ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Версія для друку

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А. Тімірязєва

Погребищенська центральна бібліотека

 

Наші видатні земляки

Марко Данилович Соколовський

До 185-річчя від дня народження гітариста-віртуоза (1818-1883)

 

Вінниця, 2003

 

Перший  гітарист Європи

 

Він пронісся на горизонті гітарного світу,

як сяючий метеор.

В.Русаков про М.Соколовського

 

Мабуть жодний музичний інструмент не викликав таких суперечливих оцінок, як гітара. Одні закохувалися в неї, як-то кажуть, після першого знайомства, інші відносили її до розряду несолідних, бо співала вона свою вільну і душевну пісню не в салонах і операх, а на вулиці, в самій гущі простого люду.

  Історія зберегла імена видатних гітаристів різних часів і народів: іспанця Д.Аргундо, італійця М.Джуліані, виконавця циганських пісень А.Сіхра... Але в цьому яскравому сузір’ї віртуозів гітари зорею першої величини, без сумніву, був уродженець Подільського краю – Марко Данилович Соколовський. Він – єдиний представник вітчизняної гітарної школи, який завоював беззаперечну європейську популярність.

  Життєпис великого гітариста розпочався з Надросся. 25 квітня 1818 року в Погребищі, яке на той час було у складі Київської губернії Бердичівського повіту, у знатній польській родині Соколовських народився син Марко.

  Про це йдеться в статті викладача спеціальності гітари Державної консерваторії Литви Юргіса Римкявічюса – невтомного пошуковця і великого пропагандиста життя і творчості нашого славетного земляка гітариста-віртуоза Марка Даниловича Соколовського (Музыкальная энциклопедия. – М., 1981. – Т. 5. – С. 178).

  Є й інша версія. Відома фольклористка і краєзнавець Настя Присяжнюк вважала місцем народження М.Д.Соколовського с.Спичинці Погребищенського району – так стверджують народні перекази, які їй довелося почу­ти. Остаточну ясність міг би внести „Посемейный список 1834 г., апреля 3-го дня, дворянина Даниэля Иванова, сына Соколовского”. Однак є підстави вважати, що цей документ втрачений назавжди.

  Нині ж достеменно ніхто не знає, де саме той куточок у Погребищі, де отой отчий поріг, з якого зробив свій перший крок до всесвітньої слави майбутній король гітаристів.

Музичне обдарування Марка проявилося ще в ранньому ди­тинстві. Запримітивши виняткові здібності, батьки всіляко сприяли навчанню сина гри на скрипці та віо­лончелі. Однак його захопила іспанська шестиструнна гітара, неповторну красу звучання якої почув, коли у Погребище завітала заїжджа група циган.

Всупереч волі батьків, Марко придбав інстру­мент, що так зачарував його серце. Однак синове захоплення було сприйнято в сім’ї з осудом, як таке, що компро­метує знатний рід. Конфлікт, який виник на цьому ґрунті між батьками і сином, призвів до того, що юнак залишив рідну домівку і подався до мандрівних циган,  котрі на той час перебували біля села Паріївки Погребищенського району. Звідти і виніс він перші значущі уроки гри на гітарі, яку згодом підняв на зоряну височінь найчарівнішого музичного інструменту.

Як розповідала вчителька-пенсіонерка Андрушівської неповної середньої школи Юхимена Іванівна Сажок, її прадід (прізвище Качуровський), котрий був у прислузі Соколовсь­ких, не раз згадував, як чарівно грали на гітарах цигани, а серед них – молодий Соколовський, як на такі імпровізовані концерти поспішала чи не вся округа. Ото власне й все, що пов’язувало Соколовського з Надроссям, відкіль його життєва гілка розгалузилася по всій Європі.

Далі обдарований музикант самостійно оволодівав мистецтвом гри на гітарі (за видатними творами і школами М.Джуліані, Л.Леньяні, Й.Мерца та ін.), удосконалюючи свою майстерність протягом всього життя.

Частину юних літ Марко Данилович провів у Вільно (нині Вільнюс), там деякий час навчався, полюбив його і вважав своїм рідним містом.

Концертну діяльність розпочав у 1841 році в Житомирі. Після успішного дебюту були концерти в переповнених залах Вільно, Києва, Одеси.

Популярність Соколовського в Москві розпочалася з концерту, з яким він виступав там у 1847 році. „Извещение об этом концерте, – читаємо в нарисі В.Русанова „М.Д.Соколовский”, вміщеному у книзі С.Заяіцького „Интернациональный союз гитаристов”, – было встречено с недоумением: гитара была забыта, а в особенности шестиструнная. Мысль дать на ней концерт казалась многим дерзостью...»

Однак концерт пройшов з великим успіхом. В рецензії на нього, яка була вміщена в „Московском городском листке”, відмічалась віртуозна легкість і ніжність гри гітариста. Цікаво, що в цьому концерті виступав десятилітній піаніст-вундеркінд Микола Рубінштейн, з яким і потому часто концертував Соколовський в різних містах.

Незважаючи на успіх своїх виступів, Соколовський розуміє: щоб закріпити свою популярність, потрібна копітка робота по удосконаленню техніки гри на улюбленому інструменті та добору і відпрацюванню репертуару, тому він повертається на батьківщину і на протязі кількох літ посилено займається гітарою.

На початку 50-х років чутки про дивовижне мистецтво Соколовського поши­рились по всій Росії – і знову цикл концертів. Грав він з оркестром, з фортепіано, соло. В його концертах, зокрема, брали участь – оркестр Сакса, “улюбленця московської публіки”, віолончеліст Давидов, піаніст Плотніков, скрипаль Гербер, співаки Владиславлєв, Божановський.

Гра Соколовського вражала сучасників, і залишалася нерозгаданою таїною чарівність її звуків. Рецензент „Московских ведомостей” писав: „Кто бы мог поверить, что „Венецианский карнавал” Паганини может быть передан на гитаре со всем своим разнообразием, со всею своею причудливостью.. Нам никогда не случалось слышать подобного гитариста...”

Відомий російсь­кий піаніст, педагог і композитор Дюбюк так відгукнувся про гру М.Соколовського: „Если бы вы послушали, как он исполнял ІІІопена, вы бы  подумали, что  Шопен писал исключительно для гитары!”

Соколовський виступає в Москві, Петербурзі, Мінську, Варшаві ... і всюди з незмінним успіхом.

В газеті „Санкт-Петербургские ведомости” (1857, № 105) з’являється стаття „Московские концерты”, в якій йдеться про виступ музиканта: „Главное, что дает нашему артисту [Соколовському] право на высокое место в ряду весьма немногих отличных гитаристов, заключается в его умении петь на своем трудном инструменте. Перед этим достоинством почти бледнеет изумительная  техника, которую он развил до последней степени совершенства. Его концерты оставили самые очаровательные воспоминания”.

Слава, що стрімко обрушилась на нашого земляка, несла його на своїх дужих крилах по всьому світу. Його гітара звучала в найпрестижніших концертних залах Європи, вона чарувала найприхильніших і найвибагливіших у своїх смаках слухачів у Варшаві, Лондоні, Парижі, Брюсселі, Берліні, Дрездені, Відені, в Міланському театрі Ла Скала...

Скрізь його концерти супроводжували такі захоплюючі похвали і овації, які навряд чи коли випадали на долю гітариста.

В Лондоні його відвідав знаменитий на той час „королем гітаристів” італійський престарілий Д.Регонді. Він передав Соколовському всі свої ноти і сказав: „Я вже іду зі сцени і більш гідного наступника собі не знайду”.

Талант і гра Соколовського знайшли відповідну оцінку багатьох європейських знаменитостей.

В 1859 р. М.Соколовський висту­пав у Карловому театрі у Відні... Тут маестро було вручено диплом, в якому він йменувався першим гітари­стом Європи.

За поетичність, натхненність гри французи називали його „Паганіні гітари», італійці – „Боттезіні гітари”, англійці – „королем гітаристів”. Німецький критик Е.Еттінгер назвав його „Байроном гітари” і добавив: „Гра М.Соколовського й каменю вселяє життя”, а відомий музичний критик М.Малібран – „Громадянином  світу”.

Повернувшись із тріумфальних гастролей по Європі на батьківщину, він з великим успіхом виступає у Великому театрі Москви (1869), Києві (1871), Одесі (1872).

Кореспондент „Киевского телеграфа” пише: „Поспішаю повідомити про високу насолоду, яка чекає київську публіку. Співвітчизник наш Марко Соколовський, що здобув собі славу першого гітариста Європи, повертаючись з Мо­скви на батьківщину, має намір зупинитися в Києві і познайомити публіку зі своєю чарівною грою. Гітара, піднята Соколовським на ступінь концертного інструменту, в руках цього великого артиста народжує звуки, котрі доходять до розуму і серця. В них спів і зойки, крик душі, що передаються найнеблагороднішим інструментом”.

Ще за життя М.Д.Соколовського, талант якого прославив вітчизняну му­зичну культуру, підкорив світ, багато хто намагався пояснити причини його нечуваного успіху.

„Виртуозность отнюдь не была исключительно музыкальною чертою Соколовского, – писав, зокрема, В.Русанов, – и не она вызывала слезы и рыдания среди его слушателей!... Глубокое  понимание  музыки, бездна чувств и выразительности, певучесть, блеск, – словом все, что может дать музыка, есть секрет успеха Соколовского. Из под его пальцев лились не звуки,  а песня  или   повесть со смыслом и словами, до глубины души потрясших слушателя, не ожидающего ничего подобного...”

Ю.Римкявичюс, який доклав багато зусиль, щоб музика Марка Соколовського і нині звучала, зачаровуючи наших сучасників, писав: „Исполнение Соколовского отличали тонкое чувство стиля, богатство тембровых   красок, нежная певучесть и виртуозная техника, яркая эмоциональность и выразительность. Репертуар был тщательно продуман. Соколовский являлся превосходным интерпретатором музыки М.Джулиани, Л.Леньяни, Ф.Карулли. Исполнял и собственные переложения сочинений Мерца, Ф. Шопена   и   других   композиторов...” Соколовскому принадлежат сочинения для гита­ры,  в т.ч.  полонезы, мазурки, вальсы, а также пьесы – „Русская почта” (под названим „Poczta”); „Оседлаю коня” (фантазия    на   романс А.Е.Варламова), „Венецианский карнавал”, „Славянская думка” (обработка сочинений Мерца). На жаль, багато творів Соколовського залишилися невиданими.

Прощальний публічний концерт Марка Даниловича відбувся у Петербурзі (1877) в залі Придворної  співочої  капели. Хвороба не дозволила йому більше вийти на сцену.   

У житті ця прекрасної душі й серця людина відзначалася винятковою скромністю, попри світове визнання й до того ж цілком заслужене. Був Марко Данилович за своєю природою людиною чемною, доброю. Свої величезні гонорари він здебільшого віддавав для навчання талановитої молоді.

Останні роки свого життя Соколовський, за словами російського дослідника його життя і творчості В.Русанова, скромно доживав в сім’ї свого приятеля письменника Н.Х.Вильканця в Москві.

Жив здебільшого заробітками від уроків на гітарі. Але й з того мізерного заробітку виплачував стипендію одному із вихованців Московської консерваторії. До останнього подиху він жив гітарою.

Іноді вечорами він сідав біля відкритого вікна і грав, зупиняючи і приваблюючи незвичайними звуками своєї гітари натовпи слухачів.

Ю. Римкявічюс і автори “Музыкальной энциклопедии” дещо заперечують В.Русанову. Вони заявляють, що М.Д.Соколовський провів останні роки свого життя не в Москві, а в улюбленому Вільнюсі. І, мабуть, слід з ними погодитися, адже помер М.Д.Соколовський саме у Вільнюсі. Сталося це 25 грудня 1883 року. Там і похований у тихому куточку знаменитого цвинтаря Расу, неподалік від поховання литов-ського композитора і художника Чюрльоніса.

З роками вітри й негоди зрівняли могилу „Паганіні гітари”, призабулося ім’я того, хто дав гітарі зоряне майбутнє на віки. І знову ж, завдячуючи ентузіазмові литовського послідов-ника музи нашого земляка Ю.Римкявічюса, було віднайдено могилу Великого Маестро і разом зі студенткою Вільнюського художнього інституту Реґіною Маркяліте реставрували пам’ятник і барельєф М.Д.Соколовського.

Кровним землякам так і не судилося почути гру, якою полонив до сліз талановитий подолянин усю Європу. Ніколи не задумувався Марко Данилович, що повернеться до Погребища вдячною пам’яттю своїх прихильників, що сюди по віках принесуть його музику друзі-литовці, з якими так наміцно його пов’язала житейська доля. Чверть століття тому з нагоди 160-річчя пам’яті славетного гітариста в гості до погребищан завітали вихованці музичного училища ім. І.Груодіса разом з великим продовжувачем справи Соколовського – своїм викладачем Юргісом Римкявічюсом.

З їх участю у районному Будинку культури в честь видатного земляка Марка Даниловича Соколовського відбулося справжні-сіньке велике дійство. В цей вечір Надросся, як і колись давно, зачаровано вслуха-лося в мелодії юних  гітаристів, немовби хотіло почути ту єдину і неповторну мелодію свого сина.

 

Література про життя і творчість

М.Д. Соколовського

 

Виртуоз Конрад Соколовский // Москов. ведом. – 1852. – 22 нояб.; Сын Отечества. – 1862. – 14 марта.

Разные известия: [Про приїзд в Могилев М. Соколовського] // Могилев. губерн. ведом. – 1859. – № 90.

Концерт г-на Соколовского // Наше время. – 1862. – 3 марта

Заяицкий С. Интернациональный союз гитаристов. – М., 1902.

Із змісту: Русанов В.А. М.Д.Соколовский: Ист. очерк. – С. 196, 199-200.

Соколовский, Конрад: [Марк, извест. гитарист-виртуоз, уроженец Погребища] // Русский биографический словарь. – СПб, 1909. – [Т. XIX]. – С. 51. – Библиогр.: С. 51.

Вольман Б.Л. Гитара в России: Очерк истории гитарного искусства. – Л., 1961.

Із змісту: [Про М.Д. Соколовського]. – С. 52-53.

Римкявичюс Ю. Памяти знаменитого русского гитариста [М.Д. Соколовського] // Муз. жизнь. – 1969. – № 1. – С. 17.

Грабовський В. Звучить гітара Соколовського // Рад. Житомирщина. – 1969. – 9 лют.

Житкевич А. Король гітаристів // Вінниц. правда. – 1973. – 25 берез.

Римкявичюс Ю. Легендарный певец гитары [Пер. з литов.] // Яунимо грятос. – 1978. – № 9.

Загалило В. Легенда про чарівну гітару // Жовт. зорі. – 1978. – 26 груд.; Трибуна праці. – 1979. – 8 січ.; Надністрян. правда. – 1979. – 27 липня; Рад. життя. – 1980. – 24 липня.

Шлапак М. Пам’яті видатного земляка // Колос. – 1978. – 2 лют.

Римкявичюс Ю. Соколовский Марк Данилович: [25.IV.1818, погребище – 25.ХІІ.1883, Вільнюс. Гітарист-віртуоз. Є фото, бібліогр.] // Музыкальная энциклопедия. – М., 1981. – Т. 5. – С. 178.

Чарівна гітара // [Черв. прапор. – 1982. – 27 січ.

Завіт В. Легенда про чарівну гітару // Комс. плем’я. – 1983. – 25 серп.

Шаміс Л. Соколовського гітара // Вінниц. правда. – 1984. – 15 трав.

Сторожук В. Маестро // Комс. плем’я. – 1984. – 24 трав.

Шаміс Л. Король гітаристів // Культура і життя. – 1985. – 8 груд.

Сторожук В. Гітара Соколовського: [Вірш] // Колос. – 1986. – 4 жовт.

Страницы календаря // Сов. культура. – 1988. – 7 мая. – С. 12.

Миронов П. Лицар гітари // Молодь України. – 1988. – 24 груд.

Гальчак С. Король гітари // Земля Поділ. – 1992. – 1 лип; Земля Поділ. – 1993. – 5 трав.

Гальчак С. Громадянин світу // Камертон-ікс. – 1992. – 24 верес. – С. 9.

Соколовський Марко Данилович: [Укр. і пол. гітарист-віртуоз, уродж.  с. Погребище, нині місто] // Митці України: Енцикл. довід. – К., 1992. – С. 542.

Марко Данилович Соколовський // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 1993 року: Бібліогр. покажчик. – Вінниця, 1993. – С. 25.

Подільський Е. Паганіні гітари з Надросся: Нарис // Подолія. – 1993. – 11 верес.

Ширялин А. Поема о гитаре. – М.: Молодеж. эстрада, 1994. – 160 с.

Із змісту: [Про М.Д. Соколовського]. – С. 62-64.

Задорожнюк Л. „До цих пір  в вухах дзвенить...” // Вінниц. газ. – 1996. – 18  трав.

Ходаківський О. Видатний співець гітари з Волині: [уродж. м. Погребище] // Матеріали Всеукр. наук.-краєзн. конф., присв. 180-річчю Житомир. ОУНБ. – Житомир, 1996. – С. 208-210.

Гальчак С. Подільські сторінки в біографіях Д. Конрада та М. Соколовського // Тези доп. 16-ї Вінниц. обл. іст. краєзн. конф. – Вінниця, 1997. – С. 83-85.

Подільський Е. Маестро гітари з Надросся [Є фото М. Соколовського] // Вінниччина. – 1998. – 24 жовт.

 

Укладачі: В.Мельник, М.Спиця

Редактор М.Спиця

Комп’ютерний набір Н.Дорошенко

Комп’ютерна верстка Н.Спиця

 Тиражування Г.Стратієнко

Відповідальний за випуск В.Циганюк

 

Підписано до друку 23.04.2003. Формат 60х84. Папір офсетний.

Умов.  друк.  арк. 0.75.  Тираж 80 прим.

 Ксерокс Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва

21100, Вінниця, вул. Соборна, 73.

 


Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше