ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Версія для друку

Головне управління сільського господарства та продовольства Вінницької облдержадміністрації

 Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А.Тімірязєва

 

 Наші видатні земляки

 

 Господар рідної землі

До 100-річчя з дня народження двічі Героя Соціалістичної Праці

Пилипа Олексійовича Желюка

(1904-1976)

 

 

 

 

 

Вінниця, 2004

 

65.9 (4Укр – 4Він) 321.8-8

Г 72

 

Господар рідної землі: Біобібліографічний покажчик / Уклад. Л.Романченко. Вступ. ст. «Желюкові ясні зорі» М.Матієнка; Вінниц. ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва. – Вінниця, 2004. – 32 с.

 

Покажчик «Господар рідної землі» продовжує серію бібліографічних видань бібліотеки «Видатні діячі краю». Він присвячується 100-річчю з дня народження талановитого самородка землі Подільської, голови колгоспу ім. Суворова с. Тиманівки двічі героя соціалістичної Праці Пилипа Олексійовича Желюка.

Желюковi  яснi  зорi

 М.С.Матієнко,

перший заступник голови Вінницької облдержадміністрації

Над Тиманівкою щоранку сходить сонце, щовечора у піднебессі з’являються зорі: життя з його привабами і тривогами не обминає мальовниче подільське село, де мешкають роботящі, чесні люди, котрі понад усе шанують рідну землю, віддають їй часточку своїх неспокійних сердець, пов’язують з нею, годувальницею, сьогоднішній і завтрашній благополучний день. А ще добрим словом згадують уславленого земляка Пилипа Олексійовича Желюка, котрий зробив їхню Тиманівку знаменитою, засвідчив конкретними справами: українське село здатне піднятися із злиднів і розрухи, варто лише дружною громадою поборотися за добробут усіх і кожного зокрема, відійти від стереотипів, що селянин приречений на важку підневільну працю, безправність та низькі заробітки. Тиманівчани дотримувалися інших критеріїв, бо їм пощастило мати керівника, який випереджав час, вмів згуртувати численну хліборобську сім’ю на плідну працю в ім’я процвітання господарства, а значить і покращення життя хлібороба.

Аби природа була щедрішою і подарувала Пилипу Олексійовичу довший вік, йому вдалося б зробити для свого села, земляків ще дуже й дуже багато. Адже не шкодував сил та здоров’я, працював без вихідних, поспішав здійснити задумане, наче передчував: його життєва дорога обірветься на півслові. У січні сімдесят шостого на зборах сільської молоді пролунав його останній виступ. Звертаючись до присутніх у залі юнаків та дівчат, голова колгоспу сказав: «...майбутнє села, свого рідного колгоспу я бачу в сучасній молоді. Вона, вихована на трудових традиціях ветеранів колгоспу, людьми, що прославили працею колгосп, примножить славу орденоносної Тиманівки...». А невдовзі Желюка не стало. Та його справа перейшла у надійні руки тих, хто щиро шанував свого наставника, вважав його Учителем у повному розумінні цього слова. Пам’ять про уславленого земляка передається новим поколінням тиманівчан, що приходять на зміну дідам, бабусям, батькам та матерям. П.О.Желюк – символ хліборобського родоводу, уособлення моральності, добропорядності і душевної щедрості. Таких, як він, одиниці. Земля народжує лицарів духу і честі нечасто. І місія, яка на них покладається, надзвичайно важка та відповідальна. Той смолоскип, котрий вони проносять крізь бурі і грози, світить упродовж багатьох літ іншим, хто йде дорогою добра і справедливості.

У біографії Желюка, мов у краплині роси, віддзеркалюється нелегка доля українського селянина, що сягає столітньої минувшини. Народився він у холодну глуху осінь, якраз на Пилипа – 27 листопада (10.ХІІ) 1904 року. Таке нехитре ім’я і дали хлопчикові – синові простого теслі, котрий служив у поміщика. Він зростав серед кривди і нестатків, хоча зігрітий материнською любов’ю і батьківською ласкою. Але несправедливість, наруга над селянином отруювали свідомість, викликали супротив.

У його пам’яті закарбувалися батьківські повчання: землю і правду треба шанувати як матір. Цієї святої істини він дотримувався завжди, ні на йоту не відступивши від принципів, які сповідував.

Пилипові Олексійовичу судилося жити і працювати на зламі епох, на зламі суспільних формацій, але він зумів викристалізуватися як неординарна особистість, заявити на повний голос, що здатний повести за собою сотні людей, котрі бажали кращого, заможнішого і спокійнішого майбутнього.

Вісімнадцятилітнім юнаком включається в активну громадську роботу. Розуміє: йому бракує знань, тому у вільні години наполегливо вчиться. Екстерном закінчує сільськогосподарський технікум, згодом – спеціальні курси.

Оскільки на селі тоді бракувало освічених спеціалістів, молодого Желюка, якому виповнилося лише двадцять чотири роки, громада обирає головою тамтешнього колгоспу «Червоний Жовтень». Вже тоді він всім єством прикипів до поля, прислухався і придивлявся до нього, як до живої істоти. Ті почуття, що нуртували у його душі, не міг передати словами, хоча був романтиком і мрійником. Тиманівка оживала і міцніла: наливалися життєдайними силами колгоспні ниви, повнилися багатими врожаями колгоспні комори. Молодий голова дбав, щоб не пустував жодний клаптик землі, щоб, бува, ерозія не роз’їдала ґрунти. Хлібороби повірили молодому керівникові, заповажали за мудрість, працелюбство і чесність. Кожний наступний рік ставав кращим, успішнішим за попередній. І якщо в сусідніх колгоспах економічне зростання було повільним, то у Тиманівці стрімким і впевненим.

І ніяка б сила не відірвала Пилипа Олексійовича від хліборобського ремесла, від односельців, від звичних буденних турбот та радощів, якби не війна. Він взяв до рук зброю, щоб не дати ворогові сплюндрувати рідну землю, яка стогнала від крові та сліз, замість того, щоб дарувати свої щедроти і тішити достатком. Фронтові дороги тиманівського хлібороба пролягли через Кубань, Крим, Новоросійськ, Прагу. Був політруком, командиром роти. За бойові заслуги нагороджений орденами – Червоної Зірки та Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями.

Жорстока війна понівечила його тіло, але загартувала душу та волю. Повернувся додому, щоб зі ще більшим завзяттям та сумлінням взятися до роботи. Село, понищене, згорьоване, сирітське та вдовине, з надією потяглося до свого голови. І Желюк не підвів сподівань односельчан. Тиманівка однією з перших в області стає на рейки нових технологій в рослинництві і тваринництві. Колгосп перетворюється в потужне механізоване господарство з прибутковим тваринництвом, рослинництвом, стає оазисом добробуту і соціального благополуччя. Виростають сучасні ферми, прокладаються дороги з твердим покриттям. Вводиться чекова система внутрішньоколгоспних розрахунків, запроваджується грошова оплата праці колгоспників, хоча скрізь ще фігурують трудодні.

Як справжній романтик, мудрий голова дбає про чисті джерела, тихі плеса і пташині трелі. Прагне зробити життя селян не лише заможним, але й красивим, вільним, щоб дихалося на повні груди, щоб пісня линула весела, щоб щастя не обминуло жодної хати. Він й гадки не мав, що слава про Тиманівський „острівець” щастя облетить всю тодішню країну. Про унікального голову колгоспу із подільського села, про його методи керування заговорить всесоюзна та республіканська преса, маститі журналісти вважатимуть за честь взяти інтерв’ю у Желюка.

Така надмірна увага його не те що дратувала, а відривала від буденної роботи, порушувала звичний ритм. До Тиманівки зачастили численні делегації і з цим теж доводилося змиритися. Бо їхали за досвідом, за наукою. Тож хіба міг відмовити колегам?

Колгосп став опорним пунктом Київської сільськогосподарської академії по вивченню передових методів роботи господарства.

На його базі створюється обласна школа по вихованню керівних кадрів, яка за часи свого існування підготувала не одну сотню фахівців.    

А у п’ятдесят восьмому Тиманівське господарство презентувало свої успіхи в Москві на ВДНГ у павільйоні „Правління колгоспу на Всесоюзній сільськогосподарській виставці”. Того ж року голова колгоспу імені Суворова Пилип Олексійович Желюк удостоївся найвищої державної нагороди – звання Героя Соціалістичної Праці. Заслужено були відзначені в різні роки й інші трударі села. Ордени за звитяжну працю отримали соратники Желюка – заступник голови колгоспу В.Т.Передерко, ланкові Г.Г.Паламар, О.Т.Настичина, бригадири Ф.П.Волошин, Г.П.Кушнір, доярки М.Х.Бамбела, Н.С.Нароган, ланковий механізованої ланки В.Г.Куцан, голова сільради Ф.І.Нагорянська.

 

 

В цьому будинку з 1928 по 1976 рр. працював голова колгоспу с. Тиманівки П.О. Желюк (нині музей історії села і колгоспу)

 

Тиманівка розквітала. Молодь залишалася у господарстві, де добре платять, дбають про добробут, турбуються про дітвору. Колгосп отримує мільйонні прибутки. Починають працювати заводи – цегельний, консервний, а це нові робочі місця, пристойні заробітки. Та помисли голови колгоспу сягають далі виробничих справ, бо ж усвідомлює: сільський мешканець має не на словах, а в реальності бути наближений до міського. Тиманівка починає кардинально змінюватися. Окрасою села і гордістю хліборобів, їхніх дітей стають просторий будинок культури, кінотеатр «Космос», середня загальна і музична школи, будинок побуту і аж три сільських музеї – Суворова, художній та історії села і колгоспу. Такого культурного, інтелектуального злету не знало жодне село не лише на Вінниччині, але й в Україні.

Знову інтерв’ю, делегації, захоплені відгуки від побаченого і почутого. Мешканці села разом з легендарним головою колгоспу стають героями всесоюзної, досить популярної у сімдесятих роках, телепередачі «Від усієї душі». То був наче спалах блискавки, що засліпила і заворожила багатьох телеглядачів. З різних куточків країни полетіли у Тиманівку листи, посилки, привітання. Знайшлися бажаючі переїхати в село – надсилали заяви з проханням прийняти на роботу.

Господарство вражало своїми масштабами і успіхами. Нараховувалося 3646 гектарів землі, 3800 голів великої рогатої худоби, 350 свиней, 1000 овець, 3000 птиці. Тракторний парк складався з 34 тракторів, 22 зернових і бурякових комбайнів, 35 автомашин. У середньому збирали по 35,6 центнера зернових з кожного гектара, цукрових буряків – по 350. П.О.Желюка запрошують виступати з найвищих державних трибун.

Але „зіркова хвороба” обминула Пилипа Олексійовича, він сприймав почесті і високе визнання спокійно, з розважливістю філософа. Залишався простим, скромним, вірним обов’язку керівника, який служив односельцям вірою і правдою.

То була незабутня подія для всього села, для кожного землероба. У сімдесят четвертому році Тиманівка відзначала 50-річчя колективного господарства та 70-річчя з дня народження свого лідера Пилипа Олексійовича Желюка. У будинку культури з нагоди цих подій зібралися не лише мешканці колгоспу, але й численні гості, друзі. Зал оплесками зустрів радісну звістку, що надійшла тоді із Москви – П.О.Желюка за багаторічний титанічний труд на благо Батьківщини нагороджено орденом Леніна і другою зіркою Героя Соціалістичної Праці. Це була заслужена відзнака людині, котра, здавалося, зуміла перейти межу можливого. Адже Тиманівка справді дивувала не лише область, але й Україну своїми рекордами. Мало того, що село перетворилося на культурно-просвітницький центр, умови життя селян наблизилися до міських, в господарстві вирощували врожаї, про які годі було думати навіть в передових господарствах. Саме того, сімдесят четвертого, зібрали з кожного гектара по 40 центнерів пшениці. Цукровий буряк видав майже по 400 центнерів з гектара.

Мудрий голова намагався залучати до управління господарством своїх учнів, усвідомлюючи: рано чи пізно доведеться передавати комусь із них штурвал «корабля».

Та його громадська діяльність сягнула далеко за межі села, Тульчинського району, Вінницької області. Адже П.О.Желюк був одним із засновників колгоспного руху на Поділлі, був делегатом чотирьох з’їздів КП України, членом ЦК КПУ, обирався депутатом Верховної Ради УРСР чотирьох скликань. Умів переконувати і прислухатися до думки інших, умів аналізувати і робити далекоглядні прогнози, вмів бути господарем з великої літери, вмів скеровувати долю сам, а не підкорятися їй.

Майже чотири з половиною десятиліття Желюк очолював господарство, котре стало школою передового досвіду, віддав свою любов, жар серця, знання рідній Тиманівці, односельцям, задля яких працював до останнього подиху. Вдячні земляки свято бережуть пам’ять про велику Людину. У селі встановлено бронзове погруддя двічі Герою Соціалістичної Праці, що височить на фоні саду, де чимало дерев посадив Пилип Олексійович. Ім’ям Желюка названо колгосп, одна з центральних вулиць. В області встановлена літературна премія ім. П.О.Желюка, лауреатами якої стали С.Туртаєв за твір «Белая рейка навиду», І.Волошенюк «Барвінок холоду не чує», Н.Гнатюк і В.Рабечук за спільний твір «Одного колоса зерна», М.Рябий «Джерела під зорями» та ін. У музеї історії села та колгоспу, якому виповнилося понад три з половиною десятки років, збережена кімната, в котрій працював голова колгоспу, стіл, особисті речі, цінні документи. Очолює ж музей колишня його соратниця Н.Д.Новикова, тому її розповіді про трудові подвиги П.О.Желюка захоплюють і вражають відвідувачів.

Пилип Олексійович  завжди вважав своїм пріоритетом кадрову проблему. Він умів розгледіти у підлеглих ту «ізюминку», про яку вони не здогадувалися й самі. Довіряв людям, хоча був суворим і вимогливим керівником. Він виховав цілу плеяду досвідчених хазяйновитих спеціалістів, які понесли його трудову естафету в наступні роки. Серед них головний агроном-насіннєвод О.Ф.Несіна, яка у 2002 році отримала орден Княгині Ольги ІІІ ступеня, головний економіст Г.Й.Левчук, агроном-організатор Б.М.Криса, бухгалтер Г.І.Нагорянська та інші.

Пролітають літа, змінюється суспільство, та земля і люди не забувають про Желюка.  Безпосередніми послідовниками знаменитого земляка, котрим громада довірила очолювати господарство після того, як Пилип Олексійович пішов у небуття, за цей час був Олександр Вовк, Іван Бранець, Олександр Паламар, Віталій Чепіжак, нині СПП ім. Желюка очолює Микола Сергійович Вигор.

Щедрі плоди віддала цього року тиманівська нива дбайливим роботящим рукам спадкоємців знаменитого Господаря землі Подільської. За невтомну працю і недоспані ночі вона віддячила своїм хліборобам високим врожаєм пшениці по 58,5 ц озимої і по 41,1 ц ярої з кожного гектара.

Смак хліба і його ціну по-справжньому вже добре знає нове покоління хліборобів Тиманівки: брати Микола і Михайло Подоляки, Віктор Борсук, Олександр Тимощук, Олександр Литвин, Сергій Сидоренко, Михайло Сироветник...

Мудру науку господарювати на землі назавжди залишив всім хліборобам славетний голова «хазяїнувати треба так, щоб ніколи не заборгувати державі. Тоді будете добрими господарями».

Гідними послідовниками великого фундатора колгоспного виробництва П.О.Желюка, безперечно, були, перш за все, його земляки, керівники інших господарств Тульчин-ського району. З них – найповажнішний сільський ватажок в Україні, життя якого порівнювали з легендою, голова КСП «Печера» герой Соціалістичної Праці Іван Сергійович Кальницький, який своє 75-річчя зустрічав на трудовому посту, нині ж він на заслуженому відпочинку.

Честю і гордістю Поділля називали Федора Івановича Гриневича, який очолював понад три з половиною десятиліття спочатку колгосп, а згодом КСП «Кирнасівка». Як і Пилип Олексійович, він розумів: якщо селище не будується, то не живе. З допомогою найбільшої, на той час, будівельної бригади свого колгоспу в Кирнасівці виросли красені – будинок культури і школа, дільнича лікарня і кінотеатр, музична школа і будинок побуту, магазин і дитсадок, стадіон і аптека, готель, парк «Пам’ять» і меморіал загиблим воїнам.

Неординарною особистістю є голова приватної агрофірми «Дружба» с.Уланів Герой Соціалістичної Праці Володимир Тадейович Вільчинський, який кращі роки свого життя віддав піднесенню сільського господарства, поліпшенню добробуту подільського селянина.

В когорті найвідоміших людей, послідовників Желюка, яких знає вся Україна, ще один подолянин – Владислав Захарович Речицький, директор сільськогос-подарського СТОВ «Липовецьке». За два десятиліття на цій посаді він заявив про себе на повний голос добрими справами. Всі роки його керівництва СТОВ «Липовецьке» є в Україні найпотужнішим господарством з виробництва свинини та кормів.

Дивовижним самородком землі Подільської називають сьогодні голову колгоспу (нині приватно-орендне підприємство) с.Радівка Калинівського району Анатолія Мартиновича Пачевського. Він став до керма радівського господарства у 1990 році і, не дивлячись на глибокі переміни в суспільстві та економічні негаразди, зумів не допустити «жодної помилки, яка б спричинила анархію розвалу. У нас залишався незмінно високий рівень трудової дисципліни та висока культура праці». Все це і принесло чималі успіхи радівському господарству, за які Анатолій Мартинович перший серед аграріїв області одержав найвищу нагороду нашої держави – Герой України. Він, як і колись незабутній Пилип Олексійович Желюк, добре розуміє величезну роль керівника, особливо зараз: «За нинішніх умов у сільському господарстві, як ніколи, потрібна відповідальна хазяйська рука. Потрібен тямущий спеціаліст, який має для того дані, щоб узяти на себе повну відповідальність і за людей, і за землю, і за село в цілому». Адже «хліб для селян найбільше багатство. Саме хліб є уособленням достатку і незалежності, робить її не декларативною, а реальною».

То ж, шановні подоляни, відмічаючи сьогодні 100-річчя з дня народження славетного земляка П.О.Желюка, я бажаю, щоб земля Подільська завжди була багатою на талановитих хліборобів, щоб врожайно колосилася наша нива, щоб у кожного в оселі було вдосталь хліба, а на свята на столі був духмяний коровай.

З повагою

 

Книги, публікації П.О.Желюка

За високий врожай картоплі. – Вінниця, 1958. – 6 с.

Оплату праці на вищий рівень: [Виступ] // Вінниц. правда. – 1958. – 10 груд.

Господарський розрахунок на фермах // Соц. тваринництво. – 1960. – № 10. – С. 15-19.

З чистою совістю: [Стаття] // Рад. Україна. – 1960. – 11 листоп.

Додаткова оплата праці в нашому колгоспі ім. О.Суворова Тульчинського району. – К.: Держвидав, 1961. – 21 с.

Система ведення господарства в колгоспі ім. О.Суворова: [Досвід] / Співавт. В.Блажевський. – Вінниця: Облвидав, 1961. – 54 с.

Колгосп на розрахунку: [Досвід] / Співавт. О.Онищенко // Колг. село. – 1961. – 9 трав.

Колхоз им. А.Суворова – опытно-показательное хозяйство // Сах. свекла. – 1961. – № 11. – С. 5-10.

Розквітає наша доля: [Про труд. досягнення трудівників с.Тиманівки Тульчин. р-ну] // Зоря комунізму. – 1967. – 22 черв.

Зерно – основа произодства: [Виробн. здобутки к-пу ім. О.Суворова Тульчин. р-ну] // Сел. жизнь. – 1968. – 20 янв.

Зміна іде чудова: [Інтерв’ю] // Комс. плем’я. – 1968. – 7 трав.

Яким я бачу село [Тиманівку Тульчин. р-ну] // Вінниц. правда. – 1968. – 19 трав.

Забота о смене // Полит. самообразование. – 1968.– № 10. – С. 116.

Господарювати ощадливо: [З досвіду к-пу ім.О.Суворова с.Тиманівки] // Хлібороб України. – 1971. – № 4. – С. 28-29.

Зерно – главное: [Так вважав славетний голова колгоспу] // Земледелие. – 1971. – № 4. – С. 11-14.

Чисті криниці: [Про труд. досягнення та плани на майбутнє тиманівських трудівників // Зоря комунізму. – 1972. – 7 листоп.

Растет производство, снижается себестоимость продукции: [Про к-п ім. О.Суворова с.Тиманівки Тульчин р-ну] // Учет и финансы в колхозах и совхозах. – 1972. – № 12. – С. 7-10.

Шляхи, які вибираєм: [Про виховання хлібороб. зміни] // Комс. плем’я. – 1974. – 18 черв.

Наше завтра: [Про досягнення, перспективи розв. к-пу] // Вінниц. правда. – 1974. – 7 груд.

Знайдіть своє щастя: [Роздуми про молодь села] // Вінниц. правда. – 1975. – 1 січ.

Жнивний план Тиманівки // Зоря комунізму. – 1975. – 5 черв.

Земля – наше багатство, використаємо її сповна // Зоря комунізму. – 1975. – 12 серп.

Колос достатку: [Соц.-культ. розвиток с.Тиманівки] // Вінниц. правда. – 1976. – 10 лют.

Література про життя і діяльність П.О.Желюка

Про присвоєння звання Героя Соціалістичної Праці тов. Желюку П.О.: Указ Президента Верховної Ради СРСР... 26 лютого 1958 р. // Вінниц. правда. – 1958. – 27 лют.

Про нагородження Героя Соціалістичної Праці тов. Желюка П.О. орденом Леніна і другою Золотою медаллю “Серп і молот”: Указ Президії Верховної Ради СРСР... 20 листоп. 1974р. // Вінниц. правда. – 1974. – 30 листоп.

Колесник С. До книги життя // Україна. – 1965. – № 45. – С. 18-19.

Колесник С. Життя залягає пластами // Хлібороб України. – 1966. – № 10. – С. 23-24.

Козир П.П. Завжди в авангарді // Козир П.П. Народна скарбниця. – О., 1966. – 91 с. – Із змісту: [Про П.О.Желюка]. – С. 25, 63-64.

Деркач Д. Для людського щастя: [Посланець до парламенту республіки П.О.Желюк] // Рад. Україна. – 1967. – 2 берез.

Тарновський М. Однолюб [П.О.Желюк] // Літ. Україна. – 1967. – 18 серп.

Козир П. Председатель колхоза [П.О.Желюк] // Известия. – 1967. – 10 дек.

Сінкевич Б. Тиманівські криниці // Молодь України. – 1968. – 17 листоп.

Новіков І., Кушнір І. Іскри, що не гаснуть // Трибуна лектора. – 1969. – № 11. – С. 48-49.

Мельник О. У хліборобському гарті: [Кн. про людей орденонос. к-пів]. – К.: Урожай, 1969. – 131 с. – Із змісту: [Про П.О.Желюка]. – С. 21-69.

Підласко Т. Колосся його поля: [Нарис про славет. земляка] // Комс. плем’я. – 1971. – 11 лют.

Лис В. Пісня про Желюка: [Розповідь про його труд. шлях] // Вінниц. правда. – 1971. – 17 берез.

Лис В. Слід на землі: [Життєв. шлях П.О.Желюка] // Молодь України. – 1971. – 30 квіт.

Білозерова Л. Джерела: [Нарис] // Вінниц. правда. – 1974. – 9 лип.

Плачинда С. Джерела рідної землі: [Нарис про П.О.Желюка] // Сіл. вісті. – 1974. – 1 груд.

Черний М. Хлеборобский талант старейшины // Правда Украины. – 1974. – 1 дек.

Рябокінь І., Бондаренко Ю. Світанкова зоря: [Про трудов. шлях П.О.Желюка] // Вінниц. правда. – 1974. – 1 груд.

Рябий М. Хліборобська честь: [Нарис] // Літ. Україна. – 1974. – 6 груд.

Рябий Н. Истоки: Очерк [про вихов. роботу П.О.Желюка серед молоді  с.Тиманівки] // Комс. знамя. – 1974. – 13 дек.

Рябий М. Джерела під зорями: [Про життєв. шлях П.О.Желюка]. – О.: Маяк, 1975. – 110 с. – (Герої дев’ятої п’ятирічки).

Ингор М. Всегда на переднем крае: [Про П.О.Желюка та передовий досвід його господарства] // Сах. свекла. – 1975. – № 5. – С. 7-8.

Топачевський А. Желюкова криниця: [Нарис] // Вінниц. правда. – 1977. – 22 січ.

Желюк Пилип Олексійович // УРЕ. – К., 1979. – Т. 4. – С. 111.

Гордість Поділля: Путівник / В.Д.Бовкун, І.П.Грущенко, Н.С.Кветний та ін. – О.: Маяк, 1979. – 134 с. – Із змісту: [Про П.О.Желюка]. – С. 117.

Сенкевич Г. Світло ясної зорі // Вінниц. правда. – 1981. – 10 лют.

Рябий М. Побачити серцем // Рад. Україна. – 1984. – 5 груд.

Животенко А. У Тиманівці – свято: [До 60-річчя колгоспу і 80-річчя від дня народж. П.О.Желюка] // Сіл. вісті. – 1984. – 26 груд.

Гнатюк Н., Рабенчук В. Вода з Желюкової криниці // Гнатюк Н., Рабенчук В. Одного колоса зерна. – О., 1985. – С. 4-15.

Леонтьева В. “Валентина Михайловна, Вы в Будапешт?” // Леонтьева В. Обьяснение в любви: Записки диктора центр. телевидения: [Передача “От всей души” на ЦТ про П.О.Желюка та тиманівців]. – М., 1986. – С. 26-31.

Козак Н., Яремчук І. Три музеї села Тиманівки: Путівник. – О.: Маяк, 1987. – 84 с. – Із змісту: [Про П.О.Желюка]. – С. 71-80.

Марчак А. Справжній господар землі [До 100-річчя з дна народження П.О.Желюка] // Вінниц. правда. – 2004. – 11-20 листоп.

Образ П.О.Желюка в літературі та мистецтві

 

Роси в полі хлібом сяють,

Скрізь про нього йде хвала,

Про заслужену людину,

Про Героя Желюка...

Слова народні

Кащук Н. Золоті жнива: [Докум. повість]. – К.: Молодь, 1977. – 142 с. – (Герої. Роки. Звершення).

Тарновський М. Взаємність: Докум. повість. – К.: Дніпро, 1972. – 190 с.

Бортняк А. Біля пам’ятника П.О. Желюку: [Вірш] // Вінниц. правда. – 1980. – 10 серп.

Бортняк А. На ваше замовлення: [Вірш] // Зоря комунізму. – 1974. – 7 груд.

Кащук Н. Дорога: Сповідь П.О.Желюка: [Вірш] // Рад. Україна. – 1979. –  9 верес.

Кащук Н. Желюкова дорога: [Вірш] // Зоря комунізму. – 1975. – 27 листоп.

Литвин С. Дума про Желюка: [Вірш присвяч. пам’яті П.О.Желюка] // Хліб і пісня: Вірші поетів про колг. село і його трударів. – К., 1981. – С. 78-80.

Охріменко В. Межа: [Вірш] // Комс. плем’я. – 1977. – 5 лип.

Підласко Т., Багрій В. Желюкові джерела: [Вірш присвяч. світлій пам’яті П.О.Желюка] // Зоря комунізму. – 1976. – 28 лют.

*     *     *

Антончик М. Хозяин родной земли: [Портр. П.О.Желюка] // Огонек. – 1978. – № 6. – С. 24.

Афанасьев В.А. Питання розвитку образотворчого мистецтва в світлі рішень ХХVІ з’їзду КПРС: [Про роботу нар. худож. України М.Антончика над образом П.Желюка] // Нар. творчість та етногр. – 1981. – № 5. – С. 3-10. – Із змісту: [Про П.О.Желюка]. – С. 9.

Скульптор О.Мельничук закінчує портрет Героя Соціалістичної Праці П.О.Желюка: [Фото] // Культура і життя. – 1967. – 13 серп.

Кливчук Д. Зірка сяє: [Пісня про П.О.Желюка] / Сл. Ф.Чернія // Вінниц. правда. – 1964. – 1 серп.

Френкель Я. Живая вода: [Пісня] / Сл. Б.Белова // Зоря комунізму. – 1974. – 24 груд.

Послідовники П.О.Желюка

Арсеньев Р. Тимановская традиция // Сов. культура. – 1972. – 20 мая.

Варварук Л., Рябова І. В роботі все моє життя: [Про В.П.Паламаря, який працював з П.О.Желюком] // Тульчин. край. – 2004. – 8 верес.

Вовк О.К. Вірність землі: [Про к-сп ім. П.О.Желюка с.Тиманівки Тульчин. р-ну] // Вовк О.К. Обрії колгоспного села. – К., 1977. – С. 67-84.

Галіза О. Учениця Пилипа Желюка: [Про гол. агронома с.-г. т-ва ім. П.О.Желюка Тульчин. р-ну О.Несіну] // Подільські портрети. – Вінниця, 2002. –Кн. 1. – С. 194-198.

Гнатюк Н. Тільки любов: [Нарис присвяч. трудівникам колгоспу ім. П.О.Желюка с.Тиманівки] // Комс. плем’я. – 1985. – 26 верес.

Горбаренко П. Золотий ювілей колгоспної родини: [Репортаж із святкування 50-річчя з дня організації к-пу ім. О.Суворова] // Вінниц. правда. – 1974. – 10 груд.

Гресь І., Дробчак Г. Все для доброї роботи жниваря: [Про тиманів. хліборобів] // Сіл. вісті. – 1975. – 10 черв.

Земля любить працьовитих: [Про механізатора СПП ім. Желюка О.Паламара] // Тульчин край. – 2004. – 21 серп.

Іванова І. Жива вода Тиманівки: [Нарис про Тиманівку та її людей] // Комс. плем’я. – 1973. – 19 квіт.

Кащук Н. Щедре покликання:[Докум. повість про хліборобів с.Тиманівки] // Україна. – 1975. – № 44. – С. 13-15; № 45. – С. 6-9.

Мазуркевич Н. Поле Несіної: [Про агронома-насіннєвода з с.Тиманівки О.Несіну] // Зоря комунізму. – 1987. – 10 жовт.

Несіна О. Учениця Пилипа Желюка: [Гол. агроном ТОВ ім. П.О.Желюка с.Тиманівки про себе та роботу] // Подолія. – 2002. – 13 серп.

Паламар О. Молодь має знати свою історію: [Про П.О.Желюка та послідовників його справи] // Панорама. – 1998. – 1 лип.

Пастушенко Л. Спадкоємці: [Про односельчан двічі Героя Соц. Праці П.О.Желюка] // Рад. Україна. – 1979. – 2 берез.

Подолянчук Є. До сонця сходинки: [Про П.О.Желюка та с.Тиманівку] // Жовтневі зорі над Поділлям: [Зб.]. – О., 1977. – С. 138-139.

Рябокінь І., Бондаренко Ю. Завжди перші: [Про трудове життя тиманівців] // Вінниц. правда. – 1974. – 1 груд.

Щіпковська М., Рябова І. Нива віддячує тиманівчанам:  [Про успіхи хліборобів СПП ім. П.О.Желюка] // Тульчин. край. – 2004. – 18 серп.

Щіпковська М., Рябова І. Прагнемо результату:  [Так налаштовані селяни знаменитої Тиманівки] // Тульчин. край. – 2004. – 27 берез.

 

 

Господар рідної землі

До 100-річчя з дня народження двічі Героя Соціалістичної Праці

Пилипа Олексійовича Желюка

(1904-1976)

Бібліографічний покажчик

 

Вступна стаття    М.Матієнка

Укладач бібліографії    Л.Романченко

Редактор     М.Спиця

 Комп’ютерна верстка, дизайн, оригінал-макет  Н.Спиця

Відповідальний за випуск     В.Циганюк

 

Підписано до друку 1.12.2004. Формат 60х84.

Папір офсетний. Умов. друк. арк. 2.0. Тираж 1000.

 

Друк ТОВ “Меркьюрі-Поділля”

м.Вінниця, вул. Р.Скалецького, 15

тел.: (0432) 52-08-02


Господар рідної землі

  1. Вступна стаття М. Матієнка
  2. Література про життя і діяльність П.О. Желюка

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2018
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше