ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ 2012 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

Лютий

  1. 90 років тому народився Петро Іванович Наніїв (02.02.1922, с.Біла Ямпіл. р-ну – 11.12.2001, Київ), український прозаїк, поет. Працював літпрацівником районної газети «Наддністрянський колективіст», згодом в обласних газетах «Більшовицька правда», «Чорноморська комуна», в республіканській газеті «Колгоспник України».Учасник Другої світової війни. Безпідставно репресований по звинуваченню в антирадянській пропаганді й причетності до ОУН. Реабілітований у 1957 р. Перші вірші опублікував у 1936 р. У періодиці часто друкувалися оповідання, нариси, гуморески, статті, рецензії. Окремо видав низку збірок лірики, повістей і оповідань. Серед читачів найбільш відомі його історична повість «Тричі продана» (1969) та однойменний роман, який перевидавався кілька разів (1990, 1993, 1996). П.І.Наніїв – член НСПУ з 1997 р.
  • 70 років тому народився Михайло Дмитрович Байдюк (02.02.1942, с.Гранів Гайсин. р-ну), культосвітній працівник, театральний діяч, директор Вінницького академічного обласного театру ляльок (ВАОТЛ), заслужений працівник культури України (2003). 1966 р. закінчив вище військове училище за фахом «інженер-електрик». Друга освіта – історичний факультет Саратовського університету (1974). Проходячи службу в Радянській армії, М.Д.Байдюк довгі роки працював начальником відділу культури ракетної армії. По закінченні служби доля звела його з Вінницьким обласним музично-драматичним театром ім. М.Садовського. А з 1993 р. М.Д.Байдюк, полковник у відставці, обіймає посаду директора Вінницького обласного театру ляльок, який набув статусу академічного (2007). Завдяки наполегливій праці Михайла Дмитровича відбулися кардинальні зміни в діяльності закладу: створено стаціонарну сцену, глядацьку залу на 100 місць, де щосуботи і щонеділі відбуваються лялькові спектаклі для дітей. Завдяки директору трупа театру добре укомплектована творчою молоддю. Значно розширюється географія гастролей театру: Росія, Польща, Румунія, Молдова. М.Д.Байдюк – ініціатор проведення на базі ВАОТЛ Міжнародного фестивалю театрів ляльок «Подільська лялька» (раз на два роки) і є його директором. Відзначений багатьма нагородами, має Подяку Кабінету Міністрів України.
  • 70 років тому народився Василь Максимович Мороз (02.02.1942, с.Озеро Немирів. р-ну), вчений у галузі фізіології, організатор медичної освіти, академік Академії медичних наук України (2010), заслужений діяч науки і техніки України (1993), Герой України (2003). У 1967 р. закінчив Вінницький медінститут за спеціальністю лікар-лікувальник. За розподілом державної комісії був направлений лікарем-терапевтом Шпиківської дільничої лікарні, що в Тульчинському районі. Подальша діяльність В.М.Мороза пов’язана з Вінницьким медуніверситетом: асистент кафедри нормальної фізіології (1968-1969), аспірант цієї ж кафедри (1969-1972), асистент (1972-1976), доцент (1976-1984), професор (1984-1991), завідуючий кафедрою з 1991 р. Призначався вченим секретарем ради університету (1975-1982), заступником декана лікувального факультету (1982-1984), деканом педіатричного факультету (1984-1986), проректором з навчальної роботи (1986-1988). З 1988 р. – ректор Вінницького медичного інституту, а з 1994 р. – ректор Вінницького медичного університету (тепер Вінницький національний медичний університет ім.М.І.Пирогова). У 1994р. В.М.Мороз обраний президентом міжнародної академії інтег-ративної антропології, в 2002 р. – членом-кореспондентом АМН України в галузі фізіології. Автор понад 300 наукових праць, в т.ч. 15 монографій та навчально-методичних посібників, 26 ви-находів. Наукові пошуки В.М.Мороза стосуються досліджень ролі структур головного мозку у формуванні центральних механізмів програмування і контролю довільних рухів; проблеми адаптації, здоров’я населення України та ін. Під керівництвом В.М.Мороза підготовлено 15 докторів та кандидатів медичних наук. При його сприянні і активній підтримці за останні 5 років співробітниками ВНМУ захищено 30 докторських і більше 150 кандидатських дисертацій. В.М.Мороз є головним редактором журналу «Вісник Вінницького медичного університету», членом редколегій журналів «Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія» та «Фізіологічний журнал». Під керівництвом В.М.Мороза медичний університет набув статус національного.
  • 60 років від дня народження Миколи Пан-телеймоновича Бондаря (02.02.1952, с.Люлинці Калинів. р-ну), літературознавця, письменника. Випускник Вінницького педа-гогічного інституту. Деякий час працював у вінницькій пресі, був кореспондентом республіканської газети «Комсомольское знамя». Кандидат філологічних наук, провідний науковий співробітник, завідувач відділу української класичної літератури Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Автор ряду наукових праць. Друкує лірику, оповідання, повісті, виступає як критик, перекладач. Член СПУ (1990).
  1. 75 років тому народився Василь Іванович Діденко (03.02.1937, м.Гуляйполе Запоріз. обл. – 13.04.1990, Київ, перепохов. у Гуляйполі), український поет. З липня 1950 р. по березень 1958 р. його біографія була пов’язана з Вінниччиною: у Погребищенському районі проживали його батьки. Навчався у Погребищі. Закінчив Ширмівську середню школу (Погребищенський р-н), Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка (1959). Відтоді – на редакційній та літературній роботі. Як поет формувався в університетській літстудії імені В.Чумака. Член СПУ (1963). У своїх творах поет звеличував Вітчизну, людину-трудівника, оспівував героїчне минуле українського народу, його видатних синів і дочок. Автор текстів ряду пісень, зокрема, широко популярної «На долині туман». 13 квітня 1990 р. В.Діденко пішов із життя. Вже після поховання праху поета в Києві став відомий його лист – заповіт «Поховайте мене в Гуляйполі». 25 червня 1997 р. завдяки клопотанню близьких людей і численних цінителів його таланту, поет навічно переїхав до своїх земляків і оспіваного ним у віршах містечка. Сьогодні центральна районна бібліотека Гуляйполя носить його ім’я. На будинку, в якому поет народився і жив, відкрита меморіальна дошка.
  2. 75 років від дня народження Никанора Миколайовича Дубицького (05.02.1937, с. Ніверка Кам’янець-Поділ. р-ну Хмельниц. обл.), журналіста, прозаїка-гумориста. Закінчив Хмельницьке медичне училище, Львівський державний університет. Завідував клубом, працював на будовах Кам’янця-Подільського, зубним лікарем на Рівненщині, журналістом. 35 років віддав журналістиці, з них 25 – у Мурованих Курилівцях, займаючи відповідальні посади у Мурованокуриловецькій районній газеті. Першу гумореску опублікував 1952 р. у журналі «Перець». Автор сатиричних та гумористичних книг: «Генеральна репетиція» (К., 1988),«Козирний туз» (О.,1989),«Плач Геракла» (К.,1991),«Дуля з маком» (Вінниця, 1994), «Вони з Придністров’я» (Вінниця, 2000), «Чому тужить сопілка» (Вінниця, 2002), «Притча про дублянку» (Х.,2003), «Вибрик фортуни» (Х.,2005). Окремі твори виходили російською, білоруською й польською мовами. Член НСПУ (1999). Лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Степана Руданського (2007).

6 60 років тому народився Михайло Йосипович Бурбело (06.02.1952, с.Жадани Іллінец. р-ну), фахівець у галузі електропостачання, доктор технічних наук (2005), професор (2006), завідувач кафедри ЕСЕЕМ Вінницького національного технічного університету. 1980 р. закінчив Івано-Франківський інститут нафти і газу за спеціальністю «Електропостачання промислових підприємств, міст і сільського господарства». З 1993 р. працює у ВНТУ. М.Й. Бурбело має понад 150 наукових та навчально-методичних праць, з них 10 авторських свідоцтв і патентів на винаходи СРСР та України, 8 навчальних посібників, 4 монографії. Вчений створив науковий напрям «Інформаційні технології покращення якості електроенергії та ефективності електроспоживання». Під його керівництвом захищені 3 кандидатські дисертації і працюють над їх завершенням 4 аспіранти. Михайло Йосипович – член спеціалізованої Вченої ради по захисту дисертацій за спеціальностями: «Електротехнічні комплекси та системи» та «Електричні станції, мережі і системи». Він – член редколегії журналу «Наукові праці ВНТУ», нагороджений срібною медаллю ВДНГ СРСР.

8 190 років від дня народження Опанаса Васильовича Марковича (08.02.1822, с.Кулажинці Полтав. обл. – 01.09.1867, м.Чернігів), українського фольклориста, етнографа, музикознавця, громадського діяча. Закінчив історико-філологічний факультет Київського Імператорського Університету Св. Володимира (1846). Учасник Кирило-Мефодіївського братства. Протягом 1855-1859 рр. проживав у Немирові, де викладав географію у місцевій гімназії. Був одружений з М.О.Вілінською (Марко Вовчок), сприяв розкриттю її літературного таланту. Записував на Поділлі зразки усної народної творчості різних жанрів – народні пісні і думи, історичні перекази, легенди і казки. Особливу увагу звертав на прислів’я та приказки, яких зібрав близько 50 тис. У Немирові на фасаді будинку колишньої гімназії (тепер середня школа) О.В.Марковичу встановлено меморіальну дошку.

12 100 років тому (1912) Вінницька міська управа уклала угоду з російським товариством «Всеобщая компания электричества» на будівництво трамвайних шляхів у Вінниці.

• 80 років тому народився Степан Павлович Колесник (12.02.1932, с.Мончинці Калинів. р-ну), український публіцист, журналіст. Служив на флоті; у 1952-1953 рр. працював у Шаргородському РК ЛКСМУ. Протягом 1953-1958 р. навчався на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Працював у редакціях газет «Молодь України», «Патріот Батьківщини», «Радянська Україна», «Літературна Україна», журналів «Україна», «Новини кіноекрана», на кіностудії ім. О.Довженка, у видавництві «Молодь». З 1980 р. – викладач, з 1986 р. – доцент факультету журналістики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Член СПУ та СЖУ. Головував у Київській організації Спілки письменників України та був секретарем Спілки письменників України. Був кандидатом у народні депутати України у 1998 р. Автор книг: «Медозбір» (1967), «Яблуневі кордони» (1968), «Доброкут» (1975),«Живу після смерті» (1980), «За Десною жито половіє» (1982),«На Севере жарко» (1983), «Довга кладка через літа» (1990), «Куди пливе ескадра?», «Обкрадені села» (1992). Пише кіносценарії. Журналіст газети «Сільські вісті». Лауреат Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка (1992) за книгу «Обкрадені села», загальнонаціонального конкурсу публікацій у ЗМІ на тему реформування земельних відносин в Україні «Моя Земля» (перша премія у номінації «Земля як суспільна цінність» (2003)).

  1. 120 років від дня народження Марії Іванівни Литвиненко-Вольгемут (13.02.1892, Київ – 03.04.1966, там же), української співачки, педагога, народної артистки СРСР (1936). У 20-х рр. жила і працювала у Вінниці. Одна із засновників Харківського українського театру опери та балету (1925-1935). Солістка Київського театру опери та балету (1935-1953). З 1944 р. – професор Київської консерваторії. Відома як виконавиця українських народних пісень.
  • 70 років тому (1942) розпочалося примусове виве-зення українського населення на роботу у гітлерівську Німеч-чину, в т.ч. з Вінниччини.

14 *День народження Марії Оксентіївни Руденко (14.02.1915, с.Слобода-Яришівська, нині Могилів-Поділ. р-ну – 14.05.2003, с.Слобода-Яришівська), педагога, фольклористки, етнографа, краєзнавця, майстрині ужитково-декоративного мистецтва, керівника самодіяльного народного ансамблю «Горлиця», заслуженого працівника культури УРСР (1970), лауреата премії ім. П.Чубинського (1992). На вшанування пам’яті видатної землячки у Могилеві-Подільському щорічно проводиться фольклорне свято «Пам’яті Марії Руденко». З 1993 р. щотри роки тут же проводиться Всеукраїнське свято народного мистецтва «Українська витинанка». Найближче, Шосте, відбудеться у травні 2014 р. Кримський астроном М.Черних відкрив малу планету, яку назвав на честь Марії Оксентіївни Руденко – «Горлиця».

15 105 років (1907) тому було відкрито Вінницьку міську публічну бібліотеку ім. М.В.Гоголя, нині це обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А.Тімірязєва. 2007 р. колектив бібліотеки відзначив 100-літній ювілей свого закладу. Так почався відлік історії другого століття діяльності обласної наукової бібліотеки. З цього часу колективом зроблено чимало добрих справ, започатковано низку нових проектів, що стосуються наукової, науково-методичної, видавничої, соціокультурної, маркетингової, рекламної діяльності, розвитку та поглиблення процесів інформатизації, роботи з кадрами.

Традиційними стали науково-практичні конференції краєзнавчого змісту всеукраїнського та міжнародного значення, які проводяться кожних два роки. Високу оцінку отримала монографія з історії бібліотеки «Вінницька ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва в контексті історії та інноваційному поступі сьогодення» (Вінниця, 2007), підготовлена редакційною колегією до її ювілею. У 2008 р. побачив світ найповніший в Україні науково-допоміжний покажчик, присвячений 70-річчю від дня народження поета-земляка, Героя України В.С.Стуса «Постать Василя Стуса над плином часу». Започатковано нове видання – альманах «Подільський книжник», три випуски якого побачили світ за підтримки Вінницької облдержадміністрації, і вже завоювали свого читача. Продовжувалася підготовка і випуск посібників із серії «Наші видатні земляки», перші випуски видань із нових серій – «Творчі імена Вінниччини», «Діячі культури і мистецтв Вінниччини». Резонансним став бібліографічний покажчик, присвячений 150-річчю від дня народження вінницького архітектора Г.Г.Артинова «Творець архітектурної історії Вінниці початку ХХ століття» з електронним додатком архівних матеріалів.

Вагомою була проектна діяльність бібліотеки. Останнім здобутком став грант програми «Бібліоміст». 2010 р.на її базі було відкрито обласний тренінговий центр, у якому пройшли навчання біля 200 бібліотечних працівників та майже 100 мешканців Вінниччини.

Цікавою і різноплановою є соціокультурна діяльність бібліотеки. Продовжуються традиційні творчі акції: Стусівські та Кирило-Мефодіївські читання, «Мови різні – душа одна» (до Дня рідної мови), до Дня української писемності та мови, Дня Європи. До послуг користувачів традиційні та електронні каталоги.

На сьогодні в структурі бібліотеки функціонують 20 відділів і секторів. Забезпечують її діяльність майже 140 працівників, з яких 106 спеціалістів (серед них 59 – з вищою бібліотечною освітою). Очолює бібліотеку з 2007 р. висококваліфікований фахівець, менеджер інноваційних проектів, науковець Наталія Іванівна Морозова.

Фонд «Тімірязєвки» складає понад 940 тис. видань майже 50 мовами світу, в т.ч. біля 500 тис. книг, понад 300 тис. журналів, 31 тис. підшивок газет, 27 тис. нотних видань. Щорічно до фонду надходить біля 17 тис. нових документів. Бібліотека передплачує щорічно 850 назв періодичних видань, які відображаються у довідково-бібліографічному апараті, в тому числі електронних базах даних. Протягом року бібліотека обслуговує до 40 тис. користувачів, які опрацьовують понад 800 тис. різноманітних документів. Кількість відвідувань складає 190-200 тис. Середньорічне число віртуальних відвідувань становить понад 65 тис. Веб-сайт бібліотеки: http://www.library.vn.ua.

• 75 років тому народився Дмитро Іванович Власійчук (15.02.1937, с.Малятинці Кіцман. р-ну Чернівец. обл.), український художник, корифей подільської витинанки, винахідник технології у жанрі флористики на оксамиті. По закінченні Вижницького художнього училища (1963) пов’язав життя і творчість з Поділлям, зокрема з м.Хмільник, працюючи у Хмільницькій ЗСШ №1 викладачем відділу образотворчого мистецтва Хмільницької школи естетичного виховання. Удостоєний почесного звання «Відмінник народної освіти». У доробку майстра – 2000 унікальних виробів, які експонувалися на майже 100 персональних виставках. Його витинанки ілюструються в книгах, зокрема в кіноповісті Василя Остапова «Та понесу з України». Роботи майстра знаходяться у Вінницькому обласному художньому музеї, Могилів-Подільському будинку народної творчості, картинній галереї Вінницького політехнічного університету, приватних колекціях в Польщі, Румунії, Англії, США та Канаді. На батьківщині майстра в с. Малятинці Чернівецької області створена кімната-музей. Член Спілки майстрів народного мистецтва України.

16 65 років від дня народження Анатолія Павловича Бурдейного (16.02.1947, м.Ужгород Закарпатської обл.), художника, скульптора. Закінчив Львівський державний інститут декоративного та прикладного мистецтва, відділ художньої кераміки (1972). Працює у галузі монументальної та у різних жанрах станкової скульптури – портрет, оголена модель, символічні та сакральні сюжети. Основні твори: панно «Антична медицина» (1984); «Марія» (1992); «Муза», за мотивами твору М.Гумільова «Чарівна скрипка» (1993); «Поцілунок Іуди», «Шлях на Голгофу» (1993); проекти низки пам’ятників; пам’ятник Василю Стусу, встановлений 2002 р. у м.Вінниці. Учасник обласних, республіканських, всесоюзних виставок з 1972 р. Тричі висувався на здобуття Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка за пам’ятник В.Стусу. Член Вінницької організації НСХУ з 1977 р.

17 75 років тому (1937) у Липовці відбувся перший районний шаховий чемпіонат.

  1. 90 років тому народився Володимир Кирилович Карпеко (18.02.1922, м.Козятин – 07.02.1993, Москва), російський поет, заслужений працівник культури Бурятії, лауреат премії ім.О.Фадєєва (1981), член Спілки письменників СРСР (1955). У 1957 р. закінчив літературний інститут ім. М.Горького в Москві. Друкувався в альманасі «Крим», журналах: «Огонек», «Смена», «Советский моряк», «Советская Украина». 1950 р. вийшла в світ перша книга «Широкая дорога», пізніше: «Алексей Большаков», «Про мальчика Петю», «Ещё про это» (1954). У наступні роки побачили світ ряд його віршованих збірок. Поет із задоволенням писав на замовлення слова пісень до кінофільмів тих часів – «Орлёнок», «Гори, моя звезда», «Страницы былого», «Голубая стрела», «Обгоняющая ветер», «Ч.П.», «Хроника пикирующего бомбардировщика». Проживаючи в Москві, постійно підтримував зв’язки із земляками.

21 90 років тому народився Валентин Клименті-йович Шевчук (21.02.1922, с.Дубові Махаринці, тепер Козятин. р-ну – 07.02.1945, Мюлле-Тюренбург (Прусія), похований у братській могилі в селищі Черепаново Зеленоград. р-ну Калінінград. обл.), Герой Радянського Союзу. На фронті – з червня 1941 р. Воював на різних фронтах. Особливо відзначився гвардії старшина, командир гармати Гвардійського артилерійського полку у боях на території Прусії. Звання Героя Радянського Союзу нашому земляку присвоєно посмертно 26.06.1945 р.

  1. 70 років тому народився Петро Йосипович Головатюк (23.02.1942, с.Рогізна Тиврів. р-ну – 30.09.2007, Вінниця, похований у рід. селі), український поет. 3 1973 р. жив і працював у Вінниці. У 1980 р. дебютував з віршами на шпальтах республіканських, вінницьких обласних і районних газет. Автор поетичних збірок, книг «Стежка до матері» (1987), «Жарини пам’яті моєї» (1991), «Сніг на калині» (1993), «Любов і біль: сонети» (1999), «Материнське серце» (1996), «Я купив би Вам, панно, півсвіту…». Член НСПУ (1996).
  • 60 років від дня народження Олени Геннадіївни Кізімової (23.02.1952, с.Нексікан Магадан. обл.), художника декоративно-прикладного мистецтва. 1976 р. закінчила художній факультет Московського технологічного інституту. Працює у техніках художнього текстилю – батику, гобелену, об’ємного гобелену. Учасниця обласних та всеукраїнських виставок з 1976 р. Персональні виставки художниці пройшли в Національному історичному музеї (м.Київ,2001), Вінниці (2002). Твори зберігаються у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї та музеї культурно-художнього центру Вінницького національного технічного університету. Мисткиня – член Вінницької організації НСХУ з 1992 р.
  1. 100 років тому народився Яків Борисович Давидзон (27.02.1912, смт Муровані Курилівці – 26.01.1998, м.Вустер, США), український фотомитець. Фотокореспондент з 1937 р. Працював у республіканській газеті «Колгоспник України», у фотохроніці РАТАУ. З перших днів Великої Вітчизняної війни – фотокореспондент газет Південно-Західного фронту. У 1942 р. був переправлений через лінію фронту до партизанів, знімав бойові операції партизанських з’єднань. По війні довгі роки працював фотокореспондентом газети «Радянська Україна» (пізніше «Демократична Україна»). Виконуючи відповідальні завдання редакції, ведучи власний творчий пошук, наш земляк мовою фотографії показав цілу епоху у житті народу, залишив нам живий, емоційний портрет свого сучасника. Заслуги Я.Б.Давидзона на газетній ниві були високо оцінені: йому присвоєні звання «Заслужений працівник культури УРСР», «Заслужений журналіст УРСР» (1987). Першим серед фотопубліцистів України став лауреатом Державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка (1977). Автор фотоальбому: «Уходили в поход партизаны» (1975), нарисів «Орлята партизанских лесов» (1980, 1984, 1990), фотокниги «Незабываемое» (1982). Багато знімав українських кінематографістів. З 1994 р. мешкав у м.Вустері (США), там і помер.

• 80 років тому (27.02.1932) постановою 4-ї позачергової сесії ВУЦВК ХІІ скликання разом із ще чотирма областями була утворена Вінницька область. До її складу тоді увійшли 71 адміністративно-територіальна одиниця: 2 міста обласного підпорядкування (Вінниця, Бердичів) та 69 районів сучасних Хмельницької, Вінницької та частини Житомирської областей. Її територія займала 5 млн. 249 тис. га землі, на якій проживало 5,1 млн. чоловік. Вінницька область вважалася найбільш заселеною частиною України. Були утворені нові органи місцевого самоврядування: обласні відділи: фінвідділ, постачання, наросвіти, охорони здоров’я, зв’язку облпромвідділ, облкомунгосп, обласна прокуратура, суд та ін. 4 квітня 1934 р. було ліквідовано Староміську сільраду, а Старе місто приєднане до міської смуги м.Вінниця. У 1937 р. з утворенням Кам’янець-Подільської та Житомирської областей до них відійшла значна частина районів Вінницької області (округи були ліквідовані). У її складі залишилися 2 міськради обласного підпорядкування (Вінницька і Могилів-Подільська) та 42 райони. 20 березня 1946 р. був утворений Джуринський район. У січні 1954 p. передано до складу новоутвореної Черкаської області Монастирищенський район. Протягом 1957-1959 і 1962 pp. були ліквідовані Брацлавський, Вороновицький, Дашівський, Джулинський, Джуринський, Комсомольський, Копайгородський, Ободівський, Ольгопільський, Плисківський, Самгородоцький, Ситковецький, Станіславчицький, Турбівський, Уланівський, Чернівецький, Шпиківський, Яришівський райони, а решту районів укрупнено до 13. У 1965-1966 pp. було відновлено 12 районів, у 1979 p. – 1, у 1987 p. ще 1. Нині Вінницька область має у своєму складі 27 районів, 18 міст, 29 селищ міського типу, 1466 сіл. Середня чисельність населення Вінниччини станом на 01.01.2011 р.: 1641,2 тис. осіб, у т. ч.: сільського – 827,1 тис. осіб, міського – 814,1 тис. осіб. Область розташована в лісостеповій смузі правобережної частини України. По території області протікають 204 річки, з них найбільші: Південний Буг та Дністер. Вона має 202 км державного кордону з Республікою Молдова, межує з 7-ма областями України (Житомирською, Чернівецькою, Хмельницькою, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Одеською).

  • 80 років тому (27.02.1932) була утворена Вінницька облспоживспілка. Упродовж десятиліть вона виконує одну з важливих функцій, запроваджуючи свою ринкову модель господарювання на принципах демократичності, самоорганізації, дисципліни та контролю. Сферою її діяльності була і залишається організація торгівлі, харчування, заготівель, виробництва та надання послуг переважно в сільських населених пунктах. Нині її торговельна мережа нараховує близько 1900 магазинів та кафе, які розміщені в 1150 населених пунктах області. В області діють 21 хлібозавод, 13 ковбасних, 6 рибокоптильних та 2 цехи безалкогольних напоїв, плодоконсервний та молокозаводи, 8 худобозабійних підприємств. Середньомісячний роздрібний оборот складає понад 32 млн. грн. і зріс за останні 5 років в 3,5 рази.

28 50 років тому народилася Тамара Іванівна Ямчинська (28.02.1962), кандидат філологічних наук (1997), доцент, директор Інституту іноземних мов Вінницького держав-ного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського. Т.І.Ямчинська є визнаним в Україні вченим та педагогом. Шлях її професійного становлення певної мірою традиційний: з відзнакою закінчила Ужгородський державний університет, працювала у Житомирському педагогічному інституті викладачем. З 1987 р. –

у Вінницькому державному педагогічному інституті: заступником декана з навчальної роботи факультету іноземних мов, деканом факультету, з квітня 2005 р. – директором Інституту іноземних мов. Т.І.Ямчинська продовжує традиції факультету у міжнародному співробітництві, залучає до викладання на факультеті кваліфікованих фахівців з англо- та німецькомовних країн, залучає викладачів та студентів факультету до участі у національних та міжнародних конференціях і організаціях, як наприклад, Українське товариство з вивчення англійської мови USSE, Всеукраїнська асоціація американознавства, міжнародна організація IATEFL, міжнародна організація TESOL. Т.І.Ямчин-ська є автором багатьох навчально-методичних посібників з практики мови та практичної граматики англійської мови.

Цивільні невільники Третього райху

(до 70-річчя початку примусового вивезення українського населення,в т.ч. вінничан, на роботу в гітлерівську Німеччину, 13.02.1942)

Більше півстоліття на теренах України існує потерпіла від нацистських переслідувань категорія населення – «остарбайтери». Її поява породжена насильницьким використанням праці цивільних громадян загарбаних територій в мілітаристській економіці Третього райху. Під нею на даний час маються на увазі усі депортовані на нацистську каторгу з окупованої гітлерівцями частини СРСР цивільні мешканці, які станом на 22 червня 1941 р. мали радянське громадянство.

Поява «остарбайтерів» («східних робітників»), насамперед, стала наслідком гуманітарної катастрофи більшовицької влади та її системи у початковий період війни. Неспроможність захистити, евакуювати у безпечний тил і, врешті, залишення нею на окупованих територіях десятки мільйонів приречених таким чином на смерть, глум і поневіряння співвітчизників – «найціннішого скарбу більшовицької держави» – одне з найтрагічніших явищ Великої Вітчизняної війни, що своєю гуманітарною складовою було страшнішим за поразки Червоної армії у битвах з агресором. Опинившись під владою гітлерівських загарбників, поневолене населення розглядалось останніми як воєнний трофей.

Спочатку політика німецької окупаційної влади стосовно використання робочої сили із загарбаних східних територій не була чіткою. Розпочинаючи війну проти СРСР, нацистські завойовники вважали найголовнішим завданням знищення його як держави, існуючого у ній суспільно-економічного ладу, її тотальне пограбування. Потім загарбані території планувалось колонізувати німецькими переселенцями, а частину місцевого населення використати як рабів для обслуговування колоністів. Решту ж «мільйонів неповноцінної раси» – знищити. Згодом ліквідації підлягала й відпрацьована «робоча сила». Ось чому уже з перших днів окупації гітлерівці розв’язали масовий терор проти населення.

Потреба у терміновій депортації робочої сили з окупованих районів СРСР стала одним із наслідків провалу гітлерівського плану «бліцкрігу» на Східному фронті. Про неї вище нацистське керівництво заговорило ще на початку листопада 1941 р. Проте масове насильницьке переміщення дармової робочої сили зі Сходу розпочалося після появи циркуляра А.Розенберга, датованого 6 бе-резнем 1942 р., та декрету А.Гітлера від 21 березня того ж року про створення Імперського бюро по використанню робочої сили.

Головною базою постачання дармових робочих рук визначалася Україна. В усіх її регіонах розгорнулося «полювання за черепами», які між собою гітлерівські людолови називали здійснювані ними «вербувальні кампанії». За час окупації України на каторжні роботи в Німеччину вивезено 2,4 млн. чол., з них 78650 вінничан (з урахуванням даних по Монастирищенському району, який до 1954 р. перебував у складі Вінниччини). Найбільше із м.Вінниці – 13400 чол., Хмільницького (7666 чол.), Гайсинського (4862 чол.), Липовецького (4775 чол.), Теплицького (3892 чол.), Калинівського (3613 чол.) районів.

Транспортування невільників в основному здійснювалося залізничним транспортом у зовсім непристосованих до цього товарних вагонах. Воно майже нічим не відрізнялось від перевезень військовополонених чи худоби. Непоодинокі випадки, коли схоплених під час облав цивільних мешканців гнали на нацистську каторгу пішки.

«Завербовані» особи позбавлялись усіх прав. Як справжніми рабами, ними торгували по прибутті в Німеччину. Вони були зобов’язані постійно носити дискримінаційний знак «Ост», що інформував про їхню «неповноцінність». Найвідвертіше сутність перебування та умов життя радянських людей в нацистській Німеччині викладено в інструкції Генерального уповноваженого по праці Ф.Заукеля: «Всі робітники повинні отримувати таке харчування і таке житло і зазнавати такого ставлення, які давали б можливість експлуатувати їх на найвищому рівні при наймінімальніших затратах».

У Райху «остарбайтери» використовувались у трьох основних сферах: у промисловості, в сільському господарстві, як домашня прислуга. Усі депортовані зазнавали жорстокої дискримінації, умови їхнього життя і праці були нестерпними. Вони потерпали від хронічного штучно організованого голоду, відсутності одягу та взуття, вкрай незадовільних умов життя.

Серед інших форм дискримінації – відсутність охорони здоров’я та медичної допомоги, права на захист материнства і дитинства, цілковите позбавлення особистої свободи пересування, можливостей задовольнити культурні та духовні потреби, обмеження листування, жорстокі покарання за найменшу провину, навіть із застосуванням смертної кари тощо. До кінця війни «остарбайтери» залишалися найбільш безправною, гнобленою та пограбованою категорією іноземців.

Досить граматичною була їхня репатріація, оскільки усім доводилося проходити принизливу для людської гідності фільтрацію на предмет політичної лояльності до існуючого в СРСР режиму. Крім того, під час цієї доленосної процедури вирішувалося питання використання вчорашніх примусових робітників Райху з максимальною користю для Батьківщини. Одні призовалися у ряди діючої армії, другі – відбиралися у трудові батальйони, треті – тимчасово залишалися у Німеччині для виконання демонтажних робіт по програмі репарації, четверті – відправлялися додому, п’яті – направлялися на примусові роботи у спец поселення для відбуття покарання.

Повернувшись додому, вчорашні «остарбайтери» потрапили уже в лещата сталінського режиму, який вбачав у них вірогідних ворогів народу. В силу цього держава не вважала своїм найголовнішим завданням створення для кожного, хто з незалежних від нього причин під час війни опинився за межами СРСР, сприятливих житлово-побутових, соціально-культурних та інших умов гармонійного розвитку особистості. Тому колишні раби Райху так і не відчули себе повноцінними членами «славної великої сім’ї будівників соціалізму». І хоч офіційно 23 жовтня 1946 р. (більш, ніж через рік після закінчення війни) радянським урядом вони були зрівняні у правах з рештою громадян країни, реально користувалися лише конституційним правом на працю, оскільки держава розглядала їх як важливий резерв робочої сили для відбудови зруйнованого господарства СРСР, періодично – виборчим правом (при цьому рідко хто із них ставав народним обранцем), частково – деякими іншими правами та свободами. Колишні примусові «східні робітники», особливо ті, котрі опинилися в сільській місцевості, не мали можливості отримати паспорти громадян країни, вступити в КПРС, здійснити поїздку за кордон (навіть із туристичною метою), відчували перешкоди у здобутті вищої освіти, кар’єрному рості тощо, ставши забутим на десятиліття соціумом.

Повернення із небуття тоталітаризму «остарбайтери» відчули лише в незалежній суверенній Україні: ніхто їх більше не вважає «ворогами народу», «потенційно небезпечними носіями буржуазної ідеології», «зрадниками Батьківщини», вони, порушивши обітницю мовчання та не боячись накликати на себе неминучі раніше неприємності, на повен голос заговорили про страждання, які випали на їхню долю.

Державною справою у незалежній Україні стало вирішення проблеми остаточної соціальної реабілітації колишніх примусових «східних робітників». У вирішальній мірі цьому сприяє прийнятий Верховною Радою України Закон «Про жертви нацистських переслідувань», який визначає правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо жертв нацистських переслідувань, спрямований на їх соціальний захист, збереження пам’яті про них. Він став надійним фундаментом відновлення історичної справедливості, додав жертвам нацизму почуття оптимізму та впевненості. Колишні «остарбайтери» мають можливість бути повноправними членами суспільства, нарівні з усіма громадянами держави користуватися всією повнотою прав і свобод, передбачених Конституцією, іншими нормативно-правовими актами України.

Одним із виявів повернення історичної справедливості даній категорії жертв війни, у чому значних зусиль доклала молода Українська держава, стали компенсаційні виплати.

Однак низка соціальних проблем ще залишаються невирішеними, що перешкоджає колишнім «східним робіт-никам» остаточно позбутися психологічного відчуття свого дискомфортного перебування немовби на узбіччі суспільства.

Гальчак С.Д.,

кандидат історичних наук, доцент

Вінницького ДПУ ім. Михайла Коцюбинського

Література

Бєлов, М. Лист на задану тему: [про колиш. «остарбайте-рів»-подолян та перешкоди тим, хто прагнув повернутися на Батьківщину після Другої світової війни] / М.Бєлов // Подолія. – 2007. – 6 лют.

Гальчак, С.Д. «Східні робітники» з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам: [монографія] / С.Д.Гальчак. – Вінниця: Книга-Вега, 2004. – 344 с.; іл.

Його ж. На узбіччі суспільства: Доля українських «остарбайтерів». (Поділля. 1942-2007 рр.): [монографія] / С.Д.Галь-чак. – Вінниця: Меркьюрі-Поділля, 2009. – 768 с.; іл. 16 с.

Його ж. Украинские остарбайтеры Подольского региона. (Вторая мировая война, послевоенный период): [монография] / С.Д.Гальчак. – Винница: Меркьюри-Подолье, 2009. – 544 с.; илл.

Його ж. Ідеологічні аспекти репатріації «остарбайтерів»-подолян в умовах «холодної» війни / С.Д.Гальчак // Наук. зап. Сер.: Історія. / Вінниц.ДПУ ім. Михайла Коцюбинського. – Вінниця, 2003. – Вип. 6. – С. 168-177.

Його ж. «Остарбайтери» Поділля: поліційно-адміністративні заходи у проведенні депортації населення до Німеччини / С.Д.Гальчак // Студії Кам’янець-Подільського Центру дослідження історії Поділля. – Кам’янець-Подільський, 2005. – Т. 1. – С. 420-464.

Його ж. Подільські «остарбайтери» у нацистському рейху: умови праці та побуту / С.Д.Гальчак // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: (зб. ст.). – К., 2002. – С. 122-142.

Його ж. Умови життя та праці подільських репатріантів-представників міської і сільської інтелігенції в повоєнному радянському суспільстві: [соц.-побут., виробничі пробл., з якими зітнулися колиш. східні примусові робітники із числа інтелігенції, повернувшись на Поділля у перші повоєнні роки] / С.Д.Гальчак // Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. пр. / гол. ред. П.Т.Тронько. – Кам’янець-Подільський, 2008. – .Т.11. – С. 297-307.

Грінченко, Г.Г. Між визволенням і визнанням: примусова праця в нацистській Німеччині в політиці СРСР і ФРН часів «холодної війни»: [монографія] / Г.Г.Грінченко. – Х.: НТМТ, 2010. – 336 с.

Пастушенко, Т.В. Остарбайтери з Київщини: вербування, примусова праця, репатріація (1942-1953): [монографія] / Т.В.Пастушенко. – К., 2009. – 282 с.

Цього місяця виповнюється:

  • 80 років (1932) Вінницькій обласній комуністичній партійній організації, одній з обласних організа-цій Комуністичної партії України. Її історія починається з перших марксистських організацій; які виникли і діяли на території Подільської губернії на початку ХХ ст. Обласне бюро КП(б)У очолив М.О.Алексєєв.
  • 80 років (1932) відтоді, як у зв’язку із адміні-стративно-територіальною реформою створено прокуратуру Вінницької області, в апараті якої були групи: загального нагляду, нагляду за розглядом справ у судах і за слідством, за місцями утримання, охорони праці і виробництва, нагляду за ор

ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ 2012 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладача
  2. 2012 року виповнюється
  3. 1812 рік в історії Вінниччини (до 200-річчя Вітчизняної (франко-російської) війни 1812 р.)
  4. 90 років Вінницькому архіву
  5. Що не зміг сказати тоді автор (до 50-річчя виходу книги Івана Безуглого «Тайны «Вервольфа»)
  6. Вишенька – перлина Вінниці (до 50-річчя забудови житлового масиву «Вишенька» у Вінниці)
  7. Золотий ювілей «Горлиці» (до 50-річчя народного аматорського фольклорно-етнографічного ансамблю Слобода-Яришівського СБК Могилів-Подільського р-ну)
  8. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2012 року
    Січень
  9. Лютий
  10. Березень
  11. Квітень
  12. Травень
  13. Червень
  14. Липень
  15. Серпень
  16. Вересень
  17. Жовтень
  18. Листопад
  19. Грудень
  20. Іменний покажчик ювілярів 2012 року
  21. Перелік авторських текстових довідок, включених у видання
  22. Автори текстових довідок, включенних у видання
  23. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2017
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро