ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації



Версія для друку

 Управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва

 

Діячі культури і мистецтв краю

 

КУЛЬТУРА  – ДОЛЯ, НАТХНЕННЯ, ЖИТТЯ

Анатолія Левицького

 

До 70-річчя від дня народження генерального директора Вінницької обласної філармонії,

заслуженого працівника культури України

 

 

Збірник матеріалів

 

 

Вінниця

2017


УДК 008(477.44)(08)

ББК 71(4УКР-4ВІН)6-8я43

К 90

 

Культура – доля, натхнення, життя Анатолія Левицького : до 70-річчя від дня народження генерального директора Вінницької обласної філармонії, заслуженого працівника культури України : зб. матеріалів / Упр. культури і мистецтв Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; упоряд. П. І. Цимбалюк ; уклад. бібліогр. О. І. Кізян ; авт. вступ. ст. С. С. Городинський ; ред. С. В. Лавренюк ; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Вінниця, 2017. – 92 с. : фот. – (Серія «Діячі культури і мистецтв краю»).

 

Збірник матеріалів «Культура – доля, натхнення, життя Анатолія Левицького» підготовлений до 70-річчя від дня народження організатора культури на Вінниччині, митця, генерального директора Вінницької обласної філармонії, заслуженого працівника культури України.

Видання орієнтоване на краєзнавців, представників влади, ЗМІ, працівників культури, освітян, студентську та учнівську молодь, широкий загал любителів музичного мистецтва, краєзнавців та всіх, хто цікавиться культурою рідного краю та внеском кращих представників у її розвиток. 

 

© Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, 2017


Від укладачів

Збірник «Культура – доля, натхнення, життя Анатолія Левицького» продовжує серію видань Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва «Діячі культури і мистецтв краю». Він підготовлений на пошану Анатолія Івановича Левицького, знаного на Вінниччині діяча культури, якій присвятив більше 50 років свого життя. За словами Анатолія Івановича: «Всі вони були наповнені бажанням жити і творити для людей». Його творча біографія багатогранна, насичена цікавими подіями, інноваційними мистецькими проектами і акціями, які неодноразово ставали загальноукраїнськими. 

Розпочав він свій трудовий шлях у далекому 1965 році на посаді викладача Барської музичної школи після закінчення Вінницького музичного училища. Далі – армійські будні. З 1968 р. Анатолій Іванович працює методистом обласного будинку народної творчості та старшим інспектором обласного управління культури. У цей час він заочно навчається в найпрестижнішому Харківському інституті культури на оркестрово-диригентському факультеті.

З 1975 по 1993 рр. Анатолій Іванович, як професійний музикант, очолює обласну філармонію. Згадуючи ці роки, він наголошує, що це були найкращі 8 тисяч днів у житті наймолодшого у ті часи директора мистецького закладу.

Його енергія, молодечий запал, набутий досвід сприяли тому, що невдовзі філармонія стала справжнім музичним осередком Вінниччини. Окрім ансамблю «Поділля», було створено камерний оркестр «Арката», 6 естрадних колективів, започатковано фестивалі «Гроно Поділля», «Зорі над Бугом». 

Він – натхненник і організатор започаткування у Він- ниці в Домініканському соборі органного залу, якому вже через рік за заслуги в розвитку класичної музики Указом Президії Верховної Ради України присвоєно ім’я П. І. Чайковського. Численні концерти місцевих органістів та приїжджих знаменитостей збирали повні зали. 

Анатолій Іванович пройшов шлях від педагогічного працівника дитячої музичної школи до керівника обласного рівня.

У лютому 1994 р. його, як досвідченого організатора, призначено начальником міського управління культури. З грудня 1999 по квітень 2008 р. він успішно очолює обласне управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації.

Анатолій Іванович – людина справи. Його статті, інтерв’ю нечасто можна побачити на шпальтах газет і журналів. Ті ж, що вміщені до бібліографічного списку, характеризують його як справжнього фахівця, керівника, який достеменно володіє інформацією про проблеми галузі, яку очолював.

Як зауважує Анатолій Іванович в одному зі своїх інтерв’ю, його головне життєве кредо – порядність, сказав-зробив, або не обіцяти.

До збірника вміщено повні тексти двох його інтерв’ю. Перше – надруковане в обласній газеті «Вінниччина» за 2002 р., де він розповідає про стан розвитку культури області і ділиться своїми задумами на майбутнє. «А надалі у наших планах – Музей писанки у Вінниці. Починів у нас багато: Бубнівка – свято гончарного мистецтва, Буша – пленер каменотесів... У хоровому мистецтві плануємо проводити Всеукраїнський, а то й Міжнародний конкурс імені Леонтовича у Вінниці, а не у Києві. В планах – доведення до пуття Державного заповідника «Буша», створення нового заповідника «Поле Батозької битви». 

Коли знайомишся з його інтерв’ю в газеті «Культура і життя» за 2007 р., стає зрозумілим, що всі задуми і обіцянки дійсно втілені в життя, одним словом: «сказав-зробив».

У квітні 2008 р. Анатолій Іванович знову очолив колектив обласної філармонії. 

Його багатолітня діяльність відзначена престижними державними нагородами. Він – заслужений працівник культури України, кавалер орденів «За заслуги» ІІІ ступеня, «Знак Пошани», у міжнародному академічному рейтингу «Золота фортуна» нагороджений Міністерством культури і мистецтв України дипломом та медаллю «За вагомий внесок у розвиток культурно-просвітницької роботи, бібліотечної справи та аматорського мистецтва», володар премії «Людина року».

Видання вміщує вступну статтю начальника управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації С. Городинського.

Окрім того, до збірника включено відгуки про А. І. Левицького його колег, партнерів, однодумців, друзів, які розміщені в алфавітному порядку авторів. 

Бібліографічна частина містить список книг, статей, інтерв’ю ювіляра та літератури про його життя і діяльність. Матеріали в цьому розділі подані в хронологічній послідовності.

Сподіваємося, що збірник буде корисним для працівників культури і мистецтв області, краєзнавців, журналістів та стане у пригоді всім, хто цікавиться історією і сучасним галузі культури Вінниччини та внеском кращих представників у її розвиток.


Митець, керівник, людина

Левицький Анатолій Іванович народився 16 січня 1947 року в селі Безводному Ямпільського району Вінницької області в родині колгоспників. Після закінчення Безводнівської школи та Вінницького музичного училища, в 1965 році розпочав свою трудову діяльність викладачем Барської дитячої музичної школи. З 1966 по 1968 рік служив у лавах Радянської Армії. Після демобілізації працював методистом обласного будинку народної творчості та старшим інспектором обласного управління культури.

У 1974 році закінчив Харківський державний інститут культури. У 1975 році був призначений на посаду директора-художнього керівника Вінницької обласної філармонії, яку очолював майже 20 років.

У 1986 році виконував урядове доручення: брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. З 1994 року працював начальником управління культури Вінницького міськвиконкому, з 1997 – начальником обласного управління культури, заступником голови облдержадміністрації, а з грудня 1999 року знову обіймає посаду начальника управління культури Вінницької облдержадміністрації. 

З квітня 2008 року очолює обласну філармонію, а з грудня 2012 – він генеральний директор цього престижного закладу. Багатий досвід роботи за фахом та глибокі професійні знання дають можливість позитивно реалізувати завдання щодо розвитку професійного мистецтва в області.

Анатолій Левицький – автор широкомасштабних творчих проектів. Мешканці майже всіх районів області стали глядачами та учасниками потужних мистецьких акцій: «Благословенна земля моя, Вінниччина» – гала-концертів за участю колективів та солістів філармонії, зустрічей з письменниками – членами Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України, концерту-молитви «Подільська літургія» до 1025-річчя хрещення Русі та 1000-річчя Лядівського скельного чоловічого монастиря за участю академічних колективів області – камерного хору «Вінниця» та камерного оркестру «Арката».

Успішно продовжується реалізація започаткованих раніше регіональних, всеукраїнських та міжнародних проектів (у тому числі тих, де філармонія виступає співзасновником та співорганізатором): «Об’єднаємо мистецтвом Україну» (обмінні концерти із колективами філармоній України); міжнародні фестивалі: ім. П. І. Чайковського та Н. Ф. фон Мекк, Форум молодої музики «Барви музики XX сторіччя. Авангард. Класика. Джаз», органний фестиваль «Музика в монастирських мурах», «Vinnytsia Jazz fest», «Хорові асамблеї Леонтовича», дитячо-юнацький фестиваль-конкурс «Музична парасолька»; регіональний конкурс юних виконавців класичних творів «Жмеринський камертон», Міжнародне літературно-мистецьке свято «Русалка Дністрова», фестиваль національних культур «Усі ми діти твої, Україно!» та інші.

З ініціативи А. Левицького започатковано та вдало реалізуються оригінальні філармонійні творчі проекти для обслуговування міського та сільського глядача: абонементні цикли концертів «Браво, маестро!», «Вечори з “Аркатою”», «Прем’єри молодих», «Право голосу», «Чотири хори року», цикл концертів до 70-річчя Академічного ансамблю пісні і танцю «Поділля», Дитяча філармонія, мистецькі проекти «Майстри сцени – сільській та учнівській молоді», «Майстри сцени – студентській молоді», низка вокальних вечорів співачки і композитора Оксани Славної, унікальні інтерактивні новорічні вистави, інтерактивні естрадно-циркові та національно-орієнтовані концертно-розважальні програми для дітей, що відпочивають у пришкільних таборах міста і дитячих оздоровчих закладах області.

З нагоди відзначення 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка А. Левицький очолив підготовку творчих проектів, а саме: мистецького диптиху «Мій Шевченко», «Наша пісня не вмре, не загине», Форуму молодої музики «Барви музики XX століття», у рамках якого народна артистка України Ірина Швець та Академічний камерний оркестр «Арката» презентували моновиставу «Така її доля» за мотивами поеми Т. Шевченка «Катерина». Поряд із цим колективи філармонії підготували низку концертних програм до 70-річчя визволення України «Вклонімося великим тим рокам».

Продовжується тісна і плідна співпраця із Генеральним Консульством Республіки Польща у Вінниці, обласними міжнародними товариствами «Україна-Росія», «Україна-Білорусь», «Україна-Польща-Німеччина», Єврорегіоном «Дністер», що дає можливість налагодження культурних зв’язків із Польщею, Білоруссю, Румунією.

Анатолій Іванович – цікава непересічна особистість. Він поєднує у собі щирість, тепло, доброту з справжнім народним гумором, оптимізмом, любить життя, людей, красу. Любить землю, вміє працювати на ній. Має чудову сім’ю: дружину, доньку, обожнює свою внучку Галинку.

За свою творчу роботу та громадську діяльність нагороджений орденом «Знак пошани», Президентською відзнакою – орденом «За заслуги» III ступеня, має почесне звання «Заслужений працівник культури України». 2012 року отримав почесну відзнаку «За заслуги перед Вінниччиною». За 2001 р. визнаний «Людиною року». Відзначений численними грамотами і подяками різного рівня, у тому числі на початку 2016 року – Почесною грамотою Вінницької облдерж- адміністрації та Вінницької обласної Ради з нагоди 50-річчя трудової діяльності. Неодноразово обирався депутатом районної та Вінницької міської рад.

управління культури і мистецтв та майже 7-тисячний загін працівників культури і мистецтв Вінниччини щиро вітають Анатолія Івановича та бажають міцного здоров’я, миру, злагоди, творчого довголіття, реалізації ще багатьох цікавих культурно-мистецьких проектів!

Станіслав Городинський,

начальник управління культури і мистецтв Вінницької

облдержадміністрації, заслужений артист України

 І. Колеги, партнери, друзі про Анатолія Левицького

Анатолію Левицькому

 

Піснями заквітчалися роки –

Вділила від щедрот щаслива доля!

Зросли на тому полі колоски,

Де засівав Левицький Анатолій –

 

Зерном добірним радості й добра

На ниві української культури,

Врожаєм повернулося стократ,

Пішло в серця натхненні без цензури.

 

І кожен задум дав свої плоди,

І славиться «Поділля» в Україні,

Оркестр «Арката» – це вже назавжди,

Це те, що обізветься в поколіннях.

 

Це творчі звіти всіх пісенних літ,

Хори, ансамблі, великодні свята,

Подільський ренесанс, душі політ!

Іванович, Ви встигли так багато!

 

У наших селах і на чужині,

У Вінницькій культурі, в філармонії

Ви ці роки вели, немов пісні,

У злагоді з собою, у гармонії.

 

Благословенні мудрості роки

В надіях осяйних, в мистецькім колі,

Де трудиться щоденно й залюбки

Наш ювіляр – Левицький Анатолій!

 

Жанна Дмитренко

 


Філармонія – дім, де живе музика

Всяка історія пишеться фактами і байками. Наприклад, відомо, що імператриця Катерина ІІ після завоювання Криму дала місту Гезлев нову назву – Євпаторія – на честь царя Мітридата VI Євпатора. Це – факт. А байкарі від історії додають, що таким чином цариця поставила себе в один ряд з історичним персонажем. І це очевидно – Євпатор(і)Я.

Чи знає цей історичний анекдот директор Вінницької обласної філармонії Анатолій Іванович Левицький, невідомо. Але по 28 роках керівництва цим закладом його «Я» у слові «філармонія» звучить усе вагоміше. Хоча сам Левицький ставиться до цього з притаманним йому гумором.

Він прийшов у жанр «директор» 1974 року двадцятисемирічним випускником Харківського інституту культури і став наймолодшим керівником такого закладу в країні.

Про той період життя філармонії мало збереглось документів. Хіба що кілька афіш, вирізок з місцевої преси і листи-подяки від виробничих колективів, де виступали Вінницький естрадний молодіжний ансамбль («ВЕМА»), артист розмовного жанру Микола Кравченко, вокаліст Володимир Бівєров, ансамбль «Вітерець Поділля», група музичного лекторію Ганни Ланди.

«Золотий вік» філармонії розпочався на межі 80-х років з фестивалями «Зорі над Бугом», керівником яких був Левицький. З творчістю найпопулярніших зірок естради познайомились тисячі мешканців області. Вони бачили знайомі обличчя, квіти і феєрверки посмішок. Не бачили лише велику організаторську працю тих, хто стояв за кулісами свята. Десь за однією з них був і Анатолій Іванович. Увесь схвильований, як весільний батько. Бо як не хвилюватись, коли у тебе в гостях Махмуд Есамбаєв, Лариса Голубкіна, Соня Ротару, Андрій Миронов, весела трійця Нікулін-Моргунов-Віцин і ще, ще й ще. Аж до Аркадія Райкіна з Клавдією Шульженко. Більш значимих імен у мистецтві країни на той час не було. 

Та все ж, то були гастрольні поїздки. 

Коли ж води перебудов і політичних реформ зійшли з мапи України, на сцену вийшли місцеві таланти. Але Левицький вже не прикриває їх з тилу. 1994-го року його призначено начальником управління культури Вінницької міської ради. А 1997-го – начальником управління культури і туризму облдержадміністрації. 

Тут йому став корисним увесь попередній досвід і художнього керівника, і організатора. 

Заклади культури чахли від безгрошів’я і зношеності матеріальної бази, відсутності нових ідей. Вкрай гостро стояла проблема збереження мережі клубів і кадрового потенціалу, подальшого розвитку народної творчості і професійного мистецтва в області. Тож Левицький бере активну участь у розробці проектів загальнодержавної програми дій щодо забезпечення збереження і розвитку культури і духовності. Було напрацьовано близько десятка обласних цільових програм стабілізації і поліпшення роботи закладів культури і мистецтва, створено нові творчі колективи та осередки. Серед них – естрадно-духовий та камерні оркестри, ансамбль пісні і танцю «Поділля», Будинок органної та камерної музики, Музей-садиба О. Луцишина. Вінниччина як регіон вийшла на головну столичну сцену з творчими звітами, бере участь у презентаціях митців в дипломатичних представництвах.

Настає 2008-й рік, і Левицький знову «переходить дорогу», але у зворотному напрямку – скільки там її з приміщення адмінбудинку по Хмельницькому шосе, 7 до «Плеяди». Десь з того часу 11-те місце у п’ятому ряду глядацької зали філармонії стало недоступним для продажу. Це – крісло головного рецензента, головного критика і аплодувальника – генерального директора філармонії Анатолія Левицького.

З цього місця він уже другий десяток літ спостерігає за дійством на сцені, а ще більше – за реакцією публіки.

Спостерігає і обмірковує нові ідеї. А їх було реалізовано чимало. Це і самостійні проекти, і спільні з Департаментом культури міської ради: Міжнародний органний фестиваль «Музика в монастирських мурах», абонементні цикли концертів «Вечори з “Аркатою”», «Браво, маестро!», «Прем’єри молодих», «Слухай, співай, грай українське», інтерактивні новорічні вистави, Міжнародний конкурс дитячо-юнацького мистецтва «Музична парасолька», Дні джазової музики, «Барви музики ХХ сторіччя». 

Створено нові проекти: «Майстри сцени – сільській та учнівській молоді», «Благословенна земля моя, Вінниччина», присвячений 80-річчю заснування Вінницької області, «Подільська літургія», «Шевченкіана». 

Творчий актив філармонії поповнили нові колективи: квартет дерев’яних духових інструментів «Гальярда», Квартет саксофоністів, ансамбль солістів «Експромт». А зовсім недавно збулась ще одна мрія Левицького (багатьом вінничанам про це ще не відомо). Свій перший виступ показав новонароджений симфонічний оркестр. 

Визнанням масштабності роботи колективу стало присвоєння звання «академічний» камерному оркестру «Арката» і ансамблю пісні і танцю «Поділля», звання «Народна артистка України» – Ірині Швець, «Заслужена артистка України» – Наталії Векленко та Марії Червоній.

Що ж до самого Левицького, то і його не обійшла чаша визнання. У різні роки йому було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України», «Людина року» в номінації «Діяч культури і мистецтв», відзначено Почесною грамотою Верховної Ради України та орденами «Знак Пошани» і «За заслуги» ІІІ ступеня. А у міжнародному академічному рейтингу «Золота фортуна» нагороджений Міністерством культури і мистецтв України дипломом та медаллю «За вагомий внесок у розвиток культурно-просвітницької роботи, бібліотечної справи та аматорського мистецтва».

Ви бачили, як у вечірньому небі Вінниці світиться вогнями диск приміщення філармонії? Приїжджий подумає – корабель прибульців. А місцевий житель знає: це – палац музики. Там працюють люди, котрі її творять. А в центрі – завжди вболіваюче за справу гаряче серце Левицького.

З повагою та любов’ю

творчий колектив філармонії

Відданий улюбленій справі

У безмежному мистецькому розмаїтті Вінниччини з’єднались воєдино музика і література, театр і архітектура, скульптура і живопис, таланти народних майстрів – все те, що споконвіку надає життєздатну силу нашому незламному народу.

Розвій краю неможливий без людей, які дбають про розвиток культури, зберігають і примножують її традиції.

Певний період часу галузь культури Вінницької області очолював Анатолій Іванович Левицький – людина, яка за промислом Божим, наділена неабиякими талантами.

За час роботи на посаді начальника управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації Анатолій Іванович значну увагу приділяв і нам, митцям надзвичайного мистецтва – мистецтва граючих ляльок.

Ми вдячні Анатолію Івановичу за злагоджену роботу, за підтримку ініціативи директора нашого театру, заслуженого працівника культури України М. Д. Байдюка щодо проведення форуму лялькарів – Міжнародного фестивалю театрів ляльок «Подільська лялька» (1999 р.), за допомогу в організації і проведенні 5 перших фестивалів. Адже такі важливі події стрімко підняли статус закладу. Колектив примножував свої здобутки, став знаним не лише в Україні. Актори частіше отримували запрошення на участь у міжнародних фестивалях інших країн. Значно поширилась географія гастролей творчого колективу. І незабаром у 2007 році театр отримав статус академічного. 

Не забував Анатолій Іванович і про працівників, які мають іскру божу. За клопотанням начальника управління отримали державні нагороди працівники нашого театру: директор театру М. Д. Байдюк – звання «Заслужений працівник культури України», актриса О. М. Андрушко – «Заслужена артистка України».

Кожна людина має реалізувати свої таланти, прожити достойне життя, сповнене любові до людей. 

Сьогодні Анатолій Іванович з щирою відданістю своїй улюбленій справі продовжує працювати генеральним директором Вінницької обласної філармонії, служить великому мистецтву, робить свій неоціненний внесок у розвиток культури Вінниччини.

Колектив Вінницького академічного

обласного театру ляльок

Людина-особистість, людина-професіонал

Знаю Левицького Анатолія Івановича дуже давно, ще з того часу, як він навчався у Вінницькому музичному училищі. Йому тоді було 16, а сьогодні – 70. Крізь майже півстолітню його продуктивну, професійну роботу (а пройшли ми з ним пліч-о-пліч усі ці роки та віддали їх служінню культурі) характеризую Анатолія Івановича як людину-особистість. На ниві культури своє ним же зоране поле сам засівав і нині щедро дарує молодим поколінням необмежену площу для їхнього необмеженого засіву. Своїм прикладом маестро стверджує, що тільки праця, талант і самовіддане служіння справі, якій присвятив життя, дають позитивний результат і роблять вагомий внесок до скарбниці загального розвитку культури Вінниччини. 

Ілля Безбах,

директор Вінницького обласного художнього музею,заслужений діяч мистецтв України

Душі мелодія барвиста

Життя – це вир подій і вражень, літопис вчинків, вервечка думок і серпанок сподівань. Аналізуючи шлях минулий, ми будуємо плани на майбутнє, які ґрунтуються на нашому досвіді та здобутках. Прожиті роки, здійснені наміри, реалізовані проекти – то найбільший скарб, з яким людина рухається вперед і досягає нових висот. Кожна життєва сходинка – це шанс повестися гідно і залишити по собі добрі справи та людську вдячність у будь-якій ситуації.

Генеральний директор Вінницької обласної філармонії Анатолій Іванович Левицький уже 70 років впевнено крокує сходинками життя, здобувши у свій час любов дітей як викладач дитячої музичної школи, повагу колег як методист обласного будинку народної творчості, неоціненний професійний досвід як інспектор з клубної роботи і художньої самодіяльності обласного управління культури, і, звичайно ж, велику мудрість як людина вдумлива і далекоглядна. У 27-річному віці Анатолій Іванович уже мав достатньо знань і вмінь, аби очолити Вінницьку обласну філармонію. У 1995 р. за особливі заслуги на теренах культурної розбудови краю був удостоєний звання «Заслужений працівник культури України».

Однак була у його життєвій долі ще одна сходинка, що привела Анатолія Левицького на посаду начальника управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації, яку він обіймав з кінця 1997 до початку 2008 рр. Упродовж десятиліття своїми мудрими рішеннями і креативними задумами він скеровував роботу галузі культури Вінниччини. Саме у цей період суттєво пожвавилось культурно-мистецьке життя області, відбулись позитивні зміни у роботі багатьох організацій галузі культури і туризму. Не оминули позитивні тенденції і потужний краєзнавчий осередок, методичний центр краю – Вінницький обласний краєзнавчий музей.

Зміни відбулись за всіма напрямами роботи закладу. У 2005 р. проведено реконструкцію музейного фасаду – він набув вишуканих форм і гармонійно доповнив архітектурний ансамбль площі, яка нині має ім’я Тараса Шевченка. 

Фондова колекція музею суттєво поповнилась цінними предметами, посилилась співпраця з колекціонерами краю. Музейна експозиція була доповнена унікальними експонатами, переданими до закладу вінничанами та збирачами старожитностей з інших міст. На їх основі організовано низку цікавих виставок. Так, за сприяння А. І. Левицького відбулась масштабна за кількістю експонатів (близько 2500) та історичним значенням виставка «Кримська війна (1853–1856 рр.). Постаті та події» з унікальної приватної збірки родини Шереметьєвих (м. Київ).

Активізувалась науково-освітня і виставкова діяльність закладу. Чимало музейних заходів набуло традиційного характеру. Зокрема, Анатолій Іванович підтримав ініціативу Вінницького обласного краєзнавчого музею, і заклад одним із перших в Україні приєднався до загальноєвропейської акції «Ніч музеїв». Стало традиційним святкування Міжнародного дня музеїв на площі перед закладом. Велику зацікавленість глядачів викликали перформанси за участю Лабораторії актуальної творчості, фаєр-шоу, майстер-класи та ярмарок виробів народних майстрів, виступ театру народного вбрання «Етнографія і мода», лицарські бої учасників клубів історичної реконструкції «Білий вовк» і «Аркона», що і нині діють при музеї. Фестиваль різдвяних страв, започаткований ще 2007 р., полонив гостей і учасників чарівністю свят-вечірньої аури і пахощами пісних страв. Також за сприяння Анатолія Івановича у 2006 р. відбувся І обласний музейний фестиваль, у якому взяли участь музейні заклади Вінниччини. Під час фестивалю були презентовані оригінальні міні-експозиції, які висвітлювали фондову колекцію і демонстрували творчий потенціал музейних працівників. Захід став яскравою сторінкою музейного життя області.

У співпраці з іншими закладами культури музей брав участь у звітних концертах у Національному палаці «Україна», де презентував культурно-мистецькі традиції Вінниччини.

Активна виставкова діяльність Вінницького обласного краєзнавчого музею надала можливість його відвідувачам дізнатись про різні аспекти, напрями, види культурно-мистецького життя регіону, познайомитись з відомими митцями і відкрити нові імена. Анатолій Іванович спонукав музейних працівників відгукуватись на події сьогодення і вшановувати пам’ять героїв минулого. Так були організовані виставки «Помаранчева революція очима вінничан», історико-мистецький проект «Весна 1945–2005… Спогади» (до 60-річчя Перемоги), виставка архівних документів про Голодомор 1932–1933 рр. в Україні та інші.

З-поміж традиційних музейних проектів, започаткованих за сприяння Анатолія Івановича, слід назвати регулярні звітні виставки фотопленеру «Поділля», заснованого Він- ницькою обласною організацією Національної спілки фотохудожників України у 2006 р., що відбувається у мальовничих куточках Вінниччини за участю відомих українських майстрів фотографії.

Усіляко заохочувалась видавнича діяльність закладу. Результати наукових краєзнавчих розвідок працівників закладу, а також істориків, дослідників з Вінницької області публікувались у щорічному науково-практичному виданні «Музейний вісник Вінниччини», науковому збірнику «Подільська старовина». Багатогранність музейної роботи і розмаїття фондової колекції продемонструвало науково-популярне видання «Раритети Вінницького обласного краєзнавчого музею».

Напередодні свого столітнього ювілею Вінницький обласний краєзнавчий музей знову і знову звертається до сторінок власної історії і словами вдячності згадує усіх, причетних до формування його позитивного іміджу як вагомого культурно-освітнього осередку краю. Серед таких непересічних особистостей особливе місце посідає Анатолій Іванович Левицький, який залишив яскравий слід у діяльності закладу і теплі спогади в серцях його співробітників. Нині він впевнено кермує Вінницькою обласною філармонією. Тож нехай високий професіоналізм та чудові людські якості і надалі допомагають йому гідно продовжувати філармонійні традиції Вінниччини, втілювати в життя оригінальні задуми, дарувати вінничанам унікальну нагоду спілкування з прекрасним світом мистецтва.

Катерина Висоцька,

директор музею, заслужений працівник культури України

Будьмо!

Анатолій Іванович Левицький – один із найшанованіших моїх земляків і ровесників. Красивими і роботящими були його батьки, співучими односельчани. Тому й не дивно, що змалку полюбив музику, навчився грати на багатьох інструментах. 

Усе життя він усміхнений, доброзичливий, діяльний, готовий допомогти. І за це його люблять, шанують і молоді, і літні.

Де б не бачила Анатолія Івановича – на сцені під час літературно-мистецьких акцій, на засіданнях серед працівників культури, в колі земляків – завжди приваблює він простотою, ерудицією, глибоким знанням справи, тонким відчуттям гумору, отим непідробним сяйвом людяності, що світиться в очах.

На багатьох відповідальних посадах працював Анатолій Іванович, нині очолює колектив Вінницької обласної філармонії. Але не «забронзовів» – залишився таким же, яким пам’ятаю його з молодості.

У світлі дні поважного ювілею А. І. Левицькому надходять сотні щирих вітань не лише зі всіх куточків України, а й з багатьох країн світу, де живуть видатні митці, котрі виступали у Вінниці і пізнали його гостинність.

І я хочу додати до цих побажань скромні квіти своїх рядків.

Дорогий земляче! Нехай нові десятиліття стеляться Вам під ноги стежками до рідного дому, кличуть у гастрольні тури з вінницькими митцями. Нехай любов і шана близьких і рідних людей дарують щастя і натхнення!

Нехай люба дружина Галина Павлівна буде для Вас єдиною і неповторною, як завжди!

Груднево-січневому Анатолію Левицькому –

березнева Ніна Гнатюк:

Будьмо!

Зоря творчості – зоря життя

З Анатолієм Левицьким ми познайомилися і подружилися ще наприкінці 1960-х років, з днів мого студентства у Вінницькому педагогічному інституті. Хресним батьком нашої дружби став Володимир Погуть, який на той час завіду- вав краєзнавчим відділом «Тімірязєвки». Не маючи житла, він, талановитий бібліограф, мешкав тут-таки, у бібліотеці, для чого йому виділили там тісну комірчину на четвертому поверсі. Нерідко ми коротали творчі вечірки «вдома» у Погутя, заходили сюди по старовинні книги, читали вірші. А Анатолій Іванович працював тоді по черзі на різних посадах: спеціалістом у Будинку народної творчості, обласному управлінні культури. Зближувало нас і те, що ми родом обидва наддністрянці: він з Ямпільського, а я з Могилів-Подільського районів.

Левицький вже тоді мислив, як фахівець, нестандартно, орієнтувався в процесах творчості на молодь, на новітнє. І це особливо проявилося, коли з березня 1975 року йому доручили очолити Вінницьку обласну філармонію. Тоді він був наймолодшим філармонійним директором в Радянському Союзі. З тих пір почався справжній ренесанс для цієї важливої духовно просвітницької установи. Вінниця концертна буквально прорубала «вікно у Європу», стала гастрольною приманкою для найпопулярніших на ті часи колективів та виконавців. Польські групи «Но тоцо», «Червоні гітари», югославська «Пруди», молдавські «Норок», «Контемпоранул» Міхая Долгану, київська «Кобза» і чернівецька «Смерічка», білоруські «Пісняри» і «Вераси», московські «Весёлые ребята» з нікому невідомою ще Аллою Пугачовою, юна Софія Ротару… Вершки естради, очі розбігаються! Не кажучи вже про пречудові камерні колективи, виконавців класики.

Як журналіст, я намагався підтримувати цю бурхливу і корисну діяльність філармонії А. Левицького. Писав репортажі, звіти, брав інтерв’ю. Можливо, саме за це і був введений свого часу до складу філармонійної художньої ради.

Та справжній зоряний час настав для Левицького з реалізацією його проекту всесоюзного фестивалю мистецтв на Вінниччині «Зорі над Бугом». У наш край не лише на багатотисячні концерти на стадіоні «Локомотив» у Вінниці, але й у райцентри і села впали справді благодатні «зоряні» дощі. Найвідоміші співаки, кіноактори, композитори, колективи величезної країни з вдячністю і шанобою поспішали до нас на запрошення організаторів фестивалю, дарували людям сонячне тепло свого мистецтва. Про фестиваль «Зорі над Бугом» знав і говорив весь СРСР.

Ось це прагнення подарувати сонце мистецтва якнайбільшій кількості простих людей – завжди визначало стиль праці А. Левицького як видатного менеджера культури. На початку 1980-х років він, приміром, сприяє відкриттю Могилів-Подільської і Гайсинської філій філармонії. Від цього в першу чергу поліпшилося концертне обслуговування трудівників села. Одна лише статистична витримка: з усіх 2351 концерту, організованих нашою філармонією 1984 року, 1324 припадає на села, на них побувало майже 235 тисяч глядачів. Щоб розширити географію виступів, охопити обслуговуванням найбільші населені пункти, практикували роботу малих концертних колективів, підвезення на концерти в клубах і будинках культури великих сіл жителів сіл віддалених, великі, для всього району, концерти на районних стадіонах.

І подібних прикладів, знахідок, ноу-хау у виробничій діяльності директора Левицького хоч відбавляй.

Я завдячую саме Анатолію Левицькому ще й тим, що мені пощастило двічі виступати на головній сцені країни – Палаці культури «Україна» в Києві. Коли наша область отримала честь першою відкрити серію творчих звітів у цьому Палаці і Анатолій Іванович став головним режисером-

постановником цієї фантастичної феєрії, що вразила найвишуканіших столичних шанувальників народного мистецтва, саме він запропонував мені прочитати в концерті свою «Баладу про григорівський оркестр». Реакція залу перевищила всі очікування – це був справжнісінький фурор! Більше того, видатний постановник сцени Борис Шарварко одібрав цей номер у завершальний збірний концерт. Отож, свою баладу мені довелося читати зі сцени «України» двічі.

З нашою філармонією пов’язана для мене й інша велика творча вдача: на пропозицію Анатолія Левицького я написав слова візитної пісні «Єднаймося, люба родино» для нової концертної програми ансамблю «Поділля», автором музики став тодішній керівник «Поділля» Віталій Газінський. Навіть мріяти ми не могли про таку щасливу долю цієї пісні. Минають роки, а вона немов отримує і друге, і третє життя. Зараз відеосюжетами та інформацією про цю пісню буквально заполонений інтернет, це дуже легко перевірити. Виявляється, співають її повсюди: від Сумщини до Закарпаття. Зведені хори, скромні сільські ансамблі. Видатний київський хор «Дарничанка» завершував нею столичний фестиваль «Мистецький арсенал» у травні цього року. Навіть славетний і улюблений мною Кубанський народний хор має пісню у своєму репертуарі. Її назва дала ймення багатьом фольклорним та пісенним святам у різних областях України. Можна сказати, що пісня стала народною, бо часто виконавці не називають нас, авторів, дописують і редагують текст на свій розсуд. Відмовляються від такого, скажімо, куплету, слова якого, на жаль, напророкували нинішні гіркі часи:

Була наша мова закута,

Була наша доля розп’ята.

Невже, коли воля засяла,

Ми знову підем брат на брата?..

Позаминулого літа я знову відгукнувся на цікаву ідею Анатолія Левицького: щоб вінницькі поети помандрували зі збірною концертною програмою філармонії по містечках і селах Вінниччини. Для літераторів філармонія забезпечувала транспорт, крім читання своїх творів зі сцени, письменники могли проводити й окремі літературні зустрічі. Брав участь у цих заходах і я, неначе в молодість повернувся у веселій доброзичливій компанії мандрівних артистів. У Бершаді ми гуртом вклонилися пам’яті чудовій людині, композитору, збирачеві подільського фольклору Родіону Скалецькому, одному з фундаторів повоєнної слави Вінницької обласної філармонії. Пам’ятник своєму землякові бершадці встановили на найлюднішому майдані райцентру.

Дивуюся й сьогодні невичерпній творчій енергії Анатолія Івановича Левицького. Він більше переймається не своїм особистим ювілеєм, а ювілеєм свого любимого дітища. Вінницькій філармонії в травні 2017 – 80! Всього на десять років старша за свого директора. Чим можу допомагаю своєму другові зустріти цю дату достойно, працюючи з колегами над створенням літопису філармонії.

Михайло Каменюк,

голова Вінницької обласної організації

Національної спілки письменників України,

заслужений працівник культури України

З когорти професіоналів

Що тут сказати? Є когорта людей (на жаль, їх небагато), без яких важко уявити галузь, колектив, окреме товариство... З ними легко і приємно працювати, відпочивати, дружити, їх завжди хочеться бачити у своєму колі, спілкуватись... Саме такою Людиною, колегою, товаришем є, безперечно, Анатолій Іванович.

Я думаю, ні в кого немає сумнівів у тому, що на сьогодні Анатолій Іванович Левицький є найавторитетніша особистість у Вінницькій культурі. Його знання, досвід, професіоналізм, мудрість, почуття гумору заслуговують найвищої оцінки. Знаю Анатолія Івановича майже 36 років. Познайомились ще в січні 1981 року, я, будучи ще студентом, а він у свої 34 роки був директором Вінницької філармонії (а призначений на цю посаду в 27!).

І щиро дякую долі, що мав у свій час такого керівника, а тепер колегу, з яким можна порадитись, поспілкуватись і просто відпочити.

Щодо Вінницького театру, то Анатолій Іванович завжди цікавився, будучи начальником управління культури і міста, і області, а тепер як колега, життям колективу театру, знає особисто провідних акторів, з більшістю із них підтримує дружні і теплі стосунки, особливо з провідними майстрами Вінницької сцени старшого покоління.

І на сьогодні Анатолій Іванович із своєю чарівною дружиною Галиною Павлівною не пропускають жодної прем’єрної вистави, жодного серйозного культурно-мистецького заходу, що проходить у приміщенні Вінницького театру.

Він ніколи не байдужий до того, що відбувається в культурі, в колективах культурно-мистецьких закладів, у колег, у кожного з нас.

Многії літа Вам, шановний Анатолію Івановичу!

Володимир Лозовський,

директор ВОАУМД театру ім. М. Садовського,

заслужений працівник культури України

Шановний Анатолію Івановичу!

Прийміть щирі вітання зі славним ювілеєм!

Ви знаний професіонал своєї справи, талановитий фахівець, умілий організатор і мудрий керівник, який має власну думку та відстоює інтереси галузі культури. Ви цінуєте ініціативу і креативність та підтримуєте цікаві проекти колег.

Ваш багатий досвід, принциповість і далекоглядність варті наслідування.

Усі роки співпраці ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва з управлінням культури та Вінницькою обласною філармонією наповнені плідним співробітництвом та взаєморозумінням.

Творчі багатогранні партнерські зв’язки між нашими закладами і колективами продовжуються, і ми сподіваємось, що вони будуть і надалі отримувати свій розвиток.

Ви чуйна людина, яка готова підтримати усіх, хто потребує Вашої допомоги. 

Тож бажаю творчого довголіття та визнання Вашої праці, миру, злагоди, душевної рівноваги. Міцного здоров’я Вам і Вашій родині, успіхів завжди і в усьому, гарного настрою та лише приємних новин. Нехай кожний день приносить радість і задоволення!

З повагою Наталія Морозова,

директор Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва,

заслужений працівник культури України

Дорогий Анатолію Івановичу!

Прийміть найщиріші вітання з нагоди Вашого ювілею!

Вітаю Вас як колегу і як найкращого начальника у моїй творчій біографії. Як би це не парадоксально звучало, але від директора Вінницької філармонії до генерального директора Вінницької філармонії Ви пройшли чималий успішний шлях становлення як людини, керівника, бізнесмена, начальника управління культури. Я дякую долі, що вона подарувала мені знайомство з Вами і задоволення працювати під Вашим керівництвом. 

Тож прийміть мої найщиріші побажання міцного здоров’я, особистого щастя, невичерпної енергії та наснаги в усіх Ваших добрих справах. Хай у Вашому домі панують мир та злагода, у серці – доброта, а у справах – мудрість, виваженість і творчість. Нехай доля і надалі буде прихильною до Вас, даруючи радість життя, незрадливу удачу, вірних і надійних друзів та партнерів. Бажаю, щоб на свій 100-літній ювілей Ви впевнено і гордо могли сказати: «Я маю все, що хотів, чого праг і бажав, про що мріяв і що зробив, що втілював і чого досяг, кого кохав і з ким побрався, кого народив і виховав, що створив і що буду творити! І, чорт забирай, життя – прекрасне!».

Все в житті було: радість і проблеми,

Гіркість полину й солодощі медів,

Та роман життя пишете натхненно.

Хай же буде він понад 100 томів.

З повагою і вдячністю Тетяна Мрищук,

директор Вінницької обласної бібліотеки

для дітей ім. І. Я. Франка

Шановний ювіляре!

Сердечно вітаю Вас із 70-річчям від Дня народження!

Ваш творчий та життєвий шлях – приклад високого служіння мистецтву, людям, державі.

Дякую долі за те, що на моєму життєвому шляху зустрілась така прекрасна людина, як Левицький Анатолій Іванович – мудрий, креативний, особливий керівник.

Щиро вдячна Вам за уроки професіоналізму, організаторської майстерності, людяності.

Нехай Ваша сила, життєва енергія, творча наснага будуть гарантією великих досягнень у Вашій діяльності, а кожна розпочата справа стане ще однією сходинкою до вершин успіху.

Добра Вам, щастя, благополуччя та успіхів у всіх справах! Нехай завжди Вас супроводжує щаслива зоря удачі, Боже благословення, а у Вашому домі панують любов, злагода та добробут.

Шануюча Вас Галина Надоленко,

декан Вінницького факультету

Національної академії КККіМ

Вельмишановний Анатолію Івановичу!

Сьогодні важко уявити собі вінницьку культуру без такого професіонала і менеджера, як Ви. Адже за роки праці у галузі Вами стільки зроблено для збереження бібліотечної мережі та її кращих фахівців, запровадження інноваційних проектів у діяльність книгозбірень Вінниччини.

Ми завжди відчували Ваше розуміння і підтримку в організації бібліотечно-інформаційного обслуговування молодіжної читацької аудиторії. І нині колективи Вінницької обласної бібліотеки для юнацтва та Вінницької обласної філармонії поєднує тісна співпраця і взаємодопомога. І нехай це творче співробітництво триває й надалі.

Сердечно вітаємо Вас з ювілеєм! Щиро бажаємо натхнення, нових цікавих творчих знахідок у прекрасній царині служіння мистецтву і духовному збагаченню вінничан. 

Нехай всілякі негаразди не затьмарюють Вашого життя, а мир, злагода, гарний настрій будуть постійними супутниками. Міцного здоров’я Вам і Вашій родині, достатку, благополуччя та багато щасливих, радісних літ!

З повагою, за дорученням колективу

Вінницької обласної бібліотеки для юнацтва,

директор Тетяна Пісна

Умілий організатор, громадський діяч

Вінницька обласна філармонія є, безперечно, одним із важливих центрів культури та мистецтва області. Її працівники утверджують споконвічні народні традиції краси та добра.

Тривалий період цей знаний не лише на Вінниччині, але й далеко за її межами заклад очолює вмілий організатор, професіонал, мудрий і талановитий керівник, заслужений працівник культури України – Анатолій Іванович Левицький. Він – генератор ідей, численних творчих задумів, проте не тисне власним авторитетом, а понад усе шанує колективну творчість працівників, намагається планувати роботу так, щоб новий проект був цікавішим за попередній. 

Завдяки особистим діловим якостям – лідерству, зібраності і заповзятості – вміло веде соціальний діалог і відстоює свою позицію, забезпечуючи надійний соціальний захист своїх підлеглих та й усіх працівників галузі культури загалом.

Поряд із сумлінним та компетентним виконанням професійних обов’язків як член обкому профспілки працівників культури приділяє значну увагу згуртуванню спілчан, єдності дій профспілки.

А як член Ради Федерації профспілок області активно співпрацює з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, наполегливо і принципово відстоює трудові, соціально-економічні права та інтереси членів профспілки, демонструючи блискучі зразки організації ефективної роботи для профспілкового руху України.

Анатолій Іванович володіє чудовими чисто людськими якостями. Це – увага і повага до людей, бажання підтримати і допомогти, щирість і доброта. Він користується авторитетом і шаною членів профспілки та всіх, кому пощастило з ним працювати і спілкуватися на професійному й особистому рівні. Я вдячна долі, що маю таку щасливу нагоду.

А. І. Левицький, окрім численних державних відзнак, удостоєний однієї з вищих нагород Федерації профспілок області – Знаком Федерації профспілок «За співпрацю» та занесений до «Книги трудової Слави Федерації профспілок Вінницької області».

Хочу від себе особисто та всіх спілчан Вінниччини щиро привітати Анатолія Івановича зі славним ювілеєм та побажати ще багато творчих здобутків у професійній діяльності при доброму здоров’ї, у мирі, достатку і гарному настрої!

Тетяна Побережна,

голова Вінницької обласної організації

профспілки працівників культури

 І. Колеги, партнери, друзі про Анатолія Левицького

Народний інтелігент

Це словосполучення, винесене в заголовок, виникло і поширилося ще в дев’ятнадцятому сторіччі. Стосувалося воно тієї частини інтелігенції, яка не мала дворянського походження, значних статків, зв’язків у вищих колах суспільства, проте зуміла завдяки природним здібностям, наполегливості, важкій праці і любові до «меншого брата» здобути освіту, щоб служити потім своєму поневаженому народові. Були це переважно вчителі, лікарі, митці, агрономи, дрібні й середні службовці... Називали їх народними, бо вони не лише жили серед народу, але й з народом, у нерозривному зв’язку з ним і складали разом одне ціле.

Сьогодні цей сталий вислів хоча й зберігся, але набув нового значення. Народним інтелігентом називаємо тепер людину, яка навчаючи або лікуючи, пишучи музику чи поезію, будуючи міста чи співаючи в хорі, працюючи в бібліотеці, зберігає в собі основні ознаки народного світовідчуття, погляду на життя, характеру, не відірвалася, як кажуть, від загальної маси, чесно і самовіддано трудиться разом з усім народом і є для нього близьким і своїм.

Таким я бачу і сприймаю Анатолія Левицького, який усе своє життя поклав на вівтар відданого служіння культурі і пісенному мистецтву рідної України, щиро сповідуючи слова великого Івана Франка про народне, материнське пісенне слово: «Пісня ж твоя в невмираючій силі в мойому серці ясніє, живе».

Анатолій Подолинний,

заслужений працівник культури України

Анатолію Івановичу Левицькому на многії літа

Кожен, хто працював у свій час під началом Анатолія Левицького, оцінив сповна його неабиякі організаторські здібності, неординарні підходи у розбудові творчого процесу, яскраві новаторські проекти. Для працівників культури він завжди був незаперечним авторитетом, яким залишився, власне, і донині. А від себе скажу, що його роль у моєму становленні як працівника культури – величезна. 

Коли я у 1976 році розпочала свій трудовий шлях методистом в обласному будинку народної творчості, Анатолій був наймолодшим в Україні директором філармонії. То був час так званих всесоюзних оглядів самодіяльної творчості, під час яких у склад журі обов’язково вводили відомих артистів, заслужених діячів мистецтв. А співочих колективів було так багато, що їх виступи відбувались у різних залах міста одночасно, і здавалось, що вся Вінниця дзвенить піснями. 

Левицький вважався одним із потужніших фахівців, до якого всі прислухались. Саме він ініціював створення таких колективів, як ансамбль пісні і танцю «Поділля», камерний оркестр «Арката», симфонічний оркестр, що з його легкої руки стали надзвичайно популярними і улюбленими на Він- ниччині та й в Україні. Тоді ж з ініціативи Анатолія Івановича було створено наш вокальний дует з Галиною Левицькою (я в той час працювала ще й артисткою філармонії). Ми співали народні пісні акапельно. Де тільки не виступали: і на Вінниччині, і в Києві, і в Липецьку, і в Кабардино-Балкарії (Нальчик), і в Польщі. Ми пишались тим, що несли у світи пісенне багатство нашого роду і народу, а бурхливі аплодисменти глядачів сприймали як найвищу винагороду.

Згодом Анатолій Левицький, уже як очільник культури області, призначив мене директором ОЦНТ. До речі, з його благословення ми і започаткували у 2003 році альманах «Світлиця», що нині такий відомий на теренах Вінниччини. Цей рік якраз було оголошено Роком культури. Скільки задумано і зроблено в той час! Вінниччина тоді звітувала у Києві з проектом «Краса України – Поділля». Левицький був його автором і художнім керівником. Надовго запам’яталися ті напружені дні підготовки і виступу та неповторні миті визнання.

А вже у 2009 році, коли Анатолій Іванович повернувся у філармонію, все одно координатором та режисером-постановником проекту «Благословенна земля моя, Вінниччина» знову ж таки був він. Всі ми доклали чимало зусиль до того тріумфального дійства.

Чимало мистецьких акцій було започатковано і реалізовано невтомним Анатолієм Левицьким. Але не менш важливою була і його адміністративна діяльність, зокрема той факт, що йому вдалось поступово повернути нормальну оплату праці (адже він застав 0,25 %), а разом з тим – і багатьох працівників культури, які в непростих дев’яностих мусили шукати заробітків деінде. Що ж, йому доводилось очолювати культуру в найскладніший період її становлення в незалежній Україні в контексті національного духовного відродження.

З висоти пережитих років все, що відбувалося тоді, бачиться мені сподвижництвом талановитих особистостей на теренах вітчизняної культури. У їхньому сузір’ї – і Анатолій Левицький, заслужений працівник культури України, харизматичний лідер, далекоглядний керівник.

Скільки б не пройшло років, скільки б подій не засвічувалося на небосхилі нашої культури, я завжди цінуватиму співпрацю з ним – завзятим і мудрим, врівноваженим і спокійним, а найголовніше – людяним. Завжди буду дякувати йому за підтримку та розуміння.

Побажаю шановному ювіляру, щоб все, виплекане ним, дало щонайкращі плоди. Щоб тієї пошани і любові, яку йому дарували люди, вистачило на всі труди і дні, на нові творчі досягнення. 

З ювілеєм Вас, дорогий друже! Хай він принесе тільки радість Вам і Вашій славній родині. Спасибі Вам за все!

Тетяна Цвігун,

директор ОЦНТ,

заслужений працівник культури України

 II. Повні тексти опублікованих інтерв’ю

Анатолій Левицький:

«Усе моє життя – це щасливий збіг обставин»

Культурний університет начальника управління культури облдержадміністрації Анатолія Левицького – це ціле життя. Хочеться навіть сказати: пощастило галузі культури, що її в потрібен час очолив нині вже заслужений працівник культури України Анатолій Левицький.

Ольга ВІЛЬЧИНСЬКА

– Хіба я даремно купив гармошку? Все одно навчишся грати! – зауважив дід Максим, всадивши на стілець 5-річного Толю й усіляко втокмачуючи в дитячу голову таку зарозумілу «мову» рідкісного на ті часи музичного інструменту. Толя сидів цілими днями заплаканий, з розчепіреними на клавіатурі пальцями – тоді як його однолітки грали у війну, партизанили, ходили далеко за рідне Безводне (Ямпільський район) подивитись на ті стовпи, які підпирають небо... Малий Толик міг відмовитися, звісно, від цієї науки, але дід Максим Яворський був сільським авторитетом: прекрасно водив машину й разом з полковником Крицьким був найкращим товаришем батька – Івана Романовича. Усі разом вони прекрасно співали. В селі їх називали просто – тріо, тож якщо на протилежному кутку Безводного лилася пісня, то одразу казали: «Тріо співає». Наука в ліс не пішла: дід Максим інтуїтивно називав малого Левицького Анатолієм Івановичем й пророкував велике майбутнє.

БАТЬКІВСЬКА ХАТА

Хата Левицьких у Безводному була недалеко від центру, її зводив дід Роман. Зовні вона нічим не відрізнялася від інших: вікнами на південь, заскленою верандою на шлях, а ось внутрішньо була надто гостинною. Так повелося з давніх-давен, що до тьоті Олі (матері Анатолія Івановича) любили ходити у гості. Навіть пізніше, коли хтось від синів-студентів привозив «привіт», то обов’язково ставав люб’язним гостем. Дім тримався на Ользі Гаврилівні, сільській красуні. Батькові Івану Романовичу таки довелося перемогти серйозних конкурентів, аби доступитися до Ольки. Незважаючи на релігійні переконання родини католиків Левицьких, він таки одружився з православною. Любов перемогла. Сам же Іван Романович у крові мав щось природно інтелігентне. Він один з небагатьох носив у селі хромові (тонкої вичинки шкіри) чоботи, і хоч болото по коліно, – Іван Романович міг пройти через усе село, не забруднивши взуття. З цього приводу в селі навіть ходив анекдот. А ще Левицького ніколи не бачили п’яного, хоча випити міг більше від багатьох. Словом, польської панської крові! Іван Романович працював водієм, тобто на ті часи мав дуже престижну професію. Шофером був і на війні, яку з 1941 до 1945 років пройшов від дзвінка до дзвінка. У блокадному Ленінграді возив боєприпаси, перевозив поранених, серед яких був і його рідний брат. Про це Іван Левицький дізнався аж після смерті брата... Після війни батько працював водієм, бригадиром, а коли у Безводному утворилося кілька колгоспів, то один з них довірили Івану Романовичу. Мати, Ольга Гаврилівна, яка в селі тримала марку господині, працювала у сільській раді, в конторі. Коли Толі виповнилося 6 років, його віддали до школи – бавитися з ним було нікому.

МАЙЖЕ ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ

Будні тодішніх дітей були майже однакові: незалежно від того, чи ти дитина голови колгоспу, чи фуражира. Село мало балувало своїх мешканців розкошами соціалістичного добробуту: не було газу, не було доріг з твердим покриттям. Діти, повернувшись зі школи, мали обов’язки нагодувати домашню живність, нарубати дров, наносити води, якщо зима – напалити в грубі. Ці завдання знайомі кожній сільській дитині. Виконував їх і Толя зі своїм старшим братом Льонею (різниця 6 років).

ПЕРШИЙ КУЛЬТУРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

При школі був духовий оркестр. Його очолював Вік-тор Колесник (нині відомий в Україні керівник сімейного ансамблю Колесників).

– Він же й захопив справою, – пригадує Анатолій Іванович. – Хоча теж не без плачу...

Толю, який вже добре грав на гармошці, балалайці, вчитель посадив за найважчий музичний інструмент – кларнет, тож знову довелося починати з нуля. І коли всі хлопці вже вільно грали «Во саду ли в огороде», то Толя з широко розставленими пальцями звикав до кларнету. Чотирьох кларнетистів називали плакунами, бо інші давно грали, а ці лише плакалися. Анатолій Левицький тоді навчався у 2 класі. Цей період він називає початком професійної музики. Здібності його оцінили дорослі музиканти, з якими Толя із товаришем Фільою грали на похоронах. Так заробляв рубля. Філя часто повідомляв, що скоро на сусідній вулиці от-от наступна баба помре. Так розгорталася самодіяльність...

Музика була не основним підробітком. Анатолій, як усі сільські підлітки, намагався підробити влітку в господарстві. Найоплачуванішою була робота причіплювача – за літо вдавалося заробити 150–200 рублів. Незважаючи на своє авторитетне ім’я музиканта, Анатолій не цурався сільської грубої праці: допомагав возити силос, скирдувати солому, копати буряки. Зароблені гроші витрачав на футболки, м’ячі. У 7 класі за свої гроші купив собі навіть гітару. Він був у числі шкільної еліти – грав на шкільних вечорах, у складі оркестру, за яким була закріплена машина, їздив на конкурси, фестивалі до обласного центру. Окрім кларнету, баяна, балалайки, грав на трубі (бас). На цьому ж інструменті вступав до музичного училища.

– А нотами не ігнорували? – цікавлюся.

– За ноти я сів у школі. А в дитинстві зі Станіславом Гавриловичем і «На сопках Маньчжурії», «Коробочку», і вальси грав на слух, – розповідає Анатолій Іванович. – Хоча я ніколи не думав, що буду музикантом. У школі усі точні науки – хімія, алгебра, геометрія – йшли на «відмінно». Я не зубрив – я їх розумів. Ці науки мені якось легко вдавалися, а ось з поведінкою було не все гаразд. Вона у мене була «задовільною» завжди: то після школи батько ледве вмовив директора, щоб простили балакучість й непосидючість й нагородили сина Похвальним листом за навчання.

ДОКТОРА НЕ ВИЙШЛО...

Батьки бачили сина тільки лікарем. Іван Романович з ним, учорашнім дев’ятикласником, поїхав до Вінниці здавати документи, але так вийшло, що в музичному училищі приймальна комісія почала працювати раніше, аніж у мед- училищі, і хлопці кажуть: «Давай спробуємо на музикантів»... Тоді навчальний заклад був на вулиці Артинова. Анатолій Левицький прийшов, його послухали й порадили здавати документи та підготувати концертний номер.

– Який концертний номер?! – сказав Анатолій Іванович. – Я можу партію зіграти, котру граю в оркестрі. Узяв ноти й зіграв «Танец маленьких лебедей», і мені запропонували навчатися по класу тромбона. А я того тромбона ще й не дуже бачив. Але... запропонували, то й запропонували. Виходжу, а батько схвильований під музучилищем: «Що мамі скажемо?» Удвох викрутилися, що для того, щоб вступити вчитися на лікаря, треба ще рік чекати, адже у школу я пішов раніше ровесників.

Тромбон Анатолій освоїв ще на першому курсі, а на другому вже грав в оркестрі при відомому ансамблі танцю «Подолянка», що працював на базі агрегатного заводу. Вже заробляв гроші: за одну халтуру платили 20 рублів. Це були тяжкі 1961–62 роки реформ.

– Пам’ятаю, у нас в гуртожитку був кок Жора, який готував на перше суп гороховий, на друге – пюре гороховоє, на третє «можна смешать всьо вместе».

Практично з 16 років молодий Левицький перейшов на власний хліб, з села передачі були традиційними – сало, крупа, картопля.

В училищі Левицький був непоганим студентом: навчився грати на споріднених інструментах: якщо тромбон – значить баритон. У свої 16 років він знав усі інструменти, адже цього вимагала й спеціалізація, яку освоював «керівник оркестрового колективу і викладач музичної школи на духових інструментах». Навчаючись, мав дві халтури. Адже відіграв за один якийсь оркестр і заробив червонця, пішов, відіграв ще й за другий оркестр. Знову червонець. Директор музучилища дізнався і в розпачі заволав: «Боже мій, на що це мої студенти перейшли». Й наказом заборонив «халтурщину». Чотирьох студентів, серед них, звісно, й Левицький, які грали і на агрегатному заводі, і на хімкомбінаті, представили до відрахування.

Правда, хтось розумний підказав, що за «практику» треба не виключати, а навпаки нагороджувати. Адже гра у відомому оркестрі означала солідний професійний рівень. А грали чимало: три рази на тиждень танці на агрегатному заводі й чи не щоденна участь в акомпануючому оркестрі при ансамблі «Подолянка», який очолював Михайло Сахнович.

– Ми в Михайла Наумовича багато взяли, – знову в спогадах Анатолій Іванович. – В училищі й близько не було такої практики, а без неї ми були б вузькими спеціалістами. Серед нас чотирьох у Михайла Сахновича грав Саша Поляков, нинішній викладач музучилища.

Після закінчення музичного училища Анатолій Левицький отримує направлення на роботу викладача Барської музичної школи. Хто пам’ятає ті часи, то погодиться, що культурному Бару тоді пощастило: туди прийшов справжній професіонал – музмен.

ВИПРОБУВАННЯ КЕРІВНИКОМ

Першого ж року Анатолій Левицький, окрім двох чи трьох ставок викладача, став ще й керівником естрадного оркестру Барського машзаводу. Колектив там діяв, але мав дуже мало учасників, у той час, як без діла ходили дуже непогані хлопці – музиканти.

– Ми тоді такий свінговий колектив організували. У складі солістів Галина Магелатій, Надія Патека. Це був справжнісінький біг-бенд: 5 саксофонів, 5 труб, 5 тромбонів. На той час з нами міг зрівнятися хіба що оркестр Він- ницького хімкомбінату чи агрегатного заводу. Друге місце стало нашим постійним на обласному огляді художньої самодіяльності. Перше було за оркестром хімкомбінату... Ви запитуєте, чи їздили за кордон виступати? Та який там закордон в радянські часи! Найдальший закордон – це була обласна сцена, або Тульчин чи Ямпіль. Хоча музиканти були сильні. Не тому, що я керівник. Це професіонали, які закінчили консерваторії й грали у військових оркестрах. Скажімо, у ті часи навіть у Бару діяло 3–4 колективи, які змагалися між собою за першість. Одного разу мені навіть розбили губу перед концертом, щоб я не міг грати в оркестрі. Я на сцену тоді не вийшов – текла кров.

Анатолій Левицький відпрацював у Бару рік. Якось його спіймали на стадіоні й призвали до армії, то на проводах грало шість оркестрів. З хлопцями й досі він листується, вони є найкращими друзями.

АРМІЙСЬКІ БУДНІ Й ЩАСЛИВИЙ ЗБІГ ОБСТАВИН

Брат Леонід тоді вже був начальником прикордонної застави у званні полковника. Так склалося в сім’ї Левицьких, що наймолодший Левицький старшому братові пришивав погони, як того тільки підвищували у званні. Так було до звання полковника. Й старший брат Анатолія за його «шустрість» завжди казав: «ну, підеш ти в армію, і в тебе єфрейтором буде татарин, чи узбек – командиром взводу чи відділення, то ти з «губи» вилазити не будеш...». Пізніше Анатолій згадував слова брата, бо той як у воду дивився. Щойно приїхавши в карантин, дізнається, що за єфрейтора узбек Асайдулін: малий на зріст і дуже гадючий. Але тут – щасливий збіг обставин. Ні-ні, Анатолія Левицького не зразу помітили як музиканта. У ракетних військах (у Високій Печі, а потім в Білокоровичах) у сержантській школі усіх призовників-музикантів взяли зв’язковими, бо вони мали гарний слух. Дисципліна була наджорстка: «спробуй скажи щось єфрейтору!». Такий порядок був не для веселої вдачі Левицького, тож «губа» якраз чекала на нього. Так тривало місяців зо три. А якось старшина поцікавився спортсменами й музикантами. Звісно, музичні здібності Левицького не могли не оцінити, тому його, Васю Підопригору з Тарасівки Жмеринського району й ще одного солдата із Петербурга відібрали до військового оркестру. Склад був такий – 35 надстроковиків і 5 солдатів. У штабному духовому оркестрі дихалося вільніше: офіцерська форма, вільний доступ до військового містечка, а головне – творчість. Тут Левицький створює естрадно-концертний оркестр, в якому за солістку була навіть донька командира дивізії. І ось одного разу під час стройового огляду, де однією з груп дивізіонів диригував Левицький, у Білокоровичі приїхав командуючий ракетної армії, генерал-полковник, лауреат Ленінської премії Григор’єв, а в нього водій Петя, з яким Левицький жив у гуртожитку у Вінниці. Після огляду командуючий у захопленні від оркестрової музики подякував молодому диригенту-солдату й поцікавився, звідки він, де батьки? Чому солдат, а не надстроковик диригує? Далі: «Хочеш поїхати у село?»

– Хочу. Мама хворіє, – відповів Левицький.

Так, у «Волзі» з командуючим солдат Левицький їде з Білокоровичів до Вінниці. Дізнавшись про його музичну освіту, генерал Григор’єв пропонує службу в ансамблі (нині «Крила України»). Тут місця не було, то Левицький іде трубачем в оркестр при штабі 43 ракетної армії. Тож, іще солдата Левицького, як здібного музиканта, призначають інструктором оркестру – другим диригентом. При штабі він створює власний естрадний колектив «Театр зримой песни», в якому учасницями були й дівчата. Словом, все пішло нормально.

І все-таки був один випадок, який навчив Анатолія Івановича приймати рішення не за вказівкою, а на власний розсуд, тобто виявляти характер, а не бути безхребетним. А сталося ось що. Тоді (а це десь 1967 рік) досить урочисто проходили заходи до великих свят. У них брали участь члени бюро обкому компартії, головнокомандуючий. Мова йде про 50 роковини Жовтневої революції. Урочистості відбувалися в Будинку офіцерів, де активна участь військового оркестру. Він відкриває засідання Гімном держави. Відкрили. Хлопці, маючи досвід, що промови виступаючих забирають щонайменше 40 хвилин, розійшлися: хто в буфет, хто перекурити. Вийшов на перекур і Левицький... Й тут чують секретар міськкому партії: «торжественное собрание посвященное... объявляю закрытым». А Гімну нема. А це ж армія:| дисципліна, усе по секундах.

– Я кажу хлопцям: берімо хто що вхопить. І перший акорд Гімну: тру-тру-тру-тру! А тоді вже: та-та-та-та. І за кожним тактом чую, що хлопці підбігають. Спочатку я голову схилив, щоб не бачив командуючий диригента. І ось останній акорд: та – та-та – та – а-а-а, але він уже звучить у складі всіх учасників оркестру. Я голову догори: вже не соромно дивитися. Члени бюро й командуючий усе зрозуміли...

Після засідання командуючий просить зайти до нього диригента. Пішов диригент. Його відправили й приходять за мною. Командуючий суворо: «Ты дирижировал?» «А что делать? Видите уже объявили закрытие, а никого нету». Я думаю, що мені зараз: «Як ти міг Гімн Радянського Союзу грати з двома альтами!» Але командуючий: «Маладец, сынок. Вот так и на фронте. Ты не растерялся»... Обняв мене, й наступного дня видав по гарнізону наказ: «3а проявленную находчивость во время выполнения служебного долга наградить именными часами Левицкого и присвоить звание ефрейтора». Однак навіть тепер, маючи звання заслуженого працівника культури, відмінника культури СРСР, орден «Знак Пошани», медаль «За освоєння БАМу», номінацію «Людина року», нагороду від держави Польща, Aнатолій Іванович дуже дорожить тією найпершою, яку вручив командуючий: його життя тоді повернуло на успіх. Хлопці «вознесли» й на нового муздиригента почали дивитися зовсім іншими очима.. А саме – єфрейтора Левицького почали відпускати на єврейські весілля: у Шаргород, Бершадь, Копайгород. Із зароблених 150–200 рублів щось ішло на потреби оркестру, а дещо й в кишеню. А головне – була блискуча школа для музиканта, адже це варіант імпровізації розвитку слуху. Єврейських мелодій грати на слух Левицький навчився в дитинстві, коли був за музику разом з дорослими. І вже в Будинку офіцерів йому доручають керування армійською самодіяльністю.

«ТИ  – МУЗИКАНТ.  І ЦЕ ТВОЯ РОБОТА»

Після армії настав час вибору: кар’єра музиканта чи щаблі влади, починаючи від секретаря обкому комсомолу. Вибір за Левицького робить тодішній начальник управління культури Леонід Задорожнюк, наголосивши: «Ти – музикант. Це твоя робота». Так Левицький стає старшим інспектором обласного управління культури. У цей час Анатолій Левицький заочно навчається в найпрестижнішому Харківському інституті культури на оркестрово-диригентському факультеті.

НАЙМОЛОДШИЙ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ ДИРЕКТОР ФІЛАРМОНІЇ

Філармонія – це окрема тема. Це «круглий стіл» на декілька днів. Це одні з найкращих 8 тисяч днів, або 23 роки, наймолодшого на ті часи в Радянському Союзі директора обласної філармонії, 27-річного Анатолія Левицького. Це часи розквіту, часи піднесення культури Вінниччини, це всесвітня слава Вінниччини, це ім’я, це імена, це 34 квартири за 3 роки для співаків і музикантів... Це одруження з Галиною, тоді студенткою музучилища, й народження доньки Олі, названої на честь матері Ольги Гаврилівни. А втім, про все по порядку.

Філармонія, ще тоді, в Радянському Союзі, була бізнес-конторою. Тобто ринкові відносини у філармонії переважали, її всі концерти – це шоу-бізнес, який формувався не на політекономії соціалізму, а на основах капіталізму. Вже були обміни концертами, виконавцями. До речі, Вінниця започаткувала гастролі за кордон: вперше від Радянського Союзу поїхали до Англії. Філармонія до Левицького перейшла не в кращому стані: приміщення, що валиться, невеликий ансамбль «Вітерець Поділля» (у складі 15 чоловік) і дві бригади ліліпутів та лекторій.

– А я прийшов молодий, у мене свіжий погляд. Я мав досвід роботи з гарними колективами: і як музикант у колективах, і як керівник. Мій коньок – створити щось сучасне. Тож одразу у філармонії створили ансамблі: «Подоляни», «З піснею по життю», «Панорама», «Ансамбль зримой песни». За 23 роки філармонія мала шикарний естрадний блок. У Вінниці прослуховували для своєї філармонії солістів зі всього Радянського Союзу. А саме з Одеської консерваторії до Вінниці приїхали працювати Кудрук і Владецький, диригента Новікова-Литченка забрали з Москви, найкращих виконавців відібрали з дрогобицької «Трембіти», блискучих професіоналів привезли з Прибалтики, Дніпропетровська, Петербурга, житомирського «Льонка». Тобто тих українців, яких направлено на роботу далеко від рідних місць, гуртувало Поділля. Маючи підтримку фінансову і матеріальну з боку обкому партії, Анатолій Левицький за 3 роки зміг домогтися отримання 34 квартир для артистів, купити легковий транспорт, автобуси. Якби не перший секретар обкому партії Василь Таратута, ансамблю пісні і танцю «Поділля», який нині є візитною карткою області, не бачити б. Склад його збирали з усього Радянського Союзу. На творчому звіті у Києві оцінка вінничан була супервисока. Окрім ансамблю «Поділля», створено й камерний оркестр «Арката», 6 естрадних колективів, започатковано фестивалі «Гроно Поділ- ля», «Зорі над Бугом». Наприкінці 80-х років не було такого виконавця чи співака, хто не виступав у Вінниці: Ойстрах, Райкін, Леонов, Шульженко, Ротару. Вінниця їм припала до душі через авторитет Левицького. У Вінниці проведено більше 14 фестивалів за участю понад 500 відомих виконавців. Колишній наймолодший директор філармонії Левицький став найстаршим директором в Радянському Союзі: за плечима понад 20 років адміністраторської роботи, й наприкінці 80-х років він у числі двох від України був членом ради директорів філармоній СРСР. У рік «культурні» вінничани виборювали по 3 перехідні прапори Міністерства культури СРСР. У рік Чорнобиля за культурну програму для ліквідаторів атомної катастрофи Левицького нагородили орденом «Знак Пошани». Ті концерти безслідно артистам не минулися: декого немає уже серед живих. Левицький пізніше скаже: «Мріяли з Галиною про народження ще хоча б однієї дитини, але не ризикнули після участі в ліквідації на ЧАЕС».

ОРГАН РОЗБИЛИ  – РОЗБИЛИ СЕРЦЕ ЛЕВИЦЬКОГО

Протягом 4 років Левицький у середині 80-х разом з групою фахівців переймає досвід створення органного залу в Німеччині, Чехії, Прибалтиці. У Вінниці, на думку фахівців, найкращу акустику мав спортзал (нині це Свято-Преображенський собор). Приїхали німці, згідно з договором, виготовили орган спеціально під цей зал. Робіт з приміщенням чимало: спортзал був пофарбований у зелений колір, далі у келіях колишнього Домінікіанського монастиря жило близько 30 сімей, яких треба було розселити. Міська й обласна влада зробила, як на наші дні, неможливе.

– Це була загальнообласна толока, – розповідає Анатолій Іванович. – Працювали на орган усі, і кошти були мобілізовані з усіх організацій. Толокою впорядкували будівлю-пам’ятник архітектури.

Всього на ті часи в Україні було 4 органи: Кам’янці-Подільському, Львові і Києві. Тож відкриття залу органної музики у Вінниці стало подією на весь Радянський Союз. І відкриття приурочили до дня народження Анатолія Левицького – 22 грудня. Будуючи орган, водночас замовили у вузах фахівців органної музики. Взяли Вікторію Харламову, яка нині працює органісткою в Москві, спеціально направили на навчання до Петербурга Георгія Куркова. І перший концерт органної музики дали вінницькі органісти, а потім запропонували виступи знаменитостей. Через рік Указом Президії Верховної Ради України «За заслуги в розвитку класичної музики» Вінницькому органному залу було присвоєно звання Чайковського. Що ж було потім? Потім було мало романтики. Вийшов Указ Президента про повернення культових споруд релігійним громадам, і віруючі баби викинули орган на рейки, а в директора Левицького стався інфаркт.

– Там стільки душі вкладено. Це горда історія Вінниці, – зітхає Анатолій Іванович. – П’ять років напруженого творчого і адміністративного життя. І наш біль, що втратили орган. Дурні були усі разом: не змогли довести, вчасно забрати орган. Хоча ми пропонували різні варіанти. Але ж треба було мати мудрість керівників і області, і міста, для того, щоб приймати рішення, а не ховатися в кущі. Рильце багатьох в пушку, бо через них орган розгромили. Рештки музичного інструменту сяк-так реставровано, і він зараз у костелі, але це вже не той орган, це лише його тінь...

МІСЬКЕ УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ...

Минулої осені виповнилося 50 років від створення обласного управління культури. А ось міське значно молодше, й мало хто знає, що заснував його і був першим начальником управління культури Анатолій Левицький. Свої дії пояснює він просто: «Це була вимога дня». Ідеологічним циклом до того займалися міськком партії та відділи пропаганди при трьох райкомах партії. Коли ця структура розсипалася, то весь комплекс проведення державних свят, масових заходів ліг на плечі трьох людей з відділу культури і вони були, швидше «реєстраторами», їм було не до творчості. При новоствореному управлінні культури Анатолій Левицький започатковує відділ організації масових заходів. Аналогічно були створені тоді управління освіти та охорони здоров’я.

ЧИ МОЖЕ КУЛЬТУРА СТАТИ БЕЗДУХОВНОЮ?

– Анатолію Івановичу, за вашою спиною – спад і нове піднесення галузі культури. У 1997 році вас призначили начальником обласного управління культури, це був час, коли галузь фактично руйнувалася на очах. Для вас це був удар?

Будучи ще начальником міського управління культури, я входив до колегії обласного управління, добре знав ситуацію в галузі. Але, коли я прийшов туди і вник, це була таки критична ситуація, а на Вінниччині це була суперситуація. Бо свого часу, щоб менше було проблем, сільську культуру скинули на утримання колгоспів. Це був злочин. Тобто державницьку ідеологію скинули на поталу господарському органові. А колгоспи «приказали долго жить». І все! І що? То в тих областях, де цього не зробили, базовий обрахунок залишився нормальним. До речі, це не було вказівкою з Києва. Це було спільне рішення місцевих виконавчих органів влади і управління культури, а управління культури – особливо, бо не відстояли позиції галузі. Начальник обласного управління культури мав або подати у відставку, або не підписати цього рішення. Я б, наприклад, ніколи не підписав таких паперів. Я подав би заяву і пішов, щоб не брати гріха на душу.

– Чому у вас душа болить настільки за сільські клуби?

– Я сам із села. Я знаю, що це таке. Я наводив приклад рішення деяких виконкомів: «З метою поліпшення умов праці працівників суду перевести їх в приміщення бібліотеки...», а бібліотеку куди? То я кажу: та ви що, люди добрі? Чим більше ми будемо закривати бібліотек, тим більше ми будемо відкривати судів і притулків. Те, що сьогодні матеріальну базу соцкульту скинули на бюджет сільських рад – це не державний підхід. Тоді взагалі треба відмовлятись від ідеології... Є ж елементарні речі: людина повинна мати місце, де можна поспілкуватися не лише один на один. Скажімо, жінка хоче похизуватися новою сукнею, хоче подивитися на інших, попліткувати. Є моменти, коли люди повинні спілкуватися. Не може ж бути, щоб невігласами та відлюдьками росли діти. Ну, можна почитати книжку. Може, будуть кращі часи, коли всі матимуть змогу купувати нові книжки. Але сьогодні такої можливості, тим більше у сільських людей, нема. Сьогодні у селі потрібна бібліотека! Ну, можна ще баню закрити, якої нема... Тому-то якщо в нас не буде Гайсинської чи Літинської музичної школи, то в нас не буде лауреата-стипендіата Вінницького училища мистецтв і культури, не буде соліста опери Національного театру. І сьогодні, хто б там що не казав, але візитною карткою України, як самостійної держави, насамперед є досягнення у спорті і в культурі.

– І все ж таки ви мережу бібліотек, музичних шкіл, клубів, будинків культури зберегли?...

– Зберегли. З кров’ю, зубами, рогами впиралися, гризлися, пересварилися. А тепер її треба до пуття довести. Ми зберегли не надуману мережу, а ту, яка входить у нормативи, рекомендовані Кабміном, де більше 400 чоловік населення. А скажіть, чим завинили ті села, де мешканців 377? Зберегли мережу, а тепер треба зберегти кадри. Для того, щоб зберегти кадри, треба хоч трохи привести у відповідність зарплату. Вже не поетапно. Я думаю, що (тху-тху-тху) з цього року переведемо всіх працюючих на повні ставки зарплати. Залишається ще підтримати матеріальну базу і заохотити цих людей до праці. Відпрацьовувати цю зарплату. Бо є люди, які вже звикли працювати на 0,25 ставки: прийшла, відкрила-закрила, а павутиння з мухами як було, так і залишилося в бібліотеці чи в клубі. Тому, з іншого боку, чи готові наші люди працювати на підвищену зарплату і на повну ставку? Вони за цей час вже звикли нічого не робити. Раніше, коли заклади культури були централізовані під управлінням культури, то там хоч-не-хоч, мусили чимало робити, але їх контролюють, нині голови сільської ради, котрим ніби й діла немає до роботи сільського клубу. Райуправління теж: «Ми лише методично причетні до сільської культури». Є проблеми. Особливо на часі збереження пам’ятників культури й архітектури. В нас розроблена велика пам’ятнико-архітектурна і краєзнавча програма. Перед сільською інтелігенцією, клубами я поставив завдання: підніміть архіви, напишіть історію села, поцікавтесь нею. Тобто стоїть питання вивчення краєзнавства, щоб люди знали історію свого села, щоб могли відзначати ювілейні дати села, щоб могли привітати старожилів, цікавих мешканців з ювілейними датами. Ось де роль клубів!.. Тоді вони будуть відчувати, що потрібні цим людям. А то заходиш до клубу й незрозуміло: це клуб Луки-Барської, Барської чи Ялтушківської сільради? Нічого немає у тому клубі: колодка на дверях, розбиті вікна, штахети поламані, коза прив’язана й завклуб на півставки... Я кажу: «То за що тобі платити більше? Ти хоч напиши: запрошуємо у такий гурток, тим керує той-то... Щось роби!» А то прийшли – пусто... Вони вже опустили руки. Завклуб каже: «Я вимушений підробляти – в сільській раді пишу протоколи, мурую грубки у хатах – на 40 гривень зарплати сім’ї не прогодуєш». Бібліотеки ще якось крутяться – семінари проводять, намагаються передплачувати періодичні видання, пропалюють взимку грубки, якось більше з душею ставляться до закладу.

– Анатолію Івановичу, коли завклуб, щоб вижити, поставить роботу закладу на заробляння грошей, відкриття кафе, барів, танців, прокручування відиків, то чи не стане в цій ситуації культура бездуховною?

Культура не може стати бездуховною. Нам генетично совість цього не дозволить. Я кажу: культура села – це не клуб і не бібліотека. Це – як яка дорога до цвинтаря: чи гній тече з подвір’я господаря на вулицю. Це культура нації. Як ми поважаємо поряд з собою живущих. Чи перекидаєш здохлу курку через тин до сусідки, а чи закопуєш у землю, як має бути. Але це треба виховувати. Скажімо, в селі оголосіть конкурс на кращу вулицю, оголосіть конкурс на краще подвір’я, чи в кого кращі вазони. Якось я запропонував: давайте пройдемося по цій вулиці. Не захотіли. Соромно стало. Для цього небагато треба, а в мерів, сільських голів відповідь одна: нема грошей. А подивіться біля церкви!? Що у бабок гроші є? Вони ж не чекають, поки хтось прийде і зробить за гроші. Не буде грошей...

– Культура має фінансуватися з державного бюджету?

– Так. Вона має підтримуватися державою, бо якщо держава хоче, щоб працювала державницька ідеологія, то треба утримувати апарат, який би працював на цю ідеологію. Хоча в нас державницька ідеологія не сформована як така. Багатопартійність це добре при вищому рівні культури; передовсім дипломатів і політиків, а якщо вони за шаблі беруться?.. Елементи культури можуть бути у різних формах: шоу-бізнес, розважальний бізнес, атракційний бізнес, але бібліотеки повинні працювати лише з виховним спрямуванням. Заклади культури мають заробляти на зміцнення матеріальної бази, це так, але утримання кадрів обов’язково має бути на державному фінансуванні. Форми можуть бути різні: нехай приватизує, нехай бере в оренду клуб і заробляє гроші, але виконує функції культурної установи.

– Вінниччина – це особлива мережа закладів культури: вони розміщені переважно в сільській місцевості. Ваші побажання до Міністерства культури. Чого найбільше не вистачає для нормального функціонування галузі?

– Не вистачає нормативної бази. Всі ті 26 актів, які були прийняті, – нехай собі будуть. Потрібен ЗАКОН ПРО КУЛЬТУРУ. На сьогодні є лише основи законодавства про культуру 1986 року, де зазначено 8 % бюджетних коштів на культуру, а в нас 0,08 %. Навіть 1 % не йде на розвиток галузі. Правда, мені гріх казати, що є нерозуміння депутатського корпусу в області. Я знаю можливості районних бюджетів. Але те, що культура попала під норматив розподілу на душу населення – це бездарність чиновників. Я доводив це в Мінфіні і наводив приклад: у Хмільницькому районі 80 тисяч населення і в м. Хмільнику 80 тисяч населення. Але в районі є 130 закладів культури, а в Хмільнику один. От і фінансування: на 130 закладів культури виділяється 100 тисяч гривень і на один заклад теж сто тисяч гривень... А цим одним культурним закладом у Хмільнику є музична школа, то батькові, який віддав сюди дитину, директор музшколи повинен ще доплачувати по 40 гривень щомісяця, бо у нього гроші зайві, а в Літині навпаки – батько змушений заплатити 100 гривень за навчання в аналогічній школі. То є клепка в того, хто робив ці розрахунки?

Не фінансується охорона пам’яток культури. На очах нищиться палац Потоцького, палац Сабанських у Новій Ободівці, будинок Грохольських у Вороновиці, обласна бібліотека для юнацтва. А в перспективі бюджету на 2004 рік 24 мільйони передбачено, а нам лише на зарплату треба 234 млн грн, то щоб придбати лампочку чи олівця, не може бути й мови, якщо не буде внесено поправки до бюд- жету. Культура знову сяде на голодний пайок. Свої пропозиції щодо збереження сільської мережі, збереження матеріальної бази ми винесли на парламентські слухання, і ці питання знайшли своє відображення в Указі Президента про проведення Року культури. Ініціатив наших до Києва багато: ми провели позаторік акцію «Мистецтво одного села», нині досвід цей узагальнено на всю Україну. Провели акцію «Музей і приватні колекціонери» – вже теж закручують в Україні. Загальнодержавною була й акція «Подаруй бібліотеці книгу», ми провели «Подаруй музею експонат», і протягом року більш як однією тисячею колекцій, експонатів поповнилися музеї. А цієї осені Київ вперше побачив подільські світлиці на майдані біля Палацу «Україна», де ми представили самобутній фестиваль районів. Це серйозний десант. Це вінницький почин. Не приховаю: автор ідеї – Левицький, і вона матеріалізувалася.

– Це ваша «лебедина пісня»? Я хотіла сказати: органний зал?

– Органний зал – це мій біль на все життя. Окрім органу, тоді ми домоглися в Міністерстві культури створення у Вінниці цирку. Вніс корективи час. А «лебедина пісня» моя ще попереду. Нині я хочу відродити славу фестивалю «Зорі над Бугом». У народному мистецтві відтворюємо народні промисли – викупили садибу на Старому місті Вінниці заслуженого майстра – гончаря Олексія Луцишина, де створюємо «Музей народних промислів», а на базі цього музею – школу народних майстрів. На базі Будинку народної творчості у м. Могилеві-Подільському заснували музей витинанки, й там проводиться Всеукраїнське свято витинанки. У Вінниці є традиційним свято Великодньої писанки, думаємо, що воно скоро буде Всеукраїнським. А надалі у наших планах – Музей писанки у Вінниці. Починів у нас багато: Бубнівка – свято гончарного мистецтва, Буша – пленер каменотесів. 200 народних колективів підтвердили звання. Це не на папері. Це живі люди. У театральному мистецтві 5-й рік проводимо Міжнародний фестиваль «Подільська лялька», відома Вінниця Міжнародним джаз-фестивалем «Струм-джаз». У хоровому мистецтві плануємо проводити Всеукраїнський, а то й Міжнародний конкурс імені Леонтовича у Вінниці, а не у Києві. У бібліотечній справі – створення регіональних центрів інформації на базі районних бібліотек з центром у «Тімірязєвці». Серйозна дільниця – створення Державної служби охорони культурної спадщини. В нас нині діє лише відділ з охорони культурної спадщини. Адже сьогодні ми даємо в місяць 100, 200 дозволів на використання земель історичного призначення і якщо ми не створимо спеціальної служби, то землі підуть у приватизацію, і ми зможемо загубити багато пам’яток археології. В планах – доведення до пуття Державного заповідника «Буша», створення нового заповідника «Поле Батозької битви». Кіно ще не повністю реанімували. Галузь знищена: демонтовані кінобудки і розграбований, проданий комбінат. Сьогодні ж ситуація керована. Я її бачу. Я її тримаю в руках.

– Ви, здається, усе життя були при грошах, однак що найбільше цінували в житті?

– Справа не в грошах... Для мене найперший критерій – порядність. Я вже стільки пройшов, але: сказав-зробив. Або не обіцяти. Ненавиджу брехунів. Я терпіти не можу, якщо людина наобіцяє, а потім змивається. Це нелегко мені вдається. Наша робота така, що часом десь треба було б прибрехати. І легше було б... «Не брехати» – це мій основний девіз. Чоловік повинен мати свою думку, мати свій хребет. Десь можна злукавити, схибити заради загальної справи. Але стрижень повинен бути: де б не був він і які б не носив погони – мужик повинен залишатися мужиком...

 КУЛЬТУРА НАРОДУ  – З КУЛЬТУРИ В СІМ’Ї

 – Свою дружину я дійсно вибрав, – «розтанув» Анатолій Левицький. – Ми готували великий концерт і я мав підібрати на «дружбу народів» 15 дівчат – республік-сестер. Я подивився дівчат у педінституті, далі – музучилищі. Там я зустрів Галю, а вона була така гарнюща, ну «кров з молоком», а в неї була подруга біленька, то я кажу Галі: «Ти будеш Росія», а подружці її: «Ти Україна». Я її вибрав... Значення не надав. Ще декілька разів зустрічалися по роботі, а потім була романтична поїздка Південним Бугом на камінь Коцюбинського, і Галя опинилася в моєму човні. Одружилися. Жили в гуртожитку. Коли народилася Оля, то я був директором філармонії. Постійні гастролі. Галю навіть «швидка» забирала народжувати, коли я був у відрядженні у Москві. Прилітаю вранці, а теща каже: «Доня – викапаний ти». Так і назвали в честь моєї матері – Оля. Правда, мама моя не натішилася онукою: рано пішла з життя.

Тепер я жартую, що донька все краще взяла від мене, все що гірше від Галі. Донька закінчила лінгвістичний інститут у Києві, і нині викладач Європейського університету, готується до захисту дисертації. Подарувала нам онучку, дідову радість – Галю. Це моє чудо росте, мій найбільший відпочинок, наша лисиця.

 – Знаю, що Галина Павлівна, нинішня завідуюча Він- ницьким міським РАГСом, прекрасно співає, свого часу була навіть на гастролях за кордоном?

– Найпершою піснею нашої сім’ї є «Несе Галя воду», онучка її виконувала, як тільки навчилася говорити. Мені дуже подобається, як Галя співає з Тетяною Омелянівною (директор ОЦНТ Тетяна Цвігун) від «Посію огірочки» до «Якби я мала крила орлині».

– А чим захоплюєтеся?

– Риболовлею. Там я забуваюся. Непогано граю у преферанс. У цій сфері я визнаний авторитет. Відпочиваю на дачі. Вирощуємо все: від картоплі до квітів. Моя дача 4 на 5. Тоді за 2 сантиметри зайвих з партії виключали. Працюємо усі разом. Відносини нормальні: між дітьми, зі сватами. Мріємо збудувати будинок. Для всієї сім’ї.

ТРАДИЦІЯ БАТЬКІВ

Святою-святих в сім’ї Левицьких є повага до живих і пам’ять про померлих. Це філософія Анатолія Левицького, тому культ поваги до батьків в їхній сім’ї живе. А це означає довгожиття роду, невмирущість роду...

Передрук зі скороченнями із книги

«Ядро інтелігентності»

(Вінниця, 2004. Т. 2. С. 263–270)


Вінницькі квіти в загальноукраїнському вінку

Розмова з начальником управління культури і туризмуВінницької обласної державної адміністрації

Анатолієм Левицьким

Розмовляв Іван Орендочка

– «Красо України – Подолля». Ці проникливі слова Лесі Українки відомі всім. І йдеться в них не тільки про чарівну природу подільської землі, а й про душу подолянина – щиру невгамовну, назавжди повінчану з духовністю, творчістю, добротворенням. Вінниччина дуже багата на художні таланти, непересічні здобутки в культурному житті. Що це означає, Анатолію Івановичу, з погляду вічності й нинішнього дня?

– Той, хто хоч раз побуває на Вінниччині, назавжди запам’ятає прозорі ріки й квітучі сади, розлогі степи й привітних вінничан. Наш край, справді, «квітучий сад», «цукровий Донбас», «подільська Швейцарія», за образним висловом Лесі Українки, «...красо України – Подолля». 

Але не менш важливе й те, що Вінниччина – край героїчної минувшини і динамічної сучасності.

На землях Поділля формувалися і вели національно-визвольну боротьбу полки під командуванням Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Данила Нечая, Максима Кривоноса, Северина Наливайка, Івана Гонти. Майже чверть століття антипоміщицька боротьба селян Поділля була пов’язана з іменем Устима Кармелюка.

В селі Сестринівка Козятинського району пройшли дитячі роки Михайла Грушевського – видатного історика, першого президента Української держави. Наш край став колискою творчості композиторів П. І. Чайковського, М. Д. Леонтовича, П. І. Ніщинського, художників В. А. Тропініна, І. М. Сошенка, письменників Лесі Українки, Марка Вовчка, Ярослава Івашкевича, поетів О. С. Пушкіна, О. В. Некрасова.

На щедрій подільській землі народились відомі письменники – Михайло Коцюбинський, Степан Руданський, Михайло Стельмах, Анатолій Свидницький, Іван Стаднюк, Євген Гуцало, Василь Стус та інші.

З Вінниччиною пов’язані імена дослідників краю Юхима Сецинського, Йосипа-Антонія Роллє, Валентина Отамановського, Костя Широцького, Гната Танцюри, Степана Килимника, Олекси Воропая, фольклористів Насті Присяжнюк, Миколи Рябого, Марії Руденко.

Всі ці імена згадуються, коли ми думаємо про Поділля з погляду вічності. Духовні скарби попередніх поколінь, записані і опрацьовані краєзнавцями та етнографами, залишаються жити в традиціях народної обрядовості, складають основу генофонду нації, є міцним підґрунтям для самодіяльної та професійної творчості митців.

Не бліднуть вінницькі краєвиди і з погляду сьогодення. Край залишається надзвичайно багатим на творчі колективи. Так, неабияких висот професійної майстерності сягнули відомі в Україні ансамбль пісні і танцю «Поділля» обласної філармонії, зразковий дитячий ансамбль «Барвінок», муніципальний камерний хор, який став чотириразовим володарем Гран-прі міжнародних конкурсів, дістав благословення самого Папи Римського Івана-Павла ІІ на особистій аудієнції, коли хор гастролював в Італії.

Жителі краю вже звикли до Всеукраїнських симпозіумів – каменотесів «Подільський оберіг» у селі Буша Ямпільського району та гончарів «Бубнівська кераміка» в селі Бубнівка Гайсинського району, «Української витинанки» у Могилеві-Подільському, «Великодньої писанки» у Вінниці.

Щорічно реалізовуються самобутні культурологічні проекти, проходить майже 150 культурно-мистецьких акцій, з яких понад 20 мають міжнародне та всеукраїнське значення.

Область представляє потужна інфраструктура культурно-мистецьких установ. До послуг вінничан та гостей області два театри, філармонія, центр народної творчості, 24 кінотеатри, 1088 клубів і будинків культури, 1010 бібліотек, 22 музеї та Державний історико-культурний заповідник «Буша», 54 школи естетичного виховання. Успішно працюють Вінницьке училище культури і мистецтв імені М. Леонтовича, Тульчинське училище культури та факультет Київської академії керівних кадрів культури і мистецтв.

Стратегію розвитку галузі визначають цільові комплексні програми, що діють на теренах області, сприяють активізації діяльності культурно-мистецьких установ, поповненню бібліотечних фондів і музейних колекцій, збереженню та використанню пам’яток культурної спадщини, поліпшенню кінообслуговування населення. Першочергові завдання галузі в зміцненні матеріально-технічної бази закладів, розвитку туристичної інфраструктури, підтримці творчих спілок і майстрів народної творчості, соціальному захисті працівників знайшли відображення у програмі соціально-економічного розвитку регіону.

– Україна відзначила шістнадцятиріччя своєї незалежності. Які зміни стались у духовному житті регіону за цей період? Що втрачено і що здобуто?

– Насамперед хотілося б відзначити, що за ці роки ми спробували змінити застаріле ставлення до галузі, переосмислити суспільну місію закладів культури і мистецтва, підвищити їх роль, наповнити їхню діяльність цікавим змістом.

Відрадно констатувати, що зростає бюджетне фінансування культури. Так, за останні три роки видатки з місцевих бюджетів на утримання культурно-мистецьких установ та навчальних закладів більше ніж подвоїлись, що, безперечно, сприяє збереженню кадрового потенціалу, забезпеченню постійного творчого процесу, що є основою розвитку галузі. В області практично вирішені питання, пов’язані із ліквідацією неповної зайнятості працівників сільських клубних і бібліотечних установ. Спеціалісти обласних та районних закладів культури отримують доплати у розмірі 20–40 відсот-

ків за складність і напруженість в роботі та щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення. Послідовно вирішуються інші соціальні питання.

Значна увага приділяється моральному та матеріальному заохоченню творчих працівників. Приємно зазначити, що 108 професійних митців та майстрів народної творчості відзначені почесними званнями, іншими державними нагородами. Постійно збільшується кількість стипендіатів обласної державної адміністрації та обласної ради. У поточному році цю грошову винагороду отримують 38 представників творчих спілок, аматорів сцени, ветеранів галузі, студентів-відмінників. За значний внесок у розбудову української національної культури в області запроваджено вручення трьох всеукраїнських премій – імені М. Коцюбинського, С. Руданського та «Кришталева вишня». 

Варто згадати про співпрацю з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, спрямовану на зміцнення матеріально-технічної бази. Завдяки підтримці керівництва області, за два останніх роки практично оновлено приміщення наукової бібліотеки імені К. А. Тімірязєва, краєзнавчого та художнього музеїв, філармонії. В рамках реалізації обласної програми розвитку культури та відродження духовності проведено капітальні ремонти закладів культури у Барі, Гайсині, Хмільнику, Літині, Мурованих Курилівцях, Теплику, Шаргороді. У поточному році відремонтовано 525 клубних та бібліотечних установ, на що пішло понад 5 млн грн. Відбулись позитивні зміни в технічному оснащенні установ галузі. На придбання звукопідсилювальної, освітлювальної, аудіовізуальної техніки використано понад 2 млн грн. Проводиться значна робота з газифікації об’єктів культури. За три останніх роки отримали блакитне паливо майже 145 культурно-освітніх установ.

Тож не дивно, що за останні роки мистецьке життя області помітно пожвавилося. Започатковано низку фестивалів і конкурсів, які сприяють зростанню позитивного іміджу регіону, розширенню міжрегіонального та міжнародного культурного співробітництва.

Перш за все, слід згадати молодіжний естрадний конкурс «Музична парасолька» та «Дні джазової музики у Він- ниці». До проведення цих резонансних форумів долучаються митці зі світовими іменами та обдарована молодь з країн близького і далекого зарубіжжя.

Справжньою подією у мистецькому житті області став Міжнародний фестиваль «Барви музики XX століття», запроваджено обмінні концерти між колективами Вінниці та Німеччини.

Значно зріс рівень фестивалю імені П. І. Чайковського та Н. Ф. фон Мекк, що традиційно проходить в області за участю переможців міжнародних і всеукраїнських конкурсів. Раз на два роки вінничани гостинно зустрічають учасників Міжнародного фестивалю театрів ляльок «Подільська лялька». Цьогорічна робота вінницьких лялькарів відзначена Гран-прі фестивалю.

Тісна співпраця поєднує обласний академічний музично-драматичний театр імені М. Садовського з Національним академічним драматичним театром імені І. Франка. Відновлено обмінні вистави з театральними колективами Тернополя і Львова. Ці партнерські стосунки позитивно впливають не тільки на репертуарну політику, акторську майстерність, а й на все мистецьке життя області.

У кожному районі області проходять змістовні культурно-мистецькі акції, зокрема: «Моя земля – моє коріння» у Теплицькому, «Таланти землі подільської» у Калинівському і Вінницькому, «Майстри мистецтв – трудівникам села» у Гайсинському, «Моє Поділля піснею багате» у Бершадському і Барському, «Світанки над Россю» у Погребищенському.

Продовжується реалізація проекту «Мистецтво одного села». До речі, цей проект, з ініціативи обласного центру народної творчості, підтримано на державному рівні, що дозволило нам у жовтні цього року показати киянам зразки унікального ткацтва, подільської вишивки, краще з творчого доробку майстрів та аматорських колективів села Наддністрянське Мурованокуриловецького району.

Втіленням творчої ідеї цілої плеяди музикантів Вінниччини стали обласний фестиваль-конкурс «Подільські музики» та Всеукраїнський фестиваль етнічної музики «Шешори» у Немирові.

Особливого значення набули творчі звіти, що проходять з нагоди 75-річного ювілею області, з метою збереження і розвитку традиційної народної культури, аматорського мистецтва, підтримки культурного різноманіття регіонів Вінниччини.

За сприяння управління культури і туризму облдерж- адміністрації аматорські колективи «Мрія» (Бершадський район), «Вітерець» і «Променистий» (Тульчинський), «Веселкова мрія» (Оратівський), «Подоляни» (Літинський), «Дивоцвіти» (Тиврівський), «Барвінок» (Вінниця) репрезентували народне мистецтво Вінниччини на всеукраїнських та міжнародних конкурсах, фестивалях, святах у Львові, Мир- городі, Києві, Новограді-Волинському, а також у Польщі, Молдові, Німеччині, Угорщині, Хорватії.

Безсумнівно, маємо гарні традиції збереження і розвитку фольклорної спадщини регіону. Наші напрацювання отримали високу оцінку на Міжнародній науково-практичній конференції та на Всеукраїнському конкурсі автентичних колективів, присвячених 105-й річниці з дня народження відомого педагога, фольклориста, нашого земляка Гната Танцюри.

Можемо гордитися досвідом роботи з творчою молоддю та обдарованими дітьми. Для розвитку їх творчо-

сті, сприяння участі у фестивалях, конкурсах, виставках із місцевих бюджетів додатково виділено майже 145 тисяч гривень. Відповідно до Закону України «Про позашкільну освіту» понад 500 дітей з багатодітних і малозабезпечених сімей здобувають мистецьку освіту безкоштовно.

Завдяки проведенню державної атестації привернуто увагу органів виконавчої влади та місцевого самоврядування до проблем організації навчального процесу, стимулювання пізнавальної і творчої діяльності учнівських та педагогічних колективів шкіл естетичного виховання.

Рейтингову оцінку мистецької освіти щорічно засвідчує зростаючий конкурс набору абітурієнтів та стовідсоткове забезпечення першим робочим місцем випускників галузевих навчальних закладів.

– Багате історичне минуле Вінниччини відображене в численних музейних закладах. Який стан справ на цій ділянці культурної діяльності?

– Передусім варто зазначити, що в області збільшилась мережа музейних установ, і цьому безперечно сприяла затверджена обласною радою Програма розвитку музейної справи.

На культурологічній карті Вінниччини з’явились нові музеї історії міст Гайсина, Козятина, Ладижина. Протягом двох останніх років відкрито музеї народної творчості: гончарного мистецтва на базі садиби відомого майстра Олексія Луцишина у Вінниці та витинанки у Могилеві-Подільському. Унікальною є картинна галерея, нещодавно створена у селі Поташня Бершадського району, до фондів якої увійшли роботи відомого художника Прокопа Колісника: автор подарував свою приватну колекцію селу, в якому народився і виріс.

До туристичних маршрутів Вінниччини внесено музей Михайла Грушевського у селі Сестринівка Козятинського району, який розпочав свою роботу у новозбудованому приміщенні на місці родинного будинку діда Захарія Оппокова. 

Збільшено бюджетні кошти на проведення реекспозиції Могилів-Подільського, Літинського, Тиврівського, Тульчинського краєзнавчих музеїв.

У минулому році завершена звірка наявності предметів Музейного фонду України з фондово-обліковою документацією. Проведено роботу з відбору унікальних музейних предметів, Державного реєстру національного культурного надбання.

Нині колекції державних музеїв області нараховують понад 200 тисяч одиниць збереження. До їхніх фондів щороку надходить близько трьох тисяч музейних предметів. Комплектування колекцій здійснюється переважно шляхом подарункових надходжень. За 9 місяців поточного року на придбання музейних предметів з обласного бюджету використано понад 30 тисяч гривень.

Помітно активізувалася робота музеїв області в зв’язку з дослідженням проблем регіональної історії, етнографії, фольклору, народного побуту. Здійснено краєзнавчі розвідки і напрацьовано концепцію створення музею народної культури Східного Поділля у Вінниці. Стало традицією проведення музеями спільних заходів з колекціонерами, громадськими організаціями, творчими спілками. Для фахівців музейної справи пріоритетною і надалі залишається репрезентація культурного надбання регіону в Україні та за її межами. У цьому році ми мали честь представити окремі раритетні речі на Міжнародних культурологічних форумах в Італії та Польщі.

Музейні працівники області взяли участь у конкурсі під патронатом дружини Президента – Катерини Ющенко у рамках програми «Центр розвитку музейної справи» Міжнародного фонду «Україна-3000». Переможцем конкурсу в номінації «Етнографічні музеї» стала Тетяна Іванівна Шпак, директор Музею-садиби братів Герасименків (с. Бубнівка Гайсинського району).

Відповідно до плану Міністерства культури і туризму України на базі обласного краєзнавчого музею проведена Всеукраїнська науково-практична конференція «Сучасні тенденції музейної політики», в якій взяли участь фахівці провідних музеїв України.

Вперше у минулому році на базі обласного краєзнавчого музею проведено фестиваль музейних міні-експозицій «Скарби музеїв Вінниччини», переможцями якого визнано Державний історико-культурний заповідник «Буша», Тульчинський і Літинський краєзнавчі музеї та Вороновицький музей історії авіації і космонавтики імені О. Можайського.

– Як відомо, Вінниччина стала берегинею унікальної пам’ятки історії – Національного музею-садиби Миколи Пирогова. Як вдається зберігати цей всесвітньо відомий пантеон?

– Цього року музей відзначає своє 60-річчя. Він користується широкою популярністю як в нашій країні, так і за її межами. До музейного комплексу увійшли будинок (головний корпус музею), аптека, меморіальні садиби, парк площею двадцять гектарів, де і сьогодні ростуть дерева, посаджені дбайливим господарем, улюблені місця його відпочинку, а також родинна церква-некрополь, де 126-й рік зберігається набальзамоване, доступне для огляду тіло М. І. Пирогова. Це єдиний в Україні музей, який має таку структуру.

У двадцяти залах музею розгорнуто експозицію, яка відображає лікарську, наукову, педагогічну і громадську діяльність ученого. З унікальною експозицією вже ознайомилися понад сім мільйонів екскурсантів із 169 країн світу.

Фонди музею дуже багаті. Число експонатів перевищило 16,5 тисячі одиниць збереження. В бібліотеці зібрано кілька тисяч книг і журналів. Серед них – прижиттєві видання праць М. І. Пирогова, стародруки, дореволюційна література тощо.

За останні роки первинні експозиції поповнені багатьма рідкісними матеріалами. Відновлені операційна, приймальна, аптека вченого, реставрований внутрішній інтер’єр церкви-некрополю. За відновлення музею-садиби і використання його для пропаганди досягнень вітчизняної медичної науки група вчених і співробітників музею удостоєні Державної премії України в галузі науки і техніки.

У музеї обладнана лабораторія, в якій спеціалісти Московського науково-дослідного центру біомедичних технологій спільно з науковцями Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова і працівниками музею виконують роботи з чергових ребальзамувань тіла видатного хірурга. За масштабами, новизною і досягнутими результатами це унікальна робота. Фахівці досягли максимальної схожості зовнішності вченого з його посмертним зображенням.

Матеріали музею є невичерпним джерелом для роботи вчених, лікарів-практиків, студентів. На їх основі підготовлено чимало наукових праць.

Разом з Міністерством охорони здоров’я України, Він- ницьким національним медичним університетом, обласним управлінням охорони здоров’я музей став одним із організаторів проведення у Вінниці значних наукових заходів, присвячених М. І. Пирогову, серед яких – виїзна сесія Академії медичних наук, з’їзди, наукові конференції, пироговські читання. До речі, оскільки музей має статус національного закладу, його фінансування здійснюється з Державного бюджету.

– Указом Президента України нинішній 2007 рік оголошений Роком української книги. Що у зв’язку з цим робиться в області? Чи стає книга доступнішою читачеві, особливо у сільській місцевості?

– У цьому році вся бібліотечно-інформаційна робота в області спрямована головним чином на пропаганду української книги. Традиційною стала тісна співпраця з місцевими видавництвами, яскравим прикладом чого є щорічне надходження до ОУНБ імені К. А. Тімірязєва обов’язкових примірників у кількості 300 назв книжкової продукції та 115 назв періодичних видань. Найпотужнішими постачальниками стали такі видавничі організації, як ДП «Картографічна фабрика», «Теза», «Континент-Прим» тощо.

Як відомо, кардинальне покращення бібліотечного сервісу значною мірою залежить від поповнення фондів новою літературою та періодичними виданнями. В рамках Державної програми забезпечення розвитку і функціонування української мови торік бібліотекам Вінниччини передано понад 100 тисяч книг, у тому числі 32 тисячі книг для дітей. За підтримки керівництва області реалізуються спільні проекти управління культури і туризму та місцевої організації Національної спілки письменників щодо поповнення книжкових фондів літературою краєзнавчого характеру. Загальне надходження складає майже 247 тисяч книг. Відбулися позитивні зміни в оновленні бібліотечних фондів у Бершадському, Вінницькому, Калинівському, Хмільницькому та Ямпільському районах. Тут кожна сільська книгозбірня отримала по 150–160 примірників нових видань. На жаль, у цьому році надходження значно менші. Потрібно визнати, що на кількісний і якісний показник комплектування бібліотечних фондів негативно вплинула дія Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». На нашу думку, у цьому документі не враховано той факт, що книга – це інтелектуальний продукт і що кожна книга унікальна. Бібліотекам потрібні не просто книги, а конкретні видання (певних авторів і тематики).

Проблему поповнення книгозбірень новою літературою певною мірою компенсують періодичні видання. Найрезультативніше у цьому напрямку попра­цювали у Гайсинському районі, де на передплату періодичних видань із місцевих бюджетів виділено майже 40 тисяч гривень. Середній показник надходження на одну сільську бібліотеку у Бершадському, Вінницькому, Калинівському, Хмільницькому районах вдвічі перевищує середньообласний (6–7 назв газет та журналів). Помітні зрушення спостерігаються у бібліотеках Крижопільського, Тростянецького районів, де додатково на передплату у другому півріччі 2007 року від територіальних громад та сільськогосподарських підприємств наді- йшло по 3–5 тисяч гривень.

Суттєвим чинником формування позитивного іміджу публічних бібліотек є збереження таких складових бібліотечних фондів, як стародруки, рукописи та видання минулих століть.

Хотілося б подякувати голові обласної державної адміністрації О. Г. Домбровському та його родині за сучасне облаштування відділу рідкісних і цінних книг обласної наукової бібліотеки імені К. А. Тімірязєва, яка цього року відзначила свій віковий ювілей.

– У липні цього року газета «Культура і життя» помістила змістовну публікацію «Бібліотечний майстер-клас», де йшлося про Всеукраїнську науково-практичну конференцію, присвячену 100-річчю обласної універсальної наукової бібліотеки імені К. А. Тімірязєва, провідної в Україні бібліотечної установи в справі впровадження інноваційних форм роботи та сучасних інформаційних технологій. А як іде ця справа загалом в бібліотечній системі області?

– Демократичні зміни в суспільстві зумовили утвердження нових пріоритетів діяльності бібліотек. І перш за все відбувається розвиток цих установ як інформаційних центрів, чому великою мірою сприяє реалізація проекту «Бібліотека і влада». Поряд із центрами регіональної інформації, які ефективно працюють на базі 185 установ, з ініціативи Барської районної бібліотеки створюються центри правової освіти для мешканців територіальних громад. Аналогічні центри вже діють у Бершадській, Немирівській, Козятинській, Теплицькій центральних районних бібліотеках.

Книгозбірні у Мурованих Курилівцях, Хмільнику, Літині активно працюють як аналітично-консультативні пункти для освітян. Триває постійна співпраця в організації днів фахівців, у роботі методичних об’єднань учителів історії та літератури, у проведенні педагогічних рад та науково-практичних конференцій.

Продовжується комп’ютеризація бібліотек. Протягом 2006–2007 років усі 32 центральні районні та міські бібліо- теки, проти 10 у 2005 році, почали використовувати у своїй роботі можливості Інтернету. Приємно відзначити, що комп’ютерна техніка і програмне забезпечення поступово надходить і до сільських бібліотек. Першими тут стали смт Браїлів Жмеринського та села Баланівка і Маньківка Бершадського районів.

Лідером з підготовки інформаційних проектів і надалі залишається обласна наукова бібліотека імені К. А. Тімірязєва. Вперше за останні роки розпочали співпрацю з інвестиційними фондами районні бібліотеки Бара, Немирова, Тульчина, клуб-бібліотека станції Погребище Погребищенського району. Цікаво, що грантова допомога до головної книгозбірні Барського району в минулому році приходила двічі (від Посольства США та Світового банку реконструкції і розвитку).

Наш ювіляр «Тімірязєвка» – це візитка регіону, її по-справжньому любить і цінує не одне покоління наших земляків. Тож, зберігаючи найкращі традиції і впроваджуючи новітні технології та інновації, вона стала складовою частиною інформаційного суспільства, впевнено ввійшла у світовий інформаційний простір. У цілому за рахунок проектної діяльності нею отримано понад 240 тисяч доларів на технічне оснащення, а це понад 50 комп’ютерів, оплата Інтернет-каналу, навчання основам комп’ютерної грамотності та пошуку інформації в світовій мережі.

З року в рік зростає кількість віртуальних відвідувачів електронних баз даних бібліотеки, переважно з України, Росії, США, Південної Кореї, Німеччини, Ізраїлю. Кількість відвідувань становить щорічно понад 450 тисяч, що свідчить про значний інтерес у світі до нашого краю.

Великою популярністю у мешканців міста та області користується центр європейської інформації, який у 2006 році був створений за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках проекту «Європейське місто Він- ниця прямує до Європи».

– Будь-яке мистецтво сягає глибин народного буття. Відомо, що багато митців найвищого ґатунку, так званих «зірок», вийшли із сільських глибинок, а чи «частують» вони своїм талантом (і як часто) сільських трудівників? Чи допомагають сільським аматорам?

– Декілька років тому в нас народилась ідея проведення культурно-мистецької акції «Плеяда митців Вінниччини». Першими підтримали ініціативу майстри поетичного слова Ганна Чубач та Ніна Гнатюк, творчі зустрічі з якими вже стали традиційними. Постійне творче спілкування із своїми земляками підтримують поет-пісняр Микола Луків та художник-графік Андрій Чебикін, співак Павло Зібров. Часто у виконанні аматорів Вінниччини звучать пісні наших краян Павла Мрижука і Василя Романчишина. Щиро зустрічають селяни на Шаргородщині Петра Перебийноса, на Калинівщині – Олега Чорногуза, на Бершадщині – Наталку Поклад. На мою думку, це сприяє творчості майстрів і збагачує нас духовно.

Користується особливою популярністю у вінничан мистецький проект «Театр на городі», який створено членом колегії управління культури і туризму Ганною Секрет за підтримки керівництва області та Оратівського району. У рамках реалізації цього проекту у найвіддаленіших куточках нашого регіону із своїми концертними програмами побували народні артисти України Вікторія Петрушенко і Леонід Сандуленко, заслужені артисти Галина Король, Лідія Остапчук, Станіслав Городинський, Микола Янченко, Віктор Кавун.

Головою обласної державної адміністрації видано розпорядження, яким передбачено проведення акції «Майстри мистецтв – трудівникам села». З метою розвитку аматорського мистецтва, підвищення виконавського рівня, надання методичної допомоги обласним центром народної творчості проводяться творчі лабораторії, майстер-класи провідних майстрів сцени на базі художніх колективів.

– Благодатна Вінниччина має величезні можливості для розвитку туризму. Як вони використовуються?

– Наш край з повним правом можна віднести до регіонів, що мають значні історико-культурні надбання, є привабливими туристичними об’єктами. За загальною кількістю нерухомих пам’яток (4,5 тисячі одиниць) область входить у першу десятку регіонів України, нарівні з такими, як Львівська, Київська, Дніпропетровська області. Тому одним із актуальних напрямків роботи галузі є охорона і збереження культурної спадщини.

Слід відзначити, що в минулому році нашою пам’яткоохоронною службою здійснено низку надзвичайно важливих заходів, зокрема завершено спорудження накриття над залишками житла трипільського поселення на території Державного історико-культурного заповідника «Буша», пам’ятки національного значення, що датується IV–III тисячоліттям до н. е. Проведено реставрацію оборонної башти фортеці XVII ст., консервацію і музеєфікацію інших об’єктів заповідника (Скельного храму, Підземних ходів, Козацького кладовища).

Проведено значний обсяг ремонтно-реставраційних робіт західного корпусу палацу Потоцьких в Тульчині, який занесено до Державної програми відтворення видатних пам’яток історії та культури України. На реалізацію цих заходів Кабінетом Міністрів було виділено субвенцію з Державного бюджету у сумі три мільйони гривень. За кошти місцевого бюджету протягом 2006–2007 років продовжується реставрація палацу О. Можайського у смт Вороновиця Вінницького району.

На Вінниччині діє майже 1300 культових споруд, серед яких 170 – пам’ятки архітектури. Своєрідною Меккою паломництва християн є Йосафатова долина (с. Голинчинці Шаргородського району) та Лядівський скельний монастир (Могилів-Подільський район), римо-католицькі костели у Шаргороді та Мурафі, історія яких сягає понад 400 років.

До нашого часу збереглася у селі Кукавка на Могилів-Подільщині православна церква, розпис якої зробив відомий художник В. Тропінін. Щороку іудеї-хасиди приїздять вклонитись могилам цадиків до Брацлава. Багата на історичну та культурну спадщину Вінниччина приваблює до себе не тільки численних паломників, а й туристів, а відомі курорти Хмільника та Немирова, цілющі води «Регіна» і «Барчанка» щороку зміцнюють здоров’я десятків тисяч українців і гостей нашої держави.

Проводиться комплекс заходів, передбачених регіо- нальною програмою розвитку туризму до 2010 року. В області працюють 60 підприємств, які отримали ліцензії в Держтурадміністрації України на ведення туроператорської та турагенційної діяльності.

Туристичні фірми організовували відпочинок і пропонували подорожі до 24 країн світу. За 9 місяців поточного року надано туристичних послуг на 46 млн грн.

Намітились позитивні тенденції розвитку зеленого туризму у Барському, Мурованокуриловецькому, Ямпільському районах. Завершується проектування культурно-туристичного центру «Михайлова левада» в Сабарівському урочищі Вінницького району. Підготовлено інвестиційні пропозиції з облаштування об’єктів туристичної інфраструктури.

Щороку туристичний потенціал області презентується на всеукраїнських та міжнародних заходах, зокрема, на V Міжнародній туристичній асамблеї у м. Одесі, Міжнародній туристичній виставці «Українське село запрошує» та у 14-му Міжнародному туристичному салоні «Україна-2007». За організацію участі делегації області у турсалоні «Україна-2007» управління культури і туризму нагороджено дипломом учасника виставки.

Триває реалізація інноваційних проектів, розробка інтегрованих планів розвитку найбільш перспективних туристичних районів області, створення окремих «туристичних брендів». Здійснюються заходи щодо проведення інформаційно-рекламної кампанії для просування туристичного продукту області на всеукраїнський та міжнародний ринки.

На жаль, офіційно визнавши туризм одним із своїх пріоритетів, держава не заклала основних його економічно-фінансових підвалин. На законодавчому рівні практично відсутнє системне фінансування та кредитування капіталовкладень у галузь. А це безперечно не дало можливості на обласному рівні спрямувати фінансові потоки на реалізацію заходів, передбачених регіональною Програмою розвитку туризму.

– Ваші культурологічні плани на ближче й дальше майбутнє? Що б ви побажали газеті «Культура і життя»?

– Понад 40 років мого життя пройшли в культурі і всі вони були наповнені бажанням жити і творити для людей. Для кожного фахівця дуже важливо бачити перспективу своєї справи. Мені хотілося б, щоб знання, перевірені набутим досвідом, змогло використати молоде покоління, а традиції, що склалися в галузі культури нашої області, підтримувалися і збагачувалися. Саме це й додає моральних сил, стає сенсом повсякденної творчої праці.

А тижневику «Культура і життя» зичу справжніх талановитих особистостей, які змогли б творчо реалізувати цікаві інформаційні проекти. Сподіваюсь, що колектив газети надовго збереже свій багатий потенціал і надалі буде авторитетним і улюбленим виданням наших колег.

Передрук з газети «Культура і життя»

(2007. 14 листоп. С. 6–7)

 ІІІ. Культура Вінниччини – його турбота

(Бібліографічний список літератури)

3.1. Книги, статті, інтерв’ю

Органний зал – це мій біль на все життя. Це була загальнообласна толока. Працювали на орган усі, і кошти були мобілізовані з усіх організацій. І перший концерт органної музики дали вінницькі органісти, а потім запропонували виступи знаменитостей. Через рік Указом Президії Верховної Ради України «За заслуги в розвитку класичної музики» вінницькому органному залу було присвоєно звання Чайковського. Потім було мало романтики. Вийшов Указ Президента про повернення культових споруд релігійним громадам, і віруючі баби викинули орган на рейки... Там стільки душі вкладено. Це горда історія Вінниці...

А. І. Левицький

Не розважати – виховувати : [інтерв’ю з дир. обл. філармонії А. І. Левицьким] / А. І. Левицький // Комсомол. плем’я. – 1980. – 22 трав.

І спалахнуть «Зорі над Бугом» : [інтерв’ю з дир. обл. філармонії А. І. Левицьким про фестиваль мистецтв] / А. І. Левицький // Вінниц. правда. – 1980. – 17 серп.

Обличчям до аматорів : [лист працівників Він-ниц. обл. філармонії про активізацію роботи з обслуговування трудівників села] / А. Левицький [та ін.] // Культура і життя. – 1982. – 25 лип. – С. 1.

Директор філармонії Анатолій Левицький : [про зустріч з прекрасним – музикою] / А. І. Левицький // Слово хлібороба. – 1985. – 6 квіт.

Вінницька палітра : [дир. Вінниц. обл. філармонії розповідає про гастрольне літо вінничан] / А. І. Левицький ; бесіду вів А. Бень // Комсомол. плем’я. – 1985. – 2 лип.

Зустріч з Моцартом : [про фестиваль класич. камер. музики у Вінниці] / А. Левицький // Вінниц. правда. – 1986. – 13 верес.

Модель морального аншлагу : [дир., худож. керівник Вінниц. обл. філармонії ділиться досвідом роботи колективу з орг. концерт. діяльності] / А. І. Левицький // Культура і життя. – 1987. – 25 січ. – С. 6.

Виховуємо свого глядача : [про здобутки колективу обл. філармонії розповідає її худож. керівник і директор] / А. І. Левицький // Вінниц. правда. – 1987. – 22 квіт.

Фестиваль-конкурс виявляє таланти : [розповідає дир. обл. філармонії А. І. Левицький про респ. фестиваль- конкурс нових темат. естрад. програм, що проходив у Він- ниці] / А. І. Левицький // Вінниц. правда. – 1987. – 28 серп.

«Даруємо вам свято» : [до початку ІХ обл. фестивалю мистецтв «Зорі над Бугом»] / А. І. Левицький ; інтерв’ю вела Є. Станіславська // Комсомол. плем’я. – 1989. – 31 серп.

Розенбаум нас не підведе? : [інтерв’ю директора обл. філармонії] / А. І. Левицький ; кор. Ю. Пархомчук // Подолія. – 1992. – 4 квіт.

Здолати терни, плекати прекрасне : [інтерв’ю директора Вінниц. обл. філармонії] / А. І. Левицький // Камертон-ікс. – 1992. – 22 жовт. (№ 5). – С. 2.

Наші пісні над Дністром : [інтерв’ю директора, худож. керівника обл. філармонії] / А. І. Левицький ; розмову вела Є. Станіславська // Подолія. – 1992. – 14 листоп.

«Для Вінниці це велика честь...» – сказав про перший Всеукр. фестиваль укр. військ. пісні нач. міськ. упр. культури А. І. Левицький / А. І. Левицький ; бесіду вів І. Ладижан // Вінниц. газ. – 1994. – 19 трав.

Таланти кожного служать всім : [розмова з нач. упр. культури Вінниц. міськвиконкому] / А. І. Левицький ; розмовляла Г. Касіяненко // Вінниц. газ. – 1994. – 23 груд.

Їм не можна не дякувати : [нач. упр. культури м. Він- ниці про діяльність закл. культури міста] / А. І. Левицький ; розмовляла Г. Касіяненко // Вінниц. газ. – 1995. – 21 груд.

Маючи хист до точних наук, пішов у культуру : інтерв’ю із заслуж. працівником культури України, нач. Він-ниц. міськ. упр. культури А. І. Левицьким / А. І. Левицький ; розмову вела Г. Касіяненко // Вінниц. газ. – 1996. – 12 берез.

Завтра День міста : [статті] // Вінниц. газ. – 1996. – 31 серп. – Зі змісту: Свято на всіх одне : [нач. упр. культури міськвиконкому, заслуж. працівник культури України А. І. Левицький про орг. свята] / А. І. Левицький.

Дві години у кріслі редактора : [нач. міськ. упр. культури, заслуж. працівник культури України А. І. Левицький про стан культури в м. Вінниця] / А. І. Левицький ; розмову вела Г. Волошенюк // Вінниц. газ. – 1996. – 1 жовт.

Рідна культура – наша турбота : [нач. упр. культури Вінниц. міськвиконкому про труднощі існування закл. культури міста] / А. І. Левицький ; розмову вела Г. Касіяненко // Вінниц. газ. – 1996. – 19 груд.

Захаревич, М. Чи зробить сучасна культура бідних громадян гордими українцями? : [інтерв’ю першого заст. міністра культури та нач. обл. упр. культури] / М. Захаревич, А. Левицький ;інтерв’ю вела О. Сопілка // Подолія. – 1997. – 9 груд. – С. 1.

«Великих коштів не витрачаємо, а національне мистецтво пропагуємо» : [інтерв’ю] / А. Левицький ; записала Є. Станіславська // Подолія. – 1998. – 10 груд. – С. 2.

Вінничани в Придністров’ї : «Мазепа» пограв на нервах проросійських кіл : [про перебування у Придністров’ї] / А. І. Левицький // Вінниц. відом. – 1999. – 30 верес. – С. 3.

Обереги нашої духовності : [з доп. нач. упр. культури облдержадмін. на обл. зборах працівників культури і мистецтв у Вінниці] / А. І. Левицький ; записав В. Руденко // Вінниччина. – 2000. – 1 лют. – С. 2.

Розмаїто і багатогранно : [про святкування 9-ї річниці незалежності України творчими колективами Вінниц. обл.] / А. Левицький ; бесідував О. Воронюк // Панорама. – 2000. – 19 серп. – С. 1.

З незамулених джерел черпають наснагу для творчості самодіяльні і професійні митці : [нач. упр. культури облдержадмін. про мистец. життя обл.] / А. І. Левицький // Подолія. – 2001. – 17 січ. – С. 5 : фот.

Україна, Вінниччина – Молдова в контексті культурних зв’язків / А. І. Левицький // Вінниччина. – 2001. – 27 листоп. – С. 3.

Регіональна бібліотечна політика: досягнення і проблеми / А. І Левицький // Бібліотека в інформаційному суспільстві: пошуки гармонії, шляхи трансформації : тези регіон. наук.-практ. конф. (21–22 листоп. 2002 р.). – Вінниця, 2002. – С. 21–24. 

Село було і є оберегом національних традицій : [нач. упр. культури облдержадмін., заслуж. працівник культури про здобутки та плани галузі області] / А. І. Левицький ; розмову вела О. Зіневич // Подолія. – 2002. – 22 берез. – С. 8. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Бібліотека в інформаційному суспільстві: пошуки гармонії, шляхи трансформації : [під такою назвою пройшла наук.-практ. конф. у ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. Своїми думками діляться її учасники, у т. ч. А. І. Левицький] / А. І. Левицький // Культура і життя. – 2002. – 31 груд. – С. 3.

Режисерська експлікація та сценарій концертної програми «Краса України – Поділля» : [до Днів культури Вінниччини в Нац. палаці «Україна», м. Київ, 26 жовт. 2004 р.] / за творчою ідеєю А. І. Левицького ; співавт.: М. В. Скрипник, С. В. Гарбулинський. – Вінниця, 2003. – 156 с.

Бібліотеки області: коротка історія та сучасні напрями діяльності / А. І. Левицький // Вінниччина бібліотечна : довідник / авт. кол.: В. Ф. Циганюк, П. І. Цимбалюк, І. М. Журавлівський ; редкол.: Г. М. Авраменко, В. М. Дубовий, О. І. Кізян, І. О. Кожем’яко, Т. А. Мрищук, М. Г. Спиця ; Упр. культури Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2003. – С. 4–8.

Шановні колеги! : [привітання нач. упр. культури облдержадмін., заслуж. працівника культури України з Всеукр. днем працівників культури та аматорів нар. мис- тецтва] / А. І. Левицький // Світлиця. – 2003. – № 1. – С. 1.

Хай люди зайдуть у нашу світлицю, хай пісню почують у ній... : [нач. упр. культури облдержадмін. про культурне життя в області] / А. І. Левицький // Вінниц. відом. – 2003. – 30 квіт. – С. 4. 

Подільське гроно талантів дарує столиці Вінниччина : [інтерв’ю нач. обл. упр. культури облдержадмін. А. І. Левицького щодо днів культури краю у м. Київ] / А. І. Левицький ; розмову вела Н. Журбенко // Подолія. – 2003. – 10 жовт. – С. 2 : фот. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

«Головне – показати таланти» : [про Дні культури Він- ниччини у Києві під назвою «Краса України – Поділля»] / А. І. Левицький // Вінниччина. – 2003. – 24 жовт. – С. 2.

Її величність витинанка : [про майстрів витинанки області] / А. Левицький // Світлиця. – 2005. – Спецвип. (Трав.). – С. 2. 

Культура на зламі: чи врятує нас «зелений туризм»? : до 2007 р. згідно з обл. Програмою розвитку туризму на Вінниччині буде встановлено біг-борди з позначенням основних пам’яток архітектури : [нач. упр. культури облдерж- адмін. про роботу та проблеми закл. культури обл., розвиток «зеленого туризму»] / А. І. Левицький // Погляд. – 2006. – 18–24 січ. – С. 4.

«Затвердити склад концертної бригади...» [для роботи в чорнобил. зоні] / А. Левицький // Культура і життя. – 2006. – 10 трав. – С. 4. 

Дорогі учасники та гості свята! : [привітання учасників, гостей та організаторів Всеукр. конкурсу автентич. колективів пам’яті Гната Танцюри] / А. І. Левицький // Світлиця. – 2006. – Спецвип. (Черв.). – С. 2.

Управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації : [про культурне життя Вінниччини та туристичні об’єкти краю] / А. І. Левицький // Україна: туризм, відпочинок, оздоровлення / [авт. і дир. проекту Т. Кожухар ; ред. В. Рибалко]. – Київ, 2007. – С. 10–21 : кольор. фот.

Шановні ювіляри! : [вітання нач. упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін. А. І. Левицького колективу Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва з нагоди 100-річного ювілею] / А. І. Левицький // Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва в контексті історії та інноваційному поступі сьогодення : монографія / Упр. культури Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2007. – С. 6–8.

[Привітання нач. упр. культури і туризму Він-ниц. облдержадмін. А. І. Левицького учасникам Всеукр.  наук.-практ. конф. «Бібліотека в контексті світової куль- тури, науки, інформації»] / А. І. Левицький // Бібліотека в контексті світової культури, науки, інформації : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. / Упр. культури і туризму Він-ниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2007. – С. 9–10.

Світлиця : газ. обл. центру нар. творчості / Він-ниц. обл. центр нар. творчості ; голов. ред. Т. Цвігун. – 2001, січ.–берез. –. – Вінниця, 2001–. – 1 раз на кв.2007, спецвип., січ. : 60. Моєї долі славні обереги – народна творчість, музика й культура. Щиро вітаємо Левицького Анатолія Івановича, заслуженого працівника культури України, начальника управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації. – 12 с. : кольор. фот.

Анатолій Левицький: «Найдорожча нагорода для культ- армійця – щирі аплодисменти вдячної аудиторії» : [бесіда з керівником обл. упр. культури і туризму] / А. Левицький ; записав В. Лисенко // Вінниччина. – 2007. – 23 січ. – С. 2.

Кипить робота в царині культури : [прес-конф. нач. обл. упр. культури і туризму А. І. Левицького] / А. І. Левицький // Вінниччина. – 2007. – 30 берез. – С. 8.

Досягнення всупереч проблемам : [про роботу упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін. розповідає нач. Анатолій Левицький] / А. Левицький ; розмову вела В. Пустіва // Вінниц. газ. – 2007. – 22 берез. – С. 2. 

Не все так погано в храмі : [про діяльність музеїв розповідає нач. упр. культури і туризму А. Левицький] / А. Левицький ; розмовляла О. Цуркань // 20 хвилин. – 2007. – 21 трав. – С. 13.

Чисті вікна... «Подільських світлиць» : [про театраліз. свято з елементами фольклору на Вінниччині розповідає нач. обл. упр. культури і туризму А. Левицький] / А. Левицький ; записав В. Скрипник // Голос України. – 2007. – 27 черв. – С. 5. 

Вінницькі квіти в загальноукраїнському вінку : [розмова з нач. упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін. А. І. Левицьким] / А. І. Левицький ; розмову вів І. Орендочка // Культура і життя. – 2007. – 14 листоп. – С. 6–7.

Світлиця : газ. обл. центру нар. творчості / Він-ниц. обл. центр нар. творчості ; голов. ред. Т. Цвігун. – 2001, січ.–берез. –. – Вінниця, 2001–. – 1 раз на кв.2008, спецвип., квіт. : Вельмишановний Анатолію Івановичу! – 8 с. : кольор. фот.

Ювіляри дарують концерти. Подаруймо їм оплески! : [про новинки 75-го концерт. сезону у Вінниц. обл. філармонії розповідає дир. А. Левицький] / А. Левицький ; розмову вела О. Мороз // Вінниц. газ. – 2011. – 7 жовт. – С. 9. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Нам – 75! : буклет / Вінниц. обл. філармонія ; підгот. Анатолій Левицький [та ін.]. – Вінниця : [б. в.], 2012. – 16 с. : кольор. іл., кольор. фот.

У пам’яті колег... : [спогади про дир. Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва А. Й. Лучка] / А. І. Левицький // Відданий бібліотечній справі : до 75-річчя від дня народж. А. Й. Лучка – бібліотекознавця, колиш. директора Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, заслуж. працівника культури України : (13.12.1937 – 03.02.2009) : зб. матеріалів / уклад. текстів і упоряд. П. І. Цимбалюк ; вступ. ст. Н. І. Морозова ; уклад. бібліогр. Г. М. Авраменко ; ред.: О. Г. Поліщук, М. Г. Спиця ; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2012. – С. 17–18.

Человечище-глыба Анатолий Левицкий : [про Анатолія Левицького – керівника Вінниц. обл. філармонії, проф. музиканта] / А. И. Левицкий // Вінниц. реалії. – 2013. – 23 жовт. – С. 8–9.

Мистецтво заради миру : 15–21 трав. 2016 р. під егідою влади міста й обл. та за підтримки меценатів Він-ниц. обл. філармонія провела ХIV Міжнар. фестиваль ім. П. І. Чайковського та Н. Ф. фон Мекк / А. І. Левицький // Культура Вінниччини. – 2016. – [Серп]. – С. 8. – 25-й річниці незалежності України присвячується.

3.2. Про А. І. Левицького

Мій головний принцип – не боятись негараздів, говорити про зроблене, а не плакати. Цим самим заявляю, що на Вінниччині є таланти, є організатори, які підтримували і будуть підтримувати культуру.

А. І. Левицький

Відкрився Будинок орган. і камер. музики [за ініціативи А. І. Левицького] // Вінниц. правда. – 1985. – 30 квіт.

Кушка, Н. Давайте подумаємо разом : [вплив залу орган. і камер. музики на розвиток муз. життя обл.] / Н. Кушка // Вінниц. правда. – 1985. – 29 черв.

Чудний, В. І зазвучав у Вінниці орган : [про зал орган. і камер. музики] / В. Чудний // Культура і життя. – 1985. – 6 жовт. – С. 2.

[Про цикли лекцій-концертів для школярів у Він-ниц. залі орган. та камер. музики] / фот. О. Гордієвича // Робітн. газ. – 1986. – 11 берез.

Гордійчук, П. Кращі в республіці: [колектив Він-ниц. обл. філармонії визнано переможцем передз’їздівського соц. змагання за підсумками другого півріччя 1985 р. й з урахуванням роботи за рік. На урочистому святкуванні секретар респ. комітету профспілки працівників культури Л. І. Шевцова вручила дир. філармонії А. І. Левицькому перехідний Червоний прапор М-ва культури республіки та респ. комітету профспілки працівників культури] / П. Гордійчук // Комсомол. плем’я. – 1986. – 11 берез. – С. 4.

Дробчак, Г. Музика срібних труб : про Вінниц. зал орган. та камер. музики] / Г. Дробчак // Сіл. вісті. – 1986. – 20 квіт.

Площанська, Л. Сторінки незвичайного щоденника : [про виступ артистів Вінниц. обл. філармонії перед будівельниками, що працюють над ліквідацією наслідків аварії на Чорнобил. АЕС] / Л. Площанська // Вінниц. правда. – 1986. – 11 верес.

Площанська, Л. Філармонія святкує ювілей : [піввіковий ювілей у Будинку офіцерів, де відбулись урочисті збори. Дир. філармонії А. Левицький розповів про славну історію колективу, про його сьогодення, назвав імена ветеранів. На святі продемонстрували своє мистецтво артисти обл. філармонії та аматор. колективи] / Л. Площанська // Вінниц. правда. – 1987. – 29 трав. – С. 3.

Про присвоєння імен учбовим і культурно-освітнім закладам : постанова Ради Міністрів УРСР № 121 від 31 трав. 1990 р. : [залу орган. і камер. музики Вінниц. обл. філармонії присвоєно ім’я П. І. Чайковського] // Зібр. постанов уряду УРСР. – 1990. – № 6. – С. 19–21.

Офіційна хроніка : [у зв’язку з призначенням А. І. Левицького нач. упр. культури виконкому Вінниц. міськради нар. депутатів, його увільнено від обов’язків худож. керівника і директора обл. філармонії] // Камертон-ікс. – 1994. – 24 лют. (№ 7). – С. 2.

Касіяненко, Г. Віват, маестро!: [нач. міськ. упр. культури А. І. Левицький виступив з коротким словом привітання щодо відкриття пам’ят. дошки видат. композитору Р. А. Скалецькому] / Г. Касіяненко // Камертон-ікс. – 1994. – 1 груд. (№ 45). – С. 5.

Колегія управління культури : [про засід. колегії упр. культури облвиконкому за участю зав. відділами культури район. та міськвиконкомів, керівників обл. установ культури і мистецтва. У роботі колегії взяв участь, поділившись досвідом роботи та цікавими думками, нач. упр. культури Вінниц. міськвиконкому А. І. Левицький] // Камертон-ікс. – 1995. – 16 берез. (№ 9). – С. 1.

«Навіть совість можна загубити, а культуру – ніколи» : [круглий стіл працівників культури м. Вінниця в ред. газ. за участю А. І. Левицького, нач. міськ. упр. культури] // Він-ниц. газ. – 1995. – 28 жовт.

Чого просили ходоки у Матвієнка? : [щодо призначення А. І. Левицького нач. обл. упр. культури] // 33-й канал. – 1997. – 13 листоп. – С. 2.

Усі барви веселки : [у Києві в Нац. палаці «Україна» відбувся творчий звіт майстрів і худож. колективів Він-ниц. обл. «Подільське гроно калинове». Привітали учасників Прем’єр-міністр України В. Пустовойтенко, віце- прем’єр-міністр В. Смолій, міністр культури і мистецтв Д. Остапенко, нач. упр. культури облдержадмін. А. Левицький] // Вінниччина. – 1999. – 18 трав. – С. 1.

Кондратьєва, Т. Чим годують вінницьких солов’їв : [про зустріч нач. обл. упр. культури А. Левицького та дир. міськ. палацу мистецтв «Зоря» Є. Майданика з журналістами] / Т. Кондратьєва // Вінниц. газ. – 2001. – 4 груд.

Дудкевич, Д. Олександр Шестопалюк, Анатолій Левицький, Микола Гунько зізнавались у щирій любові, а сестри Віра і Лілія Ткачук подарували «Тиху воду» : [про відзначення 65-річчя Вінниц. обл. філармонії] // Вінниц. відом. – 2002. – 12 черв. – С. 15.

Марчук, Т. 65 творчих літ : [про урочисту церемонію вручення почесних грамот та цінних подарунків іменинникам – колективу Вінниц. обл. філармонії. Ювілярів привітав нач. обл. упр. культури, заслуж. працівник культури України А. Левицький та ін. діячі культури] / Т. Марчук // Він-ниц. газ. – 2002. – 13 черв. – С. 3.

Козак, І. Плеяда митців Вінниччини : [таку назву має проект нач. упр. культури облдержадмін. А. Левицького, приуроч. до року культури в Україні] / І. Козак // Вінниччина. – 2003. – 13 черв. – С. 7.

Вінок від Вінниччини : [про звіт творчих колективів Вінниччини «Краса України – Поділля» у столич. Нац. палаці «Україна», авт. проекту якого є А. І. Левицький, нач. упр. культури облдержадмін.] // Вінниччина. – 2003. – 24 жовт. – С. 1–2.

Марчук, Т. Світ лялькового мистецтва : [до 65-річчя Вінниц. обл. театру ляльок «Золотий ключик». Привітали ювілярів нач. обл. упр. культури Вінниц. ОДА А. Левицький та нач. упр. культури Вінниц. міськради М. Скрипник] / Т. Марчук // Вінниц. газ. – 2003. – 20 листоп. – С. 7.

Вільчинська, О. Анатолій Левицький: «Усе моє життя – це щасливий збіг обставин» : [темат. сторінка про А. Левицького – нач. упр. культури і туризму облдержадмін.] / О. Вільчинська // Подолія. – 2003. – 23 груд. – С. 3 : фот.

Вільчинська, О. Анатолій Левицький: «Усе моє життя – це щасливий збіг обставин» : [про нач. упр. культури і туризму облдержадмін.] / О. Вільчинська // Ядро інтелігентності. – Вінниця, 2004. – Т. 2. – С. 263–270 : портр. 

Джига, М. «Чуєш, брате?!» : [про керівників обл. упр. культури і туризму, у т. ч. А. Левицького] / М. Джига // 33-й канал. – 2005. – 6 квіт. – С. 20. 

Цимбалюк, П. І. Анатолій Іванович Левицький : [нач. упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін.] / П. І. Цимбалюк // «Земле моя, запашна, барвінкова...» : календар знамен. і пам’ят. дат Вінниччини 2007 р. / Він-ниц. обл. універс. наук. б-ка ім. К. А. Тімірязєва ; упоряд.: О. Г. Ніколаєць, Т. П. Кристофорова ; ред. М. Г. Спиця. – Вінниця, 2006. – С. 59–63. 

Пустіва, В. «Не забувайте незабутнє!» : [про життєвий і творчий шлях нач. упр. культури і туризму облдерж- адмін. Анатолія Левицького. До 60-річчя від дня народж.] / В. Пустіва // Вінниц. газ. – 2007. – 16 січ. – С. 2. 

Черній, О. Анатолій Левицький – творець культури Подільського краю : [до 60-річчя нач. упр. культури і туризму облдержадмін.] / О. Черній // Вінниц. відом. – 2007. – 18 січ. – С. 9. 

Ковальський, Р. Софія Ротару у Вінниці цілувала Анатолія Левицького / Р. Ковальський // Поділ. порадниця. – 2007. – 31 січ. – С. 2. 

Макаренко, О. Культура – його доля : [про нач. упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін. А. І. Левицького] / О. Макаренко // Культура і життя. – 2007. – 31 січ. – С. 2. 

Сегеда, Ю. Контрастні барви галузі культури : [з виступу нач. упр. культури і туризму облдержадмін. А. Левицького на колегії за підсумками роботи 2007 р. та про перспективи наступ. року] / Ю. Сегеда // Вінниччина. – 2008. – 29 лют. – С. 1. 

Чорна, Г. Левицький передав ключі від культури : [представлено нового керівника упр. культури і туризму облдержадмін. М. Скрипник] / Г. Чорна // Вінниччина. – 2008. – 13 трав. – С. 1.

Мороз, О. Кожна жінка має бути Оленою Премудрою : [до тридцятип’ятиліття подруж. життя сім’ї Галини та Анатолія Левицьких] / О. Мороз // Вінниц. газ. – 2009. – 2 жовт. – С. 9. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Галина Левицька очолила цьогорічний рейтинг жінок-керівників : [про уроч. церемонію нагородження учасниць вінницького рейтингу жінок-керівників] // 20 хвилин. – 2010. – 10–11 берез. – С. 4.

Скрипник, В. Раді, що помилилися : [про Х фестиваль класичної музики Петра Чайковського та Надії фон Мекк, який відбувся у Вінниці, є про А. І. Левицького] / В. Скрипник // Голос України. – 2012. – 19 трав. – С. 61. 

Зонова, І. На струнах «Аркати» до Вінниці прилетить «Вітер Парижа» : [подано програму заходів обл. філармонії, очолюваної А. Левицьким, на 76-й концерт. сезон] / І. Зонова // 33-й канал. – 2012. – 10 жовт. – С. 13 : кольор. фот.

Червінчук, І. Шість богинь Галини Левицької [дружини А. І. Левицького] / І. Червінчук // Вінничанка. – 2013. – № 1. – С. 6–7.

Зонова, І. ХІ фестиваль ім. Чайковського і фон Мекк подарує вінничанам багато прем’єр : знайомі обличчя Петра Ілліча Чайковського і Надії Філаретівни фон Мекк прикрашають фасад Вінницької обласної філармонії... / І. Зонова // 33-й канал. – 2013. – 8 трав. – С. 14 : фот.

Гасюк, В. У Вінниці стартував фестиваль високого мистецтва : 13 трав. у концерт. залі «Плеяда» розпочався ХІ Міжнар. фестиваль класич. музики ім. П. І. Чайковського та Н. Ф. фон Мекк / В. Гасюк // Вінниччина. – 2013. – 15 трав. – С. 1 : кольор. фот.

Зонова, І. Фестиваль Чайковського і фон Мекк закінчиться «Браїлівськими музичними зустрічами» : «Другий Паганіні» – так сучасники називали неповторного польського скрипаля і обдарованого композитора Генріка Венявського (1835–1880) / І. Зонова // 33-й канал. – 2013. – 15 трав. – С. 12 : кольор. фот.

Зонова, І. Концерт-молитва відкриє новий сезон філармонії : [про 77-й концерт. сезон Вінниц. обл. філармонії, очолюваної А. І. Левицьким] / І. Зонова // 33-й канал. – 2013. – 25 верес. – С. 13 : кольор. фот.

Сегеда, Ю. «Подільською літургією» розпочала новий сезон обласна філармонія : у день урочистого відкриття 77-го концерт. сезону в залі Вінниц. обл. філармонії відбувся концерт-молитва, присвяч. 1025-річчю хрещення Київської Русі та 1000-літтю Лядівського скельного монастиря / Ю. Сегеда // Вінниччина. – 2013. – 4 жовт. – С. 8 : кольор. фот.

Кармазіна, І. Лавина музики «зійшла» на Вінниччину під час фестивалю Чайковського і фон Мекк / І. Кармазіна // 33-й канал. – 2014. – 28 трав. – С. 12 : кольор. фот.

Липко, М. Філармонія відкрила новий сезон концертом Черкаського хору : [у Вінниц. обл. філармонії стартував 73-й концерт. сезон] / М. Липко // Вінниччина. – 2014. – 26 верес. – С. 9 : кольор. фот.

Сегеда, Ю. Продовжити контракти з керівниками комунальних закладів культури рекомендували учасники спільного засідання постійних комісій обласної Ради [у т. ч. з А. І. Левицьким] / Ю. Сегеда // Вінниччина. – 2014. – 7 листоп. – С. 2 : фот.

Волошенюк, І. Партитура вроди : повість у новелах / І. Волошенюк. – Вінниця, 2015. – 100 с. – Зі змісту: [Про А. Левицького]. – С. 83–84.

Зонова, І. Музиканти з багатьох країн світу приїхали на фестиваль Чайковського і фон Мекк : 15–21 трав. у Вінниці велике музичне свято – ХІV Міжнар. фестиваль ім. Петра Чайковського і Надії фон Мекк. Прапори десяти зарубіж. країн майорять на флагштоках поблизу «Плеяди», музиканти найвищого світового рівня виступатимуть у Він- ниці і дванадцяти районах області / І. Зонова // 33-й канал. – 2016. – 11 трав. – С. 9 : фот.

Кавка, В. Духовність – справа делікатна : [згадується А. І. Левицький] / В. Кавка // Зоряна криниця Марії Скрипник : до 60-річчя від дня народж. заслуж. артистки України : зб. матеріалів / упоряд. П. І. Цимбалюк ; уклад. бібліогр. Г. М. Авраменко ; ред. С. В. Лавренюк. – Вінниця, 2016. – С. 55–58. – (Діячі культури і мистецтв краю).

Вінницька обласна філармонія [Електронний ресурс] : [сторінки історії, є згадка про А. І. Левицького] // Він- ницька обласна філармонія : [веб-сайт]. – Електрон. дані і програми. – Режим доступу: http://bit.ly/2gbC5NC  (дата звернення: 05.12.2016). – Назва з екрана.

Вінницька обласна філармонія [Електронний ресурс] : [висвітлено також діяльність директора філармонії А. І. Левицького] // Вінниччина туристична : [веб-сайт]. – Електрон. дані і програми. – Режим доступу: http://bit.ly/2gfw2rj  (дата звернення: 06.12.2016). – Назва з екрана.

Смішко, Л. В. Територія музики. Сторінки історії Вінницької обласної філармонії : до 80-річчя від дня заснування (1937) / Л. В. Смішко // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2017 року : хронол. довід. : [включена інформація про А. І. Левицького] / Упр. культури і мистецтв Вінниц. облдержадмін., Вінниц. обл. універс. наук. б-ка ім. К. А. Тімірязєва ; уклад.: Г. М. Авраменко, О. Ю. Антонюк ; ред. С. В. Лавренюк ; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Вінниця, 2016. – С. 166–173.

3.3. Нагороди, вітання з ювілейними датами

Анатолій Іванович – не кабінетний працівник. Він завжди у гущі людей, слугує їм серцем і душею.

З привітання колективу

«Вінницької газети»

Про присвоєння почесних звань України працівникам культури і мистецтва [Електронний ресурс] : Указ Президента України № 1170/95 від 21 груд. 1995 р. : [звання «Заслужений працівник культури України» присвоєно А. І. Левицькому] // Верховна Рада України : офіц. веб-портал / програмно-техніч. підтримка Упр. комп’ютериз. систем, інформ. підтримка Інформ. упр., Прес-служба апарату Верхов. Ради України. – Електрон. дані і програми. – [Київ, 1996–2014]. – Режим доступу: http://bit.ly/2fPpPPh (дата звернення: 05.09.2016). – Назва з екрана.

Бути добру, Анатолію Івановичу! : нач. упр. культури міськвиконкому, заслуж. працівникові культури України А. І. Левицькому – 50 // Вінниц. газ. – 1996. – 21 груд. – С. 1.

Про відзначення нагородами України працівників культури і мистецтва Вінницької області [Електрон- ний ресурс] : Указ Президента України № 503/99 від 13 трав. 1999 р. : [орденом «За заслуги» ІІІ ступеня нагороджено А. І. Левицького, нач. упр. культури Вінниц. обл- держадмін.] // Верховна Рада України : офіц. веб-портал / програмно-техніч. підтримка Упр. комп’ютериз. систем, інформ. підтримка Інформ. упр., Прес-служба апарату Верхов. Ради України. – Електрон. дані і програми. – [Київ, 1996–2014]. – Режим доступу: http://bit.ly/2gYSbLV  (дата звернення: 03.09.2016). – Назва з екрана.

Вітаємо! : [про нагородження орденом «За заслуги» ІІІ ступеня А. І. Левицького, нач. упр. культури обл- держадмін.] // Вінниччина. – 1999. – 19 трав. – С. 1. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Вітаємо! [з днем народж. нач. упр. культури облдерж- адмін. А. Левицького] // Подолія. – 2001. – 17 січ. – С. 5.

Коли життя, як пісня : [привітання А. І. Левицькому – нач. обл. упр. культури до 60-річчя від дня народж. від подолян] // Подолія. – 2007. – 13 січ. – С. 1 : фот.

Честь і гордість Вінниччини : [держ. та уряд. відзнаки землякам з нагоди 75-річчя утворення області. А. І. Левицького нагороджено Почесною грамотою Кабінету Міністрів України] // Подолія. – 2007. – 3 берез. – С. 1.

Знайомтесь: 55 найвпливовіших людей на Вінниччині. За даними опитування, проведеного «Подолією» серед своїх найавторитетніших читачів : [короткі біогр. відомості, є про А. І. Левицького] // Погляд. – 2007. – 6 жовт. – С. 2–5 : фот.

Вітаємо Заслуженого працівника культури України, директора обласної філармонії, музиканта і ветерана культури Анатолія Івановича Левицького : [віршов. вітання з ювілеєм] / Вінниц. обл. центр нар. творчості // Світлиця. – 2011. – № 4. – С. 3 обкл.

Про відзначення 75-річчя від часу заснування Вінницької обласної філармонії [Електронний ресурс] : рішення виконкому Вінниц. міськ. ради від 20.09.2012 р. № 2322 : [Грамотою Вінницької міської ради та її виконкому і грошовою премією нагороджений директор Вінниц. обл. філармонії А. І. Левицький] // Вінницька міська рада : офіц. сайт. – Електрон. дані і програми. – Режим доступу: http://bit.ly/2gIfdWs (дата звернення: 05.12.2016). – Назва з екрана.

Почесна відзнака «За заслуги перед Вінниччиною» [Електронний ресурс] : [у 2012 р. нагородж. А. І. Левицький] // Вінницька обласна Рада : офіц. інформ. сайт. – Електрон. дані і програми. – Режим доступу: http://bit.ly/2h6AdTA  (дата звернення: 05.12.2016). – Назва з екрана.

3.4. Довідкові матеріали

Левицький А. І. – автор проектів і художній керівник великих мистецьких акцій, серед яких – творчі звіти майстрів мистецтв та художніх колективів Вінниччини у Національному палаці «Україна» в м. Києві, аматорських та художніх колективів районів на обласній сцені, фестиваль світлиць районів Вінниччини «Щедра господа» та ін.

З веб-сайту Вінницької обласної філармонії

Анатолій Левицький [Електронний ресурс] // Music-reviewUkraine: [веб-портал присвяч. акад. музиці в Україні]. – Режим доступу: http://bit.ly/2gHb0Cs  (дата звернення: 05.12.2016). – Назва з екрана.

Левицький Анатолій Іванович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: http://bit.ly/2h5vt0Q  (дата звернення: 05.12.2016). – Назва з екрана.

Левицький Анатолій Іванович [Електронний ресурс] // Вінницька обласна філармонія : [веб-сайт]. – Електрон. дані і програми. – Режим доступу: http://bit.ly/2ha1Hfk  (дата звернення: 05.12.2016). – Назва з екрана.

70 років тому народився Анатолій Іванович Левицький... // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2017 року : хронол. довід. / Упр. культури і мистецтв Вінниц. облдержадмін., Вінниц. обл. універс. наук. б-ка ім. К. А. Тімірязєва ; уклад.: Г. М. Авраменко, О. Ю. Антонюк ; ред. С. В. Лавренюк ; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Вінниця, 2016. – С. 34–35.

Управління культури Вінницької обласної державної адміністрації : [про нач. обл. упр. культури А. І. Левицького] // Хто є хто на Вінниччині / Вінниц. облдержадмін. – Вінниця, 2000. – Т. 1. – С. 16–17.

 З М І С Т

Від укладачів ………………………........………………….3

Митець, керівник, людина

С. Городинський ………………………........…………6

І. Колеги, партнери, друзі про Анатолія Левицького …...9

Анатолію Левицькому

Ж. Дмитренко ………………………........……………9

Філармонія – дім, де живе музика

Творчий колектив філармонії ………......…………….10

Відданий улюбленій справі

Колектив Вінницького академічного обласного театру ляльок ………………………........……………13

Людина-особистість, людина-професіонал

І. Безбах ………………………........…………………..14

Душі мелодія барвиста

К. Висоцька …….................................…......………….15

Будьмо!

Н. Гнатюк …………….........……………………….18

Зоря творчості – зоря життя

М. Каменюк ………………………........……………20

З когорти професіоналів

В. Лозовський ………………………........……………23

Шановний Анатолію Івановичу!

Н. Морозова ………………………........………………25

Дорогий Анатолію Івановичу!

Т. Мрищук ………………………........……………….25

Шановний ювіляре!

Г. Надоленко ………………….......………………….26

Вельмишановний Анатолію Івановичу!

Т. Пісна ………………………........………………….27

Умілий організатор, громадський діяч

Т. Побережна ………………………........……………28

Народний інтелігент

А. Подолинний ………………………........……………29

Анатолію Івановичу Левицькому на многії літа

Т. Цвігун ……………….…………………......……….30

 

ІІ. Повні тексти опублікованих інтерв’ю ……....……….33

Анатолій Левицький: «Усе моє життя – це щасливий збіг обставин»

О. Вільчинська ……………………….......……………33

Вінницькі квіти в загальноукраїнському вінку

І. Орендочка ………………………….……………….53

 

ІІІ. Культура Вінниччини – його турбота

(Бібліографічний список літератури) …….......……….70

3.1. Книги, статті, інтерв’ю …….....………………….70

3.2. Про А. І. Левицького …………………....……….78

3.3. Нагороди, вітання з ювілейними датами ……….86

3.4. Довідкові матеріали ………..…....……………….88


Довідково-бібліографічне видання

 

КУЛЬТУРА  – ДОЛЯ, НАТХНЕННЯ, ЖИТТЯ

 

Анатолія Левицького

 

До 70-річчя від дня народження генерального директора Вінницької обласної філармонії,

заслуженого працівника культури України

 

Збірник матеріалів

 

 

 

Відповідальна за випуск Н. І. Морозова,

директор Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва,

заслужений працівник культури України

 

Упорядник П. І. Цимбалюк

Укладач бібліографії О. І. Кізян

Редагування С. В. Лавренюк

 

Комп’ютерна верстка, технічна коректура, дизайн,

обробка фотоматеріалів, оригінал-макет Н. В. Спиця

 

 

Підписано до друку 03.01.2017. Формат 60х84/16.

Папір офсетний. Умов. друк. арк. 5.75.

Тираж 100 прим.

Фотоматеріали

З батьками – Ольгою Гаврилівною та Іваном Романовичем

 

У колі родини

 

Армійські будні (А. Левицький – другий справа)

 

Після концерту в Чорнобильській зоні з артистами Вінницької обласної філармонії (А. Левицький – другий зліва)

 

Після виконання Чорнобильської літургії митрополита Тульчинського і Брацлавського Іонафана (Єлецьких)

 (21.04.2016 р.)

 

 

З легендарним композитором, Героєм України М. Скориком після концерту у Вінницькій обласній філармонії

 

Під час відкриття фестивалю

 

 

Голова ОДА В. Коровій вручає А. Левицькому Почесну грамоту з нагоди 50-річчя трудової діяльності


КУЛЬТУРА – ДОЛЯ, НАТХНЕННЯ, ЖИТТЯ Анатолія Левицького

  1. Митець, керівник, людина
  2. Колеги, партнери, друзі про Анатолія Левицького
  3. Колеги, партнери, друзі про Анатолія Левицького
  4. Повні тексти опублікованих інтерв’ю
  5. Повні тексти опублікованих інтерв’ю
  6. Культура Вінниччини – його турбота (Бібліографічний список літератури)
  7. З М І С Т
  8. Фотоматеріали

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2017
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро