ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Версія для друку

Управління культури і мистецтв

Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва

 

 

ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ

2018 РОКУ

Хронологічний довідник

 

Вінниця, 2017


 

УДК 050.9(477.44)

З 72

Відповідальна за випуск Н. І. Морозова,

директор Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва,

заслужений працівник культури України

 

Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2018 року : хронол. довід. / уклад.: Г. М. Авраменко, О. Ю. Антонюк ; ред. С. В. Лавренюк ; відп. за вип. Н. І. Морозова ; Упр. культури і мистецтв Вінниц. облдержадмін. ; Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2017. – 272 с.

 

У хронологічному довіднику вміщено довідково-бібліографічні матеріали до ювілейних дат Вінниччини 2018 року.

Традиційне щорічне видання розраховане на різні категорії споживачів краєзнавчої інформації, які зацікавлені у вивченні та поширенні краєзнавчих знань.

 

© Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, 2017

 


Від укладачів

Шановні користувачі! Пропонуємо вам черговий випуск хронологічного довідника «Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2018 року», котрий видається Вінницькою ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва з 1962 р., представлений в електронному вигляді на веб-сайті бібліотеки з 2000 р. Його мета – надати довідковий матеріал про визначні події історії, суспільно-політичного, громадського та культурного життя області, ювілеї уродженців краю та видатних діячів, життя і діяльність яких пов’язана з Вінниччиною, інформацію про непересічні досягнення наших земляків як за межами області, так і України.

Дати у хронологічному довіднику подані за новим стилем. Якщо у джерелах траплялися розбіжності, перевага надавалася інформації з фундаментальних енциклопедично-довідкових видань. Неточності можливі у датуванні подій, що відбувалися до лютого 1918 р., оскільки джерела не завжди розрізняють старий і новий стилі.

Видання відкриває хронологічний перелік знаменних і пам’ятних подій у житті нашого краю, точна дата яких не завжди чітко встановлена. Далі подано перелік дат за місяцями й числами. До кожної дати додається анотація, у якій стисло викладається зміст події, біографічні відомості про ювілярів у краєзнавчому аспекті. У складанні хронологічного списку дат частково використано матеріали календарів знаменних і пам’ятних дат районів, поданих районними бібліотеками області, бібліотеками вищих навчальних закладів Вінниці.

У зв’язку із введенням в інформаційний обіг значної кількості нововиявлених персоналій видатних земляків, які включено в довідник, та обмежений формат видання, з 2018 року довідник містить лише короткі персональні та фактографічні довідки. На жаль, в окремих випадках не вдалося повністю віднайти фактографічні дані, тому в деяких довідках вони відсутні.

Як і раніше, важливою складовою даного видання є розширені текстові довідки з бібліографічним супроводом про окремі, найбільш визначні дати 2018 р. Розміщені вони в кінці кожного місяця, в якому коротко представлено ту чи іншу дату. До підготовки цих довідок долучалися вінницькі науковці, письменники, краєзнавці, фахівці окремих галузей. Їхні прізвища і посади подані у відомостях про авторів текстових довідок, вміщених у кінці видання.

Прізвища видатних постатей Вінницького краю, вшанування яких в області відзначається щорічно, виділені курсивом. Хронологічний довідник доповнює іменний покажчик, де вказано сторінки, на яких подана інформація про ювіляра 2018 р. Кожну пору року супроводжують поетичні рядки митців вінницької когорти красного слова.

Видання розраховане на представників владних структур, працівників культурно-освітніх установ, науковців, викладачів, краєзнавців, журналістів, студентів, учнів та всіх читачів, які цікавляться краєзнавством, для відзначення визначних дат, пов’язаних з історією та культурою Вінниччини.

Радимо бібліотечним працівникам, які популяризують краєзнавчу літературу, використовувати довідник для підготовки до відзначення ювілейних і пам’ятних дат краю, поповнення краєзнавчого довідково-бібліографічного апарату, організації книжкових виставок, переглядів літератури, проведення творчих акцій.

Більш широку інформацію про ювілейні дати Вінниччини можна отримати у відділі краєзнавства, де до ваших послуг – традиційний зведений краєзнавчий каталог, картотеки, краєзнавчі електронні бази даних: «Література про Вінницьку область», «Персоналії», «Календар», «Козацтво», «Голодомор», «Шевченко і Вінниччина», «Стус», «Бібліотека», «Лядівський монастир», «Коцюбинський і Вінниччина», «Грушевський і Вінниччина» та ін., фонд краєзнавчої літератури, універсальних довідково-бібліографічних видань, Інтернет тощо.

З переліком знаменних і пам’ятних дат світового та державного значення, українських професійних та великих народно-релігійних свят на 2018 р. можна ознайомитися на сайті Національної бібліотеки України ім. Ярослава Мудрого, а також у відділі наукової інформації та бібліографії (тел.: (0432) 67-03-23).

Для поліпшення подальшого довідника просимо надсилати його укладачам свої зауваження та пропозиції. Запрошуємо державні установи, підприємства, культурно-освітні заклади, ЗМІ, громадські організації, науковців, краєзнавців до співпраці щодо виявлення і надання інформації про знаменні та пам’ятні дати краю для включення їх до хронологічного довідника наступних років, що значно розширить його інформаційний потенціал. Ми будемо вам вдячні.

Висловлюємо щиру подяку всім, хто надав інформацію до хронологічного довідника «Знаменні і пам’ятні дати  Вінниччини 2018 року».

Наша адреса:

21050, Вінниця, вул. Соборна, 73

Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва

Відділ краєзнавства

Тел.: (0432) 56-28-24

Факс: (0432) 67-03-41

E-mail: [email protected]

http://www.library.vn.ua

Земним раєм називали древні цей куто-
чок України. А найбільшу ріку, що протікає
Вінниччиною – Південний Буг – наші предки на-
рекли Богом. Отож, ми живемо на землі, яку
Всевишній ласкаво обдарував найродючішими в
Європі ґрунтами і прозороводими ріками, гус-
тими лісами і оксамитовими луками, розлогіс-
тю степів і суворістю узгір’їв. Все це – наша
мала батьківщина, що поєднала у собі всі при-
нади і щедроти України.

Ніна Гнатюк

2018 року виповнюється:

1035 років від дня народження преподобного Антонія Печерського (983, містечко Любеч, поблизу Чернігова – 07.05.1073), родоначальника руського чернецтва, засновника Лядовського Свято-Усікновенського скельного чоловічого монастиря (1013), Києво-Печерської лаври (1051).

870 років з часу появи (1148) перших датованих згадок про місто Рокитня, яке було на місці сучасного населеного пункту Погребище.

775 років тому (1243) розпочато будівництво першого надземного монастирського храму в с. Галайківці Мурованокуриловецького р-ну.

665 років тому (1353) вперше в писемних джерелах згадується с. Шляхова Бершадського р-ну.

655 років (1363) з часу появи першої літописної згадки про побудову замку в м. Вінниця.

630 років відтоді (1388), як у джерелах з’явилася перша письмова згадка про с. Бронниця Могилів-Подільського р-ну.

625 років тому (1393) відбувся похід великого литовського князя Вітовта (Вітаутаса) на Поділля проти Федора Коріатовича, внаслідок чого Брацлавщина залишилась за Литвою, а Західне Поділля перейшло під владу польського короля Ягайла.

625 років відтоді (1393), як в історичних актах з’явилася письмова згадка про повітове містечко Тиврів, коли великий князь литовський Вітовт подарував це містечко з навколишніми угіддями «землянину» Герману Дашкевичу «за вислугу».

615 років (1403) з часу появи в джерелах першої письмової згадки про с. Михайлівці Мурованокуриловецького р-ну.

570 років тому (1448) в матеріалах Віленського сейму вперше згадується Оратів у складі Великого Князівства Литовського, нині смт.

570 років тому (1448) м. Хмільник було надане магдебурзьке право.

525 років (1493) з часу появи письмової згадки про м. Чурилівці, нині смт Муровані Курилівці; села Станковичі (нині с. Гармаки Барського р-ну), Митківці (нині с. Митки того ж р-ну).

525 років тому (1493) була надрукована книга німецького історика Г. Шеделя «Всесвітня історія» – найстаріша інкунабула (книги, видані на початку історії книгодрукування в Європі – з 1440 по 1500 рр. включно) у фонді Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва.

520 років тому (1498) у джерелах з’явилася перша згадка про смт Теплик.

510 років тому (1508) в актових джерелах з’явилася перша згадка про ремісника у м. Вінниця («пан Паша, кравець»).

480 років (1538) з початку будівництва фортеці у м. Бар. Її оточували подвійні дерев’яні стіни, в основному із дубових колод, між стінами для міцності насипали землі. На стінах було 5 башт, 4 – з боків, 5-та, головна, захищала переїзд через річку, мала великі ворота, над якими височіла часовня, у верхній частині її був чималий дзвін. Над воротами герб Бони – власниці міста.

460 років (1558) з часу появи першої письмової згадки про села Морозівка та Петриківці Хмільницького р-ну.

440 років (1578) з часу появи в джерелах першої письмової згадки про с. Верхівка Барського р-ну.

440 років тому (1578) польський король Стефан Баторій особливою грамотою подарував тодішньому державцю Літина Станіславу Лащу pізнi торговельні привілеї та магдебурзьке право.

430 років тому (1588) у документах вперше згадано с. Качанівка Хмільницького р-ну.

420 років тому (1598) м. Вінниця стала столицею Брацлавського воєводства.

420 років тому (1598) у документах вперше згадано м. Адамгород, тепер смт Тростянець.

400 років від дня народження Івана Богуна (близько 1618 – 17.02.1664, м. Новгород-Сіверський), українського військового та державного діяча доби Визвольної війни українського народу XVII ст., полковника подільського, кальницького (вінницького), наказного гетьмана України. Походив із української шляхти. У Вінниці, по вул. Миколи Оводова (колишня Козицького), встановлено пам’ятний знак на честь перемоги козацьких військ під командуванням І. Богуна над польсько-шляхетськими загарбниками при обороні Вінниці (1651).

400 років з часу заснування (1618) Шаргородського церковного братства.

390 років тому (1628) у Могилеві, Шаргороді почали діяти православні братства для захисту національно-релігійних інтересів і культурних надбань краю.

375 років з часу відкриття (1643) у м. Могилів-Подільський митниці.

370 років з початку національно-визвольної війни українського народу (1648–1654) на чолі з Б. Хмельницьким, події якої охопили Поділля та Брацлавщину.

370 років тому (1648) було утворено Кальницький полк, 1649 р. – реформовано на Вінницький і Брацлавський полки.

310 років з часу появи (1708) першої письмової згадки про с. Стражгород Теплицького р-ну.

290 років тому (1728) у джерелах з’явилася перша письмова згадка про с. Немерче Мурованокуриловецького р-ну.

290 років тому (1728) було збудовано православний Свято-Покровський храм у с. Грабівці (попередня назва – с. Червоне) Барського р-ну.

280 років з часу появи (1738) першої письмової згадки про с. Марківка Тиврівського р-ну.

275 років тому (1743) м. Могилів-Подільський було надано магдебурзьке право.

270 poків відтоді (1748), як у Літині був побудований костел Непорочного Зачаття Діви Mapiї (перебудований у 1856 р.).

260 років з часу появи (1758) у джерелах першої письмової згадки про с. Василівка Тиврівського р-ну.

260 років тому (1758) у с. Сліди Могилів-Подільського району було побудовано дерев’яний триверхий Хрестовоздвиженський храм.

260 років тому (1758) було побудовано приміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору – головного храму Вінницької єпархії Української православної церкви. Пам’ятка архітектури та містобудування національного значення. До 1832 р. тут містився Костел Благовіщення домініканського монастиря. Будівля собору розташована в історичному центрі міста, серед комплексу фортифікаційних споруд «Мури».

250 років тому (1768) у документах з’явилася перша письмова згадка про с. Рогізка Чечельницького р-ну, с. Збараж Козятинського р-ну, с. Пилява Тиврівського р-ну.

245 років відтоді (1773), як заходами Едукаційної комісії Речі Посполитої утворено Українську навчальну округу з центром у м. Вінниця.

240 років (1778) з часу побудови Свято-Троїцького собору Браїлівського жіночого монастиря (колишній католицький монастир ордену тринітаріїв), смт Браїлів.

230 років тому (1788) у джерелах з’явилася перша письмова згадка про с. Війтівці, нині с. Жданівка Хмільницького р-ну.

230 років від дня народження Блаженного Феофіла Київського (Китаївський, мирське ім’я Хома Андрійович Горенківський) (1788, с. Махнівка, тепер Козятин. р-ну – 28.10.1853, м. Київ), український святий, ієросхимонах Києво-Печерської лаври, подвижник XIX століття, юродивий. Блаженний Феофіл був канонізований і прославлений в лику місцевошанованих печерських святих рішенням Синоду УПЦ. Пам’ять святого встановлено на 27 липня та 10 листопада (за григоріанським календарем). Багато фрагментів з життя Феофіла лягли в основу сценарію «Острів».

220 років тому (1798) у м. Вінниця запроваджено новий міський устрій – «Городовое положение», який мав більш прогресивний характер, ніж магдебурзьке право.

220 років від дня народження Семена Микитовича Олійничука (1798, с. Антонопіль, тепер Калинів. р-ну – 08.08.1852, Шліссельбурзька фортеця поблизу Санкт-Петербурга, Росія), українського народного соціолога, історика, краєзнавця. Є. Шабліовський вважав Олійничука «публіцистом-демократом, одним з представників передових голосів української публіцистики 40-х років 19 ст.».

200 років від дня народження Яна Прусіновського (1818, с. Подорожня, нині Хмільниц. р-ну – 09.12.1892, м. Житомир), польського поета, прозаїка, публіциста, адвоката, фольклориста.

195 років від дня народження Андрія Семеновича Гончара (1823, с. Бубнівка, нині Гайсин. р-ну – 1926, там само), основоположника бубнівського розписного гончарства, майстра художньої кераміки.

190 років від дня народження Петра Марковича Кішки (1828, с. Ометинці, тепер Немирів. р-ну – 01.02.1882, там само), матроса, героя оборони м. Севастополь у 1854–1855 рр.

190 років тому (1828) у с. Кусиківці Літинського району побудовано храм Різдва Пресвятої Богородиці.

185 років від дня народження Яна Засідателя (Іван Петрович Соколенко) (1833, с. Крикливець, нині Крижопіл. р-ну (в інших документах вказується дата народж. – 13.11.1833) – 02.08.1893, похов. у м. Вінниця), український художник із кріпаків. Плідно працював у Вінниці близько сорока років.

180 років тому (1838) у Вінниці згідно з царським указом утворено Міську думу.

180 років відтоді (1838), як на базі Немирівського училища (створеного для 12 хлопчиків 1785 р.) було засновано Немирівську чоловічу гімназію. На той час це був визначний центр освіти на Поділлі. Тепер це – Немирівський навчально-виховний комплекс «Середня загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 2-ліцей» Немирівської районної ради Вінницької області.

170 років тому (1848) у с. Нова Мурафа Шаргородського р-ну почало діяти двокласне народне училище.

170 років тому (1848) збудовано православний храм Святителя Миколая Чудотворця в с. Шевченкове Барського р-ну.

165 років тому (1853) побудовано Свято-Луківську церкву в с. Козятин Козятинського р-ну; Хрестовоздвиженський храм у с. Михайлівка Тульчинського р-ну.

165 років тому (1853) в с. Тиманівка Тульчинського району почав працювати цегельний завод.

160 років від дня народження Никандра Васильовича Молчановського (1858, с. Лозувата Поділ. губернії – 17.12.1906, м. Київ), історика-історіографа, поділлєзнавця, учня і послідовника В. Б. Антоновича, дослідника Поділля періоду раннього середньовіччя. Важливе місце в історіографії займає його ґрунтовна праця «Очерк известий о Подольской земле до 1434 г.» (Київ, 1885).

155 років тому (1863) в Мурованих Курилівцях відкрито школу для хлопчиків – «Міністерське однокласне народне училище».

150 років від дня народження Віктора Івановича Базилевича (1868, с. Гнаткове Ямпіл. повіту Поділ. губернії, нині с. Гнатків Томашпіл. р-ну –? ), юриста, економіста. Закінчив Немирівську гімназію (1889), юридичний факультет Київського університету (1894). Досліджував економічні та юридичні питання.

150 років тому (1868) відкрито церковно-приходські школи в селах Сандраки, Уланів, Великий Митник Хмільницького р-ну.

150 років від дня народження Володимира Георгійовича Доппельмайра (1868, м. Київ – 06.03.1927, м. Вінниця), вченого-агронома. Після 1918 р. очолював Подільську філію Українського сільськогосподарського вченого комітету у Вінниці.

150 років від дня народження Івана Кириловича Заболотного (1868, с. Чоботарка, нині с. Заболотне Крижопіл. р-ну – 1912), депутата Першої Державної Думи Росії від селян Подільської губернії, волонтера Англо-бурської війни (1899–1902 рр.), розробника підводного човна (1910), який зацікавив фахівців військової розвідки низки економічно розвинених країн.

150 років тому (1868) у Київській, Волинській та Подільській губерніях були засновані спеціальні «медичні частини», що поклало початок розвитку сільської медицини.

150 років від дня народження В’ячеслава Федоровича Коренєва (Коренєв-Новоросійський) (1868–1928?), художника-мариніста, члена Товариства південноросійських художників. У 1896 р. оселився у Вінниці, викладав у Вінницькому реальному училищі малювання, креслення, чистописання. Він один із засновників Вінницького краєзнавчого музею. У 1919 р. віддав своє помешкання під краєзнавчий музей і був першим хранителем музейної колекції. Ініціатор і зачинатель у 1910-х рр. розвитку в м. Вінниця масових видів спорту. З 1920-х рр. – в еміграції в Болгарії (див. розширену довідку в кінці переліку дат).

140 років тому (1878) відкрито школу в с. Озаринці, нині Могилів-Подільського р-ну.

140 років тому (1878) у Хмільнику засновано ткацьку фабрику Гера.

140 років з часу побудови (1878) Свято-Михайлівського храму в с. Лука Немирівського району. Реставрувався в 1990 р. Пам’ятка архітектури місцевого значення.

140 років тому народився Сава Романович Христич (1878, с. Ободівка Тростянец. р-ну – 1929, м. Умань Черкас. обл.), український художник. Свого часу працював у Бершадському музеї імені професора Антоновича. До 110-ї річниці від дня народження Т. Г. Шевченка створив мармурове погруддя Кобзаря і подарував його рідному селу. Пам’ятник був встановлений з урочистостями в центрі Ободівки в парку, щойно висадженому школярами. Сава Романович створив ще кілька скульптур Т. Г. Шевченка.

135 років від дня народження Аврахама Висоцького (1883, с. Жорнище, нині Іллінец. р-ну), єврейського прозаїка. Закінчив Немирівську гімназію.

135 років тому народився Порфирій Тарасович Деркач (1883, с. Михайлівка Бершад. р-ну – квітень 1955, там само), учасник російсько-японської війни (1904–1905 рр.), герой Цусімської битви (травень 1905 р.), кавалер Георгіївського Хреcта. Служив на броненосці «Наварин», команда якого налічувала 700 чол. Наш земляк був одним із трьох, які залишилися в живих після розгрому корабля. Врятованих моряків відправили в Росію.

135 років тому (1883) введена в експлуатацію залізнична гілка Козятин – Погребище – Умань.

130 років тому (1888) збудовано православний храм Воздвиження Хреста Господнього у с. Шипинки Барського р-ну.

130 років від дня народження Івана Тарасовича Гончара (1888, с. Крищинці, нині Тульчин. р-ну – 1944, там само), гончаря, заслуженого майстра народної творчості УРСР (1936), основоположника української народної станкової керамічної скульптури малих форм. Створив численні композиції на основі традиційної іграшки та обрядового фігурного посуду.

130 років з часу заснування (1888) Уладово-Люлинецької селекційної станції (з 1929 р. – дослідна) (Калинівського р-ну).

130 років з часу відкриття (1888) церковно-приходських шкіл у селах Лозова, Вугли Хмільницького р-ну.

125 років від дня народження Матвія Лукича Довгополюка (псевд. – Толь Хуртовина; 1893, м. Погребище, нині Вінниц. обл. – 28.02.1944, табір для ув’язнених поблизу м. Рибінськ Ярослав. обл., РФ), українського письменника, педагога. Разом із Б. Антоненком-Давидовичем та І. Багряним створили філію літературної організації «Плуг». Був її головою, видавав педагогічний художній журнал «Трудова освіта».

125 років тому (1893) побудовано вузькоколійну залізницю Немирів – Вінниця.

125 років тому (1893) відкрито школу грамоти для дівчаток у с. Качанівка Хмільницького р-ну.

120 років тому (1898) засновано школу в с. Чуків Немирівського р-ну.

120 років відтоді (1898), як Д. К. Заболотний організував при Петербурзькому жіночому медичному інституті першу в

Росії самостійну кафедру медичної бактеріології, яку очолював майже 30 років.

120 років тому (1898) розпочав роботу Юзефо-Миколаївський цукровий завод, нині Відкрите акціонерне товариство «Цукровий завод Юзефо-Миколаївський». Розташований в с. Михайлин Козятинського р-ну.

120 років тому (1898) засновано Кирнасівський цукровий завод, нині ТОВ «Кирнасівкацукор» (Тульчинський р-н).

120 років тому (1898) Подільський губернський статистичний комітет видав книгу В. К. Гульдмана «Поместное землевладение в Подольской губернии: настол. справоч. кн. для гг. землевладельцев и арендаторов» (Каменец-Подольск, 1898). Зберігається в Харківській ОУНБ.

120 років з часу заснування (1898) Гайсинського (міського) споживчого товариства, першого товариства споживачів на Поділлі.

120 років відтоді (1898), як розпочато розробку та використання джерел мінеральної води «Регіна» поблизу смт Муровані Курилівці.

120 років тому (1898) в Мурованих Курилівцях було відкрито церковно-приходську школу грамоти для дівчаток. Тепер це – Середня загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 2 смт Муровані Курилівці.

115 років тому (восени 1903) в Немирові відбувся перший страйк робітників. Крім економічних вимог, страйкарі вимагали 8-годинного робочого дня й освіти для дітей.

115 років тому в (1903) м. Жмеринка за схемою підполковника А. Ф. Турчановича, командира 12 піхотного полку з господарської частини, виготовили першу в Російській імперії солдатську «кухню – пекарню – кип’ятильню». Винахідник отримав патент на привілей Міністерства промисловості Росії.

110 років тому народився Вацлав Клюс (1908, с. Козинці, нині Липовец. р-ну – 10.10.1937 (розстріляний), м. Київ), український і польський театральний актор. Жертва сталінського терору.

110 років з часу відкриття (1908) земської лікарні, яка обслуговувала населення Козятинського району, тепер це – Козятинська центральна районна лікарня.

110 років тому (1908) було засноване Волосько-Махаринецьке кредитне товариство під головуванням Олександра Давидовича Черненка (30.08.1864–10.04.1921) – одного із фундаторів кооперативного руху України.

110 років тому народився Антон Миколайович Гончарук (1908–1992, похов. у с. Копайгород Бар. р-ну), новатор сільсько-господарського виробництва, голова колгоспу ім. Леніна с. Михайлівка Шаргородського р-ну (1945–1959), Герой Соціалістичної Праці (1948).

110 років тому (1908) вийшла з друку книга Широцького К. «Подольские «колядки» и «щедривки» : Их историческое развитие и смысл» (Каменец-Подольск, 1908).

105 років тому (1913) в м. Вінниця відкрито трамвайний рух.

105 років (1913) з часу заснування бібліотеки Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського, тоді Вінницького учительського інституту.

105 років (1913) з часу відкриття бібліотеки у м. Вінниця, нині це бібліотека-філія № 1 КЗ ВМЦБС.

100 років від дня народження Марії Тимофіївни Федорчук (1918, с. Івашківці Шаргород. р-ну – 1981, там само), Героя Соціалістичної Праці (1947). Удостоєна звання за високі врожаї зернових, круп’яних культур, буряків.

100 років тому (1918) було засновано наукову бібліотеку Вінницького обласного краєзнавчого музею.

100 років тому (1918) у м. Калинівка відкрито загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів № 3.

95 років тому (1923) була заснована Мурованокуриловецька центральна районна лікарня.

95 років тому (1923) була заснована Іллінецька районна бібліотека, з 2017 р. – Іллінецька міська мультимедійна бібліотека.

95 років (1923) з часу заснування Крижопільської райспоживспілки.

95 років тому (1923) став до ладу Турбівський каоліновий завод, нині ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» (Липовец. р-н).

90 років (1928) з часу створення державного підприємства «Іллінецьке лісове господарство» (ДП «Іллінецький лісгосп»).

90 років тому (початок 1928 р.) в Шаргороді відкрилася міжрайонна сільськогосподарська виставка, в якій взяли участь 9 колгоспів, 3 кооперативні об’єднання, 3 радгоспи і 97 індивідуальних господарств. Відвідали її понад 4 тис. чоловік.

90 років тому (1928) в Шаргороді відкрили сільськогосподарський технікум, який готував агрономів і рільників.

90 років (1928) з часу побудови маслозаводу в м. Хмільник, нині ВАТ «Хмільницький завод сухого знежиреного молока».

90 років (1928) з часу відкриття загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів в с. Тростянець Тиврівського р-ну.

90 років тому (1928) засновано Літинську, Вінницьку районні бібліотеки.

90 років тому (1928) в м. Тульчин була заснована початкова школа, нині Навчально-виховний комплекс загальноосвітня школа І–ІІІ ст. № 3 – гімназія імені О. С. Пушкіна.

85 років тому (1933) відкрито Вінницький обласний театр опери та балету. Культурно-освітня установа заснована на базі 3-ї

пересувної опери. 1940 театр реорганізовано. На його базі створено Вінницький український музично-драматичний театр і Донецький театр опери та балету.

85 років тому (1933) став до ладу Вінницький хлібозавод № 1. Нині Вінницький хлібозавод № 1 «Вінницяхліб» входить до складу Концерну «Хлібпром».

85 років (весна, 1933) з часу відкриття Обласної науково-медичної бібліотеки, нині Вінницька обласна наукова медична бібліотека.

80 років відтоді (1938), як за рішенням уряду України м. Хмільник оголошено курортною зоною.

80 років (1938) з часу відкриття закладів: «Середня загальноосвітня школа І–ІІІ ст. № 22 м. Вінниці», «Середня загальноосвітня школа І–ІІІ ст. № 32 м. Вінниці», «Середня загальноосвітня школа І–ІІІ ст. № 1 смт Літин», Немирівський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І–ІІІ ст. № 1 ім. М. Д. Леонтовича – гімназія».

80 років тому (1938) було засновано Погребищенську районну бібліотеку для дітей та Шаргородську районну бібліотеку.

75 років тому (1943) засновано Вінницький 45-й експериментальний механічний завод, нині ДП «45-й експериментальний механічний завод». Входить до складу державного концерну «Укроборонпром», здійснює ремонт, розробку, виготовлення воєнної техніки для ЗСУ в зоні АТО.

70 років (1948) з часу відкриття закладу «Середня загальноосвітня школа І–ІІІ ст. № 24 м. Вінниці».

70 років тому (1948) у с. Дашківці Літинського р-ну був побудований храм апостола і євангеліста Іоанна Богослова.

70 років тому (16 лют. і 30 квіт. 1948 р.) Указами Президії Верховної Ради СРСР 24 передовикам сільського господарства

Шаргородського і Джуринського районів було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

70 років тому (1948) було відкрито Ямпільську районну бібліотеку для дітей.

70 років тому (1948) став до ладу Вінницький електроремонтний завод, згодом мав назву електротехнічний, тепер ВАТ «Вінницький електротехнічний завод», основна економічна діяльність якого – здавання в оренду власного нерухомого майна.

65 років тому (1953) у м. Вінниця здано в експлуатацію залізобетонний міст, що з’єднав Замостя з центром.

65 років (1953) з часу заснування Теплицької районної бібліотеки для дітей, Тростянецької районної бібліотеки для дітей.

60 років (1958) з часу створення Вінницького телецентру.

60 років тому (1958) відкрито Будинок культури Калинівського машинобудівного заводу.

60 років тому (1958) став до ладу Калинівський ремонтномеханічний завод.

60 років тому (1958) на Ялтушківській дослідно-селекційній станції було створено перший однонасінний сорт цукрових буряків, який назвали Ялтушківським однонасінним. За вмістом цукру він не поступався кращим сортам багатонасінних буряків, був відносно стійким до хвороб.

60 років (1958) з часу заснування бібліотеки Вінницького училища культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича.

60 років тому (1958) у Тиврівському районі відкрито загальноосвітню школу-інтернат І–ІІІ ступенів (смт Сутиски), загальноосвітню школу І–ІІ ступенів (с. Рогізна).

60 років тому (1958) вийшла з друку книга Дмитра Кетроса (Косаківського Д. О.) «Так творилось українське військо» (Лондон, 1958), де відображені події 1919–1921 рр. на Ямпільщині.

55 років тому (1963) засновано Вінницький ендокринологічний диспансер, створено площу, пізніше названу іменем Ю. Гагаріна.

50 років тому (1968) було відкрито загальноосвітню школу І–ІІ ступенів с. Яришівка Тиврівського р-ну.

50 років тому (1968) у смт Теплик відкрито музичну школу.

50 років тому (1968) з ініціативи Марії Заїки було засновано народний аматорський фольклорно-етнографічний ансамбль «Берегиня» с. Бруслинів Літинського району.

50 років (1968) з часу відкриття Музею історії села Кармалюкового (Жмеринський р-н).

50 років тому (1968) в с. Сподахи Немирівського району було завершено будівництво цегельного заводу.

50 років тому (1968) було введено в дію Тульчинський автовокзал.

50 років тому (1968) вперше відбулося обласне свято танцю «Чарівне Поділля».

45 років (1973) з часу відкриття закладу «Середня загальноосвітня школа І–ІІІ ст. № 33 м. Вінниці».

45 років тому (1973) засновано Калинівський молокозавод, нині компанія «Калинівський молокозавод ЛТД».

40 років (1978) з часу відкриття Тиврівського районного краєзнавчого музею.

40 років тому (1978) у с. Бугаївка Оратівського району засновано народний аматорський фольклорно-етнографічний колектив «Первоцвіт».

40 років з часу відкриття (1978) музичної школи с. Тиманівка Тульчинського району.

40 років тому (1978) було засновано Вінницький міський туристичний клуб «Меркурій».

35 років тому (1983) у Вінницькому ЦПКіВ споруджено літню кіноконцертну залу «Райдуга» (архітектор В. М. Гавриш).

35 років тому (1983) було засновано аматорський фольклорний ансамбль «Берегиня» Бирлівського сільського будинку культури Бершадського р-ну.

30 років тому (1988) було відкрито Мурованокуриловецький районний будинок культури.

30 років тому (1988) було відкрито: Музей академіка Д. К. Заболотного (с. Заболотне Крижопільського р-ну); Музей гончарного мистецтва (Музей-садиба братів Герасименків) (с. Новоселівка Гайсинського р-ну).

30 років (1988) з часу відкриття закладу «Середня загальноосвітня школа І–ІІІ ст. № 16 м. Вінниця».

30 років тому (1988) підписано протокол про дружбу і співробітництво між містами Вінниця і Пітерборо (Велика Британія).

30 років тому (1988) відкрито Шаргородський музей образотворчого мистецтва. До його складу долучилася Спілка художників України, яка передала музею понад 120 творів живопису, графіки, скульптури та декоративно-ужиткового мистецтва.

30 років тому (1988) засновано народний аматорський фольклорний ансамбль «Кумасеньки» Калинівського районного будинку культури.

25 років тому (1993) у м. Могилів-Подільський започатковано проведення Всеукраїнського свята народного мистецтва «Українська витинанка» з періодичністю раз на три роки.

25 років тому (1993) у південно-західній частині м. Вінниця, район Сабарова, на високому правому березі р. Вишенька, на місці її впадіння в Південний Буг вінницький учений М. В. Потупчик відкрив поселення доби бронзи (кінець 2 тис. до н. е.).

25 років тому (1993) у м. Вінниця було відкрито перший ліцей на базі загальноосвітньої школи № 7. Тепер це – Комунальний заклад «Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І–ІІ ступенів-ліцей № 7 Вінницької міської ради».

25 років (1993) з часу відкриття закладів: «Вінницький технічний ліцей» та «Приватна середня загальноосвітня школа І–ІІІ ст. Яд веєзер».

25 років тому (1993) створено рок-гурт «Декорум» Калинівського районного будинку культури.

25 років тому (1993) в Оратівському будинку культури було засновано дитячий хореографічний колектив «Веселкова мрія».

25 років тому (1993) створено народний аматорський духовий оркестр Теплицького РБК.

25 років (1993) з часу створення зразкового аматорського дитячого колективу естрадно-спортивного танцю «Посмішка» Гайсинського РБК.

25 років тому (1993) на базі Будинку культури с. Підвисоке Оратівського р-ну була створена народна аматорська студія флористики «Чарівниця».

20 років тому (1998) розпочав свою роботу Музей історії міста Козятин.

20 років тому (1998) засновано Вінницький обласний естрадно-духовий оркестр «Подоляни». Засновник і перший його керівник Л. В. Лозинський.

20 років тому (1998) у м. Вінниця побудовано храм святого великомученика і цілителя Пантелеймона; храм святих Косьми і Даміана; у с. Глинськ Калинівського р-ну – Свято-Успенський храм; у с. Писарівка Калинівського р-ну – Свято-Покровський храм; у с. Суворівське Тульчинського р-ну – Свято-Покровський храм.

20 років тому (1998) у м. Тульчин було започатковано проведення районного конкурсу дитячої творчості «Дударик».

В’ячеслав Федорович Коренєв

До 150-річчя від дня народження художника, педагога, одного із засновників

Вінницького обласного краєзнавчого музею

(1868 – після 1920 р.)

Час летить надзвичайно швидко. Чи багато вінничан знає про видатного художника, громадського діяча, талановитого педагога В’ячеслава Федоровича Коренєва? Одесит, але більшу частину свого життя він віддав нашому місту – Вінниці. А результат? Танув у вічність і все? Хоча в нашому музеї є два його блискуче виконаних портрети – пензля Абрама Маневича в модерно-імпресіоністичному стилі та пензля Євгена Буковецького в класичному, реалістичному стилі. Красивий, вольовий, інтелігент, передова людина свого часу.

Він народився у 1868 році в Одесі. І після Одеського художнього училища закінчив Петербурзьку академію мистецтв. З 1896 року переселяється до Вінниці і працює викладачем малювання в реальному училищі. За всі роки діяльності Коренєва його авторитет у місті був настільки високий, що він користувався прихильністю у всіх верств вінницької громади.

Скористаємось спогадами очевидця – Г. В. Брілінга. У 1901 році В. Ф. Коренєва як викладача мистецтва за виявлену виняткову старанність нагороджують «наймилістивішою нагородою» – орденом, в 1903 році за самовіддану працю В. Ф. Коренєв нагороджений орденом святого Станіслава ІІІ ступеня, а в 1906-му – орденом святої Анни ІІІ ступеня.

Збереглися теплі спогади про діяльність В. Ф. Коренєва-педагога. У пам’яті учнів він залишився струнким, завжди підтягнутим, таким, що нічого не вмів робити поволі, – він не йшов, а «мчав» з учительської, так само швидко «влітав» до класу, швидко робив перекличку і починав приймати роботи або виправляти їх. Предмет малювання в училищі вважався другорядним. Але саме Коренєв зумів привернути до нього загальну увагу через професійну організацію занять. Додатково в 1907 році створив художню студію, яка базувалась на глибокій педагогічній науці.

Залишились відомості про його методику викладання. Коренєв накреслив велику програму і провадив її з величезною енергією і захопленням. У першому класі він навчав лише графіки – малювання прямих ліній, кіл, овалів, поділу на коло, малювання різних геометричних фігур, візерунків. Починаючи з другого класу, діти навчалися в спеціальному класі – в добре обладнаній величезній залі, оснащеній шторами на кронштейнах, які, обертаючись, давали можливість створити будь-яке освітлення моделі. Моделі були найрізноманітнішими – посуд: миски, глечики, чашки з малюнками різних кольорів; гіпсові орнаменти, барельєфи, опудала птахів, клаптики кольорової тканини, побутові предмети, зліпки рук, ніг, квіти, овочі.

В. Ф. Коренєв умів звернути увагу учнів на найголовніше – на весь процес створення малюнка, на всю послідовність робіт, на правильну оцінку розмірів, на вибір найкращого положення.

Перший рік його учні малювали на задану тему, потім вибирали тему самостійно. Вони не обмежувались у питаннях композиції, освітлення. Крім класних малюнків, обов’язковими були і домашні, де учням теж надавалась можливість вибору техніки, жанру. Малювали не лише олівцем та аквареллю, але й олією.

«Як навчав? Давав лише контур, тільки намічав тіні, але все це було так добре продумано, так цікаво показати, як виникає малюнок, як наносяться лінії. Це був початок справжньої систематичної школи малої академії», – писав Г. В. Брилінг.

Коренєв умів виявити і цінувати в окремих учнях справжнє художнє бачення, вмів також навчити не дуже здібних елементарного малювання, змальовувати, а головне, – вмів прищепити любов до свого предмета.

Він відшукував здібних і спрямовував їхню роботу. Його принцип – від кожного по силах, по таланту, але не нижче певної норми. Коренєв всіляко заохочував дітей. Видавав винагороди – книги, альбоми з мистецтва від себе особисто, часто влаштовував виставки кращих учнівських робіт. Його вихованці писали декорації для учнівських вечорів та вистав.

Учні В. Ф. Коренєва, Хімоні і Розенблат, стали карикатуристами. Розенблат працював у центральних газетах під псевдонімом «Розе». В образотворчому мистецтві працювали також Цехомський і Левицький.

Щодо постановки малювання Вінницьке реальне училище займало одне з перших місць. І коли у 1913 році у Києві була організована Всеросійська виставка, присвячена життю середніх навчальних закладів, Вінницьке реальне училище за організацію малювання отримало Велику золоту медаль.

Щодо художньої спадщини В. Ф. Коренєва, то більшу її частину складають етюди, написані приватно в 1890–1910 рр., коли його мистецтво здобуло можливість для вільного розвитку.

Мотиви його пейзажів (рання весна або літо) говорять про те, що писав він в основному тоді, коли звільнявся від педагогічної роботи. Коренєв нічого не любив упівсили, і тому потім, коли громадська діяльність стала забирати у нього більше часу, він уже майже не писав.

У Вінницькому обласному художньому музеї зберігається понад 50 етюдів Коренєва. Два з них – акварелі, останні – невеликі за розміром етюди олією.

В. Ф. Коренєв, як один з визначних українських пейзажистів, представляє для нас період, коли в українському пейзажі все більш помітним стає прагнення працювати на пленері, передавати яскраве сонце не завченими академічними засобами, а виходячи з власного безпосереднього враження і відчуття. Вони намагались якомога правдивіше і точніше передати натуру і разом з тим утвердити своє бачення світу. Багато в цих пошуках їм сприяли досягнення французьких імпресіоністів.

В. Ф. Коренєв вважав себе мариністом.

Художник ніколи не захоплювався епічною широтою рідної природи. Його етюди мають камерний характер. Він розкриває красу і колоритне багатобарв’я ніби випадково побачених куточків. У нього часто трапляються зображення церков, монастирів і моря. Мотивами його пейзажів слугували прості види, які він постійно спостерігав у житті і котрі приваблювали його своєю буденністю.

Зберігаючи лаконічність сюжету й широкоетюдну манеру письма, В. Ф. Коренєв наділяв пейзажі відчуттям життя. Він навіть пробував писати окремими мазками, щоб передати рух світла. У багатьох роботах відчувається вільне володіння системою пленерного живопису.

Найбільша робота «Пейзаж» (1910) зображує один з видів околиці м. Вінниці. Надзвичайна простота мотиву – в невеликій річці (вона подана по діагоналі полотна) відбивається світле небо, чергуються ділянки затіненої і освітленої призахідним сонцем, чітко позначений горизонт. У цьому творі, що зображує кінець пекучого літнього дня, фарби приваблюють напруженістю кольору, звучністю поєднань. Художник пише широко, впевнено, більш узагальнено і лаконічно, ніж в етюдах.

У процесі подальших пошуків живопис його етюдів стає складнішим, художнику відкривається шлях до більш тонкого кольору.

У багатьох роботах цього часу, представлених на пересувні виставки, виявився втрачений той глибокий соціальний пафос у відображенні життя, який завжди був властивий роботам попередніх десятиліть. Мистецтво В’ячеслава Коренєва в якійсь мірі відтворює це явище.

Діяльність Коренєва багатогранна. Він був організатором першого у Вінниці споживчого товариства, знайшовши для цього кошти і залучивши потрібних людей. Товариство мало свій будинок, і Коренєв був незмінним головою правління.

Учнівський яхт-клуб, кегельбан у садку училища, приватна ковзанка, організація влітку школи плавання на р. Буг – усе це було задумано Коренєвим ще влітку 1904 року.

Відкриття в 1910 році гуртка «Спорт», керівником якого став Коренєв, організація при ньому учнівського яхт-клубу – це неординарна на той час подія. Кожну осінь гурток організовував змагання з плавання та веслування. Відбувались велогонки та змагання для малих дітей.

Але навіть напружена педагогічна робота і спорт не могли задовольнити таку діяльну натуру. Коренєв створює добровільну аматорську пожежну команду і виявляє велику активність на пожежі на «Єрусалимці».

Коли почалась війна 1914–1918 рр., Коренєв увійшов до складу комітету Червоного Хреста і був його секретарем.

У цей час він приступає до організації музею війни 1914–1918 рр., створює виставку «Художники – воїнам», організовує відправку на фронт подарунків воїнам, а потім у травні 1915 року іде на фронт у розпорядження органів Червоного Хреста.

У цей період Коренєв бере на свій рахунок (на весь час війни) одне ліжко в госпіталі, тобто повністю оплачує його утримання.

Про особисте життя В. Ф. Коренєва відомо небагато. Жили Коренєви до 1916 року по вулиці Пушкінській і займали нижній поверх великого будинку № 19.

Дружина – Єлизавета Павлівна – була талановитим педагогом і приблизно до 1905–1906 рр. мала свою приватну школу.

У 1916 році Коренєви переїхали з вул. Петра Великого (тепер Грушевського) і зайняли другий поверх відбудованого будинку Віленського (№ 24).

В. Ф. Коренєв мав двох синів: старший Георгій був морським офіцером, молодший Леонід у 1918 році навчався в МВТУ. Політичний образ Коренєва залишився нерозкритим. У 1907–1917 рр. він викладав законодавство у сьомому класі реального училища. Цікава його реакція на революційний рух серед учнів у 1905 році. Він вважав революційно налаштованих учнів такими, що «захворіли психічно», що їх треба лікувати, виправляти, а не виганяти з училища. Вважалось, що він «крайньо правий», ніби мав зв’язки із Союзом російського народу.

В. Ф. Коренєв став першим директором історико-побутового музею, експозиція якого була розміщена в чотирьох кімнатах. Творчість Коренєва визначає рівень художнього життя на Поділлі ХІХ – початку ХХ століть, його громадська діяльність була помітним явищем, а роботи залишаються значними і вартими уваги до нашого часу.

На початку 1920 року Коренєв виїздить за кордон і, як виявилось, назавжди.

І. В. Безбах

 

 

Література

Анохіна, Л. С. З історії освіти у м. Вінниці (II пол. ХIХ – поч. ХХ ст.) / Л. С. Анохіна // Подільська старовина : наук. зб. / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Вінниця, 1998. – С. 91–117. – Зі змісту: [Про вчителя малювання Вінниц. реального училища В. Коренєва]. – С. 97–98.

Брилинг, Г. Коренев Вячеслав Федорович / Г. Брилинг // Історія музею в документах і спогадах : ювіл. вип. з нагоди 80-річчя заснування музею / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Вінниця, 1998. – С. 12–25.

Срібна мить : (поштові листівки та фот. з музейн. колекції) / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Вінниця, 1998. – 47 с. – Зі змісту: [Роль В. Ф. Коренєва в історії м. Вінниця]. – С. 9, 12, 15.

Брилинг, Г. Воспоминания о Вячеславе Кореневе / Г. Брилинг // Вінницький альбом. 1999 : літ.-худож. та іст.-краєзнав. альм. – Вінниця, 2000. – С. 303–312.

Петренко, О. Історію Вінниці творять вінничани : [про худож.-директорів Вінниц. обл. худож. музею, їх творчість та вклад у розбудову музейн. справи у Вінниці, зокрема про В. Коренєва] / Оксана Петренко // Поділ. телеграф. – 2001. – 27 верес. – С. 10 : іл.

Лисий, А. К. Перша ALMA-MATER технічних кадрів у м. Вінниця : [про історію Вінниц. реального училища, в контексті йдеться і про викладача В. Коренєва] / А. К. Лисий // Вісн. ін-ту історії, етнології і права. – 2006. – Вип. 4. – С. 10–13. – Бібліогр. в кінці ст.

Вінниця у спогадах : у 3 т. Т. 1 : ХІХ – поч. ХХ ст. : [збірник]. / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. – 720 с. : іл. – (Серія «Подільська старовина»). – Зі змісту:  [Про В. Ф. Коренєва]. – С. 418, 448, 473–482, 486, 487, 490, 492, 493, 559, 640, 650, 651, 653.

Кароєва, Л. У часі та просторі «Срібної миті» : [історія м. Вінниця за сторінками альм. «Срібна мить»] / Людмила Кароєва, Олександр Філін // Вінницький альбом : літ.-худож. та іст.-краєзнав. альм. / упоряд. В. Б. Петров. – Вінниця, 2016. – Вип. 4. – С. 381–391.

Царенко, С. Зодчий Григорій Артинов, садівник Амадей Фелібер, художник В’ячеслав Коренєв та інші зразкові «генії місць» від вінницьких Кумбар до узбережжя Криму, від Гольшан до Праги / Сергій Царенко // Міста і містечка Поділля від доби Середньовіччя до початку ХХ ст. : матеріали наук. конф. 24–25 верес. 2015 р. / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Вінниця, 2016. – С. 478–485 : фот.


Січень

Білий сніг застилає поля,
Ніжний пух опада на долини,
Задрімала під снігом земля,
Загубились веселі стежини.
І летить, і летить білий сніг,
Мов метелики в танці кружляють.
Вже не видно хатин і доріг,
Бо сніжинки усе покривають.
Заховалось маленьке село,
Лиш дими стелять в небо стежину…
Білим цвітом усе зацвіло,
І цвітінню немає зупину
.

Олеся Клаптюх

1    160 років від дня народження Василя Петровича Кузнєцова (01.01.1858, м. Перм – 1901, м. Вінниця), видатного вітчизняного психіатра, доктора медицини (1888), організатора і першого директора Вінницької окружної лікарні для душевнохворих, тепер Вінницька обласна психоневрологічна лікарня імені академіка О. І. Ющенка. Брав участь у її будівництві (1897–1901). Похований на території лікарні.

105 років тому народився Костянтин Сергійович Гришин (01.01.1913, станція Цимлянська Ростов. обл. – 02.12.1943, м. Тираспіль, Молдова), керівник Жмеринської антифашистської підпільної організації «Радянські патріоти» в період Другої світової війни, редактор газети «Червоний партизан». На вшанування пам’яті героя-підпільника встановлена журналістська премія його імені, яка присуджується щороку на професійне свято – День журналіста. Починаючи з 1970 р. її лауреатами стали понад 100 працівників місцевих ЗМІ. Першими цю відзнаку отримали Денис Левчишин («Вінницька правда») і Дмитро Педорук (обласне радіомовлення).

• 80 років тому народився Анатолій Кузьмович Здоровий (01.01.1938, с. Цапівка (нині у складі смт Вапнярка) Томашпіл. р-ну), кандидат технічних наук, громадський і політичний діяч, учасник національно-визвольного руху 60–70-х рр. ХІХ ст. Був одним із зачинателів демократичних процесів в Україні. 5.04.1973 р. за звинуваченням у «антирадянській агітації і пропаганді» був засуджений до 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму. Брав участь у створенні Товариства української мови, «Меморіалу», Української Гельсінської спілки, Народного руху України, ДемПУ, де обіймав керівні посади.

• 50 років тому (01.01.1968) засновано Калинівську дитячо-юнацьку спортивну школу.

• 25 років тому (01.01.1993) вийшов перший номер відродженого часопису «Вінницька газета».

2   90 років від дня народження Галини Гілярівни Яблонської (Сиденко Галина Юхимівна) (02.01.1928, м. Умань Черкас. обл.), української актриси, народної артистки УРСР (1982). Член Національної спілки театральних діячів України. Довгий час жила в м. Погребище. Дебютувала 1936 р. на сцені Вінницького державного театру в ролі Топсі в п’єсі «Хатина дяді Тома». Виступала в театрах Могилева-Подільського, Вінниці. З 1951 р. працювала в Київському театрі ім. Івана Франка.

3    95 років від дня народження Георгія Васильовича Ляхова (03.01.1923, м. Гайсин (у деяких док. місцем народж. вказується с. Монастирок Немирів. р-ну) – 05.06.1983, м. Чита, РФ), військовика, Героя Радянського Союзу (1943). Відзначився в боях на Чернігівщині при переправі через Дніпро.

• 75 років тому народився Борис Іванович Мокін (03.01.1943, с. Старі Бабани Уман. р-ну Черкас. обл.), доктор технічних наук (1985), професор (1987), академік НАПНУ (1992), заслужений діяч науки і техніки України (1995), заслужений винахідник СРСР (1988), відомий учений у галузі моделювання складних систем, ректор Вінницького національного технічного університету (1989–2010). Народний депутат України 1-го скликання. Член НСЖУ.

• 70 років від дня народження Миколи Кириловича Кучера (03.01.1948, с. Маньківка Бершад. р-ну), фахівця у галузі міцності матеріалів. Кандидат фізико-математичних наук (1977), доктор технічних наук (1999). Від 1975 р. працює в Інституті проблем міцності НАНУ (Київ).

• 70 років тому народилася Олена Іванівна Подоляніна (03.01.1948, с. Станіславчик Жмерин. р-ну), новатор сільськогосподарського виробництва, заслужений працівник сільського господарства України, голова колгоспу ім. Жданова с. Жданове Шаргородського району, а після його реформування в товариство КГСП «Мир» обрана його директором, де працювала до лютого 2003 р. З 2003 р. очолює державне підприємство дослідного господарства «Бохоницьке» Інституту кормів УААН Вінницького району.

4    95 років від дня народження Володимира Миколайовича Гайдукова (04.01.1923, с. Новоживотів Оратів. р-ну – 01.07.2006), Героя Радянського Союзу (1944). Відзначився в боях 27–29 вересня 1943 р. при форсуванні Дніпра в районі с. Пекарі Канівського району Черкаської області.

• 70 років тому народився Анатолій Сидорович Линник (04.01.1948, с. Морозівка Хмільниц. р-ну – 08.05.1996, м. Вінниця), фахівець у галузі будівельної механіки, доктор технічних наук (1993). Від 1976 р. працював у Вінницькому технічному університеті, був деканом будівельного факультету, доцентом кафедри будівельних конструкцій, від 1994 р. – професор кафедри теоретичної та практичної механіки.

5    70 років тому народився В’ячеслав Дмитрович Бондар (05.01.1948, с. Селище Тиврів. р-ну – 09.09.2004, м. Львів), фізик, доктор фізико-математичних наук (2002). Закінчив Львівський університет (1970), де й працював від 1982 р.

• 65 років від дня народження Людмили Мстиславівни Шпильової (05.01.1953, м. Коростишів Житомир. обл.), бібліографа, краєзнавця. Після закінчення Київського державного інституту культури з 1973 р. працювала на посадах бібліографа, зав. відділу краєзнавчої літератури, заст. директора з наукової роботи Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва. Зробила вагомий внесок у вивчення, систематизацію і популяризацію бібліографії Поділля. Учасниця регіональних та міжнародних історико-краєзнавчих конференцій, автор наукових статей та бібліографічних посібників краєзнавчого змісту. Останні роки мешкає за кордоном, працює бібліотекарем Української Вільної Академії наук (м. Нью-Йорк, США).

    День народження Степана Васильовича Руданського (06.01.1834, с. Хомутинці, нині Калинів. р-ну – 03.05.1873, м. Ялта), українського поета-класика, перекладача, фольклориста, громадського діяча. На Вінниччині щорічно проводяться заходи з вшанування пам’яті нашого славетного земляка. Починаючи з 1981 р., на його батьківщині, в с. Хомутинці, проходить щорічне районне свято сатири і гумору. Обласне свято ім. С. Руданського проводиться раз на два роки. Один раз на 5 років у м. Калинівка проходить Всеукраїнське літературно-мистецьке свято ім. С. Руданського. 1994 року засновано Всеукраїнську літературну премію його імені. З ініціативи відомого гумориста-сатирика А. Гарматюка в березні 1998 р. створено громадське творче об’єднання – Вінницький курінь гумористів ім. С. Руданського.

80 років від дня народження Василя Семеновича Стуса (06.01.1938, с. Рахнівка Гайсин. р-ну – 04.09.1985, с. Кучино Чуховського р-ну Перм. обл., РФ, перепохов. 19.11.1989 у Києві), українського поета, прозаїка, критика та літературознавця, перекладача, правозахисника, лауреата Державної премії України ім. Тараса Шевченка (1991, посмертно), Героя України (2005, посмертно). Твори Стуса введено до шкільної програми української літератури. У с. Рахнівка відкрито меморіальну дошку і пам’ятник. Щорічно, починаючи з 1989 р., на Вінниччині у січні проходять Стусівські читання. 2018 р. відбудуться уже 30-ті Стусівські читання. На початку вересня відбувається вшанування В. Стуса біля пам’ятника, встановленого на майдані його імені (2002, Вінниця). У 2012 р. літературно-мистецьке об’єднання ім. В. Стуса, Конгрес української інтелігенції Вінниччини, Всеукраїнське товариство приятелів лужицько-сербської культури та редакція журналу «Собор» заснували премію імені Василя Стуса «Патріот України». Його ім’я присвоєно Донецькому національному університету, який у зв’язку з подіями російсько-української війни на Сході України нині працює у м. Вінниця (див. розширену довідку в кінці місяця).

7     225 років від дня народження Сильвестра Венжика Ґрози (07.01.1793, смт Меджибіж, тепер Летичів. р-ну Хмельниц. обл. – 04.08.1849, с. Безіменне, нині Козятин. р-ну, похов. у с. Махнівка Козятин. р-ну), польського письменника, публіциста, літератора, представника «української школи» в польській літературі.

• 70 років тому народився Валерій Пилипович Рекрут (07.01.1948, м. Баку, Азербайджан. РСР), кооператор, педагог, кандидат історичних наук (2009), почесний краєзнавець України. Трудову діяльність розпочав на Гайсинщині. Досліджує кооперативний рух на Поділлі, творчий здобуток його діячів.

8    130 років тому народився Гнат Петрович Юра (08.01.1888, с. Підлісне Кіровоград. обл. – 18.01.1966, м. Київ), український актор і режисер, народний артист України (1940), лауреат Державної премії СРСР 1949 та 1951 рр. Один із засновників і художній керівник створеного у Вінниці Нового українського драматичного театру ім. І. Франка (1920), з 1926 р. – Київський український драматичний театр ім. І. Франка, який очолював до 1961 р. (з 1954 р. – разом з М. Крушельницьким).

• 75 років від дня народження Георгія Федоровича Пилипенка (08.01.1943, м. Вінниця), живописця, члена Національної спілки художників України (1994). Працює в галузі станкового живопису, графіки. Основні твори: «Вітряний день», «Кінець літа», «Вінницькі простори», «Тривожний день», «Спека».

9    80 років від дня народження Олександра Дмитровича Воронюка (09.01.1938, с. Ялтушків Бар. р-ну – 04.12.2008, м. Вінниця), журналіста, краєзнавця. Працював у редакції Вінницького обласного радіо (1960–1972), власкором Українського радіо по Вінницькій області (1972–1974), завідувачем кореспондентського пункту Укртелерадіо (1974–1986), а також у вінницьких регіональних ЗМІ. Автор численних публікацій про Героїв Радянського Союзу – уродженців Вінницької області. Член НСЖУ.

10     65 років від дня народження Тамари Сергіївни Рафаловської (10.01.1953, с. Китайгород Іллінец. р-ну), майстрині флористики. Цим видом мистецтва займається з 1997 р. Учасниця міських та обласних виставок. Роботи розміщені в приватних колекціях в Україні та за кордоном.

• 55 років тому народилася Марина Олександрівна Верхова (10.01.1963, м. Вінниця), відома писанкарка, член Національної спілки майстрів народного мистецтва. Викладач образотворчого мистецтва та художньої культури Вінницької ЗОШ № 11. Учасниця багатьох всеукраїнських та міжнародних виставок і пленерів. Роботи розміщені в музеях і приватних збірках в Україні та за кордоном.

13    80 років тому народився Василь Гаврилович Андрійчук (13.01.1938, с. Слобода-Шаргородська Шаргород. р-ну), вчений, економіст-аграрник, доктор економічних наук (1988), професор (1990), академік НААНУ (2007), заслужений діяч науки і техніки України, відмінник освіти України. Науково-педагогічна діяльність В. Г. Андрійчука з 1969 р. і до сьогодні пов’язана з Київським національним університетом ім. В. Гетьмана.

14    100 років від дня народження Михайла Григоровича Маслюка (14.01.1918, с. Рижавка, тепер Жмерин. р-ну – 29.10.1995, м. Жмеринка), заслуженого майстра народної творчості УРСР (1966), видатного мікромініатюриста, музиканта, фотографа, механіка, лірика і поета. Творча діяльність М. Г. Маслюка здобула світове визнання. Вироби нашого земляка демонструвалися в найбільших музеях 23 міст колишнього Союзу, на ВДНГ. Рідкісні речі чарували жителів Болгарії, Індії, Польщі, Чехословаччини, Японії.

• 95 років від дня народження Василя Даниловича Білика (14.01.1923, с. Вапнярка, нині смт Томашпіл. р-ну – 12.02.2006, м. Вінниця), лікаря-невролога, доктора медичних наук (1973), професора (1973). Закінчив Вінницький медичний інститут у 1950 р., з яким надалі пов’язав свою трудову діяльність. Лауреат Державної премії УРСР (1983) у галузі науки і техніки за відновлення музею-садиби М. І. Пирогова. Почесний громадянин м. Вінниця (1998).

• 95 років тому (14.01.1923) було відкрито Гніванський рафінадний завод (Тиврівський р-н).

15    180 років з часу заснування (15.01.1838) першої газети Поділля «Подольские губернские ведомости», яка була започаткована згідно з царським наказом про видання у 38 губерніях Російської імперії офіційних газет із повідомленнями державної і місцевої влади, а також розвідками з історії та етнографії краю. Газета видавалася російською мовою, на початку вміщувались окремі публікації польською та французькою мовами. З 1918 р. – виходила українською. Друк здійснювався у Кам’янці-Подільському (1915–1916 рр. – у Вінниці). Виходила до 1919 р. Окремі номери часопису за 1918 р. зберігаються у фонді Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва.

• 80 років від дня народження Валерія Миколайовича Казакова (15.01.1938, м. Бєлиничі Могильов. обл., Білорусь), фізіолога, доктора медичних наук (1971), професора (1973), заслуженого діяча науки і техніки України (1991), академіка Нью-Йоркської академії наук (1993), академіка Академії наук Вищої школи України (1995), академіка Національної академії медичних наук України (2000), Героя України (2008). Закінчив Вінницький медичний інститут (1961) та аспірантуру (1966). Упродовж 1966–1970 рр. працював асистентом, а потім доцентом кафедри фізіології Вінницького медичного інституту.

16    100 років тому народився Іван Григорович Павлов (16.01.1918, с. Оші Шереметів. р-ну Татар. АРСР – 18?.01.2016, м. Вінниця), учасник Другої світової війни. Воював під Хмельницьким, Тернополем, Хмільником. 18 липня 1941 р. в бою під Вінницею І. Г. Павлову довелось взяти на себе командування батальйоном, а згодом і полком, рештки якого вивів із оточення. Був важко поранений та контужений. Втік з концтабору. Згодом став учасником підпільно-партизанського руху. По війні працював у народному господарстві Вінниччини, брав активну участь у патріотичному вихованні молодого покоління вінничан. Почесний громадянин м. Вінниця (1994).

18   100 років від дня народження Івана Івановича Ковальчука (18.01.1918, с. Павлівка Калинів. р-ну. – 16.11.2001, м. Вінниця), військовика, Героя Радянського Союзу (1945). До вересня 1944 р. здійснив 285 бойових вильотів на розвідку та штурмування живої сили і бойової техніки противника. По війні мешкав і працював у Вінниці.

• 65 років від дня народження Івана Володимировича Коваля (18.01.1953, с. Яструбинці Іллінец. р-ну – 25.08.1990, загинув в автокатастрофі), письменника, громадського діяча. Працював у Стрижавській виправній колонії, де в той час відбував покарання кінорежисер С. Параджанов. І. В. Коваль таємно виносив на волю листи Параджанова до друзів. Наш земляк – автор збірки повістей та оповідань «Цвіт пахне небом» (1988), багатьох публікацій у періодиці. Залишилася в рукопису повість «Сабарівка». Член НСПУ (посмертно).

20    40 років від дня народження Володимира Борисовича Гройсмана (20.01.1978, м. Вінниця). Вінницький міський голова 2006–2014 рр. На Урядовому порталі (http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=248981615&cat_id=247077361) така інформація:

Володимир Гройсман здобував освіту у таких вищих навчальних закладах:

у 1995–1999 роках – Вінницькому інституті регіональної економіки та управління, здобув кваліфікацію юриста за спеціальністю «правознавство» (освітньо-кваліфікаційний рівень – молодший спеціаліст);

у 2000–2002 роках – Міжрегіональній академії управління персоналом, здобув кваліфікацію бакалавра права за напрямом підготовки «право»;

у 2002–2003 роках – Міжрегіональній академії управління персоналом, здобув кваліфікацію юриста за спеціальністю «правознавство» (освітньо-кваліфікаційний рівень – спеціаліст);

у 2007–2010 роках – Національній академії державного управління при Президентові України, здобув кваліфікацію магістра управління суспільним розвитком за спеціальністю «управління суспільним розвитком».

1994–2005 роки – працював на керівних посадах у комерційних структурах.

У 2002 р. обраний депутатом Вінницької міської ради. Працював заступником голови постійної депутатської комісії міської ради з питань прав людини, законності, депутатської діяльності та етики.

У листопаді 2005 р. обраний секретарем Вінницької міської ради, працював в. о. Вінницького міського голови.

У 2006 році у віці 28 років був обраний міським головою Вінниці, ставши наймолодшим міським головою обласного центру України. У 2010 році переобраний Вінницьким міським головою на другий термін, здобувши підтримку 77,81 % виборців. Віце-президент Асоціації міст України та громад з питань житлово-комунального господарства.

З 27 лютого 2014 року – Віце-прем’єр-міністр України – Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

З 27 листопада 2014 року працював Головою Верховної Ради України.

З 14 квітня 2016 року – Прем’єр-міністр України.

Нагороджений орденами «За заслуги» ІІ та ІІІ ст., Кавалерським хрестом Ордена заслуг Республіки Польща.

Одружений. Виховує двох доньок і сина.

21   105 років тому народився Володимир Антонович Гнатовський (21.01.1913, с. Кальник, Іллінец. р-ну – 08.09.1977, м. Київ), перекладач, літературний критик. Працював у часописі «Литературная газета» (Москва), журналі «Дніпро», газеті «Друг читача». Перекладав з російської, узбецької. Автор літературно-критичних статей про творчість П. Ніщинського, А. Свидницького, Олекси Десняка, А. Барбюса тощо. Член СПУ (1955).

• 75 років тому народився Іван Захарович Кірімов (21.01.1943, с. Рижавка Жмерин. р-ну), педагог, політик, журналіст, письменник, перекладач. Заслужений журналіст України (1997). Володіє багатьма іноземними мовами. Автор низки поетичних збірок, есе. Народний депутат України двох скликань.

23    130 років від дня народження Всеволода Дем’яновича Богатського (23.01.1888, с. Кам’янка Ольгопіл. повіту Поділ. губернії – 19.12.1950, м. Одеса), хіміка-органіка, професора (1933), кандидата хімічних наук (1935). Закінчив Новоросійський університет в Одесі, з якою надалі пов’язав своє життя і науково-викладацьку діяльність.

24    70 років тому народився Валерій Вікторович Лиман (24.01.1948, с. Ковалівка Немирів. р-ну), актор, режисер, заслужений діяч мистецтв України (1998). Закінчив Київський інститут театрального мистецтва (1970). Творчий шлях починав актором. Від 1975 р. – режисер Національної телекомпанії України (Київ). Створив цілу низку документальних кінофільмів, присвячених різним аспектам аварії на Чорнобильській АЕС. Лауреат міжнародних телефестивалів у Білорусі, Іспанії, Угорщині, РФ. Член Національної спілки кінематографістів України (1997).

25    70 років тому народився Микола Григорович Вороліс (25.01.1948, с. Вернянка Липовец. р-ну), педагог, історик, краєзнавець. Сфера краєзнавчих інтересів – розвиток освіти на Поділлі в другій половині ХІХ – на поч. ХХ ст.

26    120 років тому народився Юрій Юрійович Горліс-Горський (справж. – Городянин-Лісовський) (26.01.1898, с. Демидівка, нині Решетилів. р-ну Полтав. обл. (за іншими даними – Полтава) – після 27.09.1946, Аугсбург, Німеччина), громадсько-політичний діяч, письменник. Учасник Першої світової війни, визвольних змагань 1917–1921 рр. Брав участь у повстанському русі на Черкащині, зокрема перебував у лавах повстанських загонів Холодного Яру. Від 1922 р. був шкільним інспектором в одному з прикордонних міст на Поділлі. Підпільну роботу –під псевдонімом «Горський» – провадив спочатку в Києві, а потім на Поділлі.

• 90 років тому народився Іван Федорович Бурлака (26.01.1928, с. Вонячин, нині с. Городище Літин. р-ну), природоохоронець, краєзнавець, громадсько-політичний діяч. Першим у 1991 р. у Літині підняв жовто-блакитний прапор за незалежність України. Почесний голова Літинської районної організації НРУ.

27    65 років тому народився Валерій Ананійович Бевз (27.01.1953, с. Козинці Липовец. р-ну), генерал-лейтенант, політичний діяч, народний депутат України 6-го скликання (2007). Свого часу обіймав керівні посади в органах УМВС Вінницької області, Вінницькій облдержадміністрації.

28    430 років тому (28.01.1588) король Речі Посполитої Сигизмунд ІІІ надав містечку Шаргород магдебурзьке право.

30    100 років тому (30.01.1918) у м. Вінниця було проголошено радянську владу.

31    95 років тому (31.01.1923) постановою ВУЦВК було покладено початок адміністративно-територіальній реформі на Поділлі. За цією постановою зменшувалася кількість адміністративних одиниць шляхом укрупнення волостей і повітів.

Василь Стус: право бути собою

До 80-річчя від дня народження

(06.01.1938–04.09.1985)

Стус Василь Семенович (псевдоніми – Б. Дорош, В. Петрик; 1938–1985), український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, правозахисник, Герой України (2005). Народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині в родині Їлини (у дівоцтві – Сіньківська) та Семена Стусів, пошлюблених 1920 року. Дитинство і юність Василя Стуса пройшли на Донеччині в місті Сталіно (Донецьк), де і впродовж 1954–1959 рр. здобував філологічну освіту в Сталінському державному педагогічному інституті. Інститутське навчання, водночас інтелектуально насичене і суперечливе, подарувало наполегливому парубкові дружні знайомства як з істинними вчителями, серед яких – викладачі Костянтин Тесленко, Тимофій Духовний, так і зі справжніми товаришами: однокурсники Володимир Міщенко, Анатолій Лазоренко, Борис Дорошенко.

Дружнє товариство характеризувало Василя Стуса як людину завзяту щодо ставлення до студентської праці, національно свідомо сформовану, по-справжньому вольову. «Талісман» курсу з профілем Бетговена [1, с. 245], який завжди складав іспити першим і на «відмінно», що слугувало гарним знаком для п’ятдесяти однокурсників, вражав неймовірною здатністю до самоорганізації, прагненням досягати освітніх висот, крім того, що захоплювало однолітків, – лідер за натурою, бо ж недарма – капітан інститутської збірної з футболу. «Василь і зовні вирізнявся з-поміж інших, – згадує Володимир Міщенко, – високий, худорлявий, з добрим, хоча іноді й пронизливим, поглядом, із вольовим, різко випнутим підборіддям, він одразу привертав до себе увагу» [2, с. 290]. У продовження від Бориса Дорошенка: «Коли виступав перед аудиторією, то в такт словам злегка похитував головою і, тримаючи перед собою трохи зігнуту праву руку, пальцями робив такі рухи, ніби випускав на волю невидимих пташенят. Тими пташенятами були його думки. При цьому нижня губа у нього була рішуче відкопилена» [3, с. 140].

Викшталтуваний духовно у зросійщеному Донбасі україномовний юнак Стус не полишав життєвих дороговказів юності й у період визрівання, стократ помножуючи свої моральні імперативи – право бути собою, робити людям добро й існувати за принципом внутрішньої свободи людської індивідуальності, яка неможлива без творчого сповнення. Тому й за першою публікацією добірки віршів у «Літературній газеті», що побачила світ у грудневому числі 1959 року, коли молодий поет служив у лавах радянської армії, будуть подальші кроки. Це наполеглива праця над собою, що ознаменується появою поетичних збірок «Круговерть» (1964), «Зимові дерева» (1970), «Веселий цвинтар» (1971), «Час творчості / Dichtenszeit» (1972), «Палімпсести» (1971, 1977), літературознавчих праць «Феномен доби», «Зникоме розцвітання», низки літературно-критичних текстів, сценаріїв, перекладів із доробків Й. В. Ґете, Р. Рільке, Б. Брехта, П. Целяна, Е. Кестлера, Г. Енценсберґера, Д. Унґаретті, Ф. Ґ. Лорки, М. Валека та інших. Відтак, ані болюча відмова в друці книг, ані несправедливе відрахування з аспірантури Інституту літератури НАН України ім. Т. Г. Шевченка, ані побутово-родинні труднощі, пов’язані з цим, ані гротескно-абсурдний арешт у січні 1972 року та подальші роки таборового ув’язнення і заслання (1972–1979, 1980–1985 рр.) не виводять із творчої рівноваги Данте-Кармелюка (характеристика Стуса Василем Захарченком). Він затято й уперто виконує свою місію непокірного протестанта проти зла, реалізуючи духовні завдання, які надходять із вищих сфер: «Я пишу вірші і гадаю, що колись то потрібне буде моєму народові. А що мене мучать за них – то що зробиш? Не я перший, не я останній» (із листа В. Стуса до батьків від 10 листопада 1977 року). Щоправда, радянська влада не могла дозволити вповні розквітнути генію Василя Стуса, позбавивши найголовнішого у житті – творити: восени 1984 року в письменника було вилучено близько 250 текстів збірки «Птах душі», створених під час другого ув’язнення. А за цим – і фізичне знищення у ніч із 3 на 4 вересня 1985 року в карцері № 3 табору ВС-389/36 в с. Кучино Пермської області. Слушно зауважує Стусів товариш Василь Захарченко, що Василь Стус на кілька порядків підніс небо української культури, підняв температуру нашої свідомості. Про це свідчить невичерпний на смисли письменницький доробок і сама постать Стуса-людини, Стуса-творця, відбита митцями в кінематографічних, живописних, скульптурних і театральних образах. Зафіксоване в мистецьких творіннях Бориса Довганя, Віктора Зарецького, Бориса Плаксія, Ярослава Троцька, Анатолія Бурдейного, сестер Тельнюк та інших Стусове людяно-нескорене єство знаково промовляє одвічні постулати істини, добра і краси:

Вік би не бачити й не чуть

про тебе, скрипко чорна,

а вірші йдуть, і йдуть, і йдуть,

неначе кров із горла,

і пахнуть рутою, котра

уже напівзабута,

і пахнуть м’ятою. Добра

сам Бог мені прелютий

був зичив, даючи цей хист

проклятий – віршувати

на власну голову. А зміст?

А змісту не добрати.

Коли топилася душа

в грайливім струмуванні,

ти необачно полишав

всі приписи посланій,

де стільки ком, рисок, крапок –

сам чорт там шию зверне.

Сердечний наживеш порок

чи совісті каверни.

Добром об’яснена душа

велить вогнем палати.

Ти лиш за хистом полишав

право – обирати

собі дорогу. Бо не він,

а ти – був раб. Не блазнем,

а рудокопом. Домовин

таланту вічним в’язнем.

О. В. Пуніна

Література

1. Лазоренко А. Штрихи до портрета Василя Стуса / Анатолій Лазоренко // Василь Стус: Поет і Громадянин : кн. спогадів та роздумів : до 75-річчя від дня народж. Василя Стуса / упоряд. Василь Овсієнко. – Київ : КЛІО, 2013. – С. 245.

2. Міщенко В. Ночі Донеччини сині… / Володимир Міщенко // Василь Стус: Поет і Громадянин : кн. спогадів та роздумів : до 75-річчя від дня народж. Василя Стуса / упоряд. Василь Овсієнко. – Київ : КЛІО, 2013. – С. 290.

3. Дорошенко Б. Остання зустріч / Борис Дорошенко // Василь Стус: Поет і Громадянин : кн. спогадів та роздумів : до 75-річчя від дня народж. Василя Стуса / упоряд. Василь Овсієнко. – Київ : КЛІО, 2013. – С. 140.


 

ЛЮТИЙ

1     95 років (01.02.1923) відтоді, як відкрито Жмеринське залізничне ПТУ, нині Державний професійно-технічний навчальний заклад «Жмеринське вище професійне училище», який готує працівників для роботи в залізничній галузі. За понад 90 років свого існування навчальний заклад підготував близько 17 тис. висококваліфікованих фахівців 9 професій.

• 80 років тому народився Болеслав Вікентійович Кучинський (01.02.1938, с. Немерче, нині Мурованокуриловец. р-ну), педагог, кандидат філологічних наук (1978), професор (1992), доктор філософії (1997). По закінченні факультету романо-германських мов Одеського університету (1962) працює на різних посадах у Кіровоградському педагогічному університеті.

2    190 років від дня народження Генріха Яблонського (02.02.1828, м. Бар, за іншими даними – с. Стрільчинці, тепер Немирів. р-ну – 02.01.1869, м. Марсель, Франція), українсько-польського громадсько-політичного діяча, публіциста, польського поета, французького дипломата. Підписувався псевдонімами «Подоляк з-за кордону», «Генрик з Бара». У березні 1848 р. жив у родичів поблизу м. Бар. Автор поезій українською мовою.

• 150 років тому народився Євген Федорович Єрмаков (02.02.1868, м. Могилів-Подільський – 1914, м. Київ), український архітектор. Закінчив Київське реальне училище. 1887–1892 рр. навчався в Інституті цивільних інженерів (Санкт-Петербург). Після закінчення повернувся до Києва, де працював наприкінці XIX – початку XX ст. на посаді єпархіального архітектора. Автор численних сакральних споруд. Використовував для культових будівель в основному форми неоросійського і неовізантійського стильових напрямків, для житлових і громадських споруд – необароко і «цегляного стилю».

3    85 років від дня народження Вітольда Івановича Череватюка (03.02.1933, смт Дашів Іллінец. р-ну), лікаря, відмінника охорони здоров’я, заслуженого лікаря України, колишнього головного лікаря Немирівської ЦРЛ (від 1963). Випускник Вінницького медичного інституту (1957). Основною заслугою В. І. Череватюка перед охороною здоров’я не лише Вінниччини, а й усієї України є те, що в Немирові вперше в республіці у складі ЦРЛ було створене багатопрофільне відділення медичної реабілітації.

• 60 років від дня народження Ольги Анатоліївни Коляструк (03.02.1958, м. Вінниця), історика, доктора історичних наук (2010), професора (2012). Закінчила Вінницький педагогічний інститут, нині Вінницький державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського, де й працює з 1981 року. Від 2010 р. – зав. кафедри етнології та спеціальних історичних дисциплін, від 2012 р. – зав. кафедри філософії, соціально-політичних дисциплін та етнології, тепер – зав. кафедри історії та культури України факультету історії, етнології і права, краєзнавець.

4    90 років тому народився Андрій Олексійович Бабур (04.02.1928 р., с. Соболівка, нині Теплиц. р-ну), лікар-хірург, доктор медичних наук (1976), професор (1982). По закінченні Одеського медичного інституту (1955) працював лікарем (1955–1959); від 1962 р. – в Одеському медичному університеті  на різних посадах; від 1999 р. – професор кафедри шпитальної хірургії та хірургії стоматологічного факультету.

• 75 років від дня народження Леоніда Павловича Середи (04.02.1943, с. Ситківці Немирів. р-ну), кандидата технічних наук (1986), професора (1997), академіка Міжнародної академії наук вищої школи (1999), ректора Вінницького національного аграрного університету (1992–2009), почесного ректора, заслуженого працівника освіти України (2002). Нині учений очолює кафедру сільськогосподарських машин ВНАУ. Повний кавалер знаку «Відмінник аграрної освіти». Нагороджений відзнакою «За заслуги перед Вінниччиною». Депутат обласної Ради п’ятого скликання.

5    150 років тому народився Микола Опанасович Коваль-Медзведський (05.02.1868, с. Нижча Кропивна Немирів. р-ну – 10.09.1929, м. Варшава), військовий діяч, генерал-поручник Армії УНР. Виконував військово-політичні доручення Директорії УНР. З 1921 р. – в еміграції. Керував астрономічною обсерваторією Краківського університету, працював у Варшавському бюро мір і ваги.

• 65 років від дня народження Володимира Анатолійовича Зелінського (05.02.1953, с. Ободівка Тростянец. р-ну), художника декоративно-прикладного мистецтва, члена НСХУ (1989). Працює в техніці художньої ковки металу.

7    95 років від дня народження Якова Порфировича Сольського (07.02.1923, с. Кайдачиха, нині у складі с. Вінницькі Хутори Вінниц. р-ну – 06.12.2009, м. Київ), фахівця в галузі медицини материнства, доктора медичних наук (1968), професора, заслуженого діяча науки і техніки України, академіка УАМН, академіка Нью-Йоркської академії наук. Почесний професор Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова, у якому працював по закінченні навчання (1949) на кафедрі акушерства і гінекології. Певний час був головним акушером-гінекологом Вінницького обласного відділу охорони здоров’я.

• 90 років тому народився Микола Іванович Порхун (07.02.1928, с. Демчин, тепер Бердичів. р-ну Житомир. обл. – 01.04.1991, м. Козятин), машиніст електровоза локомотивного депо Козятин Південно-Західної залізниці, почесний залізничник (1971), заслужений працівник транспорту Української РСР (1974), Герой Соціалістичної Праці (1981), почесний громадянин м. Козятин.

   100 років від дня народження Євгенії Давидівни Тондій (08.02.1918, с. Цвілівківці Кам’янець-Поділ. р-ну Хмельниц. обл. – 20.07.2003, с. Соболівка Теплиц. р-ну), педагога, культосвітнього працівника, фольклористки, етнографа, організатора та керівника жіночого вокального ансамблю «Українка» (1962) та фольклорного дитячого колективу «Цвіт папороті» в с. Соболівка Теплицького району.

• 95 років від дня народження Григорія Йосиповича Кузика (08.02.1923, с. Шляхова Бершад. р-ну – 20.11.2007, там само), новатора сільськогосподарського виробництва, Героя Соціалістичної Праці (1986). Все життя пов’язав з рідним селом. У 1957–1970 рр. – заступник голови місцевого колгоспу, протягом 1970–1992 рр. – голова колгоспу імені ХХІІ з’їзду КПРС с. Шляхова Бершадського району. Був депутатом Верховної Ради УРСР 11-го скликання (1985), місцевих рад.

10    65 років тому народився Володимир Михайлович Оврах (10.02.1953, м. Миргород Полтав. обл.), художник, заслужений художник України (2009). Працює в галузі декоративно-прикладного мистецтва (кераміка). Член НСХУ (2009).

12    80 років тому народилася Марина Микитівна Маринич (12.02.1938, с. Війтівка Бершад. р-ну – 07.09.2000, там само), ланкова буряківничої ланки. 1971 р. за вирощування високих урожаїв цукрових буряків М. М. Маринич була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. Після отримання вищої освіти працювала агрономом місцевого колгоспу на державній сортодільниці.

• 65 років від дня народження Михайла Володимировича Йолтухівського (12.02.1953, с. Явтухи Деражнян. р-ну Хмельниц. обл.), нейрофізіолога, відмінника освіти України (1999), доктора медичних наук (2000), професора (2005), заслуженого працівника освіти України (2015). Закінчивши з відзнакою Вінницький медичний інститут (нині Національний медичний університет ім. М. І. Пирогова) (1978), пов’язав з ним надалі свою трудову діяльність. З 2015 р. – завідувач кафедри нормальної фізіології цього навчального закладу.

14    День народження Марії Оксентіївни Руденко (14.02.1915, с. Слобода-Яришівська, нині Могилів-Поділ. р-ну – 14.05.2003, там само), фольклористки, етнографа, краєзнавця, педагога, майстрині народного живопису та витинання. Передала в ІМФЕ АН України записи понад 1000 народних пісень, стільки ж прислів’їв і загадок, 200 казок та легенд, близько 200 повір’їв, чимало народних прикмет, голосінь, небилиць та ін. Частина її фольклорних зібрань увійшла до книг «Ігри та пісні», «Колядки та щедрівки», «Весілля», «Народні оповідання» тощо. Авторка ряду сценаріїв обрядових свят, зібрала 54 зразки народної вишивки, розмальовувала хати. Самобутня майстриня паперових витинанок, які демонструвалися на виставках в Україні та за її межами, відзначені нагородами. Учасниця всеукраїнських та обласних фольклористичних конференцій, ініціатор І Всеукраїнського свята витинанки (1993). Будинок Марії Руденко з численними фольклорно-етнографічними колекціями перетворено на народний музей. Заслужений працівник культури УРСР (1970), лауреат премії імені П. Чубинського (1992). На її честь Міжнародний центр малих планет при астрофізичному інституті США назвав відкриту кримським астрологом М. Черних зірку – «Горлиця» (за назвою очолюваного нею самодіяльного ансамблю).

• 65 років від дня народження Ірини Костянтинівни Попенко (14.02.1953, м. Вінниця), графіка, члена НСХУ (1985). Працює в галузі плаката, станкової графіки, сучасної видавничої діяльності. Художні полотна зберігаються в Міністерстві культури України та в приватних колекціях.

15    105 років тому (15.02.1913) вийшов перший номер часопису «Экономическая жизнь Подолии», органу Подільського губернського земства.

• 75 років від дня народження Анатолія Іларіоновича Колісниченка (15.02.1943, с. Косанове Гайсин. р-ну – 12.04.2015, м. Одеса), українського письменника, новеліста, літературознавця, кандидата філологічних наук. Член СПУ (1968). Проживав і працював у м. Одеса.

• 60 років тому народилася Крістіна Казимирівна Жілінскайте (15.02.1958, с. Ілгакеміс Каунас. р-ну, Литва), живописець, художниця на склі. Працює в галузі станкового живопису, класичного вітража та художнього скла. Учасниця всесоюзних, міжнародних, республіканських виставок, понад 20 живописно-графічних пленерів у багатьох містах України. Твори зберігаються в музеях, культурно-громадських закладах, приватних колекціях України та зарубіжжя. Член НСХУ (1990). Мешкає у м. Вінниця від 1984 р.

• 25 років з дня відкриття (15.02.1993) у м. Вінниця філіалу Вінницького обласного краєзнавчого музею – Музею пам’яті воїнів Вінниччини, які загинули на території Афганістану у війні, що тривала протягом 1979–1989 рр.

18    50 років тому (18.02.1968) на могилі учасника антифашистського руху Опору, Героя Радянського Союзу, Національного Героя Франції В. Порика, похований у м. Енан-Бомон (Франція), відкрито пам’ятник, виготовлений за проектом київських архітекторів Г. Кальченко, В. Зноби, А. Ігнащенка з брили українського граніту вагою 7 т.

19    50 років тому народилася Ольга Миколаївна Янушкевич (Баніт) (19.02.1968, смт Теплик), педагог, композитор, відмінник освіти України (2001), викладач Вінницької академії неперервної освіти, методист обласного Будинку культури вчителя, лауреат багатьох пісенних конкурсів. У її композиторському доробку понад 600 різножанрових вокальних та інструментальних творів. Пісні О. Янушкевич увійшли до нових програм з музики, затверджених Міністерством освіти і науки України. Вона створила 8 вокальних колективів у Теплику, Немирові, Вінниці, заснувала фестивалі дитячої народної творчості «Дударик», «Скіфська пектораль».

20    День Героїв Небесної Сотні (Указ Президента України від 11.02.2015). Пам’ятну дату встановлено з метою гідного вшанування подвигу наших співвітчизників, які віддали своє життя під час Революції гідності (листоп. 2013 р. – лют. 2014 р.), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України. Згідно з Указом Президента України «Про присвоєння звання Герой України» (№ 890/2014 від 21.11.2014) звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) присвоєно загиблим учасникам акцій протесту на Майдані, серед яких вінничани: Валерій Олександрович Брезденюк, Леонід Петрович Полянський, Максим Миколайович Шимко.

Вінничани – Герої Небесної Сотні

Брезденюк Валерій Олександрович (17.06.1963, м. Жмеринка – 18.02.2014, м. Київ, загинув на Майдані), український художник, відомий своїми малюнками на воді. Він єдиний у нашій області, хто писав роботи у незвичній техніці – фарбами на воді. Став переможцем міського конкурсу «Жмеринка має талант», був фіналістом шоу «Україна має талант». Убитий пострілом у спину вночі під час мітингу на Майдані у Києві.

Полянський Леонід Петрович (24.10.1975, м. Жмеринка – 20.02.2014, м. Київ, загинув на Майдані). Працював залізничником у Жмеринці, останні роки мешкав у Києві. Брав активну участь з початку акцій протесту на Майдані Незалежності. Був членом Самооборони Майдану. З грудня 2013 р. належав до Барської роти. Загинув внаслідок вогнепального поранення снайпером в груди. Похований на римо-католицькому цвинтарі у м. Жмеринка.

Шимко Максим Миколайович (21.10.1979, м. Вінниця – 20.02.2014, м. Київ, загинув на Майдані), історик. Учасник Клубу історичної реконструкції «Білий вовк», козак 4-ї сотні Самооборони Майдану. Загинув від кульового поранення снайпером в голову на вулиці Інститутській під час того, як намагався врятувати пораненого. Похований на Центральному міському кладовищі м. Вінниця.

Четверта річниця (20.02.2014) початку російської збройної агресії проти України (2014). Цю дату Верховна Рада визначила як день вторгнення російських військ в Україну. Також саме від цього часу надалі вестиметься відлік тимчасової окупації Криму. Ця неоголошена війна скалічила долі мільйонів людей України: тисячі загиблих, сиріт, переселенців, які вимушено покинули свої домівки; економічні втрати. Своїм чорним крилом події на Сході України торкнулися і Вінниччини. П’ятеро вінничан-учасників антитерористичної операції (АТО) стали Героями України, четверо з них – посмертно:

Майборода Дмитро Олександрович (17.04.1980, м. Вінниця (за іншими даними – м. Небіт-Даг, Красновод. обл., Туркменістан) – 14.07.2014, с. Давидо-Микільське Краснодон. р-ну Луган. обл.), український військовик, майор. Командир екіпажу літака АН-26 456-ї окремої бригади військово-транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України. Похований у м. Вінниця.

Могилко Костянтин Вікторович (27.05.1978, м. Вінниця – 06.06.2014, м. Слов’янськ, Донец. обл.), український військовик, підполковник. Командир літака, командир ескадрильї «Блакитна стежа» 15-ї окремої бригади транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України. Похований у м. Вінниця.

Коваленко Юрій Вікторович (16.07.1977, м. Бершадь – 15.07.2014, поблизу села Провалля, Луган. обл.), український військовик, підполковник. Заступник командира загону спеціального призначення 3-го окремого полку спеціального призначення оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України. Похований у с. Флорине Бершадського району.

Семенов В’ячеслав Анатолійович (23.07.1969, м. Жмеринка – 17.02.2015, смт Фащівка, Перевал. р-н, Луган. обл.), старший лейтенант, заступник начальника першої прикордонної застави оперативно-бойової прикордонної комендатури Могилів-Подільського прикордонного загону. Похований у м. Жмеринка.

Собко Сергій Станіславович (11.07.1985, смт Літин), український військовик, підполковник Збройних Сил України. Командир механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади 8-го армійського корпусу.

22    80 років від дня народження Григорія Яковича Костюка (22.02.1938, с. Копайгород Бар. р-ну), хірурга, доктора медичних наук (1988), професора (1991), академіка Міжнародної академії інтегративної антропології. 1967 р. закінчив Вінницький медичний інститут (тепер національний університет ім. М. І. Пирогова), де відтоді й працює, обіймаючи різні посади. З 1989 р. по 2017 р. – зав. кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії. Член наглядової ради Національного музею-садиби М. І. Пирогова.

• 70 років від дня народження Віктора Миколайовича Пікуша (22.02.1948, с. Великі Коровинці Чуднів. р-ну Житомир. обл.), заслуженого лікаря України, спеціаліста вищої категорії по організації охорони здоров’я, випускника Вінницького медичного інституту (1973), нині директора-головного лікаря Медичного центру реабілітації залізничників на курорті Хмільник (2004). У цьому закладі пройшло все його трудове життя: лікар-ординатор, заступник головного лікаря з лікувальної роботи.

23    135 років від дня народження Василя Лукича Приступова (23.02.1883 – 24.07.1967, м. Липовець), заслуженого лікаря України. Протягом 1913–1946 рр. очолював Липовецьку повітову, потім районну лікарню, згодом завідував пологовим відділенням. Лікарні віддав понад 50 років життя. Зробив тисячі успішних операцій та прийняв близько 12 тисяч пологів. Був відомим цілителем, а також прототипом літературного героя Терентія Бублика з п’єси О. Корнійчука «Платон Кречет». Один з перших екземплярів книги автор вручив саме йому. У Липовці одна з вулиць має ім’я Приступова (з 1977 р.), йому присвоєно звання  «Почесний громадянин міста», на приміщенні ЦРЛ на його честь 2008 р. відкрито меморіальну дошку.

• 70 років тому народився Дмитро Несторович Кудлаєнко (23.02.1948, с. Кудлаї Немирів. р-ну), художник декоративно-ужиткового мистецтва. Освіту здобув у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (1976). Відтоді працював на Вінницькому художньо-виробничому комбінаті. Від 2008 р. – на творчій роботі. Член НСХУ (1990).

25    70 років від дня народження Володимира Даниловича Кузьменка (25.02.1948, м. Тульчин – 29.05.2007, м. Вінниця), письменника, журналіста, заслуженого працівника культури України (2001). У 2002–2007 рр. – голова Вінницької організації НСПУ, з 2003 р. був радником голови Вінницької облдержадміністрації з гуманітарних питань. Член НСЖУ (1987), НСПУ (1990).

• 65 років тому народився Олександр Петрович Кулібаба (25.02.1953, с. Малий Чернятин Калинів. р-ну), спортивний тренер (греко-римська боротьба), майстер спорту. Випускник Вінницького педагогічного інституту. Заслужений тренер України (2007). Від 1999 р. працює тренером Вінницької обласної ДЮСШ «Колос» та Вінницької школи вищої спортивної майстерності.

27     125 років від дня народження Валентина Дмитровича Отамановського (27.02.1893, с. Яблунівка, нині Новоукр. р-ну Кіровоград. обл. – 10.03.1965, м. Харків), історика, доктора історичних наук (1956), професора (1957), громадського, культурного діяча, бібліографа, краєзнавця, організатора краєзнавчого руху на Поділлі, першого дослідника історії м. Вінниця, видавця. 1920 р. направлений на роботу у Вінницьку філію Всенародної бібліотеки при ВУАН, згодом очолив її. Був засновником Кабінету виучування Поділля (1924). Репресований. У серпні 1989 р. повністю реабілітований.

28 65 років тому народилася Наталія Юріївна Ткаченко (28.02.1953, с. Нова Гребля Калинів. р-ну), поетеса та прозаїк, літературний критик, перекладач. Працювала у видавництвах «Музична Україна», «Дніпро», «Радянський письменник», «Молода гвардія». Авторка низки збірок віршів. Згодом перейшла на творчу роботу і повернулась до рідного села, де стала ініціатором створення і директором літературного музею Євгена Гуцала. Член НСПУ (1990).

Цього місяця виповнюється:

• 250 років (29.02.1768) відтоді, як в костелі міста Бар на Поділлі було проголошено Барську конфедерацію – військово-політичне об’єднання польської шляхти і католицького духовенства, спрямоване проти короля Станіслава Августа Понятовського та втручання Російської імперії у внутрішні справи Речі Посполитої. Учасники виступали проти реформ внутрішнього устрою Польщі, домагалися збереження прав і привілеїв шляхти. Боротьба конфедератів проти царських військ тривала з 1768 до 1772 року. Під час воєнних дій конфедерати чинили масові розправи над православними, що викликало піднесення гайдамацького руху і стало причиною національно-визвольного повстання на Правобережній Україні – Коліївщини.

І знов весна на Україні,

Дзвенять діброви і сади

Жагучим співом солов’їним.

Птахи вертаються сюди

Із вирію, здолавши втому,

Щоб жити, вивести малят:

– А ми вже вдома, вдома, вдома! –

В повітрі голоси бринять.

 

Михайло Антонюк

БЕРЕЗЕНЬ 

1    День народження Явдохи Зуїхи (справж. – Явдоха Микитівна Сивак) (01.03.1855, с. Кущинці, нині Гайсин. р-ну – 19.01.1935, с. Зятківці того ж р-ну), народної співачки, етнографа, носія українського фольклору. З її уст Г. Танцюра записав 1008 народних пісень, близько 400 прислів’їв і приказок, 156 казок, велику кількість загадок і етнографічних матеріалів. 825 кращих пісень увійшли до академічного видання «Пісні Явдохи Зуїхи» (1965), виданого за сприяння М. Рильського. Її ім’ям в с. Зятківці названо вулицю, встановлено пам’ятник «Народній пісні жити».

• 160 років від дня народження Павла Аполлоновича Тутковського (Тутківський) (01.03.1858, м. Липовець – 03.06.1930, м. Київ), українського геолога, географа, доктора географії (1911), доктора мінералогії та геогнозії (1911), професора (1914), академіка УАН (1918), фундатора і першого директора Інституту географії при Київському університеті (1907), Інституту геологічних наук АН України (1926), Національного геологічного музею (1928), Центрального Волинського музею в Житомирі (1910–1912). Наш земляк – один з організаторів Української академії наук (1918) і бібліотеки Української академії наук (нині бібліотека ім. В. І. Вернадського), академік Білоруської академії наук (1929). Автор першого українського «Словника геологічної термінології» (1923). Жертва сталінського терору.

• 65 років тому народився Віктор Митрофанович Костюкевич (01.03.1953, с. Курушани Токмак. р-ну Запоріз. обл.), педагог, доктор наук з фізичного виховання і спорту (2012), професор (2013), заслужений тренер України (1998), відмінник освіти України, завідувач кафедри теорії і методики фізичного виховання та спорту Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинськогo. Засновник вінницького хокею на траві. Підготував понад 50 майстрів спорту СРСР і України.

• 45 років (01.03.1973) з часу заснування одного з найбільших алмазно-переробних заводів світу – Державного підприємства «Вінницький завод ״Кристал״». У його ювелірній колекції – широкий вибір прикрас із золота з натуральними високоякісними діамантами, сапфірами, смарагдами, перлами та іншими коштовними каменями. Завод також надає послуги з переробки ювелірних алмазів у діаманти.

3    70 років від дня народження Валерія Вікторовича Бабійчука (03.03.1948, м. Вінниця), лікаря, заслуженого лікаря України, випускника Вінницького медичного інституту. З 1987 р. очолює Вінницький обласний клінічний госпіталь для інвалідів війни.

4    130 років від дня народження Василя Івановича Сільвестрова (04.03.1888, с. Жихарівка, нині Дмитров. р-ну Орлов. обл., РФ – 16.12.1937, м. Вінниця), українського художника, поета. Очолював художній відділ у Вінницькому краєзнавчому музеї. Ілюстратор книги О. Бирулі «Архітектурна історія Вінниці». Належав до вінницького літоб’єднання «Струмінь». У 1937 р. звинувачений у пособництві українським націоналістам і розстріляний у внутрішньому дворі НКВС м. Вінниця. Реабілітований 8 липня 1998 р. Вінницьким обласним судом (справа припинена за відсутністю складу злочину).

• 80 років від дня народження Георгія Опанасовича Бабійчука (04.03.1938, с. Ялтушків Бар. р-ну), українського кріобіолога, доктора біологічних наук (1987), професора (1990), з 2001 р. – професора міжнародної кафедри ЮНЕСКО з кріобіо-логії. Один з організаторів дослідження з кріобіології в Україні та створення Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України в Харкові, з яким від 1972 року пов’язав свою трудову діяльність.

5    65 років від дня народження В’ячеслава Костянтиновича Постернака (05.03.1953, с. Іванів Калинів. р-ну), художника декоративно-прикладного мистецтва, майстра ковальського мистецтва, члена НСХУ (1989). Учасник міських, обласних, республіканських художніх виставок. Ініціатор створення «пересувних» металевих скульптур. 

• 50 років від дня народження Василя Андрійовича Сколотяного (05.03.1968), підприємця, громадського діяча, секретаря постійної комісії обласної Ради з питань учасників АТО, бойових дій, Революції гідності, волонтерського руху та зв’язків з громадськістю.

• 20 років тому (05.03.1998) засновано Вінницький курінь гумористів ім. Степана Руданського, в якому об’єдналися гумористи Вінниччини (автори і виконавці). Організатором і першим курінним отаманом був поет-байкар Анатолій Гарматюк. Курінь став асоційованим членом Міжнародної асоціації гумору й сатири «Весела Січ». Нині голова Куреня гумористів – вінницький поет Леонід Куций. Його члени – активні учасники свята сатири та гумору ім. Степана Руданського, яке щорічно проводиться в Калинівському районі.

6    115 років тому народився Федір Тарасович Дахновський (06.03.1903, с. Малі Хутори, нині в межах м. Вінниця – 18.12.1990, м. Вінниця), військовик, Герой Радянського Союзу (1945). Учасник воєнних дій 1918–1920 рр., радянсько-фінської і Другої світової воєн. Відзначився у листопаді 1944 р. під час боїв поблизу м. Мішкольц (Угорщина) як командир артилерії 202-ї стрілецької дивізії. 

• 65 років від дня народження Федора Харитоновича Шевчука (06.03.1953, с. Велика Киріївка Бершад. р-ну), журналіста, заслуженого журналіста України (1995), краєзнавця. Член НСЖУ. Працював кореспондентом вінницьких газет «Панорама», «За Батьківщину», «Вінниччина». З 2013 р. працює головним редактором газети «Бершадський край». Активіст Всеукраїнського товариства «Просвіта». Автор численних публікацій з історії Поділля.

7    95 років тому (07.03.1923) згідно з постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 р. «Про адміністративно-територіальний поділ Подільської губернії» у регіоні було ліквідовано повіти і утворено 6 округів, з них на території Вінниччини:

Вінницький, до якого увійшли 18 районів, з них: Вінницький, Жмеринський, Калинівський, Літинський, Немирівський, Тиврівський, Хмільницький та ін.;

Гайсинський, до якого увійшли 14 районів, з них: Бершадський, Гайсинський, Теплицький та ін.;

Могилів-Подільський, до якого увійшли 15 районів, з них: Барський, Мурованокуриловецький, Чернівецький, Шаргородський, Ямпільський та ін.;

Тульчинський, до якого увійшли 13 районів, з них: Крижопільський, Піщанський, Томашпільський, Тростянецький, Тульчинський, Чечельницький та ін.

• 85 років від дня народження Івана Григоровича Паламара (07.03.1933, с. Яланець Томашпіл. р-ну), педагога, краєзнавця. З 1991 р. займається редакторською роботою: учасник підготовки до друку фундаментальних видань: «Книга пам’яті України. Вінницька область», «Реабілітовані історією», «Політичні репресії на Поділлі (20–30-ті рр. ХХ ст.)», першого тому багатотомного видання «Вінницький мартиролог», автор коментарів та додатків до нього. 

• 80 років тому народився Борис Петрович Креденцер (07.03.1938, смт Козятин, нині місто), фахівець у галузі радіотехніки. Доктор технічних наук (1979), професор (1980), заслужений діяч науки і техніки України (1994). Закінчив Київське вище радіотехнічне училище ППО (1961), де відтоді й працює (нині Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут»).

8    95 років від дня народження Олександри Миколаївни Фоменко (08.03.1923, м. Бершадь – 11.01.2007, м. Одеса), української співачки (сопрано), народної артистки УРСР (1979), педагога. Протягом 1955–1980 рр. – солістка Одеської філармонії. З 1980 року на постійній роботі в Одеській консерваторії, з 1981 року – доцент, з 1991 – професор. Ім’я О. М. Фоменко занесено в «Музичну енциклопедію СРСР», довідники «Митці України», «Твої імена, Одесо», а також у Біографічний енциклопедичний словник «Жінки України».

• 65 років тому народився Олександр Миколайович Литвин (08.03.1953, м. Вінниця), художник декоративно-ужиткового мистецтва, живописець. Член НСХУ (1993). Учасник обласних, всеукраїнських мистецьких виставок (від 1987 р.). Створює живописні полотна, монументальні розписи, батики, гобелени.

9    День народження Тараса Григоровича Шевченка (09.03.1814, с. Моринці, тепер Звенигород. р-ну Черкас. обл. – 10.03.1861, м. Санкт-Петербург, перепохов. у Каневі на Чернечій горі (Черкас. обл.), українського поета, художника, мислителя. 1846 р. у складі Археографічної комісії подорожував Поділлям.

• 85 років тому народився Владилен Григорович Грицюк (09.03.1933, смт Томашпіль – 11.08.2004, м. Київ), український співак (бас), педагог, народний артист УРСР (1978), лауреат Всесвітнього фестивалю молоді та студентів (Москва, 1957, посів друге місце). У 1957–1994 рр. працював у Київському театрі опери і балету. З 1980 р. – викладач Київського педагогічного інституту імені Драгоманова.

• 65 років від дня народження Антона Григоровича Мичака (09.03.1953, с. Хоменки Шаргород. р-ну), геолога, гео-графа, кандидата геологічних наук. Як краєзнавець, вивчає геолого-географічну будову Подільського краю та його історію. Член Вінницького земляцтва у Києві.

• 60 років від дня народження Лариси Степанівни Семко (09.03.1958, м. Погребище – 31.05.2009, там само), поетеси, лауреата обласної молодіжної премії ім. Миколи Трублаїні (1986). Її твори публікувалися в колективних збірках «Вітрила», «Поезія», часописах «Ранок», «Жінка». Окремо вийшли книги «Достигають вишні», «Наперекір долі». Вона писала вірші й клала їх на музику. Грала на багатьох музичних інструментах. Вільно володіла французькою мовою. 

15    90 років тому народився Іван Микитович Щербатий (15.03.1928, с. Ольгопіль Чечельниц. р-ну), ланковий механізованої ланки колгоспу «Україна» с. Ольгопіль Чечельницького району, Герой Соціалістичної Праці. Удостоєний цього звання у 1971 р. за вирощення урожаю качанистої по 100,2 ц на 100 га землі. 

• 80 років від дня народження Ігоря Івановича Синєпольського (15.03.1938, м. Вінниця), художника, заслуженого художника України (1998). Член НСХУ (1965). Працює в різних графічних техніках та монументальному живопису.

17    85 років від дня народження Юрія Францовича Зіньковського (17.03.1933, м. Козятин), педагога, доктора технічних наук (1974), професора (1981), заслуженого діяча науки і техніки України (1989), академіка АПНУ (1999). Від 1978 р. – завідувач кафедри радіоконструювання та виробництва радіоапаратури Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Лауреат Державної премії СРСР (1977), Державної премії України в галузі науки і техніки (2003).

18    75 років від дня народження Олекси Гнатовича Шеренгового (18.03.1943, с. Зозів Липовец. р-ну – 17.09.2008, м. Одеса), українського письменника, літературознавця, дослідника психології художньої творчості. Закінчив Немирівське педагогічне училище (1962). Працював у міжрайонній газеті «Нове життя». Життєвий і творчий шлях нашого земляка пов’язаний із Одесою: трудився у видавництві «Маяк», був відповідальним секретарем Одеської письменницької організації, на Одеській кіностудії. У багатьох своїх творах звертається до теми малої батьківщини, зокрема в романі «Батько». Член СПУ (1971).

• 75 років від дня народження Олексія Григоровича Янголя (18.03.1943, с. Крушинка Київ. обл. – 7.10.2009, м. Він-ниця), художника, заслуженого художника України (2009). Член СХУ (1977). Працював у галузі станкового та монументального живопису.

• 70 років від дня народження Михайла Васильовича Бабія (18.03.1948, м. Вінниця), українського живописця. Член НСХУ (1989). Працює в галузі станкового та монументального живопису, графіки.

• 70 років тому народився Роман Семенович Гуревич (18.03.1948, м. Вінниця), учений у галузі педагогіки, теорії і методики професійної освіти, інформаційно-комунікаційних технологій в освіті, доцент (1988), професор (1994), доктор педагогічних наук (1999), заслужений працівник народної освіти України (1998), відмінник освіти України (2003), член-кореспондент НАПН, директор інституту магістратури, аспірантури, докторантури Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. 

19    65 років від дня народження Василя Васильовича Кіщука (19.03.1953, м. Коростень Житомир. обл.), лікаря-оториноларинголога, доктора медичних наук (2002), професора (2004), академіка Академії наук вищої школи України (2014), заслуженого лікаря України (1998). Випускник Вінницького медичного інституту, де й працює від 1980 р. в обласній клінічній лікарні імені М. І. Пирогова. Від 2002 р. – очолює кафедру оториноларингології Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова.

• 65 років тому народився Леонід Іванович Ковтун (19.03.1953, м. Вінниця), живописець, графік. У 2000–2006 рр. працював художником-оформлювачем Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка (Київ), де створив декорації до кінофільму «Молитва за гетьмана Мазепу». Викладав у Вінницькій філії Київського університету культури і мистецтв (2007–2011). Основна галузь у творчості художника – іконопис, біблійні сюжети в техніці левкасу з використанням темперних фарб.

20    60 років тому народився Микола Павлович Андрушко (20.03.1958, с. Сліди Тиврів. р-ну), актор, випускник Київського державного інституту театрального мистецтва (1985 р.), після закінчення якого був актором Рівненського музично-драматичного театру, телережисером, кореспондентом Вінницької обл-телерадіокомпанії. У Вінницькому театрі ім. М. К. Садовського працював у 1992–1997 рр. У 2002 р. повернувся на посаду артиста драми. Широковідомий радіослухачам Вінниччини своїми літературно-музичними передачами, розповідями про митців нашого краю. Член НСЖУ (2000).

• 60 років тому народилася Клавдія Петрівна Маліцька (20.03.1958, Тепличчина), педагог-історик за освітою, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист. Учителювала в школах Теплицького та Вінницького районів, м. Вінниця. З 2012 року – методист з навчальних дисциплін комунальної установи «Міський методичний кабінет» Вінницької міської ради. Автор посібника та програми для загальноосвітніх шкіл «Історія міста Вінниці». 

21    145 років тому народився Яків Григорович Гандзюк (21.03.1873, с. Багринівці, нині Літин. р-ну – 09.02.1918, м. Київ), український військовий діяч часів Перших визвольних змагань, полковник РІА (Російська імперія), генерал-майор (Тимчасовий уряд), отаман бригади армії УНР (Центральна Рада).

22    120 років тому народився Чеслав Канафойський (22.03.1898, с. Козлівка, нині Шаргород. р-ну – 05.02.1981, м. Варшава), фахівець у галузі механізації сільського господарства. Доктор сільськогосподарських наук (1940), професор (1940), академік Польської АН (1952). Закінчив Львівську політехніку (1931), де й працював до війни. По війні – професор, завідувач кафедри сільськогосподарських машин і механізації рільництва Головної сільськогосподарської школи і Політехніки. Протягом 1950–1968 рр. – директор Інституту механізації та електрифікації рільництва Польщі у Варшаві. 

• 65 років від дня народження Анатолія Сергійовича Матвієнка (22.03.1953, м. Бершадь), кандидата економічних наук, політика, державного, громадського діяча, народного депутата України кількох скликань, колишнього очільника Він-ницької ОДА (1996–1998).

24    95 років від дня народження Дмитра Дмитровича Александрова (24.03.1923, с. Нікольське Дугнен. р-ну Тул. обл., РФ – 01.04.2011, м. Вінниця), пошуковця-дослідника, краєзнавця. Учасник Другої світової війни. Займався встановленням імен воїнів, котрі загинули під час оборонних та визвольних боїв за Вінницю і область, увічненням їх пам’яті. Почесний пошуковець України. З 1970 р. мешкав у Вінниці. 

26    105 років від дня народження Степана Єфремовича Пономарчука (26.03.1913, м. Гайсин – 15.08.1998, м. Брянськ, РФ), військового льотчика, Героя Радянського Союзу (05.02.1940). Відзначився в боях під час радянсько-фінської війни 1939–1940 рр. Учасник Другої світової війни. 

• 70 років від дня народження Галини Миколаївни Авраменко (26.03.1948, с. Тучин Гощан. р-ну Рівнен. обл.), бібліографа, краєзнавця, заслуженого працівника культури України (2007). Від 1970 р. працює у Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К. А. Тімірязєва. Досліджує і широко пропагує літературу про історію, природу Вінниччини, життя і діяльність письменників-земляків, видатних діячів Поділля. Підготувала самостійно і у співавторстві понад 120 довідково-бібліографічних видань краєзнавчої тематики.

27    245 років з часу (27.03.1773) другого поділу Польщі, внаслідок якого Поділля та Брацлавщина увійшли до складу Російської імперії.

28    90 років тому народився Петро Трифонович Дідуренко (28.03.1928, с. Полянське Савран. р-ну Одес. обл.), фахівець у галузі медицини, відмінник охорони здоров’я, відмінник санітарної оборони СРСР. По закінченні медичного інституту працював у Чорноминській (Піщанський район) дільничній лікарні хірургом, головним лікарем. Займався науковою справою, писав наукові статті. У музеї Людвіга Маліновського Вінницької обласної клінічної лікарні імені М. І. Пирогова створено його особистий куточок з унікальними історичними документами з історії медицини. У 2016 р. отримав відзнаку «За заслуги перед Вінниччиною».

• 80 років від дня народження Володимира Феодосійовича Очеретного (28.03.1938, с. Воронівці, нині Хмільниц. р-ну – 11.02.2005, смт Тиврів), журналіста, фотохудожника, живописця-портретиста, різьбяра по дереву, краєзнавця, заслуженого журналіста України, члена НСЖУ (1980). Був ініціатором та учасником створення музею М. Я. Калиновича та краєзнавчих музеїв смт Тростянець, смт Тиврів, сіл Жахнівка та Красне Тиврівського р-ну, с. Рахни-Лісові Шаргородського р-ну. Почесний громадянин Тиврова.

• 50 років тому народилася Тетяна Володимирівна Каплун (28.03.1968, м. Нова Ушиця Хмельниц. обл.), вчитель музики за фахом, провідна співачка та солістка Академічного міського камерного хору «Вінниця», заслужена артистка України (2016). У складі хору стала володарем Гран-прі та лауреатом багатьох міжнародних конкурсів хорової музики. 1997 р. на аудієнції в Папи Римського Іоанна Павла ІІ спів Т. В. Каплун отримав його високу оцінку та благословення.

30    95 років тому народився Олексій Васильович Сосновський (30.03.1923, с. Біляни Чернівец. р-ну – 07.08.1943, похов. у братській могилі на Гнєздилівській висоті в Спас-Деменському р-ні, РФ), військовик, Герой Радянського Союзу (03.06.1944 р., посмертно). Відзначився в бою за важливу висоту в Калузькій області. 

Цього місяця виповнюється:

• 225 років (1793) з того часу, як після ІІ поділу Польщі було утворено Брацлавську губернію. Проіснувала майже три роки (березень 1793 – лютий 1796), відтак була перетворена на Брацлавське намісництво.

• 95 років від дня народження Олега Анатолійовича Бичковського (березень 1923, смт Крижопіль – 08.10.1943 с. Бубнівська Слобода Золотоніс. р-ну Черкас. обл.), Героя Радянського Союзу (1944, посмертно). Відзначився в бою 8 жовтня 1943 р. під час відбиття ворожої контратаки в районі м. Черкаси. 

КВІТЕНЬ 

3  125 років тому народився Юрій Олексійович Загородній (03.04.1893, Гайсин. повіт Поділ. губернії – 26.01.1966, м. Клівленд, штат Огайо, США), військовик, учасник Першої світової війни, українських визвольних змагань, першого Зимового походу. Був співорганізатором і першим головою відділу Об’єднання колишніх вояків – українців Америки. 

4  150 років від дня народження Лева Людвиговича Семполовського (04.04.1868, с. Крерове Познанського воєводства, Польща – 10.10.1960, с. Жовтневе, тепер Вишневе Калинів. р-ну), українського селекціонера, доктора філософії та природничих наук, основоположника вітчизняної селекції. Працював на Уладово-Люлинецькій селекційно-насіннєвій (пізніше дослідно-селекційній) станції, де впродовж своєї діяльності вивів і передав у виробництво 76 високопродуктивних сортів цукрових буряків і 1 сорт кормової моркви. 

• 120 років тому народився Юліан Волошиновський (Wołoszynowski Julian) (04.04.1898, с. Серби, нині Гонтівка Чернівец. р-ну – 16.12.1977, м. Варшава), – польський письменник, актор і театрознавець. Автор історичних повістей, у яких описується Поділля, збірок оповідань і нарисів, зокрема «Opowiadania podolskie» (1959), у яких відобразив звичаї та побут Поділля і Волині кінця 19 – поч. 20 ст., польське повстання 1863–1864 рр. Перекладав з англійської, російської, білоруської і української мов. Зокрема поезії П. Тичини. Син Й. Волошиновського. 

5  130 років від дня народження Георгія Марковича Хайциса (05.04.1888, м. Могилів-Подільськ, нині м. Могилів-Подільський – 27.07.1963, м. Ленінград, тепер Санкт-Петербург, РФ), хірурга, кандидата медичних наук, доцента, полковника медичної служби. Працював лікарем Могилів-Подільської повітової земської лікарні, ординатором у Вінницькій Пироговській лікарні (1921–1927). Учасник Першої світової, громадянської, радянсько-фінської, Другої світової воєн. 

• 90 років тому народився Семен Самійлович Крупник (05.04.1928, м. Вінниця – 02.12.2008, м. Одеса), український актор театру і кіно, народний артист України (1993). Присвятив себе театральному життю Одеси в 1960–1990-х роках. Тривалий період під час проведення міських театралізованих свят виступав в образі Дюка де Рішельє. З 1963 р. знявся у 31 кінострічці. 

7  100 років від дня народження Йосипа Борисовича Керлера (07.04.1918, м. Гайсин – 05.12.2000, м. Єрусалим), єврейського поета. Почав друкуватися в 1935 р. Учасник Другої світової війни. У квітні 1950 р. був заарештований, засуджений до 10 років таборів суворого режиму «за буржуазно-націоналістичну діяльність» і засланий у Воркуту. З березня 1971 р. Й. Керлер з родиною виїхав до Ізраїлю. Його вірші перекладено на іврит, російську, німецьку, англійську, іспанську, українську, нідерландську, польську та інші мови. 

9  70 років тому народилася Надія Володимирівна Василенко (09.04.1948, м. Волгоград, РФ), педагог, відмінник народної освіти УРСР (1978), заслужений учитель України (2000), доктор педагогічних наук (2014), громадський діяч. Протягом 1982–2005 рр. працювала директором Вінницької школи – гуманітарно-естетичного колежу № 29, реорганізованого згодом у школу-колегіум. З 2005 р. до сьогодні Надія Володимирівна – професор кафедри управління та адміністрування у комунальному вищому навчальному закладі «Вінницька академія неперервної освіти». 

10  80 років від дня народження Михайла Миколайовича Пащенка (10.04.1938, с. Лука Немирів. р-ну), журналіста, письменника, краєзнавця. Автор низки краєзнавчих розвідок і праць. Досліджує історію окремих підприємств, населених пунктів області. Лауреат обласної журналістської премії ім. К. Гришина, літературної премії ім. С. Руданського. 

12  90 років від дня народження Юрія Івановича Химича (12.04.1928, м. Кам’янець-Подільський Хмельниц. обл. – 23.07.2003, м. Київ), українського архітектора, художника-графіка, професора Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (1989), заслуженого діяча мистецтв України (1990). Член Спілки архітекторів України (1955), СХУ (1962), почесний член Академії архітектури України. Ім’я митця тісно пов’язане з с. Вищеольчедаїв Мурованокуриловецького району, куди незабаром після його народження переїхала сім’я та де проживали родичі. 

• 60 років від дня народження Ігоря Ізевича Хаїмзона (12.04.1958, м. Ростов-на-Дону – 02.02.2014, м. Вінниця), доктора технічних наук (1995), професора (2001). Закінчив Він-ницький політехнічний інститут (1979). Працював на різних посадах у Вінницькому медичному інституті. Від 1997 р. – завідувач кафедри біологічної фізики, інформатики та медичної апаратури Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова. Напрямки наукових досліджень: розробка нових інформаційних технологій ведення, обробки та обліку медичної документації в лікувальних закладах.  

13  95 років від дня народження Петра Даниловича Гуменюка (13.04.1923, с. Мітлинці, нині Гайсин. р-ну – 23.07.2002, м. Тернопіль), економіста, доктора економічних наук (1973), професора (1976). Працював у навчальних закладах Львова і Тернополя. 

15  80 років від дня народження Василя Юрійовича Гарвасюка (15.04.1938, с. Видинів Снятин. р-ну Івано-Франків. обл.), письменника, перекладача, публіциста. Учителював у школах на Вінниччині, був на партійній, адміністративній роботі. Лауреат кількох літературних премій. Член НСПУ (1988). Мешкає в Мурованих Курилівцях. 

16  105 років тому народився Іван Іванович Калашник (16.04.1913, с. Кальник Іллінец. р-ну – 28.02.1943, там само), організатор і керівник партизанського руху в Іллінецькому районі. Загін відважного народного месника здійснював рейди по районах Вінницької, Київської та Кіровоградської областей, громив поліцейські управи та німецькі гарнізони. Влітку 1942 р. Калашник налагоджує зв’язок з партизанськими загонами «За Батьківщину», ім. Леніна та ім. Кірова. Загинув Іван Калашник 28 лютого 1943 року в c. Кантелина від підлої руки зрадника. 

• 60 років тому (16.04.1958) відбувся перший матч вінницької футбольної команди «Локомотив», згодом мала назву «Нива»; засновано футбольний клуб «Нива-B».  

17  75 років від дня народження Миколи Євтихійовича Мельника (17.04.1943, с. Липівка Томашпіл. р-ну), господарського, державного діяча, колишнього голови колгоспу в рідному селі (1969–1994), голови Вінницької облдержадміністрації (1994–1996), депутата Вінницької обласної Ради (1998), народного депутата України (2002). 

• 70 років тому народився Ростислав Олександрович Крижанівський (17.04.1948, м. Вінниця – 27.07.2014, смт Затока Одес. обл.), український учений в галузі океанології, економіки морського природокористування, менеджменту і маркетингу. Доктор економічних наук (1989), доктор економіки Віденського міжнародного університету, професор (1991), директор Інституту комплексних проблем морського природокористування і НТП, ректор Християнського гуманітарно-економічного відкритого університету. Трагічно загинув на 67-му році життя. Учений потонув у морі, рятуючи 13-річну дівчинку. 

• 65 років від дня народження Григорія Ілліча Демидася (17.04.1953, с. Тимар Гайсин. р-ну), вченого-агронома, доктора сільськогосподарських наук (2004), професора (2006). 1980 р. закінчив Українську сільськогосподарську академію (Київ), нині Національний університет біоресурсів і природокористування України, де відтоді й працює.  

• 60 років тому народився Ігор Васильович Мазило (17.04.1958, м. Вінниця), історик, кандидат історичних наук (1988), краєзнавець. З 1980 р. – на викладацькій роботі у Вінницькому державному педагогічному інституті (тепер державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського). Нині – доцент кафедри історії України та філософії Вінницького національного аграрного університету. Досліджує історію політичних репресій, події періоду Другої світової війни на Поділлі, а також суспільно-політичні процеси в краї в повоєнний час. Член авторських колективів видань: нової «Енциклопедії історії України», «Енциклопедії сучасної України». 

18  90 років тому народилася Алла Борисівна Щербо (18.04.1928, м. Ленінград (тепер Санкт-Петербург), РФ – 22.01.2016, м. Вінниця), український педагог, фахівець у галузі проблем естетичного виховання дітей та молоді, доктор педагогічних наук (1984), професор (1987). Відмінник народної освіти УРСР (1982). Науково-педагогічна діяльність пов’язана з Він-ницьким державним педагогічним університетом імені Михайла Коцюбинського. У 1968–1972 рр. А. Б. Щербо була одним із організаторів музично-педагогічного факультету педінституту. 

19  60 років від дня народження Василя Григоро-вича Петрука (19.04.1958, с. Кропивна Уланів., тепер Хмільниц. р-ну), вченого-еколога, інженера-хіміка-технолога, доктора технічних наук, професора, член-кореспондента Української технологічної академії, академіка кількох академій, відмінника освіти, заслуженого природоохоронця України (2014), лауреата номінації «Людина року в галузі науки» за 2002 та 2013 рр., директора інституту екології та екологічної кібернетики Вінницького національного технічного університету, завідувача кафедри екології та екологічної безпеки.

20  20 років тому (20.04.1998) відбувся перший обласний огляд-конкурс творчих колективів національних меншин та етнічних груп Вінниччини «Подільські барви».  

21  80 років від дня народження Софії Іванівни Рей (21.04.1938, с. Мухувата Козятин. р-ну), педагога, відмінника народної освіти (1969), заслуженого вчителя УРСР (1987), учасника Всеукраїнського з’їзду вчителів (1987). Від 1970 р. і до виходу на пенсію працювала вчителькою Плисківської середньої школи Погребищенського району. 

23  100 років тому народився Георгій Павлович Ломінський (23.04.1918, м. Козятин – 17.06.1988, м. Снєжинськ Челябін. обл., РФ, похов. у м. Москва), генерал-лейтенант-інженер, організатор і керівник науково-дослідних та випробувально-конструкторських робіт у галузі ядерних озброєнь. Лауреат багатьох державних премій. 

• 100 років від дня народження Володимира Миколайовича Терлецького (23.04.1918, м. Погребище, в деяких документах вказується с. Плисків Погребищ. р-ну – 28.05.1943, похов. в м. Темрюк Краснодар. краю), шофера бойової машини «Катюша», Героя Радянського Союзу. Відзначився в бою за населені пункти Київське та Молдавське під Темрюком Краснодарського краю. Звання Героя присвоєно посмертно (25.10.1943). 

• 95 років від дня народження Василя Сидоровича Земляка (Вацика) (23.04.1923, с. Конюшівка, нині Липовец. р-ну – 17.03.1977, м. Київ), українського прозаїка, сценариста, лауреата Державної премії України ім. Тараса Шевченка (1978, посмертно). Автор низки книг, зокрема про період фашистської окупації Козятина – «Підполковник Шиманський». 

24  65 років тому народився Валерій Семенович Корнійчук (24.04.1953, смт Оратів), літературознавець, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури Львівського національного університету ім. Івана Франка, франкознавець. Працював викладачем підготовчого факультету для іноземних громадян цього ВНЗ, викладав в інститутах Республіки Гвінея. Вважає доцільними відмову від кириличної та перехід на латинську графічну систему для української мови.  

• 60 років тому народився Василь Якович Король (24.04.1958, с. Харпачка Гайсин. р-ну), співак (тенор), заслужений артист України (1997). По закінченні Львівської консерваторії (1990) протягом 1991–2001 рр. працював солістом Вінницького українського музично-драматичного театру ім. М. Садовського. Після кількох років роботи в мистецьких закладах Києва з 2008 р. В. Король – соліст Вінницької обласної філармонії. Лауреат та дипломант кількох мистецьких конкурсів, зокрема «Червоної рути» (1989), Міжнародного фестивалю ім. П. Чайковського та Н. фон Мекк (2009). З гастролями митець побував у багатьох країнах світу. 

• 20 років тому (24.04.1998) у Вінниці було утворено обласне земляцтво білорусів. У Вінницькій області мешкає понад 3 тис. білорусів, які беруть активну участь у суспільно-політичному, господарському і культурному житті нашого краю. Він-ницьким білорусам вдалося не лише зберегти національні звичаї та традиції, а й примножити їх.  

25  95 років від дня народження Івана Лук’яновича Слободенюка (25.04.1923, с. Долотецьке, нині в межах с. Довгалівки Погребищ. р-ну – 29.09.1943, загинув у бою, похов. в с. Радсело Царичан. р-ну Дніпропетров. обл.), Героя Радянського Союзу. Відзначився в битві за Дніпро. Звання Героя присвоєно 20 грудня 1943 р., посмертно.  

26  215 років від дня народження Івана Григоровича Кульжинського (26.04.1803, м. Глухів Сум. обл. – 1884, м. Ніжин Чернігів. обл.), українського педагога, письменника, історика, етнографа. Був учителем Миколи Гоголя. У 1839–1841 рр. працював у Немирівській гімназії.

• 90 років від дня народження Василя Яковича Грінчака (26.04.1928, с. Китайгород Тростянец. р-ну – 21.01.1987, с. Копачів Обухів. р-ну Київ. обл., похов. у Києві), письменника, перекладача, члена СПУ (1959). Жив у Києві, працював у видавництвах «Молодь», «Веселка». Відомий також і як дитячий письменник. Окремими книжками вийшли збірки віршів «Лебедятко» (1969), «Вийшло в поле тополятко» (1971), «Поєдинок» (1975), «Ясенець» (1976), повість «Позивні мужності» (1978).  

• 50 років тому (26.04.1968) у Тростянецькому районі розпочато будівництво Ладижинської ДРЕС, про що свідчить напис на камені на місці майбутньої споруди «Встановлено на честь початку будівництва Ладижинської ДРЕС 26 квітня 1968 року». 

27  80 років від дня народження Анатолія Агафоновича Бортняка (27.04.1938, с. Олександрівка Тростянец. р-ну – 22.07.2009, м. Вінниця), поета, публіциста, перекладача, мовознавця, літературознавця. Протягом 1974–1986 рр. очолював Вінницьку обласну організацію СПУ. Був першим головою обласного Товариства української мови, нині «Просвіта». Лауреат низки літературних премій, журналу «Перець», міжнародної премії з сатири і гумору у Філадельфії (США). Член НСПУ (1965) (див. розширену довідку в кінці місяця). 

Цього місяця виповнюється: 

• 225 років відтоді (1793), як утворена Брацлавська губернія з центром у м. Вінниця. 

• 140 років тому (1878) у першій половині квітня створено Козятинське двокласне залізничне училище – перший навчальний заклад в м. Козятин. На момент відкриття в училищі навчалося 36 хлопчиків та 23 дівчинки. Навчання здобували представники різних станів, крім купецького. Нині ДПТНЗ «Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту».

• 95 років тому (квітень 1923) було відкрито Козятинську районну бібліотеку. 

• 40 років тому (1978) було засновано аматорський хоровий колектив «Прометей» на базі однойменного Палацу культури Ладижинської електростанції. Перший керівник хору – Ю. Шлапак. 1984 р. колективу присвоєно звання народний.

Дух гідності

До 80-річчя від дня народження Анатолія Бортняка

(27.04.1938–22.07.2009)

Про Анатолія Бортняка писати в минулому часі для мене дуже важко. Навіть не віриться, що він уже ніколи не подарує щойно видану збірку віршів, не запросить на каву до своєї гостинної оселі, не порадіє талановитій добірці когось із колег. Уже дев’ять років немає Анатолія Агафоновича серед нас. А втрата ця досі залишається болючою, непоправною. Адже мав дар не лише тонкого лірика, яскравого пародиста, вдумливого, багатогранного знавця і дослідника тайнощів української мови, переконливого публіциста, самобутнього перекладача. А ще був людиною щедрої душі, понад усе цінував гідність, порядність, честь, вірність високим ідеалам, що було не так просто і в радянську епоху, і в перші десятиліття української незалежності.

Анатолій Агафонович Бортняк народився 27 квітня 1938 року в с. Олександрівка Тростянецького району Вінницької області в родині вчителів. Невдовзі батьки переїхали в с. Жабокрич Крижопільського району, де в 1955 р. він закінчив середню школу.

А тоді поїзди юності покликали його в романтичну Одесу, в університетські аудиторії. Саме там, серед добірного творчого товариства, вигранювався, мужнів його поетичний хист, джерелами для якого були стародавні народні пісні, кобзареві думи, героїчна і трагічна історія Поділля.

Дебютні вірші А. Бортняка були надруковані в місцевих газетах, альманасі «Літературна Одеса», а збірка поезій «Мелодія» вийшла 1965 року в Києві. Вона була прихильно зустрінута літературною критикою, ім’я молодого поета стало все частіше з’являтися на сторінках газет, журналів, колективних збірок.

У доробку майстра слова – понад 30 збірок лірики, поем, сатири і гумору, пародій, епіграм. Його твори перекладені багатьма мовами, друкувалися окремими книгами в Москві і Нальчику, добірками – в Білорусі, Молдові, Казахстані, Чувашії, Башкирії, Польщі, Угорщині, Болгарії, США, Канаді, Австралії.

Анатолій Бортняк удостоєний багатьох літературних відзнак, серед яких йому особливо дорогими були премії імені М. Коцюбинського і С. Руданського, В. Сосюри, С. Олійника. Одним з перших серед видатних майстрів слова України наш земляк був відзначений орденом «За заслуги» III ступеня. Упродовж майже півстолітньої діяльності в лавах НСПУ мені доводилося зустрічатися, працювати з багатьма літераторами і старшого, і молодшого віку. Скажу відверто, що не завжди в одній творчій особистості мирно співіснують водночас великий талант і прагнення допомогти іншим, повага до людини і здатність чесно і ненав’язливо сказати їй про ті чи інші хиби у надрукованих творах, природна здатність не хилити голову перед представниками влади і водночас вміння відстояти інтереси письменницької громади, подбати про належні побутові умови колег. А Бортняк все це умів.

Тільки завдяки старанням тодішнього відповідального секретаря Вінницької організації Спілки письменників України у 1976 році мені було надано у Вінниці трикімнатну квартиру. І поріг студії обласного радіо я вперше переступила ученицею дев’ятого класу Моївської середньої школи теж завдяки Бортняку, який тоді працював тут, готував літературні передачі. І хоч вікова різниця у нас невелика, всього 9 років, але я теж можу вважати його своїм літературним наставником. Він учив нас у Всесвіті української мови шукати для своїх творів найкращі, найдобірніші слова. Він був для кожного з нас мірилом гідності, честі, не декларативного, плакатного, а діяльного патріотизму.

Анатолій Бортняк розповідав мені про те, як у травні 1963 року був учасником республіканського семінару молодих авторів, що проходив тоді в Одеському будинку творчості. Анатолію пощастило впродовж місяця не лише спілкуватися з молодим поетом, земляком Василем Стусом, а й жити в одній кімнаті.

Поет і скульптор Володимир Сорока вирішив тоді набрати глини на крутосхилах і виліпити портрет найталановитіших поетів того призову – Стуса і Бортняка. Стуса він виліпити встиг. Пішли рясні дощі, і необхідної кількості матеріалу для подальшої роботи під рукою в скульптора не виявилося.

– На мене в Бога не вистачило глини, – жартував А. Бортняк.

У вірші, присвяченому пам’яті поета-політв’язня, Анатолій Бортняк писав:

Читаймо вірші Стуса Василя –

з-за грат казенних зблиски лазурові,

з довічного тернового гілля

круті, терпкі, запеклі грона крові.

 

В рядках, живих і спраглих, як рілля,

Його душа – незгойна та нетлінна.

У них лівіше серця – Україна.

Читаймо вірші Стуса Василя.

Упродовж багатьох років Анатолій Бортняк відстоював право української мови бути живою на устах свого народу. Він багато виступав у школах, технікумах, вузах, трудових колективах, публікував у періодиці статті про культуру української мови.

Очолюючи впродовж 12 років обласну організацію Спілки письменників України, Анатолій Агафонович твердо відстоював кожну українську школу, дбав про те, щоб кращі твори письменників-земляків були перекладені в Кабардино-Балкарії, у Липецькій області, з якою вінничани мали тоді дружні взаємовідносини.

Твердо, постійно, з «тихою відвагою» цей поет-патріот працював в ім’я майбутньої незалежності України. У вірші «Одинадцята заповідь» він писав:

Для світу тимчасових перехожих,

для піднебесних грішників земних

існує десять заповідей Божих.

Додаймо одинадцяту до них.

 

Її у фразу лаконічну втисну,

Щоб простоти тієї ж досягти.

«Люби народ свій і свою Вітчизну!»

Хіба вона не варта десяти?..

Дев’ять років немає поруч з нами цього високоталановитого поета, цієї сонячної душею людини. Та живе його Слово, живе, бореться, прагне перемагати численні негаразди і військові вторгнення Україна-ненька.

Ім’ям Анатолія Бортняка у Вінниці в мікрорайоні «Поділля» названо вулицю. МГО «Вінницьке земляцтво у Києві» у 2000 році заснувало Всеукраїнську літературну премію ім. А. Бортняка, лауреатами якої стали відомі українські поети Петро Осадчук, Ганна Чубач, Тетяна Яковенко, Петро Перебийніс, Василь Гарвасюк, Станіслав Чернілевський, Михайло Каменюк.

У Крижопільському районі, на батьківщині поета, щороку відбувається літературно-мистецьке свято «Бортнякова весна». У Крижополі, Жабокричі проходять зустрічі з письменниками-земляками, звучать вірші, пісні, йде задушевна, щира розмова старших з молодими, зовсім юними земляками Анатолія Бортняка про ті життєві орієнтири, ідеали, до яких закликав цей невтомний сівач доброго, мудрого, вічного.

Щиро вірю, що до 80-ліття нашого земляка ляже на бібліотечні полиці томик вибраних творів поета, з’явиться на будинку у Вінниці, де він жив і працював, меморіальна дошка.

Слово Анатолія Бортняка, свіже, чисте, мудре, виважене, має сьогодні працювати в ім’я становлення справді незалежної України, де б щирі українці почували себе не національною меншиною, а справжніми господарями землі, долі. Щоб у кожній хаті був хліб і до хліба, мир і злагода, а в кожній душі – сонце і тепло, впевненість у майбутньому.

Н. Ю. Гнатюк

 

Література

Твори письменника

Бортняк, А. Поки дихаю, поки живу… : поезії / Анатолій Бортняк. – Одеса : Маяк, 1989. – 108 с.

Бортняк, А. Ну що б, здавалося, слова... : бесіди про культуру укр. мови / А. Бортняк. – Київ : Укр. письменник, 1994. – 73 с.

Бортняк, А. Важке щастя : вибр. поеми та віршов. цикли з авт. комент. / А. А. Бортняк. – Вінниця : Континент-ПРИМ, 2003. – 200 с.

Бортняк, А. Поетична графологія : вибр. пародії та епіграми / А. Бортняк. – Вінниця : Консоль, 2008. – 152 с. : іл., фот. 

Про нього

Рабенчук, В. Сотні тисяч заповітних слів А. Бортняка / В. Рабенчук // Тінь перста вказівного, або Дожити б до Івана Купала : худож. проза. Публіцистика / В. Рабенчук. – Вінниця, 2006. – С. 214–219.

Подолинний, А. М. «Не зайва заповідь...» : [про поета А. Бортняка] / А. М. Подолинний // Жити Україною : ст., рец., есе / А. М. Подолинний. – Вінниця, 2007. – С. 226–229.

Просіваю мову, як зернини... : до 70-річчя від дня народж. Анатолія Агафоновича Бортняка, укр. поета і публіциста : бібліогр. список / ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад.: Л. Заря ; ред. М. Спиця ; вступ. ст. А. Подолинного. – Вінниця : Він-ниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, 2008. – 12 с. – (Наші видатні земляки).

Гнатюк, Н. Повернення у слові : [про А. Бортняка] / Н. Гнатюк // Літ. Україна. – 2010. – 19 серп. – С. 2 : фот.

На громах настояний скарбник : Анатолій Бортняк у спогадах сучасників та укр. літературознавстві / упоряд. В. С. Рабенчук. – Вінниця : Консоль, 2010. – 464 с. : іл.

Пастушенко, Л. Провінційна голгофа Анатолія Бортняка / Л. Пастушенко // Пастушенко, Л. Знак скорпіона, або Переосмислення міфів / Л. Пастушенко. – Вінниця, 2010. – С. 62–75 ; Вінниц. край. – 2006. – № 2. – С. 117–126.

Усач, Г. На довголіття імені твого : [про А. Бортняка] / Г. Усач // Вінниц. газ. – 2015. – 24 квіт. – С. 7 : фот.

Волошенюк, І. Як живеш, Бортняче? : розмова підготовлена на «Барвінку» в Малих Хуторах 2004-го року, за п’ять літ до смерті поета / І. Волошенюк // Мій письменницький гербарій / Іван Волошенюк. – Вінниця, 2016. – С. 46–62.

Миттєвості «Бортнякової весни» : А. Бортняк, відомий поет, публіцист, перекладач і громад. діяч, лауреат багатьох престиж. літ. премій, відійшов у вічність 2009 р., але його пристрасні, виважені поезії хвилюють людські серця і досі // Культура і життя. – 2016. – 24 черв. – С. 11 : кольор. фот.

ТРАВЕНЬ 

1  100 років від дня народження Герша Іцковича (Андрія Михайловича) Будкера (01.05.1918, м. Мурафа, нині село Шаргород. р-ну – 04.07.1977, м. Новосибірськ, РФ), вченого-фізика, доктора фізико-математичних наук, професора (1958), академіка АН СРСР (1964), директора Інституту ядерної фізики Сибірського відділення АН СРСР (1958–1977), лауреата Державної (1949) та Ленінської (1967) премій. Дитинство і юність пройшли у Вінниці, навчався у Вінницькій середній школі № 9. 

2  80 років від дня народження Олександри Семенівни Ванжули (Федунець) (02.05.1938, с. Велика Стадниця Вінниц. р-ну – 19.12.2015, м. Хмельницький), поетеси. Працювала за фахом у харчовій промисловості. Автор низки поетичних збірок. Лауреат кількох літературних премій. Член НСПУ (1997). Мешкала у м. Хмельницький. 

• 155 років від дня народження Віктора Костянтиновича Гавронського (02.05.1863, м. Брацлав, нині смт Немирів. р-ну – 1946, м. Варшава), військового діяча, генерал-хорунжого Армії УНР, генерала дивізії Війська Польського.  

3  70 років від дня народження Степана Лукановича Ящука (03.05.1948, с. Сабарівка Оратів. р-ну), учителя за фахом, письменника, публіциста, журналіста. Видав книги оповідань «Моє село» (1992), «Земля просила дощу» (2001). Мешкає в м. Іллінці. 

4  135 років від дня народження Миколи Андрійовича Малька (04.05.1883, м. Браїлів, нині смт Жмерин. р-ну – 23.06.1961, м. Сідней, Австралія), всесвітньо відомого оркестрового і оперного диригента, педагога українського походження. На початку радянської епохи Малько лояльно ставився до нового режиму і став однією з провідних фігур музичної еліти. У 1929 р. залишив СРСР, працюючи як запрошений диригент у багатьох країнах світу. З 1965 р. в Копенгагені періодично проводиться міжнародний конкурс диригентів імені Миколи Малька.

5  635 років тому (05.05.1383) князь литовський Вітовт (Вітаутас) видав грамоту подільському феодалу Василю Карачевському про надання йому місцевості Княжа Лука, де згодом виникло місто Шаргород. 

• 130 років тому народився Юрій Кириченко (05.05.1888, с. Лука Вінниц. повіту Поділ. губернії – 02.07.1951, м. Нью-Йорк), хоровий диригент, композитор. Закінчив Київську музичну школу. Учителював. Від 1919 р. – артист Української республіканської капели під керівництвом О. Кошиця (Київ), з якою гастролював у Західній Європі. Після розпаду капели диригував частиною її учасників, гастролював в Іспанії. Від 1925 р. – в США, диригент церковних хорів. Автор обробок українських народних пісень. 

• 100 років тому народився Віталій Тимофійович Топольський (05.05.1918, м. Вінниця – 28.08.1941, загинув у повітряному бою), військовий льотчик, Герой Радянського Союзу. 3дійснив 123 бойових вильоти на штурмування скупчень противника, особисто збив 4 ворожих літаки. Звання Героя посмертно присвоєно 10.02.1942. Біля могили Невідомому матросу в Одесі йому встановлена надгробна плита. 

7  День народження Петра Ілліча Чайковського (07.05.1840, с-ще при Камсько-Воткінському з-ді Вятської губернії, тепер м. Воткінськ, Удмуртія (РФ) – 06.11.1893, м. Петербург), російського композитора-класика. Його ім’я тісно пов’язане з смт Браїлів. Саме тут під покровительством великої меценатки баронеси Надії фон Мекк розпочався шлях Чайковського до всесвітньої слави. Підтримуючи композитора, вона щорічно виплачувала йому субсидію в розмірі шести тисяч карбованців. Упродовж 1878–1888 рр. П. І. Чайковський періо-дично жив і працював у її маєтку в м. Браїлів (нині смт) та с. Сьомаки (нині Жмерин. р-ну). Тут він створив низку своїх безсмертних творів, зокрема оперу «Орлеанська діва», Симфонію № 4, ряд романсів, серед яких – шедевр «Средь шумного бала» та ін. На вшанування пам’яті композитора та його меценатки в Браїлові 1979 р. створено музей. У 1993 р. саме тут, у Браїлові, розпочалися музичні асамблеї, присвячені творчості геніального композитора. В обласному центрі щорічно у травні проходить Міжнародний музичний фестиваль ім. П. І. Чайковського та Н. Ф. фон Мекк.

8  110 років тому народився Павло Маркович Альперович (08.05.1908, м. Вільно, нині Вільнюс – 09.06.1995, м. Він-ниця), лікар-невропатолог, доктор медичних наук (1944), професор (1949). Учасник Другої світової війни. У 1947–1977 рр. – завідувач кафедри нервових хвороб, 1978–1988 – науковий консультант кафедри Вінницького медичного інституту. 

• 100 років від дня народження Василя Архиповича Гелети (08.05.1918, с. Чортория Іллінец. р-ну – 11.10.1981, м. Моніно Москов. обл.), військовика, Героя Радянського Союзу. Під час війни здійснив 169 бойових вильотів на бомбардування живої сили і техніки. За зразкове виконання бойових завдань командування був удостоєний звання Героя (27.06.1945).  

9  95 років від дня народження Бориса Абрамовича Березовського (09.05.1923, м. Бар – 07.01.1993, м. Вінниця), фтизіатра, доктора медичних наук (1971), професора (1973). З 1954 р. працював на різних посадах у Вінницькому медичному інституті. З 1991 р. був професором кафедри фтизіатрії.  

• 70 років тому народився Леонід Григорович Євсєєв (09.05.1948, м. Вінниця), фахівець у галузі фізичного виховання та спорту, кандидат педагогічних наук (1977), професор (2002). Випускник Вінницького педінституту (тепер ВДПУ ім. М. Коцюбинського), де й працює від 1977 р. на різних посадах. 

• 60 років від дня народження Тетяни Віталіївни Войнаровської (09.05.1958, смт Іллінці), майстрині художньої вишивки, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1993), заслуженого майстра народної творчості України (2006). Основа творчості – традиційна подільська вишивка.

10  100 років тому народився Михайло Трохимович Рябошапка (10.05.1918, с. Любомирка Чечельниц. р-ну – 13.01.1984, м. Вінниця), військовик, Герой Радянського Союзу (20.12.1943). Відзначився в боях за р. Дніпро на Полтавщині у вересні 1943 р. 

• 80 років тому народився Микола Євдокимович Чернега (10.05.1938, с. Устя Бершад. р-ну), механізатор, начальник механізованого загону № 2 колгоспу «Шлях Ілліча», Герой Соціалістичної Праці (1977). У 1977 р. колектив, який він очолював, виростив по 60 ц пшениці з кожного гектара, по 540 ц цукрових буряків. Високими були і врожаї інших культур. За високі успіхи, виявлену трудову доблесть із збільшення виробництва і продажу державі зерна та інших продуктів М. Є. Чернега був удостоєний звання Героя. 

13  130 років тому народився Микола Олексійович Литвицький (13.05.1888, с. Жерденівка Гайсин. повіту (нині Гайсин. р-ну) – 1939, Закарпаття), вінницький кооператор, в 1917–1918 рр. виконував обов’язки Вінницького міського голови, урядовець УНР, член Спілки українських інженерів, громадський діяч. 

• 120 років (13.05.1908) з часу заснування першого на Поділлі Гайсинського споживчого товариства. Пайовиками товариства станом на початок 1908 року було 199 чоловік, а в 1913-му на Гайсинщині вже існувало 44 споживчих товариства, на 01.01.1918 року в Гайсинському повіті було зареєстровано 142 споживчих товариства, 15 ощадно-позичкових та кредитних товариств. У травні 1925 р. споживчі товариства перейменовані в райспоживспілку. Основний вид їх діяльності – роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту. 

• 80 років тому (13.05.1938) у м. Вінниця сталася трагедія, коли внаслідок відмови гальм трамвай, який ішов згори, розвинув велику швидкість і на повороті з дерев’яного мосту зійшов з рейок, розбив перила мосту і впав у Південний Буг. При цьому загинули майже всі його пасажири. На той час береги річки поєднували два мости. Обидва виходили на нинішній острів Кемпа, що посеред Південного Бугу. Трамвайний маршрут проходив через один міст, потім острів, виходив на другий міст і – на протилежний берег. 

14  105 років від дня народження Ігоря В’ячес-лавовича Костецького (Мерзлякова) (14.05.1913, м. Київ – 14.06.1983, м. Швайкгайм, Німеччина), українського прозаїка, драматурга, перекладача, мистецтвознавця, критика, видавця, громадського діяча. У 1919–1924, 1940–1942 рр. мешкав у Вінниці. Під час війни був на примусових роботах у Німеччині, де й залишився по її завершенні. І. Костецький належав до засновників і чільних теоретиків Мистецького українського руху в еміграції та найяскравіших українських письменників-модерністів свого покоління. 

• 100 років тому (14.05.1918) було засновано Він-ницький обласний краєзнавчий музей – найбільше зібрання матеріалів і документів з історії, етнографії і культури Східного Поділ- ля (див. розширену довідку в кінці місяця). 

• 80 років від дня народження Станіслава Панасовича Реп’яха (14.05.1938, м. Глухів, нині Сум. обл. – 29.06.2012, м. Чернігів), українського поета, прозаїка, публіциста, громадського діяча, літературного критика, перекладача, журналіста. Заслужений працівник культури України та Чуваської АРСР. Навчався у Вінницькому педінституті (1957–1962), працював методистом із клубної справи в Будинку народної творчості, друкувався в місцевій пресі, упорядкував (у співавторстві) збірник «Край Подолії прекрасний» (1961). Член НСПУ (1970).  

• 60 років тому народилася Світлана Іванівна Жук (14.05.1958, с. Шпиків Тульчин. р-ну), акушер-гінеколог вищої кваліфікаційної категорії, доктор медичних наук (1995), професор (2002), заслужений лікар України. Закінчила Вінницький державний медінститут (1981), де і працювала: асистент (1991–1997), доцент (1997–2001), професор кафедри акушерства і гінекології № 1 (2001–2014). 

15  85 років тому народився Олег Васильович Йовса (15.05.1933, с. Сальник Калинів. р-ну – 17.04.1993, м. Київ), музико- і театрознавець, співак (ліричний тенор), педагог. Кандидат мистецтвознавства (1968), доцент (1971). Від 1969 р. працював у Київському педагогічному інституті: 1971–1992 рр. – завідувач кафедри історії та теорії музики. Досліджував творчість українського композитора М. Лисенка. 

• 75 років від дня народження Олександра Сергійовича Гордієвича (15.05.1943, м. Славута Хмельниц. обл.), журналіста, фотохудожника, краєзнавця, члена НСЖУ. З 1964 р. мешкає у м. Вінниця. У 1964–1976 рр. – фотокореспондент газети «Комсомольське плем’я», з 1976 р. – фотокореспондент агентства ТАРС-РАТАУ (тепер Укрінформ). Автор кількох фотоальбомів, фотоілюстрацій до краєзнавчих путівників та багатьох інших краєзнавчих видань (див. розширену довідку в кінці місяця).

• 50 років тому народився Олег Анатолійович Мельничук (15.05.1968, с. Мельниківці Немирів. р-ну), історик, доктор історичних наук (2010), професор (2013), крає-знавець. Випускник Вінницького педінституту, з яким надалі пов’язав свою науково-педагогічну діяльність. З 2002 р. – доцент кафедри правознавства, з 2005 р. – заступник директора інституту історії, етнології і права з наукової роботи. Нині – завідувач кафедри всесвітньої історії Вінницького ДПУ ім. М. Коцюбинського, головний редактор фахового наукового журналу «Наукові записки ВДПУ. Серія : Історія».  

16  110 років тому народився Тимофій Миколайович Судачок (16.05.1908, с. Шумилів Бершад. р-ну – 1968, похов. у с. Чернятка Бершад. р-ну), новатор сільськогосподарського виробництва, Герой Соціалістичної Праці (1957), колишній багаторічний голова колгоспу (з 1948 р.) с. Чернятка Бершадського району. Звання Героя удостоєний за високі досягнення в господарюванні.  

• 65 років від дня народження Василя Володимировича Сосюка (16.05.1953, с. Ліщинці Погребищ. р-ну), державного службовця, заслуженого раціоналізатора України (1986). Закінчив Вінницький політехнічний інститут (1987) (тепер ВНТУ). Працював в обласному управлінні сільського господарства, у Він-ницькій обласній Раді, Департаменті міжнародного співробітниц-тва та регіонального розвитку Вінницької облдержадміністрації. Зробив вагомий внесок у розвиток науково-технічного прогресу, раціоналізаторства і винахідництва, сільськогосподарського виробництва Вінниччини. Нагороджений почесними грамотами Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Вінницької облдержадміністрації та Вінницької обласної Ради. 

• 25 років тому (16.05.1993) рішенням № 1108/28 сесії Вінницької міської ради було затверджено малий герб Він-ниці – офіційний символ міста Вінниці, адміністративного центру Вінницької області, та прапор міста Вінниці.  

17  (30?) День народження Федора Григоровича Верещагіна (17(30?).05.1910, м. Миколаїв – 21.05.1996, м. Вінниця), режисера, заслуженого діяча мистецтв УРСР (1957), народного артиста СРСР (1977), фундатора, у 1948–1986 рр. – головного режисера Вінницького обласного музично-драматичного театру ім. М. Садовського. На фасаді театру на вшанування пам’яті митця встановлено меморіальну дошку. Поруч пролягає вулиця його імені. 

• 200 років від дня народження Марка Даниловича Соколовського (17.05.1818, м. Погребище – 25.12.1883, м. Вільнюс), всесвітньо відомого українського (польського походження) гітариста-віртуоза XIX століття, виконавця на 6-струнній гітарі. Німецький музичний критик Е. Етінгер назвав його «Байроном гітари» і додав: «Гра М. Соколовського і каменю вселяє життя». М. Соколовський писав твори для гітари, зокрема полонези, мазурки, вальси, п’єси. 

• 75 років від дня народження Георгія Север’яновича Бєлканія (17.05.1943, м. Вінниця), лікаря, доктора медичних наук (1979), професора (1989). Закінчив Вінницький медичний інститут у 1966 р. З 1995 р. Георгій Север’янович – керівник лабораторії медичних експертних систем (Вінниця), з 1998 р. – професор кафедри анатомії, фізіології та основ медичних знань Вінницького ДПУ ім. М. Коцюбинського.  

18  60 років тому народилася Олена Василівна Герасименко (18.05.1958, с. Носачів Смілян. р-ну Черкас. обл.), поетеса, лауреат премії ім. М. Стельмаха (2009). Керівник літературно-мистецького об’єднання «Дивослово» у смт Теплик. Член НСПУ (2011). 

20  90 років від дня народження Бориса Васильовича Хоменка (псевд. В. Василенко) (20.05.1928, с. Гути Конотоп. р-ну Сум. обл. – 31.07.2011, м. Вінниця), педагога, кандидата філологічних наук (1972), професора кафедри української літератури та журналістики Вінницького ДПУ ім. М. Коцюбинського (до 2009 р.), літературознавця, перекладача, краєзнавця. Досліджував переважно українське письменництво ХІХ–ХХ ст. Упорядник та співупорядник низки антологій одного вірша, зокрема «Тарас Шевченко «Заповіт»: Мовами народів світу» (Київ, 1989). Член НСЖУ (1961), НСПУ (2000). 

22  50 років тому народився Олег Петрович Ткаченко (22.05.1968), депутат Вінницької міської ради 7-го скликання, член постійної комісії міської ради з питань освіти, культури, молоді, фізкультури і спорту. Його депутатська діяльність спрямована на забезпечення умов для здобуття середньої освіти, розвитку культури, заняття фізичною культурою і спортом, а також сприяння діяльності навчально-виховних закладів, дитячих, молодіжних та науково-просвітницьких організацій м. Вінниця.

23  90 років від дня народження Василя Кириловича Троянського (Пасєки) (23.05.1928, с. Джулинка Бершад. р-ну), учасника партизанського руху на Поділлі, ученого-селекціонера, доктора сільськогосподарських наук, доктора філософії, професора, академіка, політика й громадського діяча, письменника. Він почесний громадянин с. Джулинка. 

24  День народження Михайла Панасовича Стельмаха (24.05.1912, с. Дяківці, нині Літин. р-ну – 27.09.1983, м. Київ), українського поета, прозаїка, драматурга, громадського діяча, академіка АН УРСР, Героя Соціалістичної Праці, лауреата Державної премії ім. Тараса Шевченка (1981), члена СПУ (1940). На батьківщині письменника 1989 р. відкрито бібліотеку-музей його імені. Щорічно проводяться літературно-мистецькі свята і дні пам’яті Михайла та Ярослава (сина) Стельмахів. Засновано літературну премію імені Михайла Стельмаха (2006). 

• 60 років від дня народження Наталі Федорівни Таранюк (24.05.1958), журналіста, заслуженого журналіста України (2006). З 1993 р. до цих пір працює редактором іллінецької районної газети «Трудова слава». Вона дипломант обласних журналістських премій «Золоте перо», ім. К. Гришина, ім. В. Орлика. 

25  70 років тому народився Микола Максимович Биков (25.05.1948, смт Оратів), кандидат технічних наук, доцент, професор кафедри комп’ютерних систем управління (1996) Вiнницького державного технiчного унiверситету (нині Вінницький національний технiчний унiверситет), академік Міжнародної академії наук прикладної радіоелектроніки. В університеті працює з 1974 р. Автор понад 170 публікацій, зокрема 3 авторських свідоцтв і 7 патентів на винаходи, 6 навчальних посібників. 

• 60 років тому народився Олег Дмитрович Лаврентович (25.05.1958, с. Лелітка Хмільниц. р-ну), відомий вчений у фізиці рідких кристалів, доктор фізико-математичних наук (1990), професор (1994). Від 1980 р. працює в Інституті фізики НАНУ (Київ). Протягом 2003–2011 рр. був директором Інституту рідких кристалів. Від 2011 р. наш земляк – професор Кентського університету (США), член Американського фізичного товариства, Міжнародного рідкокристалічного товариства. 

• 45 років тому (25.05.1973) при Піщанському РБК було створено аматорський вокально-інструментальний ансамбль «Лаври», нині народний. Засновником і незмінним керівником ансамблю є заслужений працівник культури України Федір Іванович Ущаповський. Свого часу «Лаври» представляли Вінниччину на кращих сценах різних республік колишнього Союзу, зустрічалися на спільних концертах з багатьма відомими в Україні колективами. У 80-х рр. ансамбль повним складом працював у обласній філармонії. Нині жоден культурно-мистецький захід у Піщанці не проводиться без участі цього колективу. 

28  25 років (28.05.1993) з часу відкриття Оратівського краєзнавчого музею. Його засновники – Н. Білик, Є. Колосенко. Найбільша збірка музею – етнографічна. У цілому музейна колекція становить понад 2 тис. експонатів.  

29  110 років від дня народження Овсія Овсійовича Дріза (29.05.1908 (за іншими даними – 16.03, с. Махнівка Козятин. р-ну, 29.03, м. Красне, нині село Тиврів. р-ну – 07.02.1971, м. Москва), єврейського поета. Писав на ідиш. Чимало творів присвятив рідному краю, зокрема «Моє містечко Красне», «Пісенька про глину», «Я пам’ятаю» та ін. Збірку поезій Овсія Дріза українською мовою переклав наш земляк з Немирова, письменник Григорій Усач.  

31  105 років від дня народження Івана Захаровича Дребота (31.05.1913, с. Паланка, нині Томашпіл. р-ну – 10.05.1983, смт Болшево Москов. обл.), військовика, Героя Радянського Союзу (1940). Відзначився в російсько-білофінській війні під час прориву лінії Маннергейма.

• 55 років від дня народження Світлани Олексіївни Білаш (31.05.1963, с. Балабанівка Оратів. р-ну), графіка, члена НСХУ (1994). Працює в жанрах графіки, поетичної символіки.  

Цього місяця виповнюється: 

• 250 років тому (травень, 1768) розпочалася Коліївщина, селянсько-козацьке антифеодальне повстання на Правобережній Україні проти кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі, події якого захопили також Брацлавщину і Поділля. Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником був Іван Гонта. Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху. Повстання супроводжувалося масовою різаниною єврейського і польського населення на Поділлі та Волині. Воно було придушене російськими військами (спільно з поляками), а гайдамацькі ватажки страчені або заслані на Далекий Схід. 

• 85 років тому (травень, 1933) було засновано Він-ницьке казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство як Вінницька філія Київського протезного заводу. З 1939 року вона діє вже як самостійна майстерня, а з 1945 року – Вінницький протезний завод. 

• 55 років тому (травень, 1963) за проектом доктора біологічних наук, професора Анатолія Семеновича Паламарчука та кандидата сільськогосподарських наук, доцента Галини Леонідівни Паламарчук у м. Вінниця був заснований Ботанічний сад «Поділля», нині Ботанічний сад Вінницького національного аграрного університету, який став його науковою та навчальною базою. Сад займає площу в 70 га на лівому та правому схилах р. Вишні в південно-західній частині Вінниці. У ботанічному саду посаджено понад 10 тис. саджанців граба, близько 650 видів рослин, 600 видів дерев і чагарників. Він входить до зеленого кільця міста разом із музеєм М. І. Пирогова та парком Дружби народів.

Вінницький обласний краєзнавчий музей

До 100-річчя з часу заснування

(1918)

Історія Вінницького обласного краєзнавчого музею розпочалася на поч. ХХ ст., коли у 1916 р. на VІ Вінницькому повітовому земському зібранні було ухвалено рішення про створення Товариства «Прихильників збереження культурно-історичних пам’яток Поділля» та музею, при якому планувалось створити бібліотеку, художньо-промисловий, художній, археологічний, історичний, нумізматичний та етнографічний відділи. Вінницька міська управа запропонувала під музей одну кімнату в Мурах, де вже на кінець 1917 р. було зібрано понад 3 тис. предметів. Колекцію поповнили добровільно передані фонди культурно-історичного відділу музею Подільської губернії при Подільському губернському земському зібранні, старі справи архіву губернської управи, етнографічний комплекс, а також низка старожитностей, зібраних з ініціативи єпархіального з’їзду духівництва.

На початку 1918 р. більшовики виселили музей з Мурів, внаслідок чого колекція перейшла на збереження до приватних збірок.

14 травня 1918 р. Вінницька міська дума ухвалила рішення про передачу частини будівлі Мурів для розміщення експозиції Товариства. Саме цей день вважають офіційною датою заснування у Вінниці краєзнавчого музею.

5 травня 1919 р. член Товариства збереження культурно-історичних пам’яток вчитель малювання В. Ф. Коренєв, юрист Г. В. Брілінг, художник С. І. Слободянюк-Подолян і архівіст Ю. С. Александрович відкрили для відвідувачів музейну експозицію під назвою «Народний музей» у квартирі Коренєва в будинку лікаря Вілінського (нині вул. М. Грушевського, 30). З грудня 1921 р. музей містився в будинку Топчевського (нині музична школа № 1 на вул. Г. Артинова, 21). Основою колекції музею стали зібрання Вінницького повітового земства, Подільського товариства сільського господарства, приватні збірки членів Подільського товариства охорони історичних пам’яток. Музей мав три відділи: історико-археологічний, етнографічно-економічний та відділ мистецтв. Незважаючи на важкі часи, музей приймав відвідувачів, проводив збирацьку та просвітницьку роботу. У 1921 р. в музеї побувало 6 506 чол., у 1926 р. кількість відвідувачів збільшилась у два з половиною рази (близько 16 тис. чол.).

Влітку 1929 р. музей переїхав в одну із будівель історико-архітектурного комплексу ХVІІ ст. Мури, де й розміщений сьогодні. На той час музей діяв як історико-побутовий, а його експозиція складалася з п’яти відділів: етнографічного, історико-археологічного, агропромислового, революції та відділу мистецтв.

Напередодні Другої світової війни музейна колекція нараховувала близько 13 тис. одиниць зберігання.

Під час німецько-нацистської окупації музей був відкритий для відвідувачів, проте його експозиція обмежувалась показом природничої, етнографічної та художньої колекцій. У 1944 р. нацисти вивезли з музею понад 6 тис. предметів – переважно речі з етнографічної, археологічної та нумізматичної збірок. Незначну частину вдалось повернути, але більшість у непридатному для експонування стані.

По завершенні війни в музеї був створений новий відділ Великої Вітчизняної війни.

У жовтні 1964 р. розпочалася повна реконструкція приміщень, у результаті якої музей отримав 20 експозиційних залів загальною площею понад 2 тис. м2. Була розгорнута широка робота з комплектування музейної колекції, проводились пошукові археологічні, етнографічні, природничі експедиції. Саме тоді визначилась нині діюча структура експозиції з відділами природи та історії краю. Художній проект і оформлення нової експозиції здійснили українські, російські та латвійські художники. У червні 1970 р. оновлений музей відкрив двері для відвідувачів.

Упродовж останніх років змінився зовнішній вигляд музею. У 2005 р. проведено реконструкцію фасаду та частково покрівлі музею, завдяки чому він органічно увійшов в архітектурний ансамбль історичного комплексу «Мури».

Нині Вінницький краєзнавчий музей – відомий науково-методичний та пам’ятко-охоронний центр східного регіону Поділ-ля. Щорічно музей відвідують понад 200 тис. осіб, проводиться більше 1500 екскурсій, здійснюється понад 60 виїздів автомузею, фонди поповнюються 3 тис. експонатів, надаються платні послуги на суму понад 500 тис. грн.

Значну частину музейного фонду становить нумізматична колекція: 23 тис. монет із 40 країн від часів античності до сучасності. Найдавніша монета в колекції – мідний обол 221–220 рр. до н. е.

Серед 7 тис. археологічних предметів – речі доби бронзи та сарматського періоду, виявлені в 1984–1992 рр. у курганному могильнику XV–X ст. до н. е. біля с. Гордіївка Тростянецького району та курганах І ст. н. е. поблизу сіл Пороги, Северинівка та Писарівка Ямпільського району. Окраса колекції – золота гривна (шийна прикраса), виконана у характерному східному «золото-бірюзовому звіриному» стилі. Також тут можна бачити східнослов’янський ювелірний комплекс V–VІІ ст. н. е., відкритий біля с. Бернашівка Могилів-Подільського району. Він складається із 64 кам’яних ливарних форм, зокрема вирізняється перша знана в Європі форма для виливання пальчастих фібул – старовинних застібок для одягу. Різнобічно представлені трипільська (ІV–ІІІ тис. до н. е.) і черняхівська (ІІІ–ІV ст. н. е.) культури, історія краю у Х–ХІV ст.

Близько 3,5 тис. предметів етнографічної колекції дають уявлення про сільський і міський побут українців, поляків, росіян, євреїв та чехів.

У музеї зібрано типові зразки української ікони, збереглися також російські ікони XVII – початку XX ст., старообрядницькі подільські XIX – початку XX ст. Крім соборних та церковних, є хатні ікони народних майстрів Поділля як на дереві, так і на полотні.

Колекція срібла складається з побутових, художніх і ритуальних виробів кінця XVII – початку XX ст. Основою її є скарб, знайдений 1985 р. у Вінниці, – 192 предмети столового срібла вагою 31 кг: виделки, ножі, ложки, каструлі, таці, тарілі XVIII – початку XX ст. Серед інших раритетів – срібна булава, яку легенда пов’язує з Я. Замойським, видатним політичним діячем Польщі XVI ст.

Понад 22 тис. предметів фондової збірки – це різноманітні рукописи, плакати, листівки, газети, книги, стародруки тощо. Найдавнішим документом є жалувана грамота Петра І 1708 р. козаку Стародубського полку війська Запорозького С. Ширяєву.

Реліквії Другої світової війни – листи, зброя, нагороди, одяг і речі воїнів – нагадують про жахіття трагедії, сприяють патріотичному вихованню молоді.

Внаслідок археологічних та етнографічних експедицій експозиція музею зазнала суттєвих змін, була значно доповнена унікальними знахідками. Сучасна експозиція, загальна площа якої понад 2 тис. м2, розташована в 16 залах: у чотирьох йдеться про геологічне минуле, природні багатства, їх використання та охорону, флору і фауну Вінниччини, у наступних дванадцяти розкрито історію Східного Поділля від палеоліту до сьогодення.

Музейна експозиція висвітлює інформацію про учасників Революції гідності та АТО, співробітники закладу беруть участь у заходах на підтримку учасників антитерористичної операції. Зокрема, створена та постійно діє відеовиставка «Героям слава» – про героїв-вінничан, загиблих на сході України.

Ще три зали діють як виставкові.

У 1993 р. на правах відділу відкрито Музей пам’яті воїнів Вінниччини, які загинули в Афганістані у 1979–1989 рр. Експозиція міститься в колишній водонапірній вежі – туристичній візитівці міста, збудованій у 1911 р. Фотографії, особисті речі загиблих воїнів-«афганців», листи, адресовані рідним, та чимало інших експонатів болем втрат відгукуються в серцях відвідувачів.

На сьогодні музей має три філії. У 2011 р. розпочала роботу філія музею – Історико-меморіальний комплекс пам’яті жертв нацизму, який розташовується на території колишньої польової ставки Гітлера «Вервольф» – одному з найзагадковіших місць в Україні з часів Другої світової війни. Тут приймались важливі рішення, що впливали на хід війни. Ставка стала місцем масової загибелі радянських військовополонених, чия примусова праця використовувалась під час будівництва. Новостворений музей покликаний надати достовірну інформацію про історію цього об’єкту, кинути світло на обставини спорудження ставки, вшанувати пам’ять жертв нацистського режиму. Заклад складається з двох об’єктів: території колишньої ставки «Вервольф» та Братських могил військовополонених. На сьогодні комплекс є перспективним об’єктом світового туризму.

22 серпня 2016 р. після реконструкції та реекспозиції розпочав роботу Музей М. Д. Леонтовича у с. Марківка Теплицького району – філія Вінницького обласного краєзнавчого музею з 2015 р. Заклад стане місцем збереження і вшанування пам’яті про видатного земляка із світовим ім’ям, проведення масштабних музичних заходів всеукраїнського рівня.

Наразі розпочато роботу з реекспозиції філії музею «Битва під Батогом» (с. Четвертинівка Тростянецького району).

Музей – авторитетний методичний центр, працівники якого надають фахову допомогу в створенні розгалуженої музейної мережі області.

Проводиться активна виставкова робота. Щорічно в музеї демонструються десятки видовищних виставок різнопланової тематики, які приваблюють відвідувачів своїм змістом і естетикою. Предмети з фондової збірки музею неодноразово експонувались в Україні та за її межами: в Німеччині, Італії, Японії, Англії, Фінляндії, Югославії, Канаді, Польщі, Австрії. Перлини колекції Вінницького обласного краєзнавчого музею викликали щиру зацікавленість у закордонних поціновувачів світової історико-культурної спадщини.

У музеї створено 15 пересувних виставок, зокрема «Сім чудес Вінниччини», «Видатні особистості Вінниччини», «Друга Світова війна: вінницький вимір», «Визначні пам’ятки Вінниччини», «Героям слава» та інші, які презентували Вінниччину в Польщі та багатьох регіонах України.

Заклад активно здійснює науково-видавничу діяльність: проводить міжнародні конференції, видає наукові збірники, довідники, краєзнавчі розвідки, а саме: «Подільська старовина», «Музейний вісник», «Вінницькі Мури. Погляд крізь віки», «Він-ниця у спогадах», «Міста і містечка Поділля від доби Середньовіччя до початку ХХ ст.», альбоми «Раритети Вінницького обласного краєзнавчого музею», «Сім чудес Вінниччини», «Визначні пам’ятки Вінниччини», «Вінниччина туристична», буклети і путівники та багато інших.

У музеї створено краєзнавчі клуби «Мокоша», «Кліо», «Екос», «Барвінок та Ромашка», «Музейний Знайко» для учнів загальноосвітніх шкіл Вінниці. При музеї діють клуби історичної реконструкції «Білий вовк» та «Аркона». На базі музею традиційно проводяться мистецькі, історичні, літературні, фольклорно-етнографічні заходи. Сюди стікаються потоки обдарованої інтелектуальної еліти вінницької землі, здатної зберегти і популяризувати кращі надбання історико-культурної скарбниці Вінниччини.

При музеї діє бібліотека, заснована у 1920 р. Її довоєнний фонд знищено у 1943 р. Сучасна збірка містить понад 10,5 тис. видань кінця ХVІІІ – поч. ХХІ ст., переважно українською, російською та польською мовами.

Вінницький обласний краєзнавчий музей гостинно приймає відвідувачів і оперативно йде назустріч побажанням тих, хто не має змоги прийти до закладу. Серед нових напрямків діяльності поширені виїзні виставки, лекції, виступи театру народного вбрання, тематичні заходи, лекції та уроки в навчальних закладах, установах міста й області. Таке заочне відвідування музею має свої переваги для певних категорій людей і робить ще один крок у напрямку до співпраці музею з усіма, хто бажає припасти спраглими вустами до життєдайного музейного джерела.

Музей – своєрідний храм спогадів, який дає можливість вдихнути аромат старовини, торкнутись предметів, якими користувались наші пращури, відчути атмосферу далеких історичних подій і прослідкувати їх вплив на сьогодення. Саме в музейних стінах, немов у мушлі, зберігаються перлини природи, історії, культури. Схиліться до цієї мушлі і слухайте щирі розповіді мудрого скарбничого людської пам’яті – музею...

О. В. Бродзь 

Джерела і література

1. Державний архів Вінницької області (далі ДАВіО), ф. Д-255, оп. 1, спр. 59, арк. 162 зв.-163.

2. ДАВіО, ф. Д-230, оп.1, спр. 1784, арк.1.

3. ДАВіО, ф. Д-262, оп.1, спр. 29, арк. 84 зв.

4. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВО), ф. 2581, оп. 1, спр. 219, арк. 34.

5. ЦДАВО, ф. 166, оп. 11, спр. 360, арк. 138.

6. Історія музею в документах і спогадах : наук. зб. до 80-річчя Вінниц. обл. краєзнав. музею. – Вінниця, 1998. – 112 с. : іл.

7. Кароєва, Л. Р. Вінницький обласний краєзнавчий музей : (до 80-річчя заснування) // Вісн. Укр. т-ва охорони пам’яток історії та культури. – 1998. – № 2.

8. Подільська старовина : наук. зб. : до 85-річчя з часу заснування Вінниц. обл. краєзнав. музею / відп. ред. Т. Р. Соломонова. – Вінниця, 2003. – 255 с. : іл.

9. Раритети Вінницького обласного краєзнавчого музею : альбом : до 75-річчя Вінниц. обл. та 90-річчя заснування музею. – Вінниця, 2007. – 128 с. : іл.

10. Подільська старовина : наук. зб. Вип. 4 / Вінниц. обл. крає-знав. музей. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2008. – 408 с. : іл.

«Планета Україна» Олександра Гордієвича

До 75-річчя від дня народження фотохудожника

(15.05.1943)

Він народився в м. Славута Хмельницької області, але юні роки провів на Закарпатті, де увібрав у свою душу щемку романтичну музику гірських карпатських краєвидів, отих неповторних хвиль землі, яка несе мрійне серце за горизонт. Бескиддя скель та проваль, серпантини доріг і вівчарських стежок, плахти полонин і вогонь вишиванок, діаманти потоків і зажура сивих туманів.

Вже пізніше, коли в професійному і взагалі у житейському становленні Олександр Гордієвич відбудеться на Поділлі, на нашій Вінниччині, кожну вільну часину, чи то у вихідний, чи в короткотермінову відпустку, він їздитиме у свої гори, на полювання за натурою, і в тих своїх творчих дорогах, як і повсюди, збиратиме нові цікаві знайомства, справжні неповторні видива українського життя-буття.

Він робить так ще й дотепер, і значна частина його чудових творчих робіт – закарпатські і карпатські мотиви. Там, де «тіні забутих предків»!..

Якось, коли були разом в одному з творчих відряджень, Олександр Сергійович зізнався: дружина все наполегливіше натякає, мовляв, пора тобі вгомонитися, остаточно йти на оформлений вже заслужений відпочинок, попоратися на дачі чи вдома, сили ж для далеких доріг та відряджень вже не ті. Відповів їй: «Доки руки зможуть тримати фотоапарат, а очі бачити – працюватиму». У цих словах він весь: майстер, наставник, художник.

А починав, як багато хто, з районної газети, то була «Радянська Верховина» у закарпатському Воловці на початку 1960-х років, одразу після закінчення школи. Запросив туди на роботу його тодішній редактор Микола Миколайович Гвоздяк, людина професійна та високоінтелігентна.

Але щасливим правилом для талантів у ті далекі Гордієвичевої юності радянські дні була можливість заявити про себе в інших, республіканських та центральних виданнях. Тоді ще не існувало вузьковідомчої закритості редакцій, відкриття і представлення провінційних талантів всіляко заохочувалося – і то була, дійсно, система, а не напівграмотна лотерея. Коли фоторепортаж закарпатського юнака про будівництво газопроводу отримали в редакції московської газети «Правда», то не лише подивувалися цікавому погляду на подію, але й негайно опублікували. Опублікуватися районщику в центральному органі ЦК КПРС! Це рівнозначно, що бути зачисленим в екіпаж космонавтів – кажу так для молодших читачів, хто тих минулих часів не знає.

Всесоюзний дебют свого підлеглого, замість потішити редактора (це вже було у міськрайонній мукачівській газеті «Народне слово»), навпаки, розгнівив. Бо так бідолашний партійний наглядач за районним журналістським стадом розцінював службову субординацію (та хіба тільки він один?). Прометей насмілився викрасти вогонь і понести його іншим!.. Ату його!

Період був непростий, і у моральному, і в матеріальному плані.

Себто довелося скуштувати усіх «принад» боротьби за творче виживання Мартіна Ідена (пам’ятаєте героя Джека Лондона?). Але наполегливий юнак не здавався. Його ім’я стало все частіше з’явля­тися на шпальтах всесоюзних та республіканських газет і журналів.

Ось тут то його й порекомендували (а в справжніх талантів нерідко з’являються і несподівані покровителі) на роботу до Вінниці, в редакцію цікавої і відомої тоді на всю Україну газети «Комсомольське плем’я». Була вона статусу не обласного, а загальнореспубліканського, бо виходила як регіональний орган ЦК ЛКСМУ на чотири області: Вінницьку, Чернівецьку, Тернопільську та Хмельницьку тиражем близько 200 тисяч примірників.

Та не лише статус був визначальною рисою цієї газети. У ній буяла і квітнула молодеча творчість, пошук, ентузіазм. Її творили незашорені ідеологічно молоді люди, яких хоч і часто обсмикували за молодечу зухвалість та експерименти, але вони ішли вперед і далі. Газета була популярною – і цим сказано все.

Згадуючи ті дні вінницької журналістської молодості, Гордієвич порівнює їх із творчим щастям. Його зарахували до штату відразу, як тільки в секретаріаті газети побачили представлені ним роботи. А далі пішло-поїхало: цікаві, іноді по цілому тижню, відрядження на пару з такими ж талановитими, як сам, ініціативними журналістами, нові відкриття. Відчутно зріс заробіток, невдовзі виділили квартиру: редакція дорожила своїми талантами.

Але то будні, хоча без них майже не буває творчого злету. «Комсомольське плем’я» – альма-матер творчості Гордієвича – дало йому надійну путівку в життя. Він згодом багато літ трудився фотокореспондентом ТАРС-РАТАУ, став головним творцем візуального обличчя Вінниччини в українській і всесоюзній пресі, різного виду презентаційних книгах, в цілому світі. У його творчому доробку участь у найпрестижніших фотоальбомах, випуск власних подібних робіт. За честь співпрацювати з ним вважають досі будь-які видання.

Життя, технічна революція міняли і палітру майстра. На зміну чорно-білому фото в журналістику владно вторгнувся на вимогу осучасненій поліграфії колір. Буквально за лічені роки до фантастики дійшли можливості цифрової фототехніки, комп’ютери замінили громіздкі фотолабораторії з величезними ваннами хімреактивів. Все це вимагало відповідного перенавчання, і тут Гордієвич також подавав приклад молодшим колегам. Він був і зостається творчим лідером у цій химерній і казковій галузі мистецтва – художній фотографії, де реальне підходить до межі мрійної фантастики.

Сьогодні сміливо можна говорити й упізнавати «стиль Гордієвича» у цьому. Майстрові вдалося те, що вдається небагатьом: перетворити звичайну, загальновідому і доступну професію фоторепортера, фотожурналіста в іпостась художника, створювача власного світу (назвімо його «планета Україна»), з його філософією і власними гранями буття. Йому вдалося, не лише через сучасні технічні прийоми художньої фотографії, використовуючи складні експерименти зі світлом, кольором, напівтонами, показувати нам щоденно красу і велич України, її людей і неповторної природи, а й з терпінням режисера, фанатичного «мисливця за миттю» постійно вишуковувати вічне в буденному, багатозначне в простому. Коли навіть замшілий камінь говорить і запрошує нас в історію рідного краю. Я називаю це «ефектом пристрасного мовчання».

Ставши молодим пенсіонером, Олександр Сергійович не зостався без роботи, із численних пропозицій вибрав найближчу до душі: самовіддано працював у ще одного подвижника, господарника і письменника Михайла Вдовцова, в комунальному підприємстві «Вінницяліс», котре той очолював. І то недарма. Обох – і керівника, і фотохудожника – об’єднує пристрасна і зодча любов до природи. А можна сказати ще точніше: їх об’єднує позиція захисника природи, подвижника-природоохоронця.

Власне, свій «Гімн природі» Гордієвич створює все життя. Пригадую особисте враження, коли вперше побачив його фотошедеври з післягрозовою веселкою над розквітлим яблуневим садом; з фантастикою сотень копичок сіна та гуцульських городчиків на підвішеному Богом до самого неба карпатському узвишші, в якому зустрів стопроцентне втілення написаного колись мого вірша «Такі стоять сіна!.. Так пахне сонце сіном!..»; з самотньою сосною посеред синьої різдвяної зими на тлі бездонного (аж космічного!) холоду неба... Побачив і завмер. Подумав: не треба ніяких природоохоронних лекцій. Треба лише приводити до таких видив молодь, діток наших, щоб просто споглядали цю святість. А назавтра самі ту святість відкривали і берегли.

А ще Гордієвич постійно зупиняє нам мить історії. І не лише в тому розумінні, що послідовно фіксує численні, хай і дуже соціально значимі події та їх сьогоднішніх творців у портретах і злободенних репортажах. Ні, він ще й наполегливо вдумується, кваліфікує, відбирає, відсіює поки що вцілілі раритети історії, народного духу, сивої давнини. Його цикл «Каміння Буші» можна розцінити і як свідчення прадавніх земних здвигів під безпощадною стопою льодовикового періоду, і як відгомін житлових печер, на стінах яких вибивали свої кам’яні послання нам, у майбутнє, предки, і як симфонію нескорених козацьких богунських фортець, як саму душу левенецької Наддністрянщини.

Або ж візьмімо етнографічні, фольклорні замальовки Гордієвича, в яких оживають і гончарний круг, і лозоплетіння, і циганський танок, і наша пісня та самі носії цього вічного знамена України...

На сьогодні Олександр Сергійович Гордієвич, сам того не підозрюючи, став раритетом нашої подільської культури, розчинившись у ній серцем і душею.

Дуже прикро, однак, мені, моїм друзям від того, що мистецького і громадянського здобутку героя цієї публікації досі належно не оцінено. Він навіть не став заслуженим журналістом України на відміну від значно менших за талантом і творчим доробком, але щасливіших і спритніших номінантів. У цьому році Міжнародне громадське об’єднання «Вінницьке земляцтво у Києві», до його честі, вирішило вшанувати Олександра Гордієвича присудженням йому Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Євгена Гуцала (за фотолітопис звитяги і краси Подільського краю). Спасибі нашим київським земляками за це! І будемо сподіватися, що й інші заслужені нагороди та вшанування не забаряться з’явитися до майстра-ветерана.

Прикро також, що Гордієвич не має змоги широко представляти свої справді видатні роботи широкій громадськості. А це була б вагома складова виховання громадян засобами духовного, прекрасного. Тут також потрібна матеріальна допомога і, звісно, зацікавленість наших ідеологічних вожатих. Маємо знати, з яким багажем крокуємо до омріяного звання «столиці Подільського краю».

М. Ф. Каменюк

Література

Гордієвич, О. С. Побачити і відчути : фотоальбом / Олександр Гордієвич. – Вінниця : Власюк О., 2008. – 72 с. : кольор. фот.

Гордієвич, О. С. Театр Синичок [образотвор. матеріал] : фотоальбом / Олександр Гордієвич. – Вінниця : Консоль, 2016. – 32 с. : кольор. фот. – (Бібліотечка журналу «Вінницький край» ; вип. 21).

Легендарний Базіль = Легендарный Базиль = Le Legendaire Basile / ред. О. О. Сидоренко ; пер. А. А. Гриценко ; фот. О. С. Гордієвича. – Одеса : Маяк, 1974. – 46 с. : іл.

Волошенюк, І. С. Фотомоделі Подільського зоопарку / І. С. Волошенюк, О. С. Гордієвич. – Вінниця : Власюк О., 2007. – 72 с. : кольор. фот.

Пічкур, Д. С. Гордієвич О. С. (світлини). Ще буде тепло. Акварелі : вірші. – Вінниця : Нілан-ЛТД, 2017. – 80 с. 

Про нього

Волошенюк, І. Така щаслива професія: Олександру Гордієвичу – 60 : [фотограф з Вінниці] / І. Волошенюк // Вінниччина. – 2003. – 16 трав.

Каменюк, М. «Планета Україна» Олександра Гордієвича : [про твор. шлях вінниц. фотокореспондента] / М. Каменюк // Вінниц. край. – 2007. – № 4. – С. 97–100.

Волошенюк, І. Побачити і сфотографувати : [про фотожурналістів області – Олександра Гордієвича, Віктора Кравченка і Світлану Костюк] / І. Волошенюк // Вінниц. газ. – 2013. – 15 листоп. – С. 8. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Волошенюк, І. С. Побачити і відчути : [про фотомайстра О. Гордієвича] / Іван Степанович Волошенюк // Мій письменницький гербарій / Іван Волошенюк. – Вінниця, 2016. – С. 158–165.

Пустіва, В. Режисер театру синичок : [у вист. залі Спілки художників триває вист. світлин «Театр синичок» відомого фоторепортера і фотохудожника О. Гордієвича] / Валентина Пустіва // Вінниц. газ. – 2016. – 22 лип. – С. 10 : кольор. фот.

Достигає жито,

соняшник цвіте.

Кобзарює літо,

літо золоте.

Всі пісні у нього

на веселий лад,

бо у літа того

тисячі принад.

Наталка Поклад

 ЧЕРВЕНЬ 

100 років тому народився Михайло Цальович Лошак (01.06.1918, м. Вінниця – 11.10.2000, м. Нью-Йорк, США), художник-графік. Член СХУ (1970). Закінчив Одеське художнє училище (1940). Учасник Другої світової війни. У повоєнний період працював на Вінницькому художньо-виробничому комбінаті (1950–1960-ті рр.). Брав участь у художніх виставках. Персональна – у Вінниці в 1993, посмертна – 2012 р. Від 1996 р. мешкав у Нью-Йорку. Окремі роботи митця зберігаються у Вінницькому художньому музеї. 

• 80 років від дня народження Віктора Богдано-вича Войцеховського (01.06.1938, с. Майдан-Почапинецький Літин. р-ну, нині с. Слобода Жмерин. р-ну), економіста, доктора економічних наук (1991), професора (1999). Від 1965 р. працював в Інституті регіональних досліджень НАНУ (Львівське відділення Інституту економіки АН України), тепер працює в ПВНЗ «Буковинський університет», м. Чернівці. 

• 80 років від дня народження Віталія Олександровича Каленіченка (01.06.1938, смт Олександрівка Олександрів. р-ну Кіровоград. обл.), лікаря, відмінника охорони здоров’я України, заслуженого лікаря України. Впродовж 1985–2006 рр. працював головним лікарем обласної фізіотерапевтич-ної лікарні в м. Хмільник. Був депутатом районної ради 4 скликань. Почесний громадянин Хмільницького району (2003). Нині очолює районну організацію ветеранів України. 

• 70 років тому народився Василь Іванович Демі-дас (01.06.1948, с. Покутинці Віньковец. р-ну Хмельниц. обл.), культосвітній працівник, заслужений працівник культури України. Працював у Калинівці директором БК машзаводу, БК ВО «Харчомаш». Протягом 1993–2007 рр. був завідувачем відділу культури Калинівської райдержадміністрації. Він автор багатьох сценаріїв, режисер масових заходів, свят, що проводилися в Калинівському районі, зокрема Днів сатири і гумору ім. С. Руданського. Лауреат літературно-мистецької премії ім. С. Руданського. 

75 років тому (03.06.1943) фашистськими окупантами в Талимонівському яру були розстріляні мирні мешканці м. Козятин. 

4  155 років тому народився Владислав Вла-диславович Городецький (04.06.1863, с. Шолудьки, нині Немирів. р-ну – 03.01.1930, похов. на кладовищі Долаб у м. Теге-ран), український і польський архітектор, підприємець, меценат, поляк за походженням. В Україні славетний зодчий спорудив понад 30 будівель. У творчому доробку – численні споруди: храми, палаци, маєтки, музеї і мавзолеї, лікарні, виставкові павільйони, заводи і фабрики, зокрема у м. Київ – будинок з химерами та Собор святого Миколая, на Вінниччині – сімейна каплиця графів Потоцьких (с. Печера Тульчинського р-ну), зразковий холодильник (с. Рахни Лісові Шаргородського р-ну), цукровий завод і житловий будинок (с. Шпиків Тульчинського р-ну). 

• 70 років тому народилася Марія Тимофіївна Бабенко (04.06.1948, с. Леонівка Крижопіл. р-ну), письменниця, член НСПУ (2004). Від 1975 р. мешкає у м. Хмельницький. Біль-шість її творів присвячені дітям, розкривають теми шкільного життя.

• 55 років від дня народження Ріната Валерійо-вича Добросердова (04.06.1963, м. Жмеринка – 04.10.2016, м. Вінниця), лікаря-психотерапевта, кандидата медичних наук (1992). 28 років працював в обласній психоневрологічній лікарні ім. О. Ющенка. Очолював Вінницький обласний психоневрологічний центр психосоматичної медицини. Обирався депутатом Вінницької міської ради 5, 6-го скликань. 

80 років від дня народження Леоніда Михай-ловича Бєсова (05.06.1938, м. Гайсин), історика, доктора історичних наук (1999), професора (2002), дійсного члена АН вищої освіти України (2004). Працював у м. Харків на виробництві, був на партійній роботі, від 1990 р. працював у Харківському національному технічному університеті. 

85 років тому народився Семен Миколайович Поплавський (06.06.1933, с. Богданівка Тульчин. р-ну), культпрацівник, завідуючий бібліотекою-філією с. Богданівки. У 1969 р. очолюваній ним установі присвоєно звання «Бібліотека відмінної роботи». Він першим серед бібліотекарів області в 1973 р. отримав почесне звання «Заслужений працівник культури України». Ініціатор створення в селі краєзнавчого музею. Керівник створеного при бібліотеці в 1954 р. народного аматорського ансамблю «Троїсті музики», громадський діяч. 

7  80 років тому народився Володимир Олександрович Кондратюк (07.06.1938, с. Дяківці Літин. р-ну), вчений-історик, доктор історичних наук (1990), професор (1991). Закінчив Львівський університет (1965). Відтоді працював у громадсько-політичних організаціях; 1976–1982 рр. – у Львівському політехнічному інституті. Від 1982 р. – завідувач кафедри історії України, політології та права Національного лісотехнічного університету України (Львів). Досліджує проблеми державності України у 1917–1920-х рр. 

9  120 років від дня народження Курціо Малапарте (Курта Зуккерта) (09.06.1898, м. Прато, Італія – 19.07.1957, м. Рим, Італія), італійського письменника, журналіста, життя і творчість якого пов’язані з смт Піщанка. 

• 70 років від дня народження Петра Якимовича Одарченка (09.06.1948), онкохірурга вищої атестаційної категорії, завідувача операційного блоку Вінницького обласного клінічного онкодиспансеру, заслуженого лікаря України. 

10  День народження Гната Трохимовича Танцюри (10.06.1901, с. Зятківці, нині Гайсин. р-ну – 12.11.1962, м. Гайсин), українського фольклориста, етнографа, педагога, краєзнавця Поділля. Спадщина його багата й різноманітна в жанровому плані. У 1950 р. упорядкував і передав ІМФЕ АН України 2650 народних пісень, понад 1000 з яких він записав у односельчанки Явдохи Зуїхи, 928 казок, 1536 прислів’їв, 615 загадок, 800 весільних пісень, 200 записів дитячого фольклору. Автор великої і цінної фольклористично-етнографічної праці «Весілля в селі Зятківцях» (1997), з його спадщини видано «Українські народні пісні в записах Гната Танцюри» (2001). У Гайсині функціонує музей-садиба його імені, традиційним стало обласне фольклорне свято на приз Гната Танцюри. 

11  30 років відтоді (11.06.1988), як в с. Сосни Літинського р-ну було відкрито профільний позашкільний дитячий навчально-оздоровчий заклад «Казкова долина».  

12  105 років тому народився Онуфрій Арсенович Парасунько (12.06.1913, с. Озаринці Могилів-Поділ. р-ну – 13.07.1992, м. Київ), український історик, доктор історичних наук (1964), професор (1966). Заслужений діяч науки УРСР (1981). Дослідник історії України другої половини ХІХ – початку XX століття. У повоєнний період працював у вищих навчальних закладах м. Київ. 

13  60 років тому народився Михайло Никифорович Басюк (13.06.1958, с. Вільшанка Крижопіл. р-ну), педагог, письменник. Закінчив Вінницький педагогічний інститут. Понад 30 років працює директором Вінницького обласного дитячого будинку змішаного типу «Гніздечко». Постійно друкується в періодиці. 

15  80 років тому народився Григорій Прокопович Леонтяк (15.06.1938, с. Луги Чечельниц. р-ну), фахівець у галузі лісівництва, еколог, доктор сільськогосподарських наук (1990). У 1990–1998 рр. був директором Чечельницького лісництва. Протягом 2006–2010 рр. працював в Уманському (Черкас. обл.) університеті садівництва, завідував кафедрою садово-паркового господарства. 

• 80 років від дня народження Анатолія Трохимовича Давидюка (15.06.1938, с. Дашківці Літин. р-ну – 11.10.2002, м. Вінниця), історика, доктора історичних наук (1988), професора (1989), краєзнавця. Працював у вищих навчальних закладах м. Вінниця. Досліджував проблеми суспільно-політичної активності робітничого класу України в довоєнний період; питання історико-краєзнавчої тематики Східного Поділля, політичних репресій на Поділлі. 

• 70 років від дня народження Василя Федоровича Циганюка (15.06.1948, с. Станіславчик Жмерин. р-ну – 21.07.2006, м. Вінниця), педагога, режисера, відомого вінницького культуролога, заслуженого працівника культури України (1986), краєзнавця. Понад 18 років життя (з 1974 р.) присвятив діяльності на ниві культури в Тульчинському районі: був завідуючим відділом культури райвиконкому, директором культосвітнього училища (1979–1992). З 1992 р. з перервами працював заступником начальника управління культури Вінницької ОДА. Згодом очолив Вінницький літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського. Протягом 1999–2006 рр. керував Вінницькою ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. Був стажистом Всеукраїнського державного центру фестивалів та концертних програм, режисером-постановником, брав участь в організації і проведенні всеукраїнських свят у Національному палаці мистецтв «Україна». Визнаний «Людиною року-2002» у номінації «Діяч культури та мистецтва» (див. розширену довідку в кінці місяця). 

17  100 років тому народився Іван Іванович Бичок (17.06.1918, с. Голодьки Хмільниц. р-ну – 29.01.2000, там само), Герой Соціалістичної Праці (1951). Звання Героя присвоєно за досягнення рекордних урожаїв у 1950–1951 рр. 

18  65 років від дня народження Бориса Івановича Гуменюка (18.06.1953, смт Муровані Курилівці), дипломата, доктора історичних наук, професора (1995), академіка Міжнародної слов’янської академії. Заслужений діяч науки і техніки України (2009). Працював на факультеті міжнародних відносин і міжнародного права Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, нині Інститут міжнародних відносин КДУ ім. Тараса Шевченка. З 2007 р. – ректор Дипломатичної академії України (ДАУ) при МЗС України, завідувач кафедри дипломатичної та консульської служби ДАУ при МЗС України. З перервами – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Кіпр (2003–2007, з 21.02.2012). 

19  80 років від дня народження Миколи Івановича Прощерука (19.06.1938, с. Берестівка Липовец. р-ну – 23.12.2002, м. Вінниця), журналіста, поета-пісняра. Працював в іллінецькій та чечельницькій райгазетах. Автор ряду поетичних, пісенних збірок. Друкувався в літературних збірниках, альманахах. 

20  80 років від дня народження Соломона Григо-ровича Вайнштейна (20.06.1938, м. Вінниця), лікаря-терапевта, доктора медичних наук (1976), професора (1980). Випускник Вінницького медичного інституту (1961). Протягом 25 років працював у системі вдосконалення квалі-фікації лікарів (Україна, Росія). З 1988 р. – на консультаційній роботі в Москві. Відомий своїми спогадами «Моя Винница» під псевдонімом Ніл Крас.

• 65 років від дня народження Тамари Андріївни Германюк (20.06.1953, м. Вінниця), лікаря, доктора медичних наук (2000), професора (2003). Випускниця Вінницького ме-дичного інституту (1977). Працювала з 1978 по 2004 рр. у закладах охорони здоров’я, НДІ та медичному університеті Казахстану.  Від 2005 р. – на кафедрі фармації Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова. Нагороджена знаком «Відмінник охорони здоров’я». 

23  95 років від дня народження Івана Сергійовича Кальницького (23.06.1923, с. Гранів Гайсин. р-ну – 27.09.2006, с. Петрашівка Тульчин. р-ну), новатора сільськогосподарського виробництва, Героя Соціалістичної Праці (1972), учасника Другої світової війни, партизана. По війні понад півстоліття очолював колгосп с. Петрашівка Тульчинського району. Депутат Верховної Ради УРСР кількох скликань. 

24  50 років тому народилася Тетяна Робертівна Кароєва (Соломонова) (24.06.1968, ст. Кез, Республіка Удмуртія, РФ), історик, доктор історичних наук (2016), доцент ВДПУ ім. М. Коцюбинського (з 2006 р.), книгознавець, музеєзнавець, краєзнавець. Вищу освіту здобула в Київському державному інституті культури на бібліотечному факультеті. Кандидатську дисертацію захищала як книгознавець, докторську – як історик України. Коло наукових інтересів: книгознавство, бібліотекознавство, музеєзнавство, історична урбаністика. Автор монографії «Провінція у галактиці Ґутенберґа: книжкова культура подолян другої половини ХІХ – початку ХХ ст.» (2014), низки бібліографічних покажчиків та каталогів (див. розширену довідку в кінці місяця). 

25  15 років з часу (25.06.2003) відкриття у м. Могилів- Подільський Музею етнографії і народного мистецтва ім. М. Ру-денко, з 2007 р. музею надано статус державного. Колекція нараховує понад 400 предметів. Її основу складає спадщина Марії Оксентіївни Руденко (1915–2003), заслуженого працівника культури України, лауреата премії ім. П. Чубинського, народної майстрині: унікальні витинанки, фольклорні записи, щоденники, альбоми з фотографіями, книги. 

26  80 років тому народився Євгеній Болеславович Медвецький (26.06.1938, Ново-Нікольське Уссурійського краю), доктор медичних наук (1980), професор (1997), академік УАН (2002). Дитинство майбутнього вченого пройшло на Вінниччині: у Браїлові та Жмеринці. 1964 р. закінчив Вінницький медичний інститут, згодом аспірантуру Київського інституту ортопедії. З 1973 р. працює в Київському НДІ клінічної та експериментальної хірургії (з 2008 р. – Національний інститут хірургії та транс-плантології ім. О. О. Шалімова) на посадах старшого, провідного наукового співробітника, керівника відділу. 

27  120 років тому народилася Ольга Семенівна Леонова (27.06.1898, с. Радиванівка, нині Кам’ян. р-ну Черкас. обл. – 15.03.1980, смт Вендичани Могилів-Поділ. р-ну), живопи- сець. Мистецтву навчалася самотужки. Від 1927 р. мешкала у смт Вендичани. Учасниця обласних, республіканських, всесоюзних і міжнародних виставок від 1960-х рр. Основна тема творчості – звеличення краси і щедрості рідної природи. Деякі картини зберігаються у Вінницькому краєзнавчому музеї. На базі художньо-естетичного і краєзнавчого центру «Барви Поділля» при Вендичанській СШ у 2014 р. відкрито музей, присвячений її творчості. 

• 80 років від дня народження Павла Івановича Ткачука (27.06.1938, с. Чеснівка Хмільниц. р-ну), педагога, відмінника народної освіти, краєзнавця, літературознавця, поета-пісняра, етнографа, громадського, культурного діяча. Понад 30 років працював директором Уладівської загальноосвітньої школи №  2. Серед багатьох його книг найбільше фольклорних збірок з життя подолян, які записує впродовж усього життя, авторські пісні, поезії, збірки народної мудрості. У 2016 р. вийшла його книга «Уладівко, доле моя!» про історію села, де він проживає (див. розширену довідку в кінці місяця).

• 60 років тому (27.06.1958) відкрито Вінницьке музичне училище, яке, пройшовши кілька реорганізацій, сьогодні має статус – комунальний вищий навчальний заклад І–ІІ рівня акредитації «Вінницьке училище культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича». Це один з провідних мистецьких навчаль-них закладів України. Ім’я видатного українського композитора училищу присвоєно з 1968 року за досягнення в підготовці молодих спеціалістів та з нагоди 10-річчя закладу. Училище має фортепіанний, струнний, народний, диригентсько-хоровий, вокальний, духовий, теоретичний, театральний, хореографічний відділи, де навчається близько 300 студентів. У 2004–2015 рр. його очолював заслужений артист України, співак, композитор Станіслав Станіславович Городинський.  

28  70 років від дня народження Василя Пилипови-ча Шпака (28.06.1948, с. Слобода-Носковецька Жмерин. р-ну), українського художника-живописця, члена НСХУ (1994). Працює в жанрі станкового живопису, переважно в жанрі тематичної картини на теми обрядового життя.  

• 70 років тому народилася Лідія Францівна Дунаєвська (28.06.1948, с. Воробіївка Немирів. р-ну –16.05.2006, м. Київ), український педагог-фольклорист, доктор філологічних наук (1998), професор (2001) кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, літературознавець, поетеса. Досліджувала проблеми українського казкознавства, народної прози, історії вітчизняної фольклористичної науки.  

Цього місяця виповнюється: 

• 370 років відтоді (1648), як козацькі загони під проводом Максима Кривоноса штурмували фортецю Нестервар (Тульчин) і здобули перемогу над польсько-шляхетським військом. 

• 100 років тому (1918) на території Тиврівського району розпочалося одне з найбільших і найактивніших повстань місцевих жителів проти польських окупантів.

• 95 років тому народився Іван Мойсейович Байда (червень, 1913, с. Лозова Шаргород. р-ну – 30. 11.1969, там само), бригадир рільничої бригади, Герой Соціалістичної Праці, удос-тоєний звання 1948 р. за одержання високого врожаю пшениці. 

Пам’яті колеги, друга, наставника

До 70-річчя від дня народження заслуженого працівника культури України Василя Федоровича Циганюка

(15.06.1948–21.07.2006) 

15 червня 2018 року виповнюється 70 років від дня народження Василя Федоровича Циганюка.

Дуже важко говорити про людину, з якою пройшов поруч не один десяток років, радіючи його успіхам і переймаючись поразками і невдачами, в минулому часі.

Усе життя В. Ф. Циганюка – то невтомна праця на благо розвитку культури, то любов до справи, якій віддавав усі свої сили, енергію і вміння, то шана і повага до людей, які його оточували, прагнення підтримати талант та допомогти у скрутній життєвій ситуації.

Василь Федорович народився у с. Станіславчик, нині Чернівецького району Вінницької області. Про ставлення одно-сельчан до свого славного земляка свідчить рішення місцевих депутатів присвоїти Станіславчицькій музичній школі ім’я В. Ф. Циганюка, яка була відкрита за його ініціативи в той час, коли він працював першим заступником начальника обласного управління культури.

Трудову діяльність В. Ф. Циганюк розпочав режисером Чернівецького театру, який згодом отримав звання «народний». За його словами – це були найкращі творчі юнацькі роки, з максималізмом і віддачею на сто відсотків, з репетиціями за опівніч, з виїздами на гастролі, незважаючи на час, погодні умови і фінансові можливості.

Після служби в лавах Збройних сил, до речі, там він був начальником гарнізонного клубу, його трудовий шлях пов’язаний з історичним містом Тульчин.

Викладач Тульчинського культурно-освітнього училища, завідувач відділу культури Тульчинського райвиконкому, 10 років – директор Тульчинського училища культури. Всі ці роки наповнені копіткою творчою працею, встелені досягненнями і вирішенням нагальних проблем в утвердженні міста Тульчина як духовної скарбниці Вінниччини.

Ремонтно-реставраційні роботи колишнього палацу Потоцьких, народження нових творчих колективів, реалізація культурно-мистецьких проектів, пропаганда історичних подій та популяризація видатних особистостей, пов’язаних з Тульчинським краєм, видання друкованих творів, удосконалення навчально-виховного процесу – все це неповний перелік щоденної, майже цілодобової праці. Час для нього мав відносне значення. Саме за досягнення в галузі культури під час його роботи в Тульчині В. Ф. Циганюку присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».

Запрошення на посаду першого заступника начальника управління культури Вінницької облдержадміністрації припало на непросту ситуацію в галузі культури, суцільне безгрошів’я, скорочення працівників. Саме тут повною мірою проявився адміністративний талант В. Ф. Циганюка, як людини, яка уболівала за збереження закладів культури області, підтримувала тих працівників, які чесно і добросовісно працювали. Під його керівництвом розроблялася програма розвитку культури Вінниччини, проводились науково-практичні конференції, виїзні семінари-практикуми в райони області з метою підняття рівня закладів культури та престижу і авторитету культосвітніх працівників.

В. Ф. Циганюк уміло поєднував роботу адміністратора та режисера найбільш значущих культурно-мистецьких заходів. Значним творчим досягненням стали творчо-мистецькі звіти Вінницької області в Національному палаці «Україна» в м. Києві, де він був головним режисером-постановником і які переростали в культурно-мистецькі дійства, високо оцінені керівництвом області і держави та вдячними глядачами. Ціла плеяда самодіяльних та професійних митців Вінниччини, творчих колективів яскраво засяяла на мистецькому олімпі нашої держави.

Де б не працював Василь Федорович – чи директором музею М. Коцюбинського, чи директором Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва – скрізь він перетворював заклад у яскравий культурно-мистецький центр з новими ідеями, креативними проектами, зібранням талановитих письменників і акторів, художників і музикантів, громадсько-політичних діячів. З утвердженням нових форм і методів роботи з обслуговування читачів «Тімірязєвка» зайняла передові позиції серед обласних книгозбірень нашої держави.

Однією з останніх нагород Василя Федоровича символічно став православний орден Нестора Літописця, яким він дуже гордився.

В. Ф. Циганюк прожив досить недовге, але насичене і яскраве, творче життя, за висловом однієї з його колег, – «життя, як спалах…».

Дружина Василя Федоровича Світлана Петрівна зазначала: «Він хотів все і зразу». На мою думку, він це отримав частково – доля йому відвела лише 58 літ.

Кажуть, людина живе доти, доки її пам’ятають. Ми його пам’ятаємо…

С. В. Гарбулинський 

Література

Циганюк, В. Ф. Нещасні щасливі : маловідомі сторінки з минулого життя Тульчин. двору / В. Ф. Циганюк. – Вінниця, 1991. – 28 с.

Циганюк, В. Ф. Чарівне полотно : казка / В. Ф. Циганюк. – Вінниця,1993. – 132 с.

Циганюк, В. Ф. Народознавчі мотиви в творчості М. Коцюбинського ; Поетичне слово Коцюбинському / В. Ф. Ци-ганюк, Ю. П. Гуменюк. – Вінниця : Віноблдрук., 1997. – 64 с. : іл.

Музей-садиба Михайла Коцюбинського : путівник / ред. В. Ф. Циганюк. – Вінниця : Віноблдрук., 1997. – 12 с. : іл.

Циганюк, В. Ф. Краса України – Поділля : режисер. експлі-кація та сценарій / В. Ф. Циганюк. – Вінниця, 2003. – 224 с. : іл., ноти.

Циганюк, В. Похвальне слово бібліотекарю : [бесіда з дир. Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва В. Ф. Циганюком] / В. Циганюк ; вів розмову А. Степаненко // Укр. культура. – 2000. – №  4. – С. 3–5.

Вінниччина бібліотечна : довідник / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; керівник авт. кол. В. Ф. Циганюк ; уклад. П. І. Цимбалюк. – Вінниця : Логос, 2003. – 224 с. : кольор. фот.

І сценарист, і режисер : зб. сценаріїв / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад.: В. Циганюк, М. Ревенко. – Вінниця, 2004. – 210 с. : іл. – Бібліогр.: с. 201–109.

Хоменко, Б. В. Подільськими стежками Михайла Коцюбинського : до 140-річчя від дня народж. / Б. В. Хоменко, В. Ф. Циганюк ; ред. І. М. Журавлівський. – Вінниця, 2004. – 143 с.

Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва в контексті історії та інноваційному поступі сьогодення : Віковому ювілею Бібліотеки присвячується : монографія / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; відп. за вип. Н. І. Морозова ; упоряд. тексту: М. Г. Спиця, О. І. Кізян, Н. І. Морозова ; авт. проекту В. Ф. Циганюк ; авт.-уклад.: Г. М. Авраменко [та ін.]. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2007. – 312 с. : фот., арх. док. 

* * *

Волошенюк, І. Директор «Тімірязєвки» : [В. Ф. Циганюк, заслуж. працівник культури України] / І. Волошенюк // Вінниччина. – 2005. – 8 листоп. : фот.

Коцюбинська, М. Пам’яті Василя Циганюка [Некролог] / М. Коцюбинська, В. Яворівський, П. Осадчук [та ін.] // Літ. Україна. – 2006. – 27 лип. – С. 2.

Життя як спалах... : до 60-річчя від дня народж. В. Ф. Циганюка – педагога, режисера, відомого діяча культури на Вінниччині (15.06.1948–21.07.2006) : зб. матеріалів / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; упоряд. П. І. Цимбалюк ; вступ. ст. С. В. Гарбулинського ; уклад. бібліогр. О. І. Кізян ; ред. М. Г. Спиця ; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Вінниця, 2008. – 80 с. – (Наші видатні земляки). – Електрон. версія. – Режим доступу: http://www.library.vn.ua/publications/2008/Tsiganuk.htm (дата звернення: 18.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

Гальчак, С. Циганюк Василь Федорович / Сергій Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / Сергій Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 818–819. – Бібліогр. в кінці ст.

Мухіна, Т. Жмеринщина його пам’ятає : [В. Ф. Циганюка] / Т. Мухіна // Жмерин. меридіан. – 2016. – 29 жовт. – С. 3 : портр. 

Життя як книжка…

До 50-річчя від дня народження історика, книгознавця, музеєзнавця, доктора історичних наук Тетяни Робертівни Кароєвої

(24.06.1968) 

Тетяну Кароєву (Соломонову) на Вінниччині знають як авторитетного знавця історії міста Вінниці. Її ім’я добре знане серед книгознавців, не лише на Поділлі, а й далеко поза його межами – в Україні та ближньому і дальньому зарубіжжі. У середовищі істориків-науковців її знають не лише як ґрунтовного дослідника краю, а й визнаного подільського книгознавця, залюбленого у свою справу фахівця, вдумливого й небайдужого дослідника, копіткою працею якої простежений книжковий репертуар Поділля.

Народилася Тетяна Робертівна 24 червня 1968 р. на ст. Кез в Удмуртії (Росія) у родині Соломонових. Її батько, Роберт Григорович, був офіцером Радянської армії, а мати, Тамара Петрівна – торговельним працівником. Дитячі й юнацькі роки дівчинки пройшли у воєнних містечках і гарнізонах, де життя задане вимогами жорсткої дисципліни і порядку, що відбилось на формуванні таких її якостей, як організованість і самодисципліна, готовність приймати самостійні рішення й обстоювати власну думку. З іншого боку, культивовані в родині почуття поваги до особистості і потреба знання заклали наріжні принципи ціннісних орієнтирів особистості. Заохочуючи дитячу допитливість і цікавість до нового і невідомого, з дитинства батьки прищеплювали і цілеспрямовано розвивали інтерес до читання. Відтак Любов до Книги і визначила долю Тетяни Робертівни.

До Вінниці Соломонови переїхали у 1983 р., оселившись у новозбудованій багатоповерхівці для військових на Першо-травневій (нині – Магістратська). По закінченні Вінницької середньої школи № 2 з золотою медаллю успішно вступила до Київського інституту культури на бібліотечний факультет.

Роки студентства прийшлися на час горбачовської перебудови і гласності, коли читання книг, журналів, газет стало щоденною життєвою потребою радянських людей. Поруч з обов’язковою ретельною підготовкою до занять з фаху допитлива студентка кожну вільну хвилину використовувала для читання найновіших публікацій у «товстих» журналах звільнених зі спецфондів художніх творів заборонених авторів, а також свідомо й зацікавлено занурювалась у наукову публіцистику і документалістику з історії радянської країни. Викладачі інституту під час аудиторних занять вже й не дивувалися шерехтінню газетних сторінок «Литературки» на останній парті, що їх гортала, при цьому не відсторонюючись від викладу лектора, «та сама Соломонова», вже добре знана її гострими і незручними питаннями, натиском і безкомпромісністю в публічних дебатах, аргументованістю і переконливістю у наукових дискусіях. Критичне й вимогливе сприйняття доленосних змін у країні диктувало необхідність увиразнення власної позиції і відточення фахової компетентності – професія бібліотекаря мислилась визначальною в умовах демократизації суспільства. Водночас, взявши шлюб з молодим офіцером Кароєвим, направленим за розподілом у Забайкалля, Тетяна Робертівна вимушена була екстерном завершити навчальний курс, склавши впродовж місяця на «відмінно» близько тридцяти наукових дисциплін. Через рік, повернувшись до Києва, успішно склала державні екзамени і блискуче захистила дипломну роботу.

До Вінниці Тетяна Робертівна Кароєва повернулась у 1992 р., невдовзі розпочавши роботу бібліотекарем у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї. Відтоді історія Вінниці і Поділля стали її непересічним зацікавленням і трансформувались у справу життя. Поступово перебравши і перечитавши весь фонд бібліотеки, зацікавлено досліджуючи збережені в книгозбірні унікальні видання, вивчаючи їх «родоводи» і долі, Тетяна Робертівна сформувала напрям своїх наукових студій, які врешті вилились у ґрунтовне дослідження і захист кандидатської дисертації на тему «Книговидавнича справа Поділля: тенденції розвитку (друга половина ХІХ – початок 30-х років ХХ ст.)» у 2004 р. Завдяки тривалій і копіткій праці дослідниці вдалося скласти єдиний в Україні репертуар регіональної книги Поділля (1852–1923).

Накопичені Тетяною Робертівною знання є затребуваними не лише вузькими спеціалістами, а й широкою громадськістю, молодим поколінням. Спочатку як запрошений лектор Тетяна Робертівна почала працювати у вінницьких ВНЗ, а з 2006 р. перейшла на роботу до Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, водночас не полишаючи свого фаху як сумісник Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва, у відділі рідкісних і цінних видань.

Студенти ВДПУ знають доцента Т. Р. Кароєву як фахівця з історії, етнології та культури України, глибокого знавця історії міста, зацікавленого у її вивченні, збереженні і популяризації.

У 2016 р. Тетяна Робертівна Кароєва захистила докторську дисертацію «Розвиток книжкової культури як чинник модерніза-ції суспільства в українських губерніях другої половини ХІХ – початку ХХ ст.» за спеціальністю 07.00.01 – історія України у спеціалізованій вченій раді Інституту історії України НАН України.

Городяни добре знають Тетяну Робертівну Кароєву як громадського діяча, активного учасника Вінницького історичного товариства, члена Ради з питань історії, культурної спадщини та топоніміки при Вінницькій міській раді, зусиллями якої наше місто відновлює своє історичне обличчя. Спільно з однодумцями її щоденною і невтомною працею до культурної спадщини Вінниці повертаються забуті імена, відновлюється історична справедливість, долаються фальсифікації радянської історіографії, відкриваються раніше незнані сторінки.

Доктор історичних наук Т. Р. Кароєва є автором понад 200 наукових публікацій, її авторська монографія «Провінція у галактиці Ґутенберґа: книжкова культура подолян другої половини ХІХ – початку ХХ ст.» добре відома далеко за межами Поділля, затребувана фахівцями України, Польщі, Росії, Білорусі тощо.

О. А. Коляструк 

Література

Кароєва, Т. Р. Провінція у галактиці Ґутенберґа: книжкова культура подолян другої половини ХІХ – початку ХХ ст. : монографія / Тетяна Кароєва ; М-во освіти і науки України, Вінниц. держ. пед. ун-т ім. М. Коцюбинського. – Вінниця : Нілан-ЛТД, 2014. – 472 с. : іл.

Кароєва, Т. Р. Видання та поширення україномовної книги у Російській імперії останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст. : комерц. складова / Тетяна Кароєва // Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Серія : Історія. – Харків, 2014. – Вип. 48. – С. 90–100.

Кароєва, Т. Р. Книговидавничі практики у поширенні політичних ідей на підросійських українських теренах другої половини ХІХ – початку ХХ ст. / Тетяна Кароєва // Література та культура Полісся : зб. наук. пр. Серія : Істо-ричні науки / Ніжин. держ. ун-т ім. М. Гоголя. – Ніжин, 2014. – Вип. 76. – С. 308–321.

Кароєва, Т. Р. Книжкова комунікація у діяльності українських політичних партій початку ХХ ст. / Тетяна Кароєва // Наук. зап. Серія : Історія / Вінниц. ДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2014. – Вип. 22. – С. 20–25.

 Подільський книжник : альманах / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; авт. проекту і відп. за вип. Н. І. Морозова ; уклад. Т. Р. Кароєва. – Вінниця, 2008–2014. – 7 вип.

Кароєва, Т. Р. Методика реверсивного та презентивного прогнозування в історичних дослідженнях : (на прикладі прогнозування рівня письменності населення Поділ. губернії другої половини ХІХ – поч. ХХ ст.) / Тетяна Кароєва // Наук.  пр. / Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка. Серія : Істо- ричні науки. – Кам’янець-Подільський, 2014. – Т. 24. – С. 26–37.

Кароева (Соломонова), Т. Р. Про доступность платных библиотечных услуг в начале ХХ в. : (на примере Подол. губернии, Украина) / Татьяна Кароева (Соломонова) // Библиотека как феномен культуры в трансформирующемся обществе : материалы междунар. науч. конф. «Румянцевские чтения-2014» : в 2 ч., 15–16 апр. 2014 г. – Москва, 2014. – Ч. 2. – С. 188–193.

Кароєва, Т. Р. Українська лубочна книга як різновид масової літератури: книгознавчий погляд / Тетяна Кароєва // Вісн. Кн. палати. – 2014. – №  2. – С. 30–35.

Кароєва, Т. Чи була в Російській імперії українська книжкова «попса»? [Електронний ресурс] / Тетяна Кароєва // Historians.in.ua : Інтернет-мережа гуманітаріїв в Україні і світі. – Електрон. текст. дані. – Вінниця, 2016. – Режим доступу: http:// bit.ly/2gpo5fG (дата звернення: 15.11.16), вільний. – Назва з екрана. – Опис заснов. на версії, датов.: 10.11.2014.

Кароєва, Т. Книжкова культура православних священиків Подільської єпархії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: організаційні та фінансові можливості / Тетяна Кароєва // Історія релігій в Україні : зб. наук. пр. – Львів, 2015. – С. 213–221.

Кароєва, Т. Просування елітою книжкової культури у соціальні низи як засіб формування ідентичності у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. : (на матеріалах Поділ. губернії) / Тетяна Кароєва // Наук. зап. Серія : Історія / Тернопіл. НПУ ім. В. Гнатюка. – Тернопіль, 2015. – Вип. 1, ч. 3. – С. 118–122.

Кароєва, Т. Р. Бюджет повітового міста як індикатор його розвитку : (на прикладі Вінниці 1880–1916 рр.) / Тетяна Кароєва // Наук. зап. Серія : Історія / Вінниц. ДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2016. – Вип. XXIV. – С. 163–168.

Кароєва, Т. Підприємці в забезпеченні україномовного читання в Російській імперії 1881–1916 рр. / Тетяна Кароєва // Україна модерна : міжнар. інтелектуал. часоп. – 2016. – Вип. 22 (2015 р.). – С. 93–115.

Litera scripta manet : кат. автографів на кн. від. рідкіс. і цін. вид. Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва / Упр. культури і мистецтв Вінниц. облдержадмін., Вінниц. обл. універс. наук. б-ка ім. К. А. Тімірязєва ; [авт. кол.: Т. Р. Кароєва (Соломонова) (уклад., авт. передм.), О. В. Сафронова, Л. Б. Сеник ; ред.: О. Г. Поліщук, С. В. Лавренюк] ; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Вінниця : Рогальська І. О., 2016. – 87 с. : іл.  

* * *

Рабенчук, О. Кароєва (дівоче прізвище – Соломонова) Тетяна Робертівна // Українські історики : біобібліогр. довід. / голов. ред. В. А. Смолій. – Київ : Ін-т історії України НАНУ, 2010. – Вип. 3. – С. 117–118. – Бібліогр. в кінці ст.

Гальчак, С. Соломонова Тетяна / Сергій Гальчак // Регіоно-знавча інституція Східного Поділля. Вінницька філія Центру дослідження історії Поділля (2006 – поч. 2010 рр.) / Сергій Гальчак. – Вінниця, 2010. – С. 135–138 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

Гальчак, С. Соломонова Тетяна Робертівна / Сергій Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі : XIX – поч. XXI ст. : монографія. – 2-ге вид., допов. / Сергій Гальчак.– Вінниця, 2013. – С. 775–777. – Бібліогр. в кінці ст. 

Подвижник Літинщини

До 80-річчя Павла Івановича Ткачука, педагога, краєзнавця, літературознавця, етнографа

(27.06.1938)

 

Літинська земля зростила чимало відомих і талановитих людей. Серед них належне хочеться віддати відомому в Україні, зокрема на Вінниччині, педагогу, краєзнавцю, фольклористу та літературознавцю Павлу Івановичу Ткачуку з Уладівки.

Цей палкий патріот України всі роки прищеплював своїм вихованцям любов до рідної мови, шевченкіани, фольклорних джерел та історії рідного краю. Це людина з наполегливим характером та відкритою душею. Постійно несе слово правди в маси, беручи за основу великий патріотизм.

Після закінчення в 1968 році Вінницького педагогічного інституту викладав українську мову та літературу в Уладівській середній загальноосвітній школі І–ІІ ступенів Літинського району, в якій понад 30 років працював директором. Перебуваючи на педагогічній ниві, стає переможцем Всеукраїнських конкурсів «Відмінник народної освіти» та «Учитель року» (1991, 1994). За великий внесок в українське національне відродження та значні успіхи в національно-патріотичному вихованні дітей та молоді присуджено премію імені Олекси Гірника. Нам, літинчанам, особ-ливо приємно, що серед першої дев’ятки лауреатів є й наш земляк.

Павло Іванович – член обласного літературно-мистецького об’єднання імені Василя Стуса. Наприкінці 1980-х років разом з колегами-однодумцями став організатором і учасником Народного руху України на Літинщині.

З великим зусиллям та наполегливістю створив краєзнав-чий музей у школі за активної допомоги учнів та вчителів. На основі музею створено народознавчий центр «Скарби Поділля», який відвідали відомі поети, письменники, науковці, державні діячі України та зарубіжжя. З кожним роком «Книга відгуків» поповнюється новими записами, і ось один із них: «Вражений побаченим і почутим у цьому музеї. Тут промовляє історія моєї України – в кожній картині, в кожному експонаті. От які музеї мусять бути в кожній школі України! Схиляюсь перед подвижницькою діяльністю П. І. Ткачука – засновника цього дивовижного музею» (Анатолій Дімаров, письменник, лауреат Шевченківської премії).

У 1988 році створив дитячий фольклорний ансамбль «Подоляночка», який став переможцем Всеукраїнського конкур-су народних дитячих пісень, ігор та розваг. За наполегливої ініціативи Павла Івановича в 2009 році Міністерство освіти і науки України започаткувало Всеукраїнське дитяче свято «Подо-ляночка». Тільки прикро, що широкого впровадження свята не відбулося.

Протягом усього життя Павло Іванович записує з уст подолян усну народну творчість, залучивши до цього своїх вихованців. А захоплення фольклором почалося ще зі студентських років. На сьогодні в Павла Івановича нараховується понад шість тисяч народних зібрань. Найбільше його цікавлять народнопоетичні матеріали про Тараса Шевченка. Це зібрані пісні, перекази, легенди, прислів’я, приказки, бувальщини, усмішки. Доказом цього маємо перше окреме видання «Шевченкова правда-сила народ розбудила».

В обласній, районній пресі та інших виданнях опублікував понад 200 матеріалів та поетичних творів.

Близько п’ятдесяти пісень написано різними композито-рами України на вірші Павла Ткачука. Разом із відомим на Вінниччині співаком і композитором Ігорем Шубертом написано та покладено на музику «Славень помаранчевої революції» та найбільш відомі – «Літинська земля», «Оживає моя Батьківщина», «В роки 30-ті», «Ми солдати України» та інші. Спільні твори цих талановитих людей виконує ансамбль «Ладодзвін» Подільського народного університету культури.

Зібрані народні перлини Павлом Ткачуком відтворені у збірках «Десь тут була Подоляночка», «Як мед, то ложкою», «Шабля Богуна», «Чеснівське весілля», «Друге народження Сниводи». Видав також документальний матеріал «Суд совісти» про Голодомор 33-го року, в якому подано списки жертв с. Чес-нівка Хмільницького району, села, в якому народився автор.

Творчу добірку Павла Івановича складають поетичні збірки «Коли в серці любов», «Дажбожі заповіти», «Пісня – як слава жива», «Прослава рідній мові», «В козацькому краї сонце заграло», «Антологія української поезії».

У 2016 році з нагоди 615-річчя села Уладівки Літинського району Павло Ткачук видав фотоілюстровану книгу «Уладівко, доле моя!». Це історичні та архівні дослідження села та України в цілому, які супроводжуються художнім текстом.

Павло Іванович Ткачук – чесний і мудрий земляк, великий патріот своєї держави, який постійно в нових пошуках та нових задумах.

Н. Б. Римаренко

Література

Світло щедрої душі : [про Павла Ткачука з Уладівки] // Літин. вісн. – 2007. – 9 листоп. – С. 2.

Яцкова, Л. «Вірі своїй приречений» : [розроб. уроку літ. у 8 кл. про життя і творчість П. І. Ткачука] / Л. Яцкова // Слово педагога. – 2009. – Жовт. (№  10). – С. 6–7.

Демець, О. Світло щедрої душі : з досвіду вчителя Уладів. ЗОШ №  2 П. І. Ткачука / О. Демець // Методичний пошук учителя-словесника : наук.-метод. зб. студ. ст. / ВДПУ ім. М. Коцюбинського ; Каф. методики філол. дисциплін. – Вінниця, 2010. – Вип. 2. – С. 314–318.

Щепілова, Н. Велике диво – рідна пісня : [про нар.-поетич. пісні П. Ткачука] / Н. Щепілова // Літин. вісн. – 2011. – 27 січ. – С. 6.

Михалиця, О. Хранитель невмирущих традицій : [про П. Ткачука] / О. Михалиця, П. Околодько // Жит. обрії. – 2014. – 27 черв. – С. 4.

Мовчанюк, Г. Пам’ять, якою живимо : [про кн. П. Ткачука «Уладівко, доле моя!»] / Григор Мовчанюк // Вінниц. край. – 2016. – №  3. – С. 107–109.

Петрик, В. «Творча звитяга – юним наснага» : [під такою назвою у Літин. центрі дит. та юнац. творчості відбулася творча зустріч із письменником-земляком П. Ткачуком та його братом О. Ткачуком] / В. Петрик // Літин. вісн. – 2017. – 25 трав. – С. 4.

ЛИПЕНЬ 

2  70 років від дня народження Івана Яковича Червінського (02.07.1948, с. Медівка Оратів. р-ну), агронома за фахом, голови колгоспу «Україна» с. Якимівка Іллінецького району (1989–1997), начальника управління сільського госпо-дарства і продовольства та першого заступника голови Оратів-ської райдержадміністрації (1998–2008). 

3  115 років від дня народження Василя Михай-ловича Хмелюка (03.07.1903, с. Березна, нині с. Чернятин Жмерин. р-ну – 02.11.1986, похов. на кладовищі Монпарнасу, Париж), українського маляра-постімпресіоніста, поета. Навчався у Жмеринській гімназії. З 1928 р. жив у Парижі. Твори Хмелюка: квіти, натюрморти, краєвиди, портрети в яскравих контрастних кольорах. У Жмеринці на будівлі школи, де він навчався, встановлено меморіальну дошку. 

• 80 років від дня народження Івана Степановича Волошенюка (03.07.1938, с. Ометинці Немирів. р-ну – 14.03.2017, м. Вінниця), вінницького письменника, публіциста, журналіста, члена НСПУ та НСЖУ, заслуженого журналіста України (2003), автора низки книжок художньої літератури та документалістики, лауреата кількох літературних премій, переможця літературних конкурсів (див. розширену довідку в кінці місяця). 

• 75 років від дня народження Сергія Івановича Алексєєва (03.07.1943, с. Велика Виска Маловисків. р-ну Кіровоград. обл.), журналіста, фольклориста, краєзнавця, гумориста, заслуженого журналіста України. Тривалий час працював на журналістській роботі, зокрема був власним ко-респондентом Національної радіокомпанії України у Вінниць-кій області (1986–2004). Член Вінницького куреня гумористів імені Степана Руданського. Член НСЖУ (1971). 

6  55 років тому народилася Зоя Василівна Тищен-ко (06.07.1963, с. Тютьки Вінниц. р-ну), журналістка, поетеса. З 1994 р. працює у Вінницькій телерадіокомпанії, тепер філія НТКУ «Вінницька регіональна дирекція «ВІНТЕРА». Нині – завідувачка редакції культурно-мистецьких програм (з 2006). Авторські програми на Вінницькому обласному радіо: «Радіосвітлиця», «Світанкове село», «Вечірній дзвіночок», «З пригорщів природи» та ін. Лауреат Подільської літературно-мистецької премії «Кришталева вишня» (1996). Член НСЖУ. 

7–10  370 років тому (07–10.1648) під містечком Махнівка (тепер Козятин. р-ну) відбулася битва козацьких військ на чолі з полковником Максимом Кривоносом з польським військом князя Яреми Вишневецького. 

• 95 років від дня народження Володимира Федоровича Панченка (07.07.1923, хутір Шостаківка біля с. Василівка, нині Тиврів. р-ну – 31.12.1972, м. Ужгород), поета, журналіста. По закінченні Ужгородського університету (1958) пов’язав своє життя і творчість з цим краєм. Автор низки поетичних збірок. Його твори друкувалися в перекладах білоруською, казахською, литовською, російською, угорською, чеською та іншими мовами. Член СПУ (1972). 

• 95 років тому (07.07.1923) на Вінниччині сталося «Калинівське чудо». За переказами, на повороті з міста Калинівка до села Сальник стояв дерев’яний хрест висотою шість метрів з іконою «Розп’яття з предстоящими», а з іншого боку – ікона «Пресвятої Трійці». 7 липня 1923 року п’яний червоноармієць вистрілив в ікону «Розп’яття» і пробив кулею праве плече Спасителя, звідки потекла «кров» (саме так назвали цілющу рідину, яка «кровоточила» з ікони). У 90-х роках була відновлена традиція хресних ходів до Калинівського хреста. Нині це місце паломництва віруючих «Калинівське чудо». Кожен рік люди з багатьох регіонів збираються віддати шану, зцілитися і знайти свій спокій та розраду біля чудодійного хреста. З часом біля хреста була побудована каплиця. У 2000 р. над хрестом звели скляну галерею, яка була приєднана до каплиці.

• 90 років від дня народження Арнольда Марко-вича Косевича (07.07.1928, м. Тульчин – 10.03.2006, м. Харків), видатного ученого-фізика, доктора фізико-математичних наук (1964), професора (1967), член-кореспондента НАНУ (1990), заслуженого діяча науки і техніки України (1997), двічі лауреата Державної премії України (1978, 2001). Закінчивши Харківський університет ім. В. Н. Каразіна (1951), трудову діяльність пов’язав з науковими установами Харкова, зокрема з Харківським фізико-технічним інститутом АН УРСР. 

9  80 років від дня народження Бориса Гордійовича Данильчука (09.07.1938, с. Рудниця Піщан. р-ну), співака (тенора), заслуженого артиста УРСР (1979). Закінчив Київську консерваторію (1968). З 1959 по 1995 рр. – соліст Ансамблю пісні і танцю Збройних сил України. З ансамблем гастролював у Великій Британії, Франції, Словаччині, Сомалі. 

• 50 років тому народився Сергій Анатолійович Моргунов (09.07.1968), Вінницький міський голова (з 2015 р.). На сайті Вінницької міської ради (http://www.vmr.gov.ua/Lists/CityMajor/ShowContent.aspx?ID=1) представлена така інформація:

Випускник Вінницької школи №  33.

За фахом – історик, закінчив історичний факультет Чернівецького державного університету ім. Федьковича у 1992 році (за кваліфікацією – викладач історії).

Другу вищу освіту здобув за спеціалізацією «Управління на регіональному та місцевому рівнях» у Національній академії державного управління при Президентові України в 2010 році.

З 1987 по 1989 роки служив в армії.

З 1992 по 1997 роки працював викладачем історії та суспільствознавства у Вінницькому технікумі м’ясної та молочної промисловості.

З 1998 по 2006 працював на керівних посадах у комерційних структурах. Тричі обирався депутатом Вінницької міської ради, перший раз – у 2002 р. В 2006-му на 1-ій сесії міської ради 5-го скликання був підтриманий депутатським корпусом на посаду секретаря Вінницької міської ради.

У 2010 році обраний депутатом міської ради втретє, і на 1-ій сесії міської ради 6-го скликання був переобраний секретарем міської ради на другий термін.

З лютого 2014 року – виконувач обов’язків Вінницького міського голови. За результатами місцевих виборів у 2015 році отримав підтримку вінничан і був обраний Вінницьким міським головою.

Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.

15  90 років тому народився Микола Анатолійович Вієвський (15.07.1928, м. Вінниця – 31.12.2004, м. Київ), лікар, доктор медичних наук (1976), професор (1978). Закінчив Вінницький медичний інститут (1957), де й працював протягом 1974–1995 рр. на посаді завідувача кафедри патологічної фізіології.  

16  90 років від дня народження Павла Михай-ловича Лук’янчикова (16.07.1928, с. Токарево Новочихин. р-ну Алтайс. краю, РФ – 5.09.2003, м. Вінниця), державного, господарського, профспілкового діяча, Героя Соціалістичної Праці (1979). З 1952 р. жив і працював на Вінниччині, зокрема в Жмеринському, Ямпільському районах, м. Вінниця. З листопада 1980 р. очолював Федерацію профспілок Вінницької області. Звання Героя був удостоєний за відомий не тільки в Україні, а й у всьому колишньому Радянському Союзі «Ямпільський почин». 

17  100 років тому (17.07.1918) козятинські залізничники організували 20-денний страйк проти німецької окупації на чолі зі страйковим комітетом у складі О. С. Головіна, Счасливого, а після їх арешту – на чолі з машиністом Ф. Ф. Васьковським. 

18  60 років від дня народження Тетяни Анатоліївни Куліш (18.07.1958, м. Козятин), художниці декоративно-ужиткового мистецтва. Член Спілки дизайнерів України (1988). Закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1981). Основні галузі – живопис, графіка, художній текстиль. Живе і працює в м. Черкаси. 

20  145 років тому народився Вітольд Йосипович Малішевський (Малишевський) (20.07.1873, м. Могилів-Подільський – 18.07.1939, у Залєссі, в передмісті Варшави), видатний польський і український композитор, педагог, суспіль-ний діяч, засновник та ректор Одеської консерваторії, професор Варшавської консерваторії, один із засновників Польського інституту ім. Ф. Шопена (пізніше Товариство ім. Ф. Шопена), учень М. А. Римського-Корсакова. 

• 130 років від дня народження Залмана (Со-ломона Абрамовича) Ваксмана (20.07.1888 (за іншими дани-ми – 22.07.1888), м. Нова Прилука, нині с. Липовец. р-ну – 16.08.1973, м. Хайенісі (штат Огайо, США)), американського мік-робіолога, біохіміка, лауреата Нобелівської премії за відкриття стрептоміцину – першого антибіотика, ефективного при лікуван-ні туберкульозу (1952). Разом із сім’єю емігрував до США. Він увійшов до переліку 100 найвідоміших людей світу. У 2003 р. у с. Нова Прилука Липовецького району до 30-річчя з дня смерті вченого йому встановлено пам’ятний знак. 

• 70 років тому народився Арсен Леонідович Зінченко (20.07.1948, с. Парпурівці Вінниц. р-ну), український історик, доктор історичних наук (1998), професор, громадський діяч. Випускник Вінницького державного педагогічного інституту, де й працював з перервами до 1990 р. З березня 1990 по квітень 1994 рр. – депутат Верховної Ради України І скликання по Замостянському виборчому округу №  24 м. Вінниця. Потім обіймав відповідальні посади в установах та вищих навчальних закладах Києва. З листопада 2014 р. – заступник директора Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України.

• 60 років від дня народження Світлани Ми-хайлівни Василюк (20.07.1958, м. Вінниця), педагога, історика за фахом, викладача вищої категорії, відмінника освіти України (2000). Випускниця Вінницького державного педагогічного інституту ім. М. Островського (1979). У 2006 р. закінчила Одеську національну академію державного управління при Президентові України. Громадська діячка, депутат Вінницької міської ради. Опікувалася розвитком інформаційної політики та зв’язків з громадськістю Вінницької міської ради. Протягом 2006–2010 рр. – очолювала головне управління з питань внутрішньої політики у справах ЗМІ та зв’язків з громадськістю облдержадміністрації. З вересня 2010 р. – начальник управління у справах преси та інформації Вінницької облдержадміністрації, з 2012 р. – директор департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Вінницької облдержадміністрації (див. розширену довідку в кінці місяця).  

21  120 років тому народився Давид Федорович Вірник (21.07.1898, с. Уяринці, нині Тиврів. р-ну – 18.04.1986, м. Київ), політекономіст, доктор економічних наук (1962), професор (1962), заслужений діяч науки УРСР (1969). Викладав у вищих навчальних закладах м. Київ, зокрема в Українській сільськогосподарській академії (1966–1981). Обґрунтував періоди-зацію історії розвитку радянської економіки і економічної думки. 

• 100 років від дня народження Сергія Івановича Корхова (21.07.1918, м. Харків – травень, 2009), хірурга, доктора медичних наук (1961), професора (1963), організатора вищої медичної освіти, заслуженого працівника вищої школи України (1970). Протягом 1951–1967 рр. працював ректором Вінницького державного медичного інституту імені М. І. Пирогова, поєднуючи при цьому також обов’язки доцента, професора і завідувача кафедри хірургії. З його ім’ям пов’язані відновлення з руїн і розвиток цього закладу. 1994 р. йому присвоєно звання «Почесний професор Вінницького медичного університету імені М. І. Пирогова».

23  120 років від дня народження Михайла Пан-телеймоновича Болдумана (23.07.1898, м. Жмеринка – 28.12.1983, м. Москва), радянського актора, народного артиста СРСР (1947). Сценічну діяльність розпочав у Жмеринці в 1921 році. З 1931 р. мешкав у Москві. 1933–1983 рр. був актором МХАТу. Знімався в кіно. 

25  310 років тому (25.07.1708) було страчено В. Кочубея (1699–1708), генерального суддю Гетьманщини, та І. Іскру, полтавського полковника, в селі Борщагівка Погреби-щенського району. 

26  175 років від дня народження Степана Карловича Джевецького (26.07.1843, с. Кунка Гайсин. р-ну – 23.04.1938, м. Париж), вченого, інженера, винахідника підводних човнів. Працював також у галузі авіації та повітроплавання. Від 1892 р. мешкав у Парижі, співпрацював з А.-Г. Ейфелем, займався переважно підприємницькою діяльністю. 

27  120 років від дня народження Володимира Васильовича Дороша (27.07.1898, м. Тиврів, тепер смт – 19.06.1964, м. Жмеринка), українського різьбяра по дереву, скульптора, заслуженого майстра народної творчості УРСР (1960). У творчій діяльності В. Дороша велике місце займав образ Т. Г. Шевченка. У Тиврівському краєзнавчому музеї зберігаються дві його роботи: скульптура-погруддя Устима Кармалюка, скульптурна композиція Михайла Коцюбинського та Івана Франка. 

• 95 років від дня народження Івана Омеляновича Дяченка (27.07.1923, с. Сумівка Бершад. р-ну – 27.02.2008, с. Баланівка Бершад. р-ну), Героя Соціалістичної Праці (1978), колишнього керівника колгоспу ім. Кірова с. Баланівка, який очолював його незмінно майже чверть століття. Учасник Другої світової війни. Колгосп славився в Україні і за її межами високими врожаями, досягненнями в тваринництві, соціальному розвитку.

• 60 років від дня народження Станіслава Станіславовича Городинського (27.07.1958, с. Долиняни Мурованокуриловец. р-ну), співака, композитора, педагога, культурномистецького діяча, заслуженого артиста України (2002). Протягом 1994–2000 рр. очолював відділ культури Тульчинської райдерж-адміністрації; 2000–2002 рр. – перший заступник начальника управління культури Вінницької облдержадміністрації, а 2002–2004 рр. він очолював відділ мистецьких закладів цього ж управління. Від 2004 р. – директор Вінницького учи-лища культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича. З травня 2015 р. С. С. Городинський очолює управління культури і мис-тецтв Вінницької облдержадміністрації. Він – «Людина року» у номінації «Діяч культури та мистецтва року» (2000), у номінації «Митець» (2005) (див. розширену довідку в кінці місяця). 

29  75 років від дня народження В’ячеслава Мико-лайовича Чернобрового (29.07.1943, с. Нестерівці Дунає-вец. р-ну Хмельниц. обл.), доктора медичних наук (1989), професора (1992). 1966 р. закінчив Вінницький медичний інститут ім. М. І. Пирогова, у якому працює від 1980 р. на різних посадах. Очолює кафедру внутрішньої та сімейної медицини Вінницького НМУ ім. М. І. Пирогова з дня її створення (1994) і до сьогодні.  

30  115 років тому народився Веніамін Іольович Гутянський (30.07.1903, с. Глибочок, нині Тростянец. р-ну – 18.08.1956, м. Кустанай, Казахстан), єврейський поет, перекладач, член СПУ (1940). 1949 р. був репресований за звинуваченням у націоналістичній пропаганді. Покарання відбував в Уельському таборі поблизу м. Солікамськ (Пермська обл., РФ). Писав мовою ідиш, зокрема розмовним її варіантом. У доробку письменника – поетичні збірки для дітей, збірки сатиричних віршів, переклади. 

• 75 років від дня народження Віктора Григоро-вича Китастого (30.07.1943, м. Немирів – 22.09.2000, м. Київ), американського професора, вченого, дипломата, музиканта, культуролога, громадсько-культурного діяча українського походження. У 1949 р. разом з родиною емігрував із ДП (табори для переміщених осіб) до США. З 1990 р. і до кінця свого життя жив і працював у Києві, займаючи найрізноманітніші посади на тих напрямках роботи, де найбільше відчувала потребу молода українська держава, а він міг віддати свої багаті, різнобічні знання та досвід. 2001 р. ім’ям Китастого названо Американську бібліотеку Національного університету «Києво-Могилянська академія». 

31  65 років тому народилася Раїса Федорівна Іваненко (31.07.1953, с. Кудлаї Немирів. р-ну), майстриня художньої кераміки, декоративного розпису. Роботи зберігаються у приватних колекціях в Україні і за кордоном, у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї. У Вінницькій дитячій школі мистецтв працює з 2001 року. Нині завідувач відділення образотворчого мистецтва цього закладу. 

Класик української літератури і журналістики

До 80-річчя від дня народження І. С. Волошенюка

(03.07.1938–14.03.2017)

 

Народився 3 липня 1938 року у глибинному подільському селі Ометинці, за 25 км від Немирова. В Ометинцях 16 ставків, давнє скіфське городище, сади, поля, бджоли, жовті кульбаби, млин і навіть легендарний матрос Петро Кішка, який тут народився у 1828 році і помер у 1882 р. «Село, як село, але для мене найкраще і найдорожче», – пише Іван Волошенюк.

Немає такої теми, такої грані життя, яких би не торкнулось перо Івана Степановича.

Всі сторінки життя, рідного народу постають з його повістей, оповідань і нарисів в усій своїй повноті і незаперечній об’єктивності. Автор відтворює події настільки дзеркально, що мимоволі відчуваєш учасником їх і задаєшся питанням: «А як би вчинив я?» Культ справедливості, людяності і чесності – чітко прозирає з кожного його твору. Наприклад, в оповіданні «Страх і совість» він благає не безчестити могил невинних людей, щоб народ знав правду і щоб над страдницькими могилами ніхто ніколи не глумився, щоб у цьому краї, сплюндрованому брехнею і безсоромно-аморальною ідеологією, існували живі душі, які, всупереч усьому, залишаються невмирущими».

Кажуть, що письменники – «лікарі душ людських». Чи лікував душі наш автор? – Авжеж.

– Люди ходили до нього, як у церкву, як до останньої інстанції, – згадує В. М. Паламарчук, редактор газети «Він-ниччина». – Кожен зі своїм відчаєм, шукаючи справедливості.

– Іван Волошенюк більше слухав, ніж говорив, – каже Микола Рябий, прозаїк.

Найкраща якість людини – вміння співпереживати. Кожен його герой пройшов через його серце і душу і ліг на стоси паперу для того, щоб ми з вами їх пам’ятали, щоб не забували того, що діялось на нашій землі у звироднілому ХХ столітті, заради того, щоб це жахіття більш ніколи не повторювалось: «І жертви, і стукачі, і герої, і зламані, і незламні ходять нині по одній землі... А тепер такий час, що всі наші совісті повинні об’єднатися в одну нормальну совість, щоб нам було соромно на тому світі, коли зустрінемося з духом нещасних, яких замучили ні за що».

Іван Степанович Волошенюк ніколи не ховав свою совість і не чинив, як «багато знайомих, які старалися не спілкуватися з тим, хто шукає правди і справедливості, і боязко не озирався на всі боки – чи нема «хвоста», який “фіксує”». Він віншує Франца Михайловича Мацюка за мужність і безстрашшя у пошуку прав-ди: «Низький уклін тобі, Людино, яка переборола страх, знайшла у собі мужність боротися за правду тоді, коли її ще всі боялись або стріляли у неї ненависними очима, намагалися загнати назад у ті лабета, які вдалося скинути... І якщо бодай одна третина з нас буде жити за цим виміром – не впізнаємо світу: а якщо тільки самотні Мацюки, – то горе нам і тій молодій державі...».

Оповідання «Страх і совість» автор написав у лютому 1992 року, коли тільки здіймалась на ноги молода рідна держава. Це було як застереження усім, і молодим, і старшим.

Майже через 20 років Іван Волошенюк дасть інтерв’ю, в якому з сумом зізнається:

– Я працював 30 років журналістом у Радянському Союзі, на зламі двох епох. Що я здобував, що втрачав? У любові до людини здобував. Тоді не існувало свободи слова, проте в радянські часи преса набувала ваги влади – на критику реагува-ли дуже гостро! Сьогодні роль журналіста – змаліла. Пресу перестали поважати. Ніхто не реагує на цю свободу слова. Хоч кричи на все горло – ніщо не рухається вперед...

Письменник Олександр Філін бачить відмінність нашого автора від інших у тому, що «Волошенюк ніколи не писав не своє. Залишався собою за будь-якої системи. Це людина, яка постійно росте. Він постійно в русі».

Найбільше я пишаюсь таким вчинком Волошенюка – Людини: коли один державний муж, враховуючи його авторитет, попросив, готуючись до участі у виборній кампанії, написати про себе статтю, пропонуючи Івану Волошенюку за це квартиру, – з почуттям власної гідності батько відповів: «Я не зраджу своїх читачів. Це не до мене!».

Він не куплявся і не продавався. «Іван Степанович Волошенюк ніколи не прогинав свого хребта», – каже голова обласної Національної спілки журналістів України Василь Миколайович Паламарчук.

У такого могутнього духа ніжна – жіноча, ні, скоріше – дитяча душа...

– Волошенюк бачить світ очима дитини, – каже Петро Гордійчук, прозаїк. – У Івана Степановича є талант подати людину у 3D-форматі, навіть у чотиризначному вимірі – ще й у розрізі часу.

– Коли поїде у відрядження, – каже перший слухач його творів і вражень, дружина Галина Леонтіївна, – знаю, що всю ніч будемо говорити.

Про працелюбність автора і швидкість написання матеріа-лів ходили легенди.

Свої теми ніколи не жалкував для колег. Однак поки ті збиралися – він вже й з’їздив, і опублікував статтю.

– Його працездатності дивуюся й досі, – каже Галина Леонтіївна Волошенюк. – Щодня о восьмій починає писати і пише, поки має силу, постійно відчуваючи у цьому потребу.

– Вінницьку область об’їздив не один раз, – згадує Василь Миколайович Паламарчук. – Коли був радіожурналістом, – не одну ніч висидів у лісі: солов’їв писав на диктофон.

Він бачить світ очима закоханої дитини, яку виховували дві самотні самовіддані жінки: матір – Марфа Євтихівна та бабуся – Меланія Матвіївна, переливаючи свою жіночу ніжність у його вразливе відкрите серце. Саме їм він присвятив найкращі свої твори: «Три пелюстки любові», «Реквієм», «Де журавка ходила», «Дорога через тишу».

Був у дитинстві Івана Волошенюка учитель біології Василь Павлович Дзюба. Це він зронив у його чутливу душу слова, які заквітли у ній розмаїттям кольорів: «Грицики – яка це чудова квітка», – немов розмовляв з рослиною учитель. «Він навчив мене, як читати красу і як любити природу».

Своїми книгами «Від трави і солов’їв», «Котилося літо» навчає усіх нас «В краплі роси побачити світ, а в сльозі – характер долі».

Поетеса Олена Вітенко назвала цю книгу «неповторною зіркою на нашому літературному небосхилі».

– Любити землю – найбільша релігія Івана Волошенюка, – пише професор філології Анатолій Мусійович Подолинний.

– Цю книгу повинна мати кожна вчителька, кожна матір. Читати або диктувати диктанти, аби діти писали перекази, щоб відкрилася перед ними велич Божого світу, який описує поетичною мовою Іван Волошенюк.

Читайте твори Івана Волошенюка. Тут пахощі трав і співи солов’їв, у них – душа українського народу, у них – жертвенна безумовна відданість матері своїм дітям, у них – вірність і повага сина до матері і батьківщини, у них незгасна впродовж десятиліть любов до коханої людини, у них наша справжня історія. Його твори проходять крізь душу, адже, пишучи їх, автор не раз плакав над долею своїх героїв.

Однак найбільший з усіх шести талантів, які подарував йому Бог – це надзвичайна любов до людини. Поетесі Ніні Гнатюк належить одна з таких характерних фраз про І. С. Волошенюка: «Ви зронили зерна любові у душі тих людей, яких вивищили своєю добротою та увагою».

А Володимир Рабенчук із захопленням додає: «Бог обдарував його такою добротою, такою людяністю, такою глибокою любов’ю... Я такої доброї людини ні в літературі, ні в житті – не знаю». Анатолій Мусійович Подолинний називає І. С. Волошенюка «магнітом, покладеним серед стружки. Іван Степанович – намагнічений любов’ю до людей».

Сам автор вважає:

– Не можна стати справжнім письменником, якщо ти не любиш людей... Все моє життя з осені 1960 року – це журналіс-тика і похідна від неї – література...

60 років журналістського стажу, за який він має премію Костянтина Гришина, Золоту медаль журналістики, звання «заслужений журналіст України». Літературний доробок – більш ніж 30 книг, за які отримав: літературну Всеукраїнську премію імені Михайла Коцюбинського за книги повістей і оповідань «Дорога через тишу» і «Барвінок холоду не чує». За книгу «Літо приємних зустрічей» отримав республіканську премію двічі Героя Соціалістичної Праці Пилипа Желюка і почесне звання мешканця села Тиманівки за найкращий твір на сільську тематику. Премії імені Євгена Гуцала удостоївся за книгу «Від трави і солов’їв», а премії імені Михайла Стельмаха – за повість «Партитура вроди».

За видатні заслуги у сфері інформаційної служби став президентським стипендіатом.

І сьогодні, перебуваючи на пенсії, Іван Степанович продовжує невтомно працювати кожного дня:

– Волошенюк – подвижник на літературній ниві, який не лише сам пише, але й спонукає, стимулює і підтримує інших, – каже редактор журналу «Вінницький край» Вадим Миколайович Вітковський. – Іван Степанович – школа журналістики і літератури.

– Геній, трудяга, літературний кит, на якому тримається і література, і творчість всієї України. Людина – супер, з якою знаюсь десятиліттями: прекрасний товариш, друг, – констатує Сергій Гальчак, професор, керівник краєзнавчої спільноти Вінницької області.

З чого народжується справжній письменник?! З «дитинної відданості та безмежної любові матері», яка жодного разу не вдарила. З вчителя біології, який навчив бачити навколишній світ. З відданості власної дружини, яка завжди підтримує, дає поради і ділить навпіл його враження, з якою їм більш ніж півстоліття ніколи не буває сумно і завжди є про що поговорити. З друзів молодості, яких, на жаль, вже нема, але навіть згадка про яких – зігріває душу і… – з величезної нескінченної любові до людей, закохавшись в яких одного разу, – захотілось навіки закарбувати в слові цих велетнів українського духу і наповнити цією ж енергією любові, гордості і щемом своїх читачів.

Н. І. Андрійчук

Розширена довідка подана у лютому 2017 р.

 

Література

Твори письменника

Волошенюк, І. Немирівська трагедія : суб’єктивне есе на теми героїзму і жлобства / Іван Волошенюк. – Вінниця : Власюк О., 2002. – 238 с.

Волошенюк, І. Гіркий полине... : повісті й розвідки / Іван Волошенюк. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2009. – 320 с.

Волошенюк, І. Печалі неосвячених могил : повісті, нариси, оповідання / Іван Волошенюк. – Вінниця : Консоль, 2011. – 360 с.

Волошенюк, І. Від трави і солов’їв... : чарівна краса природи – поетикою прози / Іван Волошенюк. – Вінниця : Консоль, 2012. – 232 с. : іл.

Волошенюк, І. Зустріти любов : вибране / Іван Волошенюк. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2013. – 592 с. : іл. – (Бібліотека літератури Вінниччини).

Волошенюк, І. Душа моя – Ометинці / Іван Волошенюк. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2013. – 248 с. : іл.

Волошенюк, І. Марія й Опанас, проза і Парнас. Спроба відвертого життєпису / Іван Волошенюк. – Вінниця : Балюк І. Б., 2015. – 268 с. : іл.

Волошенюк, І. Партитура вроди : повість у новелах : [сторінки життя заслуж. працівника культури України, дир. Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва Н. І. Морозової] / Іван Волошенюк. – Вінниця : Балюк І. Б., 2015. – 100 с. : кольор. фот.

Волошенюк, І. Мій письменницький гербарій / Іван Волошенюк. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2016. – 364 с. : фот. – (Бібліотека літератури Вінниччини). 

Про письменника

Волошенюк, І. [Автобіографія 27.10.2004] / Іван Волошенюк // Поділ. криниці : хрестоматія з літ. рід. краю. – Вінниця, 2006. – Вип. 3. – С. 403 –435 : фот.

Подолинний, А. М. Волошенюк Іван Степанович : [коротка біогр. довідка] / А. М. Подолинний // Енциклопедія Сучас. України (ЕСУ) / ред. М. Г. Железняк. – Київ, 2006. – Т. 5: Вод-Гн. – С. 119 : фот.

Рябий, М. «Котилося літо»: і докотилося до 70-річчя Іванового Волошенюкового кола / М. Рябий // Вінниччина. – 2008. – 3 лип. – С. 2 : фот.

Паламарчук, В. М. Натхнення від мами і солов’їв : до 75-річчя від дня народж. журналіста і письменника І. С. Воло-шенюка / В. М. Паламарчук // Знаменні і пам’ятні дати Віннич-чини 2013 року : хронол. довід. / ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2012. – С. 189–193. – Бібліогр. в кінці ст.

Андрійчук, Н. Український генофонд письменства і журналістики : [про заслуж. журналіста України, члена НСПУ, автора понад двох десятків книг – І. С. Волошенюка] / Н. Андрій-чук // Вінничанка. – 2013. – №  4. – С. 16–17 : кольор. фот.

Літописець людських доль [Електронний ресурс] : до 75-річчя від дня народж. І. С. Волошенюка : бібліогр.  покажч.  / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад. Т. В. Котуз ; ред.: Г. М. Авраменко, О. Г. Поліщук ; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Вінниця, 2013. – (Наші видатні земляки). – Електрон. версія. – Режим доступу: http://www.library.vn.ua/publications/2013/litopusets_liydskuh_dol.html (дата звернення: 08.10.16), вільний. – Назва з екрана.

Зарицький, П. А. Він любив Україну і своїх героїв : [про письменника і журналіста Івана Волошенюка] / П. А. Зарицький // Вісн. Козятинщини. – 2017. – 23 берез. – С. 8 : фот.

Та, яка перевертає гори…

До 60-річчя від дня народження Світлани Михайлівни Василюк

(20.07.1958) 

Світлану Михайлівну Василюк, директора департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Вінницької облдержадміністрації, магістра державного управління і кавалера ордена княгині Ольги ІІІ ступеня, я знаю давно по спільній роботі в тій самій сфері інформаційної діяльності, де формується й проводиться інформаційна політика держави, і міг би розповідати про цю талановиту й оригінальну жінку годинами, бо добре володію фактами її багатої біографії (народилася, вчилася, обиралася і т. д.), але не стану переповідати їх сухо, як це часто роблять до ювілеїв.

Сказано ж мною: Світлана Василюк – жінка незвичайна, оригінальна!.. Тому й ми намагаємося бути оригінальними…

Відомо, що світом правлять цифри і символи, і тут важливо не тільки знати, що означає та чи інша цифра чи символ (це легко завчити!), але вміти їх читати у позиціях. Тому тільки сильні світу цього погоджуються, що не вони зі своїми мільярдними статками управляють світом і навіть власною долею не управляють, – тому вони наймають собі нумерологів!

От і ми вдамося до послуг одного з найвідоміших толкувальників цифр і символів в Україні, дякувати Богові, він є серед моїх друзів…

То що ж розповідають про нашу ювілярку, Світлану Михайлівну Василюк, скажемо образно, зірки?!

Безсумнівно, що вона наділена Божою іскрою і має Ангела-охоронителя, це допомагає їй просуватися в житті (має прекрасну родину – коханого чоловіка Володимира Максимовича – генерала, заслуженого юриста України, успішних доньку Ганну й зятя Сергія, онуку Лізу) і в кар’єрі (народившись у звичайній сім’ї службовців, після вінницької середньої школи №  2 та історичного факультету педінституту, вчителювання і викладання в будівельному технікумі, стала «Відмінником освіти України», радником Вінницького міського голови, начальником інформаційно-аналітичного управління міськради, начальником головного управління з питань внутрішньої політики, у справах засобів масової інформації та зв’язків з громадськістю облдержадміністрації, начальником управління у справах преси та інформації ОДА, а з листопада 2012 року – директором департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації).

Світлана Михайлівна за багато років плідної роботи на своїй відповідальній посаді стала справжнім провідником державної інформаційної політики на Вінниччині, тією ключовою ланкою, що пов’язує органи влади і місцевого самоуправління з громадськістю через засоби масової інформації, піклувальницею про розвиток книгодрукування в області, підтримку його коштами з обласного бюджету, захисницею інтересів творчої інтелігенції і гарантом права наших людей на вчасне отримання правдивої та якісної інформації про стан справ у державі.

Світлана Василюк постійно перебуває в русі від обласного центру до найвіддаленішої глибинки, з презентаціями, круглими столами, свіжим і чесним словом, що лікує людські душі.

Знаю з власного досвіду, що якщо її переконати у важливості й потрібності громаді якогось нового проекту (так було із започаткуванням видання серії книг «Моя Вінниччина», з яким Вінниччина стала лідером в Україні!), то вона гори переверне, але допоможе його реалізувати. Але якщо інтуїція підказує протилежне, то вже ніхто і ніщо не примусить її взятися за підтримку…

Через свою занижену від притаманної скромності самооцінку вона поки що не досягла в житті всього того, чого може досягти ще (хоча була депутатом Вінницької міської ради V та VІ скликань і зараз є уповноваженою Вінницького міського голови зі всіх питань розвитку міста), бо є людиною надійною, стабільною, з якою можна і потрібно мати справу…

Народжена в рік Гепарда, вона вміє, коли потрібно, постояти за себе і доручену справу і безстрашно робить це!

Планета її – Місяць, тому наділена Світлана Михайлівна прихованою чарівністю, як жінка.

Ну, а за квітковим гороскопом – Фіалка, не дуже любить вона привертати до себе зайву увагу, часто тримається подовгу в тіні, але завжди готова вийти на Сонце і взяти те, що їй належить!

Жінка, яка перевертає гори…

В. М. Вітковський 

Література

Василюк, С. Світлана Василюк: «Мама мені казала: сто разів людину виправдай, на сто перший – зроби висновок» : [інтерв’ю нач. упр. у справах преси та інформації облдержадмін., деп. Вінниц. міськ. ради] / С. Василюк ; записала В. Пустіва // Вінниц. газ. – 2010. – 17 верес. – С. 3 : фот. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Василюк, С. Главная по прессе при двух мэрах и трёх губернаторах Светлана Василюк : [бесіда про роботу упр. у справах преси та інформації Вінниц. облдержадмін.] / С. Василюк ; розмову вів І. Заіковатий // Вінниц. реалії. – 2011. – 31 серп. – С. 8–9 : портр. ; Здоров’я. Події. Час. – 2011. – 31 серп. – С. 9, 34 : портр.

Василюк, С. Світлана Василюк: «Головне для жінки – вміти тримати паузу...» : [інтерв’ю нач. упр. у справах преси та інформації облдержадмін.] / С. Василюк ; записала І. Червінчук // Вінничанка. – 2011. – №  8. – С. 6–7 : кольор. фот.

Топ-100 впливових жінок Вінниччини. Список (у алфавіт. порядку) складений з урахуванням побажань читачів журналу «Вінничанка» : [до Міжнар. жіночого дня 8 Березня. Серед інших у списку – С. Василюк] // Вінничанка. – 2014. – №  3. – С. 10–11.

[В рамках програми «Місто рівних можливостей: як залучати людей з інвалідністю до процесів розвитку громади під час реформування» відбулася зустріч учасників з дир. департаменту інформ. діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадмін. С. Василюк] // Місто. – 2016. – 9 берез. – С. 4.

Культуролог, талановитий митець, умілий організатор

До 60-річчя від дня народження С. С. Городинського, заслуженого артиста України

(27.07.1958)

 

Станіслав Станіславович Городинський народився 27 липня 1958 року в с. Долиняни Мурованокуриловецького району Вінницької області. Фахову освіту здобував спочатку в Тульчинському училищі культури, у 1992 році закінчив Київський державний інститут культури ім. О. Є. Корнійчука за спеціальністю «Культурно-освітня робота, керівник хорового колективу». Свій шлях співака і подвижника культури розпочав у 1979 році з посади художнього керівника сільського будинку культури, на базі якого створив 10 аматорських колективів, 5 з яких за високий професійний рівень було присвоєно звання «народних» аматорських.

Протягом 1994–2004 років обіймав посади начальника відділу культури Тульчинської райдержадміністрації та першого заступника начальника управління – начальника відділу мистецьких закладів управління культури Вінницької обласної державної адміністрації. 2004–2015 рр. – директор Вінницького училища культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича. За час роботи в училищі С. С. Городинський проявив себе як відданий справі, високопрофесійний, із сучасним мисленням керівник, дбайливий господар, талановитий організатор.

З 1 травня 2015 року призначений на посаду начальника управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації, яке цього ж року за його ініціативи було реорганізовано в управління культури і мистецтв. Зі зміною назви змінилися і пріоритети в його діяльності, здійснено кроки з реформування галузі. Як керівник обласного рівня С. С. Городинський пере-конаний, що потрібно дбайливо ставитися до відродження, роз-витку, пропаганди і впровадження в сучасне життя традиційної народної культури. Вважає, що дуже важливо зберегти ці надбання в умовах децентралізації та створення ОТГ. Значна увага приділяється виробленню найбільш оптимального формату функціонування закладів культури і мистецтв.

Основну увагу начальник концентрує насамперед на збереженні традиційної народної творчості, матеріальної та нематеріальної культурної спадщини, музейних та бібліотечних фондів. Значним досягненням Станіслава Станіславовича є осучаснення музею та меморіалу на могилі всесвітньо відомого композитора, уродженця Поділля Миколи Дмитровича Леонтовича в селі Марківка Теплицького району, урочисте відкриття якого відбулося 22 серпня 2016 р. Він був ініціатором, одним із організаторів і натхненником упорядкування цієї подільської святині.

Поряд з цим він вважає одним із пріоритетних напрямків розвиток професійного мистецтва, щоб мешканці найвіддалені-ших територіальних громад мали можливість долучатися до високого мистецтва: слухати оперу, класичну та камерну музику, відвідувати балет. Мріє, щоб навіть у сільських музичних школах діяли маленькі камерні оркестри, а учні цих навчальних закладів мали змогу отримувати якісну музичну освіту.

Під керівництвом начальника команда управління культури і мистецтв забезпечила всебічну підтримку проведення першого в Україні грандіозного проекту – Міжнародного оперного open air фестивалю «OPERAFEST-TULCHYN», що відбувся 4–5 червня 2017 року в «подільському Версалі» – Палаці Потоцьких у Тульчині.

Окрім адміністративної роботи з керівництва галуззю культури, Станіслав Городинський веде активну концертну та просвітницьку діяльність в області та за її межами, є головою журі міжнародних, обласних та регіональних вокальних конкурсів, постійним учасником міжнародних мистецьких делегацій.

Активно і творчо співпрацює з Вінницькою обласною філармонією, виступаючи як соліст із камерним оркестром, інструментальним квартетом «Експромт». У 2016 році відбулася прем’єра авторської програми С. Городинського з Академічним камерним оркестром «Арката», яку, крім вінницького глядача, в рамках мистецького проекту «Об’єднаємо мистецтвом Україну» побачили мешканці Кіровограда, Тернополя, Житомира.

У складі творчого колективу філармонії С. Городинський узяв участь у проекті «Благословенна земля моя, Вінниччина» до 80-річчя утворення області та 75-річчя Вінницької обласної філармонії, у низці благодійних концертів «Мистецтво заради миру» на користь родин Героїв Майдану та учасників АТО. Відбулася презентація авторської патріотичної програми «Коли душу у світі натомиш – повертайся до рідного дому» із новоствореним симфонічним оркестром філармонії.

Авторський доробок співака і композитора Станіслава Городинського налічує понад 200 власних пісень, кілька десятків обробок українських народних пісень для народного хору та вокальних ансамблів. Завдяки його таланту вінничани мають можливість долучитися до високого мистецтва, поринути у світ прекрасного. Він прищеплює людям, а особливо студентській молоді, духовні і моральні цінності, відчуття високої культури, патріотизму та гордості за свій рідний край.

Творчий доробок Станіслава Городинського – вагомий внесок у патріотичне виховання, культурне відродження та духовне збагачення нації. С. Городинський займає активну громадянську позицію, пропагуючи збереження, відродження та примноження національного мистецтва, виховання патріотичного духу, національної самосвідомості в молоді та громадськості.

Станіслав Городинський – лауреат міжнародних та всеукраїнських конкурсів і фестивалів естрадної пісні: Міжнародного фестивалю естрадної пісні «На хвилях Світязя», Всеукраїнського конкурсу артистів естради, Всеукраїнського фестивалю естрадної пісні «Пісенний вернісаж».

Пісня «Українцям» на слова Ніни Шаварської отримала перемогу Всеукраїнського радіофестивалю «Пісня року» (1998 р.) та стала неофіційним гімном братерства і свободи українського народу.

Діяльність С. С. Городинського як керівника і митця відзначена нагородами різного рівня. Серед них – Почесна грамота Міністерства культури і мистецтв України «За багаторічну плідну працю, особистий внесок у розвиток національної культури» (1999 р.), Почесна грамота Кабінету Міністрів України (1999 р.), Почесна відзнака Міністерства культури і туризму України «За досягнення в розвитку культури і мистецтва» (2008 р.), Почесна грамота Вінницької обласної державної адміністрації та Вінницької обласної Ради (2012 р.). У 2002 році отримав почесне звання «Заслужений артист України».

Відзначений особистою Подякою Президента України за творчий внесок у культурну скарбницю країни (1999 р.), Подякою Київського міського голови за активну участь у зміцненні дружніх стосунків між Вінницею та столицею – містом Києвом (2003 р.), особистою Подякою голови Служби безпеки України за значний особистий внесок у справу утвердження та зміцнення державної безпеки України (2006 р.).

Станіслав Городинський – переможець конкурсів на звання «Людина року» в номінації «Діяч культури та мистецтва року» (2000 р.), у номінації «Митець» (2005 р.), його ім’я було занесено на обласну Дошку пошани «Праця і звитяга вінничан» (2006 р.).

За високу національну гідність, патріотизм, значний особистий внесок у розбудову Української держави, високий професіоналізм нагороджений Дипломом учасника Всеукраїнського проекту «Ювіляри України. Події та особистості XXI ст.» (2008 р.).

Нагороджений Почесною відзнакою Вінницької обласної державної адміністрації та Вінницької обласної Ради «За заслуги перед Вінниччиною» (2012 р.).

О. Г. Зелінська

Література

Співає Станіслав Городинський : [ноти, тексти пісень] : «Українцям» : [збірник]. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2008. – 120 с. – фот.

Городинський, С. Земне і небесне Станіслава Горо-динського : [інтерв’ю із заслуж. артистом України, співаком, композитором, дир. Вінниц. училища культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича С. Городинським] / С. Городинський ; розмову вела І. Червінчук // Вінничанка. – 2011. – №  5. – С. 12–13 : кольор. іл.

Городинський, С. Станіслав Городинський: «Держава будується на фундаменті, який називається «культура» : [інтерв’ю про розвиток культури на Вінниччині] / Станіслав Городинський ; записав Мар’ян Богдан // Вінничанка. – 2015. – №  11. – С. 8–9 : кольор. фот. 

* * *

Цвігун, Т. Пісні, що йдуть від серця / Тетяна Цвігун // Світлиця. – 2003. – №  2. – С. 3.

Рожкова, Е. М. Городинський Станіслав Станіславович : [педагог, культурно-мистец. діяч, заслуж. артист України] / Е. М. Рожкова // Енциклопедія Сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 290–291 : портр.

Поляхівський, Я. Чує серце митця : [про дир. Вінниц. училища культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича С. Городинського] / Яків Поляхівський // Вінниц. край. – 2007. – №  3. – С. 175–178.

Драпалюк, С. Багата земля талантами : [про твор. шлях співака і композитора С. Городинського. До 50-річчя від дня народж.] / С. Драпалюк // Вінниц. газ. – 2009. – 6 січ. – С. 3.

Джус, Н. Гармонія музики та поезії / Ніна Джус // Світлиця. – 2014. – №  3. – С. 36 : кольор. фот.

Зонова, І. Студенти подарували своєму директору Городинському творчий вечір : [про дир. Вінниц. училища культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича С. Городинського] / Ірина Зонова // Молодіж. газ. Вінниччини. – 2015. – 22 квіт. – С. 5 : кольор. фот.

Медведєва, І. «Співоче поле», музейний комплекс і симфонічний оркестр планує створити новий начальник управління культури й туризму облдержадміністрації Станіслав Городинський / Інна Медведєва // Вінниччина. – 2015. – 5 черв. – С. 4 : фот.

СЕРПЕНЬ 

1  75 років тому народився Семен Ілліч Кукурудза (01.08.1943, с. Баланівка Бершад. р-ну), фізико-географ. Кандидат географічних наук (1979), професор (2002). Закінчив Львівський університет (1970), де відтоді й працює. Від 2003 р. – завідувач кафедри раціонального використання природних ресурсів і охорони природи. 

2  75 років від дня народження Івана Петровича Шкварка (02.08.1943, с. Станіславчик Жмерин. р-ну – 23.01.1993, м. Харків), українського письменника, військовика за фахом. Воював в Афганістані, викладав у Харківському вищому танковому училищі. Автор кількох документально-публіцистичних книжок, ряду статей із проблем розбудови Збройних сил України, кількох поетичних збірок. 

• 70 років тому народився Віталій Кононович Каспрук (02.08.1948, Ростов-на-Дону, РФ), художник-проектант, член НСХУ (1985). Голова Вінницької обласної організації Національної спілки художників України. Працює художником-проектантом Вінницького художньо-виробничого комбінату від 1972 р., спеціалізується в галузі художнього проектування, станкового живопису та графіки.  

6  85 років тому народилася Наталія Петрівна Кравчук (06.08.1933, с. Стадниця Вінниц. р-ну), Герой Соціалістичної Праці. 47 років працювала дояркою місцевого колгоспу «Україна». За великі успіхи у збільшенні виробництва і заготівель продуктів тваринництва у вересні 1973 р. була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. У 1977 р. була обрана депутатом Вінницької районної ради.

7  135 років від дня народження Миколи Григоровича Левитського (07.08.1883, с. Хрінівка, нині Іллінец. р-ну – 05.09.1939), громадсько-політичного діяча, дипломата. Брав участь у підписанні Брестської мирної угоди 9 лю-того 1918 р. Учасник антигетьманського повстання, в. о. комі-сара Директорії УНР у МЗС, згодом – заступник представника УНР у Швейцарії (до листопада 1920 р.). Був в еміграції. Після персональної амністії 1925 р. повернувся в Україну. Згодом був репресований, розстріляний. Реабілітований 1989 р.  

• 90 років тому народився Іван Степанович Ступницький (07.08.1928, с. Балабанівка Оратів. р-ну – 23.09.1995), доктор економічних наук (1965), професор, заслужений працівник вищої школи УРСР (1978). Закінчивши Київський університет ім. Т. Г. Шевченка, залишився працювати на економічному факультеті. З 1967 р. – декан цього факультету. Підготував плеяду талановитих учених-економістів. 

8 100 років тому народився Лев Давидович Бергельсон (08.08.1918, м. Гайсин – 25.05.2014, Єрусалим, Ізраїль), біохімік, хімік-органік, доктор хімічних наук (1963), професор (1964), член-кореспондент АН СРСР (1968). Учасник Другої світової війни. Працював в Інституті органічної хімії АН СРСР (1946–1958); в Інституті біоорганічної хімії АНУ (1960–1993): старшим науковим співробітником, завідувачем лабораторії хімії ліпідів; від 1993 р. – професор Єрусалимського університету. Вивчав структуру і функції біологічних мембран. 

• 80 років тому народився Микола Тимофійович Березюк (08.08.1938, с. Капустяни Тростянец. р-ну), фахівець у галузі електромеханіки, доктор технічних наук (1972), професор (1973), заслужений діяч науки УРСР (1980). Закінчив Харківський авіаційний інститут (нині Національний аерокосмічний університет імені М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут») (1962), де й працює від 1967 р.: доцент (від 1970), професор (від 1973), завідувач кафедри (від 1974), проректор з наукової роботи (від 1981), ректор (1983–1998), професор кафедри комп’ютерних систем літальних апаратів (від 1998). Засновник наукової школи з синтезу та оптимізації систем управління літальних апаратів на базі обчислювальної техніки.

9 105 років від дня народження Тилимона Івановича Романенка (09.08.1913, с. Сосонка Вінниц. р-ну – 09.08.1991, там само), Героя Соціалістичної Праці, заслуженого агронома УРСР. Звання Героя отримав у 1952 р. за високий урожай насіння кок-сагизу. 

• 80 років тому народився Олександр Олексан-дрович Омельченко (09.08.1938, с. Зозів Липовец. р-ну), будівельник за освітою, кандидат технічних наук, український державний і політичний діяч, підприємець, заслужений будівельник України, Герой України (2001). Голова Київської міської державної адміністрації (08.08.1996–20.04.2006), народ-ний депутат України 6-го скликання (2007–2012). Починаючи з червня 2014 р. – депутат Київської міської ради. 

10 95 років від дня народження Вікторії Пет-рівни Колосової (10.08.1923, м. Бар – 16.03.2010, м. Київ), літературознавця, текстолога, книгознавця, кандидата філо-логічних наук (1963). Брала участь у написанні «Історії української літератури» у восьми томах (перший том, 1967) та «Історії Української РСР» у десяти томах (перший том, книга 2, 1979). Їй належить низка статей до «Шевченківського словника» (том 1, 1976; том 2, 1977). 

11 110 років тому народився Валентин Миколайо-вич Бакуль (11.08.1908, с. Чернишівка (с. Слобода) (нині в межах смт Брацлав Немирів. р-ну) – 05.06.1978, м. Київ), учений-матеріалознавець, організатор науки і виробництва, доктор технічних наук (1967), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1968), Герой Соціалістичної Праці (1962). Під його керівництвом розроблено промислову технологію виробництва синтетичних алмазів, створено апаратуру високого тиску й устаткування для цього виробництва. Наш земляк – засновник і директор Інституту надтвердих матерiалiв (1961–1977), який від 1990 р. називається його iм’ям.

14 90 років тому народився Василь Михайлович Кавун (14.08.1928, с. Кобринове Тальнів. р-ну Черкас. обл. – 08.08.2009, м. Київ), кандидат сільськогосподарських наук, господарський, державний, партійний діяч, Герой Соціалістичної Праці (1962). Протягом 1953–1958 рр. очолював колгосп с. Веселівка Теплицького р-ну, з перервами (1958–1970, 1989–1994) працював головою колгоспу с. Шляхова Бершадського району. Голова виконкому Вінницької облради (1970–1978), перший секретар Житомирського обкому партії (1978–1989). Депутат Верховної Ради СРСР 6–10-го скликань. Народний депутат України 2-го скликання (див. розширену довідку в кінці місяця).

15 80 років тому народився Олександр Гнатович Гуцало (15.08.1938, с. Латанці Тиврів. р-ну – 29.04.2002, м. Вінниця), фахівець у галузі радіофізики, доктор технічних наук (2000). По закінченні Іркутського університету (1969, РФ) працював у Вінницькому політехнічному інституті (нині Вінницький національний технічний університет): 2000–2002 рр. – професор кафедри радіотехніки. 

16 100 років тому народився Василь Захарович Качур (16.08.1918, с. Стрижавка, тепер смт Вінниц. р-ну – 31.10.1986, м. Вінниця), партійний, господарський діяч, Герой Соціалістичної Праці (1965). Працював першим секретарем Бершадського райкому КПУ (1959–1970), директором Вінницького насіннєвого заводу (1972–1979). Депутат Верховної Ради УРСР 6, 7-го скликань. Під час Другої світової війни брав участь у підпільно-партизанському русі на Вінниччині. 

17 95 років тому народився Тихін Кирилович Каракой (17.08.1923, с. Білоусівка Тульчин. р-ну – 20.02.2015, м. Кишинів, Молдова), медпрацівник, учасник Другої світової війни, після демобілізації працював у с. Богданівка, де понад 25 років завідував фельдшерсько-акушерським пунктом. Герой Соціалістичної Праці (1969).

19 100 років тому народився Михайло Захарович Трусь (19.08.1918, с. Четвертинівка Тростянец. р-ну – 20.04.2015), учасник Другої світової війни, Герой Соціалістичної Праці. По війні, з 1947 р. – бригадир тракторної бригади колгоспу «Зоря комунізму». За виняткове трудове сумління 1966 р. удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.  

• 70 років від дня народження Миколи Івано-вича Бучка (19.08.1948, с. Удич Теплиц. р-ну), поета, перекладача. Випускник Чернівецького університету (1971).  Пов’язав своє життя і творчість з Буковиною. Працює з молодими поетичними талантами. Окремі поезії Бучка перекла-дені російською, англійською, румунською мовами. Проживає в м. Чернівці. Член НСПУ (1984). 

19–20 100 років тому (19–20.08.1918) у с. Ялтушків, нині Барського району, відбувся виступ проти австро-німецьких окупантів. 

20 80 років від дня народження Тараса Юрійовича Мельничука (20.08.1938 (за іншими даними – 1939), с. Уторопи, Косів. р-ну Івано-Франків. обл. – 29.03.1995, м. Коломия Івано-Франків. обл.), поета-дисидента, в’язня радянських таборів та жертви репресивної психіатрії. Протягом 1972–1975 рр. Т. Мельничук був уперше безпідставно позбавлений волі, з 1979 р. – вдруге, покарання відбував у Вінниці. Після звільнення у 1982 р. деякий час працював у радгоспі ім. О. Суворова в Ямполі, що на Вінниччині. Поезії Т. Мельничука ввібрали в себе і вільний дух карпатських гір, і роздолля східно-українських степів. Лауреат Шевченківської премії за книгу «Князь роси» (1992). Член НСПУ (1990). 

• 55 років від дня народження Тетяни Георгіївни Журунової (20.08.1963, м. Вінниця), мистецтвознавця, завідувача сектору виставкової та рекламної роботи Вінницького обласного краєзнавчого музею. Мистецьку освіту здобувала у Вінницькому музичному училищі ім. М. Леонтовича (1982), Санкт-Петербурзькому інституті живопису, скульптури та архітектури ім. І. Ю. Рєпіна (1992). Досліджує народний подільський іконопис. Член НСХУ (2000). 

21 120 років тому народився Пантелеймон Кіндра-тович Ковалів (21.08.1898 (Українська мова : енциклопедія.  Київ, 2000; за іншими джерелами – в березні), с. Москалівка, нині у складі смт Браїлів Жмерин. р-ну – 15.11.1973, м. Нью-Йорк, похов. у містечку Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США), етнограф, український мовознавець у США, доктор філософії (1949), дійсний член НТШ у США з 1949. Свого часу був членом Етнографічної комісії ВУАН, збирав на Поділлі етнографічні і фольклорні матеріали. 1944 р. емігрував до Німеччини, жив у Мюнхені, з 1949 – у США (Вашингтон). Склав програми для збирання етнографічного матеріалу «Народна хліборобська техніка» та «Вірування в місяць». 

• 100 років тому народилася Катерина Назарівна Захарчук (21.08.1918, с. Слобода-Підлісівська Ямпіл. р-ну – 1999), буряковод, Герой Соціалістичної Праці (1958), депутат Верховної Ради СРСР (1957–1964). Звання Героя удостоєна за особливі заслуги в розвитку сільського господарства, впровад-ження у виробництво досягнень науки і передового досвіду. 

• 65 років від дня народження Віктора Степановича Скрипника (21.08.1953, с. Довге, нині Теребовлян. р-ну Тернопіл. обл.), журналіста, краєзнавця, члена НСЖУ (1982). Випускник факультету журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Від 1954 р. живе і працює на Вінниччині. Велику частину свого творчого життя присвятив районній пресі. Був редактором ямпільської райгазети «Слово хлібороба», заступником головного редактора обласної газети «Подолія». З 1995 р. – власний кореспондент газети «Голос України» у Вінницькій області.

23 80 років тому народився Євген Миколайович Воєвудський (23.08.1938, с. Вендичани Могилів-Поділ. р-ну – 10.05.2003, м. Одеса), економіст, доктор економічних наук (1983), професор (1984). Закінчив Одеський інститут інженерів морсько-го флоту (нині Одеський національний морський університет) (1965), де відтоді й працював на різних посадах. Від 1982 р. – завідувач кафедри автоматизованої системи керування (АСК). 

• 70 років тому народився Микола Миколайович Сардаковський (23.08.1948, с. Ульянівка Житомир. обл. – 01.04.2010, м. Вінниця), актор, заслужений артист України (1996), народний артист України (2008), громадський діяч. Служив у Житомирському, Хмельницькому, Івано-Франківському, Рівненському та Ніжинському театрах, а протягом 1974–2009 рр. – у Вінницькому облмуздрамтеатрі ім. М. Садовського (тепер Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр ім. М. Садовського). Створив чимало яскравих, різнопланових сценічних персонажів. З 1998 р. разом з народною артисткою України К. Баріл працював на Вінницькому обласному радіо, де підготував і озвучив понад сотню театральних радіовистав.  

24 65 років тому народився Михайло Васильович Довгань (24.08.1953, с. Клебань Тульчин. р-ну), живописець, заслужений художник України. Член НСХУ (2000). 1975 р. закін-чив Тульчинське культосвітнє училище. Працює переважно в жанрі пейзажу. Учасник обласних та всеукраїнських виставок з 1998 р. Михайло Васильович побудував неподалік від Тульчина на березі ставка базу «Козацька левада» для відпочинку та творчої роботи своїх колег по Національній спілці художників України. 

26 120 років тому (26.08.1898) було засновано Жмеринську залізничну лікарню. Нині це Жмеринська залізнична (відділкова) лікарня, що належить Укрзалізниці. 

27 110 років від дня народження Леоніда Григоровича Лєкарєва (27.08.1908, м. Кременчук Полтав.  губернії, нині Полтав. обл. – 31.03.1983, м. Вінниця), санітарного лікаря, соціального гігієніста, доктора медичних наук (1951), професора (1952), організатора охорони здоров’я. Учасник Другої світової війни (жовтень 1941 – грудень 1945 р.). З 1946 р. працював у Вінницькому медичному інституті: завідувач кафедри соціальної гігієни і організації охорони здоров’я (1946–1979). Одночасно з 1951 р. читав курс лекцій з історії медицини; з 1979 р. – науковий консультант кафедри соціальної гігієни і організації охорони здоров’я. 

29 150 років від дня народження Людмили Миколаївни Старицької-Черняхівської (29.08.1868, м. Київ (за іншими даними – с. Карпівка, тепер Могилів-Поділ. р-ну) – 1941, по дорозі до заслання), української письменниці, перекладача, літературного критика, громадського і культурного діяча. Репресована. Для п’єси «Розбійник Кармелюк» збирала фольклорні матеріали під Жмеринкою і в Тиврові. У своїй повісті «Діамантовий перстень» зобразила події на Поділлі, які відбувалися в ході польського повстання 1830 р. проти російського царизму. 

30 115 років тому народився Іван Васильович Бевз (30.08.1903, м. Темрюк, нині Краснодар. край – 13.01.1943, розстріляний гестапо, м. Вінниця), керівник Вінницького антифашистського підпілля, Герой Радянського Союзу (посмертно, 1965). У Вінниці споруджено пам’ятник Герою (скульптор О. Левицький, архітектор Е. Устинов), його іменем названо одну з вулиць міста та міську бібліотеку (28.04.1975), встановлено погруддя і відкрито меморіальні дошки. 11.03.1969 р. І. В. Бевзу присвоєно звання «Почесний громадянин м. Вінниця» (посмертно). 

• 105 років від дня народження Олександра Григоровича Мазура (30.08.1913, с. Попівка, нині с. Широке Бар. р-ну – 16.12.2005, м. Москва), одного з найсильніших борців-важковаговиків 40–60-х рр. минулого століття, українського спортсмена, першого радянського чемпіона світу у важкій вазі із класичної боротьби, чотириразового чемпіона СРСР у важкій вазі. Виховав цілу плеяду радянських борців, кількох олімпійських чемпіонів. Написав ряд книг, присвячених улюбленому виду спорту, де згадує свої дитячі роки, зустрічі із земляками-барчанами.  

• 75 років тому (30.08.1943) ухвалено рішення про створення на Вінниччині партизанського з’єднання на чолі з Анатолієм Герасимовичем Кондратюком. 

Цього місяця виповнюється: 

• 85 років тому (серпень, 1933) було засновано вагонне депо станції Козятин. Сьогодні це одне з найпотужніших підприємств на Південно-Західній залізниці, яке вирішує найскладніші завдання з ремонту рухомого складу, дотримання безпеки руху поїздів. У травні 2005 р. було відкрито музей історії вагонного депо, в якому представлено чимало унікальних експонатів. Під час відкриття в стіну було вмуровано капсулу з посланням для тих, хто працюватиме на підприємстві у 2033 р., коли буде відзначатися його столітній ювілей. 

Василь Кавун – людина-епоха

До 90-річчя від дня народження

(14.08.1928–08.08.2009)

 

Три роки тому, 8 серпня 2009 року, пішла із життя легендарна особистість, людина, з іменем якої пов’язані найвищі здобутки у сільському господарстві СРСР – країни, яка вже стала історією. А історію творили люди – руками і розумом таких, як він, Герой Соціалістичної Праці Василь Михайлович Кавун. І сам він став вагомою складовою частиною історії. Його прізвище без зусиль можна знайти в усіх енциклопедіях останніх десятиліть, – і не тільки вітчизняних, а й зарубіжних.

...Мені пощастило – я познайомився з ним тоді, коли він на початку дев’яностих років повернувся у свою рідну Шляхову, яку колись вивів на найвищу орбіту, коли господарство на чолі з ним здобуло честь представляти усю аграрну галузь величезної країни на Всесвітній виставці у канадському Монреалі. До того я багато чув про Василя Михайловича, читав, захоплювався ним. І не тільки я, а й більшість жителів Вінниччини гордилися ним, по праву називали своїм земляком, незважаючи на те, що малою батьківщиною Кавуна було село Кобринове Тальнівського району на Черкащині.

Він ніколи не забував своєї колиски, своєї рідної землі, батька й неньку. Уже на схилі літ у своїй книзі «Пам’ятай: перед тобою – Людина» Василь Михайлович згадував про велику родину, в якій виріс (одинадцятеро дітей!), про мудрі уроки матері, Марії Семенівни, та батька, Михайла Корнійовича. Запали в душу татові слова, які він не раз повторював своїм дітям: «Пам’ятай, сину, або слухай, доню, – у спілкуванні ніколи не забувай, що перед тобою – людина, поспішай їй робити добро – чи щирим вітанням навіть з незнайомцем, чи вже тим, щоб піднести до хати коромисло з уже непідйомними для бабусі цебрами, чи поцікався, чому твоя сусідка часто у сльозах, а доярки повертаються до тебе спинами, коли ти раптом зайшов до них у перерву – вони соромляться, що нічим пригостити старшого, бо в їхніх мисках тільки картоплина в «мундирі» та півогірка».

Де б не доводилося працювати Василеві Михайловичу, які б високі посади не обіймав, він завжди дотримувався цього простого, але мудрого життєвого кредо. І при першій нагоді прагнув допомогти людям, робив це не з примусу, а за велінням серця. Усі ми пам’ятаємо, якими нелегкими були дев’яності роки. Саме тоді він знову приїхав у Шляхову. І хоч усім було сутужно, він знаходив можливість надати допомогу тим, хто найбільше її потребував.

У ті роки при кожній нашій зустрічі я прагнув розпитати Василя Михайловича якнайбільше (на жаль, не мав тоді диктофона), ми навіть домовилися про те, що знайдемо час і можливість зустрічатися довше, аби найбільше записати його розповідей і зробити з них цікаву книгу. Його книга вийшла значно пізніше, але, на жаль, так багато прожитого і пережитого ним не увійшло в те видання. Скажімо, про зустріч В. М. Кавуна з президентами багатьох держав світу, про спілкування з маразматичними членами Політбюро ЦК КПРС, про його унікальні поїздки у десятки країн земної кулі, і, звичайно ж, про свою роботу – іноді рутинну, але таку потрібну людям. Звичайно, він не обминув у наших розмовах і болючої для себе теми, коли знаний партійний (тоді означало – фактичний) лідер Житомирської області змушений був добровільно подати у відставку. Тоді, у кінці 80-х років, з ініціативи Горбачова проти Василя Михайловича було розгорнуто цілу кампанію – у пресі з’явилося більше трьох десятків публікацій, у яких його ім’я і справи безпідставно паплюжилися. Така була «гласність» – якомога болючіше вколоти, незважаючи на все те добре, що він зробив для області. Дехто на хвилі тих брудних статей навіть зробив собі кар’єру, став депутатом.

Добрі справи не забуваються.

Час показав, хто є хто.

У квітні 2010 року Житомирська обласна рада ухвалила рішення про увічнення пам’яті В. М. Кавуна. Згідно з цим документом було здійснено такі заходи: встановлено меморіальну дошку на будинку, де він проживав, його іменем названо вулицю в Житомирі, школу №  22 та встановлено бюст на її подвір’ї, видано книгу спогадів про Василя Михайловича.

…Його трудова біографія почалася у колгоспі рідного села, де він школярем під час літніх канікул працював на різних роботах. Після закінчення школи вступив до Уманського сільськогосподарського інституту. А потім у його житті були М’якохід, трохи попрацював у Теплицькому районі. І з 1958 року його доля нерозривно пов’язана зі Шляховою, де він очолив укрупнений із трьох господарств колгосп. І саме тут розкрився його талант агронома, керівника, організатора виробництва. Господарство налагодило співпрацю з науковцями, засівали поля перспективними районованими сортами культур. Потужно розвивалося тваринництво. За високі досягнення голова був удостоєний високого звання Героя Соціалістичної Праці.

Шляхова стала всесоюзною школою передового досвіду. Сюди неодноразово приїздив керівник партії та уряду Микита Хрущов. І, звісно ж, аграрії з інших куточків країни, журналісти, письменники, кінематографісти.

Василеві Михайловичу тоді пропонували різні високі посади і у Вінниці, і у Києві, та він постійно відмовлявся, бо вважав, що більше користі принесе фахівець на місці. І лише в 1970 році його вдалося вмовити, і він з посади голови колгоспу пересідає в крісло голови Вінницького облвиконкому. Працював, як звик, сумлінно, дуже багато зробив для області. Можливо, трудився б на теренах Вінниччини й далі, якби не перший секретар обкому партії. Тут процитую авторитетну Вікіпедію:

«Амбітний і чванливий чоловік В. М. Таратута... звик був до того, що на засіданнях бюро, пленумах обкому партії за ним завжди залишалося останнє вирішальне слово. З приходом до керівництва області В. М. Кавуна ця ситуація стала дещо змінюватися. Принциповий і розважливий В. М. Кавун міг піднятися та сказати, що ситуація насправді, приміром, складаєть-ся не так, як її малюють і возвеличують партійні органи. Добити-ся навіть зміни прийнятого рішення. Ця відвага і прямолінійність В. М. Кавуна диктувалися йому високим авторитетом відомого в СРСР господарника і чесної, справедливої людини.

В. М. Таратута не раз скаржився своїм партійним зверхни-кам на те, що йому важко в області чітко проводити «лінію пар-тії», оскільки цьому іноді перешкоджав член ЦК КПРС, депутат Верховної Ради СРСР, Герой Соціалістичної Праці В. М. Кавун, який підходить з позиції не партійної доцільності, а власної оцінки подій. Тому було прийнято рішення розвести в просторі В. М. Таратуту і В. М. Кавуна. Останнього обрали першим секретарем Житомирського обкому партії».

Саме з іменем В. М. Кавуна пов’язані найбільші успіхи сусідньої області в соціально-культурному розвитку. Найперше, тут збудували сотні кілометрів доріг із твердим, найперше асфальтовим, покриттям. Багато зроблено для облаштування та благоустрою обласного центру, міст і сіл області.

На шістьох партійних з’їздах Василя Михайловича обирали членом ЦК КПРС. Був депутатом Верховної Ради СРСР п’ятьох скликань, причому з 1962 по 1974 рік був членом Президії Верховної Ради СРСР. Одне скликання був народним депутатом незалежної України. Саме на цей період припадає важлива і пам’ятна подія для нашого району – на Бершадщину прийшов природний газ.

Василь Михайлович, крім високого звання Героя Праці, був нагороджений орденами Леніна, Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора. Перший володар почесної відзнаки «За заслуги перед Житомирщиною».

Уже кілька років як Василь Михайлович відійшов за земні обрії. Та він залишається живим у своїх ділах, живим у людській пам’яті.

Ф. Х. Шевчук

(Передрук з газ.: Бершад. край. – 2012. – 8 серп.)

 

Література

Кавун, В. М. Рациональное ведение хозяйства / В. М. Кавун. – Москва : Сельхозиздат, 1963. – 207 с.

Кавун, В. М. Посівам гречки – широкий простір / В. М. Кавун, В. З. Качур. – Одеса : Маяк, 1968. – 61 с. : фот., табл.

Кавун, В. М. Наш цукровий Донбас / В. М. Кавун. – Одеса : Маяк, 1972. – 155 с. : іл.

Кавун, В. «Пам’ятай: перед тобою – Людина!» : док. повість / В. Кавун ; голов. ред. О. П. Гусєв. – Київ : ЕКМО, 2005. – 272 с. : іл.

* * *

Костін, І. І. Нове ім’я : нарис [про В. М. Кавуна] / І. І. Костін. – Київ : Рад. письменник, 1961. – 40 с. – (Україна сьогодні).

Петльований, В. У Шляховій : нарис / Віталій Петльований. – Київ : Держлітвидав України, 1962. – 59 с. : іл.

Шевчук, Ф. Життєве кредо Василя Кавуна : [про книгу «Пам’ятай: перед тобою – Людина!» В. М. Кавуна] / Ф. Шевчук // Вінниччина. – 2005. – 13 верес. : фот.

Маніленко, П. Талант хлібодара : [до 80-річчя Героя Соціаліст. Праці В. Кавуна] / П. Маніленко // Вінниц. газ. – 2008. – 14 серп. – С. 6.

Мельник, В. Людина, яка створила Шляхову : [В. М. Кавун] / В. Мельник // Демократ. Україна. – 2009. – 13 серп. – С. 2.

Живий у пам’яті людській : [спогади про В. М. Кавуна] / редкол.: С. М. Рижук [та ін.]. – Житомир : Полісся, 2011. – 189 с. : фот. – (Славетні імена Житомирщини).

Погончик, Г. Бершадщина: з минулого – у майбутнє / Григорій Погончик ; Центр дослідж. історії Поділля Ін-ту історії України НАНУ при Кам’янець-Поділ. нац. ун-ті ім. І. Огієнка, Вінниц. філ., Вінниц. обл. орг. Нац. спілки крає-знавців України. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2013. – Зі змісту: [Кавун Василь Михайлович]. – С. 893–894 : портр.

Шевчук, Ф. Три ювілеї Василя Кавуна / Федір Шевчук // Портрети / Федір Шевчук. – Вінниця, 2013. – С. 27–31 : портр. 

Люблю я осінь за красу прощальну
І урожай рясний на скошених полях.
Там птаство з галасом кружляє над стернею,
Вкриває хмарою ріллю і битий шлях.
…За сивий дощ з холодними вітрами,
Що листям вистеля стежки,
Ще пахне сіно на долинах,
Дбайливо складене в стіжки…
А над ставком мереживо туману.
Схилили верби коси у журі.
І журавлиний ключ у сивий ранок
Летить у даль від рідної землі
.

Микола Прус

ВЕРЕСЕНЬ

2 60 років від дня народження Олександра Ва-сильовича Корнійчука (02.09.1958), директора Інституту кор-мів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук, секретаря постійної комісії обласної Ради з пи-тань розвитку промисловості і підприємництва, інвестиційної та регуляторної політики.

5 50 років тому народилася Олена Віталіївна Солєйко (05.09.1968, м. Вінниця), доктор медичних наук (2008), професор, професор кафедри внутрішньої медицини № 2 Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, історик медицини, краєзнавець. Автор понад 250 наукових публікацій, зокрема з історії медицини, також автор публікацій, експозицій, ілюстратор і організатор тематичних виставок, присвячених вінницькому архітектору Г. Артинову. Володар гранту Європейського Будинку Серця, лауреат Подільської літературно-мистецької премії «Кришталева вишня» (2005).

6 105 років тому народився Володимир Ізраїльович Пеллер (06.09.1913, с. Ольгопіль Чечельниц. р-ну – 24.12.1978, с. Валдгейм Біробіджан. р-ну Єврейс. АО, РФ), повний кавалер ордена Слави (два в 1944, 1945), Герой Соціалістичної Праці (1966), господарський діяч, організатор і новатор сільськогос-подарського виробництва. Демобілізувавшись у 1946 р., В. І. Пел-лер жив і працював у Єврейській автономній республіці, очолю-вав місцевий колгосп у с. Валдгейм Біробіджанського району.

70 років тому народився Олександр Васильович Кузьмінець (07.09.1948, с. Спичинці Погребищ. р-ну), історик, доктор історичних наук (1989), професор (1990), заслужений працівник народної освіти України. Від 1995 р. працює в Національній академії внутрішніх справ: від 2010 р. – професор кафедри теорії та історії держави і права. Досліджує проблеми розвитку української культури та освіти, діяльність видатних діячів і вчених України.

8 65 років від дня народження Івана Петровича Грищука (08.09.1953, с. Біла Липовец. р-ну), українського художника-графіка. Член НСХУ (1992). Працює в жанрі декоративної композиції, портрета, натюрморту, жанрової картини, а також у галузі книжкової графіки та храмового розпису. Учасник обласних та республіканських виставок.

9 130 років від дня народження Якима Агафоновича Герасименка (09.09.1888, с. Бубнівка Гайсин. р-ну – 21.01.1970), українського гончаря. Один із родини українських народних гончарів: батько – Агафон Якимович Герасименко, послідовник А. Гончара, та брат – Яків Агафонович Герасименко. Різноманіт-ний доробок майстрів ґрунтувався на народній основі. Це вироби для повсякденного сільського побуту. Увагу фахівців привертали перші в історії українського гончарства столові сервізи, які вирізнялися нестандартністю форм, оригінальністю оздоблення і були розраховані не лише на сільського, а й на міського споживача. Твори братів відомі також за кордоном, їхні вироби експонувалися в Німеччині, Франції, Чехословаччині, Англії. 1988 р. з нагоди 100-річчя від дня народження Якима Герасименка у с. Новоселівка Гайсинського району в хаті, де жив і працював гончар, відкрито музей братів Герасименків.

• 105 років тому народився Олександр Романович Мазуркевич (09.09.1913, с. Жабокрич, нині в межах с. Торків Тульчин. р-ну – 08.10.1995, м. Київ), педагог, літературознавець, доктор педагогічних наук (1964), професор (1966), академік АПН СРСР (1968) та АПН України (1992). З 1930 р. учителював, працював у редакціях районних газет Вінницької та інших областей. Закінчив Вінницький педагогічний інститут (1941). У 1945–1950-х рр. – заступник директора Вінницького педінституту, старший викладач кафедри російської літератури. З 1950 по 1958 рр. – головний редактор журналу «Рідна школа». Член СП СРСР (1959).

10 50 років тому народилася Валентина Михайлівна Нестюк (10.09.1968, м. Вінниця), педагог за фахом. З 1990 р., після закінчення педагогічного вишу, працює вчителем математики Вінницької середньої загальноосвітньої школи №  17 (нині комунальний заклад «Фізико-математична гімназія №  17 Вінницької міської ради»). З 1998 р. – заступник директора з навчально-виховної роботи, у 2012 р. – директор. Під її керівництвом навчальний заклад увійшов до альманаху «Флагмани освіти і науки України» й занесений до літопису освіти й науки України «Успішні наукові установи та навчальні заклади України».

11 130 років від дня народження Георгія Йосипо-вича Сухомела (11.09.1888, с. Миколаївка, тепер Козятин. р-ну – 16.07.1966, м. Київ), українського вченого в галузі гідравліки та гідромеханіки, академіка АН УРСР (1951), заслуженого діяча науки і техніки УРСР (1957), лауреата Державної премії СРСР (1951).

12 85 років від дня народження Остапа Пилипови-ча Бойчука (12.09.1933, с. Глухівці, тепер смт Козятин. р-ну – 07.08.2002), фахівця в галузі теоретичної механіки, доктора фізико-математичних наук (1982), професора (1983), лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки (1992). Закін-чив Київський університет (1956). Працював в Інституті математики АН УРСР на різних посадах (1956–78); від 1978 р. – у Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут».

14 95 років від дня народження Олександра Івановича Якимчука (14.09.1923, с. Слобода-Ходацька Бар. р-ну – 31.07.2010, м. Старокостянтинів Хмельниц. обл.), військовика, Героя Радянського Союзу (27.06.1945). Відзначився в боях за м. Бреслау (нині м. Вроцлав, Польща). Після війни продовжив службу в радянській армії. Жив у м. Старокостянтинів Хмельницької області.

• 80 років від дня народження Митрополита Макарія (в миру Леонід Микитович Свистун) (14.09.1938, м. Київ – 04.06.2007, м. Бонн (Німеччина), похов. на території Спасо-Преображенського кафедрального собору, м. Вінниця), архієрея Української Православної Церкви (Московського Патріархату). Хіротонісаний у єпископа 1970 року. З 1992 р. був керуючим Вінницької і Брацлавської єпархії, а в 1994 р. – керував Вінницькою і Могилів-Подільською єпархіями. Митрополит Макарій прослужив у сані єпископа 37 років, з яких п’ятнадцять – на Вінниччині. Він мав звання «Почесний громадянин м. Вінни-ця» (1998).

15 190 років тому народився Міхал Грейм (Ми-хайло Йосипович Грейм) (15.09.1828, м. Желехув Гарволінсько-го повіту, Польща – 15.01.1911, м. Кам’янець-Подільський), краєзнавець Поділля, художник-фотограф, нумізмат, видавець, громадський діяч. Упродовж 1889–1910 рр. Грейм опублікував 25 статей про скарби і знахідки монет Поділля в 11 томах варшавських «Нумізматично-археологічних відомостей».

• 70 років тому народився Анатолій Євгенович Конверський (15.09.1948, с. Горишківка Томашпіл. р-ну), український учений-філософ, доктор філософських наук (1992), професор (1994), академік НАНУ (2012), заслужений працівник освіти України. Закінчив Київський університет (1971). Працює у ньому від 1974 р. У 1992 р. очолив кафедру логіки філософського факультету. З 1995 р. до теперішнього часу – декан філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

• 65 років від дня народження Юрія Олексійо-вича Боярунця (15.09.1953, м. Шепетівка Кам’янець-Поділ., нині Хмельниц. обл.), українського поета, прозаїка, публіциста. Працював кореспондентом у редакції оратівської рай-газети. Брав участь у творенні і діяльності обласного Народного руху, у Помаранчевій революції. Автор кількох збірок лірики, історичних оповідок «Очима очевидців. Як світле майбутнє будували» (2008). Лауреат Подільської літературно-мистецької премії «Кришталева вишня» (1995). Член НСПУ (1996).

• 60 років тому народився Віталій Анато-лійович Тучинський (15.09.1958, с. Петримани Мурованокуриловец. р-ну), вчений-історик, кандидат історичних наук (2002). З 2000 року працює у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. М. Коцюбинського. З 2004 року – доцент кафедри слов’янських народів, заступник директора з виховної роботи інституту історії, етнології і права. З вересня 2011 року – доцент кафедри всесвітньої історії. Відмінник освіти України. Член експертної ради Вінницької обласної державної адміністрації з питань рекомендації до друку творів місцевих авторів. Досліджує історію українсько-молдавських відносин.

17 День народження Михайла Михайловича Коцюбинського (17.09.1864, м. Вінниця – 25.04.1913, м. Чернігів), українського письменника-класика, громадського діяча. Дитинство і юність письменника минули в селах і містечках Поділля – Барі, Кукавці, Шаргороді, Станіславчику, Пикові. Закінчив 1880 р. Шаргородське духовне училище, заробляв для себе та рідні репетиторством. У 1891 р. їде у село Лопатинці (тепер Шаргородського району), де протягом двох років учив дітей бухгалтера цукроварні. У с. Лопатинці склалися сприятливі умови для літературної праці. Поділля посіло вагоме місце у творчості М. Коцюбинського. Письменник відобразив побут подільських селян у ранніх оповіданнях і повістях «Харитя», «Ялинка», «П’ятизлотник», «На віру» та ін.  Він написав етнографічну статтю «Вироби селянок з Поділля на виставці в Чікаго» (1892). З ініціативи Вінницької організації СПУ 1981 р. засновано обласну, а з 1993 р. – Всеукраїнську літературну премію ім. М. Коцюбинського. Щорічно у вересні в літературно-меморіальному музеї письменника у Вінниці проводяться Дні М. М. Коцюбинського. Ім’я письменника має Вінницький державний педагогічний університет, проспект в обласному центрі, де встановлено пам’ятник видатному земляку, загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів №  3 Вінницької міської ради.

20 50 років тому (20.09.1968) відкрито Вінницький філіал Київського торговельно-економічного інституту, нині Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету (ВТЕІ КНТЕУ). Це державний навчальний заклад, який здійснює підготовку кадрів з економічних спеціальностей, що мають найбільший попит на ринку праці. Розміщений у будинку, який є пам’яткою історії та архітектури XIX століття. В інституті навчається понад 4,5 тисячі студентів.

21 День народження Петра Івановича Ніщин-ського (21.09.1832, с. Неменка, тепер Іллінец. р-ну – 16.03.1896, с. Ворошилівка, тепер Тиврів. р-ну), одного з основоположників українського музично-драматичного театру, композитора, поета-перекладача, педагога, громадського діяча та публіцис-та. Навчався в Київській духовній семінарії, закінчив Афінський університет (філософський і богословський факультети) (1856). Після повернення на батьківщину викладав у навчальних закладах Ананьєва (з 1855, тепер Одеська область), Петербурга (1857–1860), Бердянська (1888–1890). Перебуваючи в Одесі (1860), викладав грецьку і російську мови, музику та співи, виступав у пресі як критик і публіцист, збирав і обробляв українські народні пісні, організовував аматорські хорові та драматичні гуртки. У 1875 р. створив на власний текст музичну картину з народного життя «Вечорниці» як вставну сцену до 2-ї дії драми «Назар Стодоля» Т. Шевченка. Широко відомий чоловічий хор з «Вечорниць» – «Закувала та сива зозуля». П. Ніщинський – автор перших перекладів українською мовою творів Софокла і Гомера. Щорічно у Тиврівському районі проводиться районне пісенне свято та раз на два роки проходить обласне мистецьке свято «Пісенні крила сивої зозулі».

• 125 років тому (21.09.1893) відбулося офіційне відкриття Тиврівського духовного училища, яке з моменту свого заснування стало потужним центром духовного життя Подільського краю. Найбільший слід в історії закладу з числа перших педагогів залишили М. Д. Леонтович, який після закінчення Подільської духовної семінарії деякий час викладав тут церковний спів та чистописання, а також геніальний український композитор К. Г. Стеценко. Впродовж своєї столітньої історії навчальний заклад зазнав багатьох реорганізацій. З 1993 року він отримав статус – Тиврівський ліцей-інтернат поглибленої підготовки в галузі науки для обдарованої сільської молоді і на сьогодні є «найстарішим» закладом такого типу в сільській місцевості на Вінниччині.

• 85 років від дня народження Бориса Воло-димировича Галафутника (21.09.1933, смт Вороновиця Вінниц. р-ну – 08.05.1990, м. Вінниця), актора, заслуженого артис-та України. 1959 р. закінчив Київський інститут театрального мистецтва. Працював у Вінницькому українському музично-драматичному театрі ім. М. Садовського. Створив галерею різнопланових образів.

• 80 років тому народилася Людмила Миколаївна Мартинова (21.09.1938), педагог, музикант, хоровий диригент, заслужений працівник культури України, громадський діяч. Вся її трудова діяльність пов’язана з диригентсько-хоровим відділом Вінницького училища культури і мистецтв ім. М. Леонтовича. Понад 45 років вона була художнім керівни-ком аматорського хору ветеранів війни та праці ім. Р. Скалецького м. Вінниця, чи не єдиного в області творчого колективу, що має довгу, самобутню творчу історію, бере участь зі своїм мистецьким доробком у багатьох заходах та проектах, що проводяться на Вінниччині.

• 80 років тому народився Микола Петрович Онищук (21.09.1938, с. Талалаї Погребищ. р-ну), педагог за фахом, учитель-методист, відмінник освіти України (1979), заслужений учитель України (1982). З 1961 р. – на педагогічній роботі, з 1963 р. – вчителював у СЗОШ №  1 м. Вінниці. З 1967 р. – вчитель історії, з 1987 року – заступник директора з навчально-виховної роботи. Очолював роботу методоб’єднання вчителів історії м. Вінниця.

23 95 років тому народився Павло Миколайович Лісовий (23.09.1923, с. Коржівці Деражнян. р-ну Хмельниц. обл. – 20.02.1999, м. Вінниця), літературознавець, краєзнавець, доктор філологічних наук (1972), професор. Протягом 1974–1986 рр. був проректором з наукової роботи Вінницького державного педагогічного інституту. У 1986–1996 рр. працював на кафедрі української літератури цього навчального закладу. Займався дослідженням літературознавства Поділля ХІХ–ХХ ст.

25 50 років тому народилася Тетяна Василівна Бурдейна-Публіка (25.09.1968, м. Немирів), педагог, за спеціальністю викладач по класу фортепіано, артист камерного ансамблю, концертмейстер, кандидат мистецтвознавства, голова Ради директорів ПСМНЗ Вінницької області. Член Музичної спілки України. Заклад «Вінницька дитяча музична школа № 1», який вона очолює з 1 вересня 2010 р., досяг значних успіхів у навчально-виховній та громадській роботі і є одним із найкращих в області.

26 130 років від дня народження Любові Михай-лівни Гаккебуш (26.09.1888, м. Немирів – 28.05.1947, м. Київ), української актриси, народної артистки УРСР (1943), педагога. Навчалася в Інституті шляхетних дівчат у Києві, на Вищих жіночих курсах і в студії Камерного театру в Москві. Грала в аматорських гуртках м. Брацлав (тепер смт Немирів. р-ну). Працювала в театрах Києва, Харкова, Оде-си. Викладала в Київському інституті театрального мистецтва.

• 125 років від дня народження Микити Павло-вича Годованця (26.09.1893, с. Вікнина, тепер Гайворон. р-ну Кіровоград. обл. – 27.08.1974, м. Кам’янець-Подільський), україн-ського поета-байкаря. Закінчив дворічну вчительську школу в с. Степашки, тепер Гайсинського району (1909). Вчителював у селах Теплицького та Гайсинського районів. Учасник Першої світової війни. З кінця 1924 р. – співробітник редакції вінницької газети «Червоний край», очолював філію літературної організації «Плуг». У 1937 р. був заарештований, звинувачений у націона-лізмі, висланий на Колиму, звільнений у 1945 р.

28 День народження Олексія Григоровича Луци-шина (28.09.1922, с. Крищинці Тульчин. р-ну – 24.11.2001, м. Вінниця), гончаря, заслуженого майстра народної твор-чості України (1988), члена Національної спілки майстрів народного мистецтва (1992). Творча спадщина митця велика і різноманітна. Кращі її зразки зберігаються у фондах багатьох музеїв, у приватних колекціях України та за кордоном. Майстер був учасником 50 обласних виставок народного мистецтва Вінниччини, усіх музейних свят, різноманітних зустрічей, фестивалів, народознавчих заходів. На правах філії Вінницького обласного художнього музею з 2005 р. у Вінниці створено Музей гончарного мистецтва ім. О. Г. Луцишина, в основі якого – творчий доробок та особисті речі подільського гончаря.

• 80 років від дня народження Євгена Івановича Головатюка (28.09.1938, с. Лозувата Липовец. р-ну), українсько-го режисера, заслуженого діяча мистецтв УРСР (1977). Працював у театрах Миколаєва, Дніпропетровська, Донецька, Полтави, Запоріжжя. Режисер-постановник Вінницького українського музично-драматичного театру ім. М. Садовського (1991–1994, 1996–2000).

• 70 років тому народився Володимир Анатолійович Широков (28.09.1948, м. Жмеринка), український учений у галузі математичної та прикладної лінгвістики і лексикографії, теорії інтелектуальних мовно-інформаційних систем, фундатор вітчизняної наукової школи лінгвістичної технології, кандидат фізико-математичних наук (1979), доктор технічних наук (1999), дійсний член Національної академії наук України (2012). З 1991 р. очолює заснований ним Український мовно-інформаційний фонд (УМІФ) НАН України.

29 80 років від дня народження Івана Федоровича Підпалого (29.09.1938, с. Чулаківка Голопристан. р-ну Херсон. обл.), доктора сільськогосподарських наук, професора (1999), завідувача кафедри лісівництва і кормовиробництва Вінницького національного аграрного університету.

30 75 років тому народився Григорій Семенович Стеценко (30.09.1943, с. Сутиски Тиврів. р-ну), лікар, доктор медичних наук, професор, академік Академії медико-технічних наук. З 1981 р. був професором кафедри соціальної гігієни Вінницького медичного університету ім. М. І. Пирогова. У 1996–2012 рр. – ректор приватного Луцького біотехнічного інституту Міжнародного науково-технічного університету, директор, співзасновник ТОВ «ЛБІ МНТУ», директор, співзасновник ТОВ «Освіта-Плюс». Почесний громадянин смт Сутиски. Бере актив-ну участь у громадському житті селища.

• 70 років від дня народження Олега Валеріановича Пасічника (30.09.1948, с. Гонорівка Ямпіл. р-ну – 01.09.2010, м. Вінниця), педагога, журналіста, поета, заслуженого журналіста України (1998), члена НСЖУ (1980), художника. З червня 1972 р. пройшов трудовий шлях у Вінницькому обласному комітеті радіомовлення – від кореспондента, редактора молодіжних передач, старшого, головного редактора радіо до генерального директора обласної державної телерадіокомпанії (ВОДТРК) (2001). В 1991–2001 рр. – представник Національної ради з питань телебачення і радіомовлення у Вінницькій області. З 2004 р. за сумісництвом викладав на кафедрі журналістики Інституту філології й журналістики ВДПУ ім. М. Коцюбинського. Автор низки збірок лірики. У 2011 р. засновано молодіжну літературно-мистецьку премію «Перша ластівка» ім. О. Пасічника (див.  розширену довідку в кінці місяця).

Цього місяця виповнюється:

• 160 років тому (1858) у м. Тульчин було відкрито поштово-телеграфну контору.

Поет, журналіст, педагог

До 70-річчя від дня народження Олега Валеріановича Пасічника

(30.09.1948–01.09.2010) 

Олег Валеріанович Пасічник був неординарною, доброю, щирою, винятково творчою особистістю, людиною світлої душі та помислів.

Народився 30 вересня 1948 р. в с. Гонорівці Ямпільського району Вінницької області. У 1970 р. із відзнакою закінчив філологічний факультет Вінницького державного педагогічного інституту, працював учителем у Вінницькій СШ №  32. Служив в армії. Після звільнення у запас – консультант правління Вінниць-кої обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, із червня 1972 р. – у штаті Вінниць-кого обласного комітету телебачення і радіомовлення (редактор, старший редактор, головний редактор облтелерадіокомпанії). У 1981–1983 рр. – слухач відділення журналістики Вищої партійної школи (м. Київ). По її закінченні – консультант-методист Будинку політичної освіти обкому партії. З вересня 1991 р. обіймав посаду заступника директора з питань виховної роботи та народознав-ства Вінницької СШ №  22. У червні 1992 р. призначений помічником, керівником групи консультантів заступника голови Вінницької облдержадміністрації. Із грудня 1994 р. по серпень 1996 р. – генеральний директор Вінницького обласного об’єднан-ня телебачення і радіомовлення. У 1996–1997 рр. – керівник прес-служби управління екологічної безпеки у Вінницькій області. З 1997 р. – помічник голови облдержадміністрації, завідувач прес-служби ОДА. У квітні 1999 р. переведений в апарат Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на посаду представника Нацради у Вінницькій області. На цій посаді працював до травня 2001 р. З червня 2001 р. до липня 2008 р. – головний редактор телебачення Вінницької обласної державної телерадіокомпанії, із липня до кінця вересня 2008 р. (часу виходу на пенсію) – головний редактор обласного радіо. З вересня 2006 р. (спершу за сумісництвом) – старший викладач ВДПУ імені Михайла Коцюбинського.

Він досить впевнено почувався на неозорій ниві журналістики. Як підсумок самовідданої праці – високе визнання не лише колег і друзів, у яких користувався незаперечним авторитетом, а й держави – він один із перших серед майстрів пера Вінниччини удостоєний почесного звання «Заслужений журналіст України» (1998 р.). Його висока професійна майстерність, одержимість, організаторський талант ще й досі у пам’яті колективу облтелерадіокомпанії, де виріс у непересічного майстра своєї справи; колективу, з яким ділився здобутками й планами, радощами й болями, який успішно вів до нових творчих вершин. Як член Національної спілки журналістів України, зрілий фахівець, побував чи не в усіх куточках рідної Вінницької області, знав проблеми, тривоги і болі її мешканців, до глибини душі переймався ними. Почуте та записане у Вінниці, в «глибинці» лягало в публіцистичні рядки, пристрасним словом звучало в телерадіоефірі. Без перебільшення, його журналістські шляхи-дороги завжди пролягали до людських сердець.

Він також був чудовим навчителем, педагогом від Бога. Цей хист особливо проявився, коли в останні роки свого життя пра-цював на кафедрі журналістики тодішнього інституту філології й журналістики (нині факультету філології й журналістики імені Михайла Стельмаха) Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Його лекції із захопленням слухали студенти – майбутні журналісти, жадібно ловлячи кожне слово, а поради та зауваження завжди виявлялись доречними, сприймались, як товариські застереження, побажан-ня, напуття, як істина в останній інстанції. Не випадково одна із його вихованок, журналістка Віталія Мазур, згадує:

«Ніколи не знала людини з такою світлою душею… У кожному з нас Олег Валеріанович умів розгледіти особистість, вишліфувати її особливі грані. У кожному він підносив усе прекрасне, особливе, вірячи у чисті помисли, які робили нас майже янголами, а він для нас був святим. Чимало заслужив добра на цій землі, чимало несподіванок приносило йому життя, але жодного дня, жодної хвилини не сходила з його обличчя добра батьківська посмішка».

Його лагідний, дещо притишений голос, здається, ще й досі звучить у студентських аудиторіях. Одна з них, в якій він особливо любив проводити спілкування з вихованцями, нині має його ім’я…

Він захоплювався поезією. Високо цінував творчість Тараса Шевченка, Лесі Українки, Ліни Костенко, своєї землячки із Ямпільщини Ніни Гнатюк, пропагував поетичний доробок Валентини Сторожук, Тетяни Яковенко, незламного Василя Стуса. У вільну хвилину писав і сам, насамперед інтимну лірику, в якій оспівував святість справжнього кохання, материнства, неповторну вроду жінок-подолянок, велич їхньої багатої, ще не до кінця розкритої душі.

…Не молився ні Богу, ні Долі,

А сьогодні – молюся тобі!

Хай ніколи, – ти чуєш? – ніколи

Не погаснуть наші вогні!

Його турбували драматизм, нерідко калейдоскопічна мінливість жіночих доль, обурювали невігластво, підлість, зрада, що завдавали пекучого болю прекрасній статі.

Так само любив історію. Читаючи її сторінки, заглиблю-вався у далекі часи, намагаючись збагнути сутність процесів, ми-нулих подій, що впливали на історичний розвиток Подільського краю. Через власне серце пропускав болі й тривоги неньки-України. Тому в поетичних рядках акумулював захоплення незламністю духу, величчю подвигу героїв – борців за її свободу, самоствердження, щасливий поступ у майбуття, славив красу рідної землі, ратні та трудові звершення її мешканців – споконвічних гречкосіїв, хліборобів, самовідданих оборонців волі, дорогої серцю Вітчизни, яку не раз доводилось відроджу-вати із попелу та руїн, оскільки в історії Поділля, України було чимало трагічних сторінок.

Про такий лихий час, ордино-татарські посягання на наші споконвічні землі, зухвалі дії степових розбійників, котрі впродовж багатьох десятиліть здійснювали спустошливі напади на українські поселення, безпощадно грабуючи їх та поневолю-ючи мирний люд, йдеться, зокрема, в поемі «Полонянка». Твір досить емоційний, насичений почуттями головної героїні – подільської полонянки, яка потрапила в ханський гарем, але наперекір долі не втрачає гідності, переживає за долю рідної України, як і інший герой – Богдан Хмельницький, котрий організовує супротив поневолювачам, гуртує козацькі лави на боротьбу за краще майбутнє України.

За допомогою художнього слова автор подає обширний зріз тогочасного буття, переймається долею поневолених бранок:

Скільки таких достеменно

Час у піщинки зітер –

Кращих перлинок гаремів –

Наших подільських сестер?!

Невимовною була їхня туга за рідним краєм, у помислах вони постійно линули до нього:

…Пускаю на річку із вічних зірок –

Чумацького шляху – дівочий вінок.

Пливи ж, мій вінку,

Хоча й не з барвінку,

До рідного краю неси українку!..

Проте нескореність ворогам, любов до рідної землі, що їх не могли знищити різні ворожі навали та іга, дали підставу автору завершити твір на оптимістичній ноті:

Я бачу день – прийде він неодмінно,

Розквітне із прадавніх наших генів,

І захистити зможем Україну,

Її дітей – від всіх земних трагедій!

Перечитуючи художні твори, зайвий раз переконуєшся в тому, що О. В. Пасічник мав неабияке поетичне обдарування, талант неординарного дослідника, був патріотом рідної землі, постійно жив Україною в серці.

Жаль, що його життєвий шлях виявився таким коротким…

С. Д. Гальчак 

Література

Пасічник, О. Великдень наших душ : поезії / Олег Пасіч-ник. – Вінниця : Віноблдержвидав, 1998. – 31 с.

Пасічник, О. З криниці самотності : поезії / Олег Пасічник. – Вінниця : Віноблдержвидав, 1998. – 39 с.

Пасічник, О. Ми з тобою – Осені діти : поезії / Олег Пасічник. – Вінниця : Віноблдержвидав, 1998. – 31 с.

Пасічник, О. Полонянка (жертовник любові і пам’яті) : поема / Олег Пасічник. – Вінниця : Данилюк В. Г., 2011. – 76 с. : іл.

Пасічник, О. Осіння елегія... : поезія / Олег Пасічник. – Вінниця : Консоль, 2012. – 96 с. : портр.

Про нього

Добринська, Л. Він – Пасічник, а журналісти – бджоли : [до 60-річчя від дня народж. заслуж. журналіста України, метра вінниц. журналістики Олега Пасічника] / Любов Добринська // Місто. – 2008. – 26 верес. – С. 18.

Дубогрій, Т. На День знань відійшов у вічність: [про заслуж. журналіста України, викладача Олега Пасічника] / Тетяна Дубогрій // Молодіж. газ. Вінниччини. – 2010. – 15 верес. – С. 2.

Басенко, А. Всі друзі і його душа, якій не жити... : [про вечір пам’яті заслуж. журналіста України О. В. Пасічника та заснування молодіж. літ.-мистец. премії «Перша ластівка» імені Олега Пасічника] / Антоніна Басенко // Вінниччина. – 2011. – 12 жовт. – С. 11 : фот.

ЖОВТЕНЬ 

1 90 років тому (01.10.1928) було засновано Гай-синську медпрофшколу з метою підготовки середніх медичних працівників для південно-східного регіону Поділля. Після кількох реорганізацій упродовж своєї 90-літньої історії у 2005 р. заклад набув статусу медичного коледжу. Згідно з акредитацією він надає вищу освіту на рівні кваліфікаційних вимог до молодшого спеціаліста зі спеціальностей «Лікувальна справа», «Сестринська справа», «Акушерська справа». Підготовка спеціалістів здійснюється на основі базової та повної середньої освіти. 

2 70 років від дня народження Олени Семенівни Дорош (02.10.1948, с. Саф’янки Суворов. р-ну Одес. обл.), поетеси. З 1975 р. проживає в смт Муровані Курилівці. Має низку поетичних збірок. 

3 110 років тому (03.10.1908) в с. Зозів, нині Липовецького району, було відкрито однокласне сільське училище, тепер Зозівський професійний аграрний ліцей Вінницької області. На базі 9-го класу та середньої школи готує трактористів-машиністів, машиністів холодильних установок, електромонте-рів, конторських (офісних) службовців (бухгалтерія), слюсарів, водіїв автотранспортних засобів категорії «В», «С», операторів комп’ютерного набору, кухарів, кондитерів. 

115 років тому народився Олекса Самійлович Асаулюк (04.10.1903, с. Зозівка, нині Липовец. р-ну – 23.02.1992, м. Липовець), педагог, краєзнавець. Започаткував розвиток краєзнавчого руху на Липовеччині. Автор газетних публікацій краєзнавчої тематики, зокрема розвідок про історію м. Липовець, події Другої світової війни на теренах Липовецького району.  

5 День народження Володимира Омеляновича Забаштанського (05.10.1940, смт Браїлів Жмерин. р-ну – 02.12.2001, м. Київ), поета, перекладача, громадського діяча, лауреата Державної премії України ім. Тараса Шевченка (1986), Міжнародної премії фундації Антоновичів (США, 1997), літературних премій імені В. Булаєнка (1998) та імені В. Свідзінського (2001, посмертно), члена СПУ (1967). У Браїлові, на приміщенні школи, де навчався поет, встановлено меморіаль-ну дошку. 19 жовтня 2008 р. там відкрито Літературно-меморіальний музей. Саме тут стартувало поетичне свято «Браїлівська осінь Володимира Забаштанського», яке тради-ційно збирає сотні прихильників і шанувальників творчості народного поета-кобзаря. У 2017 р. в Браїлові біля місцевої школи встановили та відкрили погруддя поетові. 

• 80 років від дня народження Віталія Івановича Денесюка (05.10.1938, с. Рогізна (нині с. Гвоздів) Немирів. р-ну), лікаря-терапевта, провідного кардіолога, доктора медичних наук (1986), професора (1991), заслуженого діяча науки і техніки України (2015). Закінчив Вінницький медичний інститут (1967), де й працює від 1968 р. З 1991 р. – завідувач кафедри внутрішньої медицини № 3 Вінницького національного медичного універ-ситету ім. М. І. Пирогова. 

• 75 років від дня народження Людмили Василів-ни Морковнікової (05.10.1943, смт Сатанів Хмельниц. обл. – 10.08.2016, смт Муровані Курилівці), педагога, відмінника освіти України, поетеси. Вчителювала у школах Хмельниччини та Вінниччини, працювала завідувачем відділу культури райдержадміністрації. Переможець гумористичного конкурсу передач Вінницького обласного радіо. Друком вийшли книги «В обіймах долі» (2005), «Чекаю на сонце» (2013). 

• 70 років від дня народження Валентини Степанівни Іванкової (05.10.1948, с. Юрківці Могилів-Поділ. р-ну), лікаря-радіолога, доктора медичних наук (2000), професора (2007). Від 1980 р. працює в Національному інституті раку (Київ).

• 60 років від дня народження Віктора Івановича Мельника (05.10.1958, с. Краснопілка Уман. р-ну на Черка-щині), поета, прозаїка, перекладача, літературного критика, журналіста. Засновник і редактор літературно-художнього журналу «Згар» (2000–2003). Нині працює секретарем НСПУ, заступником редактора газети «Літературна Україна». Лауреат літературних премій «Кришталева вишня» (1995), ім. С. Рудан-ського (1998), ім. М. Коцюбинського (2006). Член НСПУ (1996) та Асоціації українських письменників (1997) (див. розширену довідку в кінці місяця). 

• 50 років тому народилася Інна Яківна Заваль- нюк (05.10.1968, с. Новоселівка Немирів. р-ну), мовознавець, доктор філологічних наук (2010). Закінчивши Вінницький педінститут (1989), від 1990 (з перервами) працює в цьому закладі. Авторка низки наукових видань з дослідження та викладання української мови. 

115 років від дня народження Хоми Васильови-ча Малика (06.10.1903, с. Бондурівка, нині Немирів. р-ну – 08.10.1943, похов. у братській могилі в с. Ліпляве Канів. р-ну Черкас. обл.), військовика, Героя Радянського Союзу (1943, посмертно). Відзначився в жовтні 1943 р. як командир роти під час форсування Дніпра поблизу м. Канів.  

• 100 років тому народився Іван Опанасович Пшук (06.10.1918, с. Конатківці Шаргород. р-ну – 04.05.2003, м. Вінниця), історик, кандидат історичних наук, доцент, краєзнавець. Учасник Другої світової війни. Протягом 1947–1993 рр. працював у Вінницькому державному педагогічному інституті, обіймаючи різні посади. Досліджував революційний рух на початку ХХ століття, події Другої світової війни на Поділ-лі, зокрема на Вінниччині. Член авторських колективів історич-ного нарису «Вінниця» (1964), тому «Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область». Автор численних довідникових, енциклопедичних статей про Поділля.

100 років тому народився Яків Лук’янович Шлапак (08.10.1918, с. Стрільчинці Немирів. р-ну – 19.02.1994, м. Вінниця), військовик. Учасник визволення м. Вінниці. У березні 1944 року керував переправою через річку Південний Буг. У повоєнні роки служив у Прикарпатті, Узбекистані, Західному Сибіру. 3 1969 р. працював у м. Вінниці, зробивши великий особистий внесок у відбудову та розвиток міста, брав активну участь у патріотичному вихованні молодого покоління вінничан. Почесний громадянин м. Вінниця (1994, посмертно). 

• 70 років тому народився Віктор Васильович Кушко (08.10.1948), колишній начальник управління агропро-мислового розвитку, директор Яришівської птахофабрики, директор РП «Агромаш». Неодноразово обирався депутатом Могилів-Подільської районної ради, нагороджений багатьма грамотами Вінницької обласної державної адміністрації та обласної Ради. 

• 60 років тому (08.10.1958) підписано договір про дружбу і співробітництво між Вінницькою областю та Келецьким, нині Свєнтокшиським, воєводством (Республіка Польща) (див. розширену довідку в кінці місяця). 

10 80 років тому (10.10.1938) відбулася прем’єра у Вінницькому обласному театрі ляльок. Називалась вистава «Чарівні жорна» О. Кундзіча. Становлення театру тісно пов’язане з іменем відомого лялькаря, члена УНІМА, заслуженого діяча мистецтв України Володимира Шестака, який очолював його майже 40 років. У 70-ті роки вінницькі лялькарі першими в Україні здійснили постановку вистави для дорослих «Боги, чорти, люди» Г. Усача за І. Котляревським українською мовою за п’єсою, спеціально написаною для театру ляльок. За свою історію колектив театру здійснив понад 250 постановок. 1999 р. Вінницький академічний обласний театр ляльок започаткував Міжнародний фестиваль театрів ляльок «Подільська лялька», нині один з найпопулярніших в Україні. Сьогодні театром керує заслужений працівник культури України Михайло Байдюк.

13 130 років від дня народження Михайла Яковича Калиновича (13.10.1888, с. Жахнівка, нині Тиврів. р-ну – 16.01.1949, м. Київ), українського мовознавця, літературознавця, перекладача, академіка АН УРСР (1939). 1912 р. закінчив Київський університет, викладав у ньому (з 1924 р. – професор). Протя-гом 1930–1949 рр. працював завідуючим відділом загального мовознавства, директором Інституту мовознавства АН УРСР.  

15 90 років тому народився Олександр Дмитрович Ігнатов (15.10.1928, м. Ленінград (тепер Санкт-Петербург), РФ – 28.04.2001, с. Слобода-Підлісівська Ямпіл. р-ну), першо-цілинник. Згодом з дружиною переїхав у с. Слобода-Підлі-сівська Ямпільського району, де очолив механізовану ланку місцевого колгоспу, поповнив ряди місцевих буряководів-п’ятисотенників. Герой Соціалістичної Праці (1971). 

• 65 років від дня народження Наталії Миколаївни Космини (15.10.1953, м. Заліщики Тернопіл. обл.), педагога, викладача по класу фортепіано, психології і педагогіки (друга освіта). Певний час працювала за фахом. З 1997 року – головний редактор видавництва «Континент-ПРИМ». У 2003 р. очолила видавництво «Книга-Вега» на ВАТ «Вінницька обласна друкарня». За її редагування вийшло понад 200 видань. З 2008 р. – головний редактор МКП Редакція газети «Вінницька газета». Депутат Вінницької міської ради 5, 6 скликань. Член правління громадської організації «Подільська громада» (див. розширену довідку в кінці місяця). 

• 50 років тому (15.10.1968) засновано Державний навчальний заклад «Барський професійний будівельний ліцей» (ДНЗ «Барський ПБЛ») (колишнє ПТУ-13, СПТУ № 8) – про-фесійний навчальний заклад другого атестаційного рівня, який здійснює підготовку робітників високого рівня кваліфікації для будівельної галузі України з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів на основі базової чи повної загальної середньої освіти. Першим директором навчального закладу був Олександр Микитович Федик, який керував училищем 17 років. З 2003 р. директор ліцею – Валерій Іванович Лановий. 

16 90 років від дня народження Олени Герасимівни Процек (16.10.1928, с. Ємільчине Житомир. обл. – 02.02.2013, м. Вінниця), організатора охорони здоров’я, доктора медичних наук (1977), професора (1978). Закінчила з відзнакою Вінницький медичний інститут (1951), з яким пов’язала подальшу свою діяльність: проректор з наукової роботи (1975–2004), завідувач кафедри соціальної медицини, економіки та організації охорони здоров’я з курсом історії медицини Вінницького медичного університету ім. М. І. Пирогова (1979–2009), професор цієї ж кафедри (з 31.12.2009). 

• 50 років тому народився Володимир Юрійович Кучерук (16.10.1968, м. Вінниця), фахівець у галузі АСК. Доктор технічних наук (2006), професор (2007). Закінчив Вінницький політехнічний інститут (1991), де відтоді й працює (тепер Вінницький національний технічний університет). Від 2006 р. – професор кафедри метрології та промислової автоматики.  

17 120 років від дня народження Марії Михай-лівни Пилинської (17.10.1898, м. Кам’янець-Подільський – 16.12.1976, м. Харків), перекладачки, мовознавця. Вчителювала в м. Калинівка. У 1956–1965 рр. працювала в редакції журналу «Прапор». У співавторстві з І. Вирганом уклала російсько-український фразеологічний словник, який друкувався в журналі «Прапор» у 1959–1971 рр. Член СПУ (1946). 

• 110 років від дня народження Таїсії Арсеніївни Лобової (17.10.1908, ст. Авдіївка, нині місто Донец. обл. – 03.10.1979, м. Вінниця), доктора медичних наук (1956), професора (1957), відмінника охорони здоров’я. Виконувала обов’язки завідувача кафедри мікробіології (1946–1955); завідувач цієї ж кафедри (1955–1977), науковий консультант кафедри мікробіології Вінницького медичного інституту ім. М. І. Пирогова (1977–1979). Заснувала Вінницьку мікро-біологічну наукову школу. 

18 110 років від дня народження Феодосія Івановича Горенчука (18.10.1908, с. Петримани Мурованокуриловец. р-ну – 27.04.1986, м. Ленінград (тепер Санкт-Петербург) РФ, похов. у Мурованих Курилівцях), військовика, Героя Радянського Союзу. Відзначився в липні 1944 р. під час визволення сіл Хильчиці і Почапи Золочівського району Львівської області.  

• 70 років тому народився Анатолій Данилович Ткаченко (18.10.1948, с. Кам’яний Брід Лисян. р-ну Черкас.  обл.), історик, краєзнавець, кандидат історичних наук, про-фесор. Його наукова діяльність пов’язана з Вінницьким ДПУ ім. М. Коцюбинського від 1973 р. Голова редакційної колегії 3–6, 8 томів 9-томного видання «Книга пам’яті України. Вінницька область», член авторського колективу «Зводу пам’яток історії та культури по Вінницькій області». Тематика його досліджень пов’язана з подіями Другої світової війни на Вінниччині, історіографією Поділля та іншими аспектами дослідження минулого краю.  

20 75 років від дня народження Арсена Івановича Веселюка (20.10.1943, с. Журавне Літин. р-ну), педагога, краєзнавця, журналіста, поета-гумориста. По закінченні Кам’янець-Подільського педагогічного інституту вчителював, був директором Журавненської ЗОШ I–III ступенів Літинського району, сількором хмільницької та літинської райгазет. Під час роботи в школі вів пошук відомостей про загиблих воїнів, які в 1944 р. звільняли села Літинського району: Уладівку, Журавне, Олександрівку. На основі цього 2005 р. видав документальну книгу «Весна визволення», присвячену пам’яті тих, хто загинув у Другій світовій війні. 

23 90 років від дня народження Артура Йосиповича Войтецького (23.10.1928, м. Вінниця – 22.05.1993, м. Київ, похов. у м. Вінниця), українського кінорежисера, педагога, заслуженого діяча мистецтв УРСР (1990). З 1953 р. працював на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. 1954 року закінчив КДІТМ ім. І. Карпенка-Карого, де викладав у 1966–1971 рр. Поставив фільми, у більшості з яких виступав також автором чи співавтором сценаріїв. Член Спілки кінематографістів України (1969). У 1998 р. Л. Богдан за власним сценарієм зняла документальний фільм «Артур Войтецький».  

24 50 років тому народився Сергій Олександрович Царенко (24.10.1968, м. Вінниця), архітектор, кандидат архітектури (2000), поет, автор і виконавець пісень. Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. З 2004 р. – начальник управління-головний архітектор м. Вінниця, з 2008 р. і до січня 2015 р. працював головним архітектором Вінницької об-ласті. Краєзнавчі інтереси – історія розселення слов’ян Побожжя, містобудівна еволюція Вінниці, зокрема часів середньовіччя, архітектурна спадщина Вінниччини, зокрема життя і творчість першого архітектора м. Вінниця Г. Артинова. Член Національної спілки архітекторів України (2002). 

25 105 років від дня народження Кіндрата Гаври-ловича Клименка (25.10.1913, с. Шура-Копіївська Тульчин. р-ну – 10.03.1945, похов. у м. Грайфенберг (нині м. Грифіце, Польща)), військовика, Героя Радянського Союзу (27.02.1945). Відзначився у боях при форсуванні р. Одер. 

• 100 років від дня народження Володимира Степановича Пилипенка (25.10.1918, с. Кальнишівка Воро-новиц. (тепер Тиврів.) р-ну – 13.05.2005, м. Севастополь), віце-адмірала, Героя Радянського Союзу (16.05.1944), учасника оборони Севастополя, доцента, кандидата технічних наук. За роки війни катерами під командуванням В. С. Пилипенка було потоплено одинадцять ворожих кораблів, збитий літак. Був почесним членом екіпажу корвета Військово-Морських сил України «Вінниця». На батьківщині Героя в с. Кальнишівка відкрито пам’ятну стелу (28.10.2011).

• 95 років тому народився Михайло Федорович Купчишин (25.10.1923, с. Слобода-Мурафська Шаргород. р-ну – 02.04.2016), педагог за фахом, партійний працівник, письменник, краєзнавець. Учасник Другої світової війни. Відзначений багатьма державними нагородами. Досліджує історію рідного краю, свого родоводу. Видав кілька книг. У співавторстві з А. Мичаком написав краєзнавчу працю «Шаргородщина: сторінки історії» (2002). Член ради міжнародного об’єднання «Вінницьке земляцтво» у м. Києві. 

26 130 років тому народився Іван Федорович Єрофеїв (26.10.1888, с. Андрушівка Погребищ. р-ну – 27.11.1953, смт Ворзель Київської обл.), письменник, історик, літературознавець, етнограф, фольклорист. Автор праці «До питання про Кармалюка» (1924), один із упорядників збірника документів «Устим Кармалюк» (1948). 

• 90 років від дня народження Володимира Семеновича Одноколова (26.10.1928, м. Добруш Гомел. обл., Білорусія – 05.02.1998, м. Вінниця), державного діяча, почесного громадянина м. Вінниці (від 14.09.2007, посмертно). З Вінниччиною пов’язана більша частина його життя. Працював завідувачем відділу у Вінницькому, а потім і Подільському раднаргоспах. Протягом 1975–1987 рр. був міським головою. У ці роки в місті виросли мікрорайони Вишенька, Слов’янка, розбудована вулиця Литвиненка (тепер Литвиненко-Вольгемут), введено в дію 10 шкіл, чимало гуртожитків, дитячих садків; відкрито нові заклади охорони здоров’я. Прикрасою міста стали кіноконцертний зал «Райдуга», аеропорт, Палац одружень тощо. У 1987–1998 рр. працював на керівних посадах в об’єднанні «Вінницяобленерго». 

• 70 років тому народилася Галина Тимофіївна Тарасюк (26.10.1948, с. Орлівка Теплиц. р-ну), українська поетеса, прозаїк, критик, перекладач, член Національної спілки письменників України (1977–2009), Асоціації українських письменників (АУП), НСЖУ, заслужений працівник культури України. Працювала вчителькою англійської мови Бджільнянської восьмирічки та літпрацівником Теплицької райгазети «Зірка» до 1970 р. З 1970 до 2000 р. мешкала і працювала в Чернівцях, далі – в Києві. Вона – автор понад двох десятків книг поезії і прози, публіцистики. Твори нашої землячки перекладені багатьма мовами народів світу. Г. Т. Тарасюк – лауреат багатьох літературних премій. Багаторазово висувалася на здобуття Шевченківської премії

28 105 років тому (28.10.1913) у Вінниці відкрито трамвайний рух. Перший маршрут «Вокзал – Жіноча гімназія» був протяжністю 8,6 км. Вже навесні 1914 р. збудували другу лінію Миколаївським проспектом до Військового містечка. На двох двоколійних лініях працювало 11 вагонів. На лінії працю-вали двовісні двосторонні вагони фірми MAN. З нагоди 100-річчя початку трамвайного руху в місті Вінниці в жовтні 2013 р. було відкрито Музей трамвая. 

29 30 років тому (29.10.1988) у м. Козятин відкрито перший в Україні Центр позашкільної роботи з дітьми та підлітками. 

Цього місяця виповнюється: 

• 85 років тому (жовтень, 1933) було засновано Вінницьку дитячу музичну школу №  1 в результаті злиття бази навчальних закладів м. Вінниця: професійної музичної школи, музичного технікуму і музичної школи-студії Ю. Брондза (батько композиторки Ж. Колодуб). Завдяки керівництву Ю. Г. Брондза школа стала не лише навчальним закладом, а й культурним центром міста. Першими її викладачами були Є. Г. Салтановська, Б. Г. Полонська, Л. М. Волошина, Б. Поляков. З початку існування школу закінчили понад 5 тисяч учнів.

До поетики життєвих контрастів та ескізного одивнення Віктора Мельника

До 60-річчя від дня народження

(05.10.1958) 

Віктор Мельник – відомий не лише в Україні поет, прозаїк, перекладач, літературний критик, громадський діяч, член Національної спілки письменників України, Асоціації українських письменників, лавреат Подільської літературно-мистецької премії «Кришталева вишня» (1995), Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Степана Руданського (1998), Всеукраїнської премії імені Михайла Коцюбинського (2006), літературної премії імені Ярослава Дорошенка (2013) за книгу «Трильярди сонетів», Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Євгена Гуцала (2016), а також дипломант і кавалер медалі Лермонтова М. Ю. «За подвижницьку перекладацьку діяльність і популяризацію слов’янської поезії» правління Мос-ковської міської організації Спілки письменників Росії (2015).

Народився 5 жовтня 1958 в селі Краснопілці Уманського району Черкаської області, шкільництво пов’язане з Ладижинкою, що на Уманщині, де жив із матір’ю до 1975 року; саме в ранньому юнацькому віці Віктор Мельник і почав писати вірші. Вступивши на радіотехнічний факультет Вінницького політехнічного інституту, переїхав на Поділля, до Вінниці; після першого ж курсу навчання, відчувши потяг до красного письменства, обрав для отримання вищої освіти філологічний факультет Вінницько-го державного педагогічного інституту ім. М. Островського [1].  Юнацький світогляд змінила військова служба в залізничних військах (неподалік від Горького (тепер – Нижній Новгород, РФ), на Далекому Сході, у м. Свободному Амурської області). У червні-грудні 1978–1980 років працював у геологорозвідувальній експедиції радіометристом, трактористом і помічником бурового майстра в Магаданській області [3]. Із 1981 року, повернувшись до Вінниці, працював у Коло-Михайлівській восьмирічній школі, у Вінницькому районному будинку піонерів, на радіоламповому заводі, у редакції газети «Колгоспна зоря», а також старшим редактором в Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці імені К. А. Тімірязєва [7].

Із 1984 року, здобувши вищу освіту, Віктор Мельник пра-цює на журналістській ниві, що не перешкоджає літературно-худож-ній та науково-критичній творчості; практикує як кореспондент газет «Комсомольське плем’я» (згодом «Панорама»), «Він-ницька газета», «Вінницькі відомості», «День», «Україна молода», стає співзасновником і редактором літературно-художнього журналу «Згар» [3]. Із 2012 року – заступник редактора газети «Українська доля», прес-секретар Дніпровського екологічного прокурора, старший науковий співробітник «Книжкової палати України імені І. Федорова» ; із 2014 року – старший науковий співробітник Вінницького обласного краєзнавчого музею; із 2015 року – заступник головного редактора газети «Літературна Україна». У 2016 році обіймає посаду редактора Радіокомпанії «Місто над Бугом», із грудня 2014 року – секретар Національної спілки письменників України з регіональної політики, із вересня 2016 року – перший заступник голови Національної спілки письменників України.

Перші неоромантичні вірші Віктора Мельника, із виразними симоненківськими ідейно-тематичними акцентами, надруковані в газеті «Уманська зоря» (1975), далі – військова періодика, «Комсомольське плем’я», «Вінницька газета», «Вінниччина», «Вінницький край», «Літературна Україна», «Українська літературна газета» та ін. Віктор Мельник – автор близько півтисячі літературно-критичних статей, рецензій, передмов та портретних замальовок про митців слова рідного краю. Виступив редактором і укладачем власних поетичних збірок: «Просто вірші» (1991), «Вишуки» (1992), «Вибрані ночі» (1999, 2006), «Ескізи на воді» (2011), «Трильярди сонетів» (2011); книг віршованих літературних пародій «Кнопки для крісел» (1994), «Браття во хвості» (1997); детективного роману «Двійник невідомого контрабандиста» (2005); історико-літературного нарису «Тор Ланге. Життя і творчість» (2001); літературно-критичних збірників «Віддзеркалення» (2006), «Рефлекси» (2009), «Відближення» (2010); документалістики, публіцистики та есеїв: «Долі в інтер’єрі історії» (2006), «В пам’яті авторучки» (2007), «Тридцять кримінальних історій» (2007), «П’ятдесят кримінальних історій» (2008), «Мешканці вибуху» (2010), «Літературними стежками Поділля» (2015) [7]. Вірші Віктора Мельника перекладені англійською, іспанською, французькою, турецькою, болгарською, польською, чеською, російською, хорватською та грузинською мовами. У 2013 році в Болгарії у перекладі болгарською побачила світ збірка «Ескизи върху водата» («Ескізи на воді»).

Першим привітав талант Віктора Мельника Михайло Каменюк, а появу книг – Анатолій Бортняк; різко висловлюючись про спадковість соцреалістичного штибу в літературі України, виступаючи проти «барабанів епохи», він назвав молодого поета в рецензії на першу книгу «Просто вірші» (1991) «абсолютним Дон-Кіхотом», бо саме «дон-кіхоти зберегли краєвидам та людським замилуваним поглядам вітряки, проти яких вони нібито активно боролися» [2]. І справді внутрішня боротьба, протиріччя, контрасти, спазматичні мазки властиві його перу, разом із тим у лірику не проникла як домінанта суха публіцистичність, радше, відчутні необароко й маньєризм; про це писали в науково-критичних розвідках та в публіцистичних оглядах М. Сулима, О. Соловей, А. Подолинний, М. Потупейко, О. Шалак, М. Стрельбицький, В. Лазаренко, М. Холодний, С. Дзюба, Ю. Сегеда, І. Зелененька, В. Борецький, В. Рабенчук та ін.

Збірка «Трильярди сонетів» (2011) внесена до «Книги ре-кордів України» за «унікальну експериментальну спробу розши-рити до універсалізму традиційний поетичний арсенал класич-ної форми сонета» [4], адже складається з чотирнадцяти сонетів з єдиною системою римування із взаємозамінністю рядків, де кожний у будь-якому сонеті можна замінити іншим, тотожним за місцем у структурі будь-якого з інших творів у сонетарії (відтак кількість комбінацій, тобто усіх можливих взаємозамін рядків, становить 11 112 006 825 558 016 – понад 11,1 квадрильйона; це й опрозорює семантику назви збірки). І хоч філігранні сонетарії є в доробках Дмитра Павличка, Миколи Зерова, Максима Рильського та ін., а подолянина надихнув французький поет Ремон Кено книгою «Сто тисяч мільярдів поезій», що має подібну концепцію (із кількістю комбінацій – понад сто трильйонів). Віктор Мельник зауважив, що не наслідував французького колегу, а скористався ідеєю форми, відштовхуючись від компонування вінка сонетів); до того ж кожний із чотирнадцяти сонетів є ориґінальним, цілісним, разом із тим – компонентом цілісного світоладу з функцією взаємопроникнення, а тому читачі можуть і не вдава-тися до експериментів, колажування й алгоритмізації [4].

Ліричні твори, котрі увійшли до поетичної збірки Віктора Мельника «Ескізи на воді», справді схожі на ескізи. Форма творів (осібні катрени, двострофні поезії, астрофічні мініатюри на 8–10 рядків); загальна настроєвість, що нагадує дотики, сенсуалізм одкровень-спостережень ліричного героя (іноді – скептика, іноді – ніцшеанця) свідчать саме про це. Вірші «Ескізів на воді» є чіткими імпровізаціями, невеликими експромтами, котрі нагадують, якщо порівнювати з музичною формою, етюди й регтайми; окрім того, чималу увагу поет звернув на образи-символи води (дощ, злива, сніг, ріка, струмок) та на їхню звукову інтерпретацію. Пригадаємо тут фрагменти «З зелених думок одного лиса» Богдана-Ігоря Антонича, що є власне вершинами ескізописання в національному модерні (дохристиянське мислення в образах – ось, на нашу думку, версифікаційне продовження Богдана-Ігоря Антонича у віршах подолянина Віктора Мельника). Експресивні поезії-ескізи невимушено розбудовані навколо промовистих образів-символів, нанизаних доволі обережно, маньєристично:

Стоїть такий снігопад!

Здається, голки ялинок

В імлі вишивають сад

Хрестиками сніжинок [9, с. 29].

Розчиняючись у густих медитаціях різних років і збірок, важко визначити тематичну домінанту й видовий акцент у палітрі жанрів: це філософські й пейзажні замальовки (ескізи, шкіци, набризки, пастельки), іронічні й еротичні градаційно-бурлескні мініатюри, країнознавчі одкровення на одну строфу з питомою риторичністю або ж із чудернацьким антропоморфізмом, із улюбленими плетеннями порівнянь і метафор: «Пальчики хвиль незліченні», «Довгі хмари – як божі пейси», «І ллється дощ – прозора кров повітря», «…повітря надчутливі нерви», «Прихід весни – як вихід із тюрми». Неоромантичні візії з плином часу трапляються все рідше, змінюючи вектор до чуттєвого гносеологічного експерименту.

Подолянин із холодноярівським тембром ліричного форте не заперечує народних традицій, йдучи за протоукраїнським образотворенням, до прикладу, ототожнюючи весну з гарною молодою жінкою:

Зелену скинувши сукничку,

Весна, як в душ, у дощ ввійде,

Між пагорбів помчиться річка,

Немов струмочок між грудей [9, c. 33].

Вражає невимушена, недекларативна необароковість і делікатне одивнення в мініатюрі «Вечір. Вітру непомітний пальчик…» [9, c. 45]:

Вечір. Вітру непомітний пальчик

Мокрі струни пробує в садах,

Тихий дощ – лінивий барабанщик –

Паличками стукає об дах [9, c. 45].

Науково-критичний талант Віктора Мельника вияскра-вився в упорядкуванні книг «Микола Трублаїні. Великим сибірським шляхом. Вибрані публікації 20-х років» (2000), «Тор Ланге. Під небом Еллади» (2000), «Петро Крижанівський. У Чорнокуті. Новели» (2011), «Юрко Гринюк. В кровавому танку. Вибране» (2016), а перекладацький – у численних перекладах знакової лірики із англійської, німецької, шведської, данської, чеської, польської, латиської, болгарської, грузинської, білоруської, російської, сербської, словенської, хорватської мов, зокрема із англійської – книг Джона Фаулза «Арістос» (2003), із білоруської – збірки сонетів Фьодара Ястраба «Мозаїка буття» (2013), із болгарської – збірок поезій Анжели Димчевої «Сезони душі» (2014) та афористики «Голки вві сні» (2017), збірок віршів Бойки Драгомірецької «Animal Planet» (2014), «Читання піску» (2017), із чеської – збірки поезій Броніслави Волкової «Неприналежність» (2014), із російської – збірки віршів Валерія Латиніна «Сповідь побічного сина» (2014), із польської – збірки поезій Марека Вавжинського «На маргінесах» (2015), із хорватської – збірки поезій Діани Буразер «Час, який нам залишається» (2015). Переклад книги Джона Фаулза «Арістос» (2003) став «Книжкою року» в Україні в номінації «Софія» (Сучасна філософія та гуманітаристика) за версією аґенції «Еліт-профі» [11].

Отже, публіцистична, філологічна й філософська ойкумени постаті Віктора Мельника є, власне, формами розмислу над особливостями світотворення й відображення цього прим-хливого й делікатного розгадування і споглядання смислів у мистецтві, а також експериментом, котрий триває на рівні осягнення слов’янської белетристики, сонетної та ескізної манер, маньєристського осягнення краси жінки, неоекспресіоністського одивнення й заглиблення, котрі тривають.

І. А. Зелененька

 

Література

1. Бортняк, А. Поетичний експеримент / А. Бортняк // Вінниц. газ. – 1993. – 14 трав.

2. Бортняк, А. Просто відгук / А. Бортняк // Подолія. – 1992. – 21 трав.

3. Мельник Віктор Іванович : [біогр. довідка] // Вінниччина журналістська : журналісти нашого краю в засобах масової інформації і не тільки… : [довідник] / ВОО НСЖУ ; авт.-упоряд. В. Лисенко. – Вінниця, 2010. – С. 145.

4. Дзюба, С. «Світ розламавсь, як світло об кришталь» : [про кн. В. Мельника «Трильярди сонетів»] / С. Дзюба // Укр. літ. газ. – 2013. – 6 верес. (№  18).

5. Мельник Віктор Іванович : [біогр. довідка] // З-над Бо-жої ріки : літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-ге вид. / упоряд. і заг. ред. А. М. Подолинного. – Вінниця, 2001. – С. 221–222.

6. Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2013 року : хронол. довід. / ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад. О. Ю. Анто-нюк ; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Вінниця, 2012. – С. 229–230.

7. Мельник, В. [Коротка біогр. довідка, добірка творів] // Квіт подільського слова : антол. творів сучас. письменників Вінниччини / за ред. В. С. Рабенчука. – Вінниця, 2010. – С. 249–262.

8. Мельник Віктор Іванович : [біогр. довідка ; поезія] // Митці слова Вінниччини : до 45-річчя обл. орг. НСПУ : довід.-хрестомат. вид. / упоряд. А. М. Подолинний. – Вінниця, 2015. – С. 133–137 : портр.

9. Мельник, В. І. Ескізи на воді : поезії / В. І. Мельник. – Вінниця : Данилюк В. Г., 2011. – 96 с.

10. Сулима, М. Et caetera! / М. Сулима // Слово і час. – 1994. – №  4/5.

11. Сучасні письменники України : бібліогр. довід.  / упоряд. А. Гай. – Київ : Київ. обл. творче об-ня «Культура» ; Біла Церква : Буква, 2011. – 587 c. 

«Два регіони – одне серце»

До 60-річчя встановлення дружніх зв’язків між Вінницькою областю та Свєнтокшиським воєводством

(08.10.1958)

У 2018 році Вінницька область України і Свєнтокшиське (до адмінреформи – Келецьке) воєводство Республіки Польща урочисто відзначатимуть 60-річчя встановлення дружніх стосунків.

Історія побратимства розпочалася у 1958 році. Саме тоді керівництво Келецького воєводства звернулося до тодішніх очільників Вінницької області з пропозицією про встановлення постійних дружніх зв’язків між Вінниччиною та Келецьким воєводством.

4 липня 1958 року було ухвалено постанову про встановлення цих зв’язків та затверджено текст листа на адресу Келецького воєводського комітету ПОРП про такі наміри (Державний архів Вінницької області – ф. П-136, оп. 46, спр.106, арк. 46). Сам договір «Про встановлення постійних дружніх зв’язків між Вінницькою областю Української РСР і Келецьким воєводством Польської Народної Республіки» був підписаний 25 липня 1958 року.

Пізніше були ухвалені рішення про встановлення постій-них дружніх зв’язків між молодіжними організаціями Вінницької області та Келецького воєводства, Вінницьким заводом трактор-них агрегатів та Стараховіцьким заводом вантажних автомобілів, іншими трудовими колективами та навчальними закладами.

У 1968 році в таборі відпочинку «Лісова поляна» (смт Тур-бів) відпочила перша делегація молоді з м. Кельце. Молодіжна делегація Вінниччини натомість відпочивала в туристичному таборі на озері Сєльпє біля містечка Конське.

За 60 років наших зв’язків сотні колективів художньої самодіяльності, діячів культури і мистецтва, спортсменів і науковців, журналістів і активістів відвідали Польщу та Україну. Щоправда, була в наших стосунках перерва з 1989 року до становлення незалежної України.

У 1992 році дружні контакти Вінниччини з Келецьким воєводством відновилися на рівні керівництва регіонів. 1999 р. утворене Свєнтокшиське воєводство з центром у м. Кельце [1].

У 1993 році м. Вінницю з офіційним візитом відвідав Президент Республіки Польща Лех Валенса. Це надало зв’язкам більшої динаміки.

У вересні 2012 року м. Вінницю відвідав Президент Республіки Польща Броніслав Коморовський.

Важливу роль у зміцненні зв’язків між українським і польським народами відіграють громадські організації, зокрема «Україна-Польща».

За традицією, що склалася, цю громадську організацію в нашій області очолював начальник обласного управління культури. До 1992 року головою цієї організації був Анатолій Калінчук, з 1992 до 1998 року – Микола Ільчук. У 2004 році було започатковане Вінницьке обласне відділення Товариства «Україна-Польща», яке очолив Сергій Татусяк.

У 2007 році було створено Міжнародну громадську організацію «Україна-Польща-Німеччина», в основу діяльності якої було покладено досвід роботи Вінницького обласного відділення товариства «Україна-Польща». Серед засновників організації були громадяни України, Польщі та Німеччини. Головою було обрано Сергія Татусяка. Він доклав чимало зусиль для налагодження дієвого співробітництва між сторонами. Було здійснено низку успішних справ у напрямку розбудови історичних контактів між українським та польським народами. У рамках обміну досвідом роботи органів місцевого самоврядування став традиційним обмін делегаціями міських, селищних, сільських голів, депутатів усіх рівнів рад Вінницької області та старост повітів і вуйтів гмін Республіки Польща.

Нового імпульсу дружнім відносинам між Вінницькою областю і Свєнтокшиським воєводством надало відкриття в лютому 2010 року Генерального Консульства Республіки Польща у м. Вінниця.

Зміцненню нашої дружби впродовж багатьох років сприяли також польські колеги: Ришард Бялацкі, Мар’ян Піотровіч, Халіна Возняк, Анджей Сломскі, Ева Капель, Мар’ян Бурас, Адам Ярубас та багато інших.

Завдяки плідній роботі команди С. Татусяка в МГО «Україна-Польща-Німеччина» мешканці всієї області мають надійних друзів та партнерів у сусідній Польщі. Загалом удалося підписати угоди про співпрацю 230 територіальних громад Вінниччини з громадами десятьох воєводств Республіки Польща. А такі зв’язки, побудовані на «народній дипломатії», сприяють євроінтеграційному розвитку України.

М. М. Ільчук

 

* * *

За домовленістю очільників Вінницької області і Свєнтокшиського воєводства заходи з нагоди відзначення 60-річчя підписання договору про співпрацю між цими регіонами під гаслом «Два регіони – одне серце» триватимуть від травня 2017-го до листопада 2018-го року.

Свєнтокшиське воєводство (пол. Województwo świętokrzyskie) – воєводство, розташоване на південному сході

Польщі. Центром і найбільшим містом є місто Кельце. Утворене 1999 року. Населення 1291 тис. чол. (2003). Це одне з найменших польських воєводств, переважно з малими містечками та селами, що затиснулося між центральним Мазовшем і південною Малопольщою. Свєнтокшиське воєводство співпрацює в Україні з Вінницькою областю. 

Література

1. Олійник, А. Ф. Вінниця – Кельці : [про співдружність укр. та пол. міст-побратимів] / А. Ф. Олійник. – Одеса : Маяк, 1972. – 119 с.

2. Барабан, В. Вікопомні зустрічі : [про дружбу між Вінницею і Кельце] / В. Барабан // Комсом. плем’я. – 1973. – 24 трав.

3. Буртяк, Г. Поглиблювати і розвивати ділове спів-робітництво : [до 30-річчя друж. зв’язків між Вінниц. обл. і Келец. воєводством ПНР] / Г. Буртяк // Вінниц. правда. – 1988. – 13 лип.

4. Вінниця – Кельце : [історія друж. взаємин Вінниччини з Келец. воєводством] / підгот. А. Степаненко // Вінниц. газ. – 1997. – 11 лют.

5. Черній, О. Півстолітня дружба міцніє : [до 50-річчя співпраці між Вінниц. обл. та Келец., нині Свєнтокшиським, воєводством] / О. Черній // Вінниц. відом. – 2007. – 30 серп. – С. 2.

6. Каменюк, М. Вінниця – Кельце: півстоліття спільних відкриттів / М. Каменюк // Вінниц. відом. – 2008. – 6 лют. – С. 8.

7. Петренко, В. Дружба, перевірена часом / В. Петренко // Вінниччина. – 2008. – 14 трав. – С. 2 : фот.

8. Зотов, М. Вінниця і Кельце підписали угоду про партнерство : [в галузі співпраці з вінниц. вищими навч. закл.] / М. Зотов // Місто. – 2012. – 23 трав. – С. 5.

9. Вінниця та Кельце зміцнюють дружбу // Вінниц. газ. – 2013. – 5 лип. – С. 3.

10. Побратимські зв’язки : [понад 50 р. Вінниц. обл. має побратим. зв’язки із Свєнтокшиським воєводством Респ. Поль-ща] // Вінниччина. – 2012. – 24 лют. – С. 3.

11. Кривоніс, О. Проекти з поляками : [на Вінниччині впроваджують свої проекти інвестори зі Свєнтокшиського воєводства] / О. Кривоніс // Вінниччина. – 2013. – 28 серп. – С. 4.

12. Неприцький, О. А. Агротуристичний імідж регіону :

досвід Свєнтокшиського воєводства на Вінниччині / О. А. Неприцький // Вінниччина: минуле та сьогодення.  Краєзнав. дослідж. : матеріали XXV Всеукр. наук. історико-краєзнав. конф., 11–12 жовт. 2013 р. – Вінниця, 2013. – С. 565–569.

13. Спільний проект – через європейські фонди : [Вінниц. обл. співпрацює з Свєнтокшиським воєводством Респ. Польща] // Вінниччина. – 2014. – 26 груд. – С. 4.

14. Польща надала стипендії студентам із Вінниці : [58 студентів-вінничан, які навчаються у вузах м. Кельце, отримали стипендії від органів самоврядування столиці Свєнтокшиського воєводства] // Освіта Вінниччини. – 2015. – 27 листоп. – С. 2.

15. Скрипник, В. Вінниця – Кельце: побратимським відносинам скоро 60! : [підгот. до ювіл. заходів на Вінниччині та в Польщі, які триватимуть від трав. ниніш. року до листоп. 2018 р.] / Віктор Скрипник // Голос України. – 2017. – 4 квіт. – С. 5.

Народжена літати

До 65-річчя від дня народження Н. М. Космини

(15.10.1953) 

Наталя Миколаївна Космина, головний редактор «Він-ницької газети» та однойменного видавництва, уповноважена міського голови на виборчому окрузі №  3, де була депутаткою міськради двох скликань, якось зізналася, що задумала цикл оповідань (чи новел) під загальною назвою «Крила». Власне, це дуже особистісні історії з життя родини і самої авторки.

– Почала писати, – каже вона, – і тут ніби гаряча хвиля накрила мене. Серце калатає, кров шугає в обличчя. Здогадалася: це – оспіване поетами натхнення! А я злякалася...

Втім, може, це пам’ять про перший усвідомлений самостійний вчинок і острах, пов’язаний з ним. Наталочці тоді ледь виповнилося два роки. Крутими скрипучими дерев’яними східцями старої польської вілли, після шпиталю для ветеранів війни, а потім й дитсадка, перетвореної на п’ятиквартирний житловий будинок, вибралася на горище. Сполохала голубів – ціла зграя! Залопотіли крилами, вдарили по вікнах грудьми і полетіли. Й сама злякалася. Зате цікаво: на горищі – етажерки з книгами, старі меблі, якісь дивні незнайомі речі і павутина – як фіранки. Походила по горищу, роздивилася все, а злізти не може – високо, страшно. Подумала тоді: «Добре тим голубам – мають крила, вміють літати».

Наталочка вчилася літати. В дитсадку – коли грали в «Гуси-лебеді». Донечка педагога, виховательки дитсадка, скрізь мала бути першою. І полетіла! Білі крила вилискували на сонці... А позаду – Вовк, Ігор Разбойніков, з яким у житті дружили, але в грі свої правила: хоче впіймати Наталочку. Збоку – Світланка, заздрісна дівчинка, рада сама впійматися, але Вовк за своєю Лебідкою мчить. І Світланка підставила ніжку… Впала Лебідка, подерла колінця, її таки заграбастав Вовк…

Уроки життя. Якби не ті крила... Якби собі просто бігла, втекла б від «вовка» і підніжку помітила б, перестрибнула б... Що тут скажеш? Хто не літає, той повзає – отож не впаде. Мало мати крила – треба вміти літати!

Так і батько казав, військовий льотчик, штурман-стрілець Микола Терентьєв. Йому підставила ніжку доля. Стрибаючи з парашутом, отримав серйозну травму – про небо довелося забути. Рано помер, залишивши маму Галю з трьома дівчатками-школярками. Наталя – найстарша. Важко було, що й казати.

А мамина доля!.. Голодного 1947-го, закінчивши семирічку, разом з братом, рятуючись, утекла зі своєї Первомаївки на Дніпропетровщині до Львова – вступати в педагогічний технікум. Дуже хотіла вчитися. Чіплялися до поїздів, їхали на підніжках вагонів, ховалися в ящиках для вугілля. І таки доїхали. І таки вступила, хоч на екзамени прийшла боса: парусинові капчики залишала в коридорі, бо посоромилася – дорогою вони подерлися. На зауваження викладача відповіла сміливо:

– Мені нема що взути, – і повторила: – Нема що.

Математику склала на «відмінно». Отримала ще й «замовлення» – склала екзамен за іншу дівчину в інший технікум – і та вступила. Розрахувалися з нею харчами – хліби-ною і торбинкою квасолі.

Навчалася добре, бігала по театрах – половину стипендії витрачала на квитки «на гальорку». А вдягнути було нічого. З подругою, сусідкою по кімнаті в гуртожитку, додумалися… Видали їм новенькі в кольорову смужку наматрацники. Так, щоб ніхто не бачив, скроїли й голкою, сліпаючи по ночах, за місяць пошили собі камізельки.

Вже після розподілу, на танцях у Будинку культури, зустріла свого льотчика, з яким танцювали, мов на крилах літали, – всі розступалися, щоб подивитися на них: найкраща пара…

А льотчик – зальотний, з глибинки Росії, з Біломор’я. В Заліщики, коли його списали з повітряного флоту, приїхав до сестри (її, випускницю партшколи, направили на Західну Україну боротися з націоналістами – на ідеологічному фронті). Отак і зустрілися дві долі – мамина й батькова.

Народилася Наталя у своїх Заліщиках, що над Дністром на Тернопіллі, 15 жовтня 1953 року опівдні. Саме в цей день і час у маминому Першотравневому сидів на призьбі сільради щойно звільнений в’язень сталінських таборів – мамин батько, її дідусь Іван Феоктистович Шеремет. Був дипломованим зоотехніком. На велосипеді приїхав у справах до контори. Втомився, сів перепочити і вже не встав. Останній подих його в цьому світі відбився луною – першим подихом-криком онучки-немовляти.

І Наталя літала не раз. Коли танцювала в народному во-кально-хореографічному ансамблі «Дністер». Коли, навчаючись у Тернопільському музичному училищі, зі своїм викладачем на іспиті виконала у два роялі концерт Мендельсона. Тоді під оплески зі сцени не збігла в залу – злетіла. Подружка зауважила: там такі східці круті... Які там східці, коли в тебе – крила!

У Вінницю Наталя Миколаївна прилетіла за своїм чоловіком. Працювала в освіті, діапазон широкий – від музичного керівника дитсадка до методиста міського освітянського управління, закінчила Київський педагогічний інститут.

Коли настали нові часи, її покликало Слово. Досконало знала дві рідні мови, працювала редактором у першому вінницькому приватному видавництві «Континет-Прим», потім – «Книга-Вега» обласної друкарні. Сама-одна творила, видавала ще й розповсюджувала рекламно-просвітницько-розважальний журнал, редагувала відомих українських поетів, прозаїків, есеїстів... Понад 500 видань вийшло за її редагування. Звідси в неї і знайомства, якими пишається: «журавка з подільського жита» Ганна Чубач, запальна Оксана Забужко, новатор Юрій Андрухович, наші Ніна Гнатюк, Валентина Сторожук, Тетяна Яковенко, Григорій Усач, Михайло Каменюк, Анатолій Подолинний, Василь Кобець, Юрій Боярунець, світлої пам’яті Анатолій Бортняк, Леонід Пастушенко, Іван Волошенюк, Анатолій Звірик... З багатьма з них подружилася. А ще Наталія Миколаївна причетна до творчості молодих поетів. Під її ре-дакторським оком сформувалися перші збірки майбутніх членів Національної спілки письменників України Віталія Борецького, Ірини Зелененької, Ольги Зайцевої, Валентини Гальянової, Миколи Гедза, Руслани Мельничук…

Ще один виклик (чи поклик?) долі: політика. Наталя Миколаївна досі вірить, що термін цей від слова «політ». Запро-сила на вибори партія «Батьківщина», що саме була на злеті. Ста-ла депутатом міськради. За словом у кишеню не лізла. Отримала відповідь – асиметричну!

– Нам потрібен редактор комунального видання «Вінниць-ка газета», – міський голова Володимир Гройсман слів на вітер не кидає. – Підете?

– Я в журналістиці не працювала, – завагалася, остерігаю-чись розправити крила. А була ж із сьомого класу незмінним редактором та ще й автором шкільної стінгазети. Якось навіть псевдонім під власним віршем поставила: «Йосип Бродський». Наслухалася після того...

– Там потрібен менеджер, – почула тверде.

«Вінницька газета» з головним редактором Наталією Косминою живе, розкрилює сторінки, як птах у польоті. Без книг уже не могла, тож у перший же рік роботи в газеті відкрила в редакції книговидавничий відділ.

– Не маю особливих відзнак. А заслуги маю: це – мої діти, – каже Наталія Миколаївна.

Правильні, совісні, відповідальні, працелюби і патріоти. Дві доньки та син. Андрій, військовий медик, капітан запасу, 6 років служив у 25-й окремій повітряно-десантній бригаді. Коли почала-ся війна, добровільно пішов на фронт. Був під Дебальцевим, пройшов Золоте, Щастя, Світлодарську дугу. Командував мотопі-хотною ротою. Дружина і мама відмовляли його. А він – телефо-ном: «Я вже стою в берцях, і в мене співає душа! Знаю, що маю робити».

Про Наталію Миколаївну Космину я можу сказати майже віршем: поряд з нею думка – ясніша, слово – точніше, серце б’ється частіше. Що це, як не натхнення? Я – не боюся!

Любить людей, свою країну, життя. І це навзаєм.

П. Г. Гордійчук

 

Література

Космина, Н. Наталя Космина вкладає гроші... у враження : [інтерв’ю з голов. ред. «Вінницької газети», деп. міськ. ради] / Н. Космина ; записала Т. Олійник // Місто. – 2011. – 28 верес. – С. 8.

«Вінницька газета» – літопис добрих справ вінничан : [про співробітників газети – Н. Космина] // Вінниц. газ. – 2013. – 1 січ. – С. 8–9.

Шуткевич, О. Відомі вінничани, народжені у рік Змії : [зокрема Н. Космина] / О. Шуткевич // Вінниц. газ. – 2013. – 1 січ. – С. 3.

Топ-100 впливових жінок Вінниччини : список (у алфавіт. порядку) складений з урахуванням побажань читачів журналу «Вінничанка» [у список входить Н. Космина] : [до Міжнар. жіноч. дня 8 Березня 2014 р.] // Вінничанка. – 2014. – №  3. – С. 10–11.

Болховська, Н. Найцінніший капітал журналіста – принциповість : [про вінниц. ЗМІ та майбутнє журналістики України. У контексті йдеться про Н. Космину] / Наталія Болховська // Вінничанка. – 2015. – №  6. – С. 10–11 : кольор. фот.

Пустіва, В. Час особистої відповідальності : [про деп.  міськ. ради від округу №  3 м. Вінниця Н. Космину] / Валентина Пустіва // Вінниц. газ. – 2015. – 6 лют. – С. 8 : кольор. фот.

ЛИСТОПАД 

1 60 років від дня народження Олександра Іва-новича Рогового (01.11.1958, с. Луків Турійс. р-ну Волин. обл.), педагога, історика, краєзнавця, архівіста, відмінника освіти України, члена правління Всеукраїнської національної спілки краєзнавців, члена колегії Українського геральдичного това-риства та Вінницької обласної геральдичної комісії, голови між-районного краєзнавчого центру «Соб», делегата ІІІ та ІV з’їздів Національної спілки краєзнавців. З 1996 р. очолює архівний відділ Липовецької райдержадміністрації. Почесний журналіст України (див. розширену довідку в кінці місяця). 

4 170 років від дня народження Дмитра Васи-льовича Марковича (псевд., крипт. – Гайдабура, Марківчанин, Волиняк, Оленин) (04.11.1848, м. Полтава – 09.12.1920, м. Вінниця), фольклориста, етнографа, громадського і полі-тичного діяча. З 1915 р. жив у Вінниці, де організував і очолив кооперативний «Союзбанк». У період Центральної Ради був головним прокурором України, при гетьманаті – прокурором Генерального суду, а в часи перебування Уряду УНР у Вінниці обіймав посаду міністра юстиції, займався українізацією школи.  

• 75 років тому народився Василь Дмитрович Кобець (04.11.1943, с. Слободище Дашівського, тепер Іллінец. р-ну), письменник, громадський діяч, голова Конгресу української інтелігенції Вінниччини (1996), член НСПУ (1975). Нагороджений орденами святого Архистратига Михаїла та святого рівноапостольного князя Володимира. Лауреат літературних премій імені Миколи Трублаїні, Михайла Коцюбинського, Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка та премії Івана Богуна за громадську діяльність. Один з ініціаторів створення на Поділлі пам’ятників І. Огієнку в Брусилові, В. Стусу у Вінниці, М. Стельмаху в Дяківцях, Є. Гуцалу на Оратівщині, кургану-стели на честь В. Перепелюка у Вороновиці (див. розширену довідку в кінці місяця).

120 років від дня народження Гната Гнатовича Ігнатовича (Балінського) (05.11.1898, м. Немирів – 16.01.1978, м. Ужгород), українського режисера, актора, педагога, одного з найкращих учнів та сподвижників Л. С. Курбаса, заслуженого артиста УРСР (1960). У 20–30-х рр. працював у театрах України, зокрема у 1922–1925 рр., 1933–1934 рр. у театрі «Березіль», займався викладацькою, науковою діяльністю, працював у кіно. Здобув також вищу медичну освіту. Був справжнім представником українського національного відродження, яке, на жаль, отримало сумний епітет «розстріляного». З 1935 р. завдяки О. Довженку працював у кіно. У повоєнний період 1946–1963 рр. (з перервою) був головним режисером Закарпатського українського музично-драматичного театру (Ужгород), працював на радіо, головним редактором відділу художньої прози видавництва «Карпати». 

7 95 років від дня народження Івана Володими-ровича Глинського (07.11.1923, с. Потуш, нині Тиврів.  р-ну – 16.03.1983, м. Могилів-Подільський), письменника, літературознавця, перекладача, поета, фольклориста. Автор літературо-знавчих і фольклористичних статей, літературно-краєзнавчих розвідок, кількох п’єс, критичних відгуків. Переклав низку тво-рів німецьких, польських, молдавських, білоруських, російських авторів. Останні десятиліття жив у Могилеві-Подільському, цілком присвятивши себе літературній та громадській діяльності. Член СПУ з 1964 р. 

8 90 років тому народився Дмитро Гаврилович Топчій (08.11.1928, с. Мар’янівка Немирів. р-ну – 10.12.2007, м. Київ), радіофізик за фахом, заслужений машинобудівник України (1994), генеральний директор виробничого об’єднання «Київський радіозавод» (1970–1996), Герой Соціалістичної Праці (1976). Ветеран космічної галузі України (2000). Почесний громадянин міста Києва (2004). 

9 105 років від дня народження Олекси Івановича Воропая (09.11.1913, м. Одеса – 20.07.1989, м. Лідс (за іншими даними – Лондон), Великобританія), етнографа, фольклориста, біолога, доктора слов’янської етнології, доктора природничих наук. Працював агрономом, учителював у с. Вороновиця (нині смт Вінницького району). Під час Другої світової війни організував там гурт молоді, яка ставила за мету боротьбу за самостійну Україну. Під кінець війни депортований. Був в’язнем нацистських таборів у Німеччині. Обряди та етнопоетичні твори, зафіксовані на Вінниччині, посідають у його публікаціях значне місце. Основна його праця – «Звичаї нашого народу : етнографічний нарис. У 2 ч.» (обидві вийшли у Мюнхені). 

10 70 років від дня народження Михайла Феодо-сійовича Каменюка (10.11.1948, с. Григорівка, нині Могилів-Поділ. р-ну), українського поета, публіциста, драматурга, пере-кладача, літературознавця, журналіста, громадського діяча, заслу-

женого працівника культури України (1998). З перервами очо-лював Вінницьку обласну організацію НСПУ (1986–1992, 1995–1997, 2008–2012 рр.) та з квітня 2014 р. і донині працює на цій посаді. Кавалер ордена преподобного Нестора Літописця УПЦ, лауреат низки літературно-мистецьких премій. Має почесну відзнаку «За заслуги перед Вінниччиною» (2013). Член НСЖУ (1975) та НСПУ (1979) (див. розширену довідку в кінці місяця). 

15 100 років тому народився Михайло Володимирович Бояров (15.11.1918, с. Майдан Борківський, нині с. Українка Літин. р-ну – 10.02.2003, смт Літин), педагог, відмінник народної освіти, заслужений учитель України, громадський діяч. Упродовж багатьох poків працював директором Літинської середньої школи №  2. Почесний громадянин м. Літин. 

17 110 років від дня народження Григорія Порфировича Кочура (17.11.1908, с. Феськівка, нині Менсько-го р-ну на Чернігівщині – 15.12.1994, м. Ірпінь Київ. обл.), українського поета, перекладача, літературознавця, лауреата Шевченківської премії (посмертно, 1995). З 1936 р. і до початку війни працював у Вінницькому педагогічному інституті.

18 115 років тому (18.11.1903) селищу Жмеринка надано статус міста (справа у філії державного архіву Хмель-ниц. обл. у м. Кам’янець-Подільський (Ф. 117, сп. 1, д. 653)). 

21 День народження Володимира Максимовича Перепелюка (21.11.1910, с. Боришківці Хмельниц. обл. – 03.07.2000, смт Вороновиця Вінниц. р-ну), українського сценічного кобзаря, бандуриста, фольклориста. Працював завідуючим бібліотекою Вороновицького сільськогосподарського технікуму. 26 років був солістом-бандуристом Державного хору під керуванням Григо-рія Верьовки. Вийшовши в 70-х рр. на пенсію, працював лісником у Вороновицькому лісництві Вінницького району. 8 листопада 2000 р. на честь вшанування 90-річчя Володимира Перепелюка на базі Музею історії авіації та космонавтики ім. Можайського у приміщенні палацу Грохольських-Можайських у смт Вороновиця було відкрито присвячену йому кімнату-музей. У селищі встановлено пам’ятний знак кобзарю. Традиційно раз на два роки проводиться обласне свято кобзарського мистецтва «Струни вічності». Кожні 5 років під такою ж назвою відбувається Всеукраїнський фестиваль. 

• П’ята річниця (21.11.2013) початку Революції гідності в Україні. Відповідно до Указу Президента України щорічно 21 листопада відзначається День Гідності та Свободи. Він був встановлений з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 р. та в листопаді 2013 р. – лютому 2014 р. постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору. Понад 100 наших співвітчизників віддали за це свої життя. 

22 70 років тому народився Тимофій Валентинович Мотренко (22.11.1948, м. Вінниця), доктор філософських наук, професор, заслужений працівник освіти України (2003), державний діяч. З 1985 р. працював на різних посадах у владних структурах області, в окремі роки поєднуючи цю роботу з викладацькою у Вінницькому педінституті. З 1991 р. – старший викладач, далі – доцент кафедри світової та вітчизняної культури. У 1994 р. обраний депутатом обласної Ради. У 1996–1999 рр. – заступник голови Вінницької облдержадміністрації з соціальних питань. З 1999 р. – заступник Міністра Кабінету Міністрів України. Надалі життя нашого земляка пов’язане з діяльністю у вищих владних ешелонах столиці України. Станом на 2017 рік працює в Інституті законодавства Верховної Ради України. Член НСЖУ (1994). 

23 День народження Родіона Андрійовича Скалецького (23.11.1899, с. Михайлівка, нині Бершад. р-ну – 22.03.1984, м. Київ), українського композитора, хорового дири-гента, послідовника М. Леонтовича, фольклориста. Викладав українську мову та співи в кооперативному і педагогічному технікумах Тульчина, в Ольгопільській школі. Відродив засновану М. Леонтовичем народну хорову капелу в Тульчині, очолював її в 1926–1932 рр., був організатором і керівником численних хорів. У повоєнний період тривалий час працював у Вінницькому інсти-туті удосконалення вчителів, школі №  3 ім. М. Коцюбинського, керував секцією самодіяльних композиторів в обласному Бу-динку народної творчості. Усього ж з уст народу він записав на Вінниччині 320 пісень, серед них 146 – весільні. У 20–30-х рр. записав текст і музику весілля в рідному селі. У Вінниці ім’ям Р. Скалець-кого названо вулицю, на якій тривалий час жив композитор. 

• 120 років від дня народження Родіона Яковича Малиновського (23.11.1898, м. Одеса – 31.03.1967, м. Москва), військового і державного діяча, маршала СРСР (1944), двічі Героя Радянського Союзу (1945, 1958). Дитячі роки пройшли в с. Кліщів, нині Тиврів. р-ну.  

• 110 років від дня народження Михайла Ониси-мовича Ісайка (23.11.1908, с. Михайлівка Ямпіл. р-ну – 23.12.1992, м. Нижній Новгород, РФ), військовика, Героя Ра-дянського Союзу. Відзначився 24 червня 1944 року під час боїв поблизу м. Могильов (Білорусь).  

24 90 років від дня народження Миколи Мико-лайовича Кравця (24.11.1928, с. Бабичі Білгорайс. повіту на Холмщині (Польща) – 20.07.2011, м. Вінниця), історика, доктора історичних наук (1965), професора (1969), краєзнавця, письменника, почесного професора НаУКМА. З 1975 р. завідував кафедрою загальної історії Вінницького педагогічного інституту (нині ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського). Автор 5 монографій та понад 500 праць із дослідження історіографії всесвітньої історії, політичних рухів, політичної історії Франції, Німеччини, Польщі, соціального і економічного розвитку, культури, істо-рії України, зокрема Поділля. Під керівництвом М. М. Кравця проведено 19 обласних історико-краєзнавчих конференцій (див. розширену довідку в кінці місяця).  

• День пам’яті жертв Голодомору. Цього дня (24 листопада) виповнюється 85 років другого року Голодомору (1932–1933 рр.). На Поділлі (сучасні Вінницька та Хмельницька області) від голоду загинуло від 781 тис. 574 чол. до 1 млн 127 тис. 761 чол. Архівні джерела містять суперечливу інформа-цію. Населення Поділля до Голодомору становило 4 млн 726 тис. 400 чол. Якщо ж брати до уваги і сім районів, які відішли у жовтні 1932 р. від Вінницької області до Київської (в 1937 р. чотири з них знову увійшли до складу Вінницької області), кількість жертв подолян буде ще більшою. 

• 65 років від дня народження Володимира Арсенійовича Сауляка (24.11.1953, с. Вила Томашпіл. р-ну – 16.03.2014), педагога за фахом, відмінника освіти України. Вчи-телював у школах Томашпільського району, був завідуючим районним відділом освіти, директором Томашпільської ЗОШ, завідуючим методичним кабінетом районного відділу освіти. Автор низки книг.

25 70 років тому народилася Євгенія Йосипівна Станіславська (25.11.1948, с. Червоний Степ Калинів. р-ну), журналістка, заслужений журналіст України, лауреат обласної журналістської премії ім. К. Гришина. Працювала в регіональ-них газетах «Комсомольське плем’я», «Подолія». Член НСЖУ.  

26 85 років від дня народження Михайла Никифоровича Чорного (26.11.1933, с. Мала Жмеринка Жмерин. р-ну), живописця, заслуженого художника України (1994). Працює в галузі живопису, графіки. Учасник обласних, республіканських, всесоюзних виставок. Учасник міжнародних арт-фестивалів у Києві (1996, 1997) та пленерів. Має персональні виставки у Вінниці. Член НСХУ (1972). 

28 75 років тому (28.11.1943) за зв’язок з партизана-ми було спалено с. Чортория Іллінецького району. 

• 60 років від дня народження Галини Володимирівни Король (28.11.1958, с. Сербанівка Хміль-ниц. р-ну), співачки (лірико-драматичне сопрано), заслуженої артистки України (1994). Здобувши у Вінницькому музич-ному училищі освіту (1980), розпочала трудовий шлях у Дніпропетровській філармонії. Від 1983 р. – солістка ансамблю пісні і танцю «Поділля» Вінницької обласної філармонії. Від 2009 р. – провідний редактор цієї філармонії. З гастролями ансамблю побувала в багатьох країнах світу. 

Цього місяця виповнюється: 

• 125 років від дня народження Катерини Яківни Коцюбинської (листопад, 1893, м. Феодосія – червень, 1963, м. Чернігів), педагога, літературознавця, краєзнавця. Дружина Х. М. Коцюбинського, брата Михайла Коцюбинського, матір Михайлини Коцюбинської. Протягом 1926–1934 рр. працювала старшим науковим співробітником музею М. Коцюбинського у Вінниці, водночас читала лекції у Вінницькому педагогічному інституті. Одним з учнів Катерини Яківни був майбутній письменник Михайло Стельмах. За її участю вийшло три збірки матеріалів про М. Коцюбинського (1940, 1941, 1943), альбом «Будинок-музей М. Коцюбинського» (1934). Вона – автор двох путівників по Вінницькому та Чернігівському музеях (1930, 1954). 

• 100 років (кінець листопада 1918 р.) з часу переїзду Директорії до Вінниці. 

• 30 років тому (листопад, 1988) методом народної будови мешканцями м. Козятин було зведено приміщення, де розмістилися Районний будинок піонерів та Центральна район-на бібліотека для дорослих і дітей.

Одержимий любов’ю до Подільського краю

До 60-річчя від дня народження педагога, історика,

краєзнавця, архівіста Олександра Івановича Рогового

(01.11.1958)

 

Олександр Іванович Роговий – чи не найколоритніша постать Липовецького району Вінницької області, особистість неординарна, творчо обдарована, креативна, ініціативна, діяльна, пройнята почуттям патріотизму, відповідальності. Людина світлого розуму та неспокійного серця, осяяна талантом орга-нізатора, дослідника, життя якої ґрунтується на палкій любові до рідної землі, вікових традицій нашого народу, усім єством віддана Україні. До глибини душі його хвилюють і доля простих громадян, і суспільства, що стало на нову сходинку історичного розвитку, і невирішені соціальні проблеми, і неповторна мальовничість Подільського краю, його історія. Він постійно у вирі порушених науковим та краєзнавчим інтересом проблем, що знаходять своє відображення у його краєзнавчих працях, які стали вагомими складовими літопису Липовеччини.

Народився О. І. Роговий 1 листопада 1958 р. в с. Луків Турійського району Волинської області в сім’ї службовців. У дитинстві разом із батьками переїхав на Вінниччину, в смт Липовець. Відтоді райцентр над Собом став рідним для нього, як і мальовниче Східне Поділля. Тут закінчив середню школу, звідси пролягла дорога в трудове життя.

У 1980 р., реалізуючи зростаючий потяг до знань, успіш-но закінчив історичний факультет Вінницького державного педагогічного інституту. В 1980–1983 рр. працював учителем Війтовецької середньої школи, в 1983–1985 рр. – директором Ясенецької восьмирічної школи Липовецького району. 1985–1991 рр. – лектор-міжнародник Липовецького райкому партії. З серпня 1991 р. по липень 1992 р. – учитель історії Лукашівської середньої школи, голова райметодоб’єднання вчителів історії.

Із серпня 1992 р. – в апараті Липовецької райдержадміністра-ції: головний інструктор оргвідділу, завідувач відділу по роботі із зверненнями громадян, головний спеціаліст загального відділу; з 22 жовтня 1996 р. на конкурсній основі став завідувачем (з березня 2000 р. – начальником) архівного відділу. Професія архівіста виявилась визначальною в житті – їй присвятив понад двадцять років.

До нього постійно зверталися за допомогою не лише земляки, але й приїжджали з-за кордону польські, словацькі, російські дослідники. І всім приділяв належну увагу, сумлінно виконуючи службові обов’язки. Тому невипадково очолюваний ним архівний відділ Липовецької райдержадміністрації став одним із провідних в області.

Професійну діяльність активно поєднує із науково-краєзнавчою, заявивши про себе як про потужного дослідника та літописця рідного краю. Пам’ятаючи, що книги – це кораблі думки, котрі мандрують на хвилях часу і бережно несуть свій дорогоцінний вантаж від покоління до покоління, не випускає з рук пера, активно пропагуючи історичне минуле Липовеччини. У результаті з’явилися серія книг, написаних одноосібно чи у співавторстві: «Соб у вогні», «Шлях до світла. Історія освіти та профспілкового руху Липовеччини», «Стара Прилука – відлуння давнини», «Зозів. Енциклопедія села», «Єдиний із вінничан: Українські шляхи нобелівського лауреата», «Про що шумлять верби. Історичні нариси про Корчинці-Ротмистрівку-Вербівку (XVIII–XXI століття»), «Подільські стежини Тараса Шевченка», «Подільськими шляхами Богдана Хмельницького», «Родословие Достоевских: в поисках утерянных звеньев», серія дослідниць-ких статей (понад сімсот): «Найдавніше місто», «Топоніми рід-ного краю», «Ще як були ми козаками», «Хмелів яр», «Гайдамаць-ке століття», «Повітове місто Київської губернії», «Мор. Голоси із 33-го», «Загадки Липовецького підпілля», «Липовецька брама», «Липовецькі корені» та ін. Автор карт «Вінниччина козацька», «Тарасові шляхи Вінниччини», «Вінниччина у Великій Вітчиз-няній війні» (у співавторстві), схеми «Туристичні шляхи Липо-веччини», численних буклетів і брошур.

Гортаючи сторінки публікацій, зримо бачимо, що в них закарбувалася історія регіону, відлуння подій різних епох, славні діяння неординарних постатей краю. Тому цілком заслужено його нерідко величають «народним істориком».

Такою ж мірою захоплюється філателією, гераль-дикою. Один із творців герба Старої Прилуки – села на Липо-веччині (що веде відлік своєї біографії ще з часів славетної Київської Русі) та гербів громад Липовецького району.

Завдяки ініціативам та архівним знахідкам О. І. Рогового уточнено подільський родовід єдиного серед вінничан лауреата Нобелівської премії Зельмана Ваксамана, українські корені російського письменника Ф. М. Достоєвського, чесько-польське походження лауреата Шевченківської премії Василя Вацика (Земляка). Розроблено низку заходів із вшанування та увічнення пам’яті Великого Кобзаря, зокрема, започатковано туристичний проект велосипедних мандрівок «Тарасовими шляхами Липовецького повіту», художній проект «Шевченко і Поділля», розроблено туристичні маршрути «Козацькими шляхами Вінниччини», «Козацькими шляхами Кальницького полку», відкрито музей Достоєвських у с. Війтівці, музей Іллінецької астроблеми в с. Іваньки, алею відомих земляків у Липовці. Встановлено точну дату відкриття найдавнішої на теренах Вінниччини Липовецької публічної бібліотеки (1897 р.), заснування найдавнішої в області «районки» – газети «Липо-вецькі вісті» (1917), відбулися міжнародні акції примирення на місці польсько-козацької битви 1651 р. та біля словацького монумента під Липовцем, привернено увагу до річки Соб, повернено назви безіменним річкам краю.

Один із ініціаторів відродження українського козацтва. Ще в 1969 р. утворив і очолив молодіжну козацьку організацію «Гвардія козацьких левів», дивом не виявлену тодішнім КДБ, – організація мала герб у вигляді галицького лева та синьо-жовтий прапор, що в радянські часи було неприйнятним, «суспільно небезпечним». У 2006 р. став одним із ініціаторів утворення Вінницької крайової молодіжної козацької організації «Молода Подільська Січ». Був головою її установчих зборів у с. Лукашівка Липовецького району, співавтором статуту та символіки.

Ініціатор збору коштів на пам’ятники жертвам голодомору та політичних репресій на Липовеччині, повному кавалеру ордена Слави А. О. Ковбасюку, Т. Г. Шевченку та ін.

Активний учасник міжнародних, всеукраїнських, регіо-нальних науково-краєзнавчих, науково-практичних конференцій.

Член Національної спілки журналістів України, Націо-нальної спілки краєзнавців України. Заступник голови правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, голова міжрайонного краєзнавчого об’єднання «Соб», член правління обласної організації «Просвіта», обласної гераль-дичної комісії, координаційної ради козацького об’єднання «Мо-лода Подільська Січ», генерал-осавул ВГО «Вільних козаків», радник Вінницької філії Інституту Українського козацтва, експерт екологічної асоціації «Зелений світ Поділля», голова Липовецької районної спілки філателістів, райорганізації «Меморіал».

Почесний краєзнавець України. Відмінник освіти України. Нагороджений відзнакою «За активну громадську діяльність» Міністерства молоді та спорту України, Почесним знаком Національної спілки журналістів України, бронзовою та срібною медалями Міністерства оборони Словацької республіки, грамотами Вінницької облдержадміністрації, низкою інших відзнак.

Своєю активною працею Олександр Іванович Роговий, безумовно, поповнив краєзнавчі здобутки поділлєзнавства, зробив добру справу, оскільки незабутній Герой України, фундатор вітчизняного краєзнавства академік П. Т. Тронько неодноразово наголошував, що саме краєзнавство є безцінною скарбницею збереження історичного досвіду багатьох поколінь, всього того найкращого, що витримало випробування часом у сфері матеріальної та духовної культури, завжди було міцним фундаментом історичної пам’яті, формою залучення широких кіл громадськості до пізнання рідного краю як складової частини багатовікової історії Батьківщини, проявом активності мас у виявленні, збереженні і примноженні історико-культурної спадщини народу, що саме через творче натхнення, безкорисливий пошук ентузіастів найбільше виявляється духов-на потреба людей – інтерес до історії рідного краю, котра вихо-вує і примножує патріотичні почуття.

Тому плекати історію своєї малої батьківщини – завжди почесно і відповідально.

С. Д. Гальчак

 

Література

Праці О. І. Рогового

Липовецький район : паспорт-альбом території / уклад. О. І. Роговий. – Липовець : Поліграфіст, 2000. – 32 с. : іл.

Роговий, О. І. Шлях до світла. Історія освіти та профспілкового руху Липовеччини / О. Роговий, В. Чернюк, С. Дибський. – Липовець : Поліграфіст, 2002. – 104 с. : іл., портр., табл. – Бібліогр.: с. 99–103.

Богданов, Н. Родословие Достоевских. В поисках утерянных звеньев / Николай Богданов, Александр Роговой. – Москва : Акрополь, 2008. – 160 с. : ил.

Вінниччина козацька : іст. карта / уклад. О. І. Роговий ; ред. Б. Н. Костюк. – 1 : 300 000. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2008.

Роговий, О. І. Подільськими шляхами Богдана Хмель-ницького : програма козац. виховання / О. І. Роговий, М. М. Іванюк, В. Х. Шпак-Мельник. – Вінниця : Балюк І. Б., 2012. – 120 с. : кольор. іл. – Бібліогр.: с. 83–85.

Ветеранська звитяга. Віктор Марківський та його час : до 90-річчя Липовецького району / авт.-упоряд. О. Роговий. – Вінниця : Балюк І. Б., 2013. – 111 с. : іл.

Роговий, О. І. Єдиний з вінничан : укр. шляхи Нобелівського лауреата / Олександр Роговий, Костянтин Завальнюк. – Вінниця : Консоль, 2013. – 200 с. : фот. – Бібліогр.: с. 187–192.

Роговий, О. Земля Василя Липківського / Олександр Роговий. – Липовець, 2014. – 32 с. : портр., іл. – Бібліогр.

Роговий, О. І. Подільські стежини Тараса Шевченка : до 200-річчя від дня народж. Т. Г. Шевченка / Олександр Роговий ; Вінниц. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України, Вінниц. обл. орг. Нац. спілки журналістів України. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2014. – 224 с. : іл.

Роговий, О. І. Тарасові шляхи Вінниччини / Олександр Роговий ; відп. за вип. В. С. Липко. – Липовець, 2014. – 20 с. : іл.

Роговий, О. І. Акт злуки утверджувався на Поділлі.  Липовеччина у визвольних змаганнях 1917–1920-х років / О. І. Роговий. – Липовець, 2015. – 20 с. : іл.

Роговий, О. Туристичні шляхи Липовеччини : путівник / Олександр Роговий ; уклад.: О. Підлубняк, І. Данильченко. – Липовець, 2015. – 16 с. : кольор. іл. 

Про О. І. Рогового

Волошенюк, І.  Народний історик Олександр Роговий / І. Волошенюк // Вінниччина. – 2004. – 1 жовт. – С. 5 : фот.

Кавун, М. А в нас відмахнулись... : [про кн. М. Богданова і О. Рогового «Родословие Достоевских. В поисках утерянных звеньев». Книга базується переважно на поділ. матеріалі] / М. Кавун // Вінниччина. – 2008. – 15 серп. – С. 4. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Кавун, М. Липовецький патріотизм Рогового / М. Кавун ; фот. М. Рибака // Вінниччина. – 2008. – 31 жовт. – С. 10. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Народний історик Олександр Роговий : бібліогр.  покажч.  / Липовец. центр. б-ка ; укладач О. Підлубняк. – Липовець, 2013. – 80 с.

Бережіть сторожові вогні!

До 75-річчя від дня народження письменника, громадського діяча, голови Конгресу української інтелігенції Вінниччини

Василя Дмитровича Кобця

(04.11.1943) 

Ця теза заповітна для відомого українського письменника і громадського діяча, нашого земляка Василя Кобця. Свою творчу позицію він чітко заявив ще в бурхливий час, коли наша нація після розпаду СРСР визначала свій подальший шлях політичного та соціалістичного розвитку. Це було пам’ятного 1991 року на велелюдному десятимільйонному Шевченківському святі-мітингу на вінницькому міському стадіоні «Локомотив». Він виступив гордо й піднесено, всупереч місцевим компартійним лідерам, які спершу йому не давали слова, навіть незважаючи на прохання двох Шевченківських лауреатів – Дмитра Павличка і Романа Іваничука. І тільки сміливий наш земляк, ведучий свята письменник-сатирик Олег Чорногуз, якого побоювалися можновладці, зумів добитися, щоб Василь Кобець прочитав на той час вибухового свого вірша «Шевченко для усіх століть». З того часу цей вірш друкують у збірках, вибраних творах поета, він звучав по радіо, телебаченню, на майданах у Києві, Вінниці. Справді талановитий і потужний вірш, який свідчить про сміливу громадянську позицію нашого земляка.

Шевченків біль. Він протинає нас.

І гнівом вибухає в кожнім слові.

І крізь віки іде сумний Тарас

Предтечею в терновому вінкові.

Сліди кайданів бачу я щораз

В тобі, в мені і в нашій Україні.

Ще виє псом у наших душах раб

І норовить упасти на коліна.

Чогось благати...

Блазню мій дурний,

Не вір царям, апостолам при владі

І не бери данайські їх дари.

Бо що дари?

Це – кров, і гнів, і зрада…

Не сподобалося компартійним лідерам, коли гостро й чесно Василь Кобець при велелюдній аудиторії закликав:

Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть,

І нас вже не поставлять на коліна.

Народ наш не поставлять на коліна!

Сторожові вогні поета – це символи свободи, правди, любові до ближнього. І він вірний своїм заповітним ідеалам у численних поетичних збірках, у дванадцятитомному виданні його творів, яке щойно з’явилося на світ.

Василь Кобець послідовний у відстоюванні своїх ідеалів. І не тільки у творчості, а й у сприянні спорудженню пам’ятників видатним людям нашого часу, борцям за правду і свободу – Василеві Стусу, митрополиту Івану Огієнку, поету Володимиру Забаштанському – як лауреат премії імені цих світочів нашої нації.

Творча й життєва географія нашого земляка, відомого українського письменника і громадського діяча Василя Кобця, сягає північних широт, Греції, і Туреччини, і Єгипту... Провідні мотиви його творчості – треба любити, творити і діяти заради утвердження української національно-патріотичної ідеї.

Василь Дмитрович Кобець народився 4 листопада 1943 року в селі Слободище Іллінецького (колишнього Дашівського) району на Вінниччині в селянській родині. Після закінчення школи працював завідувачем сільського клубу.

Служив у танкових військах. Навчався у Львівському державному університеті імені І. Франка на факультеті журналістики.

Працював кореспондентом самбірської міськрайгазети «Червоний прапор» на Львівщині, заступником редактора іллінецької райгазети «Трудова слава» на Вінниччині, кореспондентом обласної газети «Вінницька правда».

Першу поетичну збірку «Жайворонки в серці» видав у 1974 році. З 1975 року – на творчій письменницькій роботі як член Національної спілки письменників України.

У 1987 році організував молодіжний десант, який виса-дився на криголам «Капітан Сорокін» в Арктиці, пройшовши за маршрутом Вінниця – Мурманськ слідами першої полярної експедиції школярів, організованої письменником-земляком Миколою Трублаїні.

Працював у студентських загонах, у розвідувальних геологічних експедиціях Сибіру та Заполяр’я, на будівництві Байкало-Амурської магістралі, в античній Греції.

Був учасником міжнародної зустрічі письменників 30 дер-жав Балтійського, Чорного та Егейського морів, які вирішували проблеми мирного співіснування в Європі та розробляли основоположні концепції європейської культури в майбутньому.

Був делегатом трьох Всесвітніх форумів українців.

Василь Кобець очолював Вінницьку організацію Національної спілки письменників України, з 1996 року – голова Конгресу української інтелігенції Вінниччини, голова обласного літературно-мистецького об’єднання імені Василя Стуса, головний редактор журналу «Собор».

У доробку письменника – романи «Юрський горизонт», «Не осуди свого кохання», повісті «Осінні дзвони», «Дана, Василько і білий світ», «Незвичайна знахідка в старій хаті, або Житіє «індуса» Тія», «Сини лукавого насіяли кукіль», «Діаманти для апельсинової змії», поетичні збірки «Повнозерниця», «Високе літо», «Свято нашої зустрічі», «Не остання любов, не остання...», «Під знаком Скорпіона», «Болить душа», «Любов, любисток, листо-пад...», «Поранений птах», «Любити ближнього», «Благословіть», книга вибраних поезій «Любов моя, тривога і печаль», «Треба жити і вірити» (вибрані твори) та інші збірки. Автор 12-томного видання вибраних творів (2010–2017 рр.).

Лауреат літературних премій імені Михайла Коцюбин-ського, Михайла Стельмаха, Володимира Забаштанського, Міжнародної премії імені Василя Стуса, Всеукраїнської премії ім. І. Огієнка (митрополита Іларіона) та премії імені Івана Бо-гуна за громадську діяльність, лауреат літературного конкурсу-вернісажу імені Максима Рильського «Троянди й виноград».

Нагороджений орденами Святого Архистратига Михаїла, Святого Володимира Великого, святих просвітителів Кирила і Мефодія, Пречистої Богородиці, Почесною відзнакою «За заслу-ги перед Вінниччиною».

Василь Кобець – спонсор близько сорока видань молодих поетів і прозаїків Вінниччини, які гуртуються в обласному літературно-мистецькому об’єднанні імені Василя Стуса. За його кошти видані вибрані твори Михайла Стельмаха, Максима Рильського, Петра Крижанівського та багатьох інших авторів.  Він упорядник і редактор багатьох книг наших земляків.

Світлої пам’яті Леонід Пастушенко багато років тому писав про свого молодшого колегу-письменника: «Слово – його стихія. Василь Кобець не перестає дивуватися зі словесної таїни, якось аж по-дитячому милується, тішиться мовними тонкощами, звуковими несподіванками, речовими асоціаціями. Можна сказати, що саме слово – повсякчасний об’єкт його мистецьких зацікавлень і досліджень, ліричний герой Василевих поезій. Сло-во його звучить, як сурма, – окличне, радісне, провісне».

Дмитро Павличко високо оцінює мужню громадянську позицію поета Василя Кобця: «Мені здається, що в тяжкі часи утвердження української державності саме такі твори здатні допомогти нам не розчаруватися в своєму національному ідеалі, не втратити моральних орієнтирів, перебороти незлагоди й чвари в нашому складному житті».

«Його поезія стає своєрідним художнім синтезом, а подекуди й аналізом нашого сьогодення, коріння якого сягають у глибини вітчизняної і світової історії, – пише про творчість свого ровесника-вінничанина поет, перекладач, науковець Григор Мовчанюк. – Лірика Василя Кобця тим і наснажлива, і благородно піднесена, що він вміло поєднує ліричну хвилю з громадянськи-ми мотивами чи інвективами, від рядка, наповненого напруже-ною боротьбою істин і роздумами про людські принципи та багатство душі, він впевнено переходить на етюди, у яких тонко звучить пастельна картинність».

«Прикметна риса індивідуального стилю Василя Кобця – уміння знаходити примітні узагальнюючі образи, своєрідні символи часу, і через призму їх віддзеркалювати важливе для сучасності, – зазначає літературознавець Леонід Кимак. – Меридіани життєвих спостережень поета при цьому пролягають найбільше через Україну, рідний Подільський край, хоча завважуємо тут і сюжетну канву вражень з доріг і дальших».

Моя доба, що здиблена, як кінь,

Така нестримна у своєму леті.

Тож б’ється слово в правоті відвертій

За світлий день прийдешніх поколінь.

Так сказав про себе приборкувач крилатого коня Василь Кобець. Син своєї доби, він насамперед співець – і творець! – доби нової, за яку боровся, яку наближав і словом, і ділом. Тож і сьогодні він, як завше, у благодатній стихії – в творчості, в роботі, яка приносить радість йому і його читачам.

П. Г. Гордійчук

 

Література

Твори письменника

Кобець, В. Вибрані твори : у 10 т. Т. 1–10 / Василь Кобець. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2010–2016.

Кобець, В. Василь Кобець: «Мені не байдуже, що про мене скажуть люди... після мене» : [інтерв’ю письменника В. Кобця з нагоди його 70-річ. ювілею] / Василь Кобець ; записав І. Ковто-нюк // Вінниц. газ. – 2013. – 1 листоп. – С. 8.

Кобець, В. Хресна дорога до правди і волі / Василь Кобець. – Вінниця : Рогальська І. О., 2014. – 60 с. : портр.

Кобець, В. Благословен твій храм під небесами : публіцист. твори / Василь Кобець. – Вінниця : Рогальська І. О., 2015. – 868 с. : фот.

Кобець, В. Треба жити і вірити : вибр. твори / Василь Кобець. – Вінниця : Рогальська І. О., 2015. – 492 с. : іл., портр. – (Бібліотека літературної Вінниччини).

Кобець, В. Сторожові вогні : вибр. поезії / Василь Кобець. – Вінниця : Рогальська І. О., 2016. – 172 с. : іл., портр. – (Бібліотека літературної Вінниччини).

Кобець, В. Хризантеми пізньої осені : оповідання, новели, повість / Василь Кобець. – Вінниця : Рогальська І. О., 2016. – 144 с. : портр.

Кобець, В. Вибрані твори : у 12 т. Т. 1–12 / Василь Кобець. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2010–2015, «Діло», 2016, «Твори», 2017.

Про В. Кобця

Мовчанюк, Г. П. Високий політ Василя Кобця : до 70-річчя від дня народж. укр. письменника / Г. П. Мовчанюк // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2013 року : хронол. довід. – Вінниця, 2012. – С. 255–260.

Сегеда, Ю. «Любов, любисток, листопад» : [Василеві Кобцю – 70] / Юрій Сегеда // Вінниччина. – 2013. – 1 листоп. – С. 9 : кольор. фот.

Словом запалює серця : до 70-річчя від дня народж. Василя Кобця : бібліогр. покажч. / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад. О. М. Зелена ; ред.: М. Г. Спиця, П. І. Цимбалюк. – Вінниця : Балюк І. Б., 2013. – 90 с. : кольор. фот. – (Наші видатні земляки).

Хоменко, Б. В. Кобець Василь Дмитрович / Б. В. Хоменко // Енциклопедія Сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2013. – Т. 13 : Киї-Кок. – С. 400 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

[Вітаємо В. Д. Кобця з почесною відзнакою «За заслуги перед Вінниччиною»] // Вінниц. край. – 2016. – №  3. – С. 37.

Величальна любові : [поезія вінниц. письменників М. Каменюка, В. Кобця, Л. Пастушенка, Д. Пічкура про кохання] // Вінниц. газ. – 2017. – 10 берез. – С. 12 : фот.

«Я – останній корсар українського вірша…»

До 70-річчя від дня народження поета і громадського діяча М. Ф. Каменюка

(10.11.1948)

Все ми знаємо про Михайла Феодосійовича Каменюка. Ось він на світлині 1991 року. Перше всеукраїнське Шевченківське свято. Радянський Союз конвульсує в передсмертних судомах, а Каменюк, очільник вінницьких письменників, читає свої вір-ші. Тисячі людей, завмерши, слухають його на вінницькому ста-діоні «Локомотив». Народжується новітня самостійна Україна! Другий спалах пам’яті: осінь 2002-го, він на сцені театру імені Садовського з оперною дівою Вікторією Петрушенко в сольній програмі «Аве Марія». Схвильовано повідомляє присутнім, що у нього щойно народилась онучка Марійка.

Він завжди в юрмі людей і подій, в авангарді відчайдухів-першопрохідців. Його карколомна біографія свідчить про вдачу новатора. Загоряється ідеєю, гуртує навколо себе соратників, реалізує задумане та іде далі, творити нове, небувале.

Така його праця в молодіжній журналістиці, куди він потрапив ще будучи студентом третього курсу Вінницького педінституту. Газети «Комсомольське плем’я», «Подолія», «Вінницька правда», «Комсомольское знамя» («Независимость»), «Молодь України», «Селянська правда», журнали «Україна», «Київ» і «Вінницький край», яким він вдячний за смак журналістського хліба, рясніли його гострими публіцистичними репортажами і талановитими нарисами про земляків. Він стояв біля витоків і розбудовував вінницьке телебачення (канал ВДТ-6), очолював облдержтелерадіокомпанію. Каменюк причет-ний до багатьох пам’ятних журналістських проектів на Поділлі – перше молодіжне радіо прямого ефіру «Сьомий континент», експериментальний молодіжний театр прямого телеефіру «На Парижі», створення газет «Подолія», «Віра Брацлавщини», «За Батьківщину», «Правий берег», підприємства «Книжково-журнальне видавництво», видавництв «Книга-Вега» та «Тірас», регіонального благодійного фонду «Подільський центр – Соціальні ініціативи». Народився Інтернет, а у Каменюка вже готовий новий проект – віртуальний журнал «Чорний шлях».

Чимало він зробив за понад дюжину років як літературний редактор і член редакційної колегії журналу «Вінницький край». Писав статті, передмови до книг колег, рецензії, краєзнавчі розвідки. Останні завжди його захоплювали, і він став ініціато-ром міжнародного літературно-мистецького проекту «Русалка Дністровая», який поєднав на щорічних святах творчості та під обкладинками однойменного альманаху письменників і науковців Побужжя та Наддністрянщини. Хоча Каменюк переконаний, що «поет-керівник – це абсурд», чотири рази колеги обирали його головою обласного осередку Національної спілки письменників України, і він впевнено вів цей ковчег через навколишній абсурд, як Ной, між штормами і зливами, створюючи нові розради – клуб «Інтермеццо» для творчої інтелігенції, альманах «Експрес-Молодість» для літературної юні.

Чи все ми знаємо про Михайла Каменюка? Його біографія публічної особи досить відома, зокрема, з його автобіографічної книги «Анкета для Господа Бога». Член НСПУ від 1979 року. Лауреат численних журналістських і літературних премій – «Золоте перо журналістики», імені К. Гришина, М. Трублаїні, М. Коцюбинського, А. Малишка, О. Олеся, Є. Гуцала, А. Борт-няка. Заслужений працівник культури, кавалер державних та відомчих нагород, у тому числі почесної відзнаки «За заслуги перед Вінниччиною» та Почесної грамоти Верховної Ради України. Але мало хто знає, що він розвивав ще й дитячий футбол у Вінниці, опікуючи дворову команду «Данко», був коментатором вікопомного матчу за європейський Кубок кубків вінницької «Ниви» зі «Сьоном» у Швейцарії. А скільки народилося в цій креативній голові ідей, проте лишились вони нездійсненими, нездійсненними! Згадати хоча б задуману подорож поштовим диліжансом з четвіркою коней на 200-річчя О. Бальзака од Верхівні до Парижу або пішу експедицію з місць ув’язнення народного месника Устима Кармалюка, стежками, якими той неодмінно повертався на рідне Поділля. Як зваблювала нашого ювіляра Москва перспективним для кар’єри навчанням на партійних курсах при ЦК КПРС, але Михайло Феодосійович не погодився. Як трошки таки працював у Національній податковій академії, а потім ще був секретарем та заступником голови НСПУ, та все одно, немов Кармалюк, тікав додому. Як зізнався він сам:

Мені ангел накреслив щасливий політ,

Але я повертався до рідних боліт.

Повертавсь, позаяк пам’ятав: «Але там, де любив, там любили мене».

Громадська діяльність, рядки з трудової книжки ювіляра… Втім, Михайло Каменюк передусім – поет. Майстер слова повносилий, талант винятковий. Про мистця краще промовляє його творчість, його поетика. Він одразу потужно входив у літературу. Ще учнем середньої школи відвідував міжрайонне літературне об’єднання в Могилеві-Подільському, почав друкуватися в обласній пресі. А вже студентом педінституту зорганізував там разом з такими ж, як сам, романтиками і мрійниками в підвалі на копицях сіна «Поетичний шинок», невдовзі прикритий партійним рішенням за «завуальований націоналізм, месіанство молодих, нападки на соцреалізм». Звісно, його вабив авангард. Бавився авангардом. Рання поетика Каменюка співзвучна пошукам «шістдесятників» – російського Андрія Вознесенського і українського Івана Драча. Втім, уявляється, паросток творчості Каменюка зріс з насильницьки одрубаного кореня українського футуризму 30-х років, з поетики Михайла Семенка та його однодумців. Симптоматично, що юний Каменюк вигадав «поезію острова Мадагаскар», коли на публіці вірш спочатку промовлявся задом наперед, а потім вже як було написано. Одначе, літературні забави не могли приховати міцний голос дебютанта. 

Недарма Михайло Каменюк ставав учасником всесоюзних творчих семінарів для молоді, одразу ж після навчання у виші в 1971 році вийшла друком його перша збірка «Чотири струни». Тепер у його творчому доробку близько двадцяти книжок. Крім поезії, це автобіографічна публіцистика, драматургія, переклади світових майстрів прози та поезії.

Твори М. Каменюка перекладалися багатьма мовами. Але найкраще з творчістю нашого земляка вчинили румуни. Торік румунське видавництво «Тіпа Молдова» видало його поетичну книгу «Нотаріус вічності» українською і румунською (переклад і впорядкування відомого поета Лео Бутнару). Друк віршів книги українською видавці пояснили бажанням українців Румунії глибше пізнати сучасну поезію нашої країни.

Каменюк полюбився читачам передусім за насичену яскравими метафорами лірику, багату образність досконалих сюжетних віршів. Як переконують чималі дослідження його творчості Л. Пастушенка, Я. Славутича, М. Холодного, М. Шевченка, М. Бондаря, Н. Урсані та інших: «Поезія Каменюка вигідно презентує покоління українських «сімдесятників», є самобутнім острівцем в океані української літератури».

Проте легко помітити, що як тільки виходила друком чер-гова книга поета і висихали чорнила на рукописах літературознав-чих статей про його творчість, поетика Михайла Каменюка набувала нових відтінків, поринала у незвідані раніше глибини. 

Зокрема, на старті Незалежності, в часи барикадності і мітинговості рідномовної поезії він, як зізнається, свідомо ліквідував у своїх віршах громадянсько-соціально-ритуально-ридальну патріотику і написав та видав 100 поезій… про кохання.

Згодом у нього з’явився сонм епігонів, крадіїв тем, образів та рим. Міркую, хай крадуть! От чи донесуть ці скарби непомерклими хоча б до першої своєї збірки? Монети від золотої антилопи, як відомо з індійської казки, для запопадливих до чужого добра швидко перетворюються на черепки.

А Каменюк не зупиняється. В останній за ліком збірці поета «…і знову всеосяжний, вседоступний світ пахне, як розрізаний кавун» ми знаходимо мініатюри, написані у мейнстрімі сучасної української літератури і навіть дещо попереду цього поетичного струму. «Сади цвітуть, як на пришестя, // як на війну сади цвітуть», – пише поет, а конфідентка у соцмережах резонно зауважує, що кавун від Каменюка визрів не червоного, а криваво-го кольору. Автор не сперечається, бо переконаний:

Доки спиться в духовній ліні,

Доки мучить людей гризня,

Не в Тарасовій Україні

Прокидаємося щодня.

У замальовках на персональній сторінці у Фейсбуці автор занурює читача у свої «марева кольорові», і читач відчуває щось друїдське, прадавню скіфську кров, намішану з козацькою і циганською, що тече в жилах поета. Він народився 10 листопада 1948 року у селі Григорівка на Наддністрянщині, що розіп’ята плахтами по крейдяних горах. Поет впевнений, що проживає не перше життя.

Зі мною лиш розхристана душа,

А при мені – сопілка і торбина.

Ми нічого не знаємо про Каменюка.

А. В. Стебелєв

Література

Каменюк, М. Стрітення : вибр. лірика / Михайло Каменюк. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2008. – 320 с. : фот.

Другий «Крик з могили» Миколи Холодного, почутий і записаний М. Каменюком у Вінниці / упоряд. М. Ф. Каменюк. – Вінниця : Консоль, 2010. – 368 с. : фот.

Каменюк, М. Пісні ніжного волоцюги / Михайло Каме-нюк. – Київ : Ярославів Вал, 2010. – 191 с.

Каменюк, М. Анкета для Господа Бога : (про час і про себе – пером публіциста) / Михайло Каменюк. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2011. – 360 с. : фот.

Каменюк, М. Сяйво Віри : портр. простої, але воістину глибоко державної людини в інтер’єрі епохи / Михайло Каме-нюк. – Вінниця : Рогальська І. О., 2015. – 212 с. : фот.

Русалка Дністровая : літ.-краєзнав. зб. / упоряд.  М. Ф. Каменюк. – Вінниця : Рогальська І. О., 2015. – 300 с. : іл.

Каменюк, М. ...і знову всеосяжний, вседоступний світ пахне, як розрізаний кавун : поезії / Михайло Каменюк. – Вінни-ця : Рогальська І. О., 2016. – 184 с. : іл.

* * *

Каменюк, М. Михайло Каменюк: поезія – це Чумацький шлях в літературі: [інтерв’ю з вінниц. письменником М. Каменю-ком] / Михайло Каменюк ; записала Ганна Секрет // Будьмо зна-йомі / Г. В. Секрет. – Вінниця, 1999. – С. 7–18 : фот.

Каменюк, М. Михайло Каменюк: «Багато чого трапилося тому, що я народився і виріс на морському дні...» : [голова Вінниц. обл. орг. НСПУ розповідає про свій творчий шлях] / Михайло Каменюк ; записала В. Киринюк // Літ. Україна. – 2010. – 17 черв. – С. 1, 5, 8 : фот.

Каменюк, М. Літературний процес-2012 у книжках і подіях : виступ на засід. Ради НСПУ 11 груд. 2012 р. / Михайло Каменюк // Літ. Україна. – 2012. – 20 груд. – С. 3–5.

Про письменника

Холодний, М. К. Каменюк і Петрарка : (Долі «внутрішньої еміграції») / М. К. Холодний. – Київ : ВИР, 1997. – 164 с. : портр.

Звірик, А. Поет = талант + любов х 100 : [про творчість М. Каменюка] / Анатолій Звірик // Подолія. – 1998. – 10 листоп.

Михайло Каменюк – письменник, журналіст : до 60-річчя від дня народж. : бібліогр. покажч. / ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад. О. М. Зелена ; ред.: Г. М. Авраменко, М. Г. Спиця. – Вінниця : Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, 2008. – 48 с. – (Наші видатні земляки).

Бондар, М. Михайло Каменюк до і після «Стрітення» / Микола Бондар // Вінниц. край. – 2009. – №  1. – С. 108–134.

Пастушенко, Л. Поетичний оркестр Михайла Каменюка / Л. Пастушенко // Знак скорпіона, або переосмислення міфів / Л. Пастушенко. – Вінниця, 2010. – С. 92–103.

Каменюк, М. [Спогади М. Каменюка про свою юність, зокрема про бібліотеку ім. К. А. Тімірязєва, читачем якої він став ще у 1966 р.] / Михайло Каменюк // Анкета для Господа Бога : (про час і про себе – пером публіциста) / Михайло Каменюк. – Вінниця, 2011. – С. 58–59.

Киринюк, В. І. Каменюк Михайло Феодосійович : [поет, публіцист, перекладач] / В. І. Киринюк // Енциклопедія Сучас.  України (ЕСУ. – Київ, 2012. – Т. 12 : Кал-Киї. – С. 111 : портр.

Вінницьку організацію НСПУ знову очолив Михайло Каменюк // Літ. Україна. – 2014. – 1–8 трав. – С. 5.

Професор М. М. Кравець: штрихи до ненаписаного портрета

До 90-річчя від дня народження

(24.11.1928–20.07.2011)

 

У 2018 р. виповнюється 90 років від дня народження док-тора історичних наук, професора Миколи Миколайовича Кравця.

Професор Кравець народився 24 листопада 1928 р. у селянській родині в селі Бабичі Білгорайського повіту на Холмщині, яка на той час, як і нині, входила до складу Польської держави. 

Здобув середню освіту в Грубешівській учительській семінарії (1942–1944 рр.). Звідти виніс знання української історії, німецької мови та вміння грати на скрипці.

Родина, як і переважна більшість українських сільських родин, була багатодітна. У 1942 р. Микола втрачає Маму, яка помирає. 

Він один із дітей родини найбільш за все любив читати та вчитися. У 1943 р., за споминами самого проф. Кравця, він пише свій перший твір – оповідання про запорожців «За порогами», яке, на жаль, не дійшло до наших днів. У цей же час юний Микола Кравець стає членом молодіжного осередку ОУН, прилучаючись тим самим до визвольної боротьби українців за здобуття власної держави. 

У 1944 р. родину Кравців у рамках підписаних умов поміж УРСР та ПНР (про переселення поляків та українців) депортують із Польщі до України. Родина оселяється на Дніпропетровщині, у м. Апостолове. Злидні, голод, – ось що бачить юний Микола у совєтській Україні. У 1945 р. закінчує навчання в Нікопольському педучилищі та вчителює у Новомар’янівській середній школі.

Тяжкі матеріальні умови змушують шукати кращої долі деінде. І в 1946 р. Микола Кравець приїздить до Луцька. Тут розпочинає навчання на історичному факультеті педінституту, який закінчує у 1948 р. Згодом, у 1949 р., продовжує навчання у Львівському педінституті. Протягом 1948–1949 рр. вчителює у с. Галичани Берестейського району Волинської області. А в 1949–1952 рр. вчителював, а згодом став директором школи у м. Берестечко. У цей же час стає членом КПРС. За словами М. М. Кравця, членство у партії мало допомогти йому в реалізації наукових планів. На Волині Микола Кравець одружується.

У цей час відбувається подія, яка визначає подальше життя М. Кравця. У Львові на нараді вчителів історії середніх шкіл Микола Кравець знайомиться з відомим українським істориком, учнем проф. М. Грушевського, який також по батьківській лінії походив із Холмщини, Іваном Петровичем Крип’якевичем (1886–1967). Мабуть, сильне враження справив молодий учитель історії на вченого, якщо вже 1952-го року Микола Кравець вступає до аспірантури Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, де відділ історії України очолював власне проф. І. П. Крип’якевич.

У аспірантурі Микола Кравець пише дисертацію «Борьба трудящихся Волыни против социального и национального гнета за воссоединение с УССР в 1921–1939 гг.» та захищає її в 1954 р. І. П. Крип’якевич, який вже на той час є директором Інституту, залишає молодого фахівця працювати в Інституті на посаді наукового співробітника. Надалі поміж академіком І. П. Крип’якевичем та М. М. Кравцем існують дуже добрі взаємини. У цей же час працює над книгою «Нариси з історії робітничого руху в Західній Україні в 1921–1939 рр.» (Київ, 1959). 

Друга половина 1950-х – перша половина 1960-х рр. у житті Миколи Кравця характерна інтенсивною працею над доктор-ською дисертацією на тему «Селянство Північної Буковини та Східної Галичини у другій половині XIX ст.», яку він захищає в 1965 р., маючи 37 років. Роком раніше виходить його книга «Селянство Східної Галичини та Північної Буковини у другій половині XIX ст.» (Київ, 1964). Здавалося, перед молодим доктором наук відкривається неймовірне наукове майбутнє. У 1968 р. М. Кравець очолює кафедру історії України історичного факультету Львівського державного університету ім. Івана Фран-ка. А вже у 1969 р. Микола Кравець здобуває звання професора.

Молодий професор стає улюбленцем студентів-істориків. Він не є совєтським викладачем з точки зору як розуміння місії професора історії в університеті. Заохочує молодь до вивчення української історії, зокрема звертає увагу на козацьке минуле України. Завдяки старанням та позиції проф.  М. М. Кравця та проф. Я. П. Кіся створюється студентський науковий гурток історії України. Що, звісно, багато кому, і зокрема на історичному факультеті Львівського університету, було не до вподоби. Ініціативні два професори, як і студенти-гуртківці, попадають під пильне око КҐБ. Над проф. М. М. Кравцем, який видає чергову свою монографію «Іван Франко як історик України» (Львів, 1971), згущуються хмари. За словами сина Анатолія, Миколі Кравцю міг загрожувати арешт. Саме тому швидко та інкогніто проф. Кравець виїжджає зі Львова до Чернівців, де очолює кафедру історії СРСР та УРСР історичного факультету тамтешнього університету. 

Слід наголосити, що фактично допоміг оперативно, як можна здогадуватись, вирішити питання переїзду тодішній ректор Львівського університету проф. М. Г. Максимович.

Коли проф. Кравець вже був у Чернівцях, студентів із оточення професора, які входили у тому числі до нелегальної організації, що протестувала в березні 1973 р. проти заборони святкувати Шевченківські дні, допитували у КГБ і вимагали подати свідчення проти проф. Кравця.

У Чернівцях професор не довго затримався, оскільки львівські ходаки, зокрема такі, як одіозний викладач Львівського університету Р. М. Бродський, офіцер КҐБ, лютий українофоб та прислужник комуно-більшовицького режиму, приїздили до Чернівців і запитували, як тут могли працевлаштувати націоналіста. Одного разу в Чернівцях у проф. Кравця, один із «колег» запитав, чому він був присутній на похороні академіка Крип’якевича... На що проф. Кравець відповів: «Я не міг не бути, бо це мій вчитель».

Проф. Кравець був змушений шукати нове місце праці. Завдяки знайомству із проф. Шульгою, а згодом і його стараннями перед ректором Вінницького державного педагогічного інституту, проф. Кравець влітку 1975 р. переїздить до Вінниці, де отримує квартиру та посаду завкафедрою загаль-ної історії історичного факультету. Віднині професору ніколи не дозволять викладати українську історію.

Професор намагався впровадити на факультеті академічні стандарти. Приміром, запрошував проф. Я. П. Кіся на тижневі заняття з палеографії.

М. М. Кравець підтримував наукові та особисті контакти із такими відомими українськими істориками, як Я. Р. Дашкевич, Ф. П. Шевченко, Я. Д. Ісаєвич, І. Л. Бутич, В. В. Голобуцький, М. П. Ковальський.

У вінницький період життя насамперед зорганізував та регулярно проводив Вінницьку історично-краєзнавчу кон-ференцію. Фактично вона стала формальною та неформальною можливістю зустрічей істориків, філологів, краєзнавців, які були не згодні із офіційною совєтською історичною наукою. М. М. Кравець не мав власної школи в класичному розумінні цього слова. Але він дав шлях у наукове життя ряду істориків, чиї праці є значимими в українській історіографії, зокрема А. Л. Зінченку, Ю. К. Савчуку, О. А. Коляструк. 

У 1990-ті рр. виходять друком його монографії «Роль Запорізької Січі у визвольній боротьбі українського народу» (Вінниця, 1998), «Нариси з історії селянства Північної Буковини на початку ХХ ст.» (Вінниця, 1998). Протягом останніх восьми років життя проф. М. М. Кравець видав 13 томів художньої літератури (під псевдонімом Микола Кравченко). У фокусі уваги історика стали сюжети української політичної історії XVII ст., періоду української революції 1917–1921 рр., Другої світової війни та боротьби УПА, історії українського селянства ХХ ст. Левова частина оповідань цього багатотомного видання має автобіографічний характер, зокрема представлено дитинство, львівський період (зокрема взаємини із І. П. Крип’якевичем), чернівецький та вінницький. 

Помер у Вінниці у власному помешканні на вул. Гоголя. 

Похований на міському кладовищі у с. Лука-Мелешківська. Архів професора після смерті його син Анатолій передав до фондів Державного архіву Вінницької області. Зібрання містить сотні листів від родини, друзів, колег-істориків, які є важливим джерелом не тільки життя та творчості проф. М. М. Кравця, але й української історії та культури другої половини ХХ ст.

Проф. М. М. Кравець, як і багато інших українських істориків, в умовах тоталітарного режиму не мав мож-ливості реалізуватися вповні як фахівець головно із двох причин. Українська гуманітарна наукова сфера була упереваж ізольована від вільного світу. Це унеможливлювало науковий діалог із закордонними колами істориків, пізнання нових методологічних підходів у вирішенні дослідницьких завдань. І, врешті, в СССР чи не єдиним методологічним підходом у істо-ричній науці був марксистсько-ленінський, що безпрецедентно звужувало діапазон як дослідницьких проблем, так і спосо-

бів їх вивчення. Перебуваючи в культурному, мовному, ментальному гетто проф. Кравець поставив акцент не на формування наукової школи (що вимагало організаційної, фінансової підтримки та ресурсів і на що професор не міг розраховувати з різних причин), а на генерування української інтелігенції, вчителя зі свідомістю національного первня у своїй праці та житті. В умовах русифікації проф. Кравець таким чином у міру своїх сил та можливостей боровся проти комуно-більшовицької системи та її політичних імперативів.

В. П. Перкун

 

Література

Ткаченко, А. Відомий дослідник історії Поділля [М. М. Кра-вець] / А. Ткаченко // Тези доп. і повідомл. 18-ї Вінниц. обл. іст.-краєзнав. конф. 3 лют. 1998 р. – Вінниця, 1998. – С. 85–86. 

Зінько, Ю. А. Визначний український учений, історик, педагог : [Микола Миколайович Кравець, д-р іст. наук, проф. ВДПУ, з нагоди 80-літ. ювілею] / Ю. А. Зінько // Педагог. – 2008. – Листоп. (№  3). – С. 4.

Коляструк, О. Інтелігент. Науковець. Учитель. Керівник : [до 80-річчя проф., д-ра іст. наук ВДПУ ім. М. Коцюбинського М. М. Кравця] / О. Коляструк // Вінниц. газ. – 2008. – 2 груд. – С. 5.

Кравчук, О. Подвижництво Миколи Кравця : вінниц. період у наук. творчості визнач. укр. історика [до 80-річчя] / Олександр Кравчук // Пульсуючі джерела. – 2008. – 24 листоп. – С. 5.

Калитко, С. Л. Микола Кравець : людина, вчений, патріот / С. Л. Калитко, О. М. Кравчук // Освіта, наука і культура на Поділлі : зб. наук. пр. / гол. ред. П. Т. Тронько. – Кам’янець-Подільський, 2010. – Т. 16 : Матеріали круглого столу «Освіта, культура і просвітницький рух на Поділлі». 22 жовт. 2010 р. – С. 286–294.

Баженов, Л. В. Вчений-історик М. М. Кравець завжди в пам’яті і серці моїм / Л. В. Баженов // Освіта на Поділлі: минуле та сьогодення : матеріали ХХІІІ Всеукр. наук. іст.-краєзнав. конф. 20–21 жовт. 2011 р. : до 100-річчя заснування ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2011. – С. 333–337.

Зінченко, А. Спогад про вчителя й товариша / Арсен Зінченко // Освіта на Поділлі: минуле та сьогодення : матеріали ХХІІІ Всеукр. наук. іст.-краєзнав. конф. 20–21 жовт. 2011 р.: до 100-річчя заснування ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2011. – С. 337–339.

Неприцький, О. А. Спогади про доктора історичних наук, професора М. М. Кравця / О. А. Неприцький // Освіта на Поділлі: минуле та сьогодення : матеріали ХХІІІ Всеукр. наук. іст.-краєзнав. конф. 20–21 жовт. 2011 р. : до 100-річчя заснування ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2011. – С. 344–345.

Гальчак, С. Кравець Микола Миколайович / Сергій Галь-чак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / Сергій Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 619–620. – Бібліогр. в кінці ст.

Стеблій, Ф. І. Кравець Микола Миколайович : [історик, д-р іст. наук, проф.] / Ф. І. Стеблій // Енциклопедія Сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2014. – Т. 15 : Кот-Куз. – С. 116 : портр.

Іванович, Ю. Послідовники продовжують справу Мико-ли Кравця : [у Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва відбулася Akademia М. М. Кравця, д-ра іст. наук, проф.] / Юрій Іванович // Вінниц. газ. – 2016. – 23 верес. – С. 15 : фот.

Зима. Ще не скоро відлига
І дзвони божественних свят.
По коліна закуті у кригу
Застигли гурти вербенят.
Танцюють зайці в верболозі
В складних лабіринтах стежок,
І зблискують очі морозів
Під сяйвом небесних свічок. 

Михайло Гончар

ГРУДЕНЬ

2 140 років від дня народження Миколи Миколайовича Болярського (02.12.1878, хутір Дерновський (за іншими даними – с. Ольховське) Шадринського повіту Перм. губернії – 19.10.1939, м. Вінниця), видатного хірурга-новатора, уролога, анатома, доктора медицини (1910), професора (1934), одного із організаторів охорони здоров’я на Поділлі.  Він – один із засновників Вінницького медичного інституту, нині Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, його перший декан. Організатор і голова Вінницького Пироговського наукового лікарського товариства (див. розширену довідку в кінці місяця).

• 80 років від дня народження Костянтина Андрійовича Лазаренка (02.12.1938, с. Чуків, нині Не-мирів. р-ну – 29.12.1998, м. Немирів), поета, перекладача, журналіста. Працював у пресі, друкувався з 1959 р. Писав також оповідання, виступав як літературний критик і перекладач вір-шів кабардинських та російських поетів. Автор збірок «Ластів-ки над вікном» (1979), «Материна пісня» (1985), «Сонцем сад проміниться» (1990).

• 70 років тому народився Леонід Володимирович Лозинський (02.12.1948, м. Козятин – 01.12.2003, м. Вінниця), музичний діяч, педагог, заслужений діяч мистецтв України (1998). Від 1997 р. – директор Вінницького училища культури і мистецтв. Засновник і керівник Вінницького обласного естрадно-духового оркестру «Подоляни» (1998).

4 120 років тому народилася Марія Якимівна Ко-вач (Вербовенко) (04.12.1898, м. Гнівань, нині Тиврів. р-ну – 12.04.1979, м. Вінниця), українська атлетка, борець, чемпіонка світу з класичної боротьби (1915). Виступала на жіночих чемпіонатах, у цирках, театрах.

• 105 років від дня народження Костянтина Олек- сандровича Вітавського (04.12.1913, м. Старокостянтинів, нині Хмельниц. обл. – 08.05.1992, м. Вінниця), художника театру.  Працював художником 3-го Вінницького колгоспного театру (1933–1938), Вінницького пересувного театру ім. Т. Шевченка (1938–1941). У 1944–1988 рр. – художник-постановник, головний художник Вінницького українського музично-драматичного театру ім. М. Садовського. У 1983 р. створив музей історії театру.

5 100 років тому народився Микола Кузьмич Гненний (05.12.1918, Турія Новомиргород. р-ну Кіровоград.  обл. – 04.01.2004, м. Вінниця), журналіст, заслужений працівник культури України. У повоєнний період очолював обласний комі-тет радіофікації та радіомовлення, за сумісництвом працював кореспондентом Всесоюзного радіо по Вінницькій області. Був одним із фундаторів обласної організації Спілки журналістів України, яка з часом увійшла в десятку найбільших у республіці. З 1960 р. працював начальником управління культури Вінницького облвиконкому, згодом був заступником голови обласної організації Товариства охорони пам’яток історії та культури, першим заступником голови обласної організації Товариства книголюбів.

• 100 років від дня народження Миколи Марти-новича Рудика (05.12.1918, с. Степашки Гайсин. р-ну – 16.12.1943, похов. на військовому кладовищі у с. Хутряне Городоц. р-ну Вітебськ. обл., Білорусь), військовика, Героя Радянського Союзу.  Учасник боїв за визволення Білорусі, особливо відзначився в бою за станцію Бичіха Меховського району Вітебської області, в якому героїчно загинув. Звання Героя йому присвоєно посмертно 24.04.1944 р.

• 95 років від дня народження Олександра Іва-новича Бугайова (05.12.1923, с. Жданівка, нині Хмільниц. р-ну – 17.04.2009, м. Київ), ученого-педагога, доктора педагогічних наук (1984), професора (1986), заслуженого діяча науки і техніки України (1991), почесного академіка НАПН України. Учителював (1956–1961). Працював у Міністерстві освіти УРСР (1961–1965), доцентом Київського педагогічного інституту (1965–1973), в Інституті педагогіки Академії педагогічних наук України (1973–2008). 

6 125 років тому народився Микола Оверкович Битинський (06.12.1893, смт Літин – 24.12.1972, м. Торонто, Канада), учений-геральдист, художник, військовий та громад-ський діяч, фалерист, поет, прозаїк, публіцист, вексилолог, мистецтвознавець, дослідник і розробник емблематики та уніформології, автор двох нагород УНР – Хреста Симона Петлюри та Воєнного хреста. Учасник Першої світової війни, визвольних змагань в Україні. Після Другої світової війни емігрував до Німеччини, з 1951 р. жив і працював у м. Торонто. Ім’я М. Битинського присвоєно одній з вулиць м. Вінниця (див. розширену довідку в кінці місяця).

8 85 років від дня народження Івана Ілліча Мітюка (08.12.1933, с. Модринець Хрубещовського повіту, Польща – 11.08.2011, м. Вінниця), хірурга, доктора медичних наук (1975), професора (1976). Закінчив Вінницький медичний інститут (1956). Працював ординатором хірургічного відділення (1960–1963), завідувачем торакального відділення 2-ї міської лікарні (м. Вінниця, 1963–1965), головним хірургом Вінницького обласного відділу охорони здоров’я і асистентом кафедри госпітальної хірургії Вінницького медичного інституту (1967–1968), (1975–2007). З 2007 р. – професор кафедри госпітальної хірургії Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова. 

9 100 років тому народився Данило Гнатович Шамура (09.12.1918, с. Дзигівка Ямпіл. р-ну – 16.12.1997, похов.  у м. Ямпіль), військовик, кандидат військових наук, доцент, Герой Радянського Союзу (05.05.1942). Відзначився в боях на початку війни на території Донецької області. По війні продовжив службу в Радянській армії. 

13 День народження Миколи Дмитровича Леонтовича (13.12.1877, с. Монастирок, нині Немирів. р-ну – 23.01.1921, с. Марківка, нині Теплиц. р-ну), українського композитора, хорового диригента, педагога, фольклориста. У 1887 р. навчався в Немирівській гімназії. Згодом – у Шаргород-ській бурсі, Кам’янець-Подільській духовній семінарії. Після її закінчення працював учителем музики та арифметики в Чуківській школі, викладав хоровий спів у Тиврівському духовному училищі, організував дитячий хор. На цей період припадає вихід його «Першої збірки пісень з Поділля». З 1902 по 1904 рр. працював учителем церковно-вчительської школи у Вінниці. З 1908 по 1919 рр. Леонтович викладав співи у Тульчинському єпархіальному училищі. Загалом в його доробку близько 200 народних хорових творів. «Щедрик» – одна з найпопулярніших обробок Миколи Леонтовича, знана не тільки в Україні, але й у всьому світі під назвою «колядка дзвонів». Палкі прихильники творчості композитора 1922 р. заснували на Поділ-лі філію Музичного товариства імені Леонтовича, його ім’ям називалася Вінницька хорова капела. У м. Тульчин композитору за проектом скульптора Г. Н. Кальченко та архітектора А. Ф. Ігнатенка споруджено пам’ятник. Його ім’я має Вінницьке училище культури і мистецтв. Також у Вінниці запроваджено новий мистецький проект – фестиваль хорової музики «Асамблеї Леонтовича». Щорічно в грудні проводяться традиційні вечорниці у музеї-квартирі М. Леонтовича в Тульчині. Ім’я Миколи Леонтовича занесене ЮНЕСКО до списку славетних людей світу.

• 100 років від дня народження Андрія Пилипо-вича Касяна (13.12.1918, с. Кіблич Гайсин. р-ну – 11.03.1944, с. Олександрівка Літин. р-ну, похов. у с. Журавне цього ж р-ну), військовика, Героя Радянського Союзу. Відзначився у боях за визволення Вінниччини. Звання Героя присвоєно посмертно 25.08.1944 р. 

14 85 років від дня народження Петра Панасовича Палія (14.12.1933, с. Козлів Могилів-Поділ. р-ну), поета, журналіста. У 1953 р. закінчив Яришівську середню школу, в 1958 р. – факультет журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка. Кілька років перебував на засланні в Сибіру, що, як пише сам автор, «не пов’язане з творчістю, а з молодістю і нестійкістю». З 1964 р. працював на Буковині, де понад 20 р. – в обласній газеті «Радянська Буковина». Автор кількох поетичних збірок. Член СПУ з 1988 р.

16 60 років тому народився Микола Іванович Пасічник (16.12.1958, с. Нарцизівка Липовец. р-ну), педагог за фахом, журналіст. Працював у райгазетах «Колос», «Наддністрянська правда», учителював. У 1989–1990 рр. був одним з ініціаторів створення осередку Народного руху України в Могилеві-Подільському. Делегат ІІ Всеукраїнського з’їзду Руху (1990). У 1993 р. очолив Липовецьку телерадіокомпанію. Від 2005 р. – заступник редактора районної газети «Липовецькі вісті». Член НСЖУ (2008) та НСПУ (2012). Голова районної організації Національної спілки журналістів України.

17 80 років тому (17.12.1938) селище міського типу Козятин віднесено до категорії міст.

• 75 років тому (17.12.1943) німецькими нацистами було спалено с. Сталіна (нині Партизанське) Бершадського району. У цьому ж місяці окупантами спалено також села Шабельня Іллінецького та Майдан-Бобрик Хмільницького районів.

19 100 років відтоді (19.12.1918), як Директорія виїхала з Вінниці до Києва.

• 15 років відтоді, як у день св. Миколая (19.12.2003) у Вінниці було започатковано загальноміську акцію – щорічне вшанування покровителів та меценатів культури і мистецтв Вінниці «Покровитель культури».

20 165 років тому народився Андрій Валер’янович Мазаракій (20.12.1853, м. Кишинів – 26.11.1919, м. Вінниця), перший вінницький видавець, культурний діяч. У 1906 р. заснував першу в місті газету «Винницкая газета» (виходила 4 місяці). Як театральний оглядач та музичний критик, співпрацював з багатьма вінницькими часописами, зокрема «Юго-Западный край», «Свободный голос», «Слово Подоліи», «Шлях». Керував вінницьким театральним симфонічним оркестром, сприяв створенню у Вінниці Товариства любителів мистецтва (28.03.1917), був заступником його голови.

• 75 років від дня народження Анатолія Опана-совича Бондаренка (20.12.1943, м. Вінниця), радянського самбіста і дзюдоїста, чемпіона і призера чемпіонатів СРСР з самбо, майстра спорту міжнародного класу (1965). Чемпіон Європи в особистому (1969) та командному (1965, 1970) заліках. Виступав за Спортивний клуб армії (Київ, 1961–1976). Від 1977 – у Москві.

• 60 років тому народився Петро Петрович Десятник (20.12.1958, с. Ставки Піщан. р-ну), педагог за фахом. Працював на керівних посадах: керівник ПСП «Злагода» с. Яворівка Піщанського району (2000–2004), директор ФГ «Де-сятник» (2005–2006), ТОВ «Горизонт», Ставківський сільський голова (2010–2014). Від 26.03.2014 р. – на посаді голови Піщанської районної державної дміністрації.

21 90 років від дня народження Миколи Васильо-вича Білкуна (21.12.1928, с. Привороття, нині с. Подільське Кам’янець-Поділ. р-ну Хмельниц. обл. – 17.06.1995, м. Київ), лікаря за фахом, прозаїка. Закінчив фельдшерську школу у Вінниці, Вінницький медінститут (1957). З 1958 р. працював відповідальним редактором у журналі «Перець», згодом – заступником головного редактора у видавництві «Радянський письменник». Творив переважно в жанрах гумору та сатири. Проживаючи певний час на Вінниччині, надрукував кілька книжок. Член СПУ (1959).

22 185 років від дня народження Марка Вовчка (справж. – Вілінська Марія Олександрівна; інші псевд. – Я. Канонин, Українка) (22.12.1833, маєток Єкатерининське Єлецького повіту на Орловщині – 10.08.1907, хутір Долинський, нині в межах м. Нальчик Кабардино-Балкарії, РФ), української письменниці, етнографа, фольклористки. Одружившись із ученим-фольклористом О. М. Марковичем, з кінця серпня 1855 р. оселилася в Немирові. Записувала фольклорні твори різних жанрів, вивчала народну мову, звичаї в селах Ковалівка, Гунька, Мухівці, Велика Бушинка. 1857 р. у Санкт-Петербурзі вийшла перша її збірка творів «Народні оповідання». У Немирові діє літературно-меморіальний музей Марка Вовчка.

• 105 років від дня народження Сави Филимоно-вича Манзія (22.12.1913, с. Осіївка Бершад. р-ну – 05.10.2008), вченого, доктора біологічних наук, професора. Закінчив Київський ветеринарний інститут, де і працював до війни. У повоєнний період продовжив кар’єру в Інституті зоології АН УРСР. У 1964 р. створив першу в СРСР порівняльно-морфологічну лабораторію біоніки.

• День народження Насті Андріанівни При-сяжнюк (22.12.1894, м. Погребище – 08.06.1987, там само), української фольклористки, етнографа, краєзнавця, педагога. Закінчила двокласну школу, працювала на цукроварні, потім в Одесі – на цукрозаводі та канатній фабриці. Записувати фольклор почала з 1917 р. У 20-ті роки Н. А. Присяжнюк, маючи зв’язок із Етнографічною комісією і Кабінетом музичної етнографії Академії наук України, розпочала систематичну фольклористичну роботу: записала погребищенське весілля з усіма обрядами і піснями (650 пісень), зібрала сотні пісень інших жанрів, працювала на ниві етнографії та краєзнавства. Усе зібране надсилала до Києва. Значну кількість записів подільської фольклористки надруковано в кількох томах серії «Українська народна творчість». Головним підсумком її життя став збірник «Пісні Поділля» (1976). Її записи є також у Вінницькому обласному державному архіві та обласному краєзнавчому музеї. Щорічно в Погребищенському районі проводиться свято фольклору «Світанки над Россю».

23 115 років тому народився Микола Костянтинович Крупський (23.12.1903, с. Северинівка, нині Ямпіл. р-ну – 20.02.1986, м. Харків), учений-агрохімік, ґрунтознавець, кан-дидат сільськогосподарських наук (1946), професор (1957). У 1959–1974 рр. очолював Інститут ґрунтознавства та агрохімії Південного відділення ВАСГНІЛ (Харків). Вивчав колоїдні властивості ґрунтів.

• 105 років від дня народження Євдокії Андріївни Швець (23.12.1913, с. Вінницькі Хутори Вінниц. р-ну – 15.04.1987, там само), Героя Соціалістичної Праці. Працювала ланковою місцевого колгоспу ім. Шевченка. Удостоєна звання Героя за одержання в 1951 р. високого врожаю насіння кок-сагизу.

25 95 років від дня народження Бориса Наумовича Хандроса (25.12.1923, с. Озаринці, нині Могилів-Поділ. р-ну – 12.10.2006, м. Київ), журналіста, публіциста, кінодраматурга, педагога, заслуженого працівника культури України (2004).  Відомий як дослідник теми Голодомору, висвітлював її на матеріалах Вінниччини, зокрема с. Озаринці й сусідніх сіл і містечок. Автор кіносценаріїв документальних фільмів «Смертні листи» (1992), «Історія одного млина» (1993) та ін.

29 130 років від дня народження Галини Журби (справж. – Домбровська Галина Маврикіївна; інші псевд. – Гемень Жмурко, Маврикій Іден) (29.12.1888, хутір Олександрія, біля с. Соболівка, нині Теплиц. р-ну – 09.04.1979, м. Філадельфія, США), української письменниці, мемуаристки. За часів Другої світової війни виїхала до Америки. В еміграції працювала у жанрах мемуарної літератури. Вона – одна із засновників об’єднання українського письменництва за кордоном. 14 вересня 2012 р. поблизу с. Соболівка Теплицького району відкрито літературно-меморіальний комплекс «Хутір Галини Журби» (див. розширену довідку в кінці місяця). 

31 100 років від дня народження Ольги Іванівни Копайгородської (31.12.1918, м. Тульчин – 26.03.2009, там само), краєзнавця, історика, музеєзнавця, директора Тульчинського краєзнавчого музею (1950–1988), почесної громадянки м. Тульчин. Вона – автор багатьох публікацій про історію Тульчинщини, зокрема путівників по рідному місту та музею, дослідниця біографій видатних людей, життя яких тісно пов’язане з Подільським краєм. Завдяки її зусиллям у Тульчині відкрито музей-квартиру М. Д. Леонтовича. 

Боротися до останнього

До 140-річчя від дня народження Миколи Миколайовича Болярського

(02.12.1878–19.10.1939)

 

У сузір’ї видатних лікарів, організаторів охорони здоров’я на Вінниччині яскравою зіркою сяє ім’я Миколи Миколайовича Болярського, видатного хірурга-новатора, уролога, анатома, клініциста, доктора медицини (1910), професора (1934).

Микола Миколайович Болярський народився 2 грудня 1878 року на хуторі Дерновський, за іншими даними – в селі Ольховське Шадринського повіту Пермської губернії (нині Шадринський район Курганської області) в родині вчи-теля. Закінчив з відзнакою у 1906 році медичний факуль-тет Юр’ївського університету (нині Тартуський університет).  Працював у земській лікарні у с. Скородне Старооскольського повіту Курської губернії. Незадовільний стан земської медици-ни спонукав молодого лікаря вести наполегливу боротьбу з місцевою владою за збільшення кількості ліжок у лікарні, за поліпшення якості стаціонарної допомоги, за належну організацію медичної допомоги при пологах тощо. 

У 1907 році Микола Болярський за порадою свого родича, професора військово-медичної академії І. П. Коровіна переїздить до Петербурга, де було більше можливостей для професійного зросту й наукової діяльності. Тут влаштовується на роботу до хірургічного відділення Обухівської лікарні. Працює багато й наполегливо: щоденно відвідує анатомічний театр, закріплюючи таким чином свої знання з анатомії та удосконалюючи оперативну техніку; понаднормово чергує в лікарні; асистує та самостійно виконує операції. Вчителями Миколи Болярського були найкращі на той час хірурги: професори Л. Г. Стуккей, Г. Ф. Цейдлер, І. І. Греков, Б. М. Хольцов. У 1910 році успішно захистив дисертацію на тему «К вопросу о травматических повреждениях печени». У роки Першої світової війни Микола Болярський очолював Кауфманський шпиталь №  1, який у 1917 р. перебазувався до м. Вінниці й розмістився на території психоневрологічної лікарні. Працю в шпиталі лікар поєднував з роботою в Пироговській лікарні. У вересні 1917 року шпиталь було розформовано. Незважаючи на неодноразові запрошення професорів І. І. Грекова та Б. М. Хольцова повернутися до Петербурга, Микола Болярський залишається у Вінниці. У 1918 р. був обраний завідувачем хірургічного відділення, згодом – головним лікарем Пироговської лікарні, на території якої й мешкав. Був надзвичайно працьовитим і скромним. Прокидався рано-вранці й до початку робочого дня обходив усі від-ділення. Вимагав від персоналу, щоб незалежно від часу гос-піталізації хворий був ретельно обстежений і одразу ж отримав відповідне лікування. Багато уваги приділяв господарським питанням, зокрема, зумів створити велике підсобне господарство, внаслідок чого вдалося поліпшити харчування хворих. Завдяки організаторським здібностям, професійному вмінню й авторитету Миколи Миколайовича Пироговська лікарня стала зразковим лікувальним закладом на 500 ліжок із спеціалізованою медичною допомогою і достатньою кількістю кваліфікованих лікарів.

Микола Болярський був блискучим хірургом. Під час операції вимагав цілковитої тиші. Оперував швидко, вправно, витончено. Загалом, за час своєї діяльності хірург виконав близько 35 тисяч оперативних втручань. «Праця хірурга не легка, – казав Микола Миколайович, – але яке це щастя – бачити врятованого тобою хворого». «Сам працював з повною відданістю, того вимагав від колег, учнів. Служіння людям – ось для нього головне. Микола Миколайович як хірург брався за найскладніші операції. Доки є хоча б один шанс врятувати людину, його слід використати і боротися до останнього», – згадував асистент кафедри факультетської хірургії Вінницького медичного інституту Е. Е. Штейнгарт. Хірург-новатор виконував різноманітні й складні хірургічні втручання, починаючи з операцій черевної порожнини й закінчуючи операціями на серці й мозку; вперше застосував коров’ячий ріг як пластичний матеріал при лікуванні несправжніх суглобів при переломах, один із перших почав застосовувати ранню операцію при гострому апендициті; запропонував глухе зашивання операційної рани при деструктивному апендициті та власний метод фіксації опущеної нирки за допомогою клаптя широкої фасції стегна тощо. М. М. Болярський – один із вітчизняних піонерів серцево-судинної хірургії. Тактовний, чуйний і добропорядний лікар мав беззаперечну повагу і любов населення. Він брав активну участь в організації хірургічної допомоги у Вінницькій області, сприяв розширенню мережі лікувальних установ та покращенню медичної допомоги сільському населенню.

М. М. Болярський – один із засновників Вінницького медичного інституту, перший заступник директора з науково-навчальної та адміністративно-господарської частини, перший завідувач учбової частини інституту, згодом перший декан цього ВНЗ. Організував кафедру госпітальної хірургії й очолив кафедру факультетської хірургії. Був чудовим педагогом. Лекції професора Болярського, що відтворювали останні досягнення медицини, вирізнялися глибоким змістом, доступністю, чіткістю, ясністю викладу та мали популярність не лише серед студентів, а й серед лікарів. Професор уважно спостерігав за роботою студентського хірургічного гуртка, засідання якого часто проводив сам. Студенти його обожнювали.

У 1934 році М. М. Болярському було присвоєно вчене зван-ня професора. Під його керівництвом було підготовлено декілька дисертаційних праць, присвячених практичним питанням меди-цини, надруковано чимало наукових статей у фахових медичних часописах. М. М. Болярський – автор 58 друкованих праць, понад 50 доповідей на Пироговських, Всесоюзних, українських з’їздах хірургів і засіданнях наукових товариств. Напрямками його наукових досліджень були серцево-судинна хірургія; лікування травматичних ушкоджень печінки; хірургія жовчних шляхів; лікування апендициту, перитоніту, сечостатевих нориць; кісткова пластика, питання урології, ін. Розробляв питання травматології, питання травматизму в сільськогосподарському виробництві; розглядав профілактику як складову частину системи охорони здоров’я. З ім’ям М. М. Болярського пов’язаний також розвиток онкології на Вінниччині.

Незважаючи на величезну зайнятість, М. Болярський лікувальну, педагогічну й наукову роботу поєднував з громадською діяльністю. Як позаштатний інспектор брав активну участь в організації хірургічної допомоги на Вінниччині, багато сил доклав для розширення мережі лікувальних закладів та покращення допомоги сільському населенню. Був членом Вінницької міської ради декількох скликань, головою Вінницької філії Всесоюзного хірургічного товариства, організатором і головою Вінницького Пироговського наукового лікарського товариства. Він першим забив тривогу з приводу збереження останків геніального хірурга Миколи Пирогова. У листі до свого вчителя І. І. Грекова М. Болярський повідомляв про необхідність обстеження фахівцями труни з останками і вжиття заходів для їх збереження. «До останнього часу питання про могилу Пирогова не піднімалося. Багато хто навіть не знали, як і де похований Микола Іванович. Честь нагадати про останки Пирогова і підняти тривогу з приводу загрози їх руйнування належить лікареві М. М. Болярському, голові лікарського товариства м. Вінниці», – писав І. І. Греков у своїй праці «Про останки Пирогова». М. М. Болярський спільно з професором Г. М. Гуревичем клопотали про створення у Вінниці музею Миколи Пирогова. «Пирогов належить не тільки тій країні, в якій він народився, він належить світовій хірургії, і справа честі наших хірургів, прямих послідовників М. І. Пирогова, увічнити його пам’ять. Кращим пам’ятником Пирогову є створення з будинку, де він жив, музею історії хірургії», – писали вони в одному із листів до обласної влади.

В останні роки свого життя, передчуваючи невідворотність війни, вчений пише ряд наукових праць з військово-польової хірургії: «Вогнепальні поранення черепа у воєнний час», «Вогнепальні поранення шийного відділу спинного мозку», «Судинний шов при пошкодженнях великих судин», «Пошкодження та поранення печінки», «Лікування гнійного запалення колінного суглоба травматичного походження» тощо.

Микола Болярський був високоосвіченою, здібною, ерудованою й доброзичливою людиною. Мав чудову пам’ять, досконало володів вісьмома іноземними мовами. Надзвичайно скромно оцінював результати своєї діяльності. Боровся з популізмом і хабарництвом.

Микола Миколайович не мав особливо міцного здоров’я. Ще в студентські роки переніс міокардит, до якого згодом приєдналися приступи стенокардії, розвинулася серцева недостатність. Асистент Е. Е. Штейнгарт згадував: «Пожежа в морфологічному корпусі й очікування війни сильно подіяли на Миколу Миколайовича. Він одразу якось осунувся, почав страждати на задуху і болі за грудиною. Додався страх за сім’ю. Важко було вже підніматися на поверхи клінік. Але Микола Миколайович продовжував працювати. Я бачив його стан і часом радив не оперувати хворих. Але як міг Микола Миколайович не бути біля хворого і не надавати йому допомогу? Він не шкодував себе і до останнього дня зберігав працездат-ність. І настала розв’язка…».

19 жовтня 1939 року Микола Болярський пішов із життя… За спогадами сучасників, незважаючи на сильний дощ, провести улюбленого лікаря в останню путь прийшли десятки тисяч вінничан. Миколу Миколайовича було поховано на території Пироговської лікарні.

…Життя й діяльність легендарного хірурга, його відданість справі, гуманізм і безкорисливість мають слугувати прикладом для нинішнього й кожного наступного поколінь лікарів. 

О. А. Юрчишина

Література

Штеренберг, Р. И. Профессор Николай Николаевич Болярский – видный отечественный хирург / Р. И. Штеренберг // Новый хирургич. архив. – 1958. – №  3. – С. 122–123.

Болярская, В. Н. Жизнь и деятельность Николая Николаевича Болярского / В. Н. Болярская // Вестн. хирургии. – 1962. – №  8. – С. 101–105.

Нечипорук, В. Вчений, педагог / В. Нечипорук // Молодий медик. – 1992. – 28 верес. (№  18).

Веденко, Б. Високе покликання / Б. Веденко // Медицина Вінниччини. – 1996. – Трав. (№  5). – С. 5.

Нагорний, Ю. Подвиг лікаря Болярського / Ю. Нагорний // Вінниччина. – 2007. – 3 берез. – С. 6. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Боржієвський, А. Ц. Професор Микола Миколайович Болярський – видатний український хірург і уролог / А. Ц. Боржієвський, Ц. К. Боржієвський, І. І. Мітюк [та ін.]. – Львів, 2008. – 76 с. : фот.

Антощук, К. Ф. Внесок професора Болярського М. М. у розвиток медицини м. Вінниці і створення Пироговського меморіалу / К. Ф. Антощук, М. І. Юкальчук // Вісн. морфології. – 2014. – Т. 20, №  2. – С. 529–531 : фот.

Ненаписаний роман українського старшини (життєпис Миколи Битинського 1971 р.)

До 125-річчя від дня народження М. О. Битинського

(06.12.1893–24.12.1972)

Микола Оверкович Битинський (1893–1972) – один з найвідоміших дослідників українських символів, геральдики та уніформології, офіцер Армії Української Народної Республіки, автор низки нагород УНР, серед яких – Хрест Симона Петлюри та Воєнний хрест, уродженець містечка Літин, що на Вінниччині. Рішенням депутатів Вінницької міської ради № 71 від 25.12.2015 р. вулиця Уборевича була перейменована на честь Миколи Битинського.

Публікуючи його власноруч створений короткий життєпис (або curriculum vitae), принагідно зауважимо, що документ надрукований Миколою Битинським у червні 1971 р. для Товариства подолян – організації, що об’єднувала українців-уроджен-ців Поділля за кордоном. Оригінал документа зберігається в Архіві-музеї ім. Д. Антоновича Української Вільної Академії Наук у США (м. Нью-Йорк) в іменному фонді «Битинський Микола» за номером 338. Цифрові копії частини документів цього фонду потрапили до Вінниці у 2012 р. завдяки пану Юрію Легуну – директору Державного архіву Вінницької області. Нині вони стали невід’ємною складовою медіаколекції Вінницького історичного товариства та Центру історії Вінниці. Пунктуація та орфографія тексту правлена частково (технічні помилки і т. д.).

Із супровідного листа Товариству подолян, який також зберігається у вищезазначеному фонді, Микола Битинський характеризує свою автобіографію як неповну, «…бо, прикладом, із своєї педагогічної, мистецької й літературної праці я багато дечого і не згадав…», хоча далі зазначає про вибір найголовніших фактів свого життєвого шляху для цього тексту. Усі факти, що залишились поза життєписом, Микола Оверкович сміливо називає «…підставою до якогось пригодницького роману, якого, до речі, я не збираюся писати». 

Сподіваємось, що публікація автобіографії Миколи Битинського стане ще одним кроком до повернення пам’яті про вінничан за кордоном – Великих і незнаних.

 

Микола Оверкович Битинський

Curriculum Vitae

/короткий життєпис/

Микола Битинський народився 24-го листопада 1893-го року в повітовому місті Літині на Поділлю в Великій Україні /колишній Російській імперії/

Батько – Оверкій Тимофієвич Битинський, рангом Губернський Секретар, посадою начальник пошти м. Новоселиці в Басарабії, народився в священика м. Літина Т. Битинського 1862 року; помер в м. Могилеві на Поділлю 1900 року.

Мати – Євгенія Георгієвна Битинська-Левицька, народи-лася в домі священика с. Клембовки на Поділлю Г. Левицького 1868 року; померла в м. Парафієвці на Чернігівщині 1918 року.

ОСВІТА /ЗАГАЛЬНА/

А /Початкова/ народня школа, потім Міська школа /Городскоє училіще/ в м. Кам’янці Подільському – 1904–1908 рр.

Б /Середня/ матуральні курси в м. Празі Чеській 1923–1924 рр. /Атестат дозрілости/.

В /Висока/ – Український високий педагогічний інститут імени Михайла Драгоманова в Празі Чеській; відділ Історично-Літературний. /Диплом педагога середніх шкіл з викладанням історії загальної й української, історії мистецтва й археології у всіх клясах/. 1924–1929 рр.

ОСВІТА /ФАХОВА/

А/ Художньо-промислова школа – Відділ малярства по клясу художників В. Розвадовського й К. Роота – в м. Кам’янці Подільському – 1908–1912 рр.

Б/ Двохрічні Педагогічні Курси в м. Кам’янці Подільському 1912–1914 рр. / Свідоцтво вчителя Початкових Народніх Шкіл.

ОСВІТА ВІЙСЬКОВА:

А/ Військова старшинська школа /прапорщиків/ в м. Оранієнбаумі біля Петрограду від 1 січня 1916 р. по 26 квітня 1916 р. з рангом прапорщика піхоти.

Б/ Інженерний курс /саперний відділ/ при штабі 17-ої пішої 5 Армії Російських Військ у Двінську 2/VІ - 1/ІХ. 1916

В/ Військово-вчительський курс при штабі Головної Шкільної Управи Армії Української Народньої Республіки в м. Кам’янці Подільському лютий-квітень 1919 р. /Свідоцтво старшини Національної Освіти в Українському Війську/.

ВІЙСЬКОВА СЛУЖБА В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРАТОР-СЬКІЙ АРМІЇ

А/ Вступив до війська в 27-й піший запасовий полк у Кременчузі в Україні при наборі по жеребку на правах козака в листопаді 1914 року по січень 1915 року.

Б/ В 9-му Фінляндському стрілецькому полку на фронті у війні проти австрійців козаком від січня по грудень 1915 року.

В/ В 2-гій Оранієнбаумській Школі прапорщиків юнаком від 1-го січня по 26-го квітня 1916 року.

Г/ В 188-му Запасовому полку в Орлі молодшим старшиною з квітня 1916-го по липень 1916 р.

Д/ В 66-му пішому Бутирському ген. Дохтурова полку 17 дивізії 5-ої Армії у війні проти германців молодшим старшиною від липня 1916 р. по Січень 1917 р.

Е/ В 17-й Інженерній дивізійній Роті молодшим старшиною від січня по червень 1917 року. / В командировці на практиці від червня по вересень 1917 р. /

Є/ В тому ж 66. піш. Бутирському /по командировці/ з червня по серпень молодшим старшиною з червня по вересень 1917 р.

Ж/ В тому ж 66. Бутирському полку Начальником Саперної Команди від вересня по листопад 1917 року, коли відбув в Україну.

ВІЙСЬКОВА СЛУЖБА В АРМІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НА-РОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ

/Був на учоті в Гайсинського повітового Воїнського Начальника з січня 1919 р. по березень 1919 р./

А/ 1919 рік:

Вступив по мобілізації до 2-го Інженерного куреня в Вінниці молодшим старшиною. Переведений до Військово-Вчительського Куреня в м. Кам’янці Подільському в березні; по закінченні того куреня вступив до 1-го Рекрутового Полку Армії УНР молодшим старшиною в квітні; Призначений Начальником Інженерної сотні того ж полку в липні. Призначений Командиром сотні Бойового Куреня І-го Рекрутового Полку в листопаді. В боях того куреня проти Добровольчої Армії Денікина був полонений під Проскуровом і втік з того полону в листопаді. Захоплений Польським військом 2-го грудня в Кам’янці та інтернований в Польщу м. Ланцут 13-го грудня.

Б/1920 рік:

Вступив до 6-го Технічного Куреня VI. Січової Стрілецької дивізії молодшим старшиною для доручень 1-ої Саперної сотня куреня в березні; Призначений Командиром 1-ї Саперної сотні 6. Технічного куреня з І-го листопада згідно нових штатів переформованого куреня, затверджених Головним Отаманом Військ УНР в вересні.

Затверджений в ранг поручника 24 жовтня 1920 р. Наказом Головної Команди Військ УНР ч. 45 зі старшинством з 10-го травня 1917 р.

У ВІЙНІ УКРАЇНИ З МОСКОВСЬКИМИ БОЛЬШЕВИ-КАМИ БРАВ УЧАСТЬ У БОЯХ ПРОТИ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ В СКЛАДІ VI СІЧОВОЇ СТРІЛ.  ДИВІЗІЇ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ Й ПОЛЬЩІ З ЧЕРВНЯ ПО ЛИСТОПАД 1920 Р. 

В складі VI Січової див. інтернований в Польщі 22-го листопада.

1921-рік:

На інтернації перебував у таборах в Олександрові Куявському й в Щипіорні біля Каліша.

В утвореному при 6 Технічному курені старшинському вишколі був призначений лектором по муштрових занятіях 25-го січня.

Був обраний до складу Гонорової Ради членом-представником від Технічного куреня VI Січової стріл. Дивізії в таб. Олександров 23/І. Призначений Начальником Культ. Освіт. Відділу VI. Січової стіл. див. і заступником Культ. Освіт. Відділу Групи інтернованих українських військ в таборі Олександрово 17 березня.

Підвищений із поручників у сотники зі старшинством з 10 листопада 1918 року / Наказ Головн. Команди Військ УНР від 20/IV 1921 р. ч. 32. Переведений до складу Штадиву на посаду Начальника Культ. Освіт. Від. VI. Січової стріл. Дивізії 31-го Травня.

Звільнився з інтернації й відправився до Праги Чеської на студії. В жовтні 1923 року.

НА УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙСЬКОВІЙ СЛУЖБІ ПОЗА VI. ДИВ. АРМІЇ УНР

Перебував в рядах Карпатської Січі в м. Білках на Закарпат-тю в часі вчителювання в місцевій Українській Державній гімна-зії й брав участь у війні Карпатської України з мадярами в 1941 р.

Вступив до Української Національної Армії в команді ген. П. Шандрука на посаду старшого старшини Штабу Армії 20 лютого 1945 р. В той же період служби підвищений в таборі Ашаффенбург у Німеччині із Сотників до рангу Майора Армії УНР. 

Згідно з наказом Військового Міністерства УНР призначений Начальником Загального Відділу Персональної Управи Міністерства в таборі Ді-Пі в Майнц-Кастель 3-го червня 1948 року /в Німеччині/.

На внесок Вищої Військової Ради Урядом УНР /в Екзилю/ підвищений з Майорів до рангу Підполковника зо старшинством від 30 вересня 1930 року. / Наказ 3-го Червня 1948 р. Ч. 3, п. 3/.

Призначений Військовим Ресортом В.О. УНРади в еміграції на Голову нагрудного нагородного «Хреста Симона Петлюри» й «Воєнного Хреста» на Канаду в 1964-му році.

КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ЧИННІСТЬ

Учитель Народньої Школи в с. Карбівка Гайсинського повіту на Поділлю в 1914–1915 роках. В листопаді 1915 р. закли-каний на службу в російському Війську.

Учитель Української Народньої Школи в с. Демшині Кам’янецького повіту в 1918–1919-тих роках.

Викладач на Курсах Українознавства для козаків у таборі Олександрово й Щипіорно в Польщі в 1921–1922 рр.

Учитель Історії України та малювання й креслення в старших клясах Української Реальної Школи в таборі інтерно-ваних у Щипіорно в Польщі в 1923

Учитель малювання та Історії Українського Мистецтва в малярській студії табору Щипіорно в 1922–2923 рр.

Учитель Української мови й Літератури в Українській Державній Гімназії в м. Білках у Карпатській Україні в І-VІ клясах у 1939 р.

Учитель середніх шкіл по таборах Ді-Пі в Німеччині в 1945–50-х роках. Викладав: Всесвітню Історію, Історію України, Історію Мистецтва, Філософську Преподевтику, Архео+логію, Малювання й Креслення в старших клясах Гімназій в Ашаффен-бурзі, Майнц-Кастелі, Еттлінгені та в Реальній Школі в Байройті.

Учитель Малювання й Креслення в Українській Господарській Школі в таб. Ашаффенбурзі 1947 р.

Викладач Історії Українського Війська та Геральдики на Курсах Українознавства для дорослих в таборі Ашаффенбург в 1945–6 рр.

Учитель Теорії й Історії Мистецтва в Малярській Школі в таборі Ашаффенбург в 1946 р.

Учитель Історії Мистецтва на п’ятирічних Курсах Українознавства імени Григория Сковороди в Торонті в 1954–1966-их роках.

Учитель Історії України та Історії Українського Мистецтва на Курсах Українознавства імени Івана Котляревського в Торонті Канада в 1957–1959 рр.

Викладач Психології, Логіки, Філософії та Історії Педагогіки на Українських Педагогічних Курсах при Катедрі св. Володимира в Торонті в 1960 р.

Написав конспективний підручник з Історії Українського Мистецтва – «Архітектура» й «Українське Малярство» для Курсів Українознавства в 1958 р. /Видано друком дирекцією Курсів Українознавства ім. І. Котляревського в Торонті 1960–1970 рр.

СУСПІЛЬНО-ГРОМАДСЬКА ЧИННІСТЬ

Експедитор і Книговод в Управі Музею Визвольної Боротьби України в Празі Чеській 1939–1942 рр.

Приватна митецька праця – малярство і графіка – в Празі 1930–1942 рр.

Член Союзу Українських Журналістів і Письменників у Празі 1934–1938 рр.

Робітник-чорнороб на примусовій праці в Германії на заводі зброї «Рейнметал-Борсіг» в Берліні 1942–1945 рр.

Член Спілки Українських Журналістів на чужині в таборі Майнц-Кастель, Германія 1947 р.

Член Спілки Українських Науковців на чужині в таборі Байройт Германія 1947–1948 рр.

Член Німецького Малярського Товариства в Байройті, Германія 1948 р.

Директор Українських Курсів Українознавства імени І. Котляревського в Торонті 1950–1958 рр.

Член Головної Виховної Ради Об’єднання Демократичної Української Молоді в Торонті, Канада /«ОДУМ»/ 1955–1960.

Член політичної партії «Український Національно Державний Союз» /Заснована в таборі Майнц-Кастель 1948 року/ від 1948 р.

Основоположник і Секретар Українського Воєнно-Історичного Інституту в таб. Майнц-Кастель, Германія, 1948 р.–1968 р.

Директор того ж Інституту по смерті голови Його ген. М. Садовського в Канаді, 1968–1970 рр.

Член Генеалогічно-Геральдичного Товариства в Америці, з 1950-х років

Член Українського Товариства Подолян з 1960-тих років

Член Української Вільної Академії Наук в Канаді /член-співробітник/ з 1970 року.

Член військової організації в еміграції – Союзу Бувших Українських Вояків у Канаді від 1951 р. і член Управи тієї організації 1956–9 р. в 5-й Станиці в Торонті.

Член Генеральної Управи Союзу Бувших Українських Вояків у Канаді у Торонті в 1960-тих роках.

УЧАСТЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ПРЕСІ

ЧАСОПИСИ:

Співробітник – «Нове Життя» неперіодичний часопис; видання Культ. Освіт. Відд. VI Січової стріл. дивізії в таборі інтернованих в Олександрові, Польща 1920–1922 рр.

Редактор того ж часопису в таборі Щипіорно 1923 р.

«Український сурмач» двотижневик об’єднаних сусідніх таборів інтернованих вояків Армії УНР в Каліш-Щипіорно 1922–1923 рр.

Редактор того ж часопису в 1923 р.

«Стрілець» двохтижневий часопис ІІІ Залізної стріл. дивізії в таборі Каліш 1922–1923 рр.

«Ukrajina» / «Украйіна» – чеською мовою / видання Українського Громадського Комітету в Празі в 1924 р.

«Вісті» – видання Музею Визвольної Боротьби України. Прага, Чехія 1939–1942 рр.

Від часу прибуття до Канади співробітничав у часописах в різних роках: – «Наш Вік», Торонто; «Український Робітник» /потім «Батьківщина» /, «Вістник», Вінніпег; «Прометей», Дітройт; «Мета», Мюнхен; «Наша Батьківщина», Нью-Йорк; «Канадійський Фармер», Вінніпег, «Український Голос», Вінніпег; «Вільне Слово», Торонто.

ЖУРНАЛИ:

«Зірниця», таб. Олександрів-Польща. 1921 р. «На руїнах» табір Олександрів-Польща 1922. «Релігійно Науковий Вісник», таб. Щипіорно Польща. 1922. «Тризуб», Париж, 1934. «Гуртуймося», Прага, 1933. «Вільне Козацтво – Вольноє Казачество», Прага 1931. «Чорноморець» – журнал кубанської Молоді, Прага, 1940. «За Державність», Варшава. «Українська Думка, Чернівці, Румунія, 1933. «Віра й Культура» /потім – «Наша Культура»/, Вінніпег. «Філятеліст», Нью-Йорк. «Нові Дні», Торонто. «Самостійна Україна», Чікаго. «Новий Літопис», Вінніпег. «Бюлетень» Союзу Бувш. Українс. Вояків /потім «Дороговказ» /, Торонто.

ЗБІРНИКИ:

«В Громі і Бурі» – збірка власних віршів; табір Щипіорно, Польща – 1922 р.

«Наша Батьківщина Україна» – /козацька енциклопедія/ Щипіорно, 1922

«Базар» – присвята 359 українським Героям-Мученикам, розстріляним у Базарі на Волині в 1921 році. Збірник додано в 10-ту річницю події.

«Рід та Знамено» – генеалогічно-геральдичний збірник. Видано в таборі Еттлінген; друковано в Франкфурті, Германія. 1949 р. 

«Сенотаф» – збірник присвячений 40-вим Роковинам Базарської Трагедії, Торонто 1961 рік.

---------------

ДОДАТОК. Найвидатніші мистецькі праці.

/Витяг з загального реєстра власних праць/

1. Альбом уніформ Українського Війська доби визвольної боротьби. 186 таблиць, Кольорових малюнків і рангових відзнак усіх частин військ і фльоти часів Центр. Ради, Гетьманату, Директорії й УНР. Прага, 1941 р.

2. Альбом гербів усіх Земель України. 42 кольор.  таблиці.  Прага, 1939 р.

3. Альбом гербів Земель і міст Галичини. 12 кольор.  таблиць. Прага, 1940 р.

4. Альбом родових гербів Гетьманів України. 20 кольор.  таблиць.  Прага, 1941. /З портретами гетьманів у медальонах і з віньєтами/.

5. Державні Відзнаки України. 5 кольор. табл. Друковані в обкладинці. Прага/.

6. Проекти надгробків – Президента Білоруської Народньої Республіки Кречевського у Празі. – Українських робітників, поляглих від бомбування в Ашаффенбурзі – Полковн. Фролову в Літомишлі /Чехи/. – Др. Плітасові й свящ. Пе Білонові в Бавн-Бруку, Америка – Єписк. Платонові, с. Підгайному, полк. Олександ. Петлюрі, полк. Омельченкові й сотн. О. Савченкові /спільний надгробок/ в Торонті.

7. Нагрудні військові Орденські Відзнаки – «Хрест Симона Петлюри» і «Воєнний Хрест» Армії УНР і мистецькі грамоти до них.

8. Військові й організаційні прапори й печатки /до 25 штук/.

9. Нагрудні метальові й нашивні організаційні відзнаки.

10. Державні Інсигнії України – Геральдична розвідка.

11. Герби – Київський Архистратиг і Галицький Лев.  Геральдичне дослідження.

12. Український Національний Прапор – Геральдичне дослідження.

13. Іконостасні Ікони в Церкві св. Андрія Первозванного в Торонті.

14. /Література/: у Збірнику «Сенотаф» – «Сузір’я Лицарів», балада; «На Брамі України», поема. «Ангол Помсти», містична поема.

15. «Могила» – оповідання; «Крашанка Марії Магдалини» – оповідання; «Скривавлена сорочка» – сценічний образ /Диптіх/.

16. Великопосні Мотиви: «Страсний Четвер» і «Велика П’ятниця» – вірші.

 

Микола Битинський

Торонто, червень 1971 р.

 

Подав О. Ю. Федоришен

Голос української крові, українського духу

До 130-річчя від дня народження Галини Журби

(29.12.1888–09.04.1979)

Історія української літератури, як добре відомо, творилася і твориться не лише українцями. Значна кількість і видатна роль таких постатей вражає. Згадаймо бодай окремі імена: Марко Вовчок, Агатантел Кримський, Софія Русова, Юрій Клен, Микола Хвильовий, Борис Антоненко-Давидович.

У цьому переліку вагоме місце посідає й письменниця минулого сторіччя Галина Журба, яка творила в особливо несприятливих політичних, суспільних та культурних обста-винах, багато років перебувала за межами рідного краю, та все ж спромоглася на високі досягнення в мистецтві слова.

Галина Журба – псевдонім Галини Маврикіївни Домбровської, яка народилася на хуторі Олександрії біля села Соболівки, тепер Теплицького району Вінницької області. Письменниця любила працювати в жанрах мемуарної літератури, автобіографічної прози, тому її особисте життя постає нині перед нами не лише в датах і фактах, але й у сповнених живими образами картинах.

Походить вона з польської, радше, спольщеної, шляхетської родини, в якій добре знали українську мову і не цуралися її. Український патріотизм Галі Домбровської «виростав сам із себе, із землі, з повітря, ніким не підсичуваний, не вирощуваний штучно, надиханий самою землею, довкіллям, таємничим нашептом самої України».

Дівчина отримала домашню освіту. У батька був «Кобзар», від якого її «трохи не кинуло в гарячку». Писати вона почала рано. Маючи 21 рік, видала в Одесі першу книжку оповідань, та новел «З життя», яку підготував до друку літературознавець А. Ніковський. Видання викликало інтерес у читачів і критики: правдивим зображенням нелегкої долі дітей, наймитів, різних знедолених людей, глибоким співчуттям до них, імпресіоністич-ною манерою оповіді. Її починає систематично друкувати жур-нал «Українська хата». Нові її оповідання, як зазначає критика, виявляють у ній талановитого майстра українського художнього слова.

У 1912 році молода авторка їде до Києва. На початку Першої світової війни українська культура в Києві була піддана цілковитому нищенню з боку російських імперських сил. Лише з 1917 року Галина Журба дістала змогу працювати в українській пресі. У 1919 році виходить її друга збірка новел «Похід життя», в якій письменниця розкриває трагедію покривдженого народу, прагне дістатися до глибин його душі, відчути біль і муки, що ховаються там. 

Галина Журба підробляла не лише у пресі, але й ходила з пилкою та сокирою, ріжучи та рубаючи дрова і тим здобуваючи шматок хліба. «Збомбардований, розгромлений, обдертий, з пого-рілими домами, засмічений, загиджений, холодний і голодний Київ 1919–20 рр. нічим не нагадував того блискучого, пишного міста, яке я застала 1912 року», – згадувала вона потім. Хоча для писання і громадської діяльності умов не існувало, письменниця друкується, разом з П. Тичиною, Л. Курбасом та іншими митцями бере участь у літературних вечорах.

У 1920 році Галина Журба виїздить разом з урядом УНР до Польщі й опиняється в Тарновському таборі для українських вояків. Там написала сценічний етюд «Маланка», що вийшов у 1921 році. Потім, живучи на Волині, пише повість «Зорі світ заповідають», що була надрукована у Львові (1933) і відзначена премією Товариства письменників і журналістів. Ця повість і наступна – «Революція йде» (1937) – присвячені темі української визвольної війни 1917–1921 рр., зокрема на Волині. Наступний твір-роман «Доктор Качіоні» – вийшов у Кракові в 1943 році і став популярним серед української еміграції.

Під кінець війни Галина Журба емігрує до США, опиняєть-ся у Філадельфії. Тут, за свідченням О. Тарнавського, «живучи дуже вбого», написала книжки, які винесли Галину Журбу «на перше місце між еміграційними письменниками»: це були твори автобіографічного змісту – повість «Далекий світ» (1955; спогади про дитинство і рідне Поділля) та роман на тлі історії – «Тодір Сокір» (1967).

Особливе місце в її творчості належить художній автобіографії, власне, повісті «Далекий світ». У вступному слові Галина Журба писала про своє оточення в дитинстві: «Винародовлені предки, що покинули свій народ, відцуралися своєї питомої, глибшої культури, вибравши сумнівної вартості, зовнішню чужу, – не приносять честі нащадкам, хоча б ті предки були найвищі достойники на послугах чужих держав і ворожих націй. Вартість людини в її особистості, а не в родоводі /…/ По предках матері відгукнувся в мені голос української крові, українського духу /…/ Вибрала я для цього форму белетристичну, щоб живіше передати малюнки живих колись людей і подій».

Письменниця взяла участь у створенні об’єднання українських письменників «Слово» та виданні однойменного щорічника, в якому друкувала свої оповідання, статті і спогади.

Галина Журба померла у Філадельфії, похована у Баунд-Бруку з іншими українськими письменниками – Євгеном Маланюком, Тодосем Осьмачкою, Ольгою Лятуринською… Твори, видрукувані за її життя, і ті, що залишилися в рукописах, починають нині повертатися в Україну, (повість «Далекий світ» 2013 року вийшла й у Вінниці), щоб зайняти своє поважне місце в історії рідної літератури. Адже в них, як пише відомий письмен-ник Валерій Шевчук, «завмер, як метелик у краплині бурштину, світ, який вона бачила, любила й уміла відтворювати. Бо любов до світу й людини в її творах – перша їхня прикметна ознака. Бо слово під її пером набувало трепетності й сили, а картини, що їх вона малювала, творилися рукою доброго Майстра».

У 2012 році в культурно-мистецькому житті Вінниччини відбулася важлива подія: на місці колишнього хутора Олександрія поблизу села Соболівки було відкрито меморіальний комплекс видатної землячки Галини Журби. Після довгих років вимушеного замовчування вона повернулася в слові і пам’яті на рідну землю.

А. М. Подолинний

Література

Журба, Г. Далекий світ : розповідь автобіогр. / Галина Журба. – Вінниця : Консоль, 2013. – 280 с.

Журба, Г. «Велика самотности моєї настане година...» : [неопубл. вірші Г. Журби] / Галина Журба // Русалка Дністровая : літ.-краєзнав. зб. / голов. ред. М. Ф. Каменюк. – Вінниця, 2016. – [Вип. 4]. – С. 110–114.

* * *

Подолинний, А. Галина Журба / А. Подолинний // Імена, повернуті на Батьківщину : бібліогр. покажч. / Вінниц. ДОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад.: Г. М. Авраменко, О. І. Кізян ; автор біогр. довідок А. М. Подолинний ; відп. за вип. А. Й. Лучко. – Вінниця, 1998. – С. 10–11.

Бортняк, А. Чарівниця слова з-під Соболівки : [Г. Журба (1888–1979), письменниця, уродженка хутора Олександрія по-близу с. Соболівка, нині Теплиц. р-ну] / А. Бортняк // Вінниччина. – 2003. – 23 груд.

Подолинний, А. Галина Журба (29.12.1888–09.04.1979) : [укр. письменниця, мемуаристка] / А. М. Подолинний // Подолинний А. М. Жити Україною: ст., рец., есе. – Вінниця, 2007. – С. 127–129.

Герасименко, О. Повертайся з далекого світу! : на Вінниччині силами письменників і громадськості відкрито ще один літ. пам’ятник – «Хутір Галини Журби» / О. Герасименко // Літ. Україна. – 2012. – 27 верес. – С. 8 : іл.

Яковенко, Т. Повернення Галини Журби / Тетяна Яковенко // Вінниц. край. – 2012. – №  4. – С. 146–149.

Каменюк, М. Повертайся, Журбо! : [про письменницю Г. Журбу] / М. Каменюк // Київ. – 2013. – №  7/8. – С. 145–147.

Керницький, І. Таємна сила буття: Галина Журба : [про письменницю Галину Маврикіївну Журбу (Домбровську)] / І. Керницький // Русалка Дністровая : літ.-краєзнав. зб. / голов. ред. М. Каменюк. – Вінниця, 2013. – С. 69–76.

Творчість Галини Журби і міжвоєнна доба в українській літературі : до 125-ї річниці від дня народж. письменниці : зб. наук. пр. Вип. 3 / М-во освіти і науки України, Вінниц. ДПУ ім. М. Коцюбинського ; голов. ред. І. Руснак. – Вінниця : Планер, 2014. – 537 с. : портр. – (XX століття: від модерності до традиції).

 

Святвечір знов рідню усю зібрав.

Старі й малі – зійшлися покоління.

Парують на столі дванадцять страв,

Куті макітра – в запашному сіні.

 

І дідух – невмирущий дух дідів –

на покуті стоїть під образами.

За вікнами лунає вітру спів,

А завтра Коляда піде дворами.

 

Отак велося ще споконвіків

І буде так, допоки України!

Удосвіта гурти колядників

Достатку набажають всій родині.

 

А я молю у Бога про одне,

Поринувши у святвечірні чари,

Щоб дерево Роду, гоже і міцне,

Не поточили кляті шашлі-чвари.

 

Щоб ми співали часто при столі –

Не тільки на Великдень і Вілію*.

Нехай попри невдачі і жалі

Криниця наша – Пісня – не міліє.

Хай недруги, підступні й навісні,

Зубами з люті крешуть: ми – єдині.

Ніколи не цураймося рідні,

Не рвім бездумно власну пуповину.

 

Валентина Сторожук

*Вілія – Святий вечір

 

Іменний покажчик ювілярів 2018 року

Авраменко Г. М. 61

Александров Д. Д. 61

Алексєєв С. І. 122

Альперович П. М. 79

Андрійчук В. Г. 32

Андрушко М. П. 60

Асаулюк О. С. 174

 

Бабенко М. Т. 101

Бабій М. В. 59

Бабійчук В. В. 54

Бабійчук Г. О. 54

Бабур А. О. 43

Базилевич В. І. 11

Байда І. М. 109

Бакуль В. М. 147

Басюк М. Н. 103

Бевз В. А. 37

Бевз І. В. 152

Бергельсон Л. Д. 146

Березовський Б. А. 79

Березюк М. Т. 146

Бєлканія Г. С. 84

Бєсов Л. М. 102

Биков М. М. 85

Битинський М. О. 232, 243

Бичковський О. А. 63

Бичок І. І. 105

Білаш С. О. 87

Білик В. Д. 33

Білкун М. В. 335

Богатський В. Д. 36

Богун І. 8

Бойчук О. П. 162

Болдуман М. П. 128

Болярський М. М. 230, 238

Бондар В. Д. 29

Бондаренко А. О. 235

Бортняк А. А. 71, 72

Бояров М. В. 201

Боярунець Ю. О. 163

Брезденюк В. О. 48

Бугайов О. І. 232

Будкер Г. І. (Андрій Михайлович) 77

Бурдейна-Публіка Т. В. 166

Бурлака І. Ф. 37

Бучко М. І. 149

 

Вайнштейн С. Г. (псевдонім Ніл Крас) 105

Ваксман Залман 126

Ванжула (Федунець) О. С. 77

Василенко Н. В. 65

Василюк С. М. 127, 137

Верещагін Ф. Г. 83

Верхова М. О. 32

Веселюк А. І. 180

Висоцький А. 12

Вієвський М. А. 125

Вірник Д. Ф. 127

Вітавський К. О. 231

Вовчок Марко (Вілінська М. О.) 236

Воєвудський Є. М. 151

Войнаровська Т. В. 79

Войтецький А. Й. 180

Войцеховський В. Б. 100

Волошенюк І. С. 122, 130

Волошиновський Ю. 64

Вороліс М. Г. 36

Воронюк О. Д. 32

Воропай О. І. 200

 

Гавронський В. К. 77

Гайдуков В. М. 29

Гаккебуш Л. М. 167

Галафутник Б. В. 165

Гандзюк Я. Г. 60

Гарвасюк В. Ю. 66

Гелета В. А. 79

Герасименко О. В. 84

Герасименко Я. А. 160

Германюк Т. А. 106

Глинський І. В. 200

Гнатовський В. А. 36

Гненний М. К. 231

Годованець М. П. 167

Головатюк Є. І. 168

Гончар А. С. 10

Гончар І. Т. 13

Гончарук А. М. 14

Гордієвич О. С. 82, 94

Горенківський Х. А. (Київський (Китаївський) Ф.) 9

Горенчук Ф. І. 180

Горліс-Горський Ю. Ю. (Городянин-Лісовський) 37

Городецький В. В. 101

Городинський С. С. 129, 140

Грейм Міхал (Грейм М. Й.) 162

Грицюк В. Г. 57

Гришин К. С. 27

Грищук І. П. 160

Грінчак В. Я. 71

Гройсман В. Б. 34

Гуменюк Б. І. 105

Гуменюк П. Д. 66

Гуревич Р. С. 59

Гутянський В. І. 129

Гуцало О. Г. 148

 

Ґроза Сильвестр Венжик 31

 

Давидюк А. Т. 104

Данильчук Б. Г. 124

Дахновський Ф. Т. 55

Демидась Г. І. 67

Демідас В. І. 101

Денесюк В. І. 175

Деркач П. Т. 12

Десятник П. П. 235

Джевецький С. К. 128

Дідуренко П. Т. 62

Добросердов Р. В. 102

Довгань М. В. 151

Довгополюк М. Л. 13

Доппельмайр В. Г. 11

Дорош В. В. 128

Дорош О. С. 174

Дребот І. З. 86

Дріз О. О. 86

Дунаєвська Л. Ф. 108

Дяченко І. О. 128

 

Єрмаков Є. Ф. 42

Єрофеїв І. Ф. 182

 

Жілінскайте К. К. 47

Жук С. І. 81

Журба Галина (Домбровська Г. М.) 237, 253

Журунова Т. Г. 149

 

Забаштанський В. О. 174

Заболотний І. К. 11

Завальнюк І. Я. 176

Загородній Ю. О. 64

Засідатель Я. (Соколенко І. П.) 10

Захарчук К. Н. 150

Здоровий А. К. 28

Зелінський В. А. 44

Земляк (Вацик) В. С. 69

Зінченко А. Л. 126

Зіньковський Ю. Ф. 58

Зуїха Явдоха 53

 

Йовса О. В. 82

Йолтухівський М. В. 45

 

Іванкова В. С. 175

Іваненко Р. Ф. 130

Ігнатов О. Д. 176

Ігнатович (Балінський) Г. Г. 200

Ісайко М. О. 203

Іскра І. 128

 

Кавун В. М. 148, 153

Казаков В. М. 33

Калашник І. І. 67

Каленіченко В. О. 100

Калинович М. Я. 178

Кальницький І. С. 106

Каменюк М. Ф. 201, 217

Канафойський Ч. 61

Каплун Т. В. 62

Каракой Т. К. 148

Кароєва (Соломонова) Т. Р.

106, 113

Каспрук В. К. 145

Касян А. П. 234

Качур В. З. 148

Керлер Й. Б. 65

Київський (Китаївський) Ф. (Горенківський Х. А.) 9

Кириченко Ю. 78

Китастий В. Г. 129

Кірімов І. З. 36

Кішка П. М. 10

Кіщук В. В. 59

Клименко К. Г. 181

Клюс В. 14

Кобець В. Д. 199, 212

Коваленко Ю. В. 49

Ковалів П. К. 150

Коваль І. В. 34

Коваль-Медзведський М. О. 44

Ковальчук І. І. 34

Ковач (Вербовенко) М. Я. 231

Ковтун Л. І. 60

Колесник П. 15

Колісниченко А. І. 46

Колосова В. П. 147

Коляструк О. А. 43

Конверський А. Є. 163

Кондратюк В. О. 102

Копайгородська О. І. 238

Корнійчук В. С. 69

Корнійчук О. В. 159

Коренєв В. Ф. (Коренєв-Новоросійський) 12, 21

Король В. Я. 70

Король Г. В. 205

Корхов С. І. 127

Косевич А. М. 124

Космина Н. М. 178, 194

Костецький (Мерзляков) І. В. 81

Костюк Г. Я. 50

Костюкевич В. М. 54

Коцюбинська К. Я. 205

Коцюбинський М. М. 163

Кочубей В. 128

Кочур Г. П. 201

Кравець М. М. 204, 223

Кравчук Н. П. 145

Креденцер Б. П. 56

Крижанівський Р. О. 67

Крупник С. С. 65

Крупський М. К. 237

Кудлаєнко Д. Н. 51

Кузик Г. Й. 45

Кузнєцов В. П. 27

Кузьменко В. Д. 51

Кузьмінець О. В. 160

Кукурудза С. І. 145

Кулібаба О. П. 51

Куліш Т. А. 125

Кульжинський І. Г. 70

Купчишин М. Ф. 182

Кучер М. К. 29

Кучерук В. Ю. 179

Кучинський Б. В. 42

Кушко В. В. 177

 

Лаврентович О. Д. 85

Лазаренко К. А. 230

Левитський М. Г. 145

Леонова О. С. 107

Леонтович М. Д. 233

Леонтяк Г. П. 99

Лєкарєв Л. Г. 151

Лиман В. В. 36

Линник А. С. 29

Литвин О. М. 57

Литвицький М. О. 80

Лісовий П. М. 166

Лобова Т. А. 179

Лозинський Л. В. 230

Ломінський Г. П. 69

Лошак М. Ц. 100

Лук’янчиков П. М. 125

Луцишин О. Г. 167

Ляхов Г. В. 28

 

Мазаракій А. В. 235

Мазило І. В. 68

Мазур О. Г. 152

Мазуркевич О. Р. 161

Майборода Д. О. 49

Макарій, митрополит (в миру Л. М. Свистун) 162

Малапарте Курціо (Курт Зуккерт) 102

Малик Х. В. 176

Малиновський Р. Я. 203

Маліцька К. П. 60

Малішевський (Малишевський) В. Й. 126

Малько М. А. 77

Манзій С. Ф. 236

Маринич М. М. 45

Маркович Д. В. 199

Мартинова Л. М. 166

Маслюк М. Г. 32

Матвієнко А. С. 61

Медвецький Є. Б. 107

Мельник В. І. 176, 184

Мельник М. Є. 67

Мельничук О. А. 82

Мельничук Т. Ю. 149

Мичак А. Г. 68

Мітюк І. І. 232

Могилко К. В. 49

Мокін Б. І. 28

Молчановський Н. В. 10

Моргунов С. А. 124

Морковнікова Л. В. 175

Мотренко Т. В. 202

 

Нестюк В. М. 161

Ніщинський П. І. 164

 

Оврах В. М. 45

Одарченко П. Я. 103

Одноколов В. С. 182

Олійничук С. М. 10

Омельченко О. О. 147

Онищук М. П. 166

Отамановський В. Д. 51

Очеретний В. Ф. 62

 

Павлов І. Г. 34

Паламар І. Г. 56

Палій П. П. 234

Панченко В. Ф. 123

Парасунько О. А. 103

Пасічник М. І. 234

Пасічник О. В. 168

Пащенко М. М. 65

Пеллер В. І. 160

Перепелюк В. М. 202

Петрук В. Г. 68

Печерський Антоній 6

Пилинська М. М. 179

Пилипенко В. С. 181

Пилипенко Г. Ф. 31

Підпалий І. Ф. 168

Пікуш В. М. 50

Подоляніна О. І. 29

Полянський Л. П. 48

Пономарчук С. Є. 61

Попенко І. К. 46

Поплавський С. М. 102

Порхун М. І. 44

Постернак В. К. 55

Приступов В. Л. 50

Присяжнюк Н. А. 236

Процек О. Г. 179

Прощерук М. І. 105

Прусіновський Я. 10

Пшук І. О. 176

 

Рафаловська Т. С. 32

Рей С. І. 69

Рекрут В. П. 31

Реп’ях С. П. 81

Роговий О. І. 199, 206

Романенко Т. І. 147

Руданський С. В. 30

Руденко М. О. 46

Рудик М. М. 231

Рябошапка М. Т. 80

 

Сардаковський М. М. 151

Сауляк В. А. 204

Семенов В. А. 49

Семко Л. С. 58

Семполовський Л. Л. 64

Середа Л. П. 43

Синєпольський І. І. 58

Сільвестров В. І. 54

Скалецький Р. А. 203

Сколотяний В. А. 55

Скрипник В. С. 150

Слободенюк І. Л. 70

Собко С. С. 50

Соколовський М. Д. 83

Солєйко О. В. 159

Сольський Я. П. 44

Сосновський О. В. 63

Сосюк В. В. 83

Станіславська Є. Й. 205

Старицька-Черняхівська Л. М. 152

Стельмах М. П. 85

Стеценко Г. С. 168

Ступницький І. С. 146

Стус В. С. 30, 38

Судачок Т. М. 82

Сухомел Г. Й. 161

 

Танцюра Г. Т. 98

Таранюк Н. Ф. 85

Тарасюк Г. Т. 182

Терлецький В. М. 69

Тищенко З. В. 122

Ткаченко А. Д. 180

Ткаченко Н. Ю. 52

Ткаченко О. П. 84

Ткачук П. І. 107, 118

Тондій Є. Д. 44

Топольський В. Т. 78

Топчій Д. Г. 200

Троянський (Пасєка) В. К. 85

Трусь М. З. 149

Тутковський

(Тутківський) П. А. 53

Тучинський В. А. 163

 

Федорчук М. Т. 15

Фоменко О. М. 57

 

Хайцис Г. М. 64

Хаїмзон І. І. 66

Хандрос Б. Н. 237

Химич Ю. І. 66

Хмелюк В. М. 117

Хоменко Б. В. 84

Христич С. Р. 12

 

Царенко С. О. 181

Циганюк В. Ф. 105, 109

Чайковський П. І. 78

Червінський І. Я. 122

Череватюк В. І. 42

Чернега М. Є. 80

Чернобровий В. М. 129

Чорний М. Н. 205

 

Шамура Д. Г. 233

Швець Є. А. 237

Шевченко Т. Г. 57

Шевчук Ф. Х. 56

Шеренговий О. Г. 58

Шимко М. М. 48

Широков В. А. 168

Шкварко І. П. 145

Шлапак Я. Л. 177

Шпак В. П. 108

Шпильова Л. М. 30

 

Щербатий І. М. 58

Щербо А. Б. 68

 

Юра Г. П. 31

 

Яблонська Г. Г. (Сиденко Г. Ю.) 28

Яблонський Г. 42

Якимчук О. І. 162

Янголь О. Г. 59

Янушкевич О. М. 47

Ящук С. Л. 77

Відомості про авторів текстових довідок

 

Андрійчук Наталія Іванівна, журналістка, член НСЖУ.

Безбах Ілля Васильович , директор Вінницького обласного художнього музею (1987 – травень 2017), заслужений діяч мистецтв України.

Бродзь Олена Василівна, учений секретар Вінницького обласного краєзнавчого музею.

Вітковський Вадим Миколайович, письменник, головний редактор журналу «Вінницький край», заслужений журналіст України.

Гальчак Сергій Дмитрович, доктор історичних наук, голова правління Вінницької обласної організації НСКУ, заслужений працівник культури України.

Гарбулинський Сергій Вікторович, заступник директора Вінницького обласного навчально-методичного центру галузі культури, мистецтв та туризму.

Гнатюк Ніна Юхимівна, поетеса, член НСПУ, заступник голови МГО «Вінницьке міжнародне земляцтво» в м. Києві.

Гордійчук Петро Григорович, поет, перекладач, член НСПУ.

Зелененька Ірина Алімівна, літературознавець, член НСПУ.

Зелінська Ольга Георгіївна, начальник відділу культур- но-мистецьких установ управління культури і мистецтв Він-ницької обласної державної адміністрації.

Ільчук Микола Миколайович, заступник голови ГО «Україна-Польща-Німеччина», кандидат філософських наук, заслужений працівник культури України.

Каменюк Михайло Феодосійович, письменник, журналіст, заслужений працівник культури України.

Коляструк Ольга Анатоліївна, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії та культури України ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського.

Перкун Віталій Павлович, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАНУ.

Подолинний Анатолій Мусійович, літературознавець, член НСПУ, заслужений працівник культури України.

Пуніна Ольга Василівна, кандидат філологічних наук, доцент Донецького національного університету імені Василя Стуса. 

Римаренко Ніна Борисівна, бібліограф-краєзнавець Літинської районної бібліотеки.

Стебелєв Андрій Валентинович, поет, голова Вінницької міської письменницької організації, член НСПУ.

Федоришен Олександр Юрійович, директор комунального підприємства «Центр історії Вінниці», керівник Вінницького історичного товариства.

Шевчук Федір Харитонович, журналіст, заслужений журналіст України, краєзнавець, член НСЖУ.

Юрчишина Ольга Анатоліївна, головний бібліотекар наукової бібліотеки Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова.

ЗМІСТ

 

Від укладачів ..... 3

2018 року виповнюється ..... 6

В’ячеслав Федорович Коренєв До 150-річчя від дня народження художника,педагога, одного із засновників Вінницького обласного краєзнавчого музею (1868 – після 1920 р.)

І. В. Безбах .....21

Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2018 року

 

Січень ..... 27

Василь Стус: право бути собою До 80-річчя від дня народження (06.01.1938–04.09.1985)

О. В. Пуніна ..... 38

 

Лютий ..... 42

 

Березень ..... 53

 

Квітень ..... 64

Дух гідності До 80-річчя від дня народження Анатолія Бортняка (27.04.1938–22.07.2009)

Н. Ю. Гнатюк ..... 72

 

Травень ..... 77

Вінницький обласний краєзнавчий музей До 100-річчя з часу заснування (1918)

О. В. Бродзь ..... 88

«Планета Україна» Олександра Гордієвича До 75-річчя від дня народження фотохудожника (15.05.1943)

М. Ф. Каменюк ..... 94

 

Червень ..... 100

Пам’яті колеги, друга, наставника До 70-річчя від дня народження заслуженого працівника культури України Василя Федоровича Циганюка (15.06.1948–21.07.2006)

С. В. Гарбулинський .....109

 

Життя як книжка… До 50-річчя від дня народження історика,  книгознавця, музеєзнавця, доктора історичних наук Тетяни Робертівни Кароєвої (24.06.1968)

О. А. Коляструк ..... 113

 

Подвижник Літинщини До 80-річчя Павла Івановича Ткачука,  педагога, краєзнавця, літературознавця, етнографа (27.06.1938)

Н. Б. Римаренко ..... 118

 

Липень ..... 122

Класик української літератури і журналістики До 80-річчя від дня народження І. С. Волошенюка (03.07.1938–14.03.2017) Н. І. Андрійчук ..... 130

Та, яка перевертає гори… До 60-річчя від дня народження Світлани Михайлівни Василюк (20.07.1958)

В. М. Вітковський ..... 137

Культуролог, талановитий митець, умілий організатор До 60-річчя від дня народження С. С. Городинського, заслуженого артиста України (27.07.1958)

О. Г. Зелінська ..... 140

 

Серпень ..... 145

Василь Кавун – людина-епоха До 90-річчя від дня народження (14.08.1928–08.08.2009)

Ф. Х. Шевчук ..... 153

 

Вересень ..... 159

Поет, журналіст, педагог До 70-річчя від дня народження Олега Валеріановича Пасічника (30.09.1948–01.09.2010)

С. Д. Гальчак ..... 169

 

Жовтень ..... 174

До поетики життєвих контрастів  та ескізного одивнення Віктора Мельника  До 60-річчя від дня народження (05.10.1958)

І. А. Зелененька ..... 184

«Два регіони – одне серце» До 60-річчя встановлення дружніх зв’язків між  Вінницькою областю та Свєнтокшиським воєводством (08.10.1958)

М. М. Ільчук ..... 190

Народжена літати.До 65-річчя від дня народження Н. М. Космини (15.10.1953)

П. Г. Гордійчук ..... 194

 

Листопад ..... 199

Одержимий любов’ю до Подільського краю До 60-річчя від дня народження педагога, історика, краєзнавця, архівіста Олександра Івановича Рогового (01.11.1958)

С. Д. Гальчак ..... 206

Бережіть сторожові вогні! До 75-річчя від дня народження письменника, громадського діяча, голови Конгресу української інтелігенції Вінниччини Василя Дмитровича Кобця (04.11.1943)

П. Г. Гордійчук ..... 212

«Я – останній корсар українського вірша…» До 70-річчя від дня народження поета  і громадського діяча М. Ф. Каменюка (10.11.1948)

А. В. Стебелєв ..... 217

Професор М. М. Кравець: штрихи до ненаписаного портрета До 90-річчя від дня народження (24.11.1928–20.07.2011)

В. П. Перкун ..... 223

 

Грудень ..... 230

Боротися до останнього  До 140-річчя від дня народження  Миколи Миколайовича Болярського (02.12.1878–19.10.1939)

О. А. Юрчишина ..... 238

Ненаписаний роман українського старшини (життєпис Миколи Битинського 1971 р.) До 125-річчя від дня народження М. О. Битинського (06.12.1893–24.12.1972)

О. Ю. Федоришен ..... 243

Голос української крові, українського духу До 130-річчя від дня народження Галини Журби (29.12.1888–09.04.1979)

А. М. Подолинний ..... 253

 

Іменний покажчик ювілярів 2018 року ..... 258

 

Відомості про авторів текстових довідок ..... 265

 


 

Довідкове видання

 

 

Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2018 року

 

Хронологічний довідник

 

 

 

Відповідальна за випуск Н. І. Морозова,

директор Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва,

заслужений працівник культури України

 

 

Укладачі, комп’ютерний набір:

Г. М. Авраменко, заслужений працівник культури України,

О. Ю. Антонюк

 

Редактор С. В. Лавренюк

 

Редакційна колегія: Г. М. Слотюк, Л. Б. Сеник, Н. В. Спиця,

П. І. Цимбалюк, заслужений працівник культури України

 

Комп’ютерна верстка, технічна коректура,

оригінал-макет, дизайн Н. В. Спиця

 

У дизайні обкладинки використано

малюнок Наполеона Орди (кінець ХІХ ст.)

 

 

Підписано до друку 06.12.2017. Формат 60х84/16

Папір офсетний. Умов. друк. арк. 17.0.

Наклад 100 прим.

 

Друк ПП Балюк І. Б.

м. Вінниця, вул. Р. Скалецького, 15

Тел. (0432) 52-08-02


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2018 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. 2018 року виповнюється
  3. В’ячеслав Федорович Коренєв
  4. Січень
  5. Василь Стус: право бути собою
  6. Лютий
  7. Березень
  8. Квітень
  9. Дух гідності.
    До 80-річчя від дня народження Анатолія Бортняка
  10. Травень
  11. Вінницький обласний краєзнавчий музей
  12. «Планета Україна» Олександра Гордієвича
  13. Червень
  14. Пам’яті колеги, друга, наставника.
    До 70-річчя від дня народження заслуженого працівника культури України Василя Федоровича Циганюка
  15. Життя як книжка…
    До 50-річчя від дня народження Тетяни Робертівни Кароєвої
  16. Подвижник Літинщини
    До 80-річчя Павла Івановича Ткачука, педагога, краєзнавця, літературознавця, етнографа
  17. Липень
  18. Класик української літератури і журналістики
    До 80-річчя від дня народження І. С. Волошенюка
  19. Та, яка перевертає гори…
    До 60-річчя від дня народження Світлани Михайлівни Василюк
  20. Культуролог, талановитий митець, умілий організатор
    До 60-річчя від дня народження С. С. Городинського, заслуженого артиста України
  21. Серпень
  22. Василь Кавун – людина-епоха
    До 90-річчя від дня народження
  23. Вересень
  24. Поет, журналіст, педагог
    До 70-річчя від дня народження Олега Валеріановича Пасічника
  25. Жовтень
  26. До поетики життєвих контрастів та ескізного одивнення Віктора Мельника
    До 60-річчя від дня народження
  27. «Два регіони – одне серце»
    До 60-річчя встановлення дружніх зв’язків між Вінницькою областю та Свєнтокшиським воєводством
  28. Народжена літати
    До 65-річчя від дня народження Н. М. Космини
  29. Листопад
  30. Одержимий любов’ю до Подільського краю
    До 60-річчя від дня народження Олександра Івановича Рогового
  31. Бережіть сторожові вогні!
    До 75-річчя від дня народження Василя Дмитровича Кобця
  32. «Я – останній корсар українського вірша…»
    До 70-річчя від дня народження М. Ф. Каменюка
  33. Професор М. М. Кравець: штрихи до ненаписаного портрета
    До 90-річчя від дня народження
  34. Грудень
  35. Боротися до останнього
    До 140-річчя від дня народження Миколи Миколайовича Болярського
  36. Ненаписаний роман українського старшини (життєпис Миколи Битинського 1971 р.)
  37. Голос української крові, українського духу
    До 130-річчя від дня народження Галини Журби
  38. Іменний покажчик ювілярів 2018 року
  39. Відомості про авторів текстових довідок
  40. Зміст

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2018
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше