ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації



Версія для друку

Управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А. Тімірязєва

 

 Вінницький період української державності

(До 90-річчя перебування Директорії УНР у Вінниці)

 

Бібліографічний список

 

 

Вінниця, 2009


УДК 016:94

ББК 91.9:63

В 48 

 

Вінницький період української державності : до 90-річчя перебування Директорії УНР у Вінниці : бібліогр. список / уклад. бібліогр. О.М. Зелена ; уклад. “Хроніки подій...” : В.П. Воловик, О.В. Воловик ; ред. М.Г. Спиця ; відп. за вип. Н.І. Морозова ; Вінниц. ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. – Вінниця, 2009. – ....с. 

 

Бібліографічний список присвячується 90-річчю перебування Директорії УНР у Вінниці. У ньому вміщено “Хроніку подій визвольного руху 1919 року на Вінниччині”, підготовлену місцевими дослідниками історії Вінниччини  Валентином Пилиповичем і Ольгою Валентинівною Воловик.

До бібліографії включено описи книг, публікацій з наукових збірників, періодичних видань, статей з енциклопедій, матеріалів з Інтернет, що висвітлюють дану тему.

Видання розраховане на науковців, краєзнавців, викладачів, учителів, студентів, бібліотечних працівників та усіх, хто цікавиться історією рідного краю. 

© Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А. Тімірязєва


 Від укладача 

Багато подій віддаляє нас від періоду національно-визвольних змагань українського народу початку ХХ століття. Але минуле хвилює та вимагає шанобливого ставлення до нашої історії. Нове покоління прагне осмислити витоки Української державності, події того часу в Україні.

Даний період в історії України характеризується значною політичною, військовою та дипломатичною діяльністю українських національних сил, спрямованою на відродження самостійної держави на всіх українських етнічних землях. Після Лютневої революції 1917 року на центральній Україні було послідовно встановлено три державні формації: Українська Народна Республіка (УНР), Українська Держава і Директорія Української Народної Республіки. Першим кроком до відновлення незалежності України стало створення 17 березня 1917 року в Києві Української Центральної Ради, яку очолив М. Грушевський.

29 квітня 1918 року сесія УЦР ратифікувала Конституцію УНР і обрала М. Грушевського Президентом України, однак у той же день консервативні кола, підтримувані німецькими військами, на з’їзді Союзу земельних власників України здійснили державний переворот і проголосили генерала П. Скоропадського гетьманом України.

Перший Генеральний секретаріат Центральної ради. Сидять (зліва направо): І. Тешенко, Х. Барановський, В. Винниченко, С. Єфремов, С. Петлюра. Стоять: П. Христюк, М. Стасюк, Б. Мартос. Зверху – В. Садовський. Червень, 1917 р. Київ

Українські політичні партії, які перебували в опозиції до гетьмана, на початку серпня 1918 р. утворили Український національний союз (УНС). В ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. УНС створив Директорію УНР як найвищий державний орган для керування протигетьманським повстанням. До складу Директорії увійшли: В. Винниченко (голова), С. Петлюра (головний отаман), Ф. Швець, О. Андрієвський, А. Макаренко. Директорія УНР вела війну за незалежність України проти більшовиків, Польщі та білогвардійців Росії.

14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади, передавши її своєму уряду. Згодом влада перейшла до Директорії, війська якої зайняли Київ. Відразу, після повалення гетьманського режиму, Директорія опинилася у складному становищі.

На початку лютого 1919 р. В. Винниченко зрікається головування та від’їжджає за кордон, а С. Петлюра стає одноосібним главою держави з титулом голови Директорії УНР.

Залежно від ситуації та розкладу ворогуючих сил, Директорія і уряд України змінювали місце свого перебування. Таким чином, історією судилося, щоб саме Вінниця на досить складному, відповідальному етапі Української революції тричі ставала столицею Директорії (вперше – з кінця листопада по 19 грудня 1918 р.; вдруге – з 2 лютого по 6 березня 1919 р.; втретє – з середини травня по 7 червня 1920 р.), містом перебування урядових структур Української Народної Республіки і саме тут ухвалювалися принципові, справді доленосні для національної державності рішення.

Найбільш плідним в державотворчій діяльності Уряду УНР був другий період перебування Директорії УНР у Вінниці, коли видавалися закони і розпорядження, тут формувалася і конкретизувалася політика.

Ось деякий перелік із великого списку тодішніх законів і розпоряджень: “Про місцеві конгреси і ради трудового народу”, “Про землю”, “Про святкування 22 дня проголошення самостійності України”, “Про реформу судової влади”, “Про заснування гардемаринської школи та про її штати”, “Про ремонт будинку університету Святого Володимира”, “Про запровадження в усіх вищих школах лектури українською мовою”, “Про вислання надзвичайної делегації до Донщини”.

Бібліографічний список “Вінницький період української державності: до 90-річчя перебування Директорії УНР у Вінниці” містить матеріали, в яких висвітлюються події того періоду, що відбувалися у нашому місті.

Література в списку систематизована за розділами, які включають книги та публікації зі збірників, журналів, газет, статті з довідково-бібліографічних видань, електронні ресурси Інтернет. Їх автори – науковці, краєзнавці, дослідники, письменники, журналісти.

У списку документи систематизовані в прямій хронології. У розділі “Вебліографія” електронні документи розташовані в алфавітному порядку.

Відбір матеріалу здійснено з 1992 року по лютий 2009 року. Винятком є розділ “Вінниця часів Директорії УНР у дзеркалі подільських часописів”, в якому вміщені матеріали подільських часописів 1919 року.

У працях дослідників даної теми щодо висвітлення окремих дат, імен діячів того періоду зустрічаються розходження.

З пропонованими в списку документами можна ознайомитися в читальних залах ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва. 

 

Наша адреса:

21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 73

Обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А. Тімірязєва, відділ літератури та інформації з питань краєзнавства.

E-mail: [email protected]

http: www.library.vn.ua


Хроніка подій визвольного руху 1919 року на Вінниччині

(за архівними документами) *

 

15 січня – в Кам'янці-Подільському козаки 8-го Подільського і 4-го кінно-гарматного полків вийшли з казарм, обеззброїли міліцію, захопили адміністративні приміщення. Губернський комісар Г. Степура оголосив місто у стані облоги. Проти повсталих рушили великі військові сили під керівництвом отамана А. Волинця, які привели козаків до покори. Подібні виступи відбулися в Жмеринці та Гайсині.

2 лютого – переїзд Директорії та Уряду УНР з Києва до Вінниці.

9 лютого – у Вінниці прийнято рішення ЦК УСДРП відкликати з Уряду і Директорії своїх представників “з огляду на нові міжнародні моменти в українській державній справі”. В. Винниченко вийшов зі складу Директорії. С. Петлюра, навпаки, повідомив ЦК УСДРП, що тимчасово вийшов з партії та залишився на державних посадах: “Я не вважаю для себе можливим ухилитися од виконання своїх обов'язків, яко син свого народу, перед батьківщиною і буду, доки це можливо, стояти і працювати при державній праці”.

10 лютого – у Вінниці Директорія прийняла рішення перервати переговори з РНК РРФСР, оскільки вони не є конструктивними.

13 лютого – у Вінниці сформований новий склад Ради міністрів УНР: голова – С. Остапенко, члени – О. Шаповал, Г. Чижевський, С. Федак, І. Фещенко-Чопівський, Є. Архипенко, К. Мацієвич, Д. Маркович, П. Пилипчук, І. Огієнко, І. Липа, О. Корчак-Чепурківський, М. Білінський, А. Ревуцький, О. Назарук, Д. Симонів, М. Корчинський.

14 лютого – у Вінниці заарештовані керівники більшовицького повстання проти Директорії (початок планувався 15 лютого), внаслідок чого виступ у місті та повіті не відбувся.

Ніч з 14 на 15 лютого – у Могилеві-Подільському почалося більшовицьке повстання. До повсталих приєдналися окремі частини 58-го полку Директорії. На середину дня у місті було оголошено про встановлення радянської влади. Але через кілька годин до Могилева підійшли переважаючі загони козаків і ліквідували виступ.

17 лютого – у Вінниці прийнято декларацію Директорії до урядів країн Антанти та США з проханням про допомогу у боротьбі з більшовиками.

24 лютого – у Вінниці спеціальною постановою Директорії запроваджено посаду наказного отамана (призначено О. Грекова) для безпосереднього керівництва діючими частинами армії УНР, за головним отаманом С. Петлюрою залишалося загальне керівництво всією армією.

5 березня – у Вінниці відбулась Державна нарада УНР за участю членів Директорії, Уряду, комісій Конгресу трудового народу, представників політичних партій і громадських організацій. Обговорювались домагання Антанти змінити склад Директорії шляхом відставки С. Петлюри та П. Андрієвського. Нарада доручила С. Остапенку повідомити представників Антанти, що зміна складу Директорії може відбутися лише відповідно до законів УНР. Одночасно декларувалося бажання УНР спільно з Антантою боротися проти більшовиків.

6 березня – переїзд Директорії та Уряду УНР з Вінниці до Жмеринки.

7 березня – після запеклого бою війська Директорії залишили Козятин. Радянські війська рушили на Вінницю.

10 березня – у Жмеринці Директорії вручено ультимативні вимоги ЦК УПСР (центральна течія) припинити переговори з Антантою і відновити їх з радянською Росією, визнавши попередню радянську форму влади в Україні. Дещо згодом до цих вимог приєдналися українські соціал-демократи.

12 березня – переїзд Директорії та Уряду УНР з Жмеринки до Проскурова.

13 березня – у Жмеринці по-більшовицькому настроєні робітники залізничного депо виступили проти влади Директорії. Виступ придушено. У Проскурові прийнято декларацію січових стрільців, які проголошували, що стоять на платформі самостійності України, водночас “із запалом підтримують радянську владу на місцях, яка заводить лад і порядок”, запевняли, що йшли, йдуть і йтимуть за народом. Відступ від Козятина до Проскурова вони пояснювали потребою власної реорганізації.

14 березня – у Проскурові відбулася чергова Державна нарада УНР. Заслуховувався звіт Уряду (С. Остапенко), дискутувалися питання про переговори з Антантою.

15 березня – у Проскурові прийнято рішення Директорії продовжувати переговори з Антантою і не відновлювати – з більшовиками. Того ж дня сюди для переговорів з Директорією прибула делегація Західноукраїнської Народної Республіки на чолі з Є. Петрушевичем.

18 березня – внаслідок обхідного маневру і штурму більшовицькі війська захопили Вінницю. Утворюється міський ревком, невдовзі проходять вибори міськради, до виконкому якої обрані Г. Біллер, О. Снєгов, Б. Фенглер, Головатенко, Спектор, Журавльов, Корабчук, Анфіногенський та ін.

20 березня – після короткочасного бою більшовицькі війська захопили Жмеринку.

21 березня – внаслідок цього Південно-Західний фронт відрізаний від решти армії. Його командування у Вапнярці створює ревком (Волох, Донич-Донченко, Загородовський, Колодій, Осмяловський), який заявив про підтримку радянської влади. Війська більшовиків взяли Літин, захопивши в полон Чорноморську дивізію Директорії.

Остання третина березня – в містах Поділля спалахують повстання проти влади Директорії. У Могилеві-Подільському та Могилівському повіті, Ямполі, Ялтушкові, Барі проголошено радянську владу. Румунські війська форсували Дністер, захопили територію між Тирасполем і Могилевом-Подільським.

Березень – оформилися більшовицькі парторганізації у Барі, Брацлаві, Жмеринці, трохи пізніше – в Ольгополі. Роботу партійних осередків об'єднує Подільський губернський комітет (секретар – О. Снєгов).

Кінець березня – середина квітня – в селах Вінницького, Брацлавського, пізніше Літинського повітів утворюються комітети бідноти. У Вінниці виконком міської ради приступив до роботи. Через кілька днів він узяв на себе функції губвиконкому. Коли до Вінниці приїхав М. Тарногородський, його кооптовано до більшовицької фракції і незабаром обрано головою Подільського губвиконкому. Подібні процеси відбуваються у Барі, Немирові, Літинському та Ямпільському повітах. Більшовиків обирають до виконкомів місцевих Рад. Націоналізуються цукрові, спиртові заводи, інші підприємства. У Вінниці працюють взуттєва фабрика “Яструб”, насіннєвий завод, механічні майстерні тощо, розпочато відбудову суперфосфатного заводу. Керівництво промисловістю та її організація покладені на новоутворену Подільську губернську раду народного господарства (Подгубраднаргосп). При губернському та повітових ревкомах (пізніше Радах) відкрито відділи народної освіти. Керівництво школами перейшло до педагогічних рад. В усіх навчальних закладах запроваджується викладання українською мовою. Подільський губревком видав розпорядження про охорону пам'яток старовини й мистецтва.

Початок квітня – у Вінниці реорганізовано більшовицьку парторганізацію. До складу новообраного парткому ввійшли Я. Тимощук, О. Снєгов, Б. Фенглер, Мовецький, Юрченко, Шидловський, Віллер.

Середина квітня – у Немирові відкрито сільськогосподарське училище. Губземвідділ зобов’язав повітові відділи вжити заходів щодо постачання його необхідними матеріалами.

16 квітня – внаслідок неможливості дійти згоди з радянським командуванням частини Південно-Західного фронту зі штабом у Вапнярці після тривалих переговорів з румунською владою перейшли Дністер в районі Тирасполя і були роззброєні румунами.

8-10 травня – у Вінниці відбулась III Подільська конференція КП(б)У (вперше легально). Заслухано доповідь О. Снєгова про діяльність губкому з вересня 1918 р. Делегати обговорили нові завдання партійної організації. До складу губпарткому ввійшли М. Тарногородський,О. Снєгов, Є. Філіпов (Едельштейн), Петрунь, Сахаров, Вайнштейн, Мануйлов, Макар.

Травень – радянське будівництво на Поділлі зазнає численних труднощів. Ревкоми і комбіди не завжди мають між собою зв'язок, діють неузгоджено. Для відкриття фабрик і заводів, заготівлі продовольства, налагодження шкільної справи і санітарно-медичного обслуговування населення бракує коштів, не вистачає досвідчених кадрів. Люди, надіслані з центру, не знали місцевих умов, конкретних обставин, іноді відверто нехтували українською мовою, зневажали національні звичаї та традиції. Селяни дедалі частіше незадоволені земельною політикою радянської влади. На Поділлі земля, конфіскована у поміщиків, які сіяли цукрові буряки, а також у цукрових і винокурних заводів, за декретом раднаргоспу України перейшла до держави, а не у власність селян. Тут заплановано створити 52 радгоспи (32 з них незабаром почали функціонувати), а також засновано 22 комуни і 8 трудових артілей. За рішенням III з'їзду КП(б)У від участі в роботі ревкомів і Рад було усунуто боротьбистів, які користувалися великим авторитетом у подільських селян. Ці дії радянської влади активізували прибічників Директорії. Численні загони, які залишалися на Поділлі, поповнені свіжими силами, що просочувалися крізь лінію фронту, очолювані досвідченими командирами – такими, як отамани Волинець, Шепель, Зелений, Сарана, – розпочали партизанську боротьбу. Вони налічували по кілька сотень, а іноді й тисяч бійців, озброєних не лише гвинтівками та шаблями, а й кулеметами і гарматами, захоплювали цілі повіти, мобілізовували місцеве населення, забирали коней, продовольство. Так, загін Волинця захопив Гайсин, а потім і повіт, прагнучи утворити тут Гайсинську округу. Вибухнули антирадянські заколоти також у Балтському, Ольгопільському, Ямпільському та Летичівському повітах.

23 травня – загін отамана Шепеля, який контролював Літинський повіт, спробував взяти Вінницю, де не було регулярних військ. Робітнича дружина відстояла місто. В бою загинув Є. Едельштейн, член губпарткому.

Початок червня – з Вінниці М. Тарногородський у доповідній записці до ЦК КП(б)У повідомляє: “Місцевих сил майже немає, завідуючі відділами партійні товариші – приїжджі. Агітацію й політичну роботу в військах поставлено погано. В багатьох частинах немає політкомів. Не краще налагоджено зв'язок з селами та повітами. Поділля й Вінниця зокрема кишать контрреволюціонерами. Починаючи з перших чисел травня, нормальної роботи не вели або вели дуже слабо. Причина – контрреволюційні повстання. Почалися в Гайсинському повіті, потім – Брацлавському, Ольгопільському, Літинському і під Вінницею... Якщо на Поділля не буде звернуто серйозної уваги, ми можемо втратити його і створити контрреволюційне вогнище”.

4-6 червня – контрнаступ військ УНР проти більшовицьких частин.

9 червня – на заході Поділля відбувся заколот військ УНР під керівництвом отамана П. Болбочана проти влади головного отамана С. Петлюри. П. Болбочан заарештований, 11 червня засуджений, 28 – розстріляний біля ст. Балин.

29 червня – у губернській пресі публікується меморандум громадських діячів Поділля до Директорії УНР про ряд недоліків в роботі вищої влади з вимогами реформувати її в “тимчасове одноособове президентство з певною тимчасовою конституцією”, сформувати кабінет міністрів не за партійним, а за професійним принципом, для чого негайно скликати Державну нараду.

Перші дні липня  армія Директорії оволоділа Жмеринкою, куди для керівництва військами прибув С. Петлюра. Запеклі бої тривають на південь від Вінниці. Разом із свіжими частинами сюди прибув комісар у військових справах УСРР М. Подвойський. Злам ситуації на фронті на користь радянських військ.

6 липня – війська Директорії залишили Браїлів (нині Жмерин. р-н) і Гнівань (нині Тиврів. р-н).

8 липня – після кровопролитного бою війська Директорії залишили Жмеринку.

9 липня – радянські війська захопили ст. Ярошенка і з'єдналися з частинами, що наступали від Вапнярки. Залізничний шлях на Одесу опинився в руках більшовиків.

11 липня – продовжуються вибори до Рад. Виконкоми Рад діють у Барі, Брацлаві, Вінниці, Гайсині, Могилеві-Подільському, Ольгополі, Тиврові, Ямполі.

Середина липня – війська Директорії контролюють лише Кам'янецький і Новоушицький повіти Поділля. На них тиснуть значно переважаючі радянські війська. В умовах бойових дій зупинились майже всі підприємства, більшість радянських установ не функціонують. Голова Подільського губпродкому писав до Наркомату продовольства: “Стан заготівлі й постачання хліба та зернового фуражу в Подільській губернії в даний час не можна визначити інакше, як катастрофічним: хліб нізвідкіль не надходить, всякий зв'язок з повітами перервано, більша частина губернії охоплена воєнними діями”. На території Могилівського повіту з'явилася партизанська частина з більш як 1000 бійців під командуванням полковника армії УНР Волощука. Партизанські загони УНР розгортаються в Брацлавському, Ольгопільському та Ямпільському повітах.

15 липня – з Вінниці М. Тарногородський повідомляє ЦК КП(б)У: “З наближенням петлюрівського фронту до Вінниці посилився повстанський рух у східній частині губернії, тепер у північній частині Вінницького і Брацлавського повітів оперують банди Тютюнника та григор'євці, що прорвалися з Київської губернії, в Літинському – Шепеля, а в Гайсинському, Ольгопільському, Балтському – Волинеця... Становище набирає більш критичного характеру, ніж у травні... В усій губернії радянську, партійну і військову організацію зруйновано, а виняток – одна Вінниця. Продовольча криза доходить до крайніх меж... Здійснити заготівлі на території, вкритій повстанськими бандами, без надійної збройної сили неможливо”.

16 липня – 45-тисячна Українська Галицька армія (УГА) за наказом Є. Петрушевича, проголошеного диктатором Західноукраїнської Народної Республіки, почала переправлятися через Збруч (внаслідок рішення Паризької мирної конференції дозволити польському уряду окупацію ЗОУНР) і рушила на Поділля. Злам ситуації на фронті на користь Директорії. Користуючись послабленням радянських військ, частина яких передислокована на денікінський фронт, об'єднані армії Директорії та УГА переходять у наступ з метою роз'єднати частини 12-ї радянської армії, розгромити їх і вийти до Києва та Одеси. Головний удар націлено на стик 44-ї та 45-ї дивізій, що здебільшого тримали фронт на Поділлі.

Друга половина липня – на всій території Поділля тривають бої об'єднаних армій УНР, партизанів і повстанців проти радянських військ.

28 липня – частини армії УНР займають Могилів-Подільський.

9 серпня – частини армії УНР оволодівають Жмеринкою.

11 серпня – війська УНР вступають до Вінниці. В Кам'янці-Подільському відбувся з'їзд губерніальних і повітових земств, на якому гостро критиковано соціалістичну діяльність Уряду УНР.

Друга половина серпня – активний наступ військ УНР на всій території Поділля. 44-у і 45-у радянські дивізії роз'єднано. Остання відступає на південь разом з 47-ю і 58-ю. Пробиваючись до своїх, вони ведуть важкі бої з військами УНР і повстанцями біля Рудниці, Крижополя, Жабокрича, Бершаді. В район Гайсина-Крижополя-Рудниці вийшла група денікінських військ. Згідно з наказом штабу головного отамана частини армії УНР не вдаються до ворожих акцій щодо неї. Командування зосереджує головні військові сили УНР на київському напрямі.

31 серпня – зайнявши Київ, війська УНР на чолі з генералом А. Кравсом того ж дня залишили його на вимогу денікінців під командуванням генерала Бредова і розташувалися на лінії Козятин-Бердичів-Житомир.

Серпень – на Поділлі з'явились частини польського війська.

7-9 вересня – у Вінниці відбулась конференція Української партії соціалістів-революціонерів. Після гострих дебатів стосовно принципу парламентарної демократії як політичної лінії партії ухвалено резолюцію щодо реформування органів місцевого самоврядування.

Перша половина вересня – денікінці розпочинають військові дії проти армії Директорії. На Поділлі вони просуваються вздовж залізниці Київ-Козятин-Вінниця, а також з півдня від Балти, Ямполя на Крижопіль, Рудницю, Гайсин, Жабокрич, Бершадь. На захопленій території відновлювався порядок “єдиної й неділимої Росії”, закривались українські школи, заборонявся друк українською мовою. Селяни відповідають на це саботажем заготівлі продовольства, ухилянням від мобілізації, стихійними повстаннями (зокрема в Могилівському та Летичівському повітах).

20 вересня – у Жмеринці підписано угоду між армією УНР і повстанськими загонами Н. Махна. Махновці мали тримати окрему ділянку фронту, одержувати допомогу зброєю та боєприпасами, розміщувати своїх поранених і хворих на тиф у шпиталях армії УНР.

Кінець вересня – на Поділлі запеклі бої частин армії УНР проти денікінців (рішення про це ухвалено спільним засіданням урядів УНР і ЗОУНР 23 вересня).

1 жовтня – С. Петлюрою підписано перемир'я з Польщею, внаслідок якого Ю. Пілсудський активізував переправу через Збруч на Поділля частин своєї армії.

Друга половина жовтня – денікінські війська наступають на Жмеринку, Немирів, Тульчин. Командування УГА (генерал Тарнавський) веде переговори з генералом Шіллінгом про умови переходу на бік А. Денікіна. Триває партизансько-повстанська боротьба селян Поділля проти окупантів.

28 жовтня – у Вінниці відбулася військова нарада штабу головного отамана та командування УГА за участю С. Петлюри та Є. Петрушевича, на якій галичани заявили, що не бажають воювати проти денікінців.

4 листопада – у Жмеринці скликано військову нараду за участю Директорії, Уряду та вищого командування армії УНР і УГА. Йшлося про стан армій і прагнення галичан до союзу з А. Денікіним.

6 листопада – підписано угоду про перехід УГА на бік А. Денікіна, що стала однією з причин поразки армії УНР в боротьбі проти денікінців.

2 грудня – на нараді головного отамана С. Петлюри з членами Уряду і представниками вищого командування армії УНР вирішено перейти до партизанської боротьби, вироблено директиви військовій делегації УНР до командування Червоної Армії.

3 грудня – відозва Уряду УНР до населення України про критичне становище держави і перехід на “інші способи боротьби за нашу державність”. “Правительство республіки, – говориться в ній, – для державного діла перебуватиме в певному місці, щоб, маючи зв'язок з народом і військом, керувати справами України”.

24 грудня – у Вінниці підписано договір про об'єднання Наддніпрянської армії з УГА (не був реалізований).

 

Уклали В.П. Воловик, О.В. Воловик


Вінниця – тимчасова столиця Директорії УНР 

Станович, М. Злука зароджувалась у... Вінниці : [в період Директорії] / М. Станович // Вінниччина. – 1992. – 15 серп. – (Спец. вип. газ. “Вінниц. газ.”).

Станович, М. Таємниці готелів “Савой”, “Бель-Вю”, “Континенталь”... : [Вінниця в період Директорії] / М. Станович // Вінниччина. – 1992. – 21, 29 серп. – (Спец. вип. газ. “Вінниц. газ.”).

Станович, М. З Петром Першим чи з Іваном Мазепою? : [Вінниця 1919 р.] / М. Станович // Вінниччина. – 1992. – 19 верес. – (Спец. вип. газ. “Вінниц. газ.”).

Новінський, Л. Столиця України – Вінниця? / Л. Новінський // Подолія. – 1993. – 15 квіт. – С. 4.

Питюк, В. Столиця – Вінниця? : [місто часів Директорії] / В. Питюк // Старожитності. – 1993. – № 13/14. – С. 22.

Філонов, Л. Дай, Боже, пам’яті нащадкам : історико-докум. нариси / Л. Філонов. – Вінниця, 1995. – 32 с.

Із змісту: Вінниччина в добу Директорії: 1919-1920 рр. / хронол. табл. уклав А. Малигін. – С. 27-28 ; Хроніка діяльності уряду УНР у Вінниці. – С. 29.

Готель “Савой” (нині готель “Україна”)

Лазаренко, В. Вінниця – столиця України : [місто в період Директорії] / В. Лазаренко // Півден. Буг. – 1995. – Берез. (№ 3/4). – С. 6.

Була і Вінниця столицею : [історія м. Вінниці 1919 р.] // Панорама. – 1996. – 31 січ.

Копиленко, О. “Друга” УНР: спроба історико-теоретичного аналізу : [про діяльн. Директорії у Вінниці. Груд. 1918, лют. 1919] / О. Копиленко, М. Копиленко // Право України. – 1996. – № 8. – С. 54-60.

Лисий, А. Як Україна йшла до своєї незалежності : [є про Вінницю часів Директорії] / А. Лисий // ДТП. – 1996. – 24 серп. – С. 2.

Малигін, А. Симон Петлюра на Вінниччині : [1919-1920 рр.] / А. Малигін // Нар. газ. – 1996. – Серп. (№ 34). – С. 6.

Киян, Е. Вінниця 80 літ тому, в рік української революції / Е. Киян // Панорама. – 1997. – 3 груд.

Полуведько, О. Директорія – перший крок до незалежності : [про перебування та діяльн. Уряду УНР у Вінниці 1919 р.] / О. Полуведько // Подолія. – 1998. – 17 груд. – С. 2 : фото.

Лисий, А.К. До питання про перебування Директорії в Вінниці у лютому-березні 1919 р. / А.К. Лисий, О.Г. Лойко // Україна: минуле, сьогодення, майбутнє : зб. наук. пр. / ред. кол. : П.С. Григорчук та ін. – К., 1999. – С. 201-207.

Солдатенко, В.Ф. “Вінницькі щаблі” державного проводу УНР : [Вінниця тричі ставала столицею Директорії протягом визвол. змагань укр. народу] / В.Ф. Солдатенко // Україна: минуле, сьогодення, майбутнє : зб. наук. пр. / ред. кол. : П.С. Григорчук та ін. – К., 1999. – С. 3-15.

Від урядового кабінету до готельного номеру : [з 2 лют. по 6 берез. 1919 р. Вінниця була неофіц. столицею держави. В готелі “Савой” зберігся каб., де проводились засідання уряду] // Голос України. – 1999. – 4 лют. – С. 8.

Даниелян, С. “Винница. Февраль 1919 года. Гостиница “Савой”...” / С. Даниелян // Новини Вінниччини. – 1999. – 4 лют. – С. 2.

Сугак, В. Згадай, Віннице, як ти столицею була… : [події 1919 р. у місті] / В. Сугак // Вінниц. відом. – 1999. – 25 лют. – С. 4.

Сергійчук, В. Невідомі документи великого державника України : [С. Петлюри 1917- 1922 рр.] / В. Сергійчук // Пам’ять століть. – 1999. – № 3. – С. 6-50. Із змісту: [Поділля]. – С. 10, 26, 45.

Завальнюк, К. У наших краях бував не раз : [С. Петлюра] / К. Завальнюк // Вінниччина. – 1999. – 22 трав.

І Вінниця столицею була : [у 1919 р. Є фото мемор. дошки на готелі “Україна”] // Вінниц. відом. – 2000. – 27 січ. – С. 3.

Філонов, Л. “Савой”: маємо за честь…” : [про тимчасове перебування уряду УНР у Вінниці в 1919 р.] / Л. Філонов // Вінниччина. – 2000. – 22 серп. – С. 4.

Козак, І. Вінниця – лютий 1919 : [сторінки історії] / І. Козак // Поділ. зоря. – 2001. – 27 верес. – С. 4 : фото.

Блаженний, В. Вінниця була столицею України..., а уряд Симона Петлюри знаходився у готелі “Савой” / В. Блаженний // Правозахисник. – 2002. – № 1. – С. 10.

Татарин, М. Незасвоєні уроки 1919-го : [Директорія у Вінниці] / М. Татарин, М. Овчарук // Вінниц. відом. – 2002. – 20 лют. – С. 4.

Меморіальна дошка на готелі “Україна” (колишній “Савой”)

Станович, М. Тимчасова столиця України: Такою Вінниця була декілька разів протягом визвол. змагань укр. народу 1917-1920 рр. / М. Станович // Подолія. – 2002. – 27 лют. – С. 7.

Янчук, В. Симон Петлюра і вінницькі реалії / В. Янчук // Правозахисник. – 2003. – № 4. – C. 26-27.

Добринська, Л. У Вінницю на білому коні в’їхав Симон Петлюра – 85 років тому / Л. Добринська // 33 канал. – 2004. – 11 лют. – С. 4.

Завальнюк, К. Симон Петлюра – воїн духу та честі : [про діяча визвол. руху в Україні, в т.ч. про його перебування у Вінниці] / К. Завальнюк // Вінниц. газ. – 2004. – 27 трав. – С. 6.

Громадсько-політична діяльність Д. Марковича в роки Української революції : [згадується м. Вінниця за часів Директорії 1919 р.] // Рекрут, В. “З людьми і для людей…” : (Дмитро Маркович в укр. нац.-визвол. русі: кінець ХІХ – поч. ХХ ст.). – Вінниця, 2006. – С. 162-238.

Філонов, Л.В. “Савой” – лютий, 1919 : [про перебування Директорії у Вінниці] / Л.В. Філонов // Із плину часу : історико-докум. нариси, публіцистика. – Вінниця, 2006. – C. 37-48.

Кучерук, О. Симон Петлюра – президент УНР / О. Кучерук // Урядов. кур'єр. – 2006. – 13 трав. – C. 11.

Головний отаман військ УНР Симон Петлюра

Вінниця у добу національно-демократичної революції : 1917-1920 // Вінниця : іст. нарис / голов. ред. А.М. Подолинний. – Вінниця, 2007. – Розд. 5. – С. 127-153 : іл.

Марущак, М. Вінниця – столиця Української Народної Республіки (1919-1920 рр.) / М. Марущак // Вінниччина: минуле та сьогодення : краєзн. дослідж. : матеріали ХХІ Вінниц. наук. історико-краєзн. конф. 25-26 жовт. 2007 р. – Вінниця, 2007. – С. 252-256.

Рябчинська, О. Коли Вінниця була столицею України – Уряд Симона Петлюри працював у готелі “Савой” : [Директорія та Уряд УНР у Вінниці] / О. Рябчинська // Погляд. – 2007. – 8-14 берез. – C. 11.

Марущак, М. Вінниця – столиця УНР / М. Марущак // Вінниччина. – 2007. – 15 верес. – C. 4. – (Спец. вип. газ. “Хочу все знати”).

Марущак, М.Й. Симон Петлюра в час перебування Директорії у Вінниці (1919-1920 рр.) / М.Й. Марущак // Наук. зап. Сер. : Історія / Вінниц. держ. пед. ун-т ім. Михайла Коцюбинського. – Вінниця, 2008. – Вип. 13. – С. 63-67. – Бібліогр.: С. 67.

Ковальський, Р. Петлюра повернеться у свій вінницький штаб? : до 90-річчя УНР на стіні приміщення облрадіо встановлять мемор. дошку голов. отаману Директорії / Р. Ковальський // 33 канал. – 2008. – 6 лют. – C. 10.

Петлюра повернеться у свій вінницький штаб // Вінниччина. – 2008. – 19 квіт. – C. 5 : фото. – (Спец. вип. газ. “Хочу все знати”).

Він з природи вождів, що закладали династії : іст. погляд на Симона Петлюру в часи Директорії у Вінниці (1919-1920 рр.) // Вінниччина. – 2008. – 22 трав. – C. 5. – (Спец. вип. газ. “Хочу все знати”) ; Вінниччина. – 2008. – 29 трав. – C. 2. – (Спец. вип. газ. “Хочу все знати”).

Зонова, І. Сто козаків на білих конях – таку “Білу сотню” зібрав у Вінниці Симон Петлюра : [за спогадами Михайла Климчука про минулі часи на Вінниччині] / І. Зонова // Поділ. зоря – 2006. – 4 січ. – C. 3 ; Молодь України. – 2008. – 28 серп.-1 верес. – С. 8, 11 : фото.

Філонов, Л. “Савой”, лютий 1919-го / Л. Філонов // Пульсуючі джерела. – 2009. – 12 лют. – С. 4. 


Вінниця часів Директорії УНР у дзеркалі подільських часописів

Закон про додаткове наділення землею козаків : [листівка]. – Вінниця, 1919.

Статут Вінницького Українського Демократичного Союзу : [листівка]. – Вінниця : т-во “Просвіта”, 1919. *

 ***

Члени Директорії – Андрій Макаренко, Федір Швець, Симон Петлюра, 1919 р.

Подорож Директорії: з Вінниці до Києва : [про урочистий від’їзд Директорії з тимчасової столиці Вінниці до Києва] // Життя Поділля. – 1919. – 1 січ. – С. 4.

Правительство в Виннице : [про приїзд 2 лют. 1919 р. Директорії у місто] // Свобод. Слово. – 1919. – 4 лют. – С. 1.

Причины перенесения столицы в Винницу // Свобод. Слово. – 1919. – 5 лют. – С. 1.

Адреси Міністерств УНР і п.п. міністрів : [у Вінниці] // Вісник УНР. – 1919. – 7 лют. – С. 4.

Закон про землю в Українській Народній Республіці // Вісник УНР. – 1919. – 10 лют. – С. 2.

Переїзд Директорії і Міністерств до Вінниці : [2 лют. 1919 р.] // Життя Поділля. – 1919. – 10 лют. – С. 3.

Шал спекуляції : [у Вінниці, з приїздом сюди центр. урядов. установ, постала дорожнеча на всі речі першої необхідності] // Вісник УНР. – 1919. – 15 лют. – С. 3.

Переговори з Антантою : [Вінниця, 26 лют. 1919 р.] // Життя Поділля. – 1919. – 1 берез. – С. 3.

Діяльність Правительства. Обов’язкове навчання Українською мовою : [М-во  Нар. освіти розіслало всім директорам та пед. радам сер. шкіл листа, в якому нагадує про обов’язкове викл. дисциплін Держ. Укр. мовою згідно з законом 30-1 1919 р.] // Визволення. – 1919. – 12 лип. – С. 2.

Большевицький терор у Вінниці : [про репресії у Вінниці в серп. 1919 р.] // Визволення. – 1919. – 10 серп. – С. 2.

Перебування членів правительства у м. Вінниці : [14 серп. 1919 р.] // Укр. козак. – 1919. – 16 серп. – С. 1.

Е.М. У Вінниці : [про місто в період Директорії] / Е.М. // Козац. голос. – 1919. – 17 серп. – С. 2.

По Україні : [про арешт більшовиками у Вінниці укр. діячів та розстріл Вінниц. ВЧК 3000 людей в 1919 р.] // Укр. козак. – 1919. – 26 серп. – С. 2.

А.Р. Из недавнего прошлого : [про злочин ВЧКа у Вінниці в 1919 р.] / А.Р. // Подол. голос. – 1919. – 31 авг. – С. 2. 

*** 

Йолтуховський, М. Листаючи забуті часописи : [місцева преса 1917-1919 рр. про спробу утворення Укр. держави] / М. Йолтуховський // Подолія. – 1994. – 6 груд.

Галайбіда, А. “Робітнича газета” – як джерело з історії УНР (1918-1920) / А. Галайбіда, М. Стопчак // Тези доп. шістнадцятої Вінниц. обл. історико-краєзн. конф. 11 лют. 1997 р. – Вінниця, 1997. – C. 41-42.

Галайбіда, А. Газета “Вісник Української Народної Республіки” як джерело з історії УНР / М. Галайбіда // Тези доп. і повідомл. вісімнадцятої Вінниц. обл. історико-краєзн. конф. 3 лют. 1998 р. – Вінниця, 1998. – C. 45-46.

Галайбіда, А. Газета “Дзвін” – джерело інформації подолян у 1919 р. / А. Галайбіда // Тези доп. і повідомл. дев’ятнадцятої Вінниц. обл. історико-краєзн. конф. 18 лют. 1999 р. – Вінниця, 1999. – С. 45-46.

Стопчак, М.В. Подільська преса – важливе джерело історії Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. доби Директорії УНР / М.В. Стопчак // Вінниччина: минуле та сьогодення : краєзн. дослідж. : матеріали ХХ Вінниц. наук. історико-краєзн. конф. 27-28 жовт. 2005 р. –


Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2017
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро