ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2017 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

Перекладач святого письма з Вінниці

До 125-річчя від дня народження Івана Софроновича Хоменка

(23.11.1892–10.04.1981)

Нещодавно було відзначено 100-річчя з часу публікації у Відні в 1903 р. першого перекладу Біблії українською мовою. Здійснив його, як відомо, Пантелеймон Куліш за співпраці із класиком нашої літератури Іваном Нечуєм-Левицьким та видатним фізиком і поліглотом Іваном Пулюєм.

Другий переклад належить Іванові Огієнку. Своєрідний духовний подвиг звершив також вінничанин професор Іван Хоменко, зробивши третій повний переклад Святого Письма.

Щасливі несподіванки не часто навідують навіть найзаповзятливіших краєзнавців. Та все ж трапляються справді хвилюючі знахідки. Ось одна з них.

В 1997 р. на кафедрі української літератури Вінницького педагогічного інституту (тепер університет ім. М. Коцюбинського) завершувалася робота над укладанням літературного словника Вінниччини «З-над Божої ріки», до якої був причетний і автор цих рядків.

Одного ранку я почув по радіо голос відомого вченого-мистецтвознавця і біблієзнавця професора Дмитра Степовика. Розповідав він про третій переклад Святого Письма українською мовою, що його виконав священик з Вінниччини о. Іван Хоменко. Це одразу заінтригувало: йшлося про мого однофамільця, до того ж перекладача та ще й земляка, отже, про постать, гідну згадки у майбутньому словнику. Біблія ж – одна з вершин світового письменства, і, як справедливо наголошує Д. Степовик, «та мова, якою перекладено Святе Письмо, вічна і незнищенна, які б інтриги проти неї не затівали вороги».

На жаль, в радіопередачі майже нічого не було сказано про о. Івана Хоменка. Де й коли він народився? Чи живий-здоровий? Яку мав освіту? Як склалася життєва доля цієї незвичайної людини?

На моє прохання розповісти докладніше про перекладача з Вінниччини Д. Степовик відповів через два місяці: був у відрядженні за кордоном. А тим часом рукопис словника «З-над Божої ріки» пішов виробництво. Я встиг включити до нього лише коротку, дуже неповну довідку про о. І. Хоменка на основі почутого по радіо.

Дмитро Власович надіслав ксерокопію своєї статті «Третій (римський) переклад Біблії українською мовою» (1996) про працю І. Хоменка. А в листі від 26 листопада 1997 р. зазначив: «На жаль, подробиць життя цього видатного богослова і перекладача я не знаю». Проте вихід є, обнадіяв учений, і порадив звернутися до Курії о. Василіян у Римі, яка організувала редагування і видання Святого Письма.

У липні 1998 р. до Вінниці надійшов люб’язний лист о. д-ра Порфирія Підручного, який відав у Курії науковими питаннями. Висловивши жаль з приводу того, що про о. Івана Хоменка «ще ніхто нічого не написав», він подав кілька цінних штрихів до характеристики нашого видатного земляка: «У 1963 р. я з ним жив кілька місяців у Римі. Він тоді їхав до Василіянського новіціяту в Мондері [Mnndare, Canada]. Це була надзвичайно освічена людина, з великою дозою козацького гумору. Ми його звали «Козаком з Хортиці». В Головному архіві Чину святого Василя Великого в Римі о. Порфирій Підручний розшукав і надіслав мені ксерокопії автобіографії о. Івана Хоменка, свідоцтва про його навчання в Київському університеті, некрологу та інших документів.

Вже вкотре довелося переконатися, що світ справді тісний, а віддалене в часі і просторі іноді стає поруч, несподівано входить у наше буденне життя. З надісланих документів з’ясувалося, що о. Іван Хоменко – уродженець Вінниці, нині на Старому місті живуть на прадідизні (ріг вулиці Московської і майдану 8 Березня) його близькі родичі, в тім числі його небога, а моя давня, ще з юнацьких років, приятелька, учителька-пенсіонерка Зоя Хоменко. З її допомогою пощастило зібрати цінні свідчення про о. Івана Хоменка. Його сестра у перших Олександра Хоменко (померла у 90-річному віці в 2001 р.) зокрема згадувала, що приїзди Івана до батьків були святом для всієї великої родини.

Був він високим, струнким і вродливим юнаком, привертав увагу своєю доброзичливістю й освіченістю, повагою до старших і любов’ю до дітей. Високе чоло, русявий хвилястий чуб, розумні сірі очі, які не раз опромінювала сонячна усмішка – таким залишився він у пам’яті й переказах інших родичів. Так, брати Постоловські – 85-річний Микола Костянтинович та 76-річний Андрій Костянтинович – розповідають, що їхній двоюрідний дядько знав багато мов, захоплювався книжками, у його великій бібліотеці були видання англійською, французькою, німецькою та іншими мовами, наукова література, зокрема з філології та математики.

На майдані 8 Березня (колишня «Царина») збереглася оселя, в якій народився перекладач Святого Письма. В наш час хату обклали цеглою, поміняли дах. Нині тут живе його небога Оксана Хоменко. Частково зберігся і сад, що його виплекали ще перші господарі.

У світ Іван Софронович прийшов 11 [23] листопада 1892 р. в родині міщанина, як сказано в документах, точніше, хлібороба, розважливого і дбайливого господаря Софрона Хоменка та його дружини Марії з роду Кревських.

Хрестив хлопчика священик церкви св. Миколая на Старому місті Павло Вікул, колишній учитель Михайла Коцюбинського у Шаргородській духовній школі. Варто згадати, що в другій половині 1880-х років, коли на Поділлі активізувався народницький рух, до якого був причетний і молодий письменник, він зблизився з о. Вікулом, людиною високоосвіченою, гуманною і демократичною, активним учасником громадського життя у Вінниці. Справді, як дивовижно перетинаються життєві стежки видатних людей!

У дружній працьовитій сім’ї Хоменків зростали четверо синів і дочка. Тут шанували народні звичаї, рідну мову, витав дух любові до поневоленої і зневаженої України. Батьки дбали про освіту дітей. Особливі надії покладали на Іванка, найстаршого із синів.

Після початково-парафіяльної школи він вступив до Він-ницької класичної гімназії, яку блискуче закінчив. Як обдарованого і старанного учня його звільнили від плати за навчання.

В 1913 р. юнак подав документи на історико-філологічний факультет Київського університету св. Володимира. Крім здобуття обов’язкових занять, він багато працює самостійно: вивчає мови, історію України, рідне й світове письменство, поринає у громадську роботу. У березні 1914 p., коли патріотичні сили України відзначали 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка, І. Хоменко взяв активну участь у студентських демонстраціях протесту проти заборони вшановувати пам’ять великого поета.

Коли ж вибухнула Перша світова війна і на Південно-Західному фронті для російського війська склалася загрозлива ситуація, Київський університет був евакуйований на Схід, до м. Саратова. Опинився на чужині і наш земляк.

Після третього курсу він змушений був перервати навчання. В автобіографії, написаній 18 червня 1963 року, І. Хоменко так пояснив цей факт і подальші перипетії свого життя: «По поверненні до Києва внаслідок військових подій трудно було думати про науку в університеті і я пішов на село Юрківку біля Жмеринки, де став учителювати, мабуть, у першій на ті часи українській гімназії, що її мої університетські товариші були заснували. На жаль, тодішні бурхливі часи несприятливо відбилися на нашій гімназіяльній праці, і я вернувся до Києва».

Лютнева революція 1917 p., потужна хвиля національно-визвольного руху захопили юнака. Центральна Рада призначила його інструктором на Київщині, в обов’язки якого входило налагодження інформації про зміст тогочасних подій, роз’яснення політики уряду України, пробудження національної самосвідомості населення.

Іванові Хоменку, людині духовно багатій і щедрій, пощастило на зустрічі та співпрацю з відомими українськими діячами, які відіграли важливу роль у його долі. Так, за гетьмана Павла Скоропадського нашого земляка як знавця низки європейських мов запросили на роботу до Міністерства закордонних справ України. Невдовзі за сприяння відомого українського письменника, тоді прокурора Генерального суду Української держави Дмитра Марковича, він разом з послом України в Австрії В’ячеславом Липинським виїхав до Відня. Тут зробив спробу завершити вищу освіту: у вільний від служби в посольстві час відвідував лекції у місцевому університеті.

У столиці Австрії І. Хоменко познайомився з видатним церковним і громадським діячем, митрополитом Андреєм Шептицьким, який прийняв його до своєї Кам’янець-Подільської єпархії і направив у 1921 р. на філософсько-богословські студії до Риму. Спочатку навчався в Українській колегії, а з 1923 по 1925 р. – у Грецькій колегії св. Атанасія; здобув ступінь доктора філософії. У ті ж роки І. Хоменко відвідував також лекції в Папському Інституті східних студій.

У зв’язку з недугою спраглий до знань вінничанин змушений був виїхати на лікування до Австрії. Деякий час він жив у Франції та Швейцарії, в 1936 р. повернувся до Вічного міста, звідки його забрав із собою до Литви єпископ Бучис і в кафедральному соборі в м. Каунасі висвятив на диякона. З початком Другої світової війни І. Хоменко приїздить до Риму, закінчує богословські студії і 3 листопада 1940 р. приймає сан священика Української греко-католицької церкви.

Як засвідчують родичі, наш краянин упродовж 1920-х років підтримував зв’язки з батьками, допомагав їм матеріально. У розпал більшовицького терору, коли з-за кордону до Вінниці знову надійшов лист, Софрон Хоменко відніс послання в НКВС і зрікся сина, яким пишався потай до кінця свого життя. Своє ж рішення мотивував тим, що Іван зрадив православне віровчення, прийнявши греко-католицьке. Насправді ж батько хотів захистити інших дітей від репресій. Звісток від о. Івана більше не було... Та це не врятувало від загибелі в сталінських катівнях його брата Петра, директора однієї з вінницьких шкіл, за фахом математика. В атмосфері постійного страху жила вся родина. Скажемо тут, що за любов до України загинув і другий син С. Хоменка – Олександр: його стратили німецькі фашисти під час окупації Вінниці.

Щирий патріот, о. Іван Хоменко більшу частину свого нелегкого життя змушений був провести на чужині. Але ніколи не забував він рідного краю, тужив за ним, прагнув прислужитися йому. Тому і взявся за переклад Біблії (вже третій – після П. Куліша та І. Огієнка) українською мовою. Зважаючи на слабке здоров’я, оселився в 1949 р. на острові Капрі, що в Тірренському морі, поблизу Неаполя, куди свого часу тричі приїжджав на лікування наш славетний земляк Михайло Коцюбинський. Тут, на самоті, у спокійній обстановці молився за Україну й, не поспішаючи, під патронатом архієпископа УАПЦ Івана Бучка працював над перекладом Святого Письма. Покровитель української культури й науки, почесний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка, І. Бучко підтримував перекладача матеріально й морально, постачав йому найновішу наукову літературу, різномовні тексти Святого Письма тощо.

Першу редакцію перекладу о. Іван Хоменко виконав упродовж 1945–1957 років. Це був визначний здобуток українського перекладацького мистецтва, водночас новий крок у відтворенні Біблії, до того ж у повному обсязі, мовою нашого народу. Видано його під назвою «Святе Письмо Старого та Нового завіту» в 1963 р. в Римі заходами отців чернечого греко-католицького Чину святого Василя Великого (ЧСВВ).

Книги Старого Заповіту він переклав за оригінальними єврейськими, арамейськими та грецькими текстами так званого «першого канону», що їх визнають усі помісні Церкви (православні, католицькі, протестантські) як богонатхненні, а також за книгами «другого канону» (Товита, Юдити, Перша книга Макавеїв, Друга книга Макавеїв, Мудрости, Сираха, Варуха, лист Єремії), які з точки зору православних і протестантських біблієзнавців є апокрифами. Внаслідок цього в третьому українському перекладі Біблії маємо аж 47 книг, отже, на 8 більше, ніж у Кулішевому та Огієнковому.

Заслугою о. Івана Хоменка є те, що він, як зауважив професор Д. Степовик, скористався славетними кумранськими рукописами, саме тоді (в 1947–1959 р.) знайденими в печерах Хірбст Кумран та інших місцях поблизу Мертвого моря, за 25 км на схід від Єрусалима. Ці документи, складені задовго до нашої ери різними мовами, пролили додаткове світло на історію біблійних текстів, їхню автентичність і богонатхненність. Адже серед них виявлено також майже увесь текст Біблії.

Перекладаючи книги Нового Заповіту, наш земляк користувався так званими критичними текстами, тобто реконструйованими на основі порівнянь і зіставлень з первісними текстами Євангелій, що збереглися у Папському Біблійному Інституті.

Наукова громадськість високо оцінила 12-річну працю о. Івана Хоменка, «доброго знавця єврейської, грецької, латинської та новітніх мов: французької, англійської, німецької, італійської тощо, які були допоміжними у використанні багатої біблійної літератури», як було сказано у передмові до названого видання. І хоч нині в Україні вийшов новий, четвертий переклад Святого Письма, це не применшує значення подвижницької праці уродженця Вінниці.

Іван Хоменко тонко відчував мелодику і барви рідного слова, володів його лексичним розмаїттям і виражальними засобами. Він доклав усіх зусиль, щоб Святе Письмо належно зазвучало мовою українського народу. При цьому з почуттям міри черпав з мовної та фольклорної скарбниці дорогої йому Вінниччини, образ якої він беріг у своєму серці. Мовно-стилістичне редагування його перекладу здійснили добре знані в українській діаспорі на Заході, а зараз і в Україні письменники Василь Барка, Ігор Костецький та Михайло Орест (Зеров). Нам приємно, що два останні з них своїм життям і творчістю також пов’язані були з містом над Бугом.

10 квітня 1981 р. о. Івана Хоменка не стало. Помер і похований він на острові Капрі, на далекій чужині.

І хочеться вірити, що тепер, у вільній Україні, вшанують цього земляка-патріота і в рідному краї.

Б. В. Хоменко

(Передрук: Хоменко, Б. У храмі рідного слова : ст., нариси та рец. / Б. Хоменко. – Вінниця, 2008. – С. 186–191).

 

Література

Лисий, А. К. Іван Хоменко – подвижник віри і науки / А. К. Лисий // Наук. зап. Серія : Історія / ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – 2004. – Вип. 8. – С. 260–262.

Хоменко, Б. Перекладач Святого Письма з Вінниці : [про проф. І. Хоменка] / Б. Хоменко // Укр. культура. – 2004. – № 6–7. – С. 32–33 : фот. ; Хоменко, Б. У храмі рідного слова : ст., нариси та рец. / Б. Хоменко. – С. 186–191.

Лисий, А. Перекладач Біблії Іван Хоменко народився у Вінниці / А. Лисий, Б. Хоменко // Поділ. порадниця. – 2006. – 13 верес. – С. 8.

Гудзик, К. Іван Хоменко – людина, яка все життя перекладає Біблію / К. Гудзик // День. – 2007. – 6 квіт. – 6.

Орлик, А. Чи буде на Старому місті площа Івана Хоменка / А. Орлик // 20 хвилин. – 2007. – 1 серп. –С. 7.

Базидевич, М. Ковчег прадідуся Івана : [про Івана Хоменка та його сім’ю розповідає аспірантка ф-ту соціал. антропології Держ. ун-ту штату Нью-Йорк у м. Олбані] / М. Базидевич ; записав В. Остапов // Пульсуючі джерела. – 2008. – 27 жовт. – С. 3.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2017 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. 2017 року виповнюється
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2017 року. Січень
  4. Січень
  5. Сонячні висоти подільського жайворонка
    До 80-річчя від дня народження Євгена Пилиповича Гуцала
  6. Винокурова Фаїна Аврамівна
  7. Лютий
  8. Лютий
  9. Вершини скоряються сильним
    До 75-річчя від дня народження Василя Максимовича Мороза
  10. Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва – бібліотека майбутнього
  11. Березень
  12. Чайка у Дністрових небесах
    До 70-річчя від дня народження Н. Ю. Гнатюк
  13. Квітень
  14. Травень
  15. Генеалогія: виклик чи покликання для Юрія Легуна?
  16. «А вік – то невеличка віха...»
    До 80-річчя від дня народження Валентини Василівни Хрещенюк
  17. Вінницька обласна клінічна лікарня імені М. І. Пирогова
  18. Територія музики. Сторінки історії Вінницької обласної філармонії
  19. Червень
  20. Битва під Батогом
  21. Петро Перебийніс. Життя і творчість
  22. Бойко Петро Адольфович
  23. Липень
  24. Серпень
  25. Життя, присвячене свободі і слову
    до 120-річчя від дня народження Леоніда Мосендза
  26. Вінницька трагедія 1937–1938 рр.
    До 80-річчя від початку репресій проти мирного населення
  27. Вересень
  28. Погляд через століття
    До 100-річчя заснування газети Вінниччина
  29. Жовтень
  30. Класик з хутора Теклівка, або Постійно мобілізований
    До 75-річчя від дня народження Володимира Олександровича Яворівського
  31. Вінницький академічний обласний театр ляльок
  32. Листопад
  33. Перекладач святого письма з Вінниці
    До 125-річчя від дня народження Івана Софроновича Хоменка
  34. Вінницька обласна бібліотека для дітей ім. І. Я. Франка
  35. Музей фольклору Гната Танцюри
  36. Грудень
  37. Микола Леонтович.Славетний син співочого Поділля
  38. Відомості про авторів текстових довідок
  39. Іменний покажчик ювілярів 2017 року
  40. ЗМІСТ
  41. calameo.com

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2017
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро