ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації



Народний календар

6 Січня (Святий вечір)

Святий вечір у давнину відмічався в ніч  на 25-те  грудня. Двадцять п'ятого грудня день більшав на 1 хвилину, тому напередодні, ввечері 24 грудня відмічалось велике свято на честь відновлення, народження сонця, світла.  Відродження  світла знаменував собою і новий вогонь, який добували в цей день при допомозі кременю і кресала для приготування святкової вечері. Після введення християнства з язичеською Колядою співпало одне  з  найбільших християнських свят - Різдво Христове.

З переходом на юліанський календар літочислення спростилось, відпала  необхідність  щорічно  визначати  періоди  зимового   та літнього сонцестояння, весняного та осіннього  рівнодення.  Проте юліанський календар (старий стиль) мав невелику похибку (11  хв. 14 сек.), яка із століттями ставала все помітнішою.  Вчені Західної Європи порадили папі  Римському  Григорію  ХШ запровадити  новий  більш  точний календар,  який  би ліквідував, невідповідність між астрономічним  і  календарним часом. Новий, так званий, григоріанський календар було введено  в католицькому світі в 1585 році.

В наш час за григоріанським  календарем  йде  літочислення  в більшості країн світу. 14 лютого 1918 року він був  запроваджений і на території колишньої Радянської  Держави.  Проте  православна церква нововведень так і не визнала. Саме через це  Різдво відмічається в православ'ї  не 25 грудня, як у інших країнах, а 7  січня (25 грудня  за старим стилем).

Святий вечір  був ініціальною датою - початком світлового року. Люди вірили, яким буде перший день, таким і весь рік. Щоб рік був багатим, на покуті ставили сніп жита,  або  пшениці,  долівку встеляли соломою, під горщик з кутею стелили сіно. На  стіл клали обереги: голівку часнику, або маківку від нечистої сили і лихих духів, окраєць хліба з сіллю, щоб бути весь рік ситим, грудочку цукру, щоб життя було солодким і монетку, як  правило  2 копійки, щоб всі були в парі, крім того вірили в магічну силу металу, особливо білого.

Забезпечити добробут сім'ї на весь рік мав і багато  накритий стіл, про що свідчить ще одна назва свята - Багата  кутя.  В  цей день в більшості сіл Поділля готували 12 страв, а подекуди 13 або 18.  С.І. Килимник на основі глибоких досліджень приходить до думки, що найчастіше готували 12 страв тому, що протягом року Місяць оббігає Землю 12 разів. "Отже,  кожному  місяцю  наче  присвячена страва. По-друге, на Багату Кутю мусять бути приготовлені страви з усієї городини та садовини,  що тільки є в господарстві, щоб  усім цим прийняти й бога врожаю і святі душі дідів-прадідів... А вони, покуштувавши всього цього, дадуть у цьому році іще  більший  урожай." (С.Килимник. Український рік у народних звичаях в  історичному освітленні. Книга 1. Київ, 1994. С.20-21 ).

З обрядовою їжею - кутею і узваром обходились  особливо  урочисто.  Господар промовляв: "Соб, кутя, на  покуття".  Господиня, кудкудакаючи (щоб кури гарно неслися), несла приготовлену кутю на почесне місце - покуття і ставила  поряд  із  снопом  (обжинковою квіткою). Переносячи кутю із покуття на стіл, жінка  квоктала,  щоб квочки добре на яйцях сиділи, а дітки цяпали, щоб курчатка водилися. Узвар ніс старший синок, або сам господар, при цьому вони гули , як бджоли.

Батько запалював свічку, всі члени сім'ї, затамувавши подих, слідкували куди похилиться полум'я: якщо на покутя, або на піч - членів сім'ї стане більше, дитинка народиться, або син  невісточку приведе,  якщо до дверей - сім'я зменшиться, дочка заміж  піде, син - до війська, або хтось відійде назавжди.

Серед хлібних виробів обов’язково повинні бути книші, калачі, пироги, обрядовий хліб “Василь”, “рожество” для корови (див. обрядові хліби).  В деяких селах  на столі один поверх іншого стояли три обрядових хліби – хліб “хазяїн”, “Василь” і “йорданський калач”.   Конструкція із цих хлібів  очевидно символізувала якесь древнє божество. За ним ховався  батько  і   запитував діток, чи вони його бачать. Ті відповідали,  що  не  бачать,  тоді батько говорив: "Дай, Боже, щоб і на той рік не бачили, щоб і нарік хліб уродився". 

Це свято в першу чергу було сімейним, за одним столом збиралися всі члени родини. В гості в цей день не ходили, якщо  когось Святий вечір застане в дорозі чи в чужій хаті - весь рік блудитиме по далеких дорогах та чужих кутках. До рідного дому  на  святу вечерю прилітали і душі померлих предків, тому перед тим як сісти за стіл, дітки обов'язково дули на лаву, щоб бува Духа  якого  не привалити, а перед початком трапези господиня  промовляла: "Просимо всіх і мертвих і живих до святої вечері".

Першу ложку куті набирав батько і йшов Мороза кликати, виходив на поріг, або підходив до вікна і говорив: "А йди, Морозе, кутю їсти, а як не приходиш до нас,  щоб  не  приходив  і  на  наші посіви". Набирав другу ложку і підкидав до  стелі,  а  дітки  долоньками ловили, вірили, хто впіймає найбільше куті,  той  влітку рій бджолиний впіймає. Під час вечері не можна було сваритися чи сперечатися, щоб у сім'ї весь рік була злагода, пити воду, щоб спрага не мучила (пили  лише узвар), старалися до закінчення трапези не випускати ложки з рук, щоб влітку в жнива серпа з рук не випускати.

Господиня під час вечері сиділа на почесному місці під образами, на покутті  і до закінчення трапези не мала  права  вставати, щоб квочки добре сиділи, не вставали з насиджених яєць. Якщо щось потрібно було подати до столу, чи принести ложку для  випадкового подорожнього, вставали дітки, або чоловік.

Після того, як сім'я повечеряла, батьки кидали на долівку  в солому горіхи, дрібні монети, цукерки. Діти, шукаючи їх,  повзали по соломі, мукали, мекали, кувікали, цяпали ..., а батьки  легенько смикали їх за волосся вгору, щоб телятка, ягнятка, лошатка, поросятка були вухаті й волохаті, а курчата, гусята, каченята  -  чубаті, щоб велася всяка живність.

Після вечері зі столу не прибирали, їжу і ложки залишали для душ померлих родичів.   Приблизно так відзначали Святий вечір у більшості сіл України, проте в різних регіонах були свої відмінності.

Обов'язковим атрибутом зимових святок був  дідух,  що  уособлював  дух предків, дідів. Ось лише роль дідуха в різних регіонах відігравали різні символи. Так, в центральних районах України, зокрема на більшій території Поділля, дідухом називали солому, якою встеляли долівку на Святий вечір. Від Коляди до Нового року дідух (солома) лежав на долівці, в хаті  цілий  тиждень не підмітали. В західних районах  дідухом  називають  останній обжинковий сніп, або обжинкову квітку. Тут дідух справжній витвір мистецтва, він має вигляд солом’яного деревця, яке плетуть   із колосся жита або пшениці, іноді додають стебла  і інших  злаків. Дідух (солом’яне деревце) стоїть на покуті  від Святого  вечора до Нового року.  А  в  Придністровських районах України можна зустріти досить незвичайного дідуха - це гарбуз з прикріпленим до хвостика колоссям пшениці і жита.

Ось як розповідає про  обрядові  дії  з  дідухом (гарбузом)  Ковальська Ксенія Василівна - жителька села  Березівка  Могилів-Подільського району:

- На Святий вечір господар йде в льох, тричі кланяється гарбузові і вносить його до  хати,  прив'язавши  до  хвоста  колоски хліба. Гарбуз цей називають дідухом. Всі члени родини качають  по черзі дідуха по долівці від порогу до столу, щоб скільки зернят у дідухові, стільки було достатку у сім'ї.  Дітки  при  цьому  наслідують голоси домашніх тварин, щоб живність велася.  Під  столом дідуха поміщають у гніздечко із сіна, сідають за стіл  і  кладуть на нього ноги, щоб всі члени родини були  здоровими  у  наступному році.  Першу  ложку  куті  кладуть  на  дідуха,  "годують   діда".   Дідух - гарбуз лежить під столом від Святого вечора до Нового року.  На Старий Новий рік хлопчики посівальники розбивають гарбуза дідуха об долівку, збирають його зернята в миску і передають господині, за що отримують винагороду грішми та солодощами. 

За давньою доброю традицію на  Святий  вечір  дітки  носили дідусям, бабусям, хресним  батькам,  бабам-повитухам  вечерю. Мати зав'язувала їм у вузлик гостинці: калач, пироги, варенички в  мисочці, іноді і кутю. Люди, яким принесли вечерю, пригощають  дітей своєю кутею, цукерками, пряниками, яблуками, горіхами, дають  їм дрібні гроші, а іноді передають через  діток  свої  гостинці  їх батькам (обмінюють калач,  пироги).  Носили  вечерю  і  одиноким немічним сусідам. Це -  вияв милосердя, любові до  ближніх, особливо знедолених, стареньких. В деяких селах вечерю носять  не на Святий вечір, а в перший день Різдва.

Після обрядових дій в хаті, люди старшого покоління йшли до церкви, а молодь і  діти   -  колядувати. В різних селах колядують в різний час. Діти, як правило, колядують на Святий вечір,  молодь - в одних селах на Святий вечір, в інших на Різдво,  дорослі люди  - на перший, а то і на другий день Різдва. Кошти, зібрані від колядування громадою молоді чи дорослих людей, йшли на доброчинність  – благоустрій села, потреби церкви, школи і т.п.

Останнім часом в літературі часто з’являються твердження про те, що колядувати ходять лише хлопчики. Польові матеріали, записані на Поділлі, спростовують такі твердження. Автором не зафіксовано жодної інформації про те, що в Подільських селах дівчатка не колядують. Навпаки, літні люди стверджують, що колядувати і носити вечерю дозволялося дітям будь-якої статі - і хлопчикам і дівчаткам.

Серед молодіжних ватаг колядників переважають парубочі громади. До сьогоднішнього дня в селі Стіна Томашпільського району  зберігся дуже красивий обряд вшанування парубочою громадою дівчат. На Різдво парубки  обходять із зіркою двори, де є дівчата, і величають колядкою кожну “ґречну панну”. Якщо хлопці минають хату дорослої дівчини (таке трапляється дуже рідко), це означає, що вона через свою поведінку чимось не заслужила їх поваги, або ж на їх погляд ще не доросла до дівування. Свій спів під вікнами дівчат хлопці закінчують словами:

“А з цього слова, бувай здорова

Ґречна панна на ім’я (вказується ім’я дівчини)

Не сама з собою, з батьком, з ненькою,

З усіма нами, з колядниками.

Радуймося й веселімося,

Рожеству святому поклонімося.

Добрий вечір!”

“Доброго здоров’я” – відповідають з хати. Дівчина бере велику миску, кладе туди горіхи, пряники, яблука, цукерки, зверху кладе пару великих  калачів, виходить на сінний поріг і промовляє: “Хлопці молодці, прошу Вас на коляду”. Один з хлопців приймає миску і промовляє: “Хлопці молодці, просить ґречна панна нас на коляду”.

Хлопці відповідають: “А ми теє чуємо, ґречну панну віншуємо, цією колядкою, а Бог щастям і здоров’ям. Добрий вечір!”

–  Доброго здоров’я.

Один із хлопців знімає з миски калачі і піднімає їх  над головою дівчини, другий висипає в торбу міхоноші дівочі гостинці, а  дівчині в миску кладе свої два горіхи, двоє яблук, два пряника, два цукерки, щоб дівчина зустріла свою пару. Поверх  гостинців парубок кладе калачі, які тримав над головою і віддає миску дівчині. Вклонившись,  дівчина забирає калачі і гостинці, йде до хати, а хлопці ідуть колядувати далі. Цей ритуал говорив про добре ставлення парубочої громади до дівчини і віщував їй щасливе і швидке одруження.

Колядники на Святий вечір і Різдво ходили з зіркою. Зірка в  пізніші часи символізувала християнську "віфлеємську зірку", яка за  легендою, з'явилась на небі після народження Ісуса  Христа.  Проте, якщо придивитись до зірки уважніше, вона все ж більше  нагадувала сонечко. Виготовляли зірку найчастіше із звичайного решета (обичайки), яке  обклеювали кольоровим папером, фольгою, в  середину вставляли свічку, а по колу прикріплювали сім, вісім, або дванадцять промінців.

Досить красиві і поетичні різдвяні колядки. В більшості випадків це  календарні народні пісні,  що  славлять  господаря, господиню, їх діток, магією слова накликають на  них  багатство  і добробут. Та  найбільше  на Різдво в давнину величали сонце -  Даждьбога, який в ці дні справляє своє славне відродження.  Рефрен “дай боже”, що часто повторюється у різдвяних колядках, в давнину звучав як  звернення до сонця - “Даждьбоже”.   Тут  також були  мотиви  аграрні  і  скотарські,   мисливські і військові, весільні та казково-фантастичні. Батькам,  що  мають дітей на виданні пророкували в хаті дві радості: "перша радість - сина женити, друга радість - дочку віддавати...", молодим  господарям - хліви та кошари повні бичків, овець, поле неміряне,  копи нелічені.  В господарстві їм  допомагають  персоніфіковані  образи Сонця, Місяця, Дрібен-дощику, або християнські святі - Матiр  Божа, Петро, Iлля. Але найбільше багатство для кожної людини - то родина, гарні діти, кохана дружина: "А ті вівці - то полова, в  тебе жінка чорноброва". Своїм корінням колядки сягають  в  дохристиянську епоху. Поряд з ними створювались інші пісні-молитви,  в основі яких лежали християнські  сюжети,  пов’язані  з  народженням Ісуса Христа.

З цього приводу відомий дослідник новорічної обрядовості О. Курочкін  писав: "Відмінні щодо походження й ідейної спрямованості, дві групи різдвяних пісень активно взаємо впливали,  в  результаті чого виникло чимало перехідних, гібридних форм  колядок,  в  яких вже важко визначити, де кінчаються язичеські і починаються  християнські мотиви"  (Новорічні  свята  українців:  традиції  і  сучасність. К., 1978. С.72).

Символи свята: зірка, дідух (солом’яне деревце), дідух (гарбуз з колосками жита), новий посуд, свічка, серветка (упаковка) для вечері.             

Звичаї:  спільна родинна трапеза; колядування; діти носять вечерю дідусям, бабусям, хрещеним батькам, сусідам; обдаровування дітей гостинцями і грішми.

Обрядові страви: кутя, узвар, книш, хліб-хазяїн, “Василь”, “рожество”, пироги, вареники, голубці...

Світлана Творун – етнолог, кандидат історичних наук

 
Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2018
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро