ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Версія для друку

Управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва

 

  

 

 

Світоч мистецтва на Віниччині

 

Вінницькому училищу культури і мистецтв – 50 років

 

 

Бібліографічний список

 

 

 Вінниця

 2008


ББК 91.18:74+74.574(4Укр-4Він)

С24

 

Світоч мистецтва на Вінниччині. Вінницькому училищу культури і мистецтв – 50 років     / Уклад. О.Ніколаєць; Вступ. сл. Н.Кушки; Ред М.Спиця; Вінниц. ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва. – Вінниця, 2008. – 16 с.

 

Даний бібліографічний покажчик присвячується 50-річчю від дня відкриття музичного училища у Вінниці (тепер Вінницьке училище культури і мистецтв ім.М.Д.Леонтовича. Багато талантів, яскравих і щирих, зростає у нашому пісенному краї і чимала заслуга у цьому саме училища. З ґрунтовних досліджень музикознавця, викладача училища Н.М.Кушки у вступній статті читач дізнається про розвиток музичного життя Вінниці, передумови, що спонукали до відкриття училища, його становлення і значення для культурного розвитку регіону.

 До покажчика включені публікації, що висвітлюють цей шлях, розповідають про його викладацький колектив та студентську молодь. При підготовці видання були використані матеріали Державного архіву Вінницької області, воно проілюстроване світлинами, розраховане на музикознавців, краєзнавців, працівників культури і мистецтва, освіти, студентів.


 Вінницьке училище культури і мистецтв й надалі тримає планку одного з найкращих навчальних закладів свого профілю України, незалежно від рівня акредитації... Воно стало тим творчим джерелом, котре наснажує всю культуру області... Іншими словами, – це мала консерваторія Вінниці.

                                                                                                            С.Городинський

 

Вінницьке училище культури і мистецтв ім.М.Д.Леонтовича – відомий в області центр з підготовки професійних музикантів, театральних діячів, хореографів, який поряд з філармонією і театром відіграє важливу роль у розвитку культури Вінниччини. За піввіковий період творчого життя закладу його викладачами і студентами проведено тисячі концертів та просвітницьких лекцій, підготовлено до роботи в музичних школах, оркестрах, хорах, клубах близько 4500 спеціалістів. Чимало випускників продовжили навчання в інститутах та університетах культури, консерваторіях, музичних академіях. Із стін училища вийшло багато видатних музикантів, які стали лауреатами міжнародних та всеукраїнських конкурсів, заслуженими діячами культури, народними і заслуженими артистами, кандидатами і докторами наук, відмінниками освіти України, що красномовно свідчить про високий рівень викладацької роботи в училищі. Колишні студенти пам`ятають свою Alma Mater, її славні традиції, бережуть їх; примножують та розповсюджують. А традиції у нас на Поділлі складалися поступово, вбираючи все те, що накопичувала багата і різнобарвна музична історія нашого краю.

Зародки музичної освіти стали з`являтися у Вінниці в кінці XV – на початку XVI століття, коли при численних монастирях, церквах, костелах відкривалися школи, де серед інших дисциплін викладалися церковний спів, музична грамота та регентство. За припущенням вчених у Вінниці, Могилеві-Подільському, Тульчині, Барі та інших містах існували цехи музикантів. Але найбільшу роль в історії музичної освіти в Україні і, зокрема, у нашому краї, відіграли братські школи. У Вінниці це були братство Козьми та Дем`яна і братська школа при Вознесенському монастирі. Тут навчали не лише грамоті, а й співу з нот, грі на музичних інструментах. Саме на основі братської школи Вознесенського монастиря Петро Могила у 1632 році відкриє у Вінниці свою першу філію Києво-Могилянської академії. Більшість з її випускників стали вчителями мистецьких наук і розповсюджувачами просвітницьких ідей по всьому регіону. У 30-х роках XVII століття у Вінниці активізуються школи поетики, риторики та граматики при Домініканському та Ієзуїтському костелах, а в 1642 році починає діяти ієзуїтський колегіум. Обов`язковими предметами в цих закладах були спів у хорі та нотна грамота.

Неабияку роль у створенні можливостей для появи професійної освіти зіграли кріпацькі капели. Як правило, капельмейстерів та професійних музикантів запрошували з Польщі, Німеччини, Австрії, Італії. Але магнати не шкодували грошей і на навчання місцевих здібних хлопчиків та дівчаток для майбутньої роботи в оркестрі чи хорі (їх відсилали вчитися музиці переважно до Італії). До таких відносилися сімейства Потоцьких, Грохольських, Івановських тощо. Деякі пани намагалися готувати майбутніх музикантів для своїх капел, використовуючи досвід місцевих музикантів. Так, Прот Потоцький в Ямполі відкрив у ХVІІІ столітті чи не найпершу в нашому краї музичну школу для своїх кріпаків (на жаль, проіснує вона недовго).

У 80-х роках XVIII століття у нашому місті діють польські академічні гімназії, де музичне виховання, навички малювання і хореографії були обов`язковими. А на початку XIX століття відкрилася губернська гімназія, де викладали співи, музичну грамоту, гру на фортепіано, скрипці, гітарі. При гімназії існував театр, де ставилися музичні спектаклі і навіть опери. В плані активної музичної діяльності із гімназією змагаються приватні пансіони, де музика була чи не головним предметом виховання.

Піаніст і композитор Ігнацій Платон Козловський у 1834 році намагається організувати у Вінниці Музичний інститут. За даними польських енциклопедій інститут Козловського проіснував до 1840 року у новозбудованому будинку на «скелі Козловського». За іншими даними Козловський та його дружина-співачка викладали музику у приватних пансіонах, спираючись на методику фортепіанної гри, розроблену піаністом під час перебування в Петербурзі та Москві під впливом Джона Фільда. Роботі ж інституту заважала група конкурентів – впливових вінницьких музикантів, яких Козловський мав сміливість покритикувати.

В кінці XIX століття починається процес утворення і відкриття музичних приватних шкіл та класів. Найвідомішими були музичні класи Мардера, школи Педаховської та Поль-Вільямовської. Пошукові дії студентів теоретичного та струнного відділів нашого училища в обласному архіві та ОУНБ ім.К.А.Тімірязева дали змогу встановити існування двох приватних музичних училищ у Вінниці з 1910 року. Одним з них керував Іонаходяш. Коли було засновано училище, ким був сам Іонаходяш не встановлено. Відомо лише, що у 1918 році училище у нього перекупив музикант А.Й.Гуммель. Всі ці передумови свідчать про те, що у Вінниці був створений відповідний фундамент для розвитку професійної музичної освіти.

Буремні революційні роки не зупинили розвиток освіти і культури. Початок 20-х років виявився досить сприятливим для позитивних зрушень у музичному житті міста. Відчувався великий ентузіазм у ставленні до мистецтва і освіти. До концертних залів прийшов новий слухач, музика стала доступною масам. Сплеск жадібної цікавості до музики викликав бажання її вивчати. Небувалого розмаху набув рух по організації хорів, ансамблів, оркестрів. Професійної музики потребували слухачі й глядачі постійних оперних та музично-драматичних вистав у міському театрі, де працювало три трупи: українська, російська, єврейська. На Замості діяв театр – Народний дім. Концерти, музичні вечори, лекції на музично-історичні теми проводили численні клуби (Центральний, Робітничо-селянський, Польський, «Рідна хата» та ін.). У багатьох самодіяльних музикантів зростало бажання професійно виконувати музику. Це й сприяло появі у Вінниці народної консерваторії, музичного технікуму, музичної професійної школи.

Першу спробу відкрити консерваторію у Вінниці зробив у 1918 році відомий у місті скрипаль Борис Мироненко. Але в результаті революції і початку громадянської війни її відкриття було відкладене. У 1919 році славетний актор М.Садовський, на той час головуповноважений у справах мистецтва УНР, пропонує знаменитому диригенту Г.Давидовському, керівнику Вінницької Художньої капели, створити при ній навчальний заклад – консерваторію, яка підвищить виконавський рівень співаків. У консерваторії мали безкоштовно викладати вокал, теорію музики, сольфеджіо. Напевне, якби не постійні зміни влади, цей задум здійснився б того ж таки року.

Список співробітників консерваторії

Консерваторію було відкрито у 1920 році шляхом націоналізації всіх музичних приватних навчальних закладів професійного рівня. "Супутниками" консерваторії стали музичні технікум і школа. Консерваторія знаходилася у Козьмодем`янівському провулку, буд. 4 (нині це Будинок вчителя по вул. Поліни Осипенко). Завідуючим і керівником художньої ради консерваторії став Д.Френкін, скрипаль з консерваторською освітою. Вокал викладали М.Литвиненко-Вольгемут (в майбутньому народна артистка СРСР), С.Савченко (мати знаменитого українського кінорежисера) та В.Мерзляков (його ім`я буде на довгі роки пов`язане із музичним училищем). Викладала тут Є.Салтановська, яка пізніше стане провідним педагогом Вінниці з фортепіано і створить власну оригінальну методику навчання гри на фортепіано. Теоретичні дисципліни вів О.Губерман, випускник Одеської консерваторії. Народна (а з 1921 року «державна») консерваторія проіснувала недовго і в 1923/1924 навчальному році злилася із технікумом.

М.Литвиненко-Вольгемут

Так званий «будинок Мар’янчика» по вул. Козицького, де в середині 20-х років розташувались музична профшкола і музичний технікум

Вінницький музичний технікум був організований разом із консерваторією. Не зважаючи на утворену єдину систему освіти, середнім ступенем якої і був технікум, він мав свої приміщення, матеріальну базу, документацію, програми. Спочатку робота технікуму ускладнювалася недостатньою кількістю інструментів, відсутністю хорошої нотної бібліотеки, плинністю кадрів, зміною приміщень. Так, на початку діяльності, технікуму надали будинок по вул. Петра Могили, 30 (тепер вул. Свердлова, нумерація подається за документом 1920 року), потім перевели до будинку по вулиці Б.Хмельницького, 10 (тепер вул. Козицького), згодом – на вул. Д.Бєдного, 4 (все той же Будинок вчителя), нарешті – на вул. Леніна, 59 (будинок було знищено під час бомбардувань німцями). З 1925 року справи технікуму пішли на краще. Він перейшов на державне утримання. На 1925/1926 навчальний рік згідно з "Планом прийому до технікумів художньої освіти", до музичного технікуму у Вінниці передбачалося прийняти на 1-й курс 30 юних музикантів: 19 піаністів, 6 струнників, 3 теоретики, 2 вокалісти. Статутом технікуму була чітко визначена мета навчання: готувати виконавців-віртуозів, оперних і камерних співаків, педагогів теоретичних дисциплін.

М.Ф.Орлов

З 1925 року посаду завідуючого технікумом і профшколою займав піаніст М.Орлов, людина з вищою юридичною (Московський університет) і музичною (Московська консерваторія) освітою. В технікумі працювали ті ж викладачі, що і в консерваторії. Приходили й молоді, наприклад, піаніст Б.Шерр, випускник Одеської консерваторії (Борис Романович стане справжньою фортепіанною легендою міста, директором ДМШ, шанованою людиною в мистецькому світі, доживе до 70-х років ХХ ст. і до останнього дня буде займатися з учнями за своєю унікальною методикою). Викладачем духових інструментів і диригентом симфонічного оркестру був Б.Поляков. Вокалом керував співак Філіпович, випускник Ленінградської консерваторії. Українознавство викладав М.Отамановський, брат відомого історика та бібліографа.

С.С.Фельдман

Технікум із честю виконував свою місію, готував професійних музикантів високого ґатунку. Так, в 20-х роках минулого століття у технікумі навчався С.С.Фельдман, майбутній диригент Самарського симфонічного оркестру, заслужений діяч мистецтв Росії. Блискучою студенткою технікуму була піаністка О.С.Вишневич, яка згодом переїхала до Києва і стала кращим концертмейстером Київського театру опери та балету. З діяльністю технікуму був пов`язаний Г.Літинський (майбутній професор Московської консерваторії), який на початку 20-х років у Вінниці завідував музичним відділом Губполітосвіти, опікувався технікумом і мріяв на його основі зробити могутнє вогнище професійної культури, створити оперний клас, розширити склад технікумівського оркестру, виношував ідею філармонії на базі технікуму. Не судилося... Останній випуск технікуму відбувся у 1932-1933 навчальному році. Його було реорганізовано з економічних причин.

О.С.Вишневич

Г.Літинський

 Паралельно з технікумом функціонувала музична профшкола. Студенти технікуму проходили на її базі педагогічну практику. Але школа мала і свій незалежний статус, свій навчальний план. За Статутом метою цього закладу була підготовка кваліфікованих акомпаніаторів, клубних працівників, оркестрантів музкомедій, музикантів духових оркестрів, співаків-хористів. Маючи атестат музичної профшколи, її випускник мав право працювати за цими спеціалізаціями. Директором школи довгий час був М.Орлов, а з 1929 року – О.Губерман. Навчання тривало 3 роки. Було також два підготовчих дитячих класи.

В результаті реорганізації 1933 року відбулося злиття професійної музичної школи і технікуму з музичною школою-студією Ю.Г.Брондзи (батько композиторки Ж.Колодуб) при радіокомітеті, в результаті чого утворилася Вінницька дитяча музична школа, яка не втратила своїх професійних основ і фактично залишалася як правонаступниця не лише майна технікуму та профшколи, а й характеру та спрямованості навчання. Більшість музикантів-викладачів продовжили там свою плідну роботу, а в 1958 році стали педагогами Вінницького музичного училища (Ц.В.Гурвич, Й.Г.Липовецький, М.К.Тюппа, В.І. Мерзляков, В.П.Стрельбицький, Є.С.Шестун, В.П.Папаїка та ін.).

Оглядаючи в цілому динаміку зрушень у музичній професійній освіті нашого міста, народжується висновок, що 50-річна історія училища є насправді часткою величезного процесу єдиної лінії розвитку, яка зародилася ще в кінці ХІХ століття і що вести історію училища, можливо, необхідно від першої документальної згадки про музичне училище Іонаходяша в 1910 році.

Перший будинок училища

У 1958 році за урядовим наказом від 27 червня у Вінниці було відкрито музичне училище. Розташувалося воно в невеличкому будинку по вул. Артинова (колишня 9-го Січня, де нині знаходиться дитяча стоматологічна поліклініка). 1 вересня за парти сіло 60 студентів. В училищі було 6 відділень і перший набір складав: 10 піаністів, 16 народників, 7 струнників, 5 духовиків, 16 учнів з хорового диригування, 6 вокалістів. До натхненної праці приступило більше 20 викладачів – яскравих особистостей. Серед них піаністи Н.П.Голубєва та Ц.В.Гурвич, музикознавець М.К.Тюппа (перший завуч училища), диригенти І.Є.Лупол та К.П.Семенов, скрипалі Є.С.Шестун, Є.П.Храпко, викладачі народних інструментів В.П.Папаїка, В.П.Стрельбицький, духових – Д.Ф.Дудкевич, співаки В.І.Мерзляков (заслужений вчитель УРСР) та Г.М.Скрипник, викладачі загальноосвітніх дисциплін А.І.Пуздренко, Л.І.Совко, П.З.Феліксов, О.М.Ясницька. Першим директором училища став В.П.Чехлатий, співак за фахом. 

М.К.Тюппа

В.П.Чехлатий

Вже через два роки стало зрозуміло, що затишний старовинний будинок училища замалий для творчої роботи. Не вистачало аудиторій, не було залу з доброю акустикою. А в області зростала кількість музичних шкіл, розвивалося концертне життя і все це вимагало професійно грамотних людей, тому кількість студентів у закладі зростала. Питання про нове приміщення загострилося ще й через необхідність педагогічної практики для студентів. Треба було організовувати музичну школу-студію. Спочатку її класи виникли при клубах взуттєвої фабрики та агрегатного заводу. Місто сприйняло новий дитячий музичний заклад із захопленням. В студіях навчалося більше сотні дітей. Але зручніше було зосередити студію, її учнів, юних викладачів і викладачів-консультантів під одним дахом.

З кінця 50-х – на початку 60-х років в училищі йшла напружена робота по організації колективів. Викладачем В.П.Стрельбицьким був створений оркестр народних інструментів. Потім естафету підхопив А.І.Васильченко, а з 1962 року за диригентський пульт стає А.М.Ряполов, з ім’ям якого на довгі роки буде пов’язана історія колективу. Саме цей талановитий музикант закладе традиції високого виконавського професіоналізму в оркестрі. Цікавою сторінкою літопису училища стала діяльність оркестру баяністів (кер. Я.І.Воєводин).

В училищі організували великий хор (65 співаків), яким керував з 1958 по 1962 рік К.П.Семенов (в майбутньому заслужений діяч мистецтв Кабардино-Балкарії). З 1962 по 1971 роки хором диригуватиме А.Ц.Мархлевський (нині заслужений діяч мистецтв України, професор Київського національного університету культури). З перших років існування хор відзначався високою культурою виконання.

У вересні 1960 року відбулися перші репетиції симфонічного оркестру, організатором та керівником якого став Я.І.Воєводин. У подальшому з оркестром працювали В.І.Пенчилов та А.І.Васильченко. З кінця 60-х років диригентом оркестру став Ю.М.Ледяйкін.

Новий будинок училища

Зведення нового будинку на розі вулиць Чкалова і Котовського (нині Грушевського) відбувалося прискореними темпами, у 1961 році в ньому вже розпочалися заняття. І дуже вчасно, адже за новим наказом уряду в 1961 році в училищі відкрився теоретичний відділ, а в наступному – заочний. На цей час (з 1960 р.) училищем керував директор Олег Семенович Тимошенко. Пізніше він став ректором Національної музичної академії в Києві, професором, заслуженим діячем мистецтв України, а згодом народним артистом України.

В 1963 році директором училища був призначений Юрій Миколайович Візнюк, скрипаль. Він дуже швидко зрозумів колектив, зберігав традиції, закладені першими викладачами, опікувався молодими кадрами. Змінився і заступник директора з навчальної роботи училища: у 1962 році ним став Валерій Іванович Пенчілов, який більше 30 років обіймав цю посаду і отримав звання заслуженого завуча України.

У 1968 році училище відзначило свій 10-річний ювілей низкою високопрофесійних концертів у місті. До цієї дати йому було присвоєне ім`я нашого видатного земляка Миколи Дмитровича Леонтовича.

У 70-х роках цей навчальний заклад продовжував жити своїм бурхливим життям, беручи участь в усіх міських та обласних мистецьких заходах, відгукуючись на потреби слухачів. Концертні програми 70-х років свідчать, що шанувальники музики особливо любили слухати хор (після А.Мархлевського з 1971 року його керівником став В.Газінський, нині народний артист України, професор, диригент камерного муніципального хору) та оркестри: народний (кер. М.Ряполов), духовий (диригенти Ф.І.Пойменов, В.А.Гуцал), симфонічний (тоді диригував Ю.М.Ледяйкін); велике коло шанувальників мали також вокальний ансамбль Л.М.Мартинової, фортепіанне тріо у складі Р.І.Семко (віолончель), А.С.Семко (фортепіано) та Н.С.Калиновського (скрипка). Зростає популярність камерного оркестру (керівник Ю.Т.Візнюк, а з 1978 року – Р.І.Семко), капели бандуристів, створеної Т.С.Заболотною, ансамблю домристів, яким керував з 1973 року А.І.Васильченко (з 1986 року на чолі ансамблю стане випускник училища С.М.Селезньов).

У 1973 році в училищі викладачем Е.М.Рожковою (випускницею училища 1963 року) був розроблений унікальний проект – цикл лекцій-концертів «Історія розвитку фортепіанного мистецтва». Його ідея полягала у виконанні всіх найвідоміших творів композиторів для фортепіано: від клавесиністів XVII століття до авангарду XX.

80-ті роки для Вінницького музичного училища – важливий етап розвитку і нових успіхів. В цей час, починаючи з 1977 року, керівником закладу був Юрій Тимофійович Ковальов. Ще раніше, у 1976 році, запрацювала нова чотириповерхова прибудова з просторими класами, малим залом, бібліотекою. Новий директор продовжив перебудови. У 1981 році будівництво завершилося введенням в комплекс спортивного залу та столової. Була організована потужна фонотека та оснащений за останніми вимогами техніки клас самопідготовки з теоретичних дисциплін. Розширювалася концертна діяльність училища, з’явились нові колективи, наприклад, квартет валторн (кер. Ф.І.Пойменов), ансамбль трубачів (кер. В.А.Гуцал).

Перша половина 90-х років стала для училища, як і для всіх закладів культури, суворим випробуванням. Але ініціатива його працівників не згасла. У 1993 році було відкрито новий відділ театрального мистецтва для підготовки акторської молоді, поповнення колективу обласного музично-драматичного театру ім.М.Садовського та інших театрів України. З`явилася пропозиція ввести частково платне навчання для тих студентів, які мають здібності, але з різних причин не добрали балів на прийомних іспитах. Про ентузіазм та бажання вистояти свідчить збереження в училищі кабінетів та відкриття у 1992 році якісно нового кабінету української музики та фольклору.

Продовжували творчу діяльність всі колективи. Так, хор училища виїхав на конкурс ім.Д.Січинського до Івано-Франківська і став його лауреатом (диригент А.Т.Іщенко). Одну за одною привезуть перемоги студенти народного відділу з різноманітних конкурсів в Україні і Польщі. У 1990 році викладачі А.С.Семко (фортепіано), Р.І.Семко (віолончель), Н.С.Калиновський (скрипка), С.Н.Калиновський (альт) створять унікальний тоді на Україні фортепіанний квартет «Аркона». За видатний внесок у розвиток культури нашої держави музикантам квартету були присвоєні звання заслужених артистів України.

Влітку 1997 року училище чекало нове потрясіння – Вінницьке музичне училище реорганізували. За наказом Кабінету міністрів України № 392 від 22 червня 1997 року було організовано: Вінницьке училище культури і мистецтв ім.М.Д.Леонтовича з філією у Тульчині. Директором училища був призначений Леонід Володимирович Лозінський.

Та час рухався вперед. Училище культури і мистецтв відкрило ще один відділ, необхідність якого в місті давно назрівала – хореографічний (2000 рік), а у 2001 році після довгої перерви відновився вокальний відділ.

Життя показало недоцільність об’єднання Вінницького та Тульчинського училищ і з 26 червня 2002 року від училища від’єднали Тульчинську філію.

Про рівень викладацької та концертної роботи закладу свідчать численні перемоги на престижних конкурсах, фестивалях і конференціях. Ось приклади: два жіночих вокальних ансамблі диригентсько-хорового відділу брали участь у Всеукраїнському фестивалі-конкурсі українського солоспіву ім.В.І.Заремби в м.Хмельницькому і вибороли гран-прі у 2002 році («Мальви», кер. З.В.Куркова) та 2-ге місце у 2003 році («Перлина», кер. Т.М.Драченко). Чоловічий ансамбль «Бревіс» (кер. Я.С.Кушка) набув великої популярності у Вінниці, а в листопаді 2007 року здобув звання лауреата на конкурсі «Сурми звитяги» у Львові.

В училищі проводиться велика наукова робота. Всі викладачі готують методичні розробки з питань педагогіки та психології, історії та теорії мистецтва, складають програми з нових предметів, творчо переосмислюють застарілі програми. Був виданий посібник викладача Я.С.Кушки «Методика музичного виховання», З.В.Куркова склала збірник пісень для жіночого ансамблю «Співає вокальний ансамбль «Мальви». Упорядником репертуарної збірки музичних творів «Вокальні ансамблі» у 2005 році виступила Т.М.Драченко (у співавторстві з Д.В.Тукало). Репертуарно-методичний збірник творів для гітари зібрав і видав С.М.Селезньов. Педагоги О.Ю.Мельничук та І.І.Журавкова розробили варіант програми для викладання музичної літератури в ДМШ. Н.М. Кушка підготувала ряд брошур про творчість М.Д.Леонтовича (спільно з фахівцями ВОУНБ ім.К.А.Тімірязєва), Г.М.Давидовського, Ф.Ліста. С.В.Ковальова – навчальний посібник «Як навчитися легко вчитися». В плані наукових пошуків педагогів та студентів навчального закладу велику роль відіграє участь у всеукраїнських та регіональних конференціях. Об’єднує всіх, хто займається наукою в училищі, студентське наукове товариство, яке довгі роки очолювала Н.Г.Кузьменко, а тепер – Н.Я.Фіськова. З 2000 по 2007 рік товариством випускався журнал творчих робіт студентів «Сузір’я муз» (гол. ред. Н.М.Кушка).

Сучасне Вінницьке училище культури і мистецтв ім.М.Д.Леонтовича продовжує кращі традиції музичної історії. З 2004 року керує училищем заслужений артист України, співак і композитор Станіслав Станіславович Городинський.

Училище веде велику музично-просвітницьку роботу в місті і області. Концерти викладачів та студентів закладу збирають багато зацікавлених слухачів. Знову налагодилися творчі зв’язки із Свєнтокшистським воєводством (Польща).

Старовинні історичні традиції музичного життя Вінниці, великий творчий досвід педагогів Вінницького училища культури і мистецтв ім.М.Д.Леонтовича, вагомі творчі досягнення – ось той фундамент, на який може спиратися і наслідувати молодь, що приходить вчитися прекрасному. У колективу великі творчі перспективи, плани, задуми, ідеї.

 Н.М.Кушка, музикознавець, викладач училища


ЛІТЕРАТУРА

З історії становлення училища

Путеводитель и справочник по г.Виннице с календарем на 1911 год. [Текст] – Винница: типография Р.Б.Шера, 1911. – 82 с. –        Із змісту : [Про відкр. закладів культури у місті]. – С. 59.

[Об’ява про консерваторію] [Текст] // Сл. Подолії. – 1918. – 22 жовт.

[Об’ява про консерваторію при Худож. капелі] [Текст] // Шлях. – 1919. – 28 верес.

Вінниця [Текст] : [з хроніки літ.-мист. життя] // Червон. шлях. – 1923. – № 8. – С. 297. – Із змісту : [про Вінниц. капелу ім.М.Леонтовича під орудою С.Папа-Афанасопуло та муз. технікум ім. Раковського під завідуванням Д.Френкіна].

Вечірня консерваторія у Вінниці [Текст] // Молодий більшовик. – 1939. – 26 січ.

Культурне будівництво на Вінниччині в роки радянської влади [Текст]. – Вінниця, 1959. – 34 с.

Самодіяльний оркестр [створ. при уч-щі] [Текст] // Рад. Україна. – 1962. – 27 трав.

Навчання і праця – поруч [Текст] : [про відкр. заоч. диригент.-хоров. від. в уч-щі] // Рад. культура. – 1962. – 30 серп.

Зуєв, О. Музичний університет культури [при уч-щі] [Текст] / О.Зуєв // Вінниц. правда. – 1963. – 14 серп.

Олександров, Я. Крила мелодій [Текст] : [про роботу уч-ща] / Я.Олександров // Комсомол. плем’я. – 1965. – 16 квіт.

Сокальський, О.С. Мистецька освіта на Україні [Текст] / О.С.Сокальський. – К.: Муз. Україна, 1967. – 85 с. – Із змісту : [дата заснування Вінниц. муз. уч-ща]. – С. 26.

Браиловская, Л. В юбилейном году [муз. уч-ще] [Текст] / Л.Браиловская // Муз. жизнь. – 1967. – № 19. – С. 3.

Семко, Р. Училище імені Леонтовича [Текст] / Р.Семко // Комсомол. плем’я. – 1968. – 5 верес.

Криленко, І. Десять літ – музиці [Текст] : [десять років з дня відкр. уч-ща] / І.Криленко // Вінниц. правда. – 1968. – 18 груд.

Про нагородження колективів художньої самодіяльності Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР: Указ Президії Верховної Ради УРСР від 11 черв. 1974 р. № 2700-VІІІ [Текст] : [в т.ч. уч-ща] // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1974. – № 26. – С. 277.

Пенчилов, В. За чіткий контроль [Текст] : [досвід роботи уч-ща] / В.Пенчилов // Культура і життя. – 1975. – 27 листоп.

Площанська, Л. У хвилини натхнення [Текст] : [про хор уч-ща] / Л.Площанська // Вінниц. правда. – 1981. – 11 жовт.

Чий гуртожиток кращий? [Текст] : [огляд-конкурс студ. гуртожитків навч. закладів М-ва культури СРСР. По УРСР другу премію і Почесну грамоту присуджено гуртожитку Вінниц. муз. уч-ща] // Культура і життя. – 1982. – 11 квіт.

Латенко, Л. Технічні засоби в музучилищі [Текст] : [з досвіду роботи закладу] / Л.Латенко // Культура і життя. – 1986. – 25 трав. – С. 6.

З довідки Всеукраїнського комітету Робмис Центральному комітету Робмис про кількість студентів у вузах і технікумах по областях України [в т.ч. у Вінниц. муз. технікумі. 1932 р.] [Текст] // Культурне будівництво в Українській РСР. 1928 – червень 1941. – К., 1986. – С.152.

Сергійчик, В. За звук струни – 80 мільйонів [Текст] : [про нові умови навчання в уч-щі] / В.Сергійчик // Вінниц. газ. – 1996. – 16 лип.

Зонова, І. Друге народження музучилища [Текст] : [офіційна назва на той час – “Вінниц. держ. муз. уч-ще ім.М.Леонтовича”, тепер “Вінниц. держ. уч-ще культури і мистецтв ім.М.Леонтовича з філією у Тульчині] / І.Зонова // 33 канал. – 1997. – 3 жовт. – С. 9.

Лозінський, Л. У Вінницького музичного – не тільки нова назва [Текст] : [директор уч-ща про його реорганізацію] / Л.Лозінський // Вінниччина. – 1997. – 26 груд.

Мистецька альма-матер [Текст] : [до 40-річчя уч-ща] / В.В. // Вінниц. відом. – 1998. – 22 січ. – С. 6.

Кушка, Н. Як народжувалась муза у Вінниці [Текст] : [до 40-річчя уч-ща] / Н.Кушка // Вінниччина. – 1998. – 28 квіт.

Скрипник, А.Д. Училище дарує безоплатні концерти [Текст] : [заст. директора з навч. роботи про відзначення 40-річчя уч-ща] / А.Д.Скрипник; Кор. Г.Касіяненко // Вінниц. газ. – 1998. – 5 трав.

Лозінський, Л. «Народжуємо музику в наших серцях!» [Текст] : [про творчі здобутки уч-ща і плани на майбутнє] / Л.Лозінський // Вінниччина. – 1999. – 27 берез. – (Літ.-мистец. вип. газ. «Зоряна криниця»).

Остапчук, В. Театр вчиться приголомшувати [Текст] : [до 10-річчя від дня заснування театр. від. Вінниц. уч-ща культури і мистецтв ім.М.Леонтовича] / В.Остапчук // Панорама. – 2003. – 29 берез.

Машевцев, А. Перший ювілей [Текст] : [до 10-річчя театр. від. уч-ща] / А.Машевцев // ДТП. – 2003. – 12 квіт.

Лабай, В. Ювіляри [Текст] : [про уч-ще культури і мистецтв ім.М.Леонтовича] / В.Лабай // Крила України. – 2003. – 16-21 черв. – С. 11.

Гасюк, В. Іменини колиски талантів [Текст] : [інтерв’ю дир. уч-ща Л.В.Лозінського з нагоди 45-річчя з дня заснування закладу] / В.Гасюк // Вінниччина. – 2003. – 14 листоп.

Училищу мистецтв – віват! [Текст] : [уч-щу – 45 років] // 33 канал. – 2003. – 26 листоп. – С. 8.

Вільчинська, О. Вінницька консерваторія [Текст] : [розмова з дир. уч-ща С.Городинським про сьогодення закладу. Є фото] / О.Вільчинська // Подолія. – 2005. – 29 квіт. – С. 16. – (Спец. вип. газ. "П'ятниця").

Чорна, Г. Свята до музики любов [Текст] : [про уч-ще з нагоди 50-річчя] / Г.Чорна // Вінниччина. – 2008. – 8 лют. – С. 6.

Викладацький колектив

Тимошенко, О. Ювілей заслуженого педагога [В.І.Мерзлякова] [Текст] / О.Тимошенко // Вінниц. правда. – 1960. – 2 листоп.

Марченко, Г. Пропагандист музики [викл. уч-ща О.С.Зуєв] [Текст] / Г.Марченко // Вінниц. правда. – 1964. – 13 груд.

Більченко, П. Учитель музики [Текст] : [вшановано викл. уч-ща В.І.Мерзлякова з нагоди його 80-річчя] // Культура і життя. – 1965. – 5 груд.

Білозерова, Л. Білі крила лебедині [Текст] : [про А.С.Щеглову] / Л.Білозерова // Вінниц. правда. – 1965. – 9 груд.

Заболоцький, А. Натхнення Ангеліни Семко [Текст] : [про майстерність учительки музики] / А.Заболоцький // Комсомол. плем’я. – 1967. – 5 груд.

Про присвоєння працівникам мистецтв почесних звань Заслуженого працівника культури Української РСР: Указ Президії Верховної Ради УРСР [в.т. дир. Вінниц. держ. муз. уч-ща ім.М.Леонтовича Г.М.Візнюку [Текст] // Відом. Верх. Ради УРСР. – 1974. – № 26. – С. 281-282.

Курдюк, С. Альтист, син скрипаля [С.Калиновський] [Текст] / С.Курдюк // Комсомол. плем’я. – 1987. – 6 черв.

[Концерт Н.С. і С.Н.Калиновських, викл. уч-ща, в обл. краєзн. музеї] [Текст] / Фото В.Осьмушка // Комсомол. плем’я. – 1987. – 8 груд.

Гасюк, В. Люди високого злету [Текст] : [про І.І.Смороду] / В.Гасюк // Вінниц. правда. – 1989. – 8 листоп.

Касіяненко, Г. Маестро [Текст] : [про дириг. камер. оркестру уч-ща Р.І.Семка] / Г.Касіяненко // Вінниц. газ. – 1993. – 20 трав.

Касіяненко, Г. Фортуна долі музиканта [Текст] : [про ст. викл. уч-ща, засл. працівника культури України В.А.Гуцала. Є фото] / Г.Касіяненко // Вінниц. газ. – 1998. – 17 верес.

Нагороди від Президента [Текст] : [дир. уч-ща Л.В.Лозінському присвоєно почес. звання «Засл. діяч мистец. України»] // Подолія. – 1998. – 22 верес.

Лозінський, Л. “Диригентську паличку тримаю з трепетом...” [Текст] : [директор уч-ща, керівник обл. естрад.-дух. оркестру “Подоляни” про свій шлях у мистец. Є фото] / Л.Лозінський // Вінниц. газ. – 1998. – 10 жовт.     

Касіяненко, Г. Знайомтесь: маестро Ушаков [Г.І., викл. уч-ща] [Текст] / Г.Касіяненко // Вінниц. газ. – 1998. – 7 листоп.

Рожкова, Е. Щоб вічно музика звучала [Текст] : [викл. уч-ща В.Б.Поводатор, виконавець творів О.Д.Де-Спіллера про його творчість] / Е.Рожкова // Вінницький альбом. 1999: Літ.-худож. та іст.-краєзн. альм. – Вінниця, 2000. – С. 325.

Пічкур, П. Дві знаменних дати [Текст] : [про творч. вечір хор. дириг., комп., засл. працівника культури України, педагога уч-ща А.Т.Медражевського] / П.Пічкур // Вінниччина. – 2001. – 25 квіт. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Ляшук, Г. Вони ведуть дітей у світ захоплень [Текст] : [про вчител. колектив уч-ща] / Г.Ляшук // Земля Поділ. – 2001. – 7 груд.

Марчук, Т. Ода життю [Текст] : [інтерв'ю дир. уч-ща С.Городинського, заслуж. артиста України. Є фото] / Т.Марчук // Панорама. – 2004. – 29 груд.

Поліхун, М. Штрихи до портрету [засл. арт. України, викл. уч-ща А.Семко] [Текст] // Вінницький альбом. 3-й вип.: Літ.-худож. та іст.-краєзн. альманах. – Вінниця, 2005. – С. 138 –145.

Черній, О. Подільські таланти в очах іноземців – це фантастика [Текст] : [про роботу уч-ща та його дир. С.Городинського. Є фото] / О.Черній // Вінниц. відом. – 2005. – 26 жовт. – С. 5.

Черній, О. З любов'ю до жінки, з любов'ю до України [Текст] : [дир. уч-ща, співак і композ., засл. артист України С.Городинський про себе та сім’ю] / О.Черній // Вінниц. відом. – 2006. – 8 берез. – С. 6.

Черній, О. Відеокліп співака і директора [Вінниц. уч-ща культури і мистецтв С.Городинського] незабаром побачимо на "УТ-1" та " М-1" [Текст] / О.Черній // Вінниц. відом. – 2007. – 10 трав. – С. 9.

*     *     *

Шаміс, Л. Чарівні скрипки [Текст] : [про викл. уч-ща О.П.Сергієнка, який виготовляє скрипки] / Л.Шаміс // Вінниц. правда. – 1982. – 23 жовт.

О.П.Сергієнко у майстерні

Юрчишин, М. Скрипка Сергієнка / М.Юрчишин // Рад. Україна. – 1983. – 9 квіт.

Паламарчук, В. “Лотос” – лауреат [Текст] : [про досягнення викл. уч-ща, вінниц. майстра О.П.Сергієнка на всесоюз. конкурсі смичк. інструментів] / В.Паламарчук // Робітн. газ. – 1986. – 14 серп.

[Викл. уч-ща, скрипк. майстер О.Сергієнко] / Фото В.Клепка // Вісті з України. – 1987. – № 8. – С. 5.

Пастушенко, Л. Подільський Страдиварі [О.П.Сергієнко] [Текст] / Л.Пастушенко // Рад. Україна. – 1989. – 26 жовт.

Барась, Н. Скрипичных д


Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше