костелу з гарними класицистичними пропорціями, увінчана баштою – ротондою.

Такий чудовий мальовничий пейзаж недалеко від Вінниці, що був прикрасою місцевості, ще існував до 1920-х років…

Що відбулося з костелом, з палацом? Палац зруйновано та спалено , від нього і сліду не залишилося. Будівля костелу зазнала втрат – струнка башта-ротонда знесена, а приміщення у різні роки використовувалося під магазин, будинок піонерів, просто клуб, бібліотеку.

Сумно стає, як поступово знищувалося надбання не одного покоління нащадків Грохольських та праця місцевих майстрів, селян.

Шляхетний рід Грохольських на Поділлі розпочався з графа Міхала Анджея Грохольського (1705 – 1768), який одружився з Анною Радзімінською, донькою Міхала, власника П’ятничан, Сабарова, Вороновиці та інших поселень Брацлавщини. Уміло управляючи маєтками дружини, М.Грохольський їх примножив, купуючи Тростянецький та Стрижавський ключі, останній купив у А.Потоцького. Міхал Грохольський фундував для Вінницького домініканського монастиря та костелу Успіння Пресвятої Богородиці на їх утримання 30 тис. злот. У відповідь, з пошаною до нього, у підземеллі Вінницького домініканського костелу було влаштовано родинний склеп Грохольських, де й поховали Міхала Грохольського та його дружину. Маєтки М.Грохольського, в тому числі і Стрижавку, успадкував його син – Марцін Грохольський (1727-1807) – земський суддя, який потім стає каштеляном воєводства Брацлавського. Але двір тримав у П’ятничанах.

Помер Марцін у Львові, похований був у родинному склепі в домініканському костелі у Вінниці.

Наступним власником Стрижавки стає граф Міколай Грохольський (1781-1864), син Марціна та Цецилії з Холоневських, який народився у П’ятничанах. Одружився у 1808р. в Янові зі своєю кузиною Емілією Холоневською. Тому мусив отримати для шлюбу «дозвіл апостольської столиці на усунення канонічної перешкоди, яку створювала така близька кровна спорідненість».

Був обраний у 1809 р. маршалком шляхти Вінницького повіту, 1811р. – подільським губернським маршалком.

Міколай Грохольський з усіх успадкованих маєтків за свою родинну садибу обирає Стрижавку, де будує у 1811р. палац та облаштовує навколо нього великий пейзажний парк. Для католиків Стрижавки та поряд розташованих селищ, більша частина з яких працювали в економії поміщика, надав кошти на будівництво костелу Матері Божої Скорботної в центрі селища. Будівництво костелу закінчено у 1827 р., 1838 р. кам’янецьким епіскопом Ф.Мацкевичем був освячений. Будівлі костелу та палацу збудовані за проектами італійського архітектора, прізвище якого в сімейних архівах Грохольських не збереглося.

Палац розташований на підвищеному схилі, зліва від дороги з мосту через Південний Буг. Імпозантна будівля з шестиколонним портиком на центральному ризаліті головного фасаду, архітектура якого вирівнювалася гарними пропорціями та формами розвитого класицизму. В палаці було велике зібрання книг, картин відомих художників.

Костел збудований пізніше, але теж мав архітектурне рішення будівлі в стилі розвитого класицизму поширеного на початку ХІХ ст. в європейських країнах. Головний фасад підкреслено порталом з двома колонами, над порталом влаштовано напівкругле вікно, а над ними завершення у вигляді трикутного фронтону. Симетрично з обох боків по кутах бокові фасади замкнені ризалітами, які мали напівкруглі фронтони. Стіни ризалітів прикрашені виразними горизонтальними рустами за рахунок цегляної кладки. На рівні підвіконня верхніх вікон по периметру будівлі виконаний карниз зі складним профілем. Стіни будівлі увінчані по периметру декоративним класичним фризом з тригліфами та розетками. Аналогічні елементи архітектор застосовував і на фронтоні палацу.

Акцентом та чудовим завершенням будівлі костелу була башта, що збудована над головним входом до костелу, у вигляді стрункої невеличкої ротонди, оточеної іонічними півколонками, з низьким куполом над нею.

Крім розбудови палацу та костелу, граф Міколай Грохольський удосконалює на обширних землях своїх маєтків сільське господарство та садівництво, і навіть поставляє фрукти до Росії.

У 1834 році М.Грохольський, після скасування у 1832 р. ордену домініканців та передачі Вінницького костелу домініканців православній єпархії, мусив знайти місце на межі між стрижавським та п'ятничанським маєтками Грохольських, серед лісу на високому скелястому березі р. П. Бугу, та збудувати за проектом архітектора Лакуфера (Lacufera) каплицю (родинний мавзолей), яку чудово було видно з ріки.

Але якраз на той час в Російській імперії після польського повстання 1831 року, влада довгий час забороняла використовувати каплицю за призначенням. Після довгих зусиль, тільки у 1888 році російська влада дала згоду на перепоховання рідних, і то на стрижавський цвинтар, де і досі знаходяться їх могили, в тому числі і Міхала Грохольського, судді землі Брацлавської.

При Міколаї Грохольському у 1847 році в Стрижавці на кошти графа та православних прихожан будується православний храм на честь Успіня Пресвятої Богородиці.

За часів панування графа М.Грохольського Стрижавка стає, так би мовити характерним для того часу містечком, в якому були костел, церква, синагога та відбувалися ярмарки.

Коли його донька Марія (1820-1853) виходить заміж (1843) за Альберта (Войцеха) Моравського, він отримує як придане Стрижавку. Після її ранньої смерті Марії, А.Моравський стає священиком.

Стрижавку успадковує його молодший син – Джозеф Моравський, який не дуже переймався господарюванням, тем більше ще мав великі борги. Внаслідок чого у 1880 році родовий маєток Грохольських у Стрижавці, Джозеф Моравський виставляє на продаж. Стрижавка опиняється під загрозою продажу в чужі руки. Тадеуш Грохольський, двоюрідний брат Джозефа, сплачує усі борги, якими був обтяжений маєток.

Стрижавський маєток на момент купівлі був у жалюгідному стані – як господарство, так і палац, і містечко в цілому. Оскільки на той час в Росії діяла заборона на продаж власності іноземцям, Тадеуш Грохольський оформлює оренду маєтку на 16 років. Але договір був укладений таким чином, що фактично прирівнювався до купівлі-продажу.

Стрижавка переходить до графа Тадеуш Грохольського (1839-1913), який був сином Генріха Грохольського власника маєтку у П'ятничанах. Вчився у школі юнкерів у Петербурзі (1859), звільнений зі служби, виїхав 1860 року на малярські студії до Парижа, де навчався у відомого портретиста Л.Бонна. Здійснив подорож по Іспанії, відвідав Рим, Мюнхен, Відень і Краків, де зблизився з Ян Матейком. У навчанні затоваришував з талановитим юнаком І.Соколенком, селянином з володінь З. Бжозовського, який згодом стає відомим як портретист Ян Засідатель. Тадеуш ним опікувався і впроваджував його до майстерень відомих європейських живописців. Ті спільні подорожі так сформували обох дебютантів в живопису, що, повернувшись до Парижа, обидва отримали похвалу від Л.Бонна.

Після переїзду до Стрижавки Тадеуш Грохольський розпочинає відбудовувати стрижавський палац та відновлювати господарство. В той же час він мусив одночасно боротися, як з попереднім власником, який почав вимагати доплати, так і з російськими чиновниками, які намагалися відібрати маєток. Допомагає вирішити це питання його петербурзький друг, російський міністр В.Фредерікс.

Тадеуш Грохольський багато часу присвячував і громадській діяльності. Разом з братом Станіславом Грохольським (власник маєтку у П'ятничанах), заснував у Вінниці 1880р. перше позичково-ощадне товариство, так званий Селянський банк. Кілька разів обирався присяжним засідателем у Вінницькому повіті.

Крім того граф Тадеуш Грохольський продовжує займатися малярством. Творча спадщина графа не обмежувалася малюванням портретів членів своєї роди, місцевих селян, Тадеуш створює релігійні полотна для Стрижавського костелу. Для костелу він написав полотно "Христос" та виконав копію з полотна Тиціана – Матір Божа Скорботна, яка було встановлена в головному вівтарі костелу між шістьма білими колонами, простір якого на сьогодні замуровано, а колони розібрані. Також в інтер'єрі можна було побачити ікону Успіння Пресвятої Богородиці (копія з полотна Мурільйо) і портрет засновника костелу Міколая Грохольського. Він виконав 4 копії полотна Л.Бонна "Христос" на блясі, які були розміщені на хрестах, установлених у Стрижавці біля костелу та каплички-мавзолею, м. Княжому й Купині.

Крім того Тадеуш Грохольський у 1881-1901 роках брав участь у виставках Товариства мистецтва в Кракові, а на виставці польського малярства у Львові 1894р. отримав срібну медаль. Експонував свої твори також у Парижі й Варшаві.

Помер Тадеуш Грохольський 16.07.1913р. у Стрижавці. Похований у родинній каплиці-мавзолеї поблизу Стрижавського маєтку. Невідомо, чи відбулося його перепоховання після зруйнування каплички.

Його син Генрі (17.03.1896-1931) під час революції зумів перевезти деякі цінні родині зібрання, зокрема, родинні портрети, зі стрижавського палацу до Вінниці і передав до краєзнавчого музею. У 1918 р. палац, родинну усипальницю Грохольський над Бугом у Стрижавці спалили. У 1920 р. Генріху Грохольському під час київського походу Війська Польського, зумів забрати з музею власність родини та перевезти до Варшави, де всі колекції загинули під час Варшавського повстання у 1944 році.

У 1920 р. закривають костел, щезають всі культові предмети, живописні роботи та інші культові ознаки, як в інтер’єрі так і зовні. Доля релігійних живописних робіт Тадеуша, зокрема, зображень Хрестової дороги виконаних на атласі, що зберігалися під склом, живописних портретів епіскопів, що висіли у різниці невідома.

Палац, костел та життєвий шлях родини Грохольських на Поділлі детально описано в історичних документах, що збереглися в родинному архіві Грохольських (дивись - http://www.grocholski.pl).

Понад 70 років будівля костелу використовувалася не за призначенням і при цьому безжалісно перебудовується. Перші втрати нанесені при скасуванні костелу та пристосування будівлі під клуб у 1920-х р. Знесена яскрава ознака будівлі як культової споруди – башта-ротонда. Відгороджено цегляною стіною вівтар костелу від його центрального приміщення. В приміщені вівтаря будують сходову клітина, при цьому облаштовують другий поверх з обох боків вівтаря. В центральні частині костелу в стіні з південного боку пробиті прорізі для вікон, згодом знову були закладанні. Балкон-хори відгороджують від центральної частини костелу. Змінюється форма даху костелу, над боковими ризалітами розібрані напівкруглі фронтони. Поряд на території костелу стояла дзвіниця, яка була теж зруйнована ще 1920-х рр.

Рішенням виконкому Вінницької обласної ради від 27.09.91 №246. будівлю костелу передано у користування релігійній громаді Римсько-католицькій парафії Матері Божої Скорботної м. Стрижавки, яка розпочала виконувати відновлюючі роботи. На превеликий жаль, башта на даху костелу виконана з порушенням автентичних пропорцій, що впливає на архітектурне сприйняття будівлі костелу в цілому.

Багато років будівля костелу взагалі не сприймалася як культова споруда, тільки пам'ять людська та науковці бачили в споруді з незвичними формами, на в’їзді до центру с. Стрижавки з мосту через Південний Буг, колишній парафіянській костел.

Тому є надія, що після завершення реставраційних робіт, костелу Матері Божої Скорботної повернеться його історичний архітектурний образ в стилі класицизму, який він мав у ХІХ ст.

Костел має стати у ХХІ ст. прикрасою історичної частини Стрижавки і зайняти достойне місце серед пам’яток архітектури та містобудування нашого регіону.

Архівні документи

Державний архів Вінницької області (ДАВО)

1. ДАВО – Фонд Д-470. – Оп.1. – Спр.379

2. ДАВО – Фонд Д-200. –Оп.1. – Спр.246,558

3. ДАВО – Фонд Д-200. – Оп.1. – Спр. 45

4. ДАВО – Фонд Р-992 – Оп.1. – Спр. 45

Література

1. Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета.. Вып. 9 : Приходы и церкви Подольской епархии / под ред. священника Ефимия  Сецинского.– Каменец-Подольский : Тип СП. Киржацкаго, 1901.– 1064 с.

2. Історія міст і сіл Української РСР : в 26 т. Вінницька область / редкол. : А.Ф. Олійник (голова) та ін. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1972. – 778 с.

3. Гульдман, В.К. Подольская губерния : опыт географическо-статистического описания / В.К. Гульдман. – Каменец-Подольский, 1889. – 414 с.+ 63 с. + табл.

4. Адресный календарь Подольской губернии. – Каменец-Подольский, 1909.

5. Малаков, Д.В. По Брацлавщине : (от Винницы до Тульчина) /Д.В.Малаков. – М. : Исскуство, 1988. – 174 с.

6. Генрі Grocholski : сайт в Інтернеті. – Режим доступу : http://www.grocholski.pl . – Назва з екрану.

7. Колесник, В. Відомі поляки в історії Вінниччини : біогр. слов. /В.Колесник; Вінниц. обл. краєзн. музей, Вінниц. обл. універс. наук. б–ка ім.К.А. Тімірязєва, Краєзн. т–во «Поділля». – Вінниця : Розвиток, 2007.– 1008 с.