ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації



ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2017 РОКУ
Хронологічний довідник

Версія для друку

Сонячні висоти подільського жайворонка

До 80-річчя від дня народження

Євгена Пилиповича Гуцала – українського поета, прозаїка, публіциста, кінодраматурга

(14.01.1937–04.07.1995)

Євген Гуцало – потужний, незрівнянний за своєю мислительською та всеосяжною силою митця – прагнув збагнути цей дивосвіт людей, природи, їхні радощі і печалі. Різні людські характери, колорит, народні пісні, незрівнянні оповіді земляків – це було в його мудрому і гострому письменницькому погляді. Тому й цілком пояснимо, що свою першу прозову книгу оповідань він назвав «Люди серед людей». Це сталося 1962 року, коли він працював у газеті «Ленінська молодь» у Вінниці. Одначе доля не була милостивою до нього, молодого літератора, який так багато зневаг натерпівся, працюючи в редакціях газет, серед насмішкуватих, заздрісних, відверто неприязних людей. Але він намагався завзято працювати, жив, творив, друкувався. І на підтвердження цих роздумів згадаємо незабутнього Яна Парандовського, який мав рацію в тому, що талановиті люди, вже визнані суспільством свого часу, за життя зазнавали гонінь, закидались камінням, інколи викликали до себе ненависть, поки смерть не викликала їх за межі злих пристрастей. І це істинно так, навіть на нинішній день.

Поезії, повісті, романи Євгена Гуцала – ось який розмах, яка глибочінь! У 70–80-х роках в Україні Євген Гуцало найбільше з усіх нас, письменників, друкувався в газетах, журналах і видавався у видавництвах. Письменника нема серед нас, але живуть його мудрі, любов’ю до людей зігріті книги.

Багато у своєму житті зазнав прикрощів! На самому початку творчого шляху його спіткало велике горе – померла дружина. Обрубано життєве крило…

Пам’ятаю його знервованим, стривоженим після зборів у Спілці письменників. Заздрісники клювали його за те, що він байдужий до сучасних проблем, що «вдарився в описи природи», а людські страждання йому байдужі. Я не раз підтримував його, підбадьорював, мовляв, не звертай уваги на це. Секретар парткому Спілки, засліплений блиском орденів, той чи інший керівник спілчанський просто ще не доросли до тебе, до твоєї мистецької висоти. І це з роками у них може минути. Так воно й сталося. Багато хто з тих, хто пригнічував нашого Євгена Гуцала, після його смерті визнали його могутнім і справді неповторним письменником. До речі, один з недоброзичливців Євгена Гуцала, відомий нині в Україні письменник і літературознавець, жорстоко сказав, що він би «цього Гуцала» за безконфліктність, описовість і байдужість до людського життя бив би по руках. Схаменися, лиходію! Гуцало вже на такій висоті, що рідко кому вдається досягнути своїм творчим талантом.

Творчість – це теж боротьба, позиція, і Євген Гуцало всім своїм життям і творчістю довів, що він – справжній талант, істинний українець, якому нема рівних у нашій літературі. Тому й видавали його найбільше і в Україні, і за рубежем. Як приклад – його глибокі дослідження в книзі «Ментальність орди», що як смертельний нокаут прозвучала у видавництві «Просвіта» у 1996 році.

Євген Гуцало народився 14 січня 1937 року в селі Старий Животів Іллінецького району на Вінниччині. Закінчив Ніжинський педінститут, який дав йому поштовх до вдосконалення літературної майстерності. Про це свідчить його робота в редакціях газет на Вінниччині, Львівщині, Чернігівщині, зрештою – в «Літературній Україні», в республіканському видавництві «Радянський письменник». З-під його пера у світ вийшли книги «Яблука з осіннього саду», «Скупана в любистку», «Хустина шовку зеленого», «Родинне вогнище», «Подорожні», «Запах кропу», «Серпень, спалах любові», «Передчуття радості», «Дівчата на виданні», «Весна високосного року», «Бережанські портрети», «Орлами орано», «З вогню воскресли», «Що ми знаємо про любов», «Полювання з гончим псом», книжок для дітей «Олень Август», «Пролетіли коні», «З горіха зерня», «У лелечому селі», «Дениско». Та ще згадаймо його дивовижний роман-дилогію «Позичений чоловік. Приватне життя феномена», «Блуд» та чимало інших оригінальних творів, які родили щедро на його творчому полі: через рік-два – та й нове видання... Воістину так:сонячні висоти нашого незабутнього подільського жайворонка. Окремої оцінки потребує поетичний доробок Євгена Гуцала.

Дитячі роки видатного українського письменника Євгена Гуцала, лауреата літературних премій імені Тараса Шевченка, Івана Огієнка (митрополита Іларіона) та премії фундації Антоновичів, минули у Новій Греблі на Вінниччині. Середню освіту він здобув у Корделівській десятирічці. А відлетів у вічність 4 липня 1995 року... Ще встиг купити собі хату в Новій Греблі. У Новогребельській школі діє кімната-музей Євгена Гуцала, а також встановлено меморіальну дошку на відзнаку того, що в цьому селі жив і навчався видатний письменник Євген Гуцало. До 80-річчя від дня народження Євгена Гуцала сподіваємося встановити пам’ятник письменнику в Корделівці, де він навчався в одному класі з Анатолієм Мартиновичем Пачевським – знаменитим нашим аграрієм, керівником сільгосппідприємства «Радівське», Героєм України.

Упродовж свого короткого життя Євген Гуцало подавав нам, письменникам, своїм читачам, землякам і просто знайомим людям, приклад, як бути вдячними, як шанувати людську особистість, а коли треба, то й заступитися за свого колегу, друга чи просто висловити власну позицію про ситуацію, яка склалася довкола того чи іншого творця, важливої державної проблеми.

Мені здається, що саме так він вчинив, рішуче взявшись за дослідження коренів російської експансіоністської політики, витоків жорсткості і непослідовності в діях російського царизму, в жорстокості соціалістичних катів української нації, написавши глибоке за своїм філософським змістом і правдиве за громад-ською позицією дослідження «Ментальність орди», яке на багато літ стало своєрідним підручником для молодих українців. Адже й справді, до Євгена Гуцала ще ніхто так ґрунтовно й розлого не писав про це болюче і трагічне для нашої нації питання.

Своїм публіцистичним твором він сміливо постав із посткомуністичної затхлої епохи не тільки на захист рідної української нації, а й на захист інших народів, гноблених російським режимом протягом багатьох століть.

Він був одним із тих, хто з великою любов’ю до рідного народу і своєї нації продовжив кращі традиції української класичної літератури, в його творчості відчуваємо успадкування витонченої манери письма Михайла Коцюбинського, народну фольклорно-традиційну стихію повістей, романів та поезії нашого земляка Михайла Стельмаха, якого як свого літературного батька шанував Євген Гуцало. І виголосив про нього мудру і оригінальну промову на велелюдному ювілейному вечорі, який відбувся у Київській консерваторії.

Взагалі фольклорні мотиви дуже характерні для творчості Євгена Пилиповича, а підтвердженням цього можуть бути неповторні картини сільського побуту, мовної стихії, національного народного колориту в романах «Позичений чоловік», «Приватне життя феномена», в поетичних творах, у його повістях, оповіданнях, новелах. Найбільше шанував Григора Тютюнника, мав творчі зв’язки з нашим земляком Володимиром Яворівським, з Павлом Загребельним. Справжня дружба поєднувала його з Миколою Кравчуком, який народився і жив у Тетієві, неподалік від Старого Животова – «малої батьківщини» Євгена Гуцала. Один одного шанували за національний дух, високу художність, правдивість у зображенні життя, філософську глибину. Приймали до гурту й мене, коли працювали в Будинку творчості в Ірпені. Микола Кравчук дуже гарно відгукувався про мою поетичну творчість, але закликав писати прозу. Якось навіть сказав: «Твоя повість «Осінні дзвони» – це ж глибина! Нам з Євгеном не вколупнути такої теми. Ти можеш багато зробити в прозі». Знаю, що було сказано щиро, від душі. Вірив у мої сили, а мою поезію високо цінував, услід за Іваном Гнатюком, лауреатом Шевченківської премії, який був моїм наставником.

Внесок талановитого письменника, нашого земляка Євгена Гуцала в українську літературу вагомий. Про це свого часу писали відомі літературознавці Віталій Дончик, Михайло Слабошпицький, Микола Жулинський, Григорій Сивокінь та багато інших.

Євген Гуцало сповна віддавався літературній творчості, але й не цурався громадської роботи, допомагав багатьом молодим літераторам. Варто згадати, скільки ним написано доброзичливих рецензій на їхні твори, скільки передмов до перших прозових книжок, а якою експресивною і творчою атмосферою були наповнені семінари молодих літераторів у чарівному Ірпені з участю Євгена Гуцала.

Згадуючи нашого земляка, ми подумки сягаємо в його рідну Нову Греблю, де минули дитячі та юнацькі літа, до Овечачого, Корделівки, до наших районних центрів, до містечок на Львівщині та благодатного Прикарпаття, де він злітав гордим орлом. Мені, наприклад, найбільше він запам’ятався в роботі, важкій і виснажливій, в Ірпінському будинку творчості.

Данина пам’яті про видатного письменника – книга спогадів про його життєвий та творчий шлях під назвою «Поділля – його Єрусалим». Ці спогади, які з моєї ініціативи та при активній підтримці зібрала двоюрідна сестра письменника і талановита літераторка, фольклористка Марія Гуцало, є тим життєствердним джерелом пізнання світу виснажливої творчості та постійної боротьби за утвердження себе і своєї нації у цьому тривожному світі.

Життя триває. Твори нашого земляка, його високохудожні повісті, оповідання, романи й оригінальна поезія працюють на наш новітній час, сприяють формуванню високих естетичних цінностей в характерах представників нового покоління.

З-поміж усіх книг Євгена Гуцала мені найбільше подобається «Хустина шовку зеленого». Вийшла книжка у 1966 році. А я в той час працював у редакції районної газети в місті Самборі на Львівщині. У передгір’ї Карпат. Здається, природа довкола чудова: могутній Дністер, який навесні рве береги і розливається на кілометри по долині, котра тягнеться до Корналович, до Чернихова, до Луки... Гори дихали смерековим і сосновим духом, ялівцевими чарами і потоками стрімкої стихії, а мені не завжди було затишно. Я час від часу згадував рідні подільські краї, наші соняхи, просторі поля і ставки, вербові левади та осокори мого рідного Слободища. А ще запахом кропу дихав мені своїми творами Євген Гуцало.

І як тільки стане мені тужно на душі – я до Гуцалових новел: вже вкотре перечитую й перечитую «Осокори», «Сутінки», «Хустина шовку зеленого», «Багаття серед ночі»... І ніяк не можу начитатися, бо це ж поезія, чи, як би сказати, поетична проза, причому унікальна, ще досі нечувана в українській літературі.

Ось як звучить словами Євгена Гуцала те, що підкреслив я ще в далекому Самборі на Львівщині: «Я підкидаю у вогнище палива, і коли воно спалахує яскраво, піднімаючи над землею великий клубок світла і окутуючи тим клубком мене, я раптом згадую нове слово, яке постійно жило в мені; воно було ще більшим, ніж «вогонь», воно було також більшим за «поле» – воно взагалі видавалося безмежним, безкраїм, ніжним, бентежним. І те слово давеніло в мені, я не міг наважитись на те, щоб вимовити його, – але переборов себе, – розтулив губи і сказав голосно: «Леся!..»

І скрізь новели, оповідання Євгена Гуцала заквітчані самоцвітами. Аж на душі тобі проступає якась дивна проліскова радість, коли дослухаєшся до мелодії мови і почуттів свого земляка. Наприклад, ось це речення: «Серце в грудях тануло, немов крижинка по весні...» І далі: «У сонній хаті на самісінькому денці глибокої ночі колотилося воно, то завмираючи, то пробуджуючись. І коли вже поринеш з головою у стихію цього чудесного світу, то побачиш «рідке молозиво провесіннього дня і побачиш дівочі брови, які здригнулись, ніби гілка на слабкому вітрі», і відчуєш насправді, як «уночі по-іншому звучить власний і чужий голоси – ніби денна людина говорить одним голосом, нічна – другим, а ранкова – третім»...

Оцей романтичний світ Євгена Гуцала грів мене в Самборі і кликав вернутися на Поділля. Врешті так і сталося – я повернувся в рідні краї. На батьківщину Гуцала і на свою батьківщину, бо ми ж з одного району – земляки. Євген Пилипович знав про Кальник, у якому дислокувався полк легендарного полководця Івана Богуна, і про Ярослава Івашкевича з того ж таки Кальника, який став класиком польської літератури, і про поета Тимка Падуру, шанував Василя Земляка, видатного майстра слова, письменника Михайла Стельмаха. Коли святкували 70-річчя Михайла Стельмаха, то Євген Гуцало виступив з ювілейною промовою, написав ґрунтовну передмову до його семитомника.

Із Самбора я наважився надіслати до видавництва «Радянський письменник» свою першу поетичну книжку. Сміливості й підтримки надав мені мій старший побратим, поет із Борислава Іван Гнатюк, який підтримав мене.

І ось уже й прочитали у видавництві мій рукопис. Доопрацьований варіант надіслав знову до видавництва. Щось довгенько відповіді не було. Згадав я, що у видавництві працює наш земляк Євген Гуцало. А його вірші мені припали до душі ще з дитинства. Пам’ятаю, як ми, поети-початківці, цитували на семінарі його рядки: «Глибокі звори на Поділлі, ще глибші у людей серця». Хвилюючий символічний художній образ.

Отож надіслав лист до свого земляка. А 16 вересня 1970 року отримав відповідь. Цитую той лист: «Дорогий Василю! Одержав Вашого листа, але переговорити з Ю. Петренком довгий час не міг – його не було у видавництві. Кілька днів тому він навідався сюди. Я його бачив, і ми говорили з ним про ваш рукопис. Я висловив йому своє ставлення, схвальне до Ваших віршів, і просив його зважити як на цю обставину, так і на інші, які вимагають чуйного і доброзичливого до Вас ставлення. Він обіцяв на все це зважити. Будемо сподіватися, що все складеться кращим чином.

Я і раніше, й тепер дотримуюсь тієї думки, що Ваші вірші слід видати окремою книжкою, і саме у нашому видавництві, але не завжди складається так, бачте, як хочеться. Бажаю Вам усього найкращого.

З повагою Євген Гуцало».

Цей лист, звичайно, мене дуже обнадіяв, зміцнив думку про те, що вірші мої чогось варті, і що Євген, хоч і молодий письменник, не так давно у видавництві працює, а на його думку зважають. Цей коротенький, на кілька речень, лист незабутнього земляка, талановитого письменника зобов’язував трудитися завзято і щоденно, як і Євген Гуцало.

Поетична книжечка моя таки вийшла у видавництві, хоч непроста це була справа в тодішній соціалістичній віялці, яка одвіювала все, що тільки натякало на Україну чи калину. А мені ж так хотілося багато про це сказати, бо я ж наслухався тоді в Самборі, у гірських селах багато і про вояків УПА, про виселення людей у донецькі степи, на Соловки, у Магадан... Про катування тамтешніх гірняків енкаведистами, якими кишіли прикарпатські ліси. Вони навіть заселилися в ці краї під виглядом лісорубів.

Через багато років, коли ми зустрілися з Євгеном Пилиповичем в Ірпінському будинку творчості, я нагадав про той лист і про підтримку.

Здається, Євген Пилипович уже й призабув той епізод. Господи, та ж скількох початківців благословив у літературу наш земляк, до скількох їхніх книг написав передмови! Та ще й які передмови! Глибокі, щирі, насичені енергетикою приязні та доброти. Я йому вдячний і за передмову до повісті мого сина Павла «Рухома мішень». А було так.

Мій син після армійської служби продовжував навчання у Київському державному університеті на факультеті журналіс-тики. Написано кілька повістей ще до армійської служби, а вже, зазнавши гіркого солдатського хліба, як кажуть, висповідався повістинкою про світле й чорне, про буденне і дивне в стосунках молодих людей у солдатській формі.

Прочитав Євген Пилипович рукопис дуже оперативно, похвалив молодого автора. Дав позитивний відгук. Звичайно, висловив і зауваження. Це була справедлива оцінка майстра слова. Так і вийшла повість у світ з уривочком із рецензії Євгена Гуцала замість передмови.

Я часто зустрічався з Євгеном Пилиповичем в Ірпені, оскільки працював там над своїм романом. Не раз він піджартовував наді мною:

– Ну й шапка у тебе, як у боярина.

– Пилиповичу, але ж і в тебе не гірша.

– Ні, в тебе краща.

– То давай поміняємося шапками.

Десь після обіду знову зустрілися та й розмінялися. Так жартома й пальтами мінялися: Гуцало жартома казав, що комір у мого пальта теж боярський.

Тривалий час я спілкувався з нашим земляком в Ірпені. Заходив до нього в кімнату. Гомоніли про творчість, про наших подільських земляків. Бувало й наливав Євген Пилипович склянку вина. Подобалося йому сухе арабське. Міцних напоїв не любив. Завжди був, як кажуть, у творчому настрої. Працював дуже багато.

Часом зайдеш у письменницький корпус – тільки й чути з усіх кімнат клацання машинок, а в Гуцала – тихо. Він любив тишу, писав ручкою. А вранці біг на електричку, відвозив написане до Києва, віддавав своїй друкарці.

Не знаю завзятішого у творчій роботі письменника, ніж Гуцало. Хіба що Павло Загребельний, Володимир Яворівський, які теж час від часу навідувалися в Ірпінь, щоб бути якомога далі від столичного гулу та метушні буденної.

Випадало мені бачити Євгена Пилиповича і гнівним. Були такі писаки-літературознавці, що закидали йому: мало пише про життя трудових колективів, не чує соціалістичних ритмів, чогось усе більше – про сільські стріхи та про людей приземлених його твори.

– А що в тебе новенького? – спитав якось.

– У мене таке, що ніхто про це не пише... Хіба що в Григора Тютюнника про петеушників повістина «Вогник далеко в степу». Але це про хлопчаків післявоєнних, а в мене – і характери сформовані в інших умовах, і проблеми інші...

– Дай почитати.

Через кілька днів приніс мені повість. Помовчав. Зітхнув.

– Великий труд. І як це все осягнути? Та тут сюжети на десятки цікавих оповідань. Я б не зміг такої складної теми підняти і розвинути. Молодчина. А втім... – перевів розмову в інше русло. – Хтозна, чи й варто все оце освоювати. Шукай простіші житейські сюжети, менше душу спалюй оцим тружденним вивченням матеріалу.

Насправді, мені хочеться зануритися у звичайну людську стихію, де стільки незвичайних епізодів, характерів, такі повороти людської долі, як у гірської ріки.

І він мене підтримав. Порадив саме таким шляхом іти. Хто знає, коли я дійду до такої розкоші – писати оповідання з людського життя, такого болючого і дивного, де уживається високе і підле, де скільки таємничого і ще не відкритого в людській психіці, в людській натурі. А які ж цікаві типи людські з’явилися в житті сучасному! Це велика радість осмислити їх і відтворити в літературі.

Не раз мені доводилося бути в родині, в квартирі Євгена Гуцала. Ще тоді, пам’ятаю, дітки були малими. Він приязний був до мене, наче я в нього найдорожча людина, яка приїхала з рідного йому земляцького світу.

Про його творчу манеру я вже згадував. Не клацав машин-кою, щоб не відгонити думки. Любив творчу тишу. Здебільшого босоніж ходив по кімнаті. Обдумував, багато читав. Як свідок, скажу: коли працював над публіцистичним твором «Менталь-ність орди», то перекопав усю письменницьку бібліотеку в Ірпінському будинку творчості, особливо найголовніші джерела з історії України і Росії, тлумачні словники та енциклопедію Брокгауза, твори Миколи Костомарова, історичні журнали... Працював самовіддано і серйозно. Звичайно ж, і твір вийшов сильним і глибоким, найболючішим на цю глобальну тему в українській літературі…

Треба жити, вірити і сподіватись. І діяти! Бути невтомним у своїх задумах і творчості, як незабутній Євген Гуцало.

В. Д. Кобець

Література

Дончик, В. Г. З потоку літ і літ потоку / Віталій Дончик. – Київ : Стилос, 2003. – 555 с. : іл.

Дзюба, І. М. Гуцало Євген Пилипович / І. М. Дзюба // Енциклопе-дія сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 691–692 : фот.

«Поділля – його Єрусалим» : спогади про життя і творчість Євгена Пилиповича Гуцала / авт.-упоряд. Марія Гуцало ; [літ. ред. Василь Волочай]. – Вінниця : Балюк І. Б., 2008. – 288 с. : іл., портр.

Чорна, Н. Кольори темряви і сонця : [про Євгена Гуцала] / Надія Чорна // Вінниц. край. – 2014. – № Ювілейний. – С. 129–132 : фот.

 


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2017 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. 2017 року виповнюється
  3. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2017 року. Січень
  4. Січень
  5. Сонячні висоти подільського жайворонка
    До 80-річчя від дня народження Євгена Пилиповича Гуцала
  6. Винокурова Фаїна Аврамівна
  7. Лютий
  8. Лютий
  9. Вершини скоряються сильним
    До 75-річчя від дня народження Василя Максимовича Мороза
  10. Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва – бібліотека майбутнього
  11. Березень
  12. Чайка у Дністрових небесах
    До 70-річчя від дня народження Н. Ю. Гнатюк
  13. Квітень
  14. Травень
  15. Генеалогія: виклик чи покликання для Юрія Легуна?
  16. «А вік – то невеличка віха...»
    До 80-річчя від дня народження Валентини Василівни Хрещенюк
  17. Вінницька обласна клінічна лікарня імені М. І. Пирогова
  18. Територія музики. Сторінки історії Вінницької обласної філармонії
  19. Червень
  20. Битва під Батогом
  21. Петро Перебийніс. Життя і творчість
  22. Бойко Петро Адольфович
  23. Липень
  24. Серпень
  25. Життя, присвячене свободі і слову
    до 120-річчя від дня народження Леоніда Мосендза
  26. Вінницька трагедія 1937–1938 рр.
    До 80-річчя від початку репресій проти мирного населення
  27. Вересень
  28. Погляд через століття
    До 100-річчя заснування газети Вінниччина
  29. Жовтень
  30. Класик з хутора Теклівка, або Постійно мобілізований
    До 75-річчя від дня народження Володимира Олександровича Яворівського
  31. Вінницький академічний обласний театр ляльок
  32. Листопад
  33. Перекладач святого письма з Вінниці
    До 125-річчя від дня народження Івана Софроновича Хоменка
  34. Вінницька обласна бібліотека для дітей ім. І. Я. Франка
  35. Музей фольклору Гната Танцюри
  36. Грудень
  37. Микола Леонтович.Славетний син співочого Поділля
  38. Відомості про авторів текстових довідок
  39. Іменний покажчик ювілярів 2017 року
  40. ЗМІСТ
  41. calameo.com

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2017
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро