ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації



КУЛЬТУРА – ДОЛЯ, НАТХНЕННЯ, ЖИТТЯ Анатолія Левицького

Версія для друку

 І. Колеги, партнери, друзі про Анатолія Левицького

Анатолію Левицькому

 

Піснями заквітчалися роки –

Вділила від щедрот щаслива доля!

Зросли на тому полі колоски,

Де засівав Левицький Анатолій –

 

Зерном добірним радості й добра

На ниві української культури,

Врожаєм повернулося стократ,

Пішло в серця натхненні без цензури.

 

І кожен задум дав свої плоди,

І славиться «Поділля» в Україні,

Оркестр «Арката» – це вже назавжди,

Це те, що обізветься в поколіннях.

 

Це творчі звіти всіх пісенних літ,

Хори, ансамблі, великодні свята,

Подільський ренесанс, душі політ!

Іванович, Ви встигли так багато!

 

У наших селах і на чужині,

У Вінницькій культурі, в філармонії

Ви ці роки вели, немов пісні,

У злагоді з собою, у гармонії.

 

Благословенні мудрості роки

В надіях осяйних, в мистецькім колі,

Де трудиться щоденно й залюбки

Наш ювіляр – Левицький Анатолій!

 

Жанна Дмитренко

 


Філармонія – дім, де живе музика

Всяка історія пишеться фактами і байками. Наприклад, відомо, що імператриця Катерина ІІ після завоювання Криму дала місту Гезлев нову назву – Євпаторія – на честь царя Мітридата VI Євпатора. Це – факт. А байкарі від історії додають, що таким чином цариця поставила себе в один ряд з історичним персонажем. І це очевидно – Євпатор(і)Я.

Чи знає цей історичний анекдот директор Вінницької обласної філармонії Анатолій Іванович Левицький, невідомо. Але по 28 роках керівництва цим закладом його «Я» у слові «філармонія» звучить усе вагоміше. Хоча сам Левицький ставиться до цього з притаманним йому гумором.

Він прийшов у жанр «директор» 1974 року двадцятисемирічним випускником Харківського інституту культури і став наймолодшим керівником такого закладу в країні.

Про той період життя філармонії мало збереглось документів. Хіба що кілька афіш, вирізок з місцевої преси і листи-подяки від виробничих колективів, де виступали Вінницький естрадний молодіжний ансамбль («ВЕМА»), артист розмовного жанру Микола Кравченко, вокаліст Володимир Бівєров, ансамбль «Вітерець Поділля», група музичного лекторію Ганни Ланди.

«Золотий вік» філармонії розпочався на межі 80-х років з фестивалями «Зорі над Бугом», керівником яких був Левицький. З творчістю найпопулярніших зірок естради познайомились тисячі мешканців області. Вони бачили знайомі обличчя, квіти і феєрверки посмішок. Не бачили лише велику організаторську працю тих, хто стояв за кулісами свята. Десь за однією з них був і Анатолій Іванович. Увесь схвильований, як весільний батько. Бо як не хвилюватись, коли у тебе в гостях Махмуд Есамбаєв, Лариса Голубкіна, Соня Ротару, Андрій Миронов, весела трійця Нікулін-Моргунов-Віцин і ще, ще й ще. Аж до Аркадія Райкіна з Клавдією Шульженко. Більш значимих імен у мистецтві країни на той час не було. 

Та все ж, то були гастрольні поїздки. 

Коли ж води перебудов і політичних реформ зійшли з мапи України, на сцену вийшли місцеві таланти. Але Левицький вже не прикриває їх з тилу. 1994-го року його призначено начальником управління культури Вінницької міської ради. А 1997-го – начальником управління культури і туризму облдержадміністрації. 

Тут йому став корисним увесь попередній досвід і художнього керівника, і організатора. 

Заклади культури чахли від безгрошів’я і зношеності матеріальної бази, відсутності нових ідей. Вкрай гостро стояла проблема збереження мережі клубів і кадрового потенціалу, подальшого розвитку народної творчості і професійного мистецтва в області. Тож Левицький бере активну участь у розробці проектів загальнодержавної програми дій щодо забезпечення збереження і розвитку культури і духовності. Було напрацьовано близько десятка обласних цільових програм стабілізації і поліпшення роботи закладів культури і мистецтва, створено нові творчі колективи та осередки. Серед них – естрадно-духовий та камерні оркестри, ансамбль пісні і танцю «Поділля», Будинок органної та камерної музики, Музей-садиба О. Луцишина. Вінниччина як регіон вийшла на головну столичну сцену з творчими звітами, бере участь у презентаціях митців в дипломатичних представництвах.

Настає 2008-й рік, і Левицький знову «переходить дорогу», але у зворотному напрямку – скільки там її з приміщення адмінбудинку по Хмельницькому шосе, 7 до «Плеяди». Десь з того часу 11-те місце у п’ятому ряду глядацької зали філармонії стало недоступним для продажу. Це – крісло головного рецензента, головного критика і аплодувальника – генерального директора філармонії Анатолія Левицького.

З цього місця він уже другий десяток літ спостерігає за дійством на сцені, а ще більше – за реакцією публіки.

Спостерігає і обмірковує нові ідеї. А їх було реалізовано чимало. Це і самостійні проекти, і спільні з Департаментом культури міської ради: Міжнародний органний фестиваль «Музика в монастирських мурах», абонементні цикли концертів «Вечори з “Аркатою”», «Браво, маестро!», «Прем’єри молодих», «Слухай, співай, грай українське», інтерактивні новорічні вистави, Міжнародний конкурс дитячо-юнацького мистецтва «Музична парасолька», Дні джазової музики, «Барви музики ХХ сторіччя». 

Створено нові проекти: «Майстри сцени – сільській та учнівській молоді», «Благословенна земля моя, Вінниччина», присвячений 80-річчю заснування Вінницької області, «Подільська літургія», «Шевченкіана». 

Творчий актив філармонії поповнили нові колективи: квартет дерев’яних духових інструментів «Гальярда», Квартет саксофоністів, ансамбль солістів «Експромт». А зовсім недавно збулась ще одна мрія Левицького (багатьом вінничанам про це ще не відомо). Свій перший виступ показав новонароджений симфонічний оркестр. 

Визнанням масштабності роботи колективу стало присвоєння звання «академічний» камерному оркестру «Арката» і ансамблю пісні і танцю «Поділля», звання «Народна артистка України» – Ірині Швець, «Заслужена артистка України» – Наталії Векленко та Марії Червоній.

Що ж до самого Левицького, то і його не обійшла чаша визнання. У різні роки йому було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України», «Людина року» в номінації «Діяч культури і мистецтв», відзначено Почесною грамотою Верховної Ради України та орденами «Знак Пошани» і «За заслуги» ІІІ ступеня. А у міжнародному академічному рейтингу «Золота фортуна» нагороджений Міністерством культури і мистецтв України дипломом та медаллю «За вагомий внесок у розвиток культурно-просвітницької роботи, бібліотечної справи та аматорського мистецтва».

Ви бачили, як у вечірньому небі Вінниці світиться вогнями диск приміщення філармонії? Приїжджий подумає – корабель прибульців. А місцевий житель знає: це – палац музики. Там працюють люди, котрі її творять. А в центрі – завжди вболіваюче за справу гаряче серце Левицького.

З повагою та любов’ю

творчий колектив філармонії

Відданий улюбленій справі

У безмежному мистецькому розмаїтті Вінниччини з’єднались воєдино музика і література, театр і архітектура, скульптура і живопис, таланти народних майстрів – все те, що споконвіку надає життєздатну силу нашому незламному народу.

Розвій краю неможливий без людей, які дбають про розвиток культури, зберігають і примножують її традиції.

Певний період часу галузь культури Вінницької області очолював Анатолій Іванович Левицький – людина, яка за промислом Божим, наділена неабиякими талантами.

За час роботи на посаді начальника управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації Анатолій Іванович значну увагу приділяв і нам, митцям надзвичайного мистецтва – мистецтва граючих ляльок.

Ми вдячні Анатолію Івановичу за злагоджену роботу, за підтримку ініціативи директора нашого театру, заслуженого працівника культури України М. Д. Байдюка щодо проведення форуму лялькарів – Міжнародного фестивалю театрів ляльок «Подільська лялька» (1999 р.), за допомогу в організації і проведенні 5 перших фестивалів. Адже такі важливі події стрімко підняли статус закладу. Колектив примножував свої здобутки, став знаним не лише в Україні. Актори частіше отримували запрошення на участь у міжнародних фестивалях інших країн. Значно поширилась географія гастролей творчого колективу. І незабаром у 2007 році театр отримав статус академічного. 

Не забував Анатолій Іванович і про працівників, які мають іскру божу. За клопотанням начальника управління отримали державні нагороди працівники нашого театру: директор театру М. Д. Байдюк – звання «Заслужений працівник культури України», актриса О. М. Андрушко – «Заслужена артистка України».

Кожна людина має реалізувати свої таланти, прожити достойне життя, сповнене любові до людей. 

Сьогодні Анатолій Іванович з щирою відданістю своїй улюбленій справі продовжує працювати генеральним директором Вінницької обласної філармонії, служить великому мистецтву, робить свій неоціненний внесок у розвиток культури Вінниччини.

Колектив Вінницького академічного

обласного театру ляльок

Людина-особистість, людина-професіонал

Знаю Левицького Анатолія Івановича дуже давно, ще з того часу, як він навчався у Вінницькому музичному училищі. Йому тоді було 16, а сьогодні – 70. Крізь майже півстолітню його продуктивну, професійну роботу (а пройшли ми з ним пліч-о-пліч усі ці роки та віддали їх служінню культурі) характеризую Анатолія Івановича як людину-особистість. На ниві культури своє ним же зоране поле сам засівав і нині щедро дарує молодим поколінням необмежену площу для їхнього необмеженого засіву. Своїм прикладом маестро стверджує, що тільки праця, талант і самовіддане служіння справі, якій присвятив життя, дають позитивний результат і роблять вагомий внесок до скарбниці загального розвитку культури Вінниччини. 

Ілля Безбах,

директор Вінницького обласного художнього музею,заслужений діяч мистецтв України

Душі мелодія барвиста

Життя – це вир подій і вражень, літопис вчинків, вервечка думок і серпанок сподівань. Аналізуючи шлях минулий, ми будуємо плани на майбутнє, які ґрунтуються на нашому досвіді та здобутках. Прожиті роки, здійснені наміри, реалізовані проекти – то найбільший скарб, з яким людина рухається вперед і досягає нових висот. Кожна життєва сходинка – це шанс повестися гідно і залишити по собі добрі справи та людську вдячність у будь-якій ситуації.

Генеральний директор Вінницької обласної філармонії Анатолій Іванович Левицький уже 70 років впевнено крокує сходинками життя, здобувши у свій час любов дітей як викладач дитячої музичної школи, повагу колег як методист обласного будинку народної творчості, неоціненний професійний досвід як інспектор з клубної роботи і художньої самодіяльності обласного управління культури, і, звичайно ж, велику мудрість як людина вдумлива і далекоглядна. У 27-річному віці Анатолій Іванович уже мав достатньо знань і вмінь, аби очолити Вінницьку обласну філармонію. У 1995 р. за особливі заслуги на теренах культурної розбудови краю був удостоєний звання «Заслужений працівник культури України».

Однак була у його життєвій долі ще одна сходинка, що привела Анатолія Левицького на посаду начальника управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації, яку він обіймав з кінця 1997 до початку 2008 рр. Упродовж десятиліття своїми мудрими рішеннями і креативними задумами він скеровував роботу галузі культури Вінниччини. Саме у цей період суттєво пожвавилось культурно-мистецьке життя області, відбулись позитивні зміни у роботі багатьох організацій галузі культури і туризму. Не оминули позитивні тенденції і потужний краєзнавчий осередок, методичний центр краю – Вінницький обласний краєзнавчий музей.

Зміни відбулись за всіма напрямами роботи закладу. У 2005 р. проведено реконструкцію музейного фасаду – він набув вишуканих форм і гармонійно доповнив архітектурний ансамбль площі, яка нині має ім’я Тараса Шевченка. 

Фондова колекція музею суттєво поповнилась цінними предметами, посилилась співпраця з колекціонерами краю. Музейна експозиція була доповнена унікальними експонатами, переданими до закладу вінничанами та збирачами старожитностей з інших міст. На їх основі організовано низку цікавих виставок. Так, за сприяння А. І. Левицького відбулась масштабна за кількістю експонатів (близько 2500) та історичним значенням виставка «Кримська війна (1853–1856 рр.). Постаті та події» з унікальної приватної збірки родини Шереметьєвих (м. Київ).

Активізувалась науково-освітня і виставкова діяльність закладу. Чимало музейних заходів набуло традиційного характеру. Зокрема, Анатолій Іванович підтримав ініціативу Вінницького обласного краєзнавчого музею, і заклад одним із перших в Україні приєднався до загальноєвропейської акції «Ніч музеїв». Стало традиційним святкування Міжнародного дня музеїв на площі перед закладом. Велику зацікавленість глядачів викликали перформанси за участю Лабораторії актуальної творчості, фаєр-шоу, майстер-класи та ярмарок виробів народних майстрів, виступ театру народного вбрання «Етнографія і мода», лицарські бої учасників клубів історичної реконструкції «Білий вовк» і «Аркона», що і нині діють при музеї. Фестиваль різдвяних страв, започаткований ще 2007 р., полонив гостей і учасників чарівністю свят-вечірньої аури і пахощами пісних страв. Також за сприяння Анатолія Івановича у 2006 р. відбувся І обласний музейний фестиваль, у якому взяли участь музейні заклади Вінниччини. Під час фестивалю були презентовані оригінальні міні-експозиції, які висвітлювали фондову колекцію і демонстрували творчий потенціал музейних працівників. Захід став яскравою сторінкою музейного життя області.

У співпраці з іншими закладами культури музей брав участь у звітних концертах у Національному палаці «Україна», де презентував культурно-мистецькі традиції Вінниччини.

Активна виставкова діяльність Вінницького обласного краєзнавчого музею надала можливість його відвідувачам дізнатись про різні аспекти, напрями, види культурно-мистецького життя регіону, познайомитись з відомими митцями і відкрити нові імена. Анатолій Іванович спонукав музейних працівників відгукуватись на події сьогодення і вшановувати пам’ять героїв минулого. Так були організовані виставки «Помаранчева революція очима вінничан», історико-мистецький проект «Весна 1945–2005… Спогади» (до 60-річчя Перемоги), виставка архівних документів про Голодомор 1932–1933 рр. в Україні та інші.

З-поміж традиційних музейних проектів, започаткованих за сприяння Анатолія Івановича, слід назвати регулярні звітні виставки фотопленеру «Поділля», заснованого Він- ницькою обласною організацією Національної спілки фотохудожників України у 2006 р., що відбувається у мальовничих куточках Вінниччини за участю відомих українських майстрів фотографії.

Усіляко заохочувалась видавнича діяльність закладу. Результати наукових краєзнавчих розвідок працівників закладу, а також істориків, дослідників з Вінницької області публікувались у щорічному науково-практичному виданні «Музейний вісник Вінниччини», науковому збірнику «Подільська старовина». Багатогранність музейної роботи і розмаїття фондової колекції продемонструвало науково-популярне видання «Раритети Вінницького обласного краєзнавчого музею».

Напередодні свого столітнього ювілею Вінницький обласний краєзнавчий музей знову і знову звертається до сторінок власної історії і словами вдячності згадує усіх, причетних до формування його позитивного іміджу як вагомого культурно-освітнього осередку краю. Серед таких непересічних особистостей особливе місце посідає Анатолій Іванович Левицький, який залишив яскравий слід у діяльності закладу і теплі спогади в серцях його співробітників. Нині він впевнено кермує Вінницькою обласною філармонією. Тож нехай високий професіоналізм та чудові людські якості і надалі допомагають йому гідно продовжувати філармонійні традиції Вінниччини, втілювати в життя оригінальні задуми, дарувати вінничанам унікальну нагоду спілкування з прекрасним світом мистецтва.

Катерина Висоцька,

директор музею, заслужений працівник культури України

Будьмо!

Анатолій Іванович Левицький – один із найшанованіших моїх земляків і ровесників. Красивими і роботящими були його батьки, співучими односельчани. Тому й не дивно, що змалку полюбив музику, навчився грати на багатьох інструментах. 

Усе життя він усміхнений, доброзичливий, діяльний, готовий допомогти. І за це його люблять, шанують і молоді, і літні.

Де б не бачила Анатолія Івановича – на сцені під час літературно-мистецьких акцій, на засіданнях серед працівників культури, в колі земляків – завжди приваблює він простотою, ерудицією, глибоким знанням справи, тонким відчуттям гумору, отим непідробним сяйвом людяності, що світиться в очах.

На багатьох відповідальних посадах працював Анатолій Іванович, нині очолює колектив Вінницької обласної філармонії. Але не «забронзовів» – залишився таким же, яким пам’ятаю його з молодості.

У світлі дні поважного ювілею А. І. Левицькому надходять сотні щирих вітань не лише зі всіх куточків України, а й з багатьох країн світу, де живуть видатні митці, котрі виступали у Вінниці і пізнали його гостинність.

І я хочу додати до цих побажань скромні квіти своїх рядків.

Дорогий земляче! Нехай нові десятиліття стеляться Вам під ноги стежками до рідного дому, кличуть у гастрольні тури з вінницькими митцями. Нехай любов і шана близьких і рідних людей дарують щастя і натхнення!

Нехай люба дружина Галина Павлівна буде для Вас єдиною і неповторною, як завжди!

Груднево-січневому Анатолію Левицькому –

березнева Ніна Гнатюк:

Будьмо!

Зоря творчості – зоря життя

З Анатолієм Левицьким ми познайомилися і подружилися ще наприкінці 1960-х років, з днів мого студентства у Вінницькому педагогічному інституті. Хресним батьком нашої дружби став Володимир Погуть, який на той час завіду- вав краєзнавчим відділом «Тімірязєвки». Не маючи житла, він, талановитий бібліограф, мешкав тут-таки, у бібліотеці, для чого йому виділили там тісну комірчину на четвертому поверсі. Нерідко ми коротали творчі вечірки «вдома» у Погутя, заходили сюди по старовинні книги, читали вірші. А Анатолій Іванович працював тоді по черзі на різних посадах: спеціалістом у Будинку народної творчості, обласному управлінні культури. Зближувало нас і те, що ми родом обидва наддністрянці: він з Ямпільського, а я з Могилів-Подільського районів.

Левицький вже тоді мислив, як фахівець, нестандартно, орієнтувався в процесах творчості на молодь, на новітнє. І це особливо проявилося, коли з березня 1975 року йому доручили очолити Вінницьку обласну філармонію. Тоді він був наймолодшим філармонійним директором в Радянському Союзі. З тих пір почався справжній ренесанс для цієї важливої духовно просвітницької установи. Вінниця концертна буквально прорубала «вікно у Європу», стала гастрольною приманкою для найпопулярніших на ті часи колективів та виконавців. Польські групи «Но тоцо», «Червоні гітари», югославська «Пруди», молдавські «Норок», «Контемпоранул» Міхая Долгану, київська «Кобза» і чернівецька «Смерічка», білоруські «Пісняри» і «Вераси», московські «Весёлые ребята» з нікому невідомою ще Аллою Пугачовою, юна Софія Ротару… Вершки естради, очі розбігаються! Не кажучи вже про пречудові камерні колективи, виконавців класики.

Як журналіст, я намагався підтримувати цю бурхливу і корисну діяльність філармонії А. Левицького. Писав репортажі, звіти, брав інтерв’ю. Можливо, саме за це і був введений свого часу до складу філармонійної художньої ради.

Та справжній зоряний час настав для Левицького з реалізацією його проекту всесоюзного фестивалю мистецтв на Вінниччині «Зорі над Бугом». У наш край не лише на багатотисячні концерти на стадіоні «Локомотив» у Вінниці, але й у райцентри і села впали справді благодатні «зоряні» дощі. Найвідоміші співаки, кіноактори, композитори, колективи величезної країни з вдячністю і шанобою поспішали до нас на запрошення організаторів фестивалю, дарували людям сонячне тепло свого мистецтва. Про фестиваль «Зорі над Бугом» знав і говорив весь СРСР.

Ось це прагнення подарувати сонце мистецтва якнайбільшій кількості простих людей – завжди визначало стиль праці А. Левицького як видатного менеджера культури. На початку 1980-х років він, приміром, сприяє відкриттю Могилів-Подільської і Гайсинської філій філармонії. Від цього в першу чергу поліпшилося концертне обслуговування трудівників села. Одна лише статистична витримка: з усіх 2351 концерту, організованих нашою філармонією 1984 року, 1324 припадає на села, на них побувало майже 235 тисяч глядачів. Щоб розширити географію виступів, охопити обслуговуванням найбільші населені пункти, практикували роботу малих концертних колективів, підвезення на концерти в клубах і будинках культури великих сіл жителів сіл віддалених, великі, для всього району, концерти на районних стадіонах.

І подібних прикладів, знахідок, ноу-хау у виробничій діяльності директора Левицького хоч відбавляй.

Я завдячую саме Анатолію Левицькому ще й тим, що мені пощастило двічі виступати на головній сцені країни – Палаці культури «Україна» в Києві. Коли наша область отримала честь першою відкрити серію творчих звітів у цьому Палаці і Анатолій Іванович став головним режисером-

постановником цієї фантастичної феєрії, що вразила найвишуканіших столичних шанувальників народного мистецтва, саме він запропонував мені прочитати в концерті свою «Баладу про григорівський оркестр». Реакція залу перевищила всі очікування – це був справжнісінький фурор! Більше того, видатний постановник сцени Борис Шарварко одібрав цей номер у завершальний збірний концерт. Отож, свою баладу мені довелося читати зі сцени «України» двічі.

З нашою філармонією пов’язана для мене й інша велика творча вдача: на пропозицію Анатолія Левицького я написав слова візитної пісні «Єднаймося, люба родино» для нової концертної програми ансамблю «Поділля», автором музики став тодішній керівник «Поділля» Віталій Газінський. Навіть мріяти ми не могли про таку щасливу долю цієї пісні. Минають роки, а вона немов отримує і друге, і третє життя. Зараз відеосюжетами та інформацією про цю пісню буквально заполонений інтернет, це дуже легко перевірити. Виявляється, співають її повсюди: від Сумщини до Закарпаття. Зведені хори, скромні сільські ансамблі. Видатний київський хор «Дарничанка» завершував нею столичний фестиваль «Мистецький арсенал» у травні цього року. Навіть славетний і улюблений мною Кубанський народний хор має пісню у своєму репертуарі. Її назва дала ймення багатьом фольклорним та пісенним святам у різних областях України. Можна сказати, що пісня стала народною, бо часто виконавці не називають нас, авторів, дописують і редагують текст на свій розсуд. Відмовляються від такого, скажімо, куплету, слова якого, на жаль, напророкували нинішні гіркі часи:

Була наша мова закута,

Була наша доля розп’ята.

Невже, коли воля засяла,

Ми знову підем брат на брата?..

Позаминулого літа я знову відгукнувся на цікаву ідею Анатолія Левицького: щоб вінницькі поети помандрували зі збірною концертною програмою філармонії по містечках і селах Вінниччини. Для літераторів філармонія забезпечувала транспорт, крім читання своїх творів зі сцени, письменники могли проводити й окремі літературні зустрічі. Брав участь у цих заходах і я, неначе в молодість повернувся у веселій доброзичливій компанії мандрівних артистів. У Бершаді ми гуртом вклонилися пам’яті чудовій людині, композитору, збирачеві подільського фольклору Родіону Скалецькому, одному з фундаторів повоєнної слави Вінницької обласної філармонії. Пам’ятник своєму землякові бершадці встановили на найлюднішому майдані райцентру.

Дивуюся й сьогодні невичерпній творчій енергії Анатолія Івановича Левицького. Він більше переймається не своїм особистим ювілеєм, а ювілеєм свого любимого дітища. Вінницькій філармонії в травні 2017 – 80! Всього на десять років старша за свого директора. Чим можу допомагаю своєму другові зустріти цю дату достойно, працюючи з колегами над створенням літопису філармонії.

Михайло Каменюк,

голова Вінницької обласної організації

Національної спілки письменників України,

заслужений працівник культури України

З когорти професіоналів

Що тут сказати? Є когорта людей (на жаль, їх небагато), без яких важко уявити галузь, колектив, окреме товариство... З ними легко і приємно працювати, відпочивати, дружити, їх завжди хочеться бачити у своєму колі, спілкуватись... Саме такою Людиною, колегою, товаришем є, безперечно, Анатолій Іванович.

Я думаю, ні в кого немає сумнівів у тому, що на сьогодні Анатолій Іванович Левицький є найавторитетніша особистість у Вінницькій культурі. Його знання, досвід, професіоналізм, мудрість, почуття гумору заслуговують найвищої оцінки. Знаю Анатолія Івановича майже 36 років. Познайомились ще в січні 1981 року, я, будучи ще студентом, а він у свої 34 роки був директором Вінницької філармонії (а призначений на цю посаду в 27!).

І щиро дякую долі, що мав у свій час такого керівника, а тепер колегу, з яким можна порадитись, поспілкуватись і просто відпочити.

Щодо Вінницького театру, то Анатолій Іванович завжди цікавився, будучи начальником управління культури і міста, і області, а тепер як колега, життям колективу театру, знає особисто провідних акторів, з більшістю із них підтримує дружні і теплі стосунки, особливо з провідними майстрами Вінницької сцени старшого покоління.

І на сьогодні Анатолій Іванович із своєю чарівною дружиною Галиною Павлівною не пропускають жодної прем’єрної вистави, жодного серйозного культурно-мистецького заходу, що проходить у приміщенні Вінницького театру.

Він ніколи не байдужий до того, що відбувається в культурі, в колективах культурно-мистецьких закладів, у колег, у кожного з нас.

Многії літа Вам, шановний Анатолію Івановичу!

Володимир Лозовський,

директор ВОАУМД театру ім. М. Садовського,

заслужений працівник культури України

Шановний Анатолію Івановичу!

Прийміть щирі вітання зі славним ювілеєм!

Ви знаний професіонал своєї справи, талановитий фахівець, умілий організатор і мудрий керівник, який має власну думку та відстоює інтереси галузі культури. Ви цінуєте ініціативу і креативність та підтримуєте цікаві проекти колег.

Ваш багатий досвід, принциповість і далекоглядність варті наслідування.

Усі роки співпраці ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва з управлінням культури та Вінницькою обласною філармонією наповнені плідним співробітництвом та взаєморозумінням.

Творчі багатогранні партнерські зв’язки між нашими закладами і колективами продовжуються, і ми сподіваємось, що вони будуть і надалі отримувати свій розвиток.

Ви чуйна людина, яка готова підтримати усіх, хто потребує Вашої допомоги. 

Тож бажаю творчого довголіття та визнання Вашої праці, миру, злагоди, душевної рівноваги. Міцного здоров’я Вам і Вашій родині, успіхів завжди і в усьому, гарного настрою та лише приємних новин. Нехай кожний день приносить радість і задоволення!

З повагою Наталія Морозова,

директор Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва,

заслужений працівник культури України

Дорогий Анатолію Івановичу!

Прийміть найщиріші вітання з нагоди Вашого ювілею!

Вітаю Вас як колегу і як найкращого начальника у моїй творчій біографії. Як би це не парадоксально звучало, але від директора Вінницької філармонії до генерального директора Вінницької філармонії Ви пройшли чималий успішний шлях становлення як людини, керівника, бізнесмена, начальника управління культури. Я дякую долі, що вона подарувала мені знайомство з Вами і задоволення працювати під Вашим керівництвом. 

Тож прийміть мої найщиріші побажання міцного здоров’я, особистого щастя, невичерпної енергії та наснаги в усіх Ваших добрих справах. Хай у Вашому домі панують мир та злагода, у серці – доброта, а у справах – мудрість, виваженість і творчість. Нехай доля і надалі буде прихильною до Вас, даруючи радість життя, незрадливу удачу, вірних і надійних друзів та партнерів. Бажаю, щоб на свій 100-літній ювілей Ви впевнено і гордо могли сказати: «Я маю все, що хотів, чого праг і бажав, про що мріяв і що зробив, що втілював і чого досяг, кого кохав і з ким побрався, кого народив і виховав, що створив і що буду творити! І, чорт забирай, життя – прекрасне!».

Все в житті було: радість і проблеми,

Гіркість полину й солодощі медів,

Та роман життя пишете натхненно.

Хай же буде він понад 100 томів.

З повагою і вдячністю Тетяна Мрищук,

директор Вінницької обласної бібліотеки

для дітей ім. І. Я. Франка

Шановний ювіляре!

Сердечно вітаю Вас із 70-річчям від Дня народження!

Ваш творчий та життєвий шлях – приклад високого служіння мистецтву, людям, державі.

Дякую долі за те, що на моєму життєвому шляху зустрілась така прекрасна людина, як Левицький Анатолій Іванович – мудрий, креативний, особливий керівник.

Щиро вдячна Вам за уроки професіоналізму, організаторської майстерності, людяності.

Нехай Ваша сила, життєва енергія, творча наснага будуть гарантією великих досягнень у Вашій діяльності, а кожна розпочата справа стане ще однією сходинкою до вершин успіху.

Добра Вам, щастя, благополуччя та успіхів у всіх справах! Нехай завжди Вас супроводжує щаслива зоря удачі, Боже благословення, а у Вашому домі панують любов, злагода та добробут.

Шануюча Вас Галина Надоленко,

декан Вінницького факультету

Національної академії КККіМ

Вельмишановний Анатолію Івановичу!

Сьогодні важко уявити собі вінницьку культуру без такого професіонала і менеджера, як Ви. Адже за роки праці у галузі Вами стільки зроблено для збереження бібліотечної мережі та її кращих фахівців, запровадження інноваційних проектів у діяльність книгозбірень Вінниччини.

Ми завжди відчували Ваше розуміння і підтримку в організації бібліотечно-інформаційного обслуговування молодіжної читацької аудиторії. І нині колективи Вінницької обласної бібліотеки для юнацтва та Вінницької обласної філармонії поєднує тісна співпраця і взаємодопомога. І нехай це творче співробітництво триває й надалі.

Сердечно вітаємо Вас з ювілеєм! Щиро бажаємо натхнення, нових цікавих творчих знахідок у прекрасній царині служіння мистецтву і духовному збагаченню вінничан. 

Нехай всілякі негаразди не затьмарюють Вашого життя, а мир, злагода, гарний настрій будуть постійними супутниками. Міцного здоров’я Вам і Вашій родині, достатку, благополуччя та багато щасливих, радісних літ!

З повагою, за дорученням колективу

Вінницької обласної бібліотеки для юнацтва,

директор Тетяна Пісна

Умілий організатор, громадський діяч

Вінницька обласна філармонія є, безперечно, одним із важливих центрів культури та мистецтва області. Її працівники утверджують споконвічні народні традиції краси та добра.

Тривалий період цей знаний не лише на Вінниччині, але й далеко за її межами заклад очолює вмілий організатор, професіонал, мудрий і талановитий керівник, заслужений працівник культури України – Анатолій Іванович Левицький. Він – генератор ідей, численних творчих задумів, проте не тисне власним авторитетом, а понад усе шанує колективну творчість працівників, намагається планувати роботу так, щоб новий проект був цікавішим за попередній. 

Завдяки особистим діловим якостям – лідерству, зібраності і заповзятості – вміло веде соціальний діалог і відстоює свою позицію, забезпечуючи надійний соціальний захист своїх підлеглих та й усіх працівників галузі культури загалом.

Поряд із сумлінним та компетентним виконанням професійних обов’язків як член обкому профспілки працівників культури приділяє значну увагу згуртуванню спілчан, єдності дій профспілки.

А як член Ради Федерації профспілок області активно співпрацює з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, наполегливо і принципово відстоює трудові, соціально-економічні права та інтереси членів профспілки, демонструючи блискучі зразки організації ефективної роботи для профспілкового руху України.

Анатолій Іванович володіє чудовими чисто людськими якостями. Це – увага і повага до людей, бажання підтримати і допомогти, щирість і доброта. Він користується авторитетом і шаною членів профспілки та всіх, кому пощастило з ним працювати і спілкуватися на професійному й особистому рівні. Я вдячна долі, що маю таку щасливу нагоду.

А. І. Левицький, окрім численних державних відзнак, удостоєний однієї з вищих нагород Федерації профспілок області – Знаком Федерації профспілок «За співпрацю» та занесений до «Книги трудової Слави Федерації профспілок Вінницької області».

Хочу від себе особисто та всіх спілчан Вінниччини щиро привітати Анатолія Івановича зі славним ювілеєм та побажати ще багато творчих здобутків у професійній діяльності при доброму здоров’ї, у мирі, достатку і гарному настрої!

Тетяна Побережна,

голова Вінницької обласної організації

профспілки працівників культури


КУЛЬТУРА – ДОЛЯ, НАТХНЕННЯ, ЖИТТЯ Анатолія Левицького

  1. Митець, керівник, людина
  2. Колеги, партнери, друзі про Анатолія Левицького
  3. Колеги, партнери, друзі про Анатолія Левицького
  4. Повні тексти опублікованих інтерв’ю
  5. Повні тексти опублікованих інтерв’ю
  6. Культура Вінниччини – його турбота (Бібліографічний список літератури)
  7. З М І С Т
  8. Фотоматеріали

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2017
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро