ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2017 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

Петро Перебийніс. Життя і творчість

До 80-річчя українського поета

(06.06.1937)

 

Перебийніс Петро Мойсейович народився 6 червня 1937 року в селі Слободі-Шаргородській Шаргородського району Вінницької області. Закінчив Шаргородський сільськогосподарський технікум та Львівський університет імені Івана Франка. Очолював районну, обласну газети на Вінниччині і Тернопільщині. Завідував сектором преси ЦК комсомолу, працював у відділі культури ЦК Компартії України. Був заступником головного редактора журналу «Дніпро», головним редактором державного видавництва «Дніпро». У найскладніший період (1980–81 роки) редагував «Літературну Україну». За принципову позицію і національну спрямованість газети був знятий з посади. З настанням демократизації п’ятнадцять років (1986–2000) керував журналом «Київ». Обирався членом Центральної ревізійної комісії Спілки письменників колишнього СРСР, секретарем правління Спілки письменників України, депутатом Київради. Вдруге (2003–2008) був головним редактором газети «Літературна Україна». У нинішні часи – член правління Національної спілки письменників України, голова журі Міжнародної українсько-німецької премії імені Олеся Гончара.

Автор багатьох книжок поезій та п’єси «Коридор». Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, літературних премій «Благовіст», імені Миколи Островського, братів Богдана і Левка Лепких, Володимира Свідзинського, Олекси Гірника, Дмитра Нитченка, Михайла Коцюбинського, Анатолія Бортняка, Міжнародної премії фонду Воляників-Швабінських при Фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку (США). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого п’ятого ступеня, медаллю «За трудову доблесть», Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР, нагрудним знаком «Знак Пошани» Київського міського голови, відзнакою «За багаторічну плідну працю в галузі культури» Міністерства культури України, знаком «Василь Сухомлинський» Міністерства освіти і науки України. Лауреат нагороди Ярослава Мудрого Академії наук Вищої школи України. Заслужений діяч мистецтв України. Заслужений журналіст України. Відмінник освіти України. Почесний громадянин села Слободи-Шаргородської Шаргородського району на Вінниччині.

За заслуги з відродження духовності в Україні та утвердження Помісної Української Православної Церкви нагороджений орденами Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого третього ступеня, Святого Миколая Чудотворця, Святих Кирила і Мефодія.

Твори поета друкувалися і виходили окремими книгами в перекладах багатьма іноземними мовами. На його слова композитори Олександр Білаш, Віталій Кирейко, Володимир Костенко, Василь Литвин, Іван Сльота, Василь Папаїка, Богдан Юрків, Андрій Пастушенко, Віталій Добровольський написали популярні пісні.

Сьогодні ім’я поета-подолянина широко відоме в Україні та за її межами. Про його творчість писали видатні майстри слова та авторитетні критики. Ще 1976-го року Платон Воронько засвідчив, що «У Петра Перебийноса відчувається повна відповідальність перед читачем..., перед часом, епохою». Чутливий до слова Олесь Гончар поезію молодого колеги сприймав таким чином: «Багато гарного та важливого Ви помітили в житті і справді поетично про це сказали. І відкрили ось нам, читачам, славну річечку Мурашку, – я й не знав, що така є на планеті...» (1978). Борис Олійник, у свою чергу, відзначає особливу рису поета, який уміє «прозоро, без витіюватості розповісти про найсвятіше – про отчу землю, про її красивих серцем людей. І водночас застерегти, що те найсвятіше має народжувати не лише законне почуття гордості, а й усвідомлення відповідальності за оборону і примноження його» (1984). А за словами Дмитра Павличка, поет «володіє власним і надзвичайно сильним метафоричним мисленням... Погляд з вічності, – наголошує старший колега, – властивий не кожному поетові. Але Перебийніс саме таким поглядом обдарований від природи. Думаю, він це відчув ще на початку своєї творчої дороги, освоївся з небесною здатністю свого ока і це зробило його поетом. Поет відчув себе частиною свого роду, в якому він «праправнук і прапрадід водночас» (2007). Як завжди, образно і символічно сказав про побратима Іван Драч: «Петро схожий на птаха, якого намагалися підбити, але він вижив, і не здався, і живе» (2008).

«Творчість Петра Перебийноса відзначається широтою тематичного діапазону, історизмом світосприймання, психологізмом підтексту, філософським проникненням у глибини народної пам’яті, розмаїттям зображальних засобів і стилістичних рішень. Особливостями художньої манери поета є гострий драматизм, висока напруга думок і переживань, глибока емоційність і щирий ліризм у змалюванні краси людських почуттів і благородства. Саме ці риси привертають увагу більшості критиків та літературознавців.

Перебийносів рух у поезії – по висхідній...

У прекрасному вірші «Стою у центрі родоводу» поет ось так позиціонує себе у часі:

Стою, допоки Всесвіт не погас, –

праправнук і прапрадід водночас.

Гадаю, з такого усвідомлення свого місця в часі й народжується жадоба наповнити своє тривання в історії важливим етичним змістом, виправдати своє існування, зрештою, відчуття своєї життєвої місії.

Ось тут, мені здається, і треба шукати той універсальний зміст, який несе в собі поезія Петра Перебийноса» (М. Слабошпицький, Київ).

«За природою таланту П. Перебийніс – лірик, для якого найбільш органічні класичні форми вірша, але й верлібр для нього також легкодоступний. До форми вільного вірша, як на мене, поет звертається не з метою показати своє вміння версифікувати в різних поетичних системах і не для самого експерименту, а тоді, коли цього вимагає предмет розмови. Верлібр для нього – це «скорочена» лапідарна форма розмови, яка по-своєму відкриває вільні простори асоціативним полям, активізує уявлення реципієнта... Інтерполюючи на нашу естетичну свідомість традиційні образи-концепти, наприклад, дерева, коріння предків, поля, стежини, саду, соняшника тощо, Перебийніс знаходить свою варіантність парадигми, свої нові асоціації, що презентують чи кодують собою нашу національну колоритність, або ж і нашу історію...» (Т. Салига, Львів).

«У творах П. Перебийноса знаходять художнє осмислення різні пласти нашого минулого – княжа доба, козацькі часи, друга світова війна, суперечливі події останніх років.

Поет прагне дослідити витоки українства, висвітлити щасливі і трагічні сторінки його буття в давнину. Роздуми про невмирущість національного духу, про його злети і падіння, переживання їх ліричним героєм втілені П. Перебийносом у містку лаконічну форму вірша-мініатюри, в основі якої найчастіше – розгорнута метафора...

Вирощуючи на архетипній основі образи-символи (зерно, меч, сівач, таємниця неземна), які взаємодіють, створюють цілий художній світ, поет долає часові і просторові межі, виводить читачеву уяву з тісних координат повсякденного світосприйняття. Перед зором реципієнта розгортаються ретроспективні візії, через які він осягає руйнівні і творчі начала людської природи, незглибимість життя. У такий спосіб поет утверджує високі інтенції людської душі, значимість її перебування в земному світі, розкриває красу і безсмертя творчого діяння як сенсу історії» (І. Прокоф’єв, Кам’янець-Подільський).

«Петро Перебийніс – з пізніх шістдесятників...

У вірші-присвяті М. Слабошпицькому в поета вирвалося зізнання про пекельну роботу душі...

Ота «пекельна робота душі» – ще й доказ її повноти, де чільне місце займає пейзажна й інтимна лірика...

Інтим у Перебийноса авжеж «шістдесятницький»: піднесений і просвітлений. У ньому ще присутній культ жінки.

Тому сприймаються ці вірші як виклик духовній спустошеності й тілесній розгнузданості, отже, й часові.

Кажу «сприймаються», бо, власне, вони й не виклик, а природний вияв чуттів людини, яка, окрім усього, ще й невимушено долає земне тяжіння. Бо інтим – то ще й культура серця.

Моя прекрасна королево,

тобі вклоняються сади.

Пливе черешня-каравела

на хвилях майської води.

Але у світі, де «є пісня про волю, а волі нема», не може бути й безхмарного кохання. Тому й непевність, сум, тривога» (В. Базилевський, Київ).

«Ніде правди діти, визначальний стрижень Перебийносового життя – любов до рідної України. І любов ця дуже конкретна... Розкрилюючись від прадідного обійстя, батька, матері, односельців-подолян, які дивовижно густо заселяють його поезії, ця любов охоплює кожний закуток Вітчизни,...ширяє над усією планетою, закарбовуючись у виважених, чесних рядках...» (В. Грабовський, Київ).

«Перебийносу вдалося зберегти... дитячу ідилію у своєму поетичному слові, ви не знайдете в поета вірша, в якому б не бринів промінчик світла, попри трагізм буття, попри людську гріховність і недосконалість.

Поет, мов ріка. Він, не втрачаючи цілісності, одночасно перебуває і у витоках, і в гирлі, поет не належить часові. Слово поета – та ланка, що єднає минуле й майбутнє. У Петра Перебийноса міцне й щире слово, цьому слову можна довіритися.

Кожна мить поезії відкриває вічність. Проблема лише в тому, що іноді треба прожити цілу вічність, щоб відкрити для себе цю мить» (В. Слапчук, Луцьк).

Досить переконливо поет заявив про себе і в драматургії. Його лірична трагедія «Коридор» уперше була надрукована 1995 року в журналі «Вітчизна». Записана згодом на Українському радіо як радіовистава, вона неодноразово звучала в ефірі, а 2009 року вийшла окремою книжкою у видавництві «Неопалима купина». П’єса здобула голосний резонанс у громадських та мистецьких колах. Про неї схвально писали літератори і фахівці-театрознавці.

«Символ Коридору надається для чудового сценічного втілення – це символ цілої епохи» (В. Медвідь, Київ).

«Задушлива атмосфера Коридору – «мідних труб» влади – спотворює почуття, знищує все людяне. Система сильніша за людину, і її «гвинтики» існують у цьому світі субординації, незалежно від власних бажань. Бос, Погонич, Нульовий, Директор, Референт... У них немає імен, бо це неважливе для Системи. Бідолашна поетова Доля не в змозі врятувати його, витягти з лабіринтів Коридору...» (Н. Мазур, Київ).

«Не знаю, чи поталанить побачити сценічне втілення цього твору (якщо ні, буде невимовно шкода), але маємо стале переконання: якби дві трупи взялися за його інсценізацію, то навіть за всього бажання не змогли б поставити два однакових спектаклі, настільки широкі можливості для творчої фантазії та інтерпретації відкривають кожна дія, кожна картина, ба навіть кожен епізод. Дотримуючись суворих канонів жанру, Петро Перебийніс усе ж у головному залишається поетом. А головне в цій ліричній трагедії – авра, котру вона випромінює. Про таку тонку і позатрансцедентну річ, як авра, говорити на рівні слова важко. Її можна відчути, її силовим полем можна лише перейнятися, спробувати ж якось схарактеризувати практично неможливо. Та й суть не в тому. Значно важливіше, що вона є, що її вловлює душа, а це означає, що перед нами твір справді високої мистецької вартости, з тих, що готові змагатися з часом...

Твір має трагічне забарвлення не лише тому, що так печально ламається доля Автора. На передньому плані – показ того, як у коридорах влади нівелюються і придушуються особистості, а поза межами Коридору – увесь народ.

Ковтає душі паща невситима,

і клацає залізними зубами,

і жертви перемелює з кістками...

Світ у творчій концепції Петра Перебийноса – константа наскрізь трагічна, людина з’являється в ньому для випробувань. Вистояти, не зломитися, не піддатися злу – її головне завдання. Людина, звичайно ж, має право на помилку, але з перебігом часу повинна виправити її, вона не застрахована від гріхопадіння, але, як вихід і порятунок, їй Богом даровано покуту... У цьому, як нам видається, глибинний підтекст драми Петра Перебийноса – твору яскравого і самобутнього на вбогому полі сучасної української драматургії» (П. Сорока, Тернопіль).

З повагою і шаною відгукуються про Петра Перебийноса його знані колеги-земляки. Ось думка Григора Мовчанюка: «Послідовний у своїх поетичних та ідейних спрямуваннях, поет примножує ті кращі здобутки, що напрацьовані вітчизняною і світовою культурою. Він переконливо сказав про минуле, та ще доскіпливіше одухотворяє світ, якого жадає нація. Його поетична прогностика, на нашу думку, є цінною за своєю національною спрямованістю». Леонід Пастушенко має свій погляд: «Петро Перебийніс – поет своєрідний, в якійсь мірі навіть «поет-в-собі», принаймні не з тих, що полюбляють «співати» в якомусь популярному хорі... і нехай у нього не такий трибунний голос, як в Івана Драча чи Бориса Олійника, – його спів радше схожий на задушевну сольну партію...у тій компанії, де люблять свою рідну, українську пісню». А ось у Ніни Гнатюк такий висновок: «Мінялися епохи і покоління, приходили і відходили вожді, а Петро Перебийніс у своїй любові до отчого поля і маминої пісні залишався таким же щирим і молодим, як і тоді, коли рушав з рідної станції життя на далекі полустанки прийдешнього».

Як універсальний набуток світової культури оцінюють поезію сина Поділля зарубіжні письменники. Скажімо, Ганна Черінь (Флорида, США) зворушливо пише, що «Перебийніс не пориває до бою. Він дивиться у глибини явищ і життя..., змушує нас по-новому глянути на світ і людину». На думку американської колеги, наш поет володіє «модерним стилем». А ось Міколай Оніщук (Варшава, Польща) характеризує лірику українця таким чином: «Петро Перебийніс міряє час словом краси і правди. В його «поетичній обсерваторії» світу і людей домінує час прекрасний і непроминущий, візія, до кінця не пізнана і загадкова – вічність... Не помилюся, коли скажу, що така «синтетизація» дуже близька до поезії однієї з найвидатніших польських поетес, лауреата Нобелівської премії Віслави Шимборської.

Український поет міряє час буття і нескінченності «пшеничним годинником». Цей дзигар невпинно вицокує дзвінкими пшеничними зернами і висіває їх у скроплену дощем життєдайну землю. І так триває від народження до вічного сну людини, від весни до зими всієї природи. Все це особливо відчутне у творах Перебийноса. Його поезія – це величний гімн на честь і славу прекрасної України».

За десятиліття плідної творчої діяльності Петро Перебийніс утвердив себе як своєрідний, ні на кого не схожий майстер поетичного слова. Завдяки його поезії Вінниччина, Шаргородщина стали ближчими для читачів різних країн і континентів, привернули увагу душевною красою людей, чарівністю подільської землі і природи.

Література

Перебийніс, П. Петро Перебийніс: «Чистий аркуш – біла пляма» : [інтерв’ю з видат. укр. поетом П. Перебийносом] / П. Перебийніс ; бесіду вів С. Козак // Уряд. кур’єр. – 2011. – 4 берез. – С. 10–11 ; Літ. Україна. – 2011. – 3 берез. – С. 10, 11 : фот.

Перебийніс, П. М. Редактор, який виконав «мертву петлю» : [інтерв’ю з журналістом, письменником П. М. Перебийносом] / П. М. Перебийніс ; записала Л. Рута // Журналіст України. – 2013. – № 9. – С. 30–33.

Перебийніс, П. Поезіє, ти іскра між словами! : [Петро Перебийніс про свою юність] / Петро Перебийніс // Вінниц. край. – 2014. – № Ювілейний. – С. 50–63 : фот.

Чорна, Н. Одна на двох душа : [про укр. поета, заслуж. журналіста України, Шевченків. лауреата П. Перебийноса] / Надія Чорна // Вінниц. край. – 2014. – № 4. – С. 90–100 : фот.

Пойда, О. А. «Стою у центрі родоводу... прапрадід і праправнук водночас...» : (метод. рек. до уроку літ. рід. краю за творчістю Петра Перебийноса в 11 кл.) / О. А. Пойда // Перша Шаргород. наук. історико-краєзнав. конф. : матеріали конф., 17–18 жовт. / голова редкол. С. Д. Гальчак. – Вінниця, 2014. – С. 220–225.

Сегеда, Ю. Премію імені Анатолія Бортняка вручено поетові Петру Перебийносу… / Юрій Сегеда // Вінниччина. – 2014. – 21 трав. – С. 10 : фот.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2017 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. 2017 року виповнюється
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2017 року. Січень
  4. Січень
  5. Сонячні висоти подільського жайворонка
    До 80-річчя від дня народження Євгена Пилиповича Гуцала
  6. Винокурова Фаїна Аврамівна
  7. Лютий
  8. Лютий
  9. Вершини скоряються сильним
    До 75-річчя від дня народження Василя Максимовича Мороза
  10. Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва – бібліотека майбутнього
  11. Березень
  12. Чайка у Дністрових небесах
    До 70-річчя від дня народження Н. Ю. Гнатюк
  13. Квітень
  14. Травень
  15. Генеалогія: виклик чи покликання для Юрія Легуна?
  16. «А вік – то невеличка віха...»
    До 80-річчя від дня народження Валентини Василівни Хрещенюк
  17. Вінницька обласна клінічна лікарня імені М. І. Пирогова
  18. Територія музики. Сторінки історії Вінницької обласної філармонії
  19. Червень
  20. Битва під Батогом
  21. Петро Перебийніс. Життя і творчість
  22. Бойко Петро Адольфович
  23. Липень
  24. Серпень
  25. Життя, присвячене свободі і слову
    до 120-річчя від дня народження Леоніда Мосендза
  26. Вінницька трагедія 1937–1938 рр.
    До 80-річчя від початку репресій проти мирного населення
  27. Вересень
  28. Погляд через століття
    До 100-річчя заснування газети Вінниччина
  29. Жовтень
  30. Класик з хутора Теклівка, або Постійно мобілізований
    До 75-річчя від дня народження Володимира Олександровича Яворівського
  31. Вінницький академічний обласний театр ляльок
  32. Листопад
  33. Перекладач святого письма з Вінниці
    До 125-річчя від дня народження Івана Софроновича Хоменка
  34. Вінницька обласна бібліотека для дітей ім. І. Я. Франка
  35. Музей фольклору Гната Танцюри
  36. Грудень
  37. Микола Леонтович.Славетний син співочого Поділля
  38. Відомості про авторів текстових довідок
  39. Іменний покажчик ювілярів 2017 року
  40. ЗМІСТ
  41. calameo.com

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2017
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро