ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Версія для друку

66-й річниці від дня народження

поета-земляка В.С.Стуса

присвячується

 

«ЯРІЙ, ДУШЕ! ЯРІЙ, А НЕ РИДАЙ!»

 

Стусівські читання на Вінниччині

12-15 січня 2004 року

 

  

"Ярій, душе! Ярій, а не ридай!"

Саме під гаслом цих слів Василя Стуса і проходило традиційне "Стусівське різдво" на Вінниччині. Бібліотека ім. К.А.Тімірязєва уже в шістнадцяте зустрічала гостей. Шістнадцять – це, якщо по-виміру віку людини – повноліття. Саме на цю дату проведення Стусівських читань було вирішено провести ряд заходів і поза межами головної обласної книгозбірні.

Розпочалися вони 12 січня з с.Рахнівки, що в Гайсинському районі, куди приїхали гості з Києва, Вінниці, Житомирщини та з інших куточків України. Було покладено квіти до пам'ятника Василю Стусу, вшанували пам'ять поета, відвідали його музей, який розмістився у школі, а далі всі гості і жителі села пішли у сільський клуб, де і відбулися урочистості з нагоди 66-ої річниці від дня народження поета.

На вечорі були присутні родичі письменника, звучала його літературна спадщина і твори про великого страдника-земляка. В атмосферу Стусівських читань в Рахнівці було внесено чимало добрих доповнень і подій. Це сталося завдяки приїзду цілої делегації НАК Картогазу України під орудою Гончарука Миколи Івановича, уродженця с. Рахівки. Тут він ріс, закінчував місцеву школу, змалку ходив по Стусівських місцях і, як видно з його виступу, не просто цікавиться творчістю поета, але добре знає літературу про нього, володіє знаннями про вплив Василя Стуса на політичні, літературознавчі процеси і не лише в Україні. Разом з М.І.Гончаруком приїхали: Яровий Іван Максимович – голова об'єднаної профспілки газовиків України; Тичко Володимир Дем'янович – депутат Вінницької облради, голова правління "Вінницягаз"; Ліпікаш Анатолій Петрович – заступник голови ДК "ГАЗ України".

Гості обдарували різдвяними подарунками всіх дітей, яких так багато прийшло на традиційний вечір, а для місцевої школи привезли музичний центр, ксерокс і комп'ютерний клас на 10 місць. По праву можна сказати, що такий подарунок гідний звання високих гостей.

Можливо не всі жителі розуміли значимість подарованого комп'ютерного класу для рахнівських дітей, але учителі школи, директор Омелянчук Дмитро Михайлович зуміли подякувати за

такі необхідні і дорогоцінні подарунки для школярів і жителів села. З киянами приїхали і художні колективи з м.Попільні, що на Житомирщині, які разом з самодіяльними колективами сіл Рахнівки та Краспопілки підготували гарний тематичний концерт. Були гості і з Бершадського району, що також взяли участь у проведених заходах на рахнівській землі.

14 січня до м.Вінниці приїхали: син Василя Стуса – Дмитро, відповідальний секретар Спілки письменників України Ніна Гнатюк, актриса Галина Стефанова, журналіст Олександр Стусенко та інші. Спочатку гості відвідали Вінницьке педагогічне училище, де відбулася творча зустріч з педагогічним та учнівським колективами.

Затамувавши подих, слухали всі спогади про батька Дмитра Стуса. Було чимало запитань і велась дискусія про літературознавчі процеси на теренах України. На зустрічі, високомайстерно читала поезію Василя Стуса Галина Стефанова. Це дійсно велика майстриня своєї справи, професіонал і тонкий читець стусівського творчого доробку.

У м.Вінниці є пам'ятник Василю Стусу. Роботу його авторів у 2004 році висунули на Шевченківську премію. Ще рано говорити чи буде вона присуджена поважним Комітетом чи ні, але те, що монументальна пропаганда Стусівської творчості закладена у цій скульптурі – незаперечно.

У фойє головного корпусу обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва – скромний бюст поета-страдника. До пам'ятника та бюсту було покладено квіти гостями Стусівських читань і учасниками літературного вечора.

15 січня творча група і організатори "Стусівського різдва" виїхали в м.Бар. Тут відбулися заходи в ЗОШ № 3 та в Барському гуманітарно-педагогічному коледжі ім. М.С.Грушевського.

Нижче подаємо коротку інформацію про проведені заходи у цих навчальних закладах та окремі сценарії їх проведення.

В.Ф.Циганюк,

заслужений працівник культури України,

БАРСЬКА ЗОШ № 3 I-III СТУПЕНЯ

"ДОВІКУ НЕ БУДЕ ІЗ МЕНЕ РАБА..."

Сценарій засідання літературно-мистецького

салону,  присвяченого  пам'яті  В.С.Стуса.

Автори сценарію: І.Галкіна, І.Гарник, Б. Тресер.

На сцені розгорнуто виставку, на якій доля поета, його ідеали представлені мовою символів: на задній стіні сцени справа графічний портрет В.Стуса, в правому боці якого колючий дріт (худ. Оксана Копцюх), справа і зліва від портрета українські вишиті рушники, над портретом напис: "Довіку не буде із мене раба..."; під портретом на столику — свічка, біля неї гілка калини. З правого боку сцени — фортепіано, на ньому портрет Бетховена, добірка його творів; з лівого боку книжкові виставки: "Народе мій, до тебе я ще верну..." (різні видання творів В.Стуса і про В.Стуса), "Джерела натхнення поета" (збірки Г.Сковороди, Т. Шевченка, Л. Украінки, Б. Ластернака, М. Бажана та ін.).

Перед виставкою книг стільці та столик для гостей. В залі розгорнуто виставки картин місцевих художників Тимошенка П.Ф., Панішевського Е.І., картин-вишиванок Куркудюк Л.П., виставка філателіста Меснянкіна Є.И.).

Звучать позивні салону. Мирослав Скорик "Мелодія". Виконують: фортепіано — Кібітлевська Л.М., скрипка — Ушакова Л.В. На сцену виходять члени творчої групи: Тресер Б. М. — директор Барської ЗОШ № 3, керівник салону; Галкіна І.Ю. — заступник директора з виховної роботи ЗОШ № 3; Гарник І. А. – відмінник освіти України, викладач зарубіжної літератури.

 

Ведучий 1

Доброго дня, вельмишановні гості, колеги, учні!

 

Ведучий 2

Сьогодні усі ми зібралися для того, щоб внести свій вклад в найсвятіше і найпочесніше, хоч і важке завдання: продовження процесу повернення нашої неповторної, для всього світу неповторної, мови, моралі, психології, історії, літератури. Повернення українцям України!

(„Повертайся, соловейку" сл. Н.Позняк, муз. І.Юрковського,

вик. Вікторія Шлаковата)

Ведучий 1

Чергове засідання літературно-мистецького салону присвячено щедро обдарованій Людині: талановитому поету, блискучому перекладачеві, літературознавцю, а ще – безкомпромісному і безоглядному правдолюбу – Василю Семеновичу Стусу.

Ведучий 2

Поезія Василя Стуса – це колючий нерв доби, оголене громадянське сумління, це бунт шістдесятників, обдурених у найкращих своїх надіях.

Ведучий 1

Доторкнімося серцем до великої людської трагедії і водночас високої вірності вибраному ідеалові.

(В.Моцарт „Реквієм". вик. О.Кльоц фортепіано.

На його фоні на сцену виходять юнаки та учитель. Усі тримають у руках гвоздики. Один із юнаків запалює свічку біля портрета В.Стуса. Музика стихає. Далі звучить поезія Стуса)

1 юнак

Я – посеред. Між двох світів

пливе мій човен. Де не скину оком,

по праву руку – крутояр і рів,

по ліву руку – темно і глибоко.

Так мудро нас страждання піднесло

Понад правдою і понад добою.

Пускай на воду зламане весло

і стань, уже безпам'ятний, – собою.

2 юнак

У цьому полі, синьому, як льон,

де тільки ти і ні душі навколо,

уздрів і скляк: блукало в тому полі

сто тіней. В полі, синьому, як льон.

А в цьому полі, синьому, як льон,

судилося тобі самому бути,

аби спізнати долі, як покути

у цьому полі, синьому, як льон.

Сто чорних тіней довжаться, ростуть

і вже як ліс соснової малечі

устріч рушають. Вдатися до втечі?

Стежину власну, ніби дріт, згорнуть?

Ні. Вистояти. Вистояти. Ні –

стояти. Тільки тут. У цьому полі,

що наче льон. У власної неволі

спізнати тут, на рідній чужині.

У цьому полі, синьому, як льон,

супроти тебе – сто тебе супроти

і кожен супротивник – у скорботі,

і кожен супротивник, заборон

не знаючи, вергатиме прокльон,

неначе камінь. Кожен той прокльон

твоєю самотою обгорілий.

Здичавів дух і не впізнає тіла

у цьому полі, синьому, як льон.

3 юнак

Опускаюсь – ніби піднімаюсь!

Ріжуть крила – ніби зносять ввись.

Караний, обкарнаний не каюсь, –

геть – набридло (каявся колись).

А тепер – блаженна рабська доля,

воля рабська. На усе – вона!

Серед закріпаченого поля

запалала свічка вогняна.

Люде мій! О кріпаки комуни!

В майбуття втелющені цвяхи!

Вам усім несуть дубові труни –

Тільки до могили дожили!

Кріпаки замучені, нужденні!

Націє безпашпортна моя!

4 юнак

Терпи, терпи – терпець тебе шліфує...

сталить твій дух – тож і терпи, терпи.

Ніхто тебе з недолі не врятує,

ніхто не зіб'є з власної тропи.

На ній і стій – і стій – допоки скону,

допоки світу й сонця – стій і стій.

Хай шлях – до раю, пекла чи полону –

Усе пройди і винести зумій.

Торуй свій шлях – той, що твоїм назвався,

той, що обрав тебе, навіки вік.

Для нього змалку ти заповідався,

До нього сам Господь тебе прирік.

5 юнак

Прощаю вас, лихі кати мої,

прощаю вас,

коли вже смерти жду видимої,

коли вже час.

Ви вбивці, ви ненатлі нелюди

спередвіків,

а ми припізнені аеди,

наш злочин – спів.

Вже трумна роду стежку застує –

за рядом ряд.

Шалій, шалій, моя зненависте,

в склепінні крад.

Вітчизно, стіл мій, любий краю мій,

прости мені,

що палить серце гнів ропавий:

душа в огні.

Учитель

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що перед вами, судді не клонюся

в передчутті недовідомих верст.

Що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

як в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі

і в смерть із рідним краєм поріднюсь.

(Знову звучить „Реквієм". На його фоні читці по черзі покладають гвоздики біля свічки, запаленої на честь В.Стуса, останній покладає квітку на виставку книг – творів В.Стуса. Читці йдуть до зали)

Ведучий 1

За життя В. Стус був невідомий широкому колу читачів: в радянській періодиці його майже не друкували.

Ведучий 2

Та про нього знала Європа: там Стуса визнали, як поета, перекладали і видавали. Парадоксальна ситуація.

Ведучий 1

Настали інші часи. Часи, які своїм життям готував Стус. Нині ми маємо змогу познайомитися з творчістю мужнього сина України, відчути ту безодню болю, печалі, гніву, які переповнювали його серце.

Ведучий 2

Вірші Стуса піднімають наш дух, достукуються до нашої совісті. Він серед нас.

(На сцену піднімається переможниця II туру міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика, учениця 10 кл. ЗОШ№3 Людмила Присяжнюк. Вона звертається до присутніх із словами:)

Л.Присяжнюк

Сьогодні ми зібралися, щоб згадати нашого видатного земляка, чудового поета Василя Стуса. Про нього можна говорити багато: про Стуса-поета, Стуса-людину, Стуса-героя. Але я хочу сказати тільки одне: ми, молоде покоління, любимо Василя Стуса. Ми вчимося у нього мужності, вчимося дивитися небезпеці в очі і не тікати від неї. Ми вчимося любити Україну так, як любив її він.

І на честь сьогоднішньої зустрічі, присвяченій Василю Стусу, я написала про нього вірша і хочу його вам прочитати:

"Дорога болю, дорога болю..."

холодний карцер, решітка ґрат...

"Благословляю твою сваволю..."

О люди, люди, а я ж ваш брат!

Безсонні ночі, жорстокі муки,

Кати безжальні, тюрма і ти!

Стискати в болю холодні руки:

"О Боже, Боже, як далі йти!"

Мороз колимський холодить душу,

Далеко край твій, твоя сім'я.

Ти за Вкраїну страждати мусиш,

А там забули твоє ім'я.

А ти – без жалю, без покаяння,

Нема розлуки в твоїх очах.

Обняв востаннє, згадав востаннє,

Ступив сміливо на смертельний шлях.

Що ще сказать? Він просто жив, любив,

Не осквернив свій дар і свою душу.

Любов і біль зібрав, зберіг, стужив,

А ми цей дар прийняти гідно мусим.

Життя згоріло на страсній свічі,

Він знав і радість і тугу отрути.

А час мовчить... Лиш правда не мовчить,

І ми не маєм права все забути.

Учениця

Ніна Гнатюк "Пам’яті поета".

"Поети, наче совість, мруть".

В. Стус.

Тісна в'язниця – за жону.

Барак — за кабінет.

Любов до матері — вину —

Спокутує поет.

Він у сорочці кам'яній,

У зашморзі пітьми.

О душе, ти не скам'яній,

А воруши крильми.

О душе, чуєш, доживи

До відчиняння брами.

І до воскреслої трави

Торкнутись дай губами.

Дійти до мами на поріг,

Що мохом вже обріс,

І впасти, як останній сніг.

На свічі її сліз.

Якщо ж ти, Боже, не даси

До воленьки дійти,

Візьми під цвинтарний спориш,

Де прадідів хрести.

І поклади на груди хліб,

А в ноги — мамин крик.

І простели мені на гріб

У хрестиках рушник

Учитель-методист ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 Рахманова В.П.

"Народжуючи, нас не питають. А жаль...". Такі слова Василя Стуса взяв епіграфом, для своєї першої дослідницької праці про поета, перекладача, громадського діяча, батька син Дмитро Стус. Перечитуючи вірші поета , його листи до рідних, друзів, спогади сучасників про нього, я вкотре поверталась до цих рядків і думала. "Народжуючи, нас не питають. А жаль ... А , може, добре, що не питають!"

Одні народжуються, щоб просто жити, а інші, як писав В.Стус, щоб "...тут на Великій Україні стати горлом обурення і протесту. Це вже доля , а долі не обирають. Отож, її приймають , яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас".

Мені, студентці початку 90-х років філологічного факультету педагогічного інституту, жодного разу ні один викладач на лекціях не розповідав про творчість і діяльність ні Алли Горської, ані Василя Стуса чи Івана Світличного. І коли багато пізніше я дізналася про те, що в моїй квітучій державі є рад-соц-конц-табори, політичні в'язні, поети – вороги народу, для мене такі постаті як Василь Стус відкрили нову сторінку і в літературі і про добу, якою ми гордились. І мені стали зрозумілі його рядки листа до дружини Валентини: "Наше з тобою життя стало часточкою історії нашого народу...".

Василеві Стусу "сховатися од долі – не судилося", бо його доля – "бути розіп'ятим за любов до рідної землі, за боротьбу за права і гідність свого народу".

Поет не карався, що обрав такий шлях, не просив помилування, а, підтримуючи занепалих духом рідних, писав, що за таку долю, як у нього, треба дякувати Господу.

Господи, гніву пречистого

благаю – не май за зле.

Де не стоятиму – вистою.

Спасибі за те, що мале

людське життя, хоч надією

довжу його в віки.

Вірою тугу розвіюю,

Щоб був я завжди такий,

яким мене мати родила

І благословила в світи

І добре, що не зуміла

мене од біди вберегти.

"Якби було краще жити, я б і віршів не писав". І він писав про те, що і нині збагнути дано не всім. Та, певно, цим і здобув у народові безсмертя.

Вже вдруге мені випала честь бути учасницею Стусівських літературних читань у маленькому місті Барі на Поділлі.

У 2001 році викладачі Барського педагогічного училища взяли на себе серйозну відповідальність донести до широких студентських мас правду про великого нашого земляка Василя Стуса. І ось січень 2004 року. Мистецький салон Барської ЗОШ № 3. Зустріч з сином поета Дмитром Стусом. У залі протягом двох годин лине палке слово Василя Стуса і про Василя Стуса. І стали пророчими поетові слова: "Мене люди згадуватимуть добрим словом".

(На сцену запрошуються гості салону: Дмитро Стус,

 актриса Галина Стефанова, поетеса Ніна Гнатюк,

поет О.Стусенко.

Розповідь Дмитра Стуса про батька. Читання поезій

Василя Стуса актрисою Галиною Стефановою.

Питання із зали до Д.Стуса. Виходять ведучі)

Ведучий 1

На засіданнях літературно-мистецького салону ми говоримо про те, що хвилює завжди, що не дозволяє світові скотитися у безодню зневіри, ненависті, жорстокості, підлості, байдужості, зла.

Ведучий 2

Про віру, надію, любов, чесність, справедливість, щирість, гідність, милосердя, красу, благородство, добро.

Ведучий З

Кожна наша зустріч з прекрасним незабутня, кожне відкриття, кожна радість.

Радість від розуміння, що нехай на деякий час, але ми зуміли вирватися з лабет буденності, доторкнулися душею до прекрасного, високого, чистого, вічного — до мистецтва.

Ведучий 1

Хіба не диво кожний вернісаж. Хіба не диво світ перед тобою!

 

(Слово надається місцевому художнику

Павлу Федоровичу Тимошенку)

П.Тимошенко

Постать Василя Стуса, талановитого поета, справжнього патріота України і непримиримого борця за справедливість, чесність, порядність в людському суспільстві, за права кожної людини в ньому, все більше притягує до себе як дорослих, так і підростаюче покоління. Бо ж довгий час правда про його життя і творчість, його переконання приховувалась від громадян України, хоч крім добра він нічого поганого своїм людям не бажав і своїми творами і вчинками не зробив.

Але його переконання йшли врозріз з ідеологією правлячої системи і її провідниками, за що його й переслідували. І тільки проголошення незалежності України зняло табу з Василя Стуса і його творчого доробку. І хто ж може більше знати і розповісти про життя поета і борця за справедливість, як не рідний син.

Ця зустріч могла б відбутися ще з живим поетом, але він пішов з життя передчасно, не скорившись тоталітарній системі. І можна тільки порадуватися, що продовженням життя Василя Стуса будуть не тільки його талановиті твори, а й його син Дмитро, обдарована, високоосвічена і самодостатня людина.

Дмитре Васильовичу, ви проста, доступна людина, цікавий співрозмовник. Ви, як і батько, маєте тверді переконання, чітко визначену позицію у житті і можна з впевненістю сказати, що не сходите на своєму життєвому шляху. Син сповнений гордості за батька, який, думаю, стане прикладом моральної чистоти, гідного для наслідування підростаючому поколінню.

То ж хай ще довго й довго б'ється у ваших грудях серце, в якому пульсує кров батька, а молодь матиме змогу знайомитись з Василем Стусом в особі його сина Дмитра. Ваша життєва доля буде більш радісною і обнадійливою.

Ведучий 2

Його робота – не бізнес, не розвага. Його робота – живого серця спрага. Заступник головного редактора популярної газети міста "Барчани" Євгеній Йосипович Меснянкін один із плеяди відоміших в нашій державі філателістів – завжди радує нас.

 

Є.Меснянкін

Василь Стус – хто він? Для одних – літератор, поезії якого важко сягнути. Для інших – громадянин з долею, на яку з людських міркувань погодяться одиниці. Сприйнявши Стуса розумом і серцем, його неможливо в чомусь схвалити або – навпаки і лише тому, що Стус в усьому – особистість. На кожному кроці до нього виникає настирливе: А яким був би я?

У таємному куточку власної свідомості виявляється бажання бути саме таким, як він. А як?

Він знав одну велику мету і йшов до неї не витіюватим шляхом. Це його вибір. Стус-страждальник, він – будівничий. Василь Стус загинув фізично, а душею житиме й далі.

Ведучий 1

Роботи Лариси Петрівни Куркудюк забезпечують в душі людини єдність прекрасного, доброго і корисного.

Лариса вишивала вишиванки

Думками й українськими піснями,

І слалися дорогами нитки,

І йшли по тих дорогах дні за днями.

(Розповідь майстрині про пошуки, знахідки на неординарному

творчому шляху)

Ведучий 2

До слова запрошується поетеса Ніна Гнатюк.

(Концерт силами учнів школи. Фінал, всі встають.

Звучить пісня „Молитва за Україну",

вик. Вікторія Шлаковата)

ВІДГУКИ УЧАСНИКІВ

СТУСІВСЬКИХ ЧИТАНЬ

М.І.Петрина,

вчитель ЗОШ І-ІІІ ст. № 2.

Земля народжує легко – Тарасиків, Іванків, Михайликів, Васильків... А потім з них виростають Шевченки, Франки, Коцюбинські, Стуси. Великі – бо земля їхня – велика, і стражденні – бо народ їх стражденний. І постають вони пам'ятниками на своїй землі, і залишаються у пам'яті народній навіки. Чи потрібні нам їхні пам'ятники? Потрібні, адже то наша гордість і слава перед усім світом. Та пам'ятаймо, що це пам'ятники насамперед – великим людям, великим поетам. І Стус писав, що "поет – це людина. Насамперед". А тому не шукаймо йому місце у "національному іконостасі", а сприймаймо як геніального поета у людській простоті, що "жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття". Ех, якби ми могли отак, як Він, "прямо стояти..." по горло у могилі.

Таких поетів на землі мало. Вирісши на національному культурному ґрунті, сягнувши корінням до найглибших джерел рідної мови, він увібрав достоту найкраще із вселюдської поезії і завдяки своєму талантові явив світові свій власний мистецький космос.

Він – поет елітарний. Його особистісне світосприйняття, ледь вловимі асоціативні зчеплення, поетичні органні мелодії – справжня насолода для істинного любителя художнього слова. А до всього – філософська заглибленість, наснаженість почуттів і дух нескореності. І все в ім'я України.

Лобанова О.М.,

вчитель-методист, ЗОШ І-ІІІ ст. № 4.

Літературно-мистецький салон Б.М.Тресера давно вийшов за поріг школи № 3 і здобув прихильність барчан. Кожна зустріч у ньому стає подією в культурному житті м.Бара.

Ця зустріч була особливою, тому що присвячувалась В.Стусу, можливо, найбільш трагічний і багатостраждальній постаті у сучасній українській літературі.

Із портрета в залу дивиться молода приваблива людина, яка була закатована на теренах найбільш родючої землі планети у період, коли не було ні війни, ні посухи, ні голодомору. Назва цьому – червоний терор. Зараз кажуть, що не треба чіпати минулого, бо у нашому сьогоденні проблем більше, ніж треба. Багато документів знищено, злочинців названо, ім'я Стуса реабілітовано, а його вірші найшли свого читача. Але як подивитись в очі сину поета? Як пояснити, що це була "помилка" часу? Один з небагатьох, В.Стус виступив у захист всіх скривджених "шестидесятників". А де були усі ми тоді, чому не захистили Одного, кращого й талановитішого з нас? Мабуть, за лозунгами на демонстраціях, за гучними маршами на честь перемог п'ятирічок не почули ані віршів, ані стогону, ані перестороги...

У переповненому залі тиша. Лунають вірші поета, їх читають майстри слова: актриса Галина Стефанова, учні школи. Кожне слово западає у серце. Я слухаю і мимоволі розмовляю з поетом: "Прости нас, Василю, що не почули, прости за мовчання і байдужість, за те, що так довго повертався до нас, за скривджене життя, за сирітство сина, а більш всього за те, що ми й досі "східні" і "західні", "ліві" і "праві", за вбиту Чорнобилем твою землю, за те, що тисячі українців стали "Нелегалами", за мордобій у парламенті, за...".

А молодший Дмитро Стус згадує, згадує... Читає листи батька, розповідає, як він любив людей, життя, як, знаходячись на смертельному вогнищі, зміг вижити, залишитись Людиною, "що жив, любив і не набрався скверни ненависті".

Я вдячна Дмитру Васильовичу за те, що він не перетворив свого батька у "хрестоматійний глянець", що не осквернив популізмом, не "зачитав" його на конференціях, не захлинувся у ненависті до людей, які причетні до "справи Стуса". Гідно він збирає спадщину свою батька, тому що Син, тому що це потрібно нам усім, щоб жити у вистражданій й виміряній поетом Україні, де "буйні трави і шляхи мов обрії", "шпачиний клекіт", де "відчайдушно пролягла дорога несамовитих".

Після зустрічі згадався мені один рядок: "Бувають дні, як одкровення Боже..." Саме таким був для мене цей день і ця зустріч.

 

БАРСЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНО-ГУМАНІТАРНИЙ КОЛЕДЖ

ім. М.С.ГРУШЕВСЬКОГО

Стащенко Н.О.

15 січня 2004 року у Барському гуманітарно-педагогічному коледжі ім. М.С.Грушевського відбулось свято-зустріч із творчими працівниками Вінниччини та України, так званий Різдвяний стусівський четвер.

Переповнений зал вітав високоповажних гостей. До нас завітали цікаві, творчі люди, які повели у світ спогадів, мистецтва, краси. Відкрив і вів зустріч заслужений працівник освіти України, доктор філософії, директор Барського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. М.С.Грушевського Комісарчук Микола Христофорович. На зустрічі були присутні: Радіонов Микола Васильович – заступник голови Барської райдержадміністрації; Циганюк Василь Федорович – заслужений працівник культури України, директор обласної бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва; Дмитро Васильович Стус – кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка академії наук України, виконавчий директор фонду "Україна-інкогніто", син Василя Стуса; Ніна Юхимівна Гнатюк – відповідальний секретар Національної спілки письменників України; Галина Стефанова – актриса київських театрів, лауреат премії ім. В.Стуса, яка виконує твори В.Стуса; Стусенко Олександр Григорович – студент Київського Національного університету ім. Т.Г.Шевченка, поет, член спілки журналістів України; Шинькович Андрій – керівник прес-служби Вінницької облради, голова молодіжного парламенту Вінницької області; Соловей Андрій Анатолійович – журналіст газети "Вінниччина".

 Зал затамував подих, коли з мікрофоном зійшов до слухачів, наче добрий, давній знайомий, син геніального поета, мученика, славного сина України В.Стуса. Дмитро Васильович, поринувши у спогади про батька, повів за собою всіх присутніх, відкрив для нас нові сторінки із життя поета. В кожному слові виступаючого був відчутний біль, туга за втраченим, за тим, що уже ніколи не повернеться. Для нього Василь Стус в першу чергу батько, і як боляче розуміти, що його більше не буде поруч...

На декілька хвилин зал перетворився на театр, коли поезію В.Стуса прочитала актриса Галина Стефанова. Це було вдале продовження спогадів про поета. Поезія цього автора належить до філософської лірики, яка заставляє думати, мислити, аналізувати. Вона не легка для читання та сприйняття. Цю поезію потрібно розуміти та любити, щоб так читати, як це робила Галина Стефанова. З уст ніжної тендітної жінки звучали різкі, але праведні слова, які колись кров'ю свого серця писав геніальний правдолюб.

Спогадами про неординарного поета поділилась наша землячка, улюблена поетеса Вінниччини Ніна Юхимівна Гнатюк.

Дуже змістовним та цікавим був виступ Циганюка Василя Федоровича. З його уст аудиторія дізналась про історію різдвяних стусівських зустрічей.

Із рук Андрія Шиньковича, наших переможців (студентів коледжу) обласного конкурсу знавців рідної мови ім. П.Яцика: Марину Чорну, Світлану Єрофієву, Олену Лисюк, Марину Шестюк, Світлану Кримчак і Аллу Шуляк, було нагороджено Почесними грамотами Вінницької обласної адміністрації та обласної Ради. Взагалі, виступ голови молодіжного парламенту, запам'ятався ще й майстерним виконанням власної пісні.

У поетичний вінок пам'яті В.Стуса вплели своє ліричне слово і студенти коледжу 11-Ж групи ("Видавнича справа і редагування") Марина Чорна та Світлана Єрофієва.

На зустрічі був присутній Соловей Андрій Анатолійович – журналіст газети "Вінниччина". Оскільки у нашому коледжі відкрито новий факультет, на якому готують майбутніх журналістів, то звичайно, цікаво було поспілкуватися з молодим журналістом.

Години спливали, а зал не хотів відпускати довгоочікуваних гостей. Спілкування із талановитими людьми не втомлювало, а, навпаки, захоплювало. Хотілось ще і ще чути цікаві, розумні, дотепні розповіді гостей. Але час невблаганний.

Низький уклін і велика подяка тим, хто організував цю зустріч. Щирі побажання довголіття, творчої наснаги майстрам пера, людям із гарячими серцями, відкритими душами, які прийшли в цей світ для Добра і Краси.

"ПОСТАТЬ В.СТУСА

НАД ПЛИНОМ ЧАСУ"

П.І.Цимбалюк,

заст. директора Вінницької ОУНБ

ім. К.А.Тімірязєва

Обласна наукова бібліотека ім. К.А.Тімірязєва однією з перших не лише на Вінниччині, а й в Україні започаткувала Стусівські читання. Традиційно вони проводяться в січні під час новорічно-різдвяних свят і приурочуються до дня народження нашого земляка, відомого письменника, Громадянина, Людини – Василя Семеновича Стуса.

Цьогорічні читання пройшли 14 січня у формі літературно-мистецького вечора, в якому взяли участь почесні гості – заст. голови Вінницької обласної державної адміністрації – Євгена Василівна Фолюшняк, заст. начальника управління культури облдержадміністрації Сергій Вікторович Гарбулінський, голова обкому профспілки працівників освіти і науки Іван Степанович Гамрецький, директор ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва, заслужений працівник культури України Василь Федорович Циганюк, делегація із Києва – син В.Стуса – Дмитро, відповідальний секретар СП України Ніна Гнатюк, актриса, лауреат премії ім. В.Стуса Галина Стефанова.

Традиційно поминальну свічу запалив колишній директор ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва, заслужений працівник культури

України Андрій Йосипович Лучко. На вечорі виступили вінницькі письменники – Тетяна Яковенко, Григір Мовчанюк, Дмитро Пічкур.

Фахівці "Тімірязєвки" підготували виставку видань на тему: "Поетичне гроно шестидесятників", де досить об'ємно були представлені твори Василя Стуса та література про його життя і діяльність.

І як вияв пам'яті і шани нашому видатному земляку, який був щиро закоханий в українську пісню, та святковий дарунок всім присутнім на святі, стала концертна програма народного чоловічого квартету Літинського РБК, лауреата ІІ премії Всесоюзного конкурсу "Доля" – "Подоляни" у складі: Анатолія Хамраєва (худ. керівник ансамблю), Миколи Шеремети, Олександра Шуберта, Анатолія Бірюкова. У виконанні Марії Гончар зворушливо прозвучала пісня, присвячена рідній мові.

Учасниками літературно-мистецького вечора були працівники закладів культури і мистецтва, освітяни, творча інтелігенція міста, студентська і учнівська молодь, ті, хто шанує творчість поета-земляка, захоплюється його героїчним, подвижницьким, незламним характером і волею, чесністю і великим патріотизмом.

Дмитро Стус подарував бібліотеці книгу свого батька "Палімпсести". Вела вечір – заступник директора обласної наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва – Поліна Іванівна Цимбалюк.

СЦЕНАРІЙ ЛІТЕРАТУРНОГО ВЕЧОРА,

ПРИСВЯЧЕНОГО 66-м РОКОВИНАМ ВІД

ДНЯ НАРОДЖЕННЯ В.СТУСА

"Ярій, душе. Ярій, а не ридай!"

15 січня 2004 р.

Приміщення читальної зали

ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва,

Автор сценарію: М.Ревенко.

На сцені портрет В.Стуса, увінчаний українським рушником. Перед ним хліб і свіча, живі квіти. Фонограмою звучать пісні, романси

на слова В.Стуса. З обох боків розташована книжкова виставка, на якій представлені твори поетів-шестидесятників. Протягом усього вечора демонструються кадри з документального фільму, слайди, фотографії.

Поступово згасає світло. Висвічується символічний "вівтар".

Ведучий

Врізаючись гранітним профілем

Він йшов на повний зріст

Вразливий і беззахисний

Під градом націлених

Очей об'єктивів і магнітофонів.

Доброго вечора всім присутнім в цій залі. Сьогодні ми розпочинаємо традиційні Стусівські читання.

Вечори вшанування творчої і подвижницької діяльності великого українського поета і патріота Василя Стуса відбуваються щорічно у січневі дні.

Василь Стус – легендарна постать, якій вдалося реалізувати свій талант за обставин, де інші "гаснуть", посилаючись на умови.

Великий Поет, який піднявся над малим часом. Це була людина найбільших чеснот, життєвим кредом якої було – "Караюсь, мучусь, але не каюсь", Людина, яка остерігалась тихо говорити Правду. І в пам'ять про нього дозвольте запалити свічу пам'яті.

(Запалюється свіча)

Гортаю томик його віршів, виданий 1990 року видавництвом "Радянський письменник" "Дорога болю".

Чесного читача, що намагатиметься йти за ним слово в слово, як слід у слід, пектиме докір: де ти перебував тоді, коли йому боліло? Годі бути лише правдолюбцем, коли знущаються над народом. Треба ставати правдоборцем. Може й правильно роблять колишні політичні в'язні: не подають руки тим, хто не зазнав такої ж долі. Багато їх було за гратами, а світ заговорив про Василя. Чому? Бо він вище за інших підніс свою нескореність владі, що полювала на таланти.

 Справжній поет – це бунт душі. Таланти – наші духовні атланти.

"Ярій, душе! Ярій, а не ридай.

У білій стужі сонце України.

А ти шукай червону тінь калини,

На чорних водах – тінь її шукай,

Бо – горстка нас".

Ведучий

Суд над Василем ще попереду. Де ж набув він отой незрівняний стоїцизм, почуття власної гідності, непоступливості й непокори?

(На екрані демонструються кадри з документального фільму про В.Стуса "Просвітлої дороги свічка чорна")

Скупа розповідь про своє дитинство, юність, якоюсь мірою відповідають на всі запитання. У листі від 25 квітня 1970 р. до сина Василь згадує, як він з самого малечку (було йому менше року) уперше відчув себе самотнім: мама в полі, довкола нікого нема. Плакати надокучило, лежати в колисці нудно. Залишившись із бабусею у рідному селі Рахнівки, вивчив напам'ять "Отче наш".

Перша полотняна сорочка з кишенькою, перша свитка, в якій ходив до школи, перший біль – співчуття, коли на його очах сусід-татарин зарізав лошака.

"Я плакав – так було шкода". А коли сусід хотів нагодувати кониною – "я ревма ревів, аби не присилував до такого гріха".

Це було першим випробуванням раннього його стоїцизму. Пізніше, вже в мордовських таборах, він не раз оголошуватиме голодівку протесту проти нелюдського ставлення до в'язнів і, можливо, згадуватиме "гарного, молоденького" лошака, якому татарин на його очах перерізав горло.

Згадує Василь і смерть старшого брата Івана, що підірвався на міні, і помирання пухлого з голоду батька. Його незабутній світлий образ, певно постав перед Стусом у карцері табору особливого режиму, коли той оголосив суху голодівку до кінця.

Ми вже ніколи не дізнаємося про що думав перед смертю у холодному карцері стражденний Василь, але можна припуститися, що його не раз навідували тіні незабутих предків – Сковороди,

Шевченка, Довженка і багатьох інших поборників правди і свободи.

(Демонструються уривки з документального фільму)

Читець

"Воля – найвище в світі, чого потребує людина, і Мойсей жорстоко карав слюнтяїв, що тужили за рабськими глечиками", говорив В.Стус.

...Сто чорних тіней довжаться, ростуть

і вже, як ліс соснової малечі,

устріч рушають. Вдатися до втечі

Стежину власну, ніби дріт, згорнуть?

Ні. Вистояти. Вистояти. Ні –

Стояти. Тільки тут у цьому полі,

Що наче льон. І власної неволі

Спізнати тут, на рідній чужині.

Ведучий

Вересень у житті Стуса – рокований: 20 вересня 1965 р. відраховують із аспірантури інституту літератури, 7 вересня 1972 р. Київський обласний суд розглядає його "кримінальну" справу; 29 вересня 1980 р. Київський міський суд почав розгляд нової справи після другого його арешту, у вересні 1983 р. йому забороняють пересилати свої вірші на волю; 4 вересня 1985 р. – смерть.

Прихід Василя у цей немилосердний світ збігся із днем народження Ісуса Христа. І хоч батьки записали у метриці 8 січня 1938 р., доля все ж уготувала йому страсну путь на Голгофу кривавого двадцятого століття.

"Хтось дати проставив мені знакомиті...". Воістину – Боже провидіння.

Слова Василя Мисика "Але що ж робити живій душі у цій державі смерті?", узяті Стусом за епіграф до першого вірша з циклу "Костомаров у Саратові", можна вважати епіграфом до всього Стусового життя. Він ще на волі, ще не вполонила його тісна осоружна в'язниця, але передчування її змушує його шукати прикладів мужності серед велетів духу – він подумки ніби піднімає

Костомарова у його Саратовській тюрмі, намагаючись уявити, як то там йому ведеться".

(Затемнення. Висвічується портрет В.Стуса)

Читець

Ти весь – на бережечку самоти присмоктаний до туги, ніби равлик, від вибухлої злості занепалий не можеш межі болю осягти. А світ весь втих, витух, відпалав, не вгамувавши вікової спраги. Він висмоктав із тебе всю одвагу, лишив напризволяще і прокляв.

Ведучий

На початку 1971 року Стусові мало виповнитися 33. Тож не випадково саме тієї пори у нього народжується вірш "На Лисій горі догоряє багаття нічне...", часто потім цитований багатьма дослідниками життя і творчості поета. І коли згодом комендант засланницького гуртожитку в с.Матросова Алла Баннікова, знайомлячись із Василем, попросила його прочитати їй якийсь із своїх віршів, Стус вибрав саме цей.

Читець

На лисій горі догоряє багаття нічне

і листя осіннє на Лисій горі догоряє,

а я вже забув, де та Лиса гора, і не знаю,

чи Лиса гора впізнала б мене....

Ведучий

У кожному рядку – повторюване підтвердження Лисої гори, яка виглядає нагадуванням про біблійне "лобне місце". Цілком можливо, що в Рахнівці (чи неподалік від неї) була своя Лиса гора. Це вірш-спогад, вірш-передчуття. Він – наче своєрідне продовження найпершого вірша "Веселий цвинтар" – "Цей став повісплений...", де є такі болючі рядки:

Читець

...Крилато рветься з нього вороння

Майбутнього. Летить крилато лезо

На віття виголіне. Лине в прост

на утлу синь, високогорлі сосни,

І на пропащу голову мою...

Ведучий

Останнім рядком Стус ніби передбачає страсну свою путь. У художника Опанаса Заливахи – колишнього в'язня, а нині Лауреата Шевченківської премії – є дивовижне полотно: білий баский кінь на тлі червоних маків, що вслали дорогу в безкінечність. Не знаю, кому воно присвячене, але здається – Василю Стусу і всім таким як він.

Наприкінці шістдесятих він ще на волі, та незабаром яких пекельних мук доведеться зазнати, не тільки його тілу, а й духу.

Стус продовжує документувати свій дов'язничий душевний біль у нових віршах, що складуть збірку "Веселий цвинтар".

Читець

"Мені здається, що живу не я,

а інший хтось живе за мене в світі

в моїй подобі.

...Тільки перехожий

межи світів, ворушишся на споді

чужого існування. Сто ночей

попереду і сто ночей позаду,

а межи ними – лялечка німа.

Розпечена, аж біла з самоболю,

Як цятка пекла, лаконічний крик.

усесвіту, маленький шротик сонця...

...Ти ждеш іще народження для себе,

а смерть ввійшла у тебе вже давно".

Ведучий

Кожне Стусове слово "забезпечене" золотим запасом його сумління найвищої проби. Тут що не рядок – то правда. Це стогін душі, приречений жити "на рідній, не своїй землі...".

Читець

"Порідшала земна тужава твердь,

міський мурашник поточив планету

Міліцйонери, фізики, поети

Вигадливо майструють власну смерть

Протрухлий український материк

Росте, як гриб. Вже навіть немовлятко

Й те обіцяє стати нашим катом

І порубати віковий поріг

Дідівським вимшілим патріотизмом,

Де зрідка тільки човгання чобіт

Нагадує: іще існує світ

Справіку заборонений, як схизма.

Цю твердь земна трухлявіє щодня,

А ми все визначаємось. До суті

Доходимо і, Господом забуті,

Вітчизни просимо, як подання".

Ведучий

Після Сковороди й Шевченка, після Симоненка й Довженка, після Драй-Хмари і Вишні, після тисячі патріотів – потоптаних, понівечених, знищених тоталітарною системою, Стус не зміг жити інакше – одверто став на прю з нею. Свідомо, беззастережно, з відкритим забралом. Поряд із ним було багато сподвижників, але не кожен із них пройшов свій трудний шлях від початку й до кінця так, як зробив це Стус.

Ведучий

Ось "Пояснювальна записка", яку Василь подав керівництву інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка і яка в кожному друкованому збірнику документальних матеріалів про нього не оприлюднювалась.

Написана вона одразу ж після акції протесту проти приховування тогочасних арештів української інтелігенції і датована 7 вересня 1965 р., третього дня після виступу в кінотеатрі "Україна".

(На екрані висвічуються рядки рукописного тексту.

Голос за кадром озвучує їх)

Голос за кадром

"В суботу, 4 вересня під час виступу автора фільму та його учасників, а потім після виступу Ів. Дзюби, який не зміг сказати про групу арештів (його зіпхнули зі сцени, гукаючи, що людей не заарештовують), я виступив там також. Мене обурило

брутальне поводження з Ів. Дзюбою...".

"Я говорив з обуренням про те, що підозріливо приховувані арешти викликають гнітючу атмосферу, яка створилася в Києві, особливо щодо молодих митців. Ці підозріливі арешти створюють грунт для страшних аналогій тінь кривавого 1933-го року надто близька, щоб не можна було реагувати на будь-які подібні симптоми. Чисто психологічно, чисто громадянськи я не міг стриматись. Я вважаю, що в таких умовах мовчанка є злочином...".

Ведучий

Цей найперший документ Стусової непоступливості і громадської мужності Жулинський навів 10 вересня 1990 р. у фільмі "Просвітлої дороги свічка чорна" виробництва студії "Галичинафільм".

(На екрані демонструються уривки з фільму

"Просвітлої дороги, свічка чорна")

Ведучий

Другим документом визначальної ваги було "Двоє слів читачеві" – передмова до збірки поезій "Зимові дерева", котра майже десяток років пролежала без руху в "Радянському письменнику" з позитивними рецензіями на неї. Ця збірка – цілісна і поетична.

Читець

"Не одлюби свою тривогу ранню, –

Той край, де обрію хвиляста каламуть,

Де в надвечір'ї вітровії тчуть

Єдвабну сизь, не віддані ваганню..."

Ведучий

Світ покріпачуваного вісімнадцятого століття так і не уполонив Сковороди. Світ жандармського дев'ятнадцятого ув'язнив на довгих десять літ Шевченка, а світ винищувального двадцятого не допускав його пророчного слова до спраглих людських душ. Він так і не випустив із своїх пазурів нескореного Стуса.

Читець

"Яка нестерпна рідна чужина,

цей погар раю, храм, зазналий скверни!

Моє недужне. Ти ж за мене вдвоє

Нещасніший. Я сам. А ти, лиш тінь.

Я є добро. А ти – труха і тлінь.

А спільне в нас – що в'язні ми обоє,

Дверей обабоки. Ти там, я – тут

Нас порізнили Мури, як Статут".

(В сценарії використані твори Д.Стуса,

В.Стуса, стаття "Рокований вересень" Г.Білоус).

ВИСВІТЛЕННЯ ПОДІЙ В ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

«Стусівське Різдво»

Газета "Вінниччина" 3 лютого 2004 рік

Що тебе клясти,моя недоле?

Не клену. Не кляв. Не проклену.

Хай життя – одне стернисте поле,

але перейти – не помину.

Василь Стус.

Вже шістнадцятий рік поспіль з ініціативи творчих кіл Вінниччини на чолі з директором Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва Василем Циганюком проводяться Стусівські читання, на яких вшановується пам'ять нашого земляка, великого українського поета-патріота Василя Стуса. Ці традиційні літературні читання отримали назву Стусівського різдва, і проводяться, зазвичай, у першій половині січня, в святкові різдвяні дні. Справа в тім, що Василь Стус народився саме напередодні великого християнського святи – 6-го січня 1938 року. Щоправда, його матері, Ілині Стус, довелося змінити дату народження на 8-ме січня (так в офіційних документах), щоб зайвий раз не дратувати радянську владу таким випадковим збігом обставин. Хоча, чому випадковим?

Протягом життя поетові довелося пережити нестерпні страждання за віру і вірність батьківській землі. Василь Стус жив, боровся і помер заради щасливого життя інших людей і став справжнім месією для українського народу.

Цього року Стусівське різдво відзначали 15 січня у Барському гуманітарно-педагогічному коледжі, де зібралася творча інтелігенція не лише з Вінниччини, а й з усієї України. Це люди, які намагаються донести творчу спадщину поета до широкого загалу, розкрити невідомі факти з його біографії і просто вшанувати пам'ять. Серед них, безперечно, син Василя Стуса – Дмитро, режисер і сценарист, заслужений працівник культури України Василь Циганюк, київська актриса Галина Стефанова, поетеса та письменниця Ніна Гнатюк, а також голова Молодіжного парламенту Вінниччини Андрій Шинькович, відомий у творчих колах як талановитий композитор та співак.

Студенти Барського гуманітарно-педагогічного коледжу радо зустріли гостей традиційним подільським короваєм і теплими словами привітання. Взагалі неабияка зацікавленість Барських студентів заходом приємно здивувала. В актовій залі неможливо було знайти вільного місця. Молоді люди уважно слухали розповіді про життєвий шлях та творчість поета, ставили багато питань. А ще кажуть, що сьогодні молодь – цинічна й безкультурна...

Розпочав зустріч Дмитро Стус, який лаконічно, але змістовно розповів про складну долю свого батька та презентував барчанам збірки віршів В.Стуса, які були передані до бібліотеки коледжу.

Протягом усієї зустрічі панувала атмосфера натхнення та духовності. Кожен виступаючий цитував улюблені рядки з творчості поета. А потім настала черга і юним барчанкам проявити себе. Молоді поетеси прочитали з трибуни чудові власні вірші, присвячені Василю Стусу. Те, що Барський район багатий юними талантами, було відомо давно. Це, зокрема, відзначив і керівник прес-служби облради, голова Молодіжного парламенту Вінниччини Андрій Шинькович, який привітав барчан і вручив почесні грамоти від голови облради Юрія Іванова та голови облдержадміністрації Віктора Коцемира талановитим молодим поетесам: Чорній Марині, Лисюк Олені, Шестюк Марині, Кримчак Світлані, Шуляк Аллі та Єрофієвій Світлані.

Здавалося, що Стусівське різдво вже добігає свого завершення, але молодь ще довго не відпускала гостей. Студенти факультету журналістики Барського коледжу, як справжні майбутні професіонали, прагнули з'ясувати до дрібниць усі цікаві та маловідомі моменти з життя великого поета. На запитання із залу, яким йому запам'ятався батько, Дмитро Стус відповів, що батько завжди був не такий, як інші.

Так, Василь Стус не був таким, як інші. На відміну від багатьох інших, він зумів, всупереч усьому радянському суспільству, зберегти право на власну думку та на вчинок. Все його життя – суцільна боротьба, великий подвиг заради власного народу, заради рідної землі. Сьогодні молоде покоління незалежної України має рівнятись на цього героя-патріота і слідувати його безсмертним рядкам, які в новітній історії нашої країни наповнюються цілком новим змістом:

Дотягну до краю.

Хай руками,

хай на ліктях, поповзом –

дарма,

душу хай обшмугляю

об камінь -

все одно милішої нема.

за оцю утрачену й ледачу,

за байдужу, осоружну, за

землю цю, якою тільки

й значу

І якою барвиться сльоза.

"ЗГАДУЮЧИ СТУСА..."

Газета "Кур'єр", 21 січня 2004 р.

Стало нормальною незаформалізованою традицією відмічати на Вінниччині дні народження нашого славного земляка Василя Стуса. Цього року 14 січня йому виповнилось би 66 років. І якщо минулого року ювілейну круглу дату (шістдесят п'ять) відмічали – скажімо так – гучніше, цього разу усе проходило діловитіше, зваженіше та глибше. Викристалізувався уже колектив гостей із столиці, які щороку приїздять цього пам'ятного дня до Вінниці. В першу чергу це, звичайно, син поета – науковець і письменник Дмитро Стус. Друга незмінна учасниця – київська актриса Галина Стефанова – на мою особисту думку, людина, яка, читаючи стусівські вірші, як ніхто інший уміє передавати нюанси почуттів складного і тонкого поета. А з ними – колись вінницька, а нині київська поетеса Ніна Гнатюк, якій робить честь довгорічна копітка робота по збереженню і популяризації творчості поета.

Традиційно гості проводили вечір пам'яті в обласній бібліотеці імені Тімірязєва. Цього разу більшість слухачів складали студенти Вінницького педучилища публіка вдячна у своїй допитливій цікавості. І вечір пройшов тепло, по-родинному та водночас на високому емоційному та творчому рівні. Виступали гості, а також місцеві літератори: Тетяна Яковенко, Григір Мовчанюк, Дмитро Пічкур. Наступного дня гості виїхали до Бару, де зустрічались з студентами відділу журналістики педучилища.

Презентувалось також видання вибраних поезій нашого славетного земляка: "Палімпсест – вибране". Палімпсест – дивне явище на старовинних воскових табличках, на яких писали в давнину. Справа у тому, що писали на них неодноразово, а часом попередній текст проступав між рядками щойно написаного. Символічно це щодо і стусівських віршів, і нашого сьогодення. Адже всі ми, чиє життя пройшло за однієї соціальної формації, пишемо день сьогоднішній, а минуле хочеш не хочеш проступає крізь новітні літери. І вищою мудрістю, мабуть, є: зберігаючи краще, написане у минулі часи, творити сучасне. І вірші Стуса – у своїй позачасовості та істинній поезії – саме оті проступаючі давні слова...

Дякувати Богові – минає час, коли з поета – страдника і борця за свою власну життєву правду, робили жупел, і не зовсім чисті на душу політики розмахували ним, утверджуючи свої шкурні інтереси... Хоча таке бувало в усі віки... Тому добре, що є на світі люди, які розуміють і бережуть глибинне та справжнє у творчості Стуса. Вінницький поет Григір Мовчанюк дав пропозицію розпочати у Вінниці наукові стусівські читання. На що Дмитро Васильович резонно та розумно зауважив, що коли вже розпочинати справжні читання, то участь в них повинні брати учені-фахівці, здатні осягнути найтонші нюанси у творчості поета. І він має певні сумніви, що у Вінниці це вдасться здійснити... Принаймні, у Києві зробили подібну спробу, і поки що вона не увінчалась успіхом.

"ПОЕТА ВБИТИ НЕМОЖЛИВО"

"Вінницька газета", 16 січня 2004 р.

Так можна сказати лише про тих людей, котрі у своєму житті ніколи не йшли проти совісті. Отож не дивно, що справжніх провісників долі можна перерахувати на пальцах рук: Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Олександр Ольжич, Василь Стус. Саме Василю Стусу випав увесь тягар радянської доби, який він мужньо ніс на собі як Ісус Христос, знаючи, що його чекає.

Вечір пам'яті та читання поезій Василя Стуса відбулись у Вінниці в шістнадцятий раз, що свідчить не про кон’юнктуру, а про відродження української духовності.

· Крім Вінниці, – сказав на зустрічі зі студентами-заочниками ВДПУ імені Коцюбинського син поета – Дмитро, – мені часто доводиться бувати в Донецьку, де батько певний час жив і працював, і заради об'єктивності слід визнати, що поступово крига забуття навколо батькової справи скресає. І ось нині, коли я бачу непідробний інтерес до Стуса як поета і громадянина, згадую його слова: "Нікому не вдавалося пройти життєвим шляхом не падаючи, але людиною може називатися той, хто знаходить сили піднятися".

Дмитро розповів присутнім на вечорі про Стуса-поета, батька, громадянина, яким він був між строками ув'язнення, наголошуючи, що Василь Стус усвідомлено йшов на свою Голгофу.

—   Прикро, однак,  — говорив Дмитро Стус, — що коли громадськість ще переймається батьківською справою, то представники влади намагаються його імені не помічати. Поезії батька перекладені двадцятьма мовами світу, загальним накладом близько мільйона примірників, а в Україні його книги — велика рідкість. Саме тому я дуже вдячний вашому землякові, народному депутатові Анатолію Матвієнку, єдиному з українських політиків, який надав практичну допомогу у виданні першого тому поезій. Зробили свій внесок у пропаганду стусівських поезій і подружжя Катерини та Віктора Ющенків, котрим я дуже вдячний. Багато теплих слів говорили виступаючі про Василеву поезію, котра як і Шевченківські заклики, пробуджувала сонних українців. Чи не тому голова обкому профспілки працівників освіти і науки Іван Гамрецький сказав:

—  Ні тоді, ні зараз влада не любила поетів-праведників. Крім зустрічі зі студентами у читальній залі бібліотеки

ім. Тімірязєва, стусівські читання відбулися в селі Рахнівці Гайсинського району, де народився поет, Барській центральній бібліотеці, школі № 2 та педучилищі.

"ЯРІЙ, ДУШЕ! ЯРІЙ, А НЕ РИДАЙ!"

Газета "Сільські вісті Вінниччини", 17 січня 2004 р.

В області 66-річницю від дня народження Василя Стуса зустріли традиційними читаннями.

Щорічно в січневі дні збирає вінничан, друзів, побратимів, своїх шанувальників поет, місія якого — єднати людей, Василь Стус. Вінниччина однією з перших п'ятнадцять років тому, коли ім'я славнозвісного сина України вимовлялось ще пошепки, запалила поминальну свічу його пам'яті. Шістнадцяту за рахунком свічку на традиційних Стусівських читаннях, що проходили в області з 12 по 15 січня, запалив в обласній бібліотеці ім. К.А.Тімірязєва її колишній директор Андрій Лучко.

Від імені облдержадміністрації вшанувала пам'ять поета-земляка заступник голови облдержадміністрації Євгенія Фолюшняк. Участь у читаннях брали син Дмитро та столичні гості. Актриса Галина Стефанова представила театральні етюди на тему його творів, а відповідальний секретар Спілки письменників України Ніна Гнатюк зачитала слухачам власні вірші. Як розповів численним шанувальникам поета, що вщент заповнили конференцзалу бібліотеки, Дмитро Стус, сьогодні твори його батька видані більш ніж: 20-ма мовами світу, а наразі він працює над його біографією.

Завершив вечір-портрет виступ народного чоловічого вокального квартету Літинського РБК "Подоляни".

БІОГРАФІСТИКА

або ЧОМУ НЕЛЕГКО РОЗУМІТИ ТВОРЧІСТЬ В.СТУСА?

Дайджест найбільш цікавих публікацій про поета і його родину:

Дмитро Стус. "Коли не я – то хто"? // Сучасність. – 2003. – № 9. – С. 136-155; № 10. – С. 118-129.

Дмитро Стус. Життя на виріст // Сучасність. – 2003. – № 12. – С. 124-140.

Автор нових публікацій біографістики Василя Стуса не тільки звертає увагу на доленосні моменти життя поета і його родини, що, безумовно, викликає зацікавленість у читача.. Цінним є те, що на сторінках часопису ведеться певне літературознавче дослідження, яке допомагає глибше зрозуміти творчість цього неординарного письменника.

Широкий дискурс про історичні, соціокультурні, політичні, психологічні фактори та умови, що склалися в Україні XX ст., дає можливість усвідомити Стусівське бачення суті української культури і літератури. Тільки мужня людина, будучи патріотом, могла чесно визнати її "хуторянською, народницькою, малодинамічною, немодерною, виступити проти відомих письменників – носіїв селянської культури, яка під тиском індустріальної культури міста втратила свою сакральність, основоположні елементи і перетворилась на змертвілі декорації.

"Не секрет, що більшість вихідців із селянської культури все це прекрасно відчувала і усвідомлювала, але вивести цю проблему на рівень публічного, неприватного дискурсу було зась...".

Попри все, письменник працює з матеріалом, що його дає йому реальне життя і навколишня дійсність. А дійсність ця була саме такою – архаїчною відносно модерних європейських літератур. У цій ситуації... В.Стус був зухвалим одинаком, який обставинами своєї біографії в химерний спосіб поєднував своє сільське коріння і його традицію з міським (донбаським) – поза межами родини.

Власне усвідомлення особистої відповідальності за те, щоб не виявитися останнім співцем свого народу, пояснює незрозумілу абсолютній більшості його сучасників спробу безнадійного пошуку синтезу традиційного сільського укладу з динамічною й стрімкою культурою західного світу.

Надмірна вимогливість до себе вкупі з прагненням якомога повніше зафіксувати світ, що зникає, настільки ускладнила й концентрувала Стусову поезію та думки, що навіть найглибші дослідники його творчості – М.Коцюбинська, М.Павлишин, М.Хейфец, М.Рябчук, Є.Сверстюк не намагаються в своїх дослідженнях, статтях охопити його як цілісність, свідомо чи неусвідомлено обмежуючи себе окремими аспектами Стусового життя, творчості чи міту.

На думку автора цих публікацій, традиційний народницький погляд на постать Василя Стуса поки що мав значно меншу аберацію, ніж погляди модерних дослідників, які прагнуть осмислити постать В.Стуса в якості культурного героя, яким він за обставинами свого життя навряд чи міг бути, бо не відділяв життя від тексту, розглядаючи одне цілком органічним доповненням іншого.

Сьогодні представники модерного табору, що в більшості випадків позбавлені трагічного літературного і життєвого досвіду, є носіями відповіднішої західній людині освіти, тому перебувають у більш виграшному становищі. Проте психологічна й матеріальна ситуація в країні, де зубожіле суспільство все ще із захопленням продовжує дивитися на заможний Захід, дозволяє "продавати" навіть "застарілий" з методологічного боку товар із наліпкою "made in", як єдино можливий підхід сучасного дослідження. Відтак із прикрістю можна констатувати, що психологічна ситуація сьогодні дуже подібна до тієї, що була сто років тому. Різниця одна, але суттєва: хліборобсько-селянська Україна вже не є ні хліборобською, ні селянською, хоча її культура й досі живиться з цієї основи.

Прикро, але невдачі на цьому шляху є закономірними, а успіхи надто рідкісними й ніколи, чи майже ніколи не виказують жодної закономірності. "Модерністи" платять нерозумінням із боку широких читацьких мас, "традиціоналісти" – певною зверхністю критиків і літературознавців, ті ж з авторів, хто шукає синтезу, часто стають чужими і тим, і іншим.

Щось подібне відбувається із творчістю Василя Стуса: одні його сприймають лише як естета і лірика, інші – як борця за "незалежність України" (фактично за право на існування україномовної селянської культури) тоді як усе це в дуже складний і не завжди послідовний спосіб цілком природньо співіснувало в його особистості. Зрадити жодну з цих складових Василь Стус не міг. Бо на одному боці була мама, батько, рід; а на другому – потяг до високого, прагнення реалізації й відповідальність носія таланту за Божу Іскру, подаровану чи то як дар, чи то як прокляття.

Власне, вже сьогодні достатньо критичного матеріалу, аби висунути гіпотезу про те, що Василь Стус є не надто органічною постаттю в колі шістдесятників. Ідеться про. те, що, хоча В.Стус і належить до цього кола як людина, що відстоювала батьківську сільську культуру, але, водночас, його ускладнена, європейськи орієнтована форма поезії, його прагнення синтезувати "своє" з "чужинецьким і свідома орієнтація на трансформацію національного на інтернаціональну мову світової культури, у шістдесяті робили його творчість надміру складною для сприйняття...

Уже багато сказано про те, що життєві реалії доволі рано примусили В.Стуса усвідомити протистояння "своїх" та "чужих". І тому його дедалі вабила культура, яка все більше здавалася йому такою собі зоною справжности і єдности світу. Очевидно саме в цьому пошуку причетності до світу, який давно відкинув тих, хто залишився на узбіччі торного шляху цивілізації, й варто шукати зони народження, того надмірного холоду відсторонення, яким віє від Стусових віршів".

Біографістика поета, канвою якої стало нове бачення української культури , певною мірою дає відповідь на питання, яке і сьогодні ставить собі читач: чому нелегко розуміти творчість Василя Стуса? Читач задумується також над тим, якою повинна стати наша культура, чи варто беззастережно схилятися перед західним світом у пошуках "модерну", засмічуючи свою літературу чужими незрозумілими словами, І, нарешті, чому в Україні ще й досі немає жодного лауреата Нобелівської премії в галузі літератури.

Журнальні публікації про В.Стуса не залишають байдужими його ровесників, людей старшого покоління, на долю яких випали страждання, породжені колективізацією, війною, післявоєнним лихоліттям, масовими втечами від землі до міст, на Донбас, бо все, що пережито родиною Стусів, щемом душі торкається мільйонів ще живих людей.

Ветеран бібліотечної справи

 Л.А.Бойко

 

Фото з облакдинки

Заступник голови Вінницької обласної державної адміністрації Євгена Фолюшняк відкриває заходи присвячені роковинам письменника

Учасники літературно-музичної композиції „Довіку не буде із мене раба”. (ЗОШ № 3)

Розповідь про батька

Д.Стус, викладачі та учні ЗОШ № 3, м. Бар

Зустріч делегації

На світлини (зліва – направо)

Дмитро Стус, Андрій Шинькович, Василь Циганюк,  Микола Комісарчук, Ніна Гнатюк

Виступ Дмитра Стуса в гуманітарно-педагогічному коледжі ім. М.С. Грушевського

Студенти коледжу під час зустрічі (м. Бар)

Виступ Дмитра Стуса в гуманітарно-педагогічному коледжі ім. М.С. Грушевського

Нагородження переможців обласного конкурсу знавців рідної мови ім. П. Яцика. Нагороджує керівник прес-служби Вінницької обласної Ради, голова молодіжного парламенту Вінницької області – Андрій Шинькович

Син Дмитро біля пам’ятника батька

Пам’ятник В. Стусу (м. Вінниця)

На світлині (зліва – направо): В. Циганюк, Є. Фолюшняк,

Г. Стефанова, Д. Стус, Н. Гнатюк, П. Цимбалюк

Виступ відповідального секретаря Національної спілки письменників України, поетеси Ніни Гнатюк

 

Спогади Дмитра Стуса

Поезія Стуса у виконанні київської актриси Галини Степанової

Глядачі літературного вечора „Ярий душе! Ярій, а не ридай!” (Читальна зала Вінницької ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва).


ЯРІЙ, ДУШЕ! ЯРІЙ, А НЕ РИДАЙ!

  1. Вступна стаття
  2. ДОВІКУ НЕ БУДЕ ІЗ МЕНЕ РАБА... (Сценарій)
  3. ВІДГУКИ УЧАСНИКІВ СТУСІВСЬКИХ ЧИТАНЬ
  4. Ярій, душе. Ярій, а не ридай! (Сценарій)
  5. ВИСВІТЛЕННЯ ПОДІЙ В ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ
  6. Фото

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше