ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації



Фаїна Приймачик

Приймачик Фаїна Микитівна – відмінник освіти України, член Національної спілки журналістів України, активний громадський діяч, член Вінницького об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, нагороджена орденом княгині Ольги, ветеран праці, педагогічний стаж понад 50 років. Активний пропогандист творчості українських письменників, особливо земляків.

Вона першою в області створила шкільний музей «Літературна Вінниччина» у навчальному закладі: « Середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №29 Вінницької міської ради», який функціонує й донині.

А в центрі реабілітації дітей-інвалідів «Промінь», де працює учителем-реабілітологом з першого дня його створення, уже всьоме провела міську гуморину ім. А. Гарматюка (поета зі Стусового кола).

В її доробку тисячі уроків та різних заходів: зустріч дітей з авторами творів, розробки низки уроків та занять, участь і перемога у конкурсах променят. Щиро і тепло говорять діти про Фаїну Микитівну, з глибокою вдячністю відгукуються батьки.

З 2003 р. Ф.Приймачик – незмінний член редколегії альманаху «Стожари Поділля», де друкуються твори майстрів красного слова та талановитої молоді. Вона друкується в обласних і всеукраїнських газетах і журналах, видала дві поетичних збірки, бере участь у радіопередачах, конкурсах, заходах патріотичного спрямування. ЇЇ поетичне слово торкається різноманітних тем.

Інколи дивуєшся тому, як у поезії Фаїни Микитівни поєднуються тонкий ліризм і глибока актуальність сьогодення. 

Світлана Травнева

НАС НЕ РОЗ'ЄДНАТИ

Пам’яті Василя Стуса

Палають на площах стрічки кольорами,

Так хочеться нас роз'єднати комусь...

Вже вкотре питаю: що діється з нами?

Долати сум'яття у Стуса учусь. 

Поет, подолянин, що родом з Рахнівки,

З батьками малим перебравсь на Донбас,

Для нього священні були дві домівки,

І факт цей промовистий – символ в наш час. 

Пройшла у Донецьку життя естафета,

До творчих здобутків позвав інститут,

І вірші найперші його – як поета

З'явились у пресі, народжені тут. 

Працює у Горлівці, в школі, в газеті,

Де істину, віру невтомно шукав.

Зростав його дар поетичний – планетний,

Та долі гіркої сповна скуштував. 

В'язниця поета-борця не зламала, 

Хоч як птах душі у неволі страждав.

А проти застою – всі вірші повстали

Ганьбою системі арешт його став. 

Сьогодні бажають розкольники ниці

Змінити насильно історії хід:                     

Людей роз'єднати у селах, в столиці,  

Вітчизну ділити на захід і схід. 

Для Стуса ж була Україна – єдина,

Цю єдність, як силу, він нам заповів.

І нині чекає стражденна країна

Державно свідомих доньок і синів. 

Живим ланцюжком Батьківщину зберемо,

Хай барвами різними квітне вона,

Бо разом ми – сила, не вмерли й не вмремо,

А розбрат та чвари не наша вина.

Фаїна Приймачик

 Не забути Крути

Хто розвіє в душі моїй смути

І розкаже всю правду про Крути?

Хто вони – легендарні герої,

Жертви часу чи лицарі, вої ? 

Вирувала війна у країні,

Панувало безладдя, як нині.

Боєздатні частини – єдині –

Із синів молодої Вкраїни. 

І студентський курінь в тому бою Прикривав рідний Київ собою.

Хоч не рівні були в герці сили,

Та пощади бійці не просили. 

І ні в чому не схибили хлопці,

Як і прадіди їх – запорожці.

Зупинивши ворожу навалу,

Тут загинуло юних немало. 

Спомин днів тих приніс брязкіт бою

Всі полеглі – безсмертні герої.

Сотні воїнів – їх було триста –

Кров пролили гарячу, вогнисту. 

Первоцвіт українського роду

Дав урок непокори народу.

І духовною їх висотою

Рани серця від болю я гою.

Фаїна Приймачик

НАРОДНА МАЙСТРИНЯ 

Катерині Білокур присвячується

Катерина Білокур –

Справжня чарівниця,

Бо від матінки-природи

Вправна учениця,

Хоч жила у бідній хаті, 

Тяжко працювала,

Польові й городні квіти

Дивно малювала.

Колосків пшениці й жита

Стиглість передала .

Це – «Цар-колос» – так найкраще

Малювання звали.

Силу і наснагу брала

У свого народу,

У мелодіях пісень,

У дарах природи.

Навіть фарби самотужки

З буряка, калини,

Довелось і пензлі з шерсті

Виробить майстрині.  

Розмаїття трав і квітів

На її картинах,–

Перед ними Пікассо

Сам став на коліна.

Творчий потяг все життя

Мала до малярства,   

Залишила Україні

Квітникове царство.

Фаїна Приймачик

Правдиве слово

До 140-річчя від дня народження

М.М. Коцюбинського

Щороку у садибі квітнуть мальви,

Улюблені письменником квітки

(не екзотичні чужинецькі пальми), -

У селах їх вирощують жінки. 

Ті квіти – символи краси і сили

Народу, для якого він творив,

Бо Сонцелюбу Україна мила –

Це отчий край, де народився й жив. 

Тому і рідне слово возвеличив

Правдивими картинами доби.

Нас і сьогодні голос віщий кличе:

«Так не мовчіть: ви ж люди – не раби!» 

Ціною дорогою здобували

Свободу Соломія і Остап,

Щоб день минулий ми не забували:

Неволя – то вже пройдений етап. 

Хоч бідні й чесні, Волики живучі,

Працюють, мов ті бджілки, на землі.

Маленькі грішники здіймають бучу,

Чарують ще Марічки у селі... 

Ідуть до Сонцелюба на пораду

Політики, поети, школярі...

Так затишно в садибі коло саду,

Гостей вітають квіти у дворі. 

Струмить правдиве слово гуманіста,

Не тільки в книгах – у серцях живе...

Пишається цим Майстром рідне місто.

До нього стежка всіх людей веде.

Фаїна Приймачик


ДУША НА СТОРОЖІ 

Олені Телізі присвячується

Із «Вісниківської квадриги»,

Де гарт і вишкіл здобула,

Прийшла з війни до нас

Теліга Олена й смерть перемогла. 

Її думки – уже не ретро,

Пульсують живчиком у нас,

Дивуючи духовним спектром.

Наш вогник пам'яті не згас! 

Соборна вільна Україна –

Її омріяне буття.

За честь Вітчизни до загину

Боролась все своє життя. 

Казала: жінка – не самиця

І не рабиня, що без прав,

А господиня, будівниця,

І час їй діяти настав. 

Звучать «Літаври» – прапор духу,

Віршовий смерч б'є наповал.

Поетки голос мужній слуха

Увесь уярмлений загал. 

Отруйну гидь міщанських культів

Вона розгледіла сповна,

Вказавши «партачам» за пультом,

У чому гріх їх та вина. 

Душа Теліги – янгол Божий,

Присязі вірна до кінця

Супроти всіх атак ворожих,

Мов зброя, у руках бійця. 

Сховати Бабин Яр не може

Огром її діянь, думок.

Поетки слово – на сторожі

Як правдоборець і пророк.

Фаїна Приймачик

Ті дні ми згадуєм й донині 

Моєму батькові, підполковникові Приймачику Микиті Степановичу,

ветерану Великої Вітчизняної війни, який незабутнього березня 1944 року звільняв Вінницю від фашистської навали.

Себе я згадую малою:

Коли збиралась вся сім’я.

Як тато грався мій зі мною,

Тоді була щаслива я! 

Війна безжальною рукою

У вирі грізної біди

Забрала батька за собою –

Й згубили ми його сліди. 

Війна пройшлась котком по долях,

Мотала нас, як ті нитки.

І запеклись навічно болем

За хлібом черги та картки. 

Нас в тил повезли на платформі,

Його ж – на фронт із перших днів

Він, інженер в військовій формі,

Відважно ворогів зустрів. 

І захищав хребти Кавказу,

І гнав їх з Курської дуги.

До нас не приїздив ні разу

Наш тато любий, дорогий. 

Пройшов з боями Україну,

Звільняв Поділля, рідний край,

Жахіття бачив і руїни

І березневий той розмай. 

Не безіменні філантропи

Спасали людство від чуми,

А визволителі Європи,

Яких весь час чекали ми. 

Війну закінчив у Берліні

І через роки нас знайшов.

Ті дні ми згадуєм й донині –

Розлуці п’ятий рік пішов… 

Наш захисник і визволитель

У нашій пам’яті живе

Як оборонець, як спаситель, −

І це снаги нам додає.

Фаїна Приймачик

 Незгасаюча зоря Шевченка

Шевченко — наш духовний президент.

Таким він був, таким і завжди буде.

Це український істинний поет.

Його ніколи не забудуть люди.

Тарас Шевченко — постать світова.

Й Америка йому також вклонилась.

Про волю гідність віщії слова

В пророцтві Майстра читачам розкрились. 

Картав писак, підпанків і царя

За їх неробство, фарисейство, зраду,

Звеличував шляхетні почуття,

І творчістю своєю ніс розраду.

Він чистим серцем співчував рабам

І кликав їх до боротьби за волю.

Гнів за безправ’я посилав панам,

Карався, та не нарікав на долю.

Його «Кобзар» — дороговказ усім

Живим і ненародженим краянам:

Любити рідну мову, отчий дім,

Служити ділом й словом громадянам. 

Сьогодні так потрібен нам поет —

Натхненник, речник і співець свободи,

Незламний, непідкупний Прометей,

Борець за щастя, за права народу! 

Шанує Україна Кобзаря,

Щоб сповнилися віщі заповіти.

Шевченко — незгасаюча зоря,

Якій віки палати і світити!

Фаїна Приймачик

Даруєм квіти і вінки...

Біжать роки – спливає час,

Але минуле не забути,

Тих, хто віддав життя за нас

І розірвав фашистські пута.  

В боях звільняли отчий край

Від поневолювача-ката,

На землю щоб прийшов розмай

Й від болю не сивіла мати. 

Закарбувались навіки

Роки ті героїчні й грізні.

Даруєм квіти і вінки

Всім визволителям Вітчизни!  

Ми вдячні за погожі дні

Всім ветеранам поіменно.

Уклін низький їм до землі

Не тільки у свята – щоденно!

Фаїна Приймачик 

Я душею стала б воскресати 

Моїй матері Домнікії Павлівні

Мамо рідна, матінко, матусю!

Віє смутком, бо тебе нема.

Як покличеш, зразу ж озовуся...

Та мовчить могильная пітьма. 

Пам'ятаю ніжні твої руки

І принадний світ ясних очей,

Випали тобі пекельні муки:

Поховати двох своїх дітей... 

Замолоду вибрала дорогу:

Школярів учила все життя,

Розділяла радість їх, тривоги

І селян безхитрісне буття.

І тебе за мудрість, за науку

Шанували діти та батьки.

Знала ти кохання і розлуку,

Покололи вдосталь остюки. 

Витерпіла голод, злидні, війни.

Для сиріток матір'ю була.

Дитбудинок захистом надійним

Багатьом став від твого тепла. 

З покоління мужніх і сердечних,

Трудівниця й в повоєнний час,

Рідна нене, завжди, безперечно,

Ти – найкраща, ти – усе для нас! 

Де ти, де, голубко сивокрила?

Чом мене лишила горювати?

Краще б, як колись, крилом прикрила,

Я душею стала б воскресати.

Фаїна Приймачик 

Квітневий вибух

Чорнобиль болить усім людям планети

Як пересторога живим на землі,

Загиблих не радують пишні букети,

Байдужі їм навіть всесвітні жалі... 

Загроза постійна – розбурханий атом.

Несе радіація безліч страхіть;

Бо цезій і стронцій – як кара, як фатум,

Як сила руїнна на сотні століть. 

Той вибух квітневий в четвертому блоці

Затьмарює сонце, спресовує біль.

Ми це відчуваєм на кожному кроці,

Яка це масштабна біда – Чорнобиль. 

І все ще чекаєм на участь спільноти –

Надійний новий саркофаг збудувать,

Та, певне, спокою не матимем доти,

Допоки плутоній нам не загнуздать. 

Не меркне з роками величчя героїв,

Які рятували край рідний і нас,

Пекельний вогонь загасивши собою,–

Їх поклик скорботний у грудях не згас. 

Чорнобиль нагадує, кличе, волає:

Будуймо безпечні майбутні АЕС!

Природа помилок нам не пробачає...

Куди ж заведе нас технічний прогрес?!

Фаїна Приймачик 

Болить... 

Тривожно, неспокійно в Україні,

І серце від подій нових болить

За смерть, пекельну, київські руїни,

За втрати непоправні кожну мить. 

Болить за тих, хто з бою не вернувся,

Хто за свободу жертвенно поліг.

І соромно за тих, хто довго гнувся,

А до борців пристати так й не зміг. 

Повстала миролюбна Україна

За гідність, справедливість і права,

За людяність - народну Берегиню.

Яка не вмерла духом, ще жива. 

Тривожно, неспокійно в Україні,

Усі майдани, не лише в столиці,

Піднялись разом, мовби фронтові,

Подвижниками, що міцніші криці,

В шеренги волелюбні, бойові.  

Майданівці трималися в облозі,

Вогнями зігрівались барикад,

І залякати їх ніяк не в змозі

Зі снайперської зброї кулепад.  

Болить душа за долю України –

За Крим, за Львів у кожного із нас...

Небесна Сотня вже у вічність лине,

Та болю не загоїть простір й час.

Болить... Болить...

Фаїна Приймачик

Нове про Тараса Шевченка

У видавництві "Ярославів Вил" 2013р. побачила світ книга "Живий Шевченко" (невигадані оповіді) українського письменника і педагога із Авст­ралії Дмитра Нитченка (Чуб). І хоча ця книга на писана раніше і адресова­на українським дітям, що живуть на чужині, вона однаково цікава читачам різних поколінь. Бо автор відтворює образ саме живого поета серед людей, з не ікону чи прекрасну аб­стракцію.

Різні випадки з біографії Тараса Григоровича не приземлюють його особистість, а навпаки вияскравлюють непересічну вдачу, підтверджую­чи, що саме цей чоловік обранець нашої історії.

«Він свідчитиме перед усім світом про те, що су­дилося пережити українцям; він стане вічно живим символом нашої присутності на планеті» лише у передньому слові Михайло Слабошпицький. Нам більше знайомий Тарас Шевченко через чис­ленні картини портрети, барельєфи, п’єдестали.

У цій же книзі він постав і в побуті, через своїми смаками, уподобаннями, своєю кмітливістю і дотепністю, романтичними пригодами й коханням.

Розділи «Скринька з віршами», «Шевченко і діти», «Жінки в житті Шевченка», «Улюблені пісні», «Полювання на тигра» та інші ˗ це нові сторінки біографії поета. Книга "Живий Шевченко" Дмитра Нитченка багато ілюстрована, адже йдеться в ній і про Шевченка-художника. Сюжетами для цих оповідок стали задокументовані випадки з життя Тараса і фольклорні перекази. Автор вклю­чив у розділ «Свої і чужі про велич Шевченка» відгуки видатних людей.

“У Шевченка сяє та гола краса поезії народної, якої у Пушкіна і в Міцкевича лише іскорки блищать, зауважив Аполон Григор’єв, російський критик і поет.

3 великим захопленням відгукнувся про Кобзаря письменник Вікентій Вересаев:

“Безстрашна революційність, запорозь­ка жадоба волі, залізна впертість, зосере­джений гнів і велика любов, славне мину­ле у боротьбі з гнобителями, лукавий гумор, незрівнянна музика української мови, все це в поезії Шевченка. Любити Шевченка любити Україну, любити Україну, любити Шевченка. Недарма вже понад 400 пам'ятників Кобзарю побудовано в Україні, а його твори перекладені 52 мовами народів світу.

Дослідження Дмитра Нитченка про світове значення Тараса Шевченка підкріплені оцінками його сучасників. Так Михайло Чалий зазначив, що “поезія Кобзаря прозвучала високою піснею по всьому слов'янському світі.

Ще сміливіше сказав Борис Грінченко: “Шевченко своєю національною свідомістю єсть геній.

Одним із найбільших прихильників і популяризаторів творчості українського Пророка, якого він вивчив майже всього напам’ять, перекладав його поезії німецькою мовою, був Мойсей української нації Іван Франко.

Недарма і Пантелеймон Куліш, часом нападаючи на Шевченка за його російські поеми і оповідання, писав: «Се вже був не Кобзар, а національний Пророк».

Починаючи від 1843 року, тобто за два роки після виходу «Кобзаря», в Німеччині з’явились прихильні відгуки про його творчість. Шведський славіст Альфред Єнсек, що добре знав українську мову, написав дві книжки про творчість поета, нази­ваючи його «обновителем української літератури».

У Франції ще у 1847 року у пресі з'явились статті, в яких Еміль Дюран підкреслив глибокий філософський зміст поезій Шевченка: “Слава його перейшла кордони батьківщини і поширилась по Європі. Статтю перекладе­но англійською і надруковано в Нью-Йорку. Високо і заслужено оцінили Шевченкову творчість поляки, чехи, білоруси, грузини. Сам Бог велів з гордістю промовляти ім’я нашого пророка, чия творчість стала надбанням всього культурного цивілізованого світу.

Цінним у книзі Дмитра Нитченка є довідкові матеріали про людей, з якими Тараса Шевченка зводила доля. Тож не забуваймо слова Івана Франка: “ Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Доля переслідувала його скільки могла, та вона не змогла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у ненависть і песимізм.

Фаїна Приймачик

Нащадки Тараса Шевченка 

Постать Тараса Шевченка в історії української культури унікальна. І не дивно, що інтерес до його творчості і особистості не вщухає. Ми вважаємо себе спадкоємцями поета-патріота. А хто його генеалогічні нащадки? Ні, не по духу, а за родоводом. Це цікавить багатьох.

Праправнучка Кобзаря по сестрі Катерині Людмила Красицька, яка очолює в Києві Фонд ім. Тараса Шевченка, видала у 2001 р. книгу на цю тему.

У своєму листі до мене Людмила Олександрівна по­відомила, що по лінії братів і сестер Тараса Григоровича налічується близько 2000 ро­дичів. Вона пише: “Сестра Тараса Катерина вийшла заміж за Антіна Красицького. Від їх дітей пішло кілька гілок, серед представників яких чимало стали відомими. Так, по старшому сину Кате­рини. Степану племінчатий онук Тараса Шевченка Фотій Красицький став відомим художником. По середньому її синові Якиму Дмитро Красицький став відомим пись­менником, видав низку дитячих книжок про Кобзаря. Я належу до гілки найменшого сина Катерини Максима.

Тарас Шевченко, як відомо, не мав власних дітей, а по братах Микиті та Йосипу і сестрах Катерині та Ярині Шевченків рід розрісся надзвичайно. Чимало нащадків працює в культурі. І кожен з ний достойний доброго слова.

І у Вінницькій області, в Ладижині, живе праправнучка Тараса по сестрі Катерині, її старшій дочці Федорі. Це Валентина Соловеївна Сушицька. Любов до книги у неї родинна. Працювала на всіх щаблях книжкової торгівлі, була бібліографом. І в морі повсякденних клопотів знаходила час для написання віршів. Видала збірку «Пам’ять серця». І хоч зараз Bалентина Сушицька на пенсії, її часто запрошують у школи і трудові колективи. Збираються нащадки поета на Чернечій горі. На згадку про таку зустріч Валентина Соловеївна пише:

Зібрався на гору Тарас

А думка - по всій Україні

У мріях, надіях жива,

Що правнуки

будуть щасливі.

Як відомо, Тарас Шевченко був похований спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Коли через два місяці (у травні) його прах привезли до Києва, представники тогочасної української інтелігенції радились, де поховати поета: в Києві чи в Каневі. Художник Григорій Честахівський, який супроводжував труну, наполягав, щоб поховали таки в Каневі. Виразного заповіту щодо цього сам Шевченко не залишив, окрім відомої поезії “Заповіту - поховати над Дніпром. Зважили саме на те, що поет хотів оселитися Каневі, купити землю й поставити хату. Думка Честахівського переважила і траурна процесія вирушила до Канева.

Україна завжди пам’ятатиме цей день, пам’ятатиме свого Великого сина.

Широку культурно-просвітницьку діяльність прово­дить всеукраїнський благодійний культурно-науковий фонд Тараса Шевченка, котрий часто наприкінці травня збирає нащадків Великого Кобзаря, організовує для них поїздки Шевченківськими місцями, приурочивши їх даті поховання пра­ху поета в землю рідної України.

Щороку 22 травня широкі кола української громадськості відзначають Шевченкове свято “В сім’ї новій вольній, пам’ятаючи, що ми всі нащадки Поета, його думок і величі.

Фаїна Приймачик 

Тарас Шевченко і Польща

 Фаїна Приймачик

Доля нашого національного пророка тісно перепліталась з багатьма представниками польського національно-визвольного руху та літератури.

Уже у петербурзький період життя він зблизився з літературно-художнім гуртком Ромуальда Подберезького-Друцького, завдяки чому знайомився з творами польських письменників. Обізнаність з польською культурою поглиблювалось під час поїздок Тараса Григоровича по Україні в 1943-1947 рр. Завдяки спілкуванню з М.Гробовським, Анатолієм Марцінковським та членами Кирило-Мефодіївського товариства. Читав Кобзар і твори польської публіцистики, робив спроби перекладати вірші Адама Міцкевича.

Під час заслання і після повернення не переривались особисті контакти поета з Єдвардом Желіговським, Зигмундом Сераковським, Кастусем Калиновським та ін. Він навіть цитував польських поетів, писав твори, пройняті ідеєю українсько-польського братання.

Перші згадки про Тараса Шевченка з’явились у польській пресі у 1842р. Були перекладені «Гайдамаки» у 1861р., «Гамалія» у 1861р., «Кобзар» у 1863р., які користувалися популярністю серед читачів. Поемами «Кавказ», «Іван Гус», «І мертвим , і живим» український пророк завоював гарячі симпатії с поміж польської молоді.

В останні десятиліття ХІХ і ХХ століття переклади і статті про Кобзаря регулярно з’являлись у Польщі. Йому присвячували вірші поети Єдвард Желіговський, Броніслав Залеський, Броніслав Комаровський та інші, розкриваючи його роль для єднання слов’янства. І надалі інтерес до нашого поета не згасав, його твори популяризували, досліджували, перекладали та відзначали ювілейні дати.

Приємно, що у Варшаві у 2002р. відкрито величний пам’ятник Тарасу Шевченку. Автори – український скульптор Анатолій Кущ і польський архітектор Бальтазар Брукальський. На пам’ятнику викарбовано:

Подай же руку козакові

І серце чистеє подай!

І знову іменем Христовим

Ми оновим наш тихий рай.

Тарас Шевченко «Полякам»

На одному із будинків польської столиці було урочисто відкрито у 2000р. пам’ятну табличку, присвячену Кобзареві. Переклади творів Тараса Шевченка Стефана Жеромського, Лео Бельмонт, Леонарда Совінського, Ярослава Івашкевича та багатьох інших сприяють розвитку братських взаємин наших народів, як рівних з рівними, як вільних з вільними.

В серпні 2008р. одну із вулиць міста Ольштина названо на честь Тараса Григоровича, а 13 березня 2011 року на цій же вулиці на будинку Ольштинського центру неурядових організацій відкрито пам’ятну меморіальну дошку українському письменнику і художнику.

Дошку фінансувала влада партнерського для Ольштина українського міста Луцька, з ініціативи Вармінсько-мазурської спілки українців у Польщі. Нагодою до відкриття меморіальної дошки стала 150-та річниця смерті Тараса Шевченка.

На дошці уміщено також вірш поета: «Полякам».

Пам'ятник видатному українському поетові Тарасу Григоровичу Шевченку в місті Білий Бір, розташований на пагорбі поблизу однойменного навчального комплексу імені Тараса Шевченка, в невеличкому містечку на Балтійському узбережжі Польщі в місцях компактного проживання українців, переселених сюди з їх споконвічних земель під час операції «Вісла».

1991 року на кургані, насипаному перед гуртожитком місцевої української школи-ліцею, став символічний знак постійної вже присутності українців над Балтійським морем — пам’ятник Тарасові Шевченкові, що став подарунком українського народу українцям, які проживають у Польщі.

Автором монумента у формі козацького хреста є Анатолій Ігнащенко, а виконав його у Києві різьбяр Василь Бородай.

Щороку біля білобірського пам’ятника Тарасові Шевченкові відбуваються не лише шкільні урочистості, але й святкування за участю офіційних представників державної влади Польщі і України та українців, що проживають на західних і північних землях Польщі.

Члени редколегії збірки «Стожари Поділля» висловлюють щиру подяку Дам’яну Цярцінському, віце-консулу Генерального Консульства Республіки Польща у Вінниці за надані матеріали. 

 
Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2017
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро