РАХМАНИ
Священні предки УКРАЇНЦІВ

Особистий сайт художниці-поетеси Орисі Зацерковної
 

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова

Не минайте ані титли

Ніже тії коми,

Все розберіть... Тай спитайте

Тоді себе: Що ми?

Чиї сини? Яких батьків

Ким? за що закуті?



Ну щоб здавалося слова

Слова та голос - більш нічого.

а серце б’ється - ожива,

Як їх почує! Знать од Бога

І голос той і ті слова

Ідуть меж люди!...


Ці віщі рядки запали в душу пані Орисі, коли вона вперше прочитала „Кобзаря” Т. Шевченко. І вже тоді вона намагалась зрозуміти, що означає те чи інше слово, прізвище. Розпитувала дорослих, вчителів але ці запитання дивували їх, та часто вони просто і не знали відповіді. Тому Орися шукала її сама.

Наприклад, її завжди цікавило, чому її рідне село називається Рахни-Польові, і вже в зрілому віці дізнається, що у слів Рахни і Рахмани спільний корінь.

Як цікаво? А хто ж такі Рахмани? Виявляється – це древні предки українців... Отже, її рідне село Рахни-Польові носить дуже древню назву...

Зауважимо, що пані Орися почала писати вірші з раннього дитинства. Її завжди цікавила давня історія України. Вона підсвідомо відчувала себе невід’ємною часткою того минулого. Як вона сама про себе каже: „Я і тут, і там. Те, про що мені хочеться знати, живе в мені. Воно мені безмежно любе... Тільки, що це?..”

Здавалось би дивні слова... Хоча, одному Господу відомо, чому з нами відбуваються ті чи інші події, чому приходять ті чи інші думки?.. Чому, раптом саме пані Орися не може не писати вірші, в яких справжня, щира любов до України, рідного села, своїх предків?..

І нарешті чому вже в зрілому віці ця красива, мудра жінка несподівано для себе і оточуючих починає малювати, і вже не може не малювати красу рідної землі її природи.

Що це? Можливо, поклик предків, то не вигадка? Можливо в особі пані Орисі древні Рахмани таким чином нагадують нам, що ми – „Не моголи..”. Хто зна?...

І нарешті її власне ім’я – Орися. Адже воно походить від древнього Ора – родоначальника українського роду.

Цікаво що це? – випадковість, чи закономірність?..


В одному переконана пані Орися:

Ми українці – таємниця.

Ми з дня і ночі поєднання.

У наших жилах кров струмиться,

Прадавня, світла, як світання.

Ми – від волхвів, величних скіфів,

Ми – від землі і від небес

Ми – з не віднайденого міфу,

В якім про нашу совість, честь.



З ЛЮБОВ'Ю ДО ЗЕМЛІ І ЛЮДЕЙ


„Де немає наївності, там немає мистецтва" О. Фет.


З листа до І.С.Тургенєва.


Іноді замислюєшся над тим, що поряд з нами живуть люди: тихі, мовчазні і непоказні, хоча дуже творчі і талановиті, якось непомітні серед мистецької еліти міста. Орися Зацерковна – людина занадто скромна, щедрої душі і щирого серця, ніколи не мучилася над питанням: чи збагатився світ від того, коли вона прийшла у нього, її характеру якось не властиві, на її погляд, такі амбітні, подібні роздуми.

Але пройшло уже більше десяти років з того часу, коли пані Орися розпочала малювати свої картинки, з тих пір живе в душі відчуття свята, без якого вона не обходиться у своєму житті. Нині Орися Зацерковна переживає свою другу, духовну молодість. За що вона б не бралася, чи то за малювання, чи то за поезію – усе в неї виходить якось по-народному, мудро, тепло і переконливо. Напевне, джерела творчості Зацерковної не лише у ній самій, але і взагалі в творчому складі роздумів простої трудової людини над усім тим, що нас оточує, її життєве і мистецьке кредо в поетичних рядках:

 

Я ласки Божої творіння,

1 неповторна і єдина –-

Любові вічної проміння...

Я не „ ніхто ", я єсть Людина..

 

Коли зустрінеш цю, завжди усміхнену, привітну жінку, то захоплюєшся її добротою та щирістю до людей, але найбільш запам'ятовується її трепетна чарівність до всього живого, роздуми про життя, про добро і зло, глибокі і світлі почуття до краси. Знаючи, що Орися ще й малює, домовився про зустріч із нею у хаті-майстерні.

Заходячи до хати, ніколи не очікував таку кількість картин, розвішаних на стінах, неначе потрапив в інший вимір, де панує краса, спокій і рівновага. Увійшовши у цей мальовничий куточок, стишуєшся, проникнутий низкою візерунків подільської природи, і переконуєшся, що ці маленькі народні картинки таки мають силу, здатні одухотворити людину.

Перший малюнок, який потрапив під руки, мав назву „Рибна ловля", виконаний олійними фарбами, своїм теплом викликав усмішку. Все вражало: ранішнє сонце, сосни, немов заквітчані, виграють рожевим блиском. Особливо зачаровує око рибалка, який бореться з великим, щойно впійманим сомом. Сама рибина не набагато менша від рибалки і човна.

– Бо вони тут головні на цій картині, – зауважує Орися Лаврівна на моє запитання щодо розмірів зображених образів. Уже на основі одної роботи можна висловити чимало думок щодо фахового підходу майстрині до образотворення; вибору сюжету, колориту, взагалі, творчої самобутності майстрині.

До речі, коли в розмові пані Орисю назвав художником. вона відчула себе якось незручно. „Який з мене художник? - щиро здивувалась вона. - На художника учитися потрібно, а я так, самоук, для себе малюю”.

А коли ми згадуємо відомих у світі самоуків: Ніко Піросмані, Анрі Руссо, Нікіфорова, які теж самотужки форми створює по-своєму, безпосередньо і легко, як дитина. В результаті народжуються казкові, іноді загадкові, але, неодмінно, добрі і світлі персонажі. Тому, напевне, хочеться довго розглядати інше живописне полотно „Прогулянка з собакою Деном”. Те саме улюблене місце над річкою, той же човен. Простота і ясність композиції, відчуття святковості відчувається завдяки чистим і світлим фарбам. Народне мистецтво тим і прекрасне, що зрозуміле всім людям, насамперед, простотою форми і ясністю думки. Саме в ньому закладено глибоку філософську думку і мудру народну фантазію.

Орися Зацерковна не пише, а, точніше, розмальовує площину полотна чистим, не змішаним кольором, іноді лише додає світлі і темні рефлекси. Звідси, напевне, оця прозорість, немов би, промиті дощем пейзажі, лялькові башні церков, по-дитячому довірливі й романтичні.

Гарні кольори в натюрмортах „Ромашки", „Бузок", „Півонії". Тематика творів художниці тісно пов'язана з її життєвими сюжетами, виключно за враженням з пережитого - з пам'яті. Все в її малюнках правдиве і емоційне, якщо це небо - то воно голубе, або рожеве від сонця, якщо земля – то вона обов'язково у квітах.

Якось задумала пані Орися намалювати цикл картин „Село і річка". Тут уже жоден пейзаж не обходиться без білих лелек, людських качок і зелених верб. Лише подалі від річки, за городами, видніються біленькі хатки, а городи, немов ткацькі доріжки, розстеляють по горизонталі полотна. На багатьох картинках бачимо розлогі поля на берегах тихоплинних сільських річок, затишні левади. Все це приваблює внутрішнім виявом поетичного настрою, зворушує душу. Ось увагу привертають живі рухливі соняхи на тлі неба. Орисина любов до природи, до квітів, її спостережливість дають нам можливість відчути цю красу.

Орися Лаврівна народилася в селі Рахни Польові Тиврівського району у селянській сім'ї. За своє життя пережила чимало невдач і розчарувань. Гострі хвилі долі не раз викидали її на холодні береги, але Орися не зневірилась у людях, а сприймала життя, як смугасту верету, складену з днів смутку і радості, і хвилин щасливого піднесення, коли бралась за пензель, щоб зігріти душу та заспокоїти серце. Босоноге дитинство серед розкішної природи, й тепла батьківська ласка зробили своє: Орися виросла доброю і чуйною, людські біди й негаразди сприймає як свої власні, кожному прагне допомогти. Слід сказати, що Орися Лаврівна любить собак і котів, її помешкання й сьогодні багате на домашні тваринки. Тому й не дивно, що на картинах художниці зображені собаки і коти, і від цього її малярство таке щире і відверте.

Художниця виділяє в роботах найістотніше, найцінніше з потоку свого життєвого досвіду, її невеличкі картинки свідчать про те, наскільки глибоке і емоційне патріотичне чуття художниці, усвідомлення кровної приналежності до своєї землі і роду.

Звичайно, художні цінності Орисиних картинок не в тому, що в них немає професійних прийомів і умовностей, а в тому, що вони створені обдарованою художницею. Наївність світосприйняття, нехтування анатомічною правильністю роблять малярство Орисі надзвичайно привабливим.

Художниця готується до персональної виставки, яка відкриється незабаром в „Світлиці" музею М.Коцюбинського, її живопис, її поезія своєю виразністю і поетичністю захопить кожного, хто любить мистецтво.