ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації



24 січня 2013 р. о 18:00 у конференц-залі  Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва пройшла тепла зустріч молодих, обдарованих Вінницьких поетів у рамках проекту «Поезія без купюр» театру книги «Прочитання».

 «Відвертість на межі безсоромництва…» - тема зустрічі. Ось що вийшло:

Олександр Горчинський.

Я побачив її на зупинці громадського транспорту 
Так як, мабуть, вже кожного жителя цього міста, 
Не звернувши на неї уваги ніякої вприпнципі, 
Хоча й звертати її більше не було на кого. 
І, сідаючи на свій трамвай, думав про якусь нісенітницю, 
Як і в більшості випадків, коли не слухаєш музику 
І дивився в вікно, не бачачи в ньому вулиці, 
Та й нічого не бачачи, що теж нерідко трапляється. 
Як аж раптом вона до мене говорить, 
Бо, виявилось, цей трамвай їй підходив також, 
Або вона з якихсь інших міркувань в нього сіла, 
Що тепер абсолютно не має вже значення. 
Отже, каже вона мені: "ти не змінився зовсім" 
Що й не дивно - як зміниться той, кого бачиш уперше? 
Втім, ця фраза підступна раптово бере і зближає, 
Заганяє в глухий кут якихось забутих стосунків. 

Я подивився на неї в ту мить, наче від сну звільняючись, 
Наче тверезіючи раптом від холоду чи міліцейського патрулю 
І здалась вона такою близькою, ніби знайома позаочі, 
Про яку постійно десь чуєш, як то про курс валют. 
А трамвай порожній тягнув у собі наші тіла, 
Що в свою чергу серця наші тягнуть одвічно, 
Атмосфера була напруженою, наче боксера кулак, 
Доки хтось з нас на потрібній йому зупинці не вийшов. 
Я б і зустріч оцю, і ім’я її дивне забув, 
Загубив би як завжди під пилом подій щоденних, 
Та одразу забрала кудись увесь цей намул 
Подорож до лісів у горах через рік напевно. 
Бо не маючи планів ніяких крім гарного відпочинку 
Та задоволення естетичного від природи самої 
Від долі чекати не міг настільки підступного вчинку, 
Але це сталось - бачу знову Реду перед собою. 
І тепер вже звичайно вона не змінилася зовсім, 
А крім цього насправді й немає про що їй казати, 
Та не дивлячись навіть на те, що навколо осінь 
Ліс для двох здатен теплим зненацька стати. 

Потім була якась хресна хода чи траурна процесія, 
А скоріше за все просто служба до Великодню, 
Усередині було на диво легко і весело, 
Хоча й сходами вниз ішли, знаючи точно - в безодню. 
Та не було ніякого абсолютно страху 
і навіть найменшого натяку на подібну слабкість, 
Наче божественний вітер у літаку 
Припинив кричати і став посміхатись. 
Так і я вже був готовий на все - 
Знищити власноруч яку завгодно тривогу 
Та багато сюрпризів ранок несе, 
От і від мене назавжди сховав ту дорогу. 

 

Максим Ластавляк

хочу

до неистовства

тоже

 

хотя

быть может

 

я  хотел бы стать океаном

увезти тебя в далекие страны

что бы все печали и боли разлуки

тебе больше никогда не причинили муки

 

это будет когда то

быть может

а пока что

будь каплей ты на моей коже

 

Оля Ню

я ірисами попід вікнами проростатиму в пізній осені,

квіти линутимуть голівками до багатоголосої

немузичної, беззмістовної, зрозуміло-глибинної лірики,

хворобливо уявної, босої. ну а поруч буятимуть півники.

та й уяви не звернеш. виспишся, може, визирнеш чи то вулицю,

чи то небо оглянути, втиснешся у тісноту віконця. журишся.

за птахами летіти схочеться. їм завжди є куди подітися.

а тобі лиш одне пророчиться: пам’ятати і розуміти все.

наодинці в своєму сховищі, лиш за парою книг і келихів

поховаєш таке родовище мудрих істин. нічних метеликів

замість них пригощаєш тишею і душею, окрайцем вірності.

я ніколи не буду більшою, ніж ірис під вікном між півників.

ти ніколи не будеш меншим за птахів з багатьма домівками.

тільки руки даремно собі зв’язав –я ще тут, проросла під вікнами.

 
Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2017
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро