ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Версія для друку

Управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А.Тімірязєва

 

 

НАШІ ВИДАТНІ ЗЕМЛЯКИ

 

 

Поет екрана

Ігор Андрійович

САВЧЕНКО

До 100-річчя від дня народження

українського кінорежисера

(1906-1950)

 

Бібліографічний покажчик

 

Вінниця, 2006


ББК 85.374(4УКР-4ВІН)

УДК 791.43

П 45

Поет екрана Ігор Андрійович Савченко: До 100-річчя від дня народж. укр. кінорежисера / Уклад. Т.Марчук; Вступ. ст. М.Залізняк; Ред. О.Пасічник, М.Спиця; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадміністрації, Вінниц. ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва. – Вінниця, 2006. – 26 с.

Є люди, життя яких не вміщується в хронологічні рамки, позначені датами народження і смерті. Їм судилися не роки, а вічність. Не примхи долі, а талант, народжений у невгамовних творчих пошуках і загартований у щоденній праці, не випадок, а сила волі, окрилена високою метою, визначили невмирущість їх імен. Це видання і присвячене такій людині – режисерові, акторові, сценаристові, педагогові Ігореві Андрійовичу Савченку, що продовжує серію видань обласної наукової бібліотеки «Наші видатні земляки».

Бібліографічний покажчик складається із вступної статті, та трьох розділів бібліографії:

– Фільмографія розташована в хронологічному порядку та проілюстрована кадрами із окремих фільмів;

– Матеріали про життя і творчість кінорежисера подано за алфавітом прізвищ авторів і назв матеріалів;

– Енциклопедичні та довідкові видання про І.Савченка розміщено в хронологічній послідовності.

Покажчик розрахований на кінознавців, працівників ЗМІ, бібліотекарів, краєзнавців та всіх тих, хто цікавиться кіномистецтвом.

 

Присвята

Ігорю Савченку

11 жовтня 1906р.

І знову жовтень…

Хоч приходить всоте, –

Так само падолистами проміниться,

Як і тоді: у провінційні соти

Красу вбирала поетична Вінниця…

Хто знав тоді і відав хто про те,

Що у осонні вінницького сквера

Не сонце враз засяло золоте, –

А народилась зірка РЕЖИСЕРА!!!

– Яким він був? Таким, як юний Буг:

Метким, несталим, із хлопчачих ігор,

«Соломокосий» і надійний друг,

«Жартунчик Гоша»… А серйозно – Ігор…

В мистецтво прагнув, як у небо птах!

Читав і марив сценою, екраном…

Дорослішав, мужнів не по літах

(Літа його обірвані так рано!)

Горів один, як ціле море ватр:

Художник, декламатор, лицедій!

Його колиска – Вінницький театр,

А рідне місто – як вітрила мрій!!!

Олег Пасічник


Визнаний майстер кіно

В історії україн-ського кінематографа Ігор Савченко по праву вважається одним із найвизначніших. Його неодноразово називали постаттю номер два – після Олександра Довженка. Однак у мистецтві поділ за ранжиром – справа невдячна, адже кожен справжній митець є  яскравою індивідуальністю, і саме таким його сприймають глядачі.

Народився кінорежисер у Вінниці 11 жовтня 1906 року. Місто над Південним Бугом було для митця не просто географічним місцем народження – воно відіграло величезну роль у становленні особистості та подальшій творчій біографії. Тут він прожив дев’ятнадцять років, аж поки вирушив далі на “завоювання світів”.

Одноповерховий будиночок, у якому вперше глянув на світ Ігор Савченко, не зберігся. Нині на його місці на вулиці Гната Михайличенка (тоді вона називалась Братською) височить новітній поштамт. Але сталося це в самому історичному серці міста, буквально за кількадесят метрів од трьох величних колишніх храмів: капуцинського, домініканського та єзуїтського кляшторів, обнесених залишками фортечних мурів. А поряд владно нагадували про себе нові часи – гуркотіли вагони першою трамвайною колією, щойно прокладеною по головній вулиці.

Про сім’ю Савченка відомо небагато. Його мати, Софія Іванівна, закінчила в Києві гімназію, потім – інститут імені М.В.Лисенка (нині – консерваторія). Вона мала чудовий голос, тож не дивно, що обрала фах, пов’язаний з музикою. Крім української та російської мов знала також французьку, німецьку, польську. Після переїзду до Вінниці, вже у передреволюційну пору, працювала коректором у друкарні, кореспондентом губернської газети “Юго-Западный край”, викладала вокал у музичному технікумі.

З 1936 року Софія Іванівна працює в бібліотеці імені К.А.Тімірязєва на посаді контролера у читальному залі, стежила, щоб ніхто не порушував тишу. Колеги жартома її називали “зав. тишею”. В період окупації знання німецької мови дозволило жінці влаштуватись на роботу в радіовузол, після відступу німецьких військ повернутись на колишню роботу, але вже на посаду бібліотекаря. За спогадами ветерана бібліотеки Надії Вікторівни Мельник, яка тоді працювала разом із Софією Іванівною і не раз бувала в її скромній однокімнатній квартирці, вона дуже гарно співала і цю любов до співу, до української пісні передала сину. Вона жила у Вінниці до серпня 1945 року, коли Ігор Савченко, який уже перебував у розквіті таланту, забрав її до себе в Москву.

Мистецький дар у Ігоря прокинувся рано. Він дуже любив малювати, мріяв стати художником. Якось зібрав малюнки, поніс у місцеву художню студію і показав викладачам. Після цього його відразу ж зарахували учнем.

Незабаром пошуки себе привели хлопця ще до однієї студії – театральної. Студія була приватною, керувала нею актриса В.Орді-Свєтлова, котра навчала дітей азам сценічного мистецтва. Вона звернула увагу на серйозне обдарування юного студійця і рекомендувала його режисеру міського театру С.Корнєву.

У професійній трупі Савченко починав із найневдячнішої технічної роботи – переписував ролі, підмальовував декорації, допомагав бутафорам, працював робітником сцени. І все ж одного разу йому таки усміхнулась доля: хлопцеві дозволили вийти на сцену в епізодичній ролі замість актора, що захворів. Правда, юнакові довелось зіграти старика. Тоді ж йому пощастило спілкуватися з такими корифеями українського театру, як Гнат Юра та Амвросій Бучма, котрі на початку двадцятих років працювали у Вінниці.

Театральна студія В.Орді-Свєтлової (третій ряд: І.Савченко четвертий справа)

І.Савченко - актор Вінницького міського театру

Прагнення до більшої самостійності і повноцінних ролей приводять до того, що він разом із приятелем (в майбутньому теж відомим кінорежисером) Віктором Ейсимонтом очолює молодіжний театр “Червоний галстук”, створений на базі одного з самодіяльних клубних гуртків, разом з ним гастролює по прилеглих районах. Фактично це був агітаційний театр із культпропівською програмою. Тоді ж Савченко бере активну участь в театрі комуністичної просвіти, організованому при радпартшколі.

Репетиція в молодіжному театрі "Червоний галстук" (І.Савченко в центрі)

Зрозуміло, художня самодіяльність у провінційному центрі не могла задовольнити обох юнаків. Вони прагнуть здобути професійну освіту і 1926 року вступають на режисерське відділення Петроградського інституту сценічних мистецтв. Разом з ними їде і подруга Ігоря по шкільному навчанню Тетяна Мучник, яка пізніше стане його дружиною. На цьому вінницький період життя Ігоря Савченка закінчується. До Вінниці він навідуватиметься лише з прем’єрними показами фільмів та ще в гості до матері.

В місті на Неві він навчається в майстерні режисера Л.Вів’єна – видатного діяча культури, одного з перших теоретиків і практиків радянського мистецтва. Однак закінчити інститут йому не довелося. З навчальних аудиторій Савченка тягнуло до самостійної роботи і він скористався першою ж нагодою, аби зайнятися нею. 1929 року він поїхав на першу виробничу практику до Баку і… залишився там. Його запросили працювати головним режисером у Театрі робітничої молоді (ТРОМ), який саме організовувався, і практикант з радістю погоджується. Це була серйозна школа пошуку, адже тромівці, дотримуючись концепції агітаційного театру, намагались заперечити академічну театральну традицію. Були у них, звичайно, прорахунки, але Ігор Савченко здобув і великий досвід.

Тоді ж відбуваються його перші творчі контакти з кіно, коли молодий режисер пробує поєднати обидва мистецтва, використовуючи в постановці п’єси “Нафта” спеціально зняті кадри пожежі на нафтовому промислі. А коли бакинські кінематографісти ближче познайомилися з Ігорем Савченком, режисер М.Шенгелая запропонував йому знятись у ролі есера Дашнака у стрічці “Двадцять шість комісарів”.

У 1931 році відбувається дебют Савченка в кіно уже як режисера. Він ставить короткометражний фільм “Люди без рук”, головною темою якого була політехнізація школи. Тоді ж він як співрежисер бере участь у зйомці фільму “Микита Іванович і соціалізм”, але брак досвіду не дозволяє отримати справді вартісну річ. І Савченко повертається до театру, хоч і продовжує писати літературні сценарії. У цей час він переїжджає до Москви.

Через три роки на заявку зняти фільм “Гармонь” за однойменною поемою О.Жарова відгукнулась студія “Межрабпомфильм”, і закипіла робота. Коли 1934 року стрічка вийшла на екрани, вона прикувала до себе увагу всесоюзної глядацької аудиторії. То було щось зовсім нове, бо тією картиною Савченко започаткував новий жанр у вітчизняному кінематографі – музичну кінокомедію. Звичайно, не обійшлося без певних огріхів, але головне мистецьке завдання постановник виконав: фільм вийшов цілісним і знайшов відгук у серцях глядачів, а критика заговорила про появу молодого режисера, якому пророкували велике майбутнє. До речі, у фільмі одну з важливих ролей – куркуля Тоскливого – виконав сам Савченко.

Подальше творче зростання митця йшло нерівно, що показала наступна робота – кінокомедія “Випадкова зустріч” (1936), яку він поставив за власним сценарієм.

Двадцята річниця більшовицької революції викликала появу цілої низки фільмів на її відзначення, і Савченко не залишився осторонь. Він знімає “Думу про козака Голоту” за мотивами оповідання А.Гайдара “РВР”. Одним з перших у нашому кінематографі він робить головними героями дітей, які беруть участь у революційних подіях.

І. Савченко і М.Жаров у фільмі "Двадцять шість комісарів"

Але по-справжньому розкрився талант Ігоря Савченка у “Вершниках”, знятих за однойменним романом Юрія Яновського. Героїко-романтичне начало, притаманне літературному твору, було блискуче втілене в екранних образах. Не випадково йому дали визначення “народна драма”. Автор створює не тільки колоритні характери персонажів – образно-смислове навантаження несе у фільмі і монтаж. Мовний ряд у режисера вступає у взаємодію з образотворчою тканиною, і на екрані постає виразне полотно, побудоване за допомогою паралельного монтажу. Образ народу займає у “Вершниках” набагато більше місця, ніж у попередньому фільмі, причому не лише за кількістю масових сцен, а насамперед за широтою охоплення дійсності, що споріднює стрічку з картиною О.Довженка “Щорс”.

Тимчасова перепустка режисера на кіностудію "Мосфільм"

“Вершники” закладали підвалини Савчен-кової концепції кінемато-графічного монумента-лізму, яка набуде значного розвитку вже у наступній кінокартині – “Богдан Хмельницький”,

над якою режисер працював разом із досвідченим дрматургом О.Корнійчуком. “Масштабність дії, концентрація в ній великої кількості драматичного матеріалу, розробка колоритного і глибоко психологічного образу Богдана Хмельницького, правдиве змалювання сильних і своєрідних характерів його соратників… є свідченням народження великої народної епопеї”, – напишуть згодом про цю картину історики кіно. До цих слів можна додати, що образ Богдана Хмельницького відзначається також монументальністю, бо саме таким, за тодішніми уявленнями, і мав бути народний вождь.

Г.Зельдович, О.Корнійчук, І.Савченко (1941 р.)

Коли розпочалась Друга світова війна, у ній своїми засобами воювало кіномистецтво, і одним з бійців цього фронту був Ігор Савченко. Він знімає короткометражний фільм “Квартал № 14”, в основу якого лягла боротьба польських підпільників з німецькими окупантами. Продовжили тему “Партизани в степах України” (1942), зняті в Ашхабаді, куди була евакуйована Київська кіностудія, за грунтовно переробленою Савченком п’єсою О.Корнійчука. Їх, щоправда, не можна віднести до найвищих здобутків режисера, бо далася взнаки спроба поєднати різні кінематографічні стилі, що не завжди було органічним.

Цих недоліків зростання Савченко уник у новому кінотворі про війну “Іван Нікулін – російський матрос” (1944). У ньому розповідається про героїчний подвиг групи радянських моряків, що поверталися з госпіталю в свою частину. Грунтувався він на реальному факті, описаному в тодішніх газетах. До речі, це був перший радянський кольоровий фільм.

Стрічку “Старовинний водевіль” (1946) І.Савченко теж знімав у кольорі, проте надмірна увага до зображального ряду привела до прорахунків суто художніх. Не випадково даний фільм ставлять в один ряд з іншою творчою невдачею митця – “Випадкова зустріч”.

Осмисленню недавньої війни він присвятив нову монументальну картину “Третій удар” (1948), де мали місце і батальні сцени боїв за Крим, і акцентувалась увага на конкретних рядових солдатах та полководцях, причому як радянських, так і німецьких.

Але справжньою вершиною творчості Ігоря Савченка, його лебединою піснею став біографічний фільм “Тарас Шевченко”. Спершу літературною основою його планувалося обрати повість О. Ільченка “Петербурзька осінь”, проте режисера сценарій не задовольнив. Він сам засів за сценарій, звернувшись до всіх доступних джерел про життя та творчість поета. Студії над художньою спадщиною, щоденниковими записами, листами, спогадами сучасників, літературознавчими дослідженнями дозволили викристалі-зувати замисел, реалізація якого ледве вмістилася б у дві серії. І тоді Савченко безжально викреслює все зайве, залишаючи тільки найбільш характерні деталі, а зображуваний період обмежує 1841-59 роками. На роль Шевченка він запрошує молодого актора С.Бондарчука.

Композиційна структура фільму витримана за всіма вимогами кінопоетики. Всі епізоди відібрані і побудовані так, що кожен з них наповнений самостійним змістом, власною поетикою і становить ніби мініатюрну новелу, вихоплену з життя головного героя. Гостра публіцистичність і художня досконалість режисерського малюнка у великій мірі посилюються храктерною деталлю, піднятою до історичного узагальнення. Автор не користується маловідомими фактами з життя Шевченка, третьорядними деталями побуту відобра-жуваної епохи. Савченко бере найвідоміші, найяскравіші факти та деталі і користується ними як художник, принцип якого – примусити глядача на старе, знайоме подивитись по-новому.

С.Параджанов, В.Наумов, О.Алов - учні та послідовники великого режисера

Однак закінчити фільм Савченкові не вдалося. Роботу над ним перервала невиліковна хвороба. Для лікування режисер від’їжджає до Москви і назад уже не повертається. Його серце перестало битися 14 грудня 1950 року – у віці всього сорока чотирьох років. Завершували працю над фільмом “Тарас Шевченко” учні Савченка О.Алов, В.Наумов, Л.Файзієв. В робочих нотатках залишився його новий нереалізований замисел – фільм “Зорі”.

Зі спадщини Ігоря Савченка випробування часом витримало далеко не все – більшість тодішньої мистецької продукції взагалі назавжди відійшла в минуле. Як зазначали кінознавці, найвідоміші і найзначніші його фільми позначені явними ідеологічними кліше, оскільки режисер “не був вільним від комуністичного марновірства”. Відзначені Державними преміями блискуче зняті стрічки “Богдан Хмельницький”, “Третій удар” та “Тарас Шевченко” насправді слабо узгоджуються з історичними реаліями.

Однак пошук нових екранних засобів виразності, сміливі спроби розширення художньої мови виводить його в ряд найвидатніших митців століття. Саме йому належить пальма першості у створенні вітчизняної музичної кінокомедії (фільм “Гармонь”), а розлогі кінематографічні полотна (наприклад, уже згаданий “Богдан Хмельницький”) стали одним із найбільших здобутків радянської монументалістики.

Микола Залізняк


Савченко Ігор Андрійович

режисер, сценарист, актор

Фільмографія

1931

«Люди без рук», авт. сцен., реж.

«Микита Іванович і соціалізм», авт. сцен., співреж.

1932

«Двадцять шість комісарів», актор.

1934

«Гармонь», авт. сцен., реж., актор.

1935

«Любов і ненависть», актор.

1936

«Випадкова зустріч», авт. сцен., реж.

1937

«Дума про козака Голоту», авт. сцен., реж.

1939

«Вершники», реж.

«Висока нагорода», реж.

1941

«Богдан Хмельницький», реж.

«Квартал № 14» (кіноновела до «Бойової кінозбірки» № 9), реж.

1942

«Партизани в степах України», авт. сцен., реж.

1943

«Роки молодії», співавт. сцен., співреж.

1944

«Іван Нікулін – російський матрос», реж.

1946

«Старовинний водевіль», авт. сцен., реж.

1948

«Третій удар», реж.

1951

«Тарас Шевченко», авт. сцен., реж.


Матеріали про життя і творчість кінорежисера

Книги

Голинський Ю. Героїчна тема в творчості І.А.Савченка. – К.: Наук. думка, 1982. – 117 с.

Зак М., Парфенов Л., Якубович-Ясный О. Игорь Савченко. – М.: Искусство, 1959. – 255 с.

Игорь Савченко: Сб. статей и воспоминаний / Сост.: Н.И.Лучина, Т.Т.Деревянко. – К.: Мистец., 1980. – 135 с.: ил.

Корнієнко І.С., Бережний М.М. Ігор Андрійович Савченко. – К.: Мистец., 1963. – 71 с.

* * *

Александр Алов, Владимир Наумов. Статьи. Свидетельства. Высказывания / Сост. Л.А.Алова. – М.: Искусство, 1989. – 286 с.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 26-35.

Андреев Б. Мечта и жизнь // Андреев Б. Воспоминания. Статьи. Выступления. Афоризмы. – М.: Искусство, 1991. – С. 170-174.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 170, 171.

Бжеський І. Тарас Шевченко в мистецтві кіно. – К.: Мистец.,1963. – 87 с.

Із змісту: [Про кф І.Савченка «Тарас Шевченко»]. – С. 40-87.

Бондарчук С.Ф. Желание чуда / Лит. запись А.Черненко. Предисл. Е.Евтушенко. – М.: Мол. гвардия, 1981. – 222 с.: ил.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 33, 67-73.

Борщевський В.М. Скарби історії та культури Вінниччини // Літературно-мистецька Вінниччина. – О.: Маяк, 1969. – С. 2-5.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 4.

Госейко Л. Історія українського кінематографа. – К.: KINO-КОЛО, 2005. – 463 с.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 80, 93, 100, 101, 108-110, 112, 114, 119, 122, 127, 128, 132-134, 141, 142, 149, 169, 173, 213, 238, 255, 287, 288.

Данилова Л. Николай Мордвинов // Актёры советского кино. – М., 1974. – Вып.10. – С. 141-153.

Із змісту: [Про зйомки кф «Богдан Хмельницький»]. – С. 145-148.

І.Савченко серед знімальної групи фільму "Богдан Хмельницький" (другий справа)

Життя і герої екрана. – К.: Мистец., 1970. – 238 с.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 78, 95-98, 144, 145, 148-150.

Історія українського радянського кіно. В 3 т. Т 2: 1931-1945 рр. – К.: Наук. думка, 1987. – 315 с.

Із змісту: [Про творчість І.Савченка]. – С. 6-8, 13-15, 17, 21, 27, 65, 66, 77-87, 98, 102, 144, 149, 151, 153, 171-175, 180-182, 200-202.

На зьомках фільму "Старовинний водевіль" (І.Савченко в центре)

Корнієнко І.С. Кіно і роки: Від німого до панорамного. – К.: Мистец., 1964. – 260 с.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 55-71, 73, 82, 88, 124, 145, 160, 161, 216, 218-221, 224.

Корнієнко І.С. Мистецтво кіно: Принципи і художні засоби. – К.: Мистец., 1974. – 236 с.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 6, 18, 29, 35, 53-66, 76, 116, 142-144, 151-153, 171, 173, 175-178, 181, 182, 187, 193, 199, 203-204, 209, 212.

Корнійчук О. Незабутній друг [І.Савченко] // Корнійчук О. Життя – джерело мистецтва. – К., 1985. – С. 154-155.

Кохно Л. «Тарас Шевченко» [кф І.Савченка] // Кохно Л. Данило Демуцький. – К., 1965. – С. 89-92.

Краткая история советского кино: 1917-1967. – М.: Искусство, 1969. – 616 с.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 282-285, 343-344, 362-364.

Крижанівський Б., Новиков Ю. Режисер в кіно. – К.: Держ. вид-во образотв. мистец. і муз. л-ри УРСР, 1960. – 29 с.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 5-6, 14, 16,18.

Кудін В. Кіно Радянської України: Корот. нарис. – К.: Мистец., 1979. – 104 с.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 48-50, 57, 62, 66, 74, 76.

Кузьмина Е.А. О Савченко: [Спогади про кінореж.] // Кузьмина Е.А. О том, что помню. – 2-е изд., доп. – М., 1989. – С. 432-436.

Кузьмина Е.А. «Всадники»: [Спогади актриси про зйомки в кф І.Савченка «Вершники» по кн. Ю.Яновського] // Кузьмина Е.А. О том, что помню. – 2-е изд., доп. – М., 1989. – С. 436-441.

Левада О.С. Ігор Савченко [на зйомках фільму «Тарас Шевченко»] // Левада О.С. Від серця до серця: Спогади, портр., роздуми. – К., 1986. – С. 57-61.

Левада О.С. Про деякі проблеми кінодраматургії // Левада О.С. Письменник і доба. – К., 1976. – С. 196- 219.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 204-206.

Мусієнко О.С. Образ захисника Вітчизни на екрані. – К.: Наук. думка, 1975. – 115 с.

Із змісту: [Про кінофільми військ. тематики]. – С. 17, 20, 25, 43, 45, 59-61, 106, 107.

Очерки истории советского кино: В 3 т. Т. 1: 1917-1934. – М.: Искусство, 1956. – 523 с.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 261, 316-318, 326, 347.

Параджанов С. Злет, трагедія, вічність: Твори, листи, док. арх., спогади, ст., фотогр. / Упоряд.: Р.М.Корогодський, С.І.Щербатюк – К.: Спалах ЛТД, 1994. – 280 с.: іл.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 269, 274.

Писаревский Д. 100 фильмов советского кино. – М.: Искусство, 1967. – 320 с.

Із змісту: [Про кф «Богдан Хмельницький» і «Тарас Шевченко»]. – С. 118-121, 158-159.

Рильський М.Т. Образ поета-революціонера: [Про кінострічку «Тарас Шевченко»] // Рильський М.Т. Зібрання творів. – К., 1986. – Т. 15. – С. 217-221.

Пырьев И.А. Избранные произведения: В 2 т. Т. 1-2. – М.: Искусство, 1978.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – Т. 1: С. 72, 74, 99, 235, 247, 296, 299, 320; Т. 2: С. 10, 11, 114.

Роміцин А.А. Українське радянське кіномистецтво: 1941-1954. – К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1959. – 228 с.

Із змісту: [Про кф «Партизани в степах України», «Третій удар»]. – С. 34-38, 111-118.

Савицький Г. Этот простой и сложный язык кино: Беседы о выразит. средствах экран. искусства. – М.: Просвещение, 1981. – 173 с.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 93, 107-108.

Слободян В. Кіноактор і сучасність. – К.: Мистец., 1987. – 283 с.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 14-20.

100 фільмів українського кіно: Анот. каталог / Упоряд.: Р.Бєляєва, Р.Прокопенко. – К.: «Спалах» ЛТД, 1996. – 128 с.

Із змісту: [Фільмогр. відом. про кф «Вершники», «Богдан Хмельницький», «Тарас Шевченко»]. – С. 38, 43, 46.

Сучасна кінопанорама. – К.: Мистец., 1974. – 126 с.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 6, 12, 14, 16, 61, 78-81.

30 лет советской кинематографии: Сб. статей / Под общ. ред. Д.Еремина – М.: Госкиноиздат, 1950. – 413 с.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 32-39.

Фільм і доба: Щорічник / Упоряд. Н.Лучина. – К.: Мистец., 1968. – 163 с.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 4, 5, 10, 11, 51, 52, 56, 58, 60, 78, 97, 105, 125.

Статті з журналів, газет

Бортняк А. Видатний кінорежисер [І.Савченко], не вшанований земляками // Вінниччина. – 2001. – 16 жовт.

Бортняк А. «Хто він такий?»: [До 90-річчя від дня народж. режисера] // Вінниц. газ. – 1996. – 12 жовт.

Дерев’янко Т. «Вершники» [Кінострічка І.Савченка за однойменним романом Ю.Яновського] // Культура і життя. – 1987. – 19 лип.

Дерев’янко Т. «Наблизитись до історичної правди…»: [Пам’яті Ігоря Савченка] // Кіно-Театр. – 1997. – № 2. – С. 42-44.

Дерев’янко Т., Парфенюк О. Ігор Савченко: Від Вінниці до світ. визнання // Панорама. – 1996. – 26 жовт.

Здрастуй, кіно!: [Савченковські читання на Вінниччині] // Комс. плем’я. – 1986. – 18 груд.

Іллєнко Ю. Без ілюзій: [Бесіда з кінореж. Є про І.Савченка] / Вела Л.Вороніна // Україна. – 1988. – № 25. – С. 8-11.

Касіяненко Г. Вечір пам’яті кінорежисера [І.Савченка] // Вінниц. газ. – 1996. – 22 жовт.

Крижанівський Б. «Я мушу встигнути…»: [До 80-річчя з дня народж. режисера] // Культура і життя. – 1986. – 12 жовт.

Мащенко М. Ігор Савченко // Культура і життя. – 1997. – 21 трав.

Мар’янівський М. Майстер українського кіно // Літ. Україна. – 1983. – 17 берез.

Мельник В. Монументаліст без монумента: Чи пам’ятає кінореж. Ігоря Савченка його батьківщина? // Україна молода. – 2006. – 22 верес.

Пасічник О. Наближення: [До 100-річчя від дня народж. І.Савченка] // Хочу все знати. – 2006. – 27 трав; 24 черв. – Продовж. буде.

Руденко В. Визнаний майстер кіно: [ Дні І.Савченка на Вінниччині] // Вінниц. правда. – 1986. – 17 груд.

Тримбач С. Українське кіно // Сучасність. – 1996. – № 2. – С. 115-123.

Із змісту: [Про І.Савченка]. – С. 121.

Фінін С. До вашої колекції [В т. ч. про поштовий конверт з портр. І.Савченка роботи худож. М.Мишурова] // Культура і життя. – 1987. – 25 жовт.

Знімальний епізод кінофільму "Тарас Шевченко"

Енциклопедичні та довідкові видання

Савченко Игорь Андреевич // Энциклопедический словарь: В 3-х т. – М., 1955. – Т. 3. – С. 152.

Савченко Игорь Андреевич // Кинословарь: В 2-х т. – М., 1970. – Т. 2. – С. 498-499.

Савченко Игорь Андреевич // БСЭ. – М., 1975. – Т. 22. – С. 486.

Савченко Ігор Андрійович // УРЕ. – 2-е вид. – К., 1982. – Т. 9. – С. 543.

Савченко Игорь Андреевич // Кино: Энцикл. слов. – М.,1986. – 377 с.

Савченко Ігор Андрійович // Митці України: Енцикл. довід. – К., 1992. – С. 509.

Кошелівець І. Кіно: [В т. ч. про кінофільми І.Савченка] // Енциклопедія українознавства. – К., 1996. – Т. 3. – С. 1038-1040.

Савченко Ігор Андрійович // Мистецтво України: Біограф. довід. – К., 1997. – С. 521.

Савченко Ігор Андрійович // Довідник з історії України: Посіб. для серед. загальноосв. навч. закл. – К., 2001. – С. 706.

Савченко Ігор Андрійович // Кіномистецтво України в біографіях. – К., 2004. – С. 516-517.


Поет екрана

Ігор Андрійович  Савченко

 

До 100-річчя від дня народження

українського кінорежисера

(1906-1950)

Бібліографічний покажчик

 

Укладач Т.Марчук

Автор статті М.Залізняк

Редагування: О.Пасічник, М.Спиця

Комп’ютерна верстка, оригінал-макет Н.Спиця

Дизайн обкладинки О.Сенкевич

Відповідальна за випуск П.Цимбалюк

 

Підписано до друку 27.09.2006. Формат 60х84/16.

Папір офсетний. Умовн. друк. арк. 1.6. Тираж 1000 прим.

21100, м.Вінниця, вул.Р.Скалецького, 15

тел.: (0432) 52-08-02


Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше