ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації



Герої Радянського Союзу – вінничани

Абрамов Тихон Порфирович (16.06.1901, с. Кацмазів Жмерин. р-ну – 17.10.1991), Герой Радянського Союзу (1945). У 1920 р. закінчив 10 класів, був секретарем сільради, працював помічником машиніста паровоза. 1922 р. добровольцем пішов у Червону Армію. 1928 р. закінчив військове кавалерійське училище. 1939 р. брав участь у визвольному поході радянських військ у Західну Україну. Учасник Великої Вітчизняної війни з перших її днів. Воював на Південно-Західному, Калінінському, Західному, Північно-Кавказькому, Центральному, 1-му та 2-му Українських, 1-му Білоруському фронтах. У переможному 1945 р., будучи гвардії полковником, командував 49-ю гвардійською танковою бригадою 12-го гвардійського танкового корпусу 2-ї гвардійської армії (1-й Білоруський фронт). У січні 1945 р. бригада відзначилась у боях за визволення Польщі. 15.01.1945 р. вона форсувала р. Піліца і зайняла м. Сохачев, де вела кровопролитні бої до підходу основних сил корпусу. 17 січня форсувала р. Бзура, забезпечивши переправу іншим з’єднанням. Учасник штурму Берліна. Після війни продовжував службу в Радянській Армії. Закінчив курси при Академії Генерального штабу. Пішов у відставку 1955 р. у званні генерал-майора танкових військ. Жив у Москві. Нагороджений двома орденами Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденами Суворова ІІ ступеня, Кутузова ІІ ступеня, Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, медалями.

Антонець Микита Степанович (15.09.1915, с. Животівка Оратів. р-ну 17.06.1966), Герой Радянського Союзу (1943). По закінченні 9 класів середньої школи працював у колективному господарстві, був головою сільської ради у с. Ступки. Протягом 1936-1939 рр. служив у Червоній Армії. У червні 1941 року став на захист рідної Вітчизни. Однак спершу, за розпорядженням командування, відбув у Ташкент на короткотермінові курси молодших офіцерів. Після здобуття військової освіти повернувся на фронт. 12 березня 1943 р. на одній із ділянок центрального фронту разом зі своїм взводом 12-го гвардійського кавалерійського полку (3-тя гвардійська кавалерійська дивізія 2-го гвардійського кавалерійського корпусу) захищав село Вовна на Сумщині. Тоді на поріділі ряди захисників ворог кинув два піхотні полки, більше півсотні одиниць бронетехніки. У нерівному бою Микита Степанович, майже беззбройним, особисто вступив у поєдинок із фашистським танком і зупинив його. А потім, незважаючи на важке поранення, зумів вийти з оточення. Після війни працював у рідному селі. Нагороджений орденом Леніна, медалями.

Антонюк Степан Васильович (17.01.1919, с. Грушківці Калинів. р-ну – 05.07.1982, м. Калинівка), Герой Радянського Союзу (1945). У 1942 р. закінчив курси молодших лейтенантів. Воював на Південно-Західному, Західному, Воронезькому, І Українському фронтах. Артилерист. Відзначився в боях у січні – на початку лютого 1945 р. під час форсування р. Одер та утримання плацдарму на її лівому березі, розгромі угруповання противника в м. Штейнау (Польща), під час полонення понад 600 гітлерівців. По війні продовжив службу в Радянській Армії до 1964 p. У званні полковника звільнився в запас. Мешкав у м. Калинівка. Відзначений державними нагородами.

 

Балабух Юзеф Іванович (1921, с. Довжок Ямпіл. р-ну – 16.05.1974), Герой Радянського Союзу (1945). Закінчив неповну середню школу. Працював у місцевому колгоспі «Передовик». Учасник Великої Вітчизняної війни – з квітня 1944 р. Воював у 111-й стрілецькій дивізії 52-ї армії (1-й Український фронт). Був помічником командира взводу 399-го стрілецького полку. Сержант. Особливу хоробрість проявив 16 квітня 1945 р. у бою біля с. Ной-Крауш, північніше м. Герліц (Німеччина). Знищив ворожий танк, бронетранспортер, сімнадцять гітлерівців. У критичну хвилину замінив убитого командира взводу. Будучи пораненим в обидві ноги, руку, голову, не залишив поля бою. По завершенні війни демобілізувався. Повернувся у рідне село, продовжив працю в колгоспі. Нагороджений орденами Леніна і Слави ІІІ ступеня, медалями.

Баленко Микола Пилипович (06.02.1921, с. Широка Гребля Вінниц. р-ну – вересень, 1994, м. Краснодар, РФ), Герой Радянського Союзу (1945). У 1940 р. закінчив Вінницький технікум радянської торгівлі. Працював товарознавцем. У 1941 р. призваний у Червону Армію. У 1943 р. закінчив Борисоглібську авіаційну школу пілотів. У боях Великої Вітчизняної війни – з листопада 1943 р. У наступному році став комуністом. Будучи гвардії старшим лейтенантом, командиром ланки 6-го гвардійського штурмового авіаційного полку 355-ї штурмової авіаційної дивізії 3-ї повітряної армії (1-й Прибалтійський фронт), до березня 1945 р. здійснив 132 бойові вильоти, завдав ворогові значних втрат у живій силі та техніці. Особисто збив два літаки противника та ще два – в групі. Після війни продовжив службу в Радянській Армії. У 1946 р. закінчив Краснодарську вищу офіцерську авіаційну школу штурманів. 1955 р. у званні підполковника звільнився в запас, знову повернувшись у м. Краснодар – тепер уже на постійне проживання. Як і до війни, трудився товарознавцем. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського, трьома орденами Вітчизняної війни І ступеня, медалями.

Баранюк Василь Никифорович (28.02.1915, с. Лука-Мелешківська Вінниц. р-ну – ?), Герой Радянського Союзу (1945). По завершенні навчання у неповній середній школі працював бригадиром-механіком МТС. З 1936 р. – у Червоній Армії. 1939 р. закінчив Харківське бронетан­кове училище. В тому ж році брав участь у бойових діях на радянсько-фінському фронті. Учасник Великої Вітчизняної війни, яку пройшов з першого до остан­нього дня. Під кінець війни, будучи полковником, командував 108-ю танковою бригадою 9-го танкового корпусу 3-ї ударної армії (1-й Білоруський фронт), яка під час історичної Берлінської операції наступала на столицю Рейху. Особливо відзначилась вона наприкінці квітня 1945 р. у боях за перед­містя Берліна-Мальхов, а також під час вуличних боїв у самому Берліні. Після війни продовжував військову службу. 1950 р. закінчив курси вдосконалення офіцерського складу, 1955 р. – Вищі академічні курси при Військовій академії Генерального штабу. З армії звільнився у 1975 році генерал-майором. Поселився у Москві. Нагороджений орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Кутузова ІІ ступеня, двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, орденами Червоної Зірки, «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» ІІІ ступеня, медалями, а також іноземними нагородами.

Бичковський Олег Анатолійович (березень, 1923, смт Крижопіль – 8.10.1943 с. Бубнівська Слобода Золотоніського р-ну Черкас. обл.), Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). У 1942 р. закінчив артилерійське училище. Будучи командиром батареї 130-го окремого винищувально-протитанкового дивізіону 245-ї стрілецької дивізії 52-ї армії (Степовий фронт), відзначився 8 жовтня 1943 р. під час відбиття ворожої контратаки в районі м. Черкаси. У цьому бою загинув. Нагороджений орденом Леніна та орденом Червоної Зірки.

 

Богатир Петро Устинович (18.01.1914, с. Гулі Бар. р-ну Вінниц. обл. – 29.09.1959, с. Фількіно Свердлов. обл., РФ), Герой Радянського Союзу (1940). Закінчив неповну середню школу, працював у колгоспі. В 1936 р. призваний у Червону Армію. Учасник радянсько-фінської війни 1939-1940 pp. Воював на Північно-Західному фронті. Був політруком роти. Проявив виняткову мужність і відвагу. 20 лютого 1940 р. успішно провів розвідку вогневих точок противника в урочищі Куса. Наступного дня з трьома бійцями увірвався в окоп і вибив групу солдатів противника, чим сприяв наступу підрозділу. В ніч на 7 березня 1940 р., під час переходу р. Вуокса на Карельському перешийку, коли рота залягла, а її командира було смертельно поранено, підняв бійців в атаку. Сам отримавши важке поранення, продовжував керувати ротою в бою. 1942 р. закінчив Військово-політичну академію, направлений у діючу армію. Воював на Південно-Західному, Донському, Північно-Західному, 2-му Прибалтійському фронтах. У 1943 р. у званні підполковника звільнився в запас. Працював на Далекому Сході. Потім жив у м. Сєров Свердловської області (РФ). Нагороджений орденом Леніна, орденом Вітчизняної війни І ступеня, медалями.

Бойко Іван Никифорович (24.11.1910, с. Жорнище Іллінец. р-ну – 12.05.1975), Двічі Герой Радянського Союзу (1944). 1929 р. закінчив Вінницький медичний технікум, працював фельдшером. 1930 р. призваний у Червону Армію. 1936 р. закінчив Ульяновську бронетанкову школу. 1939 р. брав участь у боях з японськими агресорами на Халхін-Голі. 1940 р. став комуністом. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, був старшим лейтенантом. Закінчив війну полковником. У боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками безпосередньо вступив у жовтні 1941 р. Воював на Південно-Західному, Західному, Брянському, Калінінському, Північно-Західному, Воронезькому фронтах. Під час війни пройшов шлях від заступника командира танкового батальйону до командира танкової бригади. Визволяв від ворога рідне Поділля. 28 грудня 1943 р., у результаті стрімкої несподіваної атаки, очолюваний ним танковий полк оволодів м. Козятин. Захопив великі трофеї. Наступних два дні танкісти стійко відбивали численні контратаки гітлерівців, не дозволили їм відновити втрачені позиції. За вміле керівництво 64-м гвардійським танковим полком 21-ї гвардійської механізованої бригади 8-го гвардійського механізованого корпусу 1-ї танкової армії (1-й Український фронт) у боях за даний населений пункт та крупний залізничний вузол, а також проявлену особисту мужність Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 р. Іван Никифорович удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Невдовзі, під час проведення наступальної Проскурівсько-Чернівецької операції, хоробрий подолянин, тепер уже командир 64-ї гвардійської танкової бригади (1-ша гвардійська танкова армія, 1-й Український фронт), відзначився знову. Танкісти, долаючи відчайдушний опір ворога, успішно форсували рр. Дністер і Прут, в авангарді наступаючих радянських військ оволоділи обласним центром м. Чернівці. І.Н.Бойко – учасник Берлінської наступальної операції. 29 квітня 1945 року воїни очолюваної ним 64-ї гвардійської танкової бригади разом із бійцями 8-ї армії оволоділи аеродромом, 30 квітня вийшли на околиці столиці рейху, а 1 травня – в центр Берліна. 3-4 травня вони вели бої поблизу Рейхстагу. 1948 р. закінчив академічні курси при Військовій академії бронетанкових та механізованих військ. З 1956 р. – у запасі. Жив і працював у Києві. Нагороджений орденами Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Суворова ІІ ступеня, Богдана Хмельницького ІІ ступеня, Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, медалями. На батьківщині прославленого танкіста встановлено бронзовий бюст Героя.

Бойко Савелій Іванович (5.12.1917, с. Флорине Бершад. р-ну – ?), Герой Радянського Союзу (1945). Закінчив неповну середню школу та курси трактористів. Працював комбайнером, бригадиром тракторної бригади. У Червоній Армії – з 1938 р. У 1939 р. брав участь у визвольному поході радянських військ у Західну Білорусію, а також у радянсько-фінській війні. У 1942 р. став комуністом. З початку Великої Вітчизняної війни –  у діючій армії. Воював на Західному, 1-му та 3-му Білоруських, 2-му Прибалтійському фронтах. Особливо відзначився наприкінці війни, коли був гвардії старшиною, командиром відділення зв’язку мінометної батареї 17-го гвардійського стрілецького полку 5-ї гвардійської стрілецької дивізії 11-ї гвардійської армії (3-й Білоруський фронт). Демобілізувавшись, закінчив курси при Ленінградському текстильному інституті. Працював директором на одному з підприємств Курської області. У 1972 р. закінчив Курський сільськогосподарський інститут. Трудився в Понирівському райвідділенні «Сільгосптехніка». Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І та ІІ ступеня, Червоної Зірки, медалями.

Бондар Георгій Герасимович (30.08.1910, с. Громівка (нині с. Лучинець) Муровакуриловец. р-ну – 03.04.1945), Герой Радянського Союзу (1943). Закінчив неповну середню школу, потім, у 1933 р. – Благовєщенський будівельний технікум. Працював на будовах у м. Хабаровськ. Впродовж 1933-1935 рр. служив у Червоній Армії. У 1943 р. закінчив Хабаровське військове кулеметно-мінометне училище, направлений на Воронезький фронт. Був командиром мінометного взводу 957-го стрілецького полку 309-ї стрілецької дивізії 40-ї армії. Відзначився 25 вересня 1943 р. на правому березі Дніпра в боях за с. Балико-Щучинка (Кагарлик. р-н Київ. обл.). У 1944 р. став комуністом, в 1945-му – брав участь у визольних боях поневоленої Європи. Загинув 3 квітня 1945 р. у бою за Вроцлав (Польща). Нагороджений орденами Леніна та Олександра Невського.

 

Бондарчук Пилип Якович (1906, с. Зарічне нині Тульчин. р-ну – 22.08.1944, похов. у селі Соч, Румунія), снайпер 132-го гвардійського стрілецького полку (42-га гвардійська стрілецька дивізія, 40-ва армія, 2-й Український фронт), гвардії молодший сержант, Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). Освіта неповна середня, працював у рідному селі завідувачем клубом. У 1927-1930 роках служив у Червоній Армії. З липня 1941 по березень 1944 рр. перебував на тимчасово окупованій території. У березні 1944 р., після звільнення села, знову покликаний в армію і направлений стрільцем у 132-й гвардійський стрілецький полк 42-ї гвардійської стрілецької дивізії. З того ж місяця – у діючій армії. З перших же боїв зарекомендував себе мужнім воїном. 26 квітня 1944 року в районі міста Пашкани (Румунія) він потай наблизився до ворожої вогневої точки і гранатами знищив її розрахунок, забезпечивши можливість подальшого просування свого підрозділу. 19 серпня 1944 р., під час штурму ворожого укріпленого району, який складається зі складної системи траншей, дротяних загороджень, мінних полів, дотів і дзотів, у с. Соч (10 кілометрів західніше міста Пашкани, Румунія) після артилерійської підготовки гвардії молодший сержант Бондарчук одним із перших піднявся в атаку і гранатами вибив ворога з траншеї. Переслідуючи ворога, він вийшов до ворожих дотів. Відкривши зі снайперської гвинтівки вогонь по амбразурі, придушив вогонь кулеметної точки, а потім висунувся до виходу з доту і влаштував засідку на відступаючих румунських солдатів і офіцерів. Влучним вогнем знищивши 16 солдатів противника, Бондарчук увірвався в дот і взяв у полон ще вісім чоловік. 22 серпня 1944 р. загинув у черговій сутичці з ворогом. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Червоної Зірки, двома медалями «За відвагу». У рідному селі йому встановлено пам'ятник.

Борисюк Іван Іванович (13.11.1914, с. Селевинці Немирів. р-ну – 28.07.1944, м. Хайнувка,  Польща), Герой Радянського Союзу (1943). 1934-1938 pp. служив у Червоній Армії. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Воював на Західному, Центральному та 2-му Білоруському фронтах. Відзначився у боях на Курській дузі. Загинув 1944 р. під час визволення Польщі. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни ІІ ступеня.

 

 

Брацюк Микола Захарович (19.05.1909, с. Бритавка Чечельниц. р-ну – 23.07.1943, хутір Суботинський Орлов. обл., РФ, похов. у братській могилі), Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). З 1922 р. працював учнем, а потім помічником слюсаря-машиніста на Скоморошківському цукровому заводі. У Червоній Армії – з 1928 р. У 1938 р. закінчив Горьковське військово-політичне училище, в 1943 р. – курси вдосконалення офіцерського складу при Військовій академії бронетанкових і механізованих військ. Учасник боїв із японськими загарбниками біля озера Хасан. Під час Великої Вітчизняної війни, будучи майором, командував танковим батальйоном 106-ї танкової бригади 12-го танкового корпусу 3-ї гвардійської танкової армії (Брянський фронт). Нагороджений орденом Леніна.

Булат Володимир Андрійович (01.06.1922, с. Цекинівка Ямпіл. р-ну), Герой Радянського Союзу. Відзначився в боях у лютому 1945 р. у районі населеного пункту Фледенборн (Польща). Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 31 травня 1945 р. По закінченні Харківського юридичного інституту протягом 1950-1982 рр. працював у Вінницькому обласному суді.

 

 

Бурлака Іван Омелянович (08.10.1909, с. Кожанка Оратів. р-ну – 12.12.1994, там же), Герой Радянського Союзу (1945). Освіта початкова. Працював головою колгоспу в рідному селі. На війну з німецько-фашистськими загарбниками пішов у червні 1941 р. Воював на Західному, Південно-Західному, Південному, Південно-Кавказькому, 4-му Українському фронтах. Учасник Параду Перемоги. Після війни повернувся в рідне село, працював у колгоспі. Нагороджений орденом Леніна, Вітчизняної війни І ступеня, орденом Слави ІІ та ІІІ ступенів, медалями.

 

Бурлака Ісак Юхимович (1907, с. Пеньківка Літин. р-ну – 13.12.1944), Герой Радянського Союзу (1944). Закінчив Пеньківську семирічну школу, працював у місцевому колгоспі. Учасник Великої Вітчизняної війни – з березня 1944 р. Воював на 1-му Українському фронті. Був навідником кулемета 1176-го стрілецького полку 350-ї стрілецької дивізії 13-ї армії. Сміливо вступав у сутички з ворогом. 18 липня 1944 р. при форсуванні р. Західний Буг на південь від м. Кристонополя (нині м. Червоноград Львівської області) першим переправився на протилежний берег, влаштував кулемет на зенітну установку і відбив нальоти ворожої авіації. 24 липня біля р. Сан кулеметним вогнем знищив 8 гітлерівців, а чотирьох – взяв у полон. 29 липня першим подолав р. Вісла південніше м. Сандомир (Польща) і вогнем забезпечував переправу стрілецьких підрозділів. Загинув 13 грудня 1944 р. у бою з ворогом на Сандомирському плацдармі. Нагороджений орденом Леніна, медаллю.

Бурлачук Антон Гнатович (1925, с. Морозівка Погребищ. р-ну – 17.02.1945, похов. у с. Грюнеберг, за 4 км від м. Цединя (Польща), Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). У 1940 р. закінчив 7 класів Новофастівської школи. Працював у колгоспі. У ряди Червоної Армії призваний у квітні 1944 р. Воював на 1-му і 3-му Прибалтійських, 1-му та 2-му Білоруських фронтах. У 1945 р. був навідником станкового кулемета 601-го стрілецького полку 82-ї стрілецької дивізії 47-ї армії (1-й Білоруський фронт). 15 січня 1945 р. під час прориву укріпленої оборони противника на лівому березі р. Вісла північніше Варшави знищив три ворожі кулеметні точки. 15 лютого в бою за с. Альт-Рюдніц (Польща) на правому березі р. Одер, будучи пораненим, знищив 16 кулеметних точок. 17 лютого в боях за утримання панівної висоти «639» брав участь у відбитті 10 контратак ворога. В останній сутичці у безвихідному становищі гранатою підірвав себе та ворогів, що оточили його. Нагороджений також орденами Леніна, Вітчизняної війни, Слави ІІІ ступеня, медалями.

Варава Борис Семенович (липень 1925 р., смт Літин Літин. р-ну – 29.01.1945), Герой Радянського Союзу (1945). Закінчив неповну середню школу. Після звільнення Літинського району від німецько-фашистських загарбників у березні 1944 р. призваний у Червону Армію. На фронті – з квітня 1944 р. Артилерист. Сержант. Командир гармати 156-го окремого винищувально-протитанкового дивізіону 112-ї стрілецької дивізії 13-ї армії (1-й Український фронт). Особливо відзначився у боях на р. Одер. 26 січня 1945 р. у складі передового батальйону дивізії по тонкій кризі переправив свою гармату на лівий берег ріки в районі м. Штейнау (тепер м. Сцінава, Польща). Разом із обслугою знищив у бою 5 кулеметних точок, гармату і близько сотні гітлерівців. 29 січня, під час відбиття контратаки ворожої піхоти та танків, підбив 2 танки «пантера». Коли ж вибула з ладу гармата, артилеристи на чолі з подолянином продовжували знищувати ворога з кулемета. У цьому бою загинув. Нагороджений орденами Леніна, Слави ІІІ ступеня.

Василишин Микола Якович (1925, с. Писарівка Ямпіл. р-ну – 2.06.1945, похов. на братському цвинтарі у м. Болеславець (Польща), Герой Радянського Союзу (1945). Закінчив неповну середню школу. У Червоній Армії – з квітня 1944 р. Учасник Великої Вітчизняної війни – з серпня 1944 р. Воював на 1-му Українському фронті. Будучи сапером 68-го окремого саперного батальйону 50-ї стрілецької дивізії 52-ї армії, відзначився під час форсування р. Одер. 29 січня 1945 р. під вогнем противника він першим у полку переправив човен із десантом на протилежний берег. Під час переправи човен отримав пробоїну. Закривши її, відважний подолянин продовжив транспортування десанту. Коли ж вибухом снаряда човен рознесло вщент, добрався до свого берега на колоді. Пересівши в інший човен, з десантом поплив на протилежний берег. За 7 рейсів переправив 76 чоловік. Нагороджений орденами Леніна, Слави ІІІ ступеня, медаллю «За відвагу».

Васюта Сергій Трохимович (13.08.1922, с. Гордіївка Липовец. р-ну – 08.09.1943, похов. у м. Гадяч Полтав. обл.), Герой Радянського Союзу. 1940 р. призваний у Червону Армію. Учасник Другої світової війни – з червня 1943 р. Відзначився у боях влітку 1943 р. Поранений, загинув 8 вересня 1943 р. у рукопашному бою з ворогом. 3 червня 1944 р. йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

 

Вітковський Іван Петрович (09.10.1914, с. Борівка Чернівец. р-ну – 23.09.1996, м. Київ), Герой Радянського Союзу (1945). До війни закінчив Одеське військове авіаційне училище (1938). Учасник Великої Вітчизняної війни – з лютого 1943 р. Воював на Кавказькому, Північно-Західному, Брянському, 1-му та 2-му Прибалтійських, 1-му та 3-му Білоруських фронтах. До кінця війни здійснив 357 бойових вильотів, у 148-ми повітряних боях збив 22 літаки противника, за що був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Після війни продовжив службу в Радянській Армії. 1950 р. у званні полковника звільнився в запас. Мешкав у Києві. 1959 р. закінчив Київський університет. Працював директором школи. Нагороджений бойовими орденами та медалями.

Волинець Петро Каленикович (21.01.1924, с. Павлівка Калинів. р-ну – 02.04.1943, м. Калинівка), Герой Радянського Союзу (1965, посмертно). Закінчив перший курс Вінницького педагогічного інституту. Працював учителем Заливанської семирічної школи Калинівського району. Комсомолець. На фронтах Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. У боях під Києвом був поранений та потрапив у полон, з якого втік. Навесні 1942 р. дістався до рідного села, де згодом створив і очолив партизанський загін. В одному з боїв Петра Калениковича було важко поранено. Загинув 2 квітня 1943 р.

 

Воронцов Микола Олексійович (13.04.1922, с. М’якохід Бершад. р-ну – 28.12.1943, похов. у с. Софіївка Володимир-Волин. р-ну Житомир. обл.), Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). 1941 р. призваний у Червону Армію. Того ж року закінчив військове піхотне училище. З липня 1941 р. – на фронті. Відзначився 5-10 листопада 1943 р. у боях за звільнення Києва і Фастова.

 

Гайдуков Володимир Миколайович (4.01.1923, с. Новоживотів Оратів. р-ну – 01.07.2006), Герой Радянського Союзу (1944), учасник Великої Вітчизняної війни. 1940 р. призваний у Червону Армію. У 1942 р. закінчив курси командирів батареї. Старший лейтенант. З липня цього ж року – в діючій армії. Демобілізувавшись, поселився у Москві. У 1950 р. закінчив Всесоюзний інститут зовнішньої торгівлі. Працював у системі Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР.

 

 

Гелета Василь Архипович (8.05.1918, с. Чортория Іллінец. р-ну 11.10.1981), Герой Радянського Союзу (1945). Навчався в Українському бібліотечному інституті. У Червоній Армії – з 1938 р. У 1940 р. закінчив Мелітопольське військове авіаційне училище. Старший лейтенант. Учасник Великої Вітчизняної війни – з першого її дня. Воював на Південно-Західному, Сталінградському, Воронезькому та 1-му Українському фронтах. Будучи штурманом ескадрильї 797-го бомбардувального авіаційного полку 202-ї бомбардувальної авіаційної дивізії 2-ї повітряної армії (1-й Український фронт), під час війни здійснив 169 бойових вильотів на бомбардування живої сили і техніки противника. У 1950 р. закінчив Військово-повітряну академію, протягом багатьох років працював у ній викладачем. У 1957 р. став кандидатом технічних наук. 1973 р. у званні полковника звільнився в запас. Жив у смт Моніно Московської області. Нагороджений орденами Леніна, трьома – Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора, двома – Червоної Зірки, медалями.

Герасимчук Давид Іванович (15.05.1916, с. Великий Острожок Уланів, нині Хмільниц. р-ну – 27.04.1978, м. Бердичів Житомир. обл.), командир 88-го гвардійського стрілецького полку 33-ї гвардійської Севастопольської стрілецької дивізії 43-ї армії 3-го Білоруського фронту, гвардії підполковник, Герой Радянського Союзу (1945). Закінчив 7 класів. У Червоній Армії – з 1936 року. У 1939 р. закінчив Курси удосконалення командного складу (КУКС), після чого служив командиром взводу кінної розвідки в 134-й і 214-й стрілецьких дивізіях Харківського військового округу. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 року. Воював на Північно-Західному, Західному, Сталінградському, знову Західному, Брянському, Калінінському, 1-му Прибалтійському, 3-му Білоруському фронтах. У 1942 р. закінчив прискорений курс Військової академії імені М.В.Фрунзе. У боях був тричі поранений. Після війни продовжував службу в армії, був офіцером Рязанського райвійськкомату і військкомом Маріупольського райвійськкомату. З 1949 р. служив у оперативному відділі штабу 20-го гвардійського стрілецького корпусу Київського військового округу. У 1955 р. закінчив курси «Постріл», після чого служив заступником командира 24-го гвардійського гірсько-стрілецького полку 10-ї гвардійської гірничо-стрілецької дивізії у Закавказькому військовому окрузі. З 1957 р. гвардії підполковник Д.І.Герасімчук у запасі. Жив і працював спочатку в місті Сухумі, а потім – в місті Бердичів Житомирської області. Нагороджений орденами Леніна, трьома – Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, медалями «За бойові заслуги», «За оборону Москви», «За оборону Сталінграда», «За взяття Кенігсберга».

Грабчак Андрій Михайлович (03.11.1910, с. Вознівці Жмерин. р-ну – 19.06.1973, м. Черкаси), Герой Радянського Союзу (1945). Освіта неповна середня. Працював на шахті забійником. У 1932 р. призваний у Червону Армію. Того ж року став комуністом. Брав участь у радянсько-фінській війні 1939-1940 рр. У боях Великої Вітчизняної війни – з серпня 1941 р. На чолі загону був закинутий у ворожий тил у Олевський район Житомирської області для організації диверсій на залізницях. До листопада 1943 р. його загін нараховував 1 300 партизанів і був реорганізований у партизанське з'єднання, яке здійснювало диверсії на ділянках залізних доріг Шепетівка Бердичів, Шепетівка Новоград-Волинський, Житомир Новоград-Волинський. У серпні 1944 р. партизани з'єднались із наступаючими частинами Червоної Армії. За відрізок часу з 17 січня 1943 р. до 1 серпня 1944 р. вони пустили під укіс 2 бронепоїзди, 163 військові ешелони з живою силою, технікою і боєприпасами противника. Після війни жив у Черкасах. Працював в органах Міністерства внутрішніх справ України, потім – на господарській роботі. Нагороджений орденами Леніна, Богдана Хмельницького ІІ ступеня, медалями.

Грель Ілля Михайлович (20.06.1902, с. Будне Шаргород. р-ну – 30.03.1945, похов. у с. Дембно, Польща), Герой Радянського Союзу. Кадровий військовий – з 1924 р. Учасник Другої світової війни – з 1942 р. Воював на Західному, Південному і 1-му Білоруському фронтах. 30 березня загинув у запеклих боях за визволення м. Кюстрин (Польща). 31 травня 1945 р. полковнику І.М.Грелю посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

 

 

Гриб Олексій Федорович (1921, с. Холодівка Тульчин. р-ну – ?), Герой Радянського Союзу (1943). Закінчив Тульчинський бібліотечний технікум. Працював бібліотекарем у м. Балта Одеської області. 1941 р. призваний у Червону Армію. Учасник Великої Вітчизняної війни – з грудня 1942 р. Воював на Сталінградському, Воронезькому та Степовому фронтах. Навідник гармати 229-го гвардійського стрілецького полку 72-ї стрілецької дивізії 7-ї гвардійської армії (Степовий фронт). 25 вересня 1943 р. одним із перших переправився на правий берег Дніпра в районі с. Бородаївка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Вогнем гармати знищив 5 кулеметних точок противника, що перешкоджали переправі підрозділів полку. Брав участь у відбитті тринадцяти контратак противника, знищив декілька десятків гітлерівців. Нагороджений орденом Леніна. 18 грудня 1943 р. пропав безвісти.

Горенчук Феодосій Іванович (18.10.1908, с. Петримани Мурованокурилов. р-ну – 27.03.1986, похов. у смт Муровані Курилівці), Герой Радянського Союзу (1944). У 1932 р. закінчив Ленінградський педагогічний технікум. Працював токарем на заводі. У Червоній Армії – з 1933 р. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Воював на Західному та 1-му Українському фронтах. У 1942 р. закінчив прискорені курси при Військово-політичній академії ім. В.І.Леніна, 1943 р. – Вищу офіцерську бронетанкову школу. У званні капітана повернувся на фронт. Командував танковим батальйоном 12-ї гвардійської бригади 4-го танкового корпусу 60-ї армії (1-й Український фронт). Відзначився 21-22 липня 1944 р. у боях у районі сіл Хільчинці та Почали Золочівського району Львівської області. В критичний момент, коли противник намагався прорвати кільце оточення, особистим прикладом надихнув бійців на відбиття контратаки. Був двічі пораненим, але не покинув поля бою. За п’ять годин батальйон відбив три контратаки гітлерівців, знищив 3 танки, 11 гармат, велику кількість солдатів та офіцерів противника. До 1962 р. продовжував службу в Радянській Армії. У відставку пішов у званні полковника. Жив у Ленінграді, згодом переїхав у Муровані Курилівці. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня та двома – ІІ ступеня, медалями.

Гулеватий Трохим Єремович (15.04.1911, с. Косанове Гайсин. р-ну – 30.08.2002, похов. у м. Вінниця), Герой Радянського Союзу (1945). Закінчив 7 класів, працював у радгоспі. Протягом 1931-1933 рр. служив у Червоній Армії. Учасник Великої Вітчизняної війни – з липня 1941 р. Воював на Південно-Західному, Південному, Північно-Кавказькому, 1-му Українському фронтах. У 1943 р. закінчив Горьковське танкове училище, 1944 р. – Ленінградську вищу офіцерську бронетанкову школу. Будучи командиром батальйону 55-ї гвардійської танкової бригади 7-го гвардійського танкового корпусу 3-ї гвардійської танкової армії (1-й Український фронт), відзначився 25-30 квітня 1945 р. у боях по оточенню та знищенню угруповання противника в Берліні. Першим у бригаді його батальйон форсував Тельтов-канал і оволодів передмістям Берліна Целендорф; відбивши 2 контратаки гітлерівців, знищив 7 зенітних гармат та батальйон ворожої піхоти. Після війни продовжував службу в Радянській Армії. 1958 р. у званні підполковника звільнився в запас. Жив у Вінниці. Нагороджений двома орденами Леніна, Червоного Прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни І ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями СРСР, а також державними нагородами України.

Гуменюк Семен Олександрович (16.07.1914, с. Слобода Дашковецька Вінниц. р-ну – 17.03.1944, с. Українка Жовтнев. р-ну Миколаїв. обл.), Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). У Червоній Армії – з 1936 р. 1939 р. закінчив курси молодших лейтенантів. Учасник Великої Вітчизняної війни – з вересня 1941 р. У ніч на 12 березня 1944 р. рота 144-го гвардійського стрілецького полку 49-ї гвардійської стрілецької дивізії 28-ї армії (3-й Український фронт) під його командуванням (на той час – гвардії старшого лейтенанта) однією з перших форсувала р. Дніпро в районі с. Садове Білозерського району Херсонської області, захопила й утримала плацдарм на правому березі. 14 березня вміло організував відбиття контратак противника.

 

Дахновський Федір Тарасович (06.03.1903, с. Малі Хутори (нині в межах Вінниці Вінниц. р-ну) – помер у Вінниці), Герой Радянського Союзу (1945). Закінчив 7 класів. У лютому 1920 р. добровільно вступив у Червону Армію. Учасник громадянської війни. 1922 р. закінчив восьмимісячні курси червоних командирів в Одесі, 1927 р. – Київську військову школу, 1935 р. – курси вдосконалення командного складу. Брав участь у радянсько-фінській війні 1939-1940 рр. У червні 1941 р. вступив у бій з німецько-фашистськими загарбниками. Воював на Північно-Західному, Центральному, 1-му, 2-му та 3-му Українських фронтах. Після війни пішов у відставку. Оселився у Вінниці. 1947 р. працював у виконкомі Вінницької обласної Ради депутатів трудящих. Нагороджений двома орденами Леніна, трьома – Червоного Прапора, Кутузова ІІ ступеня, Вітчизняної війни І ступеня, медалями.

Дребот Іван Захарович (31.05.1913, с. Паланка, нині Томашпіл. р-ну – 10.05.1983, смт Болшево Моск. обл., РФ), Герой Радянського Союзу (1940). Учасник радянсько-фінляндської та Другої світової воєн. Закінчив школу молодших комісарів, прискорений курс Військової академії зв'язку (1942), Вищу офіцерську школу зв'язку (1950). В армії – з 1935-1937 рр. і від 1939 р. Відзначився у лютому 1940 р. під час прориву лінії Маннергайма. З 1965 р. – підполковник у запасі. Жив у смт Болшево, працював у м. Митищі Моск. обл. Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, медалями.

 

 

Дука Михайло Ілліч (27.08.1909, с. Селище Козятин. р-ну – 11.10.1976, м. Брянськ, РФ), Герой Радянського Союзу (1942). У 1930 р. закінчив школу ФЗН при заводі у м. Подольськ Московської області. Працював ковалем. Того ж року призваний у Червону Армію. Служив до 1937 р. Після армії працював на Брянському м'ясокомбінаті. З початком Великої Вітчизняної війни, за завданням Брянського обкому партії, брав участь в організації партизанського руху. Після війни продовжив службу в Радянській Армії. У 1948 р. закінчив курси вдосконалення офіцерського складу при Військовій академії ім. М.В.Фрунзе, у 1954 р. – Вищі академічні курси при військовій академії Генштабу. Служив на командних посадах. Нагороджений орденом Леніна, чотирма – Червоного Прапора, Суворова ІІ ступеня, Червоної Зірки. Учасник Параду Перемоги. Йому було довірено пронести по Красній площі ключі від полеглого Берліна.

Єгорович Володимир Олексійович (19.05.1919, смт Сутиски Тиврів. р-ну – 27.04.1953, м. Запоріжжя), Герой Радянського Союзу (1946). До війни закінчив два курси Вінницького будівельного технікуму, Вінницький аероклуб і Одеську авіаційну школу. 1939 р. призваний до лав Червоної Армії. Учасник Великої Вітчизняної війни – з квітня 1943 р. Воював на Північно-Кавказькому, 4-му Українському, 1-му та 3-му Білоруських фронтах. За 248 успішних бойових вильотів, участь у 71-му повітряному бою і особисто ним збитих 22 ворожі літаки В.О.Єгоровича було представлено до присвоєння звання Героя Радянського Союзу. Після війни продовжив службу в Радянській Армії. З 1949 р. був начальником льотної частини аероклубу ДТСААФ Запорізької області. Загинув при виконанні службових обов’язків. Мав ряд бойових нагород.

 

Жмурко Іван Матвійович (29.08.1914, с. Степашки Гайсин. р-ну – 04.08.1955, там же), Героя Радянського Союзу (1946). У Червоній Армії – з 1935 р. У 1938 р. закінчив Харківське військове піхотне училище, у 1939 р. – Харківське військове авіаційне училище штурманів. У 1939-1940 pp. – на радянсько-фінському фронті. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р., воював на Західному, Калінінському, Сталінградському, Донському, Північно-Кавказькому, 3-му Білоруському, 1-му та 2-му Прибалтійських, Ленінградському фронтах. Гвардії капітан. До квітня 1945 р. здійснив 206 бойових вильотів на бомбардування аеродромів, залізничних вузлів, скупчень військ противника. У 1949 р. закінчив Вищу офіцерську школу штурманів у Краснодарі. Нагороджений бойовими орденами та медалями. 4 серпня 1955 р. загинув під час виконання службових обов’язків.

 

Заїка Григорій Андрійович (13.10.1909, с. Чагів Оратів. р-ну – 04.09.1960, там же), Герой Радянського Союзу (1943). Закінчив семирічну школу, працював у колгоспі «Дружба». Член КПРС – з 1931 р. У тому ж році пішов на службу в Червону Армію. 1936 р. закінчив курси лейтенантів при Київському військовому піхотному училищі. В боях Великої Вітчизняної війни – з квітня 1942 р. Воював на Ленінградському фронті. Старший сержант. Командував ротою 272-го стрілецького полку 123-ї стрілецької дивізії 67-ї армії. Під час прориву блокади Ленінграда його рота 7 днів не виходила із бою, відбила всі контратаки танків та піхоти противника. 19 січня 1943 р. разом із бійцями проник у розташування ворога, захопив укріплений рубіж, знищив майже цілу роту солдатів і офіцерів. За проявлену мужність 10 лютого 1943 р. йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В 1945 р. закінчив курси «Вьютрел», командував полком. У 1959 p., будучи підполковником, звільнився у запас. Працював у смт Оратів директором сільгоспбази. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня, медаллю. Помер 4 вересня 1960 р. Похований у рідному селі.

Западинський Олександр Семенович (06.06.1914, с. Кальник Іллінец. р-ну – 27.11.2002, м. Вінниця), Герой Радянського Союзу (1944). 1940 р. закінчив Мелітопольське військово-авіаційне училище. Учасник Великої Вітчизняної війни – з вересня 1941 р. Воював на Карельському фронті. До листопада 1943 р. здійснив 148 бойових вильотів на розвідку об’єктів і комунікацій ворожих військ. Після війни продовжував службу в Збройних Силах СРСР. 1947 р. закінчив Вищу офіцерську школу штурманів. Звільнившись у запас, 1957 р. переїхав до Вінниці. Працював у інформаційно-обчислювальному центрі «Вінницявантажавтотранс». Має бойові ордени та медалі.

Звонков Трохим Никифорович (1905, с. Заливанщина Калинів. р-ну – 17.11.1978), Герой Радянського Союзу (1944). Закінчив місцеву сільську школу, працював шофером у колгоспі. У Червоній Армії – з липня 1941 р. У бій з німецько-фашистськими загарбниками вступив у серпні 1941 р. Воював на Південно-Західному, Північно-Кавказькому і Степовому фронтах. Навідник гармати 247-го гвардійського артилерійського полку 110-ї гвардійської стрілецької дивізії 37-ї армії (Степовий фронт). Відзначився у битві за р. Дніпро. 1 жовтня 1943 р., переправившись на правий берег ріки в районі с. Куцеволівка Онуфрієвського району Кіровоградської області, проявив виняткову стійкість у боях за утримання плацдарму. Успішно відбив двадцять контратак гітлерівців. Після війни жив і працював у рідному селі. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни ІІ ступеня, Слави ІІІ ступеня, медалями.

*3а твердженням односельчан, справжнє прізвище – Дзвонко, по батькові – Нечипорович.

Зіндельс Абрам Мойсейович (14.12.1915, смт Липовець Липовец. р-ну – 18.10.1943), Герой Радянського Союзу (1943, посмертно). Закінчив 9 класів. Навчався у Вінницькому будівельному технікумі. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. У 1942 р. закінчив школу молодших лейтенантів. Воював на Сталінградському та Південному фронтах. Командир взводу 690-го стрілецького полку 126-ї стрілецької дивізії 51-ї армії (Південний фронт). 18 жовтня 1943 р., діючи на чолі трьох штурмових груп, вибив противника з двох кварталів м. Мелітополь Запорізької області. При відбитті контратаки потрапив ув оточення і бився до останнього. Залишившись один, підпустив фашистів на близьку відстань, а потім протитанковою гранатою підірвав себе і гітлерівців. Нагороджений орденом Леніна, медаллю.

Івашко Григорій Лазарович (14.03.1921, с. Мала Киріївка Бершад. р-ну – 25.01.1945, похов. у братській могилі у с. Кам'янець-Вроцлавськ, Польща), Герой Радянського Союзу (1944, посмертно).  По закінченні початкової школи працював механізатором у колгоспі с. Романівка того ж району, де мешкав. У Червоній Армії – з 1940 року. Учасник Великої Вітчизняної війни – з липня 1941 р. Воював на 1-му та 2-му Українських фронтах. Загинув 25 січня 1945 р. у бою при форсуванні р. Одер.

 

 

Ісайко Михайло Онисимович (23.11.1908, с. Михайлівка Ямпіл. р-ну – 23.12.1992), Герой Радянського Союзу (1945). Освіта початкова. Працював на ткацькій фабриці у м. Орєхово-Зуєво Московської області. У Червоній Армії – в 1930-1934 рр. Закінчив полкову школу молодших командирів. З 1935 р. працював в органах МВС. Учасник Великої Вітчизняної війни – з жовтня 1942 р. Командир взводу автоматників 492-го стрілецького полку 199-ї стрілецької дивізії 49-ї армії (2-й Білоруський фронт). Старшина. 24 червня 1944 р. у бою північніше м. Могильов (Білорусія) замінив вибулого зі строю командира роти. Під його командуванням рота вийшла до с. Колесище Могильовського району і форсувала Дніпро. На правому березі ріки відбила декілька ворожих контратак. Переслідуючи гітлерівців, 26 червня вийшла на околиці Могильова. Демобілізувавшись, служив в органах МВС, водієм у спецавтогосподарстві у м. Горький (нині м. Нижній Новгород, Росія). Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, двома – Вітчизняної війни І ступеня, Вітчизняної війни ІІ ступеня, двома – Червоної Зірки, медалями.

Касян Андрій Пилипович (13.12.1918, с. Кіблич Гайсин. р-ну – 11.03.1944, с. Журавне Літин. р-ну), Герой Радянського Союзу (1944). Закінчив семирічну школу і курси трактористів. Працював трактористом у колгоспі. У Червоній Армії – з 1939 р. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Гвардії капітан. Брав участь у боях за визволення Поділля. Будучи командиром кулеметної роти 330-го гвардійського стрілецького полку 129-ї гвардійської стрілецької дивізії 18-ї армії (1-й Український фронт), 28 грудня 1943 р., при відбитті контратаки біля с. Студениця Коростишівського району Житомирської області, знищив 36 гітлерівців і підпалив бронетранспортер. У боях 3-11 березня 1944 р. у числі перших форсував р. Снивода, потім – р. Південний Буг. Його рота забезпечувала переправу стрілецьких підрозділів, відзначилась у бою за плацдарм. Загинув у бою біля с. Олександрівка Літинського району Вінницької області. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, медаллю.

Кельбас Гліб Дем'янович (21.10.1909, с. Стіна Томашпіл. р-ну – 07.07.1968, м. Київ), Герой Радянського Союзу (1945). Закінчив 8 класів. Працював на заводі у м. Запоріжжя слюсарем. Одночасно вчився на робфаці. 1931 р. призваний у Червону Армію. У 1937 р. закінчив Одеське військове піхотне училище. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Воював на Південному та 1-му Білоруському фронтах. Відзначився на заключному етапі війни. Будучи підполковником, командиром 696-го стрілецького полку 389-ї стрілецької дивізії (1-й Білоруський фронт), 16 квітня 1945 р. із плацдарму південніше м. Франкфурт (Німеччина) організував прорив полком оборони противника і його наступ на м. Берлін. 23 квітня забезпечив форсування полком каналу Одер-Шпре, а 24 квітня – р. Шпре, північніше м. Бесков (Німеччина). Був поранений, але залишився у строю. 1946 р. у званні полковника звільнився в запас. Жив і працював у Києві. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденами Суворова ІІІ ступеня, Олександра Невського, Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, медалями.

Клименко Кіндрат Гаврилович (25.10.1913, с. Шура-Копіївська Тульчин. р-ну – 10.03.1945, похов. у м. Грайфенберг (нині м. Грифіце, Польща), Герой Радянського Союзу (1945). У 1931 р. закінчив Тульчинський педагогічний технікум, 1938 р. – курси молодших лейтенантів. Брав участь у визвольному поході радянських військ у Західну Україну (1939), радянсько-фінській війні (1939-1940 рр.). Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Воював на Південно-Західному, Центральному, 1-му Білоруському фронтах. Гвардії майор. Заступник командира 54-го гвардійського кавалерійського полку 14-ї гвардійської кавалерійської дивізії 7-го гвардійського кавалерійського корпусу (1-й Білоруський фронт). Нагороджений орденами Леніна, двома – Червоного Прапора, Кутузова ІІІ ступеня, медаллю.

Клименко Сергій Васильович (11.01.1925, с. Зозів Липовец. р-ну – 21.01.1945), Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). У 1935 р. сім'я переїхала в м. Зима Іркутської області. Закінчив 5 класів. У Червоній Армії – з 1943 р. У боях Великої Вітчизняної війни – з березня 1944 р. Воював на 1-му Білоруському фронті. Кулеметник 113-го гвардійського стрілецького полку 38-ї гвардійської стрілецької дивізії 70-ї армії. Відзначився 18-19 серпня 1944 р. у боях за населений пункт Сіткі, що за 10 км на схід від м. Радзимін (Польща). Брав участь у відбитті семи контратак противника, знищив танк і близько сотні гітлерівців. Був поранений, але не покинув поля бою. Загинув у січні 1945 р. у бою під м. Бромберг (м. Бидгощ, Польща). Нагороджений орденом Леніна, медалями.

Ковальов Іван Платонович (21.05.1921, с. Тарасівка Жмерин. р-ну – ?), Герой Радянського Союзу (1944). Закінчив школу № 5 у м. Нікополь Дніпропетровської області. Працював токарем на Південнотрубному металургійному заводі в Нікополі. 1940 р. призваний у ряди Червоної Армії. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. У 1942 р. закінчив курси молодших лейтенантів. 10 березня 1943 р. очолюваний ним міннопідривний взвод 9-го окремого батальйону мінерів (Північно-Західний фронт) був закинутий у тил ворога (Псковська область). За сім місяців бойової діяльності пустив під укіс 16 військових ешелонів, підірвав 17 мостів, знищив більше 1,4 км лінії зв'язку, 2 танки, бронемашину противника, навчив 350 партизанів міннопідривній справі. Брав участь у боях з трьома каральними експедиціями гітлерівців. У 1950 р. закінчив Вищі академічні курси інженерних військ. 1953 р. у званні полковника звільнився в запас. Повернувся в рідне село. Працював на господарській роботі. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, медалями СРСР, а також державними нагородами України – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, медаллю «Захиснику Вітчизни».

Ковальський Антон Пилипович (1905, с. Регляшинки (нині с. Тростянець) Ямпіл. р-ну – лютий 1945, похов. на території Польщі), Герой Радянського Союзу (1944). У Червоній Армії – з 1942 р. У боях Великої Вітчизняної війни – з 1943 р. Сапер 134-го гвардійського окремого саперного батальйону 11-го гвардійського танкового корпусу 1-ї гвардійської танкової армії (1-й Український фронт). 19 липня 1944 р. під час форсування р. Західний Буг у районі сіл Поториця, Доброчин Сокальського району Львівської області протягом години разом із саперами свого взводу відновив зруйнований міст, забезпечивши безперебійну переправу через річку. Під час форсування р. Сан у районі польського села Радимно переправив на паромі батальйон піхоти, а потім брав участь у спорудженні моста через цю річку. Нагороджений орденами Леніна, двома – Червоної Зірки, медалями.

* У деяких документах місцем народження вказується с. Комиші теперішнього Гафурійського р-ну Башкортостана)

Ковальчук Дмитро Андрійович (01.06.1919, с. Кидрасівка Бершад. р-ну – 30.04.1958, м. Селєхард Тюмен. обл., РФ), Герой Радянського Союзу (1945). Працював на Іжевському металургійному заводі. Учасник Великої Вітчизняної війни – з листопада 1941 р. Воював на Калінінському, 1-му та 2-му Українських фронтах. У 1943 р. закінчив курси молодших лейтенантів. Тоді ж став комуністом. З 1946 р. – у запасі. Жив і працював на Таймирі. Нагороджений орденами Леніна, Олександра Невського, Червоної Зірки, медалями.

 

Ковальчук Іван Іванович (18.01.1918, с. Павлівка Калинів. р-ну – 6.11.2001, похов. у м. Вінниця), Герой Радянського Союзу (1945). Закінчив Вінницький медичний технікум, у 1938 р. – Єйське військово-морське училище. З 1936 р. – у Військово-Морському Флоті. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Воював на Чорному і Балтійському морях. Будучи штурманом ескадрильї 30-го розвідувального авіаційного полку (Військово-повітряні сили Чорноморського флоту), до вересня 1944 р. здійснив 285 бойових вильотів для нанесення бомбових ударів по аеродромах, портах і передньому краю оборони противника. За його розвідданими потоплено декілька ворожих бойових кораблів. Особисто знищив 5 танків, 7 артилерійських батарей. У 1955 р. закінчив Військово-морську академію. 1957 р. у званні полковника звільнився в запас. Працював у Вінницькій облспоживспілці. Нагороджений орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, Червоної Зірки, медалями СРСР, а також державними нагородами України – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, медаллю «Захиснику Вітчизни».

Козак Степан Лаврентійович (1920, с. Нападівка Калинів. р-ну – 13.04.1945, похов. у с-щі Славінськ (РФ)), Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). Навчався у Вінницькому енергетичному технікумі. У 1940 р. призваний у Червону Армію. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Воював на Волховському, Ленінградському, Сталінградському, Південному та 3-му Білоруському фронтах. Будучи гвардії майором, заступником командира 1191-го стрілецького полку 385-ї стрілецької дивізії 39-ї армії (3-й Білоруський фронт), 24 січня 1945 р. з одним із батальйонів першим у дивізії форсував р. Дайме (Дейма) в районі населеного пункту Гольдбах (нині с-ще Славінськ Гвардійського району Калінінградської області) і захопив плацдарм на лівому березі. 13 квітня 1945 р., під час прориву оборони сильно укріпленого земландського угруповання ворога на захід від м. Кенігсберг (Калінінград), особисто знищив 20 гітлерівців. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни І ступеня.

Козаченко Олексій Костянтинович (10.09.1921, с. Феліксівка (тепер с. Берестівка) Липовец. р-ну – 13.11.1976, похов. у м. Вінниця), Герой Радянського Союзу (1943). Освіта середня. Працював учителем. У Червоній Армії – з 1939 р. 1941 р. закінчив Київське піхотне училище. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Воював на Воронезькому, 1-му Українському фронтах. 1942 р. закінчив курси «Выстрел». У ніч на 24 вересня 1943 р. очолюваний ним батальйон 835-го стрілецького полку 237-ї стрілецької дивізії 40-ї армії (Воронезький фронт) форсував р. Дніпро в районі с. Гребені Кагарлицького району Київської області, взяв участь у жорстоких боях за розширення плацдарму. Лише 30 вересня він відбив 23 контратаки противника. 1947 р. закінчив Бердичівський педінститут. У 1969 р. у званні полковника пішов у відставку. Працював викладачем у Вінниці. Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, медалями.

Колесник Павло Автономович (1917, с. Степанівка Вінниц. р-ну – 6.03.1944, похов. у робітничому с-щі Лебяжє Ломоносів. р-ну Ленінград. обл.), Герой Радянського Союзу (1944). З 1936 р. на армійській службі. Служив у Військово-Морському Флоті. 1939 р. закінчив Єйське військово-морське авіаційне училище. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Воював у складі Червонопрапорного Балтійського флоту. Гвардії старший лейтенант. Будучи льотчиком 1-го гвардійського мінно-торпедного полку 8-ї мінно-торпедної авіаційної дивізії, до середини грудня 1943 р. здійснив 199 бойових вильотів, потопив танкер і плаваючий маяк противника. Нагороджений орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапо­ра, орденом Червоної Зірки.

 

Коновченко Ілля Потапович (1915, с. Кіровка Калинів. р-ну), Герой Радянського Союзу (1943). Закінчив 7 класів. Працював трактористом Турбівської МТС (Вінницька область). У 1941 р. призваний у Червону Армію. В битвах з німецько-фашистськими загарбниками – з липня 1941 р. Воював на Південно-Західному та Степовому фронтах. 25 вересня 1943 р. він, гвардії рядовий 222-го гвардійського стрілецького полку 72-ї гвардійської стрілецької дивізії 7-ї гвардійської армії (Степовий фронт), одним із перших подолав р. Дніпро в районі с. Бородаївка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, на захопленому рубежі з бійцями відбив 12 контратак противника. Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, медаллю. Пропав безвісти.

Костюк Андрій Васильович (28.11.1920, с. Гурівці Козятин. р-ну – 4.07.2004, похов. у м. Вінниця), Герой Радянського Союзу (1945). Закінчив 10 класів. Працював технічним секретарем Козятинського райкому партії. У Червоній Армії – з січня 1941 р. Закінчив Томське артилерійське училище. У боях Великої Вітчизняної війни – з червня 1942 р. Громив ворога на Західному, Брянському, Сталінградському, 1-му Білоруському фронтах. Особливо відзначився у боях за визволення Польщі. Війну закінчив підполковником. З 1945 р. – у запасі. 1950 р. закінчив Ленінградську школу МВС. До 1968 р. працював в органах МВС, потім військовим керівником, директором школи № 2 м. Вінниця. Відмінник народної освіти УРСР. Нагороджений орденами Леніна, Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, Червоної Зірки, медалями СРСР.

Кравченко Василь Федорович (23.06.1921, с. Погребище (нині м. Погребище) Погребищ. р-ну – 21.11.1960), Герой Радянського Союзу (1945). У 1935 р. закінчив 6 класів, працював на місцевому цукрозаводі. 1940 р. призваний у Червону Армію. Учасник Великої Вітчизняної війни – з травня 1942 р. Воював на Степовому, Південно-Західному, Сталінградському, 1-му та 2-му Українських, 1-му Білоруському фронтах. У 1943 р. закінчив курси молодших лейтенантів. Командуючи взводом автоматників 66-ї гвардійської танкової бригади 12-го гвардійського танкового корпусу 2-ї гвардійської танкової армії (1-й Білоруський фронт), відзначився у Вісло-Одерській стратегічній наступальній операції. У січні 1945 р. його взвод знищив чимало солдатів і офіцерів противника, звільнив з неволі понад 170 радянських громадян, захопив ешелон з військовим майном. 2 лютого подолянина було важко поранено. Після війни звільнився у запас. Жив у м. Сизрані (Росія). Працював у тресті їдалень. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями.

Кучерявий Микола Данилович (21.08.1924, с. Мазурівка Тульчин. р-ну – 19.08.1944, с. Сочь (за 10 км. біля м. Пашкани, Румунія), Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). Учасник Великої Вітчизняної війни – з травня 1944 р. Командир відділення 132-го гвардійського стрілецького полку 42-ї гвардійської стрілецької дивізії 40-ї армії (2-й Український фронт). Відзначився під час прориву оборони противника в районі м. Пашкани (Румунія). 19 серпня 1944 р., під час бою кинувся на заміновані дротяні загородження, в яких після вибуху утворились проходи. Відважний воїн ціною свого життя сприяв виконанню підрозділом бойового завдання. Нагороджений орденом Леніна.

 

Лещенко Петро Лук'янович (1917, с. Михайлівка Бершад. р-ну – 12.11.1943 похов. на південній околиці с. Вільшанка Васильків. р-ну Київ. обл.), Герой Радянського Союзу (1943). Закінчив 5 класів. Працював у колгоспі. У Червоній Армії – з 1937 р. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Воював на Брянському, Воронезькому та 1-му Українському фронтах. Будучи старшим лейтенантом, а згодом капітаном, командиром роти 842-го стрілецького полку 240-ї стрілецької дивізії 38-ї армії (Воронезький фронт), 27 вересня 1943 р. одним із перших в полку зі взводом форсував р. Дніпро в районі с. Лютіж Вишгородського району Київської області. Взвод захопив невеликий плацдарм і відстояв рубіж, відбивши за день декілька контратак противника. До вечора подолянин зумів переправити на правий берег ріки всю роту. Відбиваючи шалені контратаки ворога, бійці роти знищили більше сотні гітлерівців і забезпечили форсування ріки полком. У бою замінив важко пораненого командира батальйону. 29 жовтня 1943 р. нагороджений медаллю «Золота Зірка». 12 листопада, отримавши важке поранення, помер від ран. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни ІІ ступеня, Червоної Зірки.

Ляхов Георгій Васильович (03.01.1923, м. Гайсин (у деяких док. місцем народж. вказується с. Монастирок Немирів. р-ну) – 05.06.1983, м. Чита, РФ), Герой Радянського Союзу (1943). 1941 р. призваний у Червону Армію. 1942 р. закінчив Пензенське мінометне училище. Воював на Західному і Центральному фронтах. Капітан. 1945 р. закінчив курси «Выстрел», 1949 р. – Військову академію ім. М.В.Фрунзе. Був викладачем у військовому піхотному училищі. 1962 р. у званні підполковника звільнився в запас. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни ІІ ступеня, Червоної Зірки, медалями.

 

Мазур Трифон Григорович (24.06.1919, с. Савинці Тростянец. р-ну – 30.01.1998, м. Пугачов Саратов. обл. (РФ), Герой Радянського Союзу (1945). У 1938 р. закінчив Тульчинський педтехнікум. Працював учителем початкової школи у с. Антонівка Томашпільського району Вінницької області. У Червоній Армії – з 1939 р. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Воював на Західному, Калінінському, Брянському, Центральному, 1-му Білоруському фронтах. 1943 р. закінчив Смоленське артилерійське училище. Лейтенант. У тому ж році вступив до лав КПРС. Будучи командиром взводу управління 753-го гарматного артилерійського полку 24-ї гарматно-артилерійської бригади 5-ї артилерійської дивізії 4-го артилерійського корпусу прориву 3-ї ударної армії (1-й Білоруський фронт), відзначився 27 квітня 1945 р. під час вуличних боїв у Берліні. Вночі група гітлерівців напала на обслугу гармати. Подолянин замінив пораненого заряджаючого, а коли закінчились снаряди, вогнем із автомата та гранатами продовжував із бійцями відбивати атаку, змусивши ворога відступити. Після війни продовжив службу в Радянській Армії. Звільнившись у запас, у 1957 р. закінчив Саратовський державний університет. Працював учителем у м. Пугачов Саратовської області. Нагороджений орденами Леніна, Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, Вітчизняної війни І ступеня, трьома орденами Червоної Зірки, медалями.

Малик Хома Васильович (1903, с. Бондурівка Немирів. р-ну – 8.10.1943, похов. у братській могилі у с. Лепляєво Канів. р-ну Черкас. обл.), Герой Радянського Союзу (1943, посмертно). Закінчив Дніпропетровський будівельний інститут. Працював на Дніпрогесі, у Запоріжжі, інженером-будівельником – у Дніпропетровську. У Червоній Армії – протягом 1923-1925 рр., а також із червня 1941 р. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Командир роти 62-го гвардійського окремого саперного батальйону 3-го гвардійського механізованого корпусу 47-ї армії (Воронезький фронт). Відзначився 3 жовтня 1943 р. під час форсування Дніпра в районі м. Канів Черкаської області, забезпечивши переправу на захоплений плацдарм частин корпусу, бойової техніки та боєприпасів. Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, медалями.

Мандибура Михайло Карпович (10.05.1921, с. Довжок Шаргород. р-ну – 08.07.1985), Герой Радянського Союзу (1944). 1940 р. закінчив Тульчинське ветеринарне училище і до призову в Червону Армію (квітень 1941 р.) працював ветфельдшером у рідному селі. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Воював на Західному, Калінінському, 1-му Прибалтійському фронтах. Відзначився у боях за звільнення Білорусії. Будучи командиром мінометної обслуги 992-го стрілецького полку 306-ї стрілецької дивізії 43-ї армії (1-й Прибалтійський фронт), 24 червня 1944 р., у числі перших, форсував р. Західна Двіна у районі с. Шарапино (Вітебська обл.), брав участь у бою по захопленню та утриманню плацдарму. У 1946 р. закінчив Челябінське танково-технічне училище. Невдовзі звільнився у запас. Жив і працював у рідному селі. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, медалями.

Матієнко Петро Андрійович (1915, с. Вінницькі Хутори Вінниц. р-ну – 15.10.1944, м. Мелєц (Польща), Герой Радянського Союзу (1944). У 1938 р. із другого курсу Вінницького педагогічного інституту був призваний у Червону Армію. У тому ж році закінчив Одеську військово-авіаційну школу. У боях з гітлерівськими загарбниками – з червня 1941 р. Воював на Західному, Північно-Кавказькому та Степовому фронтах. Будучи майором, штурманом 270-го винищувально-авіаційного полку 203-ї винищувально-авіаційної дивізії 1-го штурмового авіаційного корпусу 5-ї повітряної армії (Степовий фронт), до вересня 1943 р. здійснив 259 бойових вильотів, у 41-му повітряному бою особисто збив 13 літаків противника. Ще один ворожий літак збив у складі групи. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, медалями. Загинув 15 жовтня 1944 р. в авіаційній катастрофі. Похований у м. Мелєц (Польща).

 

Медвецький Микола Васильович (1917, с. Буцні Бар. р-ну – 11.07.1944, похов. у с. Сірвіджай Утенського р-ну), Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). Працював інспектором райземвідділу. У Червоній Армії – з 1938 р. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Воював на Калінінському та 1-му Прибалтійському фронтах. Хімінструктор батареї 569-го винищувально-протитанкового артилерійського полку 17-ї винищувально-протитанкової артилерійської бригади 43-ї армії (1-й Прибалтійський фронт). 11 липня 1944 р. у бою, що розгорівся неподалік с. Антабалга (Утенський район, Литва), брав участь у відбитті чотирьох атак противника, знищивши близько десятка ворожих солдатів. Коли закінчились боєприпаси, гранатою підірвав себе і гітлерівців, які  оточили його. Нагороджений також орденом Леніна, медаллю.

Могильчак Іван Лазарович (8.02.1917, с. Демидівка нині Тростянец. р-ну – 14.02.1945, був похов. у Будапешті, пізніше перепохов. у Вінниці), командир ескадрильї 235-го штурмового авіаційного полку (264-та штурмова Київська авіаційна дивізія, 5-й штурмовий авіаційний корпус, 2-га повітряна армія, Воронезький фронт), старший лейтенант, Герой Радянського Союзу (1944). У 1924 р. разом із сім'єю переїхав на Урал. З 1933 р. жив у Свердловську (нині Єкатеринбург), навчався у школі імені Тургенєва. Закінчив 9 класів, у 1936 р. вступив по путівці комсомолу в авіаційну школу Цивільного повітряного флоту. Після її закінчення працював пілотом у Східно-Сибірському управлінні ГВФ, в аеропорту Іркутська. У 1940 р. закінчив курси вищої льотної підготовки. У ВПС – з 1941 р. У діючій армії – з 1942 р. Служив у 235-му штурмовому авіаційному полку, літав на штурмовику Іл-2. Воював на Калінінському, Воронезькому, 1-му і 2-му Українських фронтах. Брав участь у 12 повітряних боях, збив один винищувач. За час війни здійснив 140 бойових вильотів. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського, орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Іменем героя названо вулиці у м. Вінниця, селищі Тростянець Вінницької області. На батьківщині Героя – у с. Демидівка – його ім'ям названі вулиця і колгосп.

Мороз Оксентій Гнатович (12.02.1914, с. Борівка Чернівец. р-ну – 28.05.1969, м. Донецьк), Герой Радянського Союзу (1943). У Червоній Армії – з 1941 р. Учасник Великої Вітчизняної війни – з березня 1943 р. Командир відділення мінометної роти 702-го стрілецького полку 213-ї стрілецької дивізії 7-ї гвардійської армії (Степовий фронт). 27 вересня 1943 р. із групою бійців одним із перших переплив через р. Дніпро і знищив ворожу кулеметну точку. 28 вересня взяв участь у відбитті восьми контратак противника. Після війни жив на хуторі Гладківка (нині у складі с. Іванопольє Донецької області). Працював механізатором. Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, медалями.

 

Москальчук Микита Андрійович (20.10.1902, с. Очеретня Погребищ. р-ну – 14.11.1943, похов. у с. Паволоч Попільнян. р-ну Житомир. обл.), Герой Радянського Союзу. У 1941 р. закінчив Військову академію ім. М.В.Фрунзе. Учасник Другої світової війни – з липня 1942 р. Воював на Центральному та Воронезькому фронтах. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно за участь у боях під Києвом (посмертно).

 

 

Нагірняк Дмитро Васильович (05.04.1909, с. Жолоби Томашпіл. р-ну – 24.08.1944, м. Бельци, Молдавія), Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). Закінчив 7 класів, працював у сільському господарстві. У Червоній Армії – з 1928 р. У 1931 р. закінчив Бакинське військове піхотне училище, 1934 р. – курси вдосконалення командного складу. 1939 р. вступив до лав КПРС. На фронтах Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Відзначився у боях за визволення Румунії. Будучи гвардії підполковником, заступником командира 22-ї гвардійської танкової бригади 5-го гвардійського танкового корпусу 6-ї танкової армії (2-й Український фронт), 24 серпня 1944 р., під час прориву ешелонованої оборони противника в районі поселення Войнешти (за 10 км на південний захід від м. Ясси, Румунія), залишився за командира бригади. Одним із перших на своєму танку увірвався до м. Текуч (Румунія). В цьому бою був поранений і того ж дня помер. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Червоної Зірки, медалями.

Надутий Михайло Іванович (20.09.1925, с. Цибулівка Тростянец. р-ну – 27.12.1944, похов. у с-щі Палд, нині Словаччина), сапер 21-го гвардійського окремого моторизованого саперного батальйону (5-й гвардійський танковий корпус, 6-та гвардійська танкова армія, 2-й Український фронт), гвардії червоноармієць, Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). Закінчив 8 класів. Працював у колгоспі. З липня 1941 по березень 1944 рр. перебував на окупованій території. У квітні 1944 р. призваний у Червону Армію. З травня 1944 р. – на фронті. Будучи сапером 60-го окремого мотосаперного батальйону 5-го гвардійського танкового корпусу 6-ї танкової армії воював на 2-му Українському фронті. Мав репутацію відмінного підривника, виконував завдання з розмінування мінних полів, влаштуванню проходів через інженерні загородження противника. Звільняв Молдавію. У червні 1944 р. був поранений. Надалі брав участь у Яссько-Кишинівській операції і наступному наступі на Клужському напрямку. За пошук бродів і проведення танків через численні водні перешкоди на території Румунії нагороджений медаллю «За відвагу». У жовтні-грудні 1944 р. брав участь у боях зі звільненню Угорщини в ході Дебреценської і Будапештської операцій. За успішні дії в цих боях 60-й мотосаперний батальйон у грудні 1944 р. було перетворено на 21-й гвардійський окремий моторизований саперний батальйон. 27 грудня 1944 р. війська 5-го гвардійського танкового корпусу в районі селища Палд (44 кілометри на північний схід від міста Комарно, нині Словаччина) вийшли до великого шосейного мосту через р. Грон. Для уточнення можливості проходу по ньому танків на розвідку було послано М.І.Надутого ще з одним бійцем. Міст і підходи до нього прострілювалися щільним вогнем кулеметів противника. Залишивши напарника для прикриття, гвардії червоноармієць Надутий дістався до мосту, побачив, що той замінований і перерізав дроти зарядів, чим забезпечив безперешкодне просування техніки. Цього ж дня у ході бою Надутий, діючи на броні головного танка, загинув.

Наконечний Анатолій Гаврилович (06.06.1915, с. Ладижин (з 1973 р. і нині – м. Ладижин) Тростянец. р-ну – 14.08.1945, похов. у китайському місті Солунь), Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). У 1938 році закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут, працював агрономом сортової ділянки на Бершадському цукровому заводі. У Червону Армію призваний у січні 1941 р. У діючій армії – з липня 1943 р. У роки Великої Вітчизняної війни воював на Західному 3-му Прибалтійському фронтах. Відзначився на Забайкальському фронті під час радянсько-японської війни 1945 р. 14 серпня 1945 року біля станції «Дебосье» зіткнувся з японцями. Миттєво зорієнтувавшись в бойовій обстановці, гвардії майор О.Г.Наконечний організував кругову оборону. У бою відважний офіцер-артилерист був важко поранений, але протримався до підходу підкріплення. Цього ж дня гвардії майор О.Г.Наконечний помер від отриманих травм. Нагороджений орденом Леніна, орденами Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, медалями. У м. Ладижин Вінницької області ім’ям Героя названо вулицю і встановлено меморіальну дошку, а в селищі міського типу Тростянці його ім'ям названо вулицю.

Ніколаєнко Петро Іванович (12.06.1914, с. Мітлинці Гайсин. р-ну – 29.01.1943, с. Ново-Олександрівка Зерноград. р-ну Ростов. обл., нині РФ), Герой Радянського Союзу (1943, посмертно). У Червоній Армії – з 1939 р. Брав участь у визвольному поході радянських військ у Західну Україну та Західну Білорусію. На фронтах Великої Вітчизняної війни – з лютого 1942 р. Відзначився в оборонних боях під м. Ростов-на-Дону. Загинув у бою 29 січня 1943 р. У 1967 р. у с. Мітлинці, на батьківщині П.І.Ніколаєнка, йому встановлено пам’ятник.

 

Олійник Вадим Клавдійович (20.11.1922, с. Велика Клітенка, нині Клітенка Хмільниц. р-ну – 05.04.1944, с. Дубове Ковел. р-ну Волин. обл.), Герой Радянського Союзу. У 1941 р. закінчив Бакинське училище зенітної артилерії. Відзначився у боях за звільнення Правобережної України. Загинув у бою на Волині. Похований у м. Ковель. 22 серпня 1944 р. посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

 

Олійник Григорій Микитович (09.02.1916, смт Вороновиця Вінниц. р-ну – 11.08.1953), Герой Радянського Союзу (1943). Закінчив середню школу. Працював на Степанівському цукровому заводі, у Вороновицькому райкомі комсомолу. У Червоній Армії – з 1936 р. У 1939 р. закінчив Чугуївське військове авіаційне училище. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Воював на Південно-Західному, Брянському, Північно-Кавказькому, Сталінградському та інших фронтах. Будучи капітаном, заступником командира 293-го винищувально-авіаційного полку 287-ї винищувально-авіаційної дивізії 4-ї повітряної армії (Північно-Кавказький фронт), до травня 1943 р. здійснив 296 бойових вильотів, у 67-ми боях збив 18 і в складі групи 2 літаки противника. Після війни продовжив службу у Військово-Повітряних Силах. 1951 р. закінчив Вищі льотно-тактичні курси вдосконалення офіцерського складу. Підполковник. Нагороджений орденами Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського, Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, медалями. Загинув при виконанні службових обов’язків.

Оленич Іван Іванович (20.03.1920, с. Носківці Жмерин. р-ну – 31.03.1987), Герой Радянського Союзу (1944). Працював зв'язківцем у м. Попасна Луганської області. Закінчив школу ФЗН при Миколаївському суднобудівному заводі. Працював на ньому слюсарем. У Червоній Армії – з 1940 р. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Закінчив військове училище зв'язку. Воював на Південно-Західному, 1-му Білоруському, 2-му та 3-му Українських фронтах. Відзначився під час форсування р. Дніпро та захоплення плацдарму в районі с. Григорівка Канівського району Черкаської області. Будучи молодшим лейтенантом, командиром телефонного взводу 703-ї окремої роти зв'язку 38-ї стрілецької дивізії 40-ї армії (Воронезький фронт), в ніч на 24 вересня 1943 р. із трьома зв'язківцями в числі перших переплив ріку і, проклавши кабельну лінію, встановив зв'язок командира дивізії з передовим полком, що захопив плацдарм на правому березі. Під час бою, ризикуючи життям, не раз кидався в холодну воду, ліквідовував пошкодження на лінії. Звільнився у запас 1946 р. Повернувся у рідне село. До 1967 р. працював у місцевому радгоспі. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І ступеня, медалями СРСР, а також державними нагородами України.

Пивовар Віктор Гордійович (21.11.1902, с. Борівка, нині Чернівец. р-ну – 14.01.1945, Гарадна, Угорщина), Герой Радянського Союзу. У 1925 р. закінчив полкову школу, 1932 р. – курси перепідготовки командирського складу, 1936 р. – курси вдосконалення командного складу. Кадровий командир Червоної Армії. На фронтах Великої Вітчизняної війни – з 1941 р. Відзначився у боях за визволення Чехословаччини. У бою за населений пункт Мокранце (південно-західніше м. Кошіце, Чехословаччина) був важко поранений, помер від ран. 22 травня 1945 р. посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденами Леніна, Олександра Невського, Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями. Одну із вулиць у рідному селі названо на його честь.

 

Пилипенко Володимир Степанович (25.10.1918, с. Кальнишівка, нині Тиврів. р-ну – 13.03.2005), віце-адмірал, катерник, Герой Радянського Союзу (1944). Закінчив 2 курси Харківського інституту інженерів транспорту. У ВМФ – з 1939 р. У 1941 р. закінчив Вище військово-морське училище імені М.В.Фрунзе. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. У роки війни командував торпедним катером, а потім – ланкою 2-ї бригади торпедних катерів Чорноморського флоту. Старший лейтенант Пилипенко зробив понад 300 бойових виходів у море. Під час несення дозору, конвоювання кораблів та суден і висадки десантних груп він підбив три торпедні катери і потопив десантну баржу противника. Громив ворога при обороні Криму, Кавказу, дійшов з боями до Австрії. У повоєнні роки Володимир Степанович Пилипенко командував бригадою торпедних катерів Чорноморського флоту. У 1952 р. закінчив командний факультет Військово-морської академії імені К.Є.Ворошилова. Службу у Військово-Морському Флоті закінчив на посаді начальника Калінінградського вищого військово-морського училища. З 1982 р. віце-адмірал В.С.Пилипенко перебував у відставці, жив у Севастополі, брав активну участь у військово-патріотичному вихованні флотської і міської молоді. У вільний час працював над мемуарами. У 1989 р. вийшла друком його книга «У бій ідуть катерники». Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, орденами Червоної Зірки, «За службу Батьківщині у ЗС СРСР» ІІІ ступеня, медалями.

Пироговський Олександр Сидорович (1897, м. Гайсин Гайсин. р-ну – 6.11.1943), Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). Учасник громадянської війни. З 1924 р. працював у м. Київ на залізничному вузлі. Перейшов на партійну роботу. На початку Великої Вітчизняної війни був секретарем парторганізації Київського лісопереробного заводу. Після відходу радянських військ залишився на окупованій території. Секретар Залізничного підпільного райкому партії м. Київ. Один із організаторів і керівників антифашистської боротьби. 6 листопада 1943 р. був схоплений і розстріляний гестапівцями. Нагороджений орденом Леніна, медаллю.

 

Плис Іван Григорович (23.10.1919, с. Михайлин Козятин. р-ну – 18.09.2004, м. Вінниця), Герой Радянського Союзу (1944). Закінчив 7 класів. Працював рахівником у колгоспі. У Червоній Армії – з 1939 р. 1942 р. закінчив Ленінградське військово-інженерне училище. Учасник Великої Вітчизняної війни – з жовтня 1943 р. Воював на Північно-Західному, 2-му Прибалтійському, Карельському та 1-му Далекосхідному фронтах. Відзначився у боях за визволення Ленінградської області. Після війни продовжив службу в Радянській Армії. В запас у званні майора звільнився 1960 р. Проживав у Вінниці. Працював інженером. Нагороджений орденом Леніна, орденом Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями СРСР, а також державними нагородами України – Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, медаллю «Захиснику Вітчизни».

Плотянський Петро Трохимович (30.01.1912, с. Стражгород Теплиц. р-ну – серпень, 1997, м. Нальчик, Кабардино-Балкарія, РФ), Герой Радянського Союзу. У Червоній Армії – з 1940 р. У 1941 р. закінчив Ростовське військово-артилерійське училище. Учасник Другої світової війни – з 1941 р. Воював на різних фронтах. Звання Героя був удостоєний за проявлену мужність у боях за м. Новоросійськ у квітні 1943 р. У 1948 р. закінчив Ленінградську вищу офіцерську артилерійську школу і в званні капітана звільнився у запас. Проживав у м. Нальчик.

 

Пономарчук Андрій Іванович (1915, с. Черемошне, нині Погребищен. р-ну (за іншими даними м. Кадіївка, нині м. Стаханов Луган. обл. – 07.02.1944, похов. у с. Судилків Шепетів. р-ну Хмельниц. обл.), командир роти 569-го стрілецького полку (161-ша стрілецька дивізія, 40-ва армія, Воронезький фронт), лейтенант, Герой Радянського Союзу (1943). Закінчив гірничопромислове училище. З 1935 р. працював на шахті. Покликаний до армію 1940 р. Серговським райвійськкоматом. Воював на Південно-Західному, Брянському, Воронезькому, 1-му Українському фронтах. Три рази був поранений, з них два рази – важко. 7 лютого 1944 р. загинув, визволяючи від ворога рідний край. Іменем А.І.Пономарчука названо вулицю в місті Стаханов. У міському музеї є куточок Героя. Нагороджений орденом Леніна.

* У деяких документах місцем народження вказується с. Плисків Погребищенського району Вінницької області.

Пономарчук Степан Єфремович (26.03.1913, м. Гайсин – 15.08.1998, похов. на рад. кладовищі у Брянську, РФ), Герой Радянського Союзу (1940). Учасник радянсько-фінляндської війни 1939-1940 рр. До січня 1940 р. здійснив 10 бойових вильотів на бомбардування скупчень військ противника, аеродромів, завдав ворогові значних втрат. Учасник Великої Вітчизняної війни – з 1941 р. Воював на Ленінградському та 2-му Далекосхідному фронтах. У 1950 р. закінчив Вищі льотно-тактичні курси удосконалення офіцерського складу. З 1958 р. – полковник запасу. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями.

 

Поплавський Станіслав Гільярович (22.04.1902, с. Вендичани Могилів-Поділ. р-ну – 09.08.1973, похов. у Москві на Новодєвічому цвинтарі.), Герой Радянського Союзу (1945). Закінчив початкову школу. В Червоній Армії – з 1923 р. У 1930 р. закінчив Харківське військове училище, а в 1938 р. – Військову академію ім. М.В.Фрунзе. Працював у ній викладачем. На фронтах Великої Вітчизняної війни – з липня 1941 р. Був командиром стрілецького полку, дивізії, корпусу. Воював на Західному, Калінінському, 1-му та 3-му Білоруських фронтах. Генарал-лейтенант. У 1944 р. на прохання уряду Польщі відкомандирований у Військо Польське. Після війни був командуючим військами військового округу, заступником міністра Національної оборони ПНР (1945-1956 рр.). У грудні 1956 р. повернувся в СРСР, був першим заступником Головного інспектора Міністерства оборони СРСР. З 1958 р. – інспектор-радник групи генеральних інспекторів МО СРСР. Генерал армії. Автор книги «Товариші по обороні» (1974). Нагороджений трьома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, чотирма орденами Червоного Прапора, орденами Суворова І та ІІ ступенів, Кутузова ІІ ступеня, Богдана Хмельницького ІІ ступеня, Червоної Зірки, медалями, іноземними орденами.

Порик Василь Васильович (17.02.1920, с. Соломирка, нині с. Порик Хмільниц. р-ну – 22.07.1944, с-ще Енен-Льєтар (Франція), активний учасник Руху Опору у Франції в роки Другої світової війни, Національний Герой Франції, Герой Радянського Союзу (1964, посмертно). Закінчив сільськогосподарський технікум. У Червоній Армії – з 1939 року. У 1941 році закінчив Харківське військове піхотне училище. На початку Великої Вітчизняної війни знаходився у складі 6-ї армії Південно-Західного фронту. Йому, як і багатьом іншим бійцям і командирам, випала доля стати бранцем «Уманської ями». Звідти як військовополонений відправлений у німецько-фашистський концтабір Бомон у провінції Артуа, департаменту Па-де-Кале (Франція). Він установив зв’язок із учасниками руху Опору і вирвався на волю. Після втечі з табору Василь Порик створив партизанський загін, що боровся з липня 1943 року проти фашистських окупантів у Північній Франції. В одному з боїв його було поранено і запроторено до в’язниці фортеці Сен-Никез, але Василь Васильович знову втік і продовжував боротьбу. У першій половині квітня 1944 року партизанами загону Василя Порика було висаджено два поїзди, знищено колону гітлерівців – більше 200 солдатів і офіцерів, охорону табору Бомон – і звільнені усі в’язні. З 1944 року В.Порик був членом Центрального комітету радянських військовополонених у Франції. 22 липня 1944 року під час виконання бойового завдання В.Порик потрапив у засідку в районі міста Аррас (Північно-Східна Франція) і був розстріляний гітлерівцями. Ім’я героя висічене на стіні Арраської фортеці серед інших імен борців французького Руху Опору; на його могилі в місті Енен-Бомон встановлено пам’ятник. На батьківщині В.В.Порика встановлено його погруддя і створено музей. В українських містах Київ, Вінниця, Хмельницький ім’ям Героя Радянського Союзу Василя Порика названо вулиці, установлено меморіальні дошки.

Ратушна Лариса Степанівна, Ляля Ратушна (9.01.1921, смт Тиврів — 19.03.1944, похов. біля Вічного вогню у сквері ім. М.Козицького), у роки Другої світової війни – учасниця Вінницького підпілля, Герой Радянського Союзу (1956, посмертно), Почесний громадянин м. Вінниця. У 1938 р закінчила середню школу. Комсомолка. Працювала піонервожатою. У 1939 р. вступила до Московського державного університету. Закінчила курси медсестер. У Червоній Армії – з 1941 р. Учасниця Великої Вітчизняної війни – з вересня 1941 р. Санінструктор 8-ї Краснопресненської дивізії Московського ополчення. У жовтні 1941 р. у районі м. Наро-Фомінськ потрапила у полон. В наступному місяці їй вдалося здійснити втечу. З січня 1942 р. – член Вінницької підпільної організації і зв’язкова з партизанськими загонами. У липні 1942 р. арештована гітлерівцями, запроторена у Гніванський (Тиврівський район) концтабір. У квітні 1943 р. здійснила ще одну втечу. Активно включилась у роботу. Поширювала видання Вінницької підпільної друкарні «Україна», брала участь у зборі та доставці в партизанські загони зброї, боєприпасів та медикаментів, виконувала завдання партизанського з’єднання ім. В.І.Леніна. Загинула 19 березня 1944 р., у переддень визволення Вінниці від німецько-фашистських загарбників. Нагороджена орденом  Леніна, медаллю. У 1955 р., за рішенням міськвиконкому, Палацу піонерів і школярів м. Вінниця присвоєно ім'я Героя Радянського Союзу Лариси Степанівни Ратушної. Там встановлено погруддя мужньої вінничанки. Її ім'ям названо одну з вулиць міста, а по р. Південний Буг курсує теплохід «Ляля Ратушна».

Рудик Микола Мартинович (05.12.1918, с. Степашки Гайсин. р-ну – 16.12.1943, похов. у с. Мехівому Городків. р-ну Вітебської обл, Білорусія), Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). У 1938 р. закінчив технікум механізації сільського господарства. Працював диспетчером, автомеханіком. У Червоній Армії – з 1939 р. У 1941 р. закінчив Сизранське танкове училище. Учасник Великої Вітчизняної війни – з вересня 1941 р. Воював на 1-му Білоруському фронті. Будучи лейтенантом, командував танковою ротою 326-го батальйону 117-ї танкової бригади 1-го танкового корпусу 11-ї гвардійської армії. 16 грудня 1943 р. очолена ним рота увірвалась на станцію Бичіха Городоцького району Вітебської області, розгромила опорний пункт противника, забезпечила просування піхоти. У ході бою танк подолянина було підпалено, однак екіпаж продовжував битись із ворогом, знищив 3 ворожі танки, 5 протитанкових гармат, 8 автомашин, багато гітлерівців. Загинув у цьому бою. Нагороджений орденом Леніна, Вітчизняної війни І ступеня.

Рябошапка Михайло Трохимович (10.05.1918, с. Любомирка Чечельниц. р-ну – 13.08.1984, похов. у м. Вінниця), Герой Радянського Союзу (1943). Освіта – неповна середня. Працював у воєнізованій охороні на Біломорсько-Балтійському каналі. У Червоній Армії – з лютого 1942 р. У тому ж році закінчив курси молодших лейтенантів. На фронтах Великої Вітчизняної війни – з 1942 р. Відзначився у битві за р. Дніпро. Будучи гвардії лейтенантом, командиром кулеметного взводу 273-го гвардійського стрілецького полку 89-ї гвардійської стрілецької дивізії 37-ї армії (Степовий фронт), у ніч на 30 вересня 1943 р. з трьома кулеметниками переправився через ріку в районі с. Келеберда Кременчуцького району Полтавської області. Захопивши плацдарм на правому березі, кулеметники сприяли стрілецькому батальйону подоланню водної перешкоди. У 1945 р. закінчив курси удосконалення офіцерського складу, в 1952 р. – курси «Выстрел». 1954 р. у званні капітана звільнився в запас. Жив у Вінниці. Працював на заводі радіотехнічної апаратури. Нагороджений орденом Леніна.

Савчук Григорій Петрович (24.01.1902, с. Комарів Вінниц. р-ну – 20.02.1983), Герой Радянського Союзу (1943). Учасник громадянської війни. У 1938 р. закінчив Вищу школу прикордонних військ у Москві. З 1940 р. – у військах НКВС у Читинській області. Учасник Другої світової війни – з серпня 1943 р., воював на багатьох фронтах. Відзначився у битві за р. Дніпро в районі Гомельської області (Білорусія). По війні (1947) закінчив Військову академію ім. М.В.Фрунзе. 1956 р. у званні полковника звільнився в запас. Мешкав у Москві.

 

Свинар Опанас Гнатович (16.04.1916, с. Іванів Калинів. р-ну – 9.07.1979), Герой Радянського Союзу (1943). Освіта початкова. Працював кондуктором на станції Холоневська Південно-Західної залізниці. У Червоній Армії – з жовтня 1939 р. Учасник Великої Вітчизняної війни – з жовтня 1942 р. Навідник гармати 5-го гвардійського артилерійського полку 10-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії 37-ї армії (Степовий фронт). У ніч на 1 жовтня 1943 р., у складі обслуги гармати, в числі перших переправився через р. Дніпро біля с. Переволочна (нині с. Світлогорське) Кобеляцького району Полтавської області, брав участь у захопленні плацдарму. Разом із обслугою підбив 10 танків противника. 14 жовтня, відбиваючи ворожі контратаки в районі с. Ганнівка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, особисто підбив 6 танків. Коли гармата була пошкоджена, продовжував вести вогонь зі стрілецької зброї. У переможний рік війни закінчив курси молодших лейтенантів. З 1946 р. – у запасі. Повернувся на батьківщину. Працював головним кондуктором на залізничній станції. Нагороджений орденом Леніна, медалями.

Сельський Семен Петрович (10.03.1924, смт Томашпіль – 15.01.2004, м. Москва, РФ), Герой Радянського Союзу (1945). У Червоній Армії – з 1942 р. По закінченні (1943) Лепельського військового мінометного училища воював на Карельському, 2-му, 3-му та 4-му Українських фронтах. Відзначився у боях за визволення Угорщини. З 1946 р. С.П.Сельський – офіцер-вихователь Московського артилерійського підготовчого училища. 1952 р. закінчив Військово-політичну академію. 1963 р. у званні полковника звільнився в запас. Нагороджений багатьма орденами, медалями.

 

 

Сиротюк Сергій Наумович (24.05.1919, с. Уланів Хмільниц. р-ну – 29.01.1982), Герой Радянського Союзу (1945). Закінчив 7 класів, а також школу ФЗН. Працював друкарем на Одеській поліграфічній фабриці № 6. У Червоній Армії – з 1940 р. У боях із гітлерівськими загарбниками – з червня 1941 р. Воював на Калінінському, Воронезькому, 1-му, 2-му та 4-му Українських фронтах. У 1943 р. закінчив кулеметне училище. Відзначився у боях за угорську столицю. Після війни продовжив службу в Радянській Армії. У 1949 р. закінчив Військову академію ім. М.В.Фрунзе. Був викладачем військової академії тилу і транспорту. В запас звільнився у званні полковника 1974 р. Жив у Кишиневі. Працював начальником штабу цивільної оборони заводу «Електрохолодильник». Нагороджений бойовими орденами та медалями.

Слободенюк Іван Лук'янович (25.04.1923, с. Долотецьке (нині в межах с. Довгалівка) Погребищ. р-ну – 29.09.1943, похов. у с. Радсело Царичан. р-ну Дніпропетров. обл.), Герой Радянського Союзу (1943). Закінчив середню школу в м. Макіївка. У червні 1941 р. призваний у Червону Армію. 1942 р. закінчив артилерійське училище. В діючій армії – з серпня 1942 р. Воював на Сталінградському, Донському, Воронезькому, Степовому фронтах. Відзначився у боях за р. Дніпро. Будучи старшим лейтенантом, командиром взводу управління 65-го гвардійського артилерійського полку 36-ї гвардійської стрілецької дивізії 57-ї армії (Степовий фронт), в ніч на 26 вересня 1943 р. у числі перших у полку подолав ріку в районі с. Паньковка Петриківського (нині Царичанського) району Дніпропетровської області, разом зі стрілецькими підрозділами захопив рубіж і протягом чотирьох діб відбивав контратаки противника. Керовані ним артилеристи знищили 2 танки, 4 гармати, 7 кулеметів, близько 200 гітлерівців. Утримав відвойовані у ворога позиції, чим забезпечив переправу через ріку інших підрозділів дивізії. Загинув у бою 29 вересня 1943 року.

Смавзюк Леонтій Семенович (05.05.1902, с. Скибинці Тростянец. р-ну – 17.03.1944, похов. у братській могилі с. Джурин Шаргород. р-ну), Герой Радянського Союзу. В Радянській армії – з 1923 р. Закінчив школу червоних старшин (1926) і Військово-політичну академію ім. В.І.Леніна (1936). Учасник Другої світової війни – з липня 1941 р. Воював на різних фронтах. Відзначився в Умансько-Ботошанській наступальній операції 1944 р. Загинув 17 березня 1944 р. при визволенні Вінниччини. 13 вересня 1944 р. посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

 

Сміщук Роман Семенович (18.11.1900, с. Волосо-Крикливець (нині с. Крикливець) Крижопіль. р-ну – 29.10.1969, похов. у смт Крижопіль), Герой Радянського Союзу (1944). Освіта початкова. Протягом 1920-1933 рр. працював у міліції, на будівництві заводу «Азовсталь» у м. Маріуполь Донецької області. З 1934 р. трудився у колгоспі. В Червоній Армії – з квітня 1944 р. У діючій армії – з травня 1944 р. Рядовий 2-го стрілецького полку 50-ї стрілецької дивізії 52-ї армії (2-й Український фронт). 4 червня 1944 р. у бою в районі м. Мойнешти (Румунія) його рота виявилась в оточенні і зайняла кругову оборону. Гранатами особисто знищив 6 ворожих танків, що дозволило воїнам прорвати вороже кільце і приєднатися до своєї частини. Демобілізувавшись, повернувся на батьківщину. В 1946 р. працював головою місцевого колгоспу, а в 1947-1957 рр. – в Крижопільському райхарчокомбінаті. З 1957 р. – пенсіонер. Нагороджений орденом Леніна, медалями.

Сокур Петро Трохимович (25.09.1911, с. Демівка нині Тростянец. р-ну – 11.10.1987), стрілець 335-го стрілецького полку 8-ї стрілецької бригади Ленінградського фронту, рядовий, Герой Радянського Союзу (1941). У 1937 р. закінчив учительський інститут м. Ніжин Чернігівської області. З 1933 до 1939 рр. працював у Тростянецькому районі вчителем Гордіївської і директором Козинецької семирічних шкіл. У Червоній Армії – з 1939 р. Учасник радянсько-фінської війни 1939-1940 рр. На фронті Великої Вітчизняної війни – з 1941 р. Червоноармієць Петро Сокур відзначився у боях на півострові Ханко. Учасник Параду Перемоги у Москві. У 1945 р. закінчив Вищі курси удосконалення офіцерського складу. З 1953 р. капітан Сокур П.Т. – у запасі. Жив у селі Бринь Думінічського району Калузької області. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І  ступеня, медалями.

Соловей Володимир Сергійович (22.07.1922, с. Велика Кісниця Ямпіл. р-ну – 21.04.1948, м. Москва), Герой Радянського Союзу (1945). Учасник Другої світової війни – з лютого 1942 р. Відзначився у бою під час форсування р. Березіна в районі м. Борисів (Мінська область, Білорусія). Після війни продовжив службу в Радянській армії. Учасник Параду Перемоги у Москві. Похований на Новодєвічому цвинтарі.

 

Сосновський Олексій Васильович (30.03.1923, с. Біляни Чернівец. р-ну – 07.08.1943, похов. у братській могилі на Гнєздилівській висоті в Слас-Деменському р-ні (РФ), Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). Освіта  – неповна середня. У Червоній Армії – з 1942 р. У діючій армії – з жовтня 1942 р. Гвардії лейтенант, командир кулеметного взводу 257-го гвардійського стрілецького полку 65-ї гвардійської стрілецької дивізії 10-ї гвардійської армії (Західний фронт). Відзначився 7 серпня 1943 р. у боях за важливу висоту в Спас-Деменському районі Калузької області. З шістьма бійцями був оточений гітлерівцями. Бився до останнього патрона. Особисто знищив декілька десятків гітлерівців. У рукопашній сутичці останньою гранатою підірвав себе. Нагороджений також орденом Леніна, Червоної Зірки, медаллю.

 

Степовий Микола Федорович (12.02.1924, с. Варшиця (нині у межах м. Калинівка) Калинів. р-ну – 24.07.1944, м. Калинівка), Герой Радянського Союзу (1944). У Червоній Армії – з серпня 1942 р. Закінчивши Подольське артилерійське училище (1943), брав участь у боях з німецько-фашистськими загарбниками на Калінінському фронті. 24 липня 1944 р. подолянин загинув у бою за литовське містечко Скапішкіс. Похований у Калинівці. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки.

 

 

Столярчук Флор Євстахійович (18.08.1906, с. Сальниця нині Хмільниц. р-ну – 14.07.1944, похов. у м. Луцьк Волин. обл.), начальник політвідділу, заступник командира з політчастини 150-ї окремої Київсько-Коростенської ордена Суворова танкової бригади 3-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту, гвардії полковник, Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). У 1933 р. закінчив три курси Київського інституту механізації та електрифікації. Працював у райкомі комсомолу. У Червоній Армії – у 1928-1930 роках і з 1935 р. У 1935 р. закінчив курси удосконалення командного складу, в 1938 р. – бригадну політшкіл. Учасник визвольного походу радянських військ у Західну Україну 1939 р., радянсько-фінської війни 1939-1940 рр. У діючій армії – з першого дня війни. У складі 4-ї (1-ї гвардійської) танкової бригади брав участь у боях під Орлом, Мценському, обороні Москви на посаді комісара танкового батальйону, показуючи при цьому приклади хоробрості і мужності. У серпні 1942 р. був призначений начальником політичного відділу 150-ї танкової бригади. У ході ведення бойових дій в січні-лютому 1943 р., постійно перебуваючи в бойових порядках бригади, забезпечив виконання бойових завдань підрозділами. Надалі брав участь у боях під Воронежем, на Курській дузі, форсуванні Дніпра, звільненні Києва, Правобережної України. За відзнаку в боях нагороджений орденами Червоного Прапора і Вітчизняної війни І ступеня. 14 липня 1944 р. у районі населеного пункту Підберезьє Горохівського району Волинської області німецькі підрозділи прорвалися до командного пункту бригади. Відбиваючи атаку противника, гвардії полковник Ф.Е.Столярчук загинув. Нагороджений двома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки. Ім'ям Героя названо вулиці в містах Луцьк, Хмільник, селі Сальниця. У селах Сальниця і Підберезьє встановлено меморіальні дошки.

Стратійчук Ілля Ілліч (15.05.1915, с. Ольгопіль Чечельниц. р-ну – 15.01.1995), Герой Радянського Союзу (1943). Закінчив 5 класів. Працював бригадиром у колгоспі. У Червоній Армії – з 1937 р. У 1942 р. закінчив курси молодших лейтенантів. Учасник Великої Вітчизняної війни – з лютого 1942 р. Воював на Брянському, Воронезькому фронтах. Відзначився у битві за р. Дніпро. Будучи майором, командиром батальйону 836-го стрілецького полку 240-ї стрілецької дивізії 38-ї армії (Воронезький фронт), 27 вересня 1943 р. вміло організував форсування Дніпра. Полк під його командуванням захопив плацдарм і, розвиваючи наступ, брав участь у визволенні 6 жовтня 1943 р. с. Лютеж Вишгородського району Київської області. Після війни ще рік служив в Радянській Армії. У 1946 р. звільнився в запас. Працював у Казані директором заготівельної бази. Потім переїхав у м. Ромни Сумської області. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Олександра Невського, двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, медалями.

Сьомак Микола Павлович (03.03.1919, с. Погребище (м. Погребище) – 13.01.1944, м. Бердичів Житомир. обл.), Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). Закінчив семирічну школу. Працював секретарем сільради, потім бурильником на нафтопромислах у м. Баку. В Червоній Армії – з 1939 р. У жовтні 1942 р. закінчив Махачкалинське військово-піхотне училище. У боях з німецько-фашистськими окупантами – з листопада 1942 р. Воював на Закавказькому, Північному, Північно-Кавказькому, 1-му Українському фронтах. Відзначився у бою за визволення рідного Поділля. Будучи гвардії лейтенантом, командиром роти протитанкових рушниць 338-го гвардійського стрілецького полку 117-ї гвардійської стрілецької дивізії 18-ї армії (1-й Український фронт), 13 січня 1944 р. зі своєю ротою поспішив на допомогу третьому батальйону полку, який потрапив в оточення у с. Кустівці Хмільницького району Вінницької області. Утримуючи захоплений рубіж, рота відбила 5 контратак ворога, знищивши 5 танків, 2 бронетранспортери, близько десяти вогневих точок противника. У критичну хвилину бою з гранатами кинувся під ворожий танк. Ціною життя сприяв виконанню бойового завдання. Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, медаллю «За відвагу».

Танкопій Іван Олексійович (07.09.1902, смт Ямпіль, нині місто – 16.03.1943, м. Харків), Герой Радянського Союзу. Учасник громадянської війни. 1935 р. закінчив Вищу прикордонну школу НКВС. Служив у військових училищах Хабаровська та Ленінграда. Учасник Другої світової війни – з червня 1941 р. Загинув у боях за Харків 16 березня 1943 р. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно посмертно 26 жовтня 1943 р.

 

Темченко Іван Васильович (1921, с. Яструбинці Іллінец. р-ну 8.08.1943), Герой Радянського Союзу (1943, посмертно). Закінчив 6 класів. Працював у колгоспі. У Червоній Армії – з 1940 р. У діючій армії – з серпня 1942 р. Розвідник гвардійського відділення розвідувальної роти 2-ї гвардійської стрілецької дивізії 56-ї армії (Північно-Кавказький фронт). Гвардії рядовий. У січні 1943 р. у складі групи розвідників розвідував оборону противника в районі станиці Іванівка (Краснодарський край). Особисто захопив у полон ворожого офіцера. 7 серпня 1943 р. у боях біля хутора Ленінський (Кримський район Краснодарського краю) сміливо діяв у тилу противника, знищив кулемет і дзот, захопив радіостанцію та цінні документи. В бою отримав важке поранення. 25 квітня 1943 р. посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки.

Терлецький Володимир Миколайович (23.04.1918, с. Погребище (тепер м. Погребище) Погребищ. р-ну – 28.05.1943, похов. у м. Темрюк Краснодар. краю, РФ), Герой Радянського Союзу (1943, посмертно). Закінчив 9 класів. Працював водієм на Погребищенському цукрозаводі. У Червоній Армії – з 1940 р. Учасник Великої Вітчизняної війни – з серпня 1942 р. Воював на Закавказькому та Північно-Кавказькому фронтах. Гвардії сержант, водій бойової машини («катюші») 273-го гвардійського мінометного дивізіону 50-го гвардійського мінометного полку (Північно-Кавказький фронт). 28 травня 1943 р. у бою за селища Київське та Молдавське (Краснодарський край) вів машину у визначений район. Внаслідок вибуху одного зі снарядів отримав смертельне поранення, але, зібравши останні сили, здійснив нищівний залп по ворогу. Нагороджений орденом Леніна.

Тиквач Данило Петрович (6.04.1910, м. Жмеринка – 17.08.1992), Герой Радянського Союзу (1943). Закінчив неповну середню школу і курси гірничих майстрів. Працював на шахті № 8 у Донецьку. У Червоній Армії – з 1932 р. У 1936 р. закінчив об'єднану військову школу. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Будучи гвардії майором, командиром 206-го полку легкої артилерії 3-ї артилерійської бригади 1-ї гвардійської артилерійської дивізії прориву 60-ї армії (Воронезький фронт), 9 жовтня 1943 р. одним із перших у дивізії форсував із полком р. Дніпро в районі с. Лютеж Вишгородського району Київської області. За 2 дні боїв полк знищив 18 танків, 8 гармат, 9 мінометів, 11 автомашин і значну кількість живої сили противника, чим забезпечив утримання плацдарму. Після війни продовжив службу в Радянській Армії. 1947 р. у званні підполковника звільнився в запас. Оселився в Одесі. Працював у торгівельній мережі. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями.

Топольський Віталій Тимофійович (05.05.1918, м. Вінниця – 28.08.1941, загинув у повітряному бою), Герой Радянського Союзу (1942). Закінчив 7 класів, школу ФЗН. Вихованець Вінницького аероклубу. Працював токарем на заводі тракторних агрегатів (м. Вінниця). У Червоній Армії – з 1938 р. Закінчив Одеську авіаційну школу пілотів. Учасник Великої Вітчизняної війни – з липня 1941 р. Ад'ютант ескадрильї 69-го винищувально-авіаційного полку Окремої Приморської армії. Лейтенант. Здійснив 123 бойових вильоти на штурмування скупчень військ противника. У чотирнадцяти повітряних боях особисто збив 4 ворожих літаки і таку ж кількість у складі групи. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора.

 

Усатий Григорій Якович (16.01.1916, с. Мала Жмеринка Жмерин. р-ну – 26.09.1966, м. Жмеринка), Герой Радянського Союзу (1945). Закінчив 7 класів і курси вагонних майстрів. Працював у Жмеринці слюсарем вагонного депо. У Червоній Армії – в 1936-1938, 1939-1940 рр. і з 1941 р. У 1939 р. закінчив курси молодших лейтенантів. Учасник Великої Вітчизняної війни – з вересня 1941 р. Воював на Калінінському, 1-му Прибалтійському, 2-му Білоруському фронтах. Деякий час, надаючи допомогу, служив у 1-й Польській армії. Відзначився у боях за р. Одер. Після війни продовжив службу в Радянській Армії. У 1957 р. звільнився в запас у званні майора. Жив у м. Жмеринка. Працював заступником директора школи-інтернату. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, трьома орденами Червоної Зірки, медалями, польськими орденами (Бронзовим хрестом 2-го ступеня і Золотим хрестом «Віртуті Мілітарі»).

Хасін Віктор Якович (20.06.1915, м. Вінниця – 14.01.1944, похов. у Москві на Новодєвічому цвинтарі), Герой Радянського Союзу (1943). Закінчив школу ФЗН, працював на Вінницькому хімзаводі. Навчався у Вінницькому аероклубі, Харківській школі інструкторів-планеристів. У Червоній армії – з 1939 р. У тому ж році закінчив Одеську військову авіаційну школу пілотів. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Воював на Калінінському, Північно-Західному, Сталінградському фронтах. Капітан, командир ескадрильї 271-го винищувально-авіаційного полку 274-ї винищувально-авіаційної дивізії 1-го винищувально-авіаційного корпусу 3-ї повітряної армії (Калінінський фронт). До березня 1943 р. здійснив 659 бойових вильотів. У 257-ми повітряних боях збив 10 й у складі групи 5 літаків противника. Ще 8 літаків знищив на ворожих аеродромах. Нагороджений також двома орденами Леніна, орденом Червоного Прапора.

Хрустицький Владислав Владиславович (1901, с. Червоне Ямпіл. р-ну – 26.01.1944, похов. у м. Ленінград (нині м. Санкт-Петербург, РФ), Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). Закінчив 7 класів, працював машиністом. У Червоній Армії – з 1934 р. У 1938 р. закінчив курси командного складу. Учасник Великої Вітчизняної війни – з 1941 р. Особливо відзначився у боях під Ленінградом. Будучи гвардії полковником, командиром 30-ї гвардійської окремої танкової бригади, брав участь у ліквідації петергофсько-стрельнинського угруповання ворога. 26 січня 1944 р. очолювана ним бригада прорвала так званий Північний вал противника, звільнила селище і станцію Волосове Ленінградської області, відкривши радянським військам дорогу на Нарву. Загинув у цьому бою. Нагороджений також орденами Леніна, Червоного Прапора, медалями.

Хуторянський Анатолій Миколайович (15.09.1919, смт Томашпіль – 21.11.1943, похов. у братській могилі в с. Радуга Ветков. р-ну Гомел. обл. Білорусь), Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). Закінчив Буйнакську середню школу № 1 в Дагестані, Краснодарський інститут іноземних мов. У Червоній Армії – з червня 1941 р. У 1942 р. закінчив Сталінградське танкове училище. У діючій армії – з липня 1942 р. Воював на Сталінградському, 1-му Білоруському фронтах. Командир роти 253-го танкового полку 11-ї армії (1-й Білоруський фронт). Старший лейтенант. У листопаді 1943 р. у числі перших з ротою подолав р. Сож у районі с. Буда-Кошельово, знищив декілька гармат і мінометів противника, закріпився на зайнятому рубежі, що мало важливе значення для розгортання наступальної операції. 21 листопада 1943 р., під час штурму ворожого опорного пункту, загинув. Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки.

Цимбалюк Андрій Григорович (14.12.1922, с. Багринівці Літин. р-ну – 03.10.1943, с. Григорівка Канів. р-ну Черкас. обл.), Герой Радянського Союзу. В Червоній Армії – з 1943 р. Воював на Західному і Воронезькому фронтах. Відзначився у боях за р. Дніпро. Загинув при форсуванні Дніпра. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно посмертно 10 січня 1944 р.

 

Целик Кирило Іванович (23.02.1915, с. Велика Кісниця Ямпіл. р-ну – 08.02.1945, похов. у м. Костшін (Польща)), Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). Закінчив 7 класів. Працював рахівником у рідному колгоспі. У Червоній Армії – з 1937 р. У 1940 р. закінчив Київське військове піхотне училище. У боях з німецько-фашистськими загарбниками – з 1941 р. Воював на Південно-Західному, Північно-Західному, Калінінському, Брянському, 1-му Українському та 1-му Білоруському фронтах. Особливо відзначився у боях на кюстрінському плацдармі. Будучи капітаном, командиром дивізіону 411-го мінометного полку 24-ї мінометної бригади 14-ї артилерійської дивізії прориву 5-ї ударної армії (1-й Білоруський фронт), 8 лютого 1945 р. із передового спостережного пункту керував вогнем дивізіону. В критичний момент бою викликав вогонь на себе. У цьому бою загинув. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І ступеня, трьома орденами Червоної Зірки.

Чесак Григорій Сергійович (1.01.1922, с. Шура-Бондурівська Гайсин. р-ну – 11.09.1987, похований на батьківщині), Герой Радянського Союзу (1944). У Червоній Армії – з червня 1941 р. 1943 р. закінчив Орловське танкове училище. З липня 1943 р. – учасник Другої світової війни. Воював на Брянському, 1-му Українському фронтах. У березні 1944 р. відзначився у боях на Поділлі, а 24 травня 1944 р. йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Після війни жив у Ленінграді.

 

Чоловський Костянтин Захарович (04.06. 1915, с. Русава Ямпіл. р-ну – 30.12.1981, похов. у м. Москва), Герой Радянського Союзу (1943). У 1934 р. закінчив Єнакієвське гірничопромислове училище (Донецька область), працював забійником на шахті. У Червоній Армії – з 1936 р. У 1939 р. закінчив Харківське прикордонне училище. На фронті у Великій Вітчизняній війні – з лютого 1943 р. Капітан, командир 261-ї окремої стрілецької роти 65-ї армії (Центральний фронт). Відзначився під час форсування р. Дніпро в районі смт Лоєв (Гомельська область, Білорусія). 15 жовтня 1943 р. його рота в числі перших переправилась через ріку і з боєм оволоділа двома лініями траншей противника, чим сприяла успішному наступу інших підрозділів. Був двічі поранений, але не залишив поля бою. Після війни продовжив службу в Радянській Армії. 1952 р. закінчив Військову академію ім. М.В.Фрунзе, 1959 р. – Військову академію Генштабу. В запас звільнився у званні полковника 1970 р. Жив у Москві, працював викладачем у Московському текстильному інституті. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Червоної Зірки, медалями.

Чорноморець Олександр Григорович (22.06.1909, с. Щурівці Гайсин. р-ну, у деяких джерелах місцем народження вказується с. Кузьмінці Гайсин. р-ну – 22.08.1975, с. Щурівці Гайсин. р-ну), Герой Радянського Союзу (1943). Закінчив 4 класи. Працював на будовах Далекого Сходу, дорожнім майстром у с. Ситківці (Вінницька область). У Червоній Армії – з липня 1941 р. З цього часу на фронті. Воював на Південному, Сталінградському, Воронезькому, 1-му Українському фронтах. Відзначився у битві за р. Дніпро. Будучи сержантом, командиром відділення 101-го окремого саперного батальйону 30-ї стрілецької дивізії 47-ї армії (Воронезький фронт) 25 вересня 1943 р. переправив на надувному човні через р. Дніпро в районі с. Студенець Канівського району Черкаської області десант, який захопив невеликий плацдарм. 26 вересня натягнув канат через ріку і вночі переправляв на паромі бійців, боєприпаси, продовольство, а зворотними рейсами – поранених. Удень 27 вересня, коли паром було розбито, вміло маневруючи човном посеред вибухів снарядів, рятував товаришів. 25 жовтня 1943 р. нагороджений медаллю «Золота Зірка». З 1946 р. – у запасі. Повернувся на батьківщину. Працював директором радгоспу. Нагороджений орденом Леніна, медалями.

Чута Дементій Омелянович (1920, с. Краснопілка Гайсин. р-ну – 06.09.1956, похов. у с. Абрашеєвка Чернігів. р-ну Примор. краю (РФ), Герой Радянського Союзу (1943). Закінчив 7 класів. Працював у колгоспі. У Червоній Армії – з 1940 р. Учасник Великої Вітчизняної війни – з серпня 1942 р. Воював на Брянському, Центральному фронтах. Відзначився у битві за р. Дніпро. Будучи молодшим сержантом, командиром відділення 1035-го стрілецького полку 280-ї стрілецької дивізії 60-ї армії (Центральний фронт), 26 вересня 1943 р. у числі перших переправився через річку. В боях 29-30 вересня біля с. Ротичі Чорнобильського району Київської області був поранений, але продовжував битись із ворогом. Ручним кулеметом і в рукопашному поєдинку знищив кільканадцять гітлерівців. Очолюване ним відділення втримало захоплений рубіж до підходу роти. Після війни повернувся на батьківщину, працював у колгоспі. У 1953 р. виїхав у Приморський край. Нагороджений орденом Леніна, медалями.

Шамура Дмитро Гнатович (09.12.1918, с. Дзигівка Ямпіл. р-ну – 16.12.1997, м. Ямпіль), Герой Радянського Союзу (1942). Закінчив Буднянський агротехнічний технікум. Працював агрономом Ямпільської МТС. У Червоній Армії – з 1939 р. Брав участь у визвольному поході радянських військ у Західну Україну. 1941 р. закінчив військово-інженерне училище, 1942 р. – курси «Выстрел». У боях з німецько-фашистськими загарбниками – з липня 1941 р. Воював на Південно-Західному, Південному, Сталінградському, 1-му Прибалтійському, 4-му Українському фронтах. Відзначився на початку війни. Після війни продовжив службу в Радянській Армії. У 1948 р. закінчив Військову академію ім. М.В.Фрунзе. У званні полковника в 1966 р. звільнився у запас. Працював у м. Сімферополь, у Кримському сільськогосподарському інституті. Кандидат військових наук, доцент. Нагороджений орденом Леніна, Олександра Невського, Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, Червоної Зірки, медалями.

Шарапа Володимир Юхимович (12.08.1913, м. Вінниця – 21.04.1990), Герой Радянського Союзу (1940). Закінчив 10 класів. У Червоній Армії – з 1931 р. 1935 р. закінчив Київську військову піхотну школу, 1925 р. – Харківську школу військових льотчиків та штурманів, 1937 р. – Вищі академічні курси вдосконалення командного складу. Брав участь у радянсько-фінській війні 1939-1940 рр. Штурман ескадрильї 44-го швидкісного бомбардувального авіаційного полку 55-ї швидкісної бомбардувальної авіаційної бригади 7-ї армії (Північно-Західний фронт). Старший лейтенант. До лютого 1940 р. здійснив 46 бойових вильотів на бомбардування укріплених районів, скупчень військ противника, завдавши йому значних втрат у живій силі та техніці. Учасник Великої Вітчизняної війни – з червня 1941 р. Воював на Ленінградському, Північно-Західному, 1-му Українському фронтах. Після війни продовжив службу в Радянській Армії. 1956 р. закінчив військову академію Генштабу. Працював у Військово-повітряній академії ім. Ю.О.Гагаріна. 1971 р. у званні полковника звільнився в запас. Жив у м. Моніно Московської області. Нагороджений двома орденами Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, медалями.

Шварцман Мойсей Фроімович (3.11.1911, с. Курники, нині Тиврів. р-ну – 25.06.1944, похов. у с-щі Бешенковичи Вітебської обл., Білорусія), заступник командира батальйону з політичної роботи 1124-го стрілецького полку 334-ї стрілецької дивізії 43-ї армії 1-го Прибалтійського фронту, майор, Герой Радянського Союзу (1944). Після школи закінчив Вінницький учительський інститут. Працював учителем, завідувачем районним відділом народної освіти в м. Хмільник Вінницької області. Потім – завідувачем партійним кабінетом Тиврівського райкому партії. У перший день Великої Вітчизняної війни прийшов у військкомат. З липня 1941 року молодий політпрацівник брав участь у боях з німецько-фашистськими загарбниками. Бойове хрещення прийняв під містом Крижопіль. Був важко поранений. Після госпіталю повернувся на фронт. Захищав Москву, воював під Великими луками. Вже в 1942 році його було представлено до геройського звання, але його він не отримав. Особливо відзначився у боях за визволення Білорусі влітку 1944 року. 23 червня 1944 р., при прориві сильно укріплених позицій противника біля села Козоногово (Шумлянський район Вітебської області), майор Шварцман очолив ударну групу. Слідуючи за вогневим валом нашої артилерії, очолювана майором група увірвалася у ворожі траншеї і зав'язала бій. Сміливці прикували до себе великі сили ворога, і його оборона виявилася ослабленою на сусідніх ділянках, де вона й була прорвана. У цьому бою було знищено 80 гітлерівців, 14 з яких знищив особисто замполіт. Розвиваючи наступ бійці, 25 червня вийшли до річки Західна Двіна. Майор Шварцман вміло організував переправу через водну перешкоду у село Гриньово (Шумилинський район). Очоливши підрозділи, які вже переправилися, він відразу ж організував оборону захопленого плацдарму. У бою за село Гнезділовічі загинув. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаллю. На батьківщині Героя, у с. Василівка Тиврівського району, його ім'ям названо вулицю і встановлено пам’ятний знак.

Шевчук Валентин Климентійович (21.02.1922, с. Дубові Махаринці, тепер Козятин. р-ну – 07.02.1945, Мюлле-Тюренбург (Пруссія), похований у братській могилі в с-щі Черепаново Зеленоград. р-ну Калінінград. обл.), Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). На фронті – з червня 1941 р. Воював на різних фронтах. Особливо відзначився гвардії старшина, командир гармати Гвардійського артилерійського полку у боях на території Пруссії.

 

 

Шимко Григорій Лук'янович (28.02.1919, с. Хрінівка Іллінец. р-ну – 26.05.2003, м. Київ), Герой Радянського Союзу (1946). Закінчив 7 класів, гірничопромислове училище та аероклуб у м. Макіївка Донецької області. Працював на шахті. У Червоній Армії – з 1940 р. У 1943 р. закінчив Луганську авіаційну школу пілотів. На фронтах Великої Вітчизняної війни – з жовтня 1943 р. Гвардії лейтенант. Старший пілот 91-го гвардійського штурмового авіаційного полку 4-ї гвардійської штурмової авіаційної дивізії 5-го штурмового авіаційного корпусу 5-ї повітряної армії (2-й Український фронт). До травня 1945 р. здійснив 203 бойові вильоти на штурмування військ противника, завдавши йому значних втрат. У 1947 р. закінчив Краснодарську вищу авіаційну школу штурманів. Майор. У 1962 р. пішов у відставку. Оселився у столиці України. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, трьома орденами Вітчизняної війни І ступеня, двома орденами Червоної Зірки, орденом Слави ІІІ ступеня, медалями.

Шнейдерман Михайло Юхимович (20.02.1909, м. Козятин – 24.06.1981, м. Київ), Герой Радянського Союзу (1945). Закінчив Київський індустріальний інститут. Працював на швейній фабриці у м. Київ, на заводі хімічного машинобудування у м. Бердичів Житомирської області. У Червоній Армії – в 1939 р. і з 1941 р. У діючій армії – з червня 1941 р. Воював на Південно-Західному, 1-му Українському фронтах. У 1946 р. звільнився в запас. Жив у Києві, працював у державному проектному інституті легкої промисловості. Нагороджений орденом Леніна, медалями.

 

Якимчук Олександр Іванович (14.09.1923, с. Слобода-Ходацька Бар. р-ну – 31.07.2010, м. Старокостянтинів Хмельниц. обл.), Герой Радянського Союзу (1945). У 1943 р. закінчив курси молодших лейтенантів. Воював у складі 1-го Українського фронту, відзначився у боях за м. Бреслау (нині м. Вроцлав, Польща). Після війни продовжив службу в Радянській Армії. У 1947 р. закінчив курси вдосконалення офіцерського складу. До 1975 р. працював в органах внутрішніх справ. Жив у м. Старокостянтинів Хмельницької області. Нагороджений орденом Леніна, Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни І та одним ІІ ступеня, медалями.

 

Яремчук Василь Максимович (13.02.1910, с. Гулівці (тепер с. Комунарівка) Калинів. р-ну – 27.04.1991, м. Київ), Герой Радянського Союзу (1943). Закінчив Всеукраїнський інститут комуністичної освіти у м. Харків. У 1935-1937 рр. служив у Червоній Армії. З 1937 р. – учитель історії в с. Нова Іванівка Лозовського району Харківської області. Учасник Великої Вітчизняної війни – з 1941 р. Закінчив курси підривників. Із серпня 1941 р. командир групи підривників партизанського загону ім. Г.І.Котовського, що діяв у Харківській області. З жовтня 1941 р. по грудень 1942 р. його групою пущено під укіс 12 ешелонів з живою силою і бойовою технікою противника. У 1943 р. – командир партизанського загону ім. Устима Кармалюка у Рівненській та Житомирській областях. У травні 1944 р. загін було перекинуто на територію Польщі. Після війни місцем свого мешкання обрав м. Київ. У 1948 р. закінчив Вищу партійну школу при ЦК КП України. Працював у столиці України на педагогічній та господарській роботі. Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня, «Знак Пошани», медалями, польським Золотим хрестом «Віртуті Мілітарі». 

Використана література 

Гальчак, С. Герої Поділля : Герої Рад. Союзу – уродж. Вінниц., Тернопіл. та Хмельниц. обл. : присвяч. 65-річчю Великої Перемоги Рад. Союзу над нім.-фашист. загарбниками… / С. Гальчак ; відп. за вип. та ред. І.П. Гаврилишин. – К. : Видавнич. дім «АДЕФ-Україна», 2010. – 232 с. 

Гальчак, С.Д. Подоляни – Герої Радянського Союзу / С.Д. Гальчак // Наук. зап. Сер. : Історія / Вінниц. ДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2004. – Вип. 7. – С. 136-146. 

Герои Советского Союза : краткий биогр. словарь : в 2 т. Т. 1-2. – М. : Воениздат, 1987-1988.

Т. 1 : Абаев – Любичев. – 911 с.

Т. 2 : Любов – Ящук. – 863 с.

Овеянные славой имена : очерки о Героях Сов. Союза, уроженцах Вин. обл. / ред. Г.Я. Буртяк. – О. : Маяк, 1983. – 312 с. : фото.

 

Інтернет-ресурс 

Герои страны : [Електронний ресурс] : [повні тексти біогр. Героїв Рад. Союзу, Героїв Російської Федерації, Героїв Соц. Праці, повних кавалерів ордену Слави та ордену Труд. Слави] // Патріотичний інтернет-проект «Герои страны» 2001-2014 гг. [веб-сайт] – Електрон. текст. дані. – Режим доступу : http://www.warheroes.ru/main.asp?l=9  (дата звернення : 10.12.2013), вільний. – Назва з титул. екрана. – Мова рос. 

 
Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2017
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро