ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: [email protected]

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Версія для друку

Управління культури і мистецтв

Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва

 

 

ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ

2018 РОКУ

Хронологічний довідник

 

Вінниця, 2017


 

УДК 050.9(477.44)

З 72

Відповідальна за випуск Н. І. Морозова,

директор Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва,

заслужений працівник культури України

 

Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2018 року : хронол. довід. / уклад.: Г. М. Авраменко, О. Ю. Антонюк ; ред. С. В. Лавренюк ; відп. за вип. Н. І. Морозова ; Упр. культури і мистецтв Вінниц. облдержадмін. ; Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2017. – 272 с.

 

У хронологічному довіднику вміщено довідково-бібліографічні матеріали до ювілейних дат Вінниччини 2018 року.

Традиційне щорічне видання розраховане на різні категорії споживачів краєзнавчої інформації, які зацікавлені у вивченні та поширенні краєзнавчих знань.

 

© Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, 2017

 


Від укладачів

Шановні користувачі! Пропонуємо вам черговий випуск хронологічного довідника «Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2018 року», котрий видається Вінницькою ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва з 1962 р., представлений в електронному вигляді на веб-сайті бібліотеки з 2000 р. Його мета – надати довідковий матеріал про визначні події історії, суспільно-політичного, громадського та культурного життя області, ювілеї уродженців краю та видатних діячів, життя і діяльність яких пов’язана з Вінниччиною, інформацію про непересічні досягнення наших земляків як за межами області, так і України.

Дати у хронологічному довіднику подані за новим стилем. Якщо у джерелах траплялися розбіжності, перевага надавалася інформації з фундаментальних енциклопедично-довідкових видань. Неточності можливі у датуванні подій, що відбувалися до лютого 1918 р., оскільки джерела не завжди розрізняють старий і новий стилі.

Видання відкриває хронологічний перелік знаменних і пам’ятних подій у житті нашого краю, точна дата яких не завжди чітко встановлена. Далі подано перелік дат за місяцями й числами. До кожної дати додається анотація, у якій стисло викладається зміст події, біографічні відомості про ювілярів у краєзнавчому аспекті. У складанні хронологічного списку дат частково використано матеріали календарів знаменних і пам’ятних дат районів, поданих районними бібліотеками області, бібліотеками вищих навчальних закладів Вінниці.

У зв’язку із введенням в інформаційний обіг значної кількості нововиявлених персоналій видатних земляків, які включено в довідник, та обмежений формат видання, з 2018 року довідник містить лише короткі персональні та фактографічні довідки. На жаль, в окремих випадках не вдалося повністю віднайти фактографічні дані, тому в деяких довідках вони відсутні.

Як і раніше, важливою складовою даного видання є розширені текстові довідки з бібліографічним супроводом про окремі, найбільш визначні дати 2018 р. Розміщені вони в кінці кожного місяця, в якому коротко представлено ту чи іншу дату. До підготовки цих довідок долучалися вінницькі науковці, письменники, краєзнавці, фахівці окремих галузей. Їхні прізвища і посади подані у відомостях про авторів текстових довідок, вміщених у кінці видання.

Прізвища видатних постатей Вінницького краю, вшанування яких в області відзначається щорічно, виділені курсивом. Хронологічний довідник доповнює іменний покажчик, де вказано сторінки, на яких подана інформація про ювіляра 2018 р. Кожну пору року супроводжують поетичні рядки митців вінницької когорти красного слова.

Видання розраховане на представників владних структур, працівників культурно-освітніх установ, науковців, викладачів, краєзнавців, журналістів, студентів, учнів та всіх читачів, які цікавляться краєзнавством, для відзначення визначних дат, пов’язаних з історією та культурою Вінниччини.

Радимо бібліотечним працівникам, які популяризують краєзнавчу літературу, використовувати довідник для підготовки до відзначення ювілейних і пам’ятних дат краю, поповнення краєзнавчого довідково-бібліографічного апарату, організації книжкових виставок, переглядів літератури, проведення творчих акцій.

Більш широку інформацію про ювілейні дати Вінниччини можна отримати у відділі краєзнавства, де до ваших послуг – традиційний зведений краєзнавчий каталог, картотеки, краєзнавчі електронні бази даних: «Література про Вінницьку область», «Персоналії», «Календар», «Козацтво», «Голодомор», «Шевченко і Вінниччина», «Стус», «Бібліотека», «Лядівський монастир», «Коцюбинський і Вінниччина», «Грушевський і Вінниччина» та ін., фонд краєзнавчої літератури, універсальних довідково-бібліографічних видань, Інтернет тощо.

З переліком знаменних і пам’ятних дат світового та державного значення, українських професійних та великих народно-релігійних свят на 2018 р. можна ознайомитися на сайті Національної бібліотеки України ім. Ярослава Мудрого, а також у відділі наукової інформації та бібліографії (тел.: (0432) 67-03-23).

Для поліпшення подальшого довідника просимо надсилати його укладачам свої зауваження та пропозиції. Запрошуємо державні установи, підприємства, культурно-освітні заклади, ЗМІ, громадські організації, науковців, краєзнавців до співпраці щодо виявлення і надання інформації про знаменні та пам’ятні дати краю для включення їх до хронологічного довідника наступних років, що значно розширить його інформаційний потенціал. Ми будемо вам вдячні.

Висловлюємо щиру подяку всім, хто надав інформацію до хронологічного довідника «Знаменні і пам’ятні дати  Вінниччини 2018 року».

Наша адреса:

21050, Вінниця, вул. Соборна, 73

Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва

Відділ краєзнавства

Тел.: (0432) 56-28-24

Факс: (0432) 67-03-41

E-mail: [email protected]

http://www.library.vn.ua

Земним раєм називали древні цей куто-
чок України. А найбільшу ріку, що протікає
Вінниччиною – Південний Буг – наші предки на-
рекли Богом. Отож, ми живемо на землі, яку
Всевишній ласкаво обдарував найродючішими в
Європі ґрунтами і прозороводими ріками, гус-
тими лісами і оксамитовими луками, розлогіс-
тю степів і суворістю узгір’їв. Все це – наша
мала батьківщина, що поєднала у собі всі при-
нади і щедроти України.

Ніна Гнатюк

2018 року виповнюється:

1035 років від дня народження преподобного Антонія Печерського (983, містечко Любеч, поблизу Чернігова – 07.05.1073), родоначальника руського чернецтва, засновника Лядовського Свято-Усікновенського скельного чоловічого монастиря (1013), Києво-Печерської лаври (1051).

870 років з часу появи (1148) перших датованих згадок про місто Рокитня, яке було на місці сучасного населеного пункту Погребище.

775 років тому (1243) розпочато будівництво першого надземного монастирського храму в с. Галайківці Мурованокуриловецького р-ну.

665 років тому (1353) вперше в писемних джерелах згадується с. Шляхова Бершадського р-ну.

655 років (1363) з часу появи першої літописної згадки про побудову замку в м. Вінниця.

630 років відтоді (1388), як у джерелах з’явилася перша письмова згадка про с. Бронниця Могилів-Подільського р-ну.

625 років тому (1393) відбувся похід великого литовського князя Вітовта (Вітаутаса) на Поділля проти Федора Коріатовича, внаслідок чого Брацлавщина залишилась за Литвою, а Західне Поділля перейшло під владу польського короля Ягайла.

625 років відтоді (1393), як в історичних актах з’явилася письмова згадка про повітове містечко Тиврів, коли великий князь литовський Вітовт подарував це містечко з навколишніми угіддями «землянину» Герману Дашкевичу «за вислугу».

615 років (1403) з часу появи в джерелах першої письмової згадки про с. Михайлівці Мурованокуриловецького р-ну.

570 років тому (1448) в матеріалах Віленського сейму вперше згадується Оратів у складі Великого Князівства Литовського, нині смт.

570 років тому (1448) м. Хмільник було надане магдебурзьке право.

525 років (1493) з часу появи письмової згадки про м. Чурилівці, нині смт Муровані Курилівці; села Станковичі (нині с. Гармаки Барського р-ну), Митківці (нині с. Митки того ж р-ну).

525 років тому (1493) була надрукована книга німецького історика Г. Шеделя «Всесвітня історія» – найстаріша інкунабула (книги, видані на початку історії книгодрукування в Європі – з 1440 по 1500 рр. включно) у фонді Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва.

520 років тому (1498) у джерелах з’явилася перша згадка про смт Теплик.

510 років тому (1508) в актових джерелах з’явилася перша згадка про ремісника у м. Вінниця («пан Паша, кравець»).

480 років (1538) з початку будівництва фортеці у м. Бар. Її оточували подвійні дерев’яні стіни, в основному із дубових колод, між стінами для міцності насипали землі. На стінах було 5 башт, 4 – з боків, 5-та, головна, захищала переїзд через річку, мала великі ворота, над якими височіла часовня, у верхній частині її був чималий дзвін. Над воротами герб Бони – власниці міста.

460 років (1558) з часу появи першої письмової згадки про села Морозівка та Петриківці Хмільницького р-ну.

440 років (1578) з часу появи в джерелах першої письмової згадки про с. Верхівка Барського р-ну.

440 років тому (1578) польський король Стефан Баторій особливою грамотою подарував тодішньому державцю Літина Станіславу Лащу pізнi торговельні привілеї та магдебурзьке право.

430 років тому (1588) у документах вперше згадано с. Качанівка Хмільницького р-ну.

420 років тому (1598) м. Вінниця стала столицею Брацлавського воєводства.

420 років тому (1598) у документах вперше згадано м. Адамгород, тепер смт Тростянець.

400 років від дня народження Івана Богуна (близько 1618 – 17.02.1664, м. Новгород-Сіверський), українського військового та державного діяча доби Визвольної війни українського народу XVII ст., полковника подільського, кальницького (вінницького), наказного гетьмана України. Походив із української шляхти. У Вінниці, по вул. Миколи Оводова (колишня Козицького), встановлено пам’ятний знак на честь перемоги козацьких військ під командуванням І. Богуна над польсько-шляхетськими загарбниками при обороні Вінниці (1651).

400 років з часу заснування (1618) Шаргородського церковного братства.

390 років тому (1628) у Могилеві, Шаргороді почали діяти православні братства для захисту національно-релігійних інтересів і культурних надбань краю.

375 років з часу відкриття (1643) у м. Могилів-Подільський митниці.

370 років з початку національно-визвольної війни українського народу (1648–1654) на чолі з Б. Хмельницьким, події якої охопили Поділля та Брацлавщину.

370 років тому (1648) було утворено Кальницький полк, 1649 р. – реформовано на Вінницький і Брацлавський полки.

310 років з часу появи (1708) першої письмової згадки про с. Стражгород Теплицького р-ну.

290 років тому (1728) у джерелах з’явилася перша письмова згадка про с. Немерче Мурованокуриловецького р-ну.

290 років тому (1728) було збудовано православний Свято-Покровський храм у с. Грабівці (попередня назва – с. Червоне) Барського р-ну.

280 років з часу появи (1738) першої письмової згадки про с. Марківка Тиврівського р-ну.

275 років тому (1743) м. Могилів-Подільський було надано магдебурзьке право.

270 poків відтоді (1748), як у Літині був побудований костел Непорочного Зачаття Діви Mapiї (перебудований у 1856 р.).

260 років з часу появи (1758) у джерелах першої письмової згадки про с. Василівка Тиврівського р-ну.

260 років тому (1758) у с. Сліди Могилів-Подільського району було побудовано дерев’яний триверхий Хрестовоздвиженський храм.

260 років тому (1758) було побудовано приміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору – головного храму Вінницької єпархії Української православної церкви. Пам’ятка архітектури та містобудування національного значення. До 1832 р. тут містився Костел Благовіщення домініканського монастиря. Будівля собору розташована в історичному центрі міста, серед комплексу фортифікаційних споруд «Мури».

250 років тому (1768) у документах з’явилася перша письмова згадка про с. Рогізка Чечельницького р-ну, с. Збараж Козятинського р-ну, с. Пилява Тиврівського р-ну.

245 років відтоді (1773), як заходами Едукаційної комісії Речі Посполитої утворено Українську навчальну округу з центром у м. Вінниця.

240 років (1778) з часу побудови Свято-Троїцького собору Браїлівського жіночого монастиря (колишній католицький монастир ордену тринітаріїв), смт Браїлів.

230 років тому (1788) у джерелах з’явилася перша письмова згадка про с. Війтівці, нині с. Жданівка Хмільницького р-ну.

230 років від дня народження Блаженного Феофіла Київського (Китаївський, мирське ім’я Хома Андрійович Горенківський) (1788, с. Махнівка, тепер Козятин. р-ну – 28.10.1853, м. Київ), український святий, ієросхимонах Києво-Печерської лаври, подвижник XIX століття, юродивий. Блаженний Феофіл був канонізований і прославлений в лику місцевошанованих печерських святих рішенням Синоду УПЦ. Пам’ять святого встановлено на 27 липня та 10 листопада (за григоріанським календарем). Багато фрагментів з життя Феофіла лягли в основу сценарію «Острів».

220 років тому (1798) у м. Вінниця запроваджено новий міський устрій – «Городовое положение», який мав більш прогресивний характер, ніж магдебурзьке право.

220 років від дня народження Семена Микитовича Олійничука (1798, с. Антонопіль, тепер Калинів. р-ну – 08.08.1852, Шліссельбурзька фортеця поблизу Санкт-Петербурга, Росія), українського народного соціолога, історика, краєзнавця. Є. Шабліовський вважав Олійничука «публіцистом-демократом, одним з представників передових голосів української публіцистики 40-х років 19 ст.».

200 років від дня народження Яна Прусіновського (1818, с. Подорожня, нині Хмільниц. р-ну – 09.12.1892, м. Житомир), польського поета, прозаїка, публіциста, адвоката, фольклориста.

195 років від дня народження Андрія Семеновича Гончара (1823, с. Бубнівка, нині Гайсин. р-ну – 1926, там само), основоположника бубнівського розписного гончарства, майстра художньої кераміки.

190 років від дня народження Петра Марковича Кішки (1828, с. Ометинці, тепер Немирів. р-ну – 01.02.1882, там само), матроса, героя оборони м. Севастополь у 1854–1855 рр.

190 років тому (1828) у с. Кусиківці Літинського району побудовано храм Різдва Пресвятої Богородиці.

185 років від дня народження Яна Засідателя (Іван Петрович Соколенко) (1833, с. Крикливець, нині Крижопіл. р-ну (в інших документах вказується дата народж. – 13.11.1833) – 02.08.1893, похов. у м. Вінниця), український художник із кріпаків. Плідно працював у Вінниці близько сорока років.

180 років тому (1838) у Вінниці згідно з царським указом утворено Міську думу.

180 років відтоді (1838), як на базі Немирівського училища (створеного для 12 хлопчиків 1785 р.) було засновано Немирівську чоловічу гімназію. На той час це був визначний центр освіти на Поділлі. Тепер це – Немирівський навчально-виховний комплекс «Середня загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 2-ліцей» Немирівської районної ради Вінницької області.

170 років тому (1848) у с. Нова Мурафа Шаргородського р-ну почало діяти двокласне народне училище.

170 років тому (1848) збудовано православний храм Святителя Миколая Чудотворця в с. Шевченкове Барського р-ну.

165 років тому (1853) побудовано Свято-Луківську церкву в с. Козятин Козятинського р-ну; Хрестовоздвиженський храм у с. Михайлівка Тульчинського р-ну.

165 років тому (1853) в с. Тиманівка Тульчинського району почав працювати цегельний завод.

160 років від дня народження Никандра Васильовича Молчановського (1858, с. Лозувата Поділ. губернії – 17.12.1906, м. Київ), історика-історіографа, поділлєзнавця, учня і послідовника В. Б. Антоновича, дослідника Поділля періоду раннього середньовіччя. Важливе місце в історіографії займає його ґрунтовна праця «Очерк известий о Подольской земле до 1434 г.» (Київ, 1885).

155 років тому (1863) в Мурованих Курилівцях відкрито школу для хлопчиків – «Міністерське однокласне народне училище».

150 років від дня народження Віктора Івановича Базилевича (1868, с. Гнаткове Ямпіл. повіту Поділ. губернії, нині с. Гнатків Томашпіл. р-ну –? ), юриста, економіста. Закінчив Немирівську гімназію (1889), юридичний факультет Київського університету (1894). Досліджував економічні та юридичні питання.

150 років тому (1868) відкрито церковно-приходські школи в селах Сандраки, Уланів, Великий Митник Хмільницького р-ну.

150 років від дня народження Володимира Георгійовича Доппельмайра (1868, м. Київ – 06.03.1927, м. Вінниця), вченого-агронома. Після 1918 р. очолював Подільську філію Українського сільськогосподарського вченого комітету у Вінниці.

150 років від дня народження Івана Кириловича Заболотного (1868, с. Чоботарка, нині с. Заболотне Крижопіл. р-ну – 1912), депутата Першої Державної Думи Росії від селян Подільської губернії, волонтера Англо-бурської війни (1899–1902 рр.), розробника підводного човна (1910), який зацікавив фахівців військової розвідки низки економічно розвинених країн.

150 років тому (1868) у Київській, Волинській та Подільській губерніях були засновані спеціальні «медичні частини», що поклало початок розвитку сільської медицини.

150 років від дня народження В’ячеслава Федоровича Коренєва (Коренєв-Новоросійський) (1868–1928?), художника-мариніста, члена Товариства південноросійських художників. У 1896 р. оселився у Вінниці, викладав у Вінницькому реальному училищі малювання, креслення, чистописання. Він один із засновників Вінницького краєзнавчого музею. У 1919 р. віддав своє помешкання під краєзнавчий музей і був першим хранителем музейної колекції. Ініціатор і зачинатель у 1910-х рр. розвитку в м. Вінниця масових видів спорту. З 1920-х рр. – в еміграції в Болгарії (див. розширену довідку в кінці переліку дат).

140 років тому (1878) відкрито школу в с. Озаринці, нині Могилів-Подільського р-ну.

140 років тому (1878) у Хмільнику засновано ткацьку фабрику Гера.

140 років з часу побудови (1878) Свято-Михайлівського храму в с. Лука Немирівського району. Реставрувався в 1990 р. Пам’ятка архітектури місцевого значення.

140 років тому народився Сава Романович Христич (1878, с. Ободівка Тростянец. р-ну – 1929, м. Умань Черкас. обл.), український художник. Свого часу працював у Бершадському музеї імені професора Антоновича. До 110-ї річниці від дня народження Т. Г. Шевченка створив мармурове погруддя Кобзаря і подарував його рідному селу. Пам’ятник був встановлений з урочистостями в центрі Ободівки в парку, щойно висадженому школярами. Сава Романович створив ще кілька скульптур Т. Г. Шевченка.

135 років від дня народження Аврахама Висоцького (1883, с. Жорнище, нині Іллінец. р-ну), єврейського прозаїка. Закінчив Немирівську гімназію.

135 років тому народився Порфирій Тарасович Деркач (1883, с. Михайлівка Бершад. р-ну – квітень 1955, там само), учасник російсько-японської війни (1904–1905 рр.), герой Цусімської битви (травень 1905 р.), кавалер Георгіївського Хреcта. Служив на броненосці «Наварин», команда якого налічувала 700 чол. Наш земляк був одним із трьох, які залишилися в живих після розгрому корабля. Врятованих моряків відправили в Росію.

135 років тому (1883) введена в експлуатацію залізнична гілка Козятин – Погребище – Умань.

130 років тому (1888) збудовано православний храм Воздвиження Хреста Господнього у с. Шипинки Барського р-ну.

130 років від дня народження Івана Тарасовича Гончара (1888, с. Крищинці, нині Тульчин. р-ну – 1944, там само), гончаря, заслуженого майстра народної творчості УРСР (1936), основоположника української народної станкової керамічної скульптури малих форм. Створив численні композиції на основі традиційної іграшки та обрядового фігурного посуду.

130 років з часу заснування (1888) Уладово-Люлинецької селекційної станції (з 1929 р. – дослідна) (Калинівського р-ну).

130 років з часу відкриття (1888) церковно-приходських шкіл у селах Лозова, Вугли Хмільницького р-ну.

125 років від дня народження Матвія Лукича Довгополюка (псевд. – Толь Хуртовина; 1893, м. Погребище, нині Вінниц. обл. – 28.02.1944, табір для ув’язнених поблизу м. Рибінськ Ярослав. обл., РФ), українського письменника, педагога. Разом із Б. Антоненком-Давидовичем та І. Багряним створили філію літературної організації «Плуг». Був її головою, видавав педагогічний художній журнал «Трудова освіта».

125 років тому (1893) побудовано вузькоколійну залізницю Немирів – Вінниця.

125 років тому (1893) відкрито школу грамоти для дівчаток у с. Качанівка Хмільницького р-ну.

120 років тому (1898) засновано школу в с. Чуків Немирівського р-ну.

120 років відтоді (1898), як Д. К. Заболотний організував при Петербурзькому жіночому медичному інституті першу в

Росії самостійну кафедру медичної бактеріології, яку очолював майже 30 років.

120 років тому (1898) розпочав роботу Юзефо-Миколаївський цукровий завод, нині Відкрите акціонерне товариство «Цукровий завод Юзефо-Миколаївський». Розташований в с. Михайлин Козятинського р-ну.

120 років тому (1898) засновано Кирнасівський цукровий завод, нині ТОВ «Кирнасівкацукор» (Тульчинський р-н).

120 років тому (1898) Подільський губернський статистичний комітет видав книгу В. К. Гульдмана «Поместное землевладение в Подольской губернии: настол. справоч. кн. для гг. землевладельцев и арендаторов» (Каменец-Подольск, 1898). Зберігається в Харківській ОУНБ.

120 років з часу заснування (1898) Гайсинського (міського) споживчого товариства, першого товариства споживачів на Поділлі.

120 років відтоді (1898), як розпочато розробку та використання джерел мінеральної води «Регіна» поблизу смт Муровані Курилівці.

120 років тому (1898) в Мурованих Курилівцях було відкрито церковно-приходську школу грамоти для дівчаток. Тепер це – Середня загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 2 смт Муровані Курилівці.

115 років тому (восени 1903) в Немирові відбувся перший страйк робітників. Крім економічних вимог, страйкарі вимагали 8-годинного робочого дня й освіти для дітей.

115 років тому в (1903) м. Жмеринка за схемою підполковника А. Ф. Турчановича, командира 12 піхотного полку з господарської частини, виготовили першу в Російській імперії солдатську «кухню – пекарню – кип’ятильню». Винахідник отримав патент на привілей Міністерства промисловості Росії.

110 років тому народився Вацлав Клюс (1908, с. Козинці, нині Липовец. р-ну – 10.10.1937 (розстріляний), м. Київ), український і польський театральний актор. Жертва сталінського терору.

110 років з часу відкриття (1908) земської лікарні, яка обслуговувала населення Козятинського району, тепер це – Козятинська центральна районна лікарня.

110 років тому (1908) було засноване Волосько-Махаринецьке кредитне товариство під головуванням Олександра Давидовича Черненка (30.08.1864–10.04.1921) – одного із фундаторів кооперативного руху України.

110 років тому народився Антон Миколайович Гончарук (1908–1992, похов. у с. Копайгород Бар. р-ну), новатор сільсько-господарського виробництва, голова колгоспу ім. Леніна с. Михайлівка Шаргородського р-ну (1945–1959), Герой Соціалістичної Праці (1948).

110 років тому (1908) вийшла з друку книга Широцького К. «Подольские «колядки» и «щедривки» : Их историческое развитие и смысл» (Каменец-Подольск, 1908).

105 років тому (1913) в м. Вінниця відкрито трамвайний рух.

105 років (1913) з часу заснування бібліотеки Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського, тоді Вінницького учительського інституту.

105 років (1913) з часу відкриття бібліотеки у м. Вінниця, нині це бібліотека-філія № 1 КЗ ВМЦБС.

100 років від дня народження Марії Тимофіївни Федорчук (1918, с. Івашківці Шаргород. р-ну – 1981, там само), Героя Соціалістичної Праці (1947). Удостоєна звання за високі врожаї зернових, круп’яних культур, буряків.

100 років тому (1918) було засновано наукову бібліотеку Вінницького обласного краєзнавчого музею.

100 років тому (1918) у м. Калинівка відкрито загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів № 3.

95 років тому (1923) була заснована Мурованокуриловецька центральна районна лікарня.

95 років тому (1923) була заснована Іллінецька районна бібліотека, з 2017 р. – Іллінецька міська мультимедійна бібліотека.

95 років (1923) з часу заснування Крижопільської райспоживспілки.

95 років тому (1923) став до ладу Турбівський каоліновий завод, нині ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» (Липовец. р-н).

90 років (1928) з часу створення державного підприємства «Іллінецьке лісове господарство» (ДП «Іллінецький лісгосп»).

90 років тому (початок 1928 р.) в Шаргороді відкрилася міжрайонна сільськогосподарська виставка, в якій взяли участь 9 колгоспів, 3 кооперативні об’єднання, 3 радгоспи і 97 індивідуальних господарств. Відвідали її понад 4 тис. чоловік.

90 років тому (1928) в Шаргороді відкрили сільськогосподарський технікум, який готував агрономів і рільників.

90 років (1928) з часу побудови маслозаводу в м. Хмільник, нині ВАТ «Хмільницький завод сухого знежиреного молока».

90 років (1928) з часу відкриття загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів в с. Тростянець Тиврівського р-ну.

90 років тому (1928) засновано Літинську, Вінницьку районні бібліотеки.

90 років тому (1928) в м. Тульчин була заснована початкова школа, нині Навчально-виховний комплекс загальноосвітня школа І–ІІІ ст. № 3 – гімназія імені О. С. Пушкіна.

85 років тому (1933) відкрито Вінницький обласний театр опери та балету. Культурно-освітня установа заснована на базі 3-ї

пересувної опери. 1940 театр реорганізовано. На його базі створено Вінницький український музично-драматичний театр і Донецький театр опери та балету.

85 років тому (1933) став до ладу Вінницький хлібозавод № 1. Нині Вінницький хлібозавод № 1 «Вінницяхліб» входить до складу Концерну «Хлібпром».

85 років (весна, 1933) з часу відкриття Обласної науково-медичної бібліотеки, нині Вінницька обласна наукова медична бібліотека.

80 років відтоді (1938), як за рішенням уряду України м. Хмільник оголошено курортною зоною.

80 років (1938) з часу відкриття закладів: «Середня загальноосвітня школа І–ІІІ ст. № 22 м. Вінниці», «Середня загальноосвітня школа І–ІІІ ст. № 32 м. Вінниці», «Середня загальноосвітня школа І–ІІІ ст. № 1 смт Літин», Немирівський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І–ІІІ ст. № 1 ім. М. Д. Леонтовича – гімназія».

80 років тому (1938) було засновано Погребищенську районну бібліотеку для дітей та Шаргородську районну бібліотеку.

75 років тому (1943) засновано Вінницький 45-й експериментальний механічний завод, нині ДП «45-й експериментальний механічний завод». Входить до складу державного концерну «Укроборонпром», здійснює ремонт, розробку, виготовлення воєнної техніки для ЗСУ в зоні АТО.

70 років (1948) з часу відкриття закладу «Середня загальноосвітня школа І–ІІІ ст. № 24 м. Вінниці».

70 років тому (1948) у с. Дашківці Літинського р-ну був побудований храм апостола і євангеліста Іоанна Богослова.

70 років тому (16 лют. і 30 квіт. 1948 р.) Указами Президії Верховної Ради СРСР 24 передовикам сільського господарства

Шаргородського і Джуринського районів було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

70 років тому (1948) було відкрито Ямпільську районну бібліотеку для дітей.

70 років тому (1948) став до ладу Вінницький електроремонтний завод, згодом мав назву електротехнічний, тепер ВАТ «Вінницький електротехнічний завод», основна економічна діяльність якого – здавання в оренду власного нерухомого майна.

65 років тому (1953) у м. Вінниця здано в експлуатацію залізобетонний міст, що з’єднав Замостя з центром.

65 років (1953) з часу заснування Теплицької районної бібліотеки для дітей, Тростянецької районної бібліотеки для дітей.

60 років (1958) з часу створення Вінницького телецентру.

60 років тому (1958) відкрито Будинок культури Калинівського машинобудівного заводу.

60 років тому (1958) став до ладу Калинівський ремонтномеханічний завод.

60 років тому (1958) на Ялтушківській дослідно-селекційній станції було створено перший однонасінний сорт цукрових буряків, який назвали Ялтушківським однонасінним. За вмістом цукру він не поступався кращим сортам багатонасінних буряків, був відносно стійким до хвороб.

60 років (1958) з часу заснування бібліотеки Вінницького училища культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича.

60 років тому (1958) у Тиврівському районі відкрито загальноосвітню школу-інтернат І–ІІІ ступенів (смт Сутиски), загальноосвітню школу І–ІІ ступенів (с. Рогізна).

60 років тому (1958) вийшла з друку книга Дмитра Кетроса (Косаківського Д. О.) «Так творилось українське військо» (Лондон, 1958), де відображені події 1919–1921 рр. на Ямпільщині.

55 років тому (1963) засновано Вінницький ендокринологічний диспансер, створено площу, пізніше названу іменем Ю. Гагаріна.

50 років тому (1968) було відкрито загальноосвітню школу І–ІІ ступенів с. Яришівка Тиврівського р-ну.

50 років тому (1968) у смт Теплик відкрито музичну школу.

50 років тому (1968) з ініціативи Марії Заїки було засновано народний аматорський фольклорно-етнографічний ансамбль «Берегиня» с. Бруслинів Літинського району.

50 років (1968) з часу відкриття Музею історії села Кармалюкового (Жмеринський р-н).

50 років тому (1968) в с. Сподахи Немирівського району було завершено будівництво цегельного заводу.

50 років тому (1968) було введено в дію Тульчинський автовокзал.

50 років тому (1968) вперше відбулося обласне свято танцю «Чарівне Поділля».

45 років (1973) з часу відкриття закладу «Середня загальноосвітня школа І–ІІІ ст. № 33 м. Вінниці».

45 років тому (1973) засновано Калинівський молокозавод, нині компанія «Калинівський молокозавод ЛТД».

40 років (1978) з часу відкриття Тиврівського районного краєзнавчого музею.

40 років тому (1978) у с. Бугаївка Оратівського району засновано народний аматорський фольклорно-етнографічний колектив «Первоцвіт».

40 років з часу відкриття (1978) музичної школи с. Тиманівка Тульчинського району.

40 років тому (1978) було засновано Вінницький міський туристичний клуб «Меркурій».

35 років тому (1983) у Вінницькому ЦПКіВ споруджено літню кіноконцертну залу «Райдуга» (архітектор В. М. Гавриш).

35 років тому (1983) було засновано аматорський фольклорний ансамбль «Берегиня» Бирлівського сільського будинку культури Бершадського р-ну.

30 років тому (1988) було відкрито Мурованокуриловецький районний будинок культури.

30 років тому (1988) було відкрито: Музей академіка Д. К. Заболотного (с. Заболотне Крижопільського р-ну); Музей гончарного мистецтва (Музей-садиба братів Герасименків) (с. Новоселівка Гайсинського р-ну).

30 років (1988) з часу відкриття закладу «Середня загальноосвітня школа І–ІІІ ст. № 16 м. Вінниця».

30 років тому (1988) підписано протокол про дружбу і співробітництво між містами Вінниця і Пітерборо (Велика Британія).

30 років тому (1988) відкрито Шаргородський музей образотворчого мистецтва. До його складу долучилася Спілка художників України, яка передала музею понад 120 творів живопису, графіки, скульптури та декоративно-ужиткового мистецтва.

30 років тому (1988) засновано народний аматорський фольклорний ансамбль «Кумасеньки» Калинівського районного будинку культури.

25 років тому (1993) у м. Могилів-Подільський започатковано проведення Всеукраїнського свята народного мистецтва «Українська витинанка» з періодичністю раз на три роки.

25 років тому (1993) у південно-західній частині м. Вінниця, район Сабарова, на високому правому березі р. Вишенька, на місці її впадіння в Південний Буг вінницький учений М. В. Потупчик відкрив поселення доби бронзи (кінець 2 тис. до н. е.).

25 років тому (1993) у м. Вінниця було відкрито перший ліцей на базі загальноосвітньої школи № 7. Тепер це – Комунальний заклад «Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І–ІІ ступенів-ліцей № 7 Вінницької міської ради».

25 років (1993) з часу відкриття закладів: «Вінницький технічний ліцей» та «Приватна середня загальноосвітня школа І–ІІІ ст. Яд веєзер».

25 років тому (1993) створено рок-гурт «Декорум» Калинівського районного будинку культури.

25 років тому (1993) в Оратівському будинку культури було засновано дитячий хореографічний колектив «Веселкова мрія».

25 років тому (1993) створено народний аматорський духовий оркестр Теплицького РБК.

25 років (1993) з часу створення зразкового аматорського дитячого колективу естрадно-спортивного танцю «Посмішка» Гайсинського РБК.

25 років тому (1993) на базі Будинку культури с. Підвисоке Оратівського р-ну була створена народна аматорська студія флористики «Чарівниця».

20 років тому (1998) розпочав свою роботу Музей історії міста Козятин.

20 років тому (1998) засновано Вінницький обласний естрадно-духовий оркестр «Подоляни». Засновник і перший його керівник Л. В. Лозинський.

20 років тому (1998) у м. Вінниця побудовано храм святого великомученика і цілителя Пантелеймона; храм святих Косьми і Даміана; у с. Глинськ Калинівського р-ну – Свято-Успенський храм; у с. Писарівка Калинівського р-ну – Свято-Покровський храм; у с. Суворівське Тульчинського р-ну – Свято-Покровський храм.

20 років тому (1998) у м. Тульчин було започатковано проведення районного конкурсу дитячої творчості «Дударик».

В’ячеслав Федорович Коренєв

До 150-річчя від дня народження художника, педагога, одного із засновників

Вінницького обласного краєзнавчого музею

(1868 – після 1920 р.)

Час летить надзвичайно швидко. Чи багато вінничан знає про видатного художника, громадського діяча, талановитого педагога В’ячеслава Федоровича Коренєва? Одесит, але більшу частину свого життя він віддав нашому місту – Вінниці. А результат? Танув у вічність і все? Хоча в нашому музеї є два його блискуче виконаних портрети – пензля Абрама Маневича в модерно-імпресіоністичному стилі та пензля Євгена Буковецького в класичному, реалістичному стилі. Красивий, вольовий, інтелігент, передова людина свого часу.

Він народився у 1868 році в Одесі. І після Одеського художнього училища закінчив Петербурзьку академію мистецтв. З 1896 року переселяється до Вінниці і працює викладачем малювання в реальному училищі. За всі роки діяльності Коренєва його авторитет у місті був настільки високий, що він користувався прихильністю у всіх верств вінницької громади.

Скористаємось спогадами очевидця – Г. В. Брілінга. У 1901 році В. Ф. Коренєва як викладача мистецтва за виявлену виняткову старанність нагороджують «наймилістивішою нагородою» – орденом, в 1903 році за самовіддану працю В. Ф. Коренєв нагороджений орденом святого Станіслава ІІІ ступеня, а в 1906-му – орденом святої Анни ІІІ ступеня.

Збереглися теплі спогади про діяльність В. Ф. Коренєва-педагога. У пам’яті учнів він залишився струнким, завжди підтягнутим, таким, що нічого не вмів робити поволі, – він не йшов, а «мчав» з учительської, так само швидко «влітав» до класу, швидко робив перекличку і починав приймати роботи або виправляти їх. Предмет малювання в училищі вважався другорядним. Але саме Коренєв зумів привернути до нього загальну увагу через професійну організацію занять. Додатково в 1907 році створив художню студію, яка базувалась на глибокій педагогічній науці.

Залишились відомості про його методику викладання. Коренєв накреслив велику програму і провадив її з величезною енергією і захопленням. У першому класі він навчав лише графіки – малювання прямих ліній, кіл, овалів, поділу на коло, малювання різних геометричних фігур, візерунків. Починаючи з другого класу, діти навчалися в спеціальному класі – в добре обладнаній величезній залі, оснащеній шторами на кронштейнах, які, обертаючись, давали можливість створити будь-яке освітлення моделі. Моделі були найрізноманітнішими – посуд: миски, глечики, чашки з малюнками різних кольорів; гіпсові орнаменти, барельєфи, опудала птахів, клаптики кольорової тканини, побутові предмети, зліпки рук, ніг, квіти, овочі.

В. Ф. Коренєв умів звернути увагу учнів на найголовніше – на весь процес створення малюнка, на всю послідовність робіт, на правильну оцінку розмірів, на вибір найкращого положення.

Перший рік його учні малювали на задану тему, потім вибирали тему самостійно. Вони не обмежувались у питаннях композиції, освітлення. Крім класних малюнків, обов’язковими були і домашні, де учням теж надавалась можливість вибору техніки, жанру. Малювали не лише олівцем та аквареллю, але й олією.

«Як навчав? Давав лише контур, тільки намічав тіні, але все це було так добре продумано, так цікаво показати, як виникає малюнок, як наносяться лінії. Це був початок справжньої систематичної школи малої академії», – писав Г. В. Брилінг.

Коренєв умів виявити і цінувати в окремих учнях справжнє художнє бачення, вмів також навчити не дуже здібних елементарного малювання, змальовувати, а головне, – вмів прищепити любов до свого предмета.

Він відшукував здібних і спрямовував їхню роботу. Його принцип – від кожного по силах, по таланту, але не нижче певної норми. Коренєв всіляко заохочував дітей. Видавав винагороди – книги, альбоми з мистецтва від себе особисто, часто влаштовував виставки кращих учнівських робіт. Його вихованці писали декорації для учнівських вечорів та вистав.

Учні В. Ф. Коренєва, Хімоні і Розенблат, стали карикатуристами. Розенблат працював у центральних газетах під псевдонімом «Розе». В образотворчому мистецтві працювали також Цехомський і Левицький.

Щодо постановки малювання Вінницьке реальне училище займало одне з перших місць. І коли у 1913 році у Києві була організована Всеросійська виставка, присвячена життю середніх навчальних закладів, Вінницьке реальне училище за організацію малювання отримало Велику золоту медаль.

Щодо художньої спадщини В. Ф. Коренєва, то більшу її частину складають етюди, написані приватно в 1890–1910 рр., коли його мистецтво здобуло можливість для вільного розвитку.

Мотиви його пейзажів (рання весна або літо) говорять про те, що писав він в основному тоді, коли звільнявся від педагогічної роботи. Коренєв нічого не любив упівсили, і тому потім, коли громадська діяльність стала забирати у нього більше часу, він уже майже не писав.

У Вінницькому обласному художньому музеї зберігається понад 50 етюдів Коренєва. Два з них – акварелі, останні – невеликі за розміром етюди олією.

В. Ф. Коренєв, як один з визначних українських пейзажистів, представляє для нас період, коли в українському пейзажі все більш помітним стає прагнення працювати на пленері, передавати яскраве сонце не завченими академічними засобами, а виходячи з власного безпосереднього враження і відчуття. Вони намагались якомога правдивіше і точніше передати натуру і разом з тим утвердити своє бачення світу. Багато в цих пошуках їм сприяли досягнення французьких імпресіоністів.

В. Ф. Коренєв вважав себе мариністом.

Художник ніколи не захоплювався епічною широтою рідної природи. Його етюди мають камерний характер. Він розкриває красу і колоритне багатобарв’я ніби випадково побачених куточків. У нього часто трапляються зображення церков, монастирів і моря. Мотивами його пейзажів слугували прості види, які він постійно спостерігав у житті і котрі приваблювали його своєю буденністю.

Зберігаючи лаконічність сюжету й широкоетюдну манеру письма, В. Ф. Коренєв наділяв пейзажі відчуттям життя. Він навіть пробував писати окремими мазками, щоб передати рух світла. У багатьох роботах відчувається вільне володіння системою пленерного живопису.

Найбільша робота «Пейзаж» (1910) зображує один з видів околиці м. Вінниці. Надзвичайна простота мотиву – в невеликій річці (вона подана по діагоналі полотна) відбивається світле небо, чергуються ділянки затіненої і освітленої призахідним сонцем, чітко позначений горизонт. У цьому творі, що зображує кінець пекучого літнього дня, фарби приваблюють напруженістю кольору, звучністю поєднань. Художник пише широко, впевнено, більш узагальнено і лаконічно, ніж в етюдах.

У процесі подальших пошуків живопис його етюдів стає складнішим, художнику відкривається шлях до більш тонкого кольору.

У багатьох роботах цього часу, представлених на пересувні виставки, виявився втрачений той глибокий соціальний пафос у відображенні життя, який завжди був властивий роботам попередніх десятиліть. Мистецтво В’ячеслава Коренєва в якійсь мірі відтворює це явище.

Діяльність Коренєва багатогранна. Він був організатором першого у Вінниці споживчого товариства, знайшовши для цього кошти і залучивши потрібних людей. Товариство мало свій будинок, і Коренєв був незмінним головою правління.

Учнівський яхт-клуб, кегельбан у садку училища, приватна ковзанка, організація влітку школи плавання на р. Буг – усе це було задумано Коренєвим ще влітку 1904 року.

Відкриття в 1910 році гуртка «Спорт», керівником якого став Коренєв, організація при ньому учнівського яхт-клубу – це неординарна на той час подія. Кожну осінь гурток організовував змагання з плавання та веслування. Відбувались велогонки та змагання для малих дітей.

Але навіть напружена педагогічна робота і спорт не могли задовольнити таку діяльну натуру. Коренєв створює добровільну аматорську пожежну команду і виявляє велику активність на пожежі на «Єрусалимці».

Коли почалась війна 1914–1918 рр., Коренєв увійшов до складу комітету Червоного Хреста і був його секретарем.

У цей час він приступає до організації музею війни 1914–1918 рр., створює виставку «Художники – воїнам», організовує відправку на фронт подарунків воїнам, а потім у травні 1915 року іде на фронт у розпорядження органів Червоного Хреста.

У цей період Коренєв бере на свій рахунок (на весь час війни) одне ліжко в госпіталі, тобто повністю оплачує його утримання.

Про особисте життя В. Ф. Коренєва відомо небагато. Жили Коренєви до 1916 року по вулиці Пушкінській і займали нижній поверх великого будинку № 19.

Дружина – Єлизавета Павлівна – була талановитим педагогом і приблизно до 1905–1906 рр. мала свою приватну школу.

У 1916 році Коренєви переїхали з вул. Петра Великого (тепер Грушевського) і зайняли другий поверх відбудованого будинку Віленського (№ 24).

В. Ф. Коренєв мав двох синів: старший Георгій був морським офіцером, молодший Леонід у 1918 році навчався в МВТУ. Політичний образ Коренєва залишився нерозкритим. У 1907–1917 рр. він викладав законодавство у сьомому класі реального училища. Цікава його реакція на революційний рух серед учнів у 1905 році. Він вважав революційно налаштованих учнів такими, що «захворіли психічно», що їх треба лікувати, виправляти, а не виганяти з училища. Вважалось, що він «крайньо правий», ніби мав зв’язки із Союзом російського народу.

В. Ф. Коренєв став першим директором історико-побутового музею, експозиція якого була розміщена в чотирьох кімнатах. Творчість Коренєва визначає рівень художнього життя на Поділлі ХІХ – початку ХХ століть, його громадська діяльність була помітним явищем, а роботи залишаються значними і вартими уваги до нашого часу.

На початку 1920 року Коренєв виїздить за кордон і, як виявилось, назавжди.

І. В. Безбах

 

 

Література

Анохіна, Л. С. З історії освіти у м. Вінниці (II пол. ХIХ – поч. ХХ ст.) / Л. С. Анохіна // Подільська старовина : наук. зб. / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Вінниця, 1998. – С. 91–117. – Зі змісту: [Про вчителя малювання Вінниц. реального училища В. Коренєва]. – С. 97–98.

Брилинг, Г. Коренев Вячеслав Федорович / Г. Брилинг // Історія музею в документах і спогадах : ювіл. вип. з нагоди 80-річчя заснування музею / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Вінниця, 1998. – С. 12–25.

Срібна мить : (поштові листівки та фот. з музейн. колекції) / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Вінниця, 1998. – 47 с. – Зі змісту: [Роль В. Ф. Коренєва в історії м. Вінниця]. – С. 9, 12, 15.

Брилинг, Г. Воспоминания о Вячеславе Кореневе / Г. Брилинг // Вінницький альбом. 1999 : літ.-худож. та іст.-краєзнав. альм. – Вінниця, 2000. – С. 303–312.

Петренко, О. Історію Вінниці творять вінничани : [про худож.-директорів Вінниц. обл. худож. музею, їх творчість та вклад у розбудову музейн. справи у Вінниці, зокрема про В. Коренєва] / Оксана Петренко // Поділ. телеграф. – 2001. – 27 верес. – С. 10 : іл.

Лисий, А. К. Перша ALMA-MATER технічних кадрів у м. Вінниця : [про історію Вінниц. реального училища, в контексті йдеться і про викладача В. Коренєва] / А. К. Лисий // Вісн. ін-ту історії, етнології і права. – 2006. – Вип. 4. – С. 10–13. – Бібліогр. в кінці ст.

Вінниця у спогадах : у 3 т. Т. 1 : ХІХ – поч. ХХ ст. : [збірник]. / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. – 720 с. : іл. – (Серія «Подільська старовина»). – Зі змісту:  [Про В. Ф. Коренєва]. – С. 418, 448, 473–482, 486, 487, 490, 492, 493, 559, 640, 650, 651, 653.

Кароєва, Л. У часі та просторі «Срібної миті» : [історія м. Вінниця за сторінками альм. «Срібна мить»] / Людмила Кароєва, Олександр Філін // Вінницький альбом : літ.-худож. та іст.-краєзнав. альм. / упоряд. В. Б. Петров. – Вінниця, 2016. – Вип. 4. – С. 381–391.

Царенко, С. Зодчий Григорій Артинов, садівник Амадей Фелібер, художник В’ячеслав Коренєв та інші зразкові «генії місць» від вінницьких Кумбар до узбережжя Криму, від Гольшан до Праги / Сергій Царенко // Міста і містечка Поділля від доби Середньовіччя до початку ХХ ст. : матеріали наук. конф. 24–25 верес. 2015 р. / Вінниц. обл. краєзнав. музей. – Вінниця, 2016. – С. 478–485 : фот.


Січень

Білий сніг застилає поля,
Ніжний пух опада на долини,
Задрімала під снігом земля,
Загубились веселі стежини.
І летить, і летить білий сніг,
Мов метелики в танці кружляють.
Вже не видно хатин і доріг,
Бо сніжинки усе покривають.
Заховалось маленьке село,
Лиш дими стелять в небо стежину…
Білим цвітом усе зацвіло,
І цвітінню немає зупину
.

Олеся Клаптюх

1    160 років від дня народження Василя Петровича Кузнєцова (01.01.1858, м. Перм – 1901, м. Вінниця), видатного вітчизняного психіатра, доктора медицини (1888), організатора і першого директора Вінницької окружної лікарні для душевнохворих, тепер Вінницька обласна психоневрологічна лікарня імені академіка О. І. Ющенка. Брав участь у її будівництві (1897–1901). Похований на території лікарні.

105 років тому народився Костянтин Сергійович Гришин (01.01.1913, станція Цимлянська Ростов. обл. – 02.12.1943, м. Тираспіль, Молдова), керівник Жмеринської антифашистської підпільної організації «Радянські патріоти» в період Другої світової війни, редактор газети «Червоний партизан». На вшанування пам’яті героя-підпільника встановлена журналістська премія його імені, яка присуджується щороку на професійне свято – День журналіста. Починаючи з 1970 р. її лауреатами стали понад 100 працівників місцевих ЗМІ. Першими цю відзнаку отримали Денис Левчишин («Вінницька правда») і Дмитро Педорук (обласне радіомовлення).

• 80 років тому народився Анатолій Кузьмович Здоровий (01.01.1938, с. Цапівка (нині у складі смт Вапнярка) Томашпіл. р-ну), кандидат технічних наук, громадський і політичний діяч, учасник національно-визвольного руху 60–70-х рр. ХІХ ст. Був одним із зачинателів демократичних процесів в Україні. 5.04.1973 р. за звинуваченням у «антирадянській агітації і пропаганді» був засуджений до 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму. Брав участь у створенні Товариства української мови, «Меморіалу», Української Гельсінської спілки, Народного руху України, ДемПУ, де обіймав керівні посади.

• 50 років тому (01.01.1968) засновано Калинівську дитячо-юнацьку спортивну школу.

• 25 років тому (01.01.1993) вийшов перший номер відродженого часопису «Вінницька газета».

2   90 років від дня народження Галини Гілярівни Яблонської (Сиденко Галина Юхимівна) (02.01.1928, м. Умань Черкас. обл.), української актриси, народної артистки УРСР (1982). Член Національної спілки театральних діячів України. Довгий час жила в м. Погребище. Дебютувала 1936 р. на сцені Вінницького державного театру в ролі Топсі в п’єсі «Хатина дяді Тома». Виступала в театрах Могилева-Подільського, Вінниці. З 1951 р. працювала в Київському театрі ім. Івана Франка.

3    95 років від дня народження Георгія Васильовича Ляхова (03.01.1923, м. Гайсин (у деяких док. місцем народж. вказується с. Монастирок Немирів. р-ну) – 05.06.1983, м. Чита, РФ), військовика, Героя Радянського Союзу (1943). Відзначився в боях на Чернігівщині при переправі через Дніпро.

• 75 років тому народився Борис Іванович Мокін (03.01.1943, с. Старі Бабани Уман. р-ну Черкас. обл.), доктор технічних наук (1985), професор (1987), академік НАПНУ (1992), заслужений діяч науки і техніки України (1995), заслужений винахідник СРСР (1988), відомий учений у галузі моделювання складних систем, ректор Вінницького національного технічного університету (1989–2010). Народний депутат України 1-го скликання. Член НСЖУ.

• 70 років від дня народження Миколи Кириловича Кучера (03.01.1948, с. Маньківка Бершад. р-ну), фахівця у галузі міцності матеріалів. Кандидат фізико-математичних наук (1977), доктор технічних наук (1999). Від 1975 р. працює в Інституті проблем міцності НАНУ (Київ).

• 70 років тому народилася Олена Іванівна Подоляніна (03.01.1948, с. Станіславчик Жмерин. р-ну), новатор сільськогосподарського виробництва, заслужений працівник сільського господарства України, голова колгоспу ім. Жданова с. Жданове Шаргородського району, а після його реформування в товариство КГСП «Мир» обрана його директором, де працювала до лютого 2003 р. З 2003 р. очолює державне підприємство дослідного господарства «Бохоницьке» Інституту кормів УААН Вінницького району.

4    95 років від дня народження Володимира Миколайовича Гайдукова (04.01.1923, с. Новоживотів Оратів. р-ну – 01.07.2006), Героя Радянського Союзу (1944). Відзначився в боях 27–29 вересня 1943 р. при форсуванні Дніпра в районі с. Пекарі Канівського району Черкаської області.

• 70 років тому народився Анатолій Сидорович Линник (04.01.1948, с. Морозівка Хмільниц. р-ну – 08.05.1996, м. Вінниця), фахівець у галузі будівельної механіки, доктор технічних наук (1993). Від 1976 р. працював у Вінницькому технічному університеті, був деканом будівельного факультету, доцентом кафедри будівельних конструкцій, від 1994 р. – професор кафедри теоретичної та практичної механіки.

5    70 років тому народився В’ячеслав Дмитрович Бондар (05.01.1948, с. Селище Тиврів. р-ну – 09.09.2004, м. Львів), фізик, доктор фізико-математичних наук (2002). Закінчив Львівський університет (1970), де й працював від 1982 р.

• 65 років від дня народження Людмили Мстиславівни Шпильової (05.01.1953, м. Коростишів Житомир. обл.), бібліографа, краєзнавця. Після закінчення Київського державного інституту культури з 1973 р. працювала на посадах бібліографа, зав. відділу краєзнавчої літератури, заст. директора з наукової роботи Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва. Зробила вагомий внесок у вивчення, систематизацію і популяризацію бібліографії Поділля. Учасниця регіональних та міжнародних історико-краєзнавчих конференцій, автор наукових статей та бібліографічних посібників краєзнавчого змісту. Останні роки мешкає за кордоном, працює бібліотекарем Української Вільної Академії наук (м. Нью-Йорк, США).

    День народження Степана Васильовича Руданського (06.01.1834, с. Хомутинці, нині Калинів. р-ну – 03.05.1873, м. Ялта), українського поета-класика, перекладача, фольклориста, громадського діяча. На Вінниччині щорічно проводяться заходи з вшанування пам’яті нашого славетного земляка. Починаючи з 1981 р., на його батьківщині, в с. Хомутинці, проходить щорічне районне свято сатири і гумору. Обласне свято ім. С. Руданського проводиться раз на два роки. Один раз на 5 років у м. Калинівка проходить Всеукраїнське літературно-мистецьке свято ім. С. Руданського. 1994 року засновано Всеукраїнську літературну премію його імені. З ініціативи відомого гумориста-сатирика А. Гарматюка в березні 1998 р. створено громадське творче об’єднання – Вінницький курінь гумористів ім. С. Руданського.

80 років від дня народження Василя Семеновича Стуса (06.01.1938, с. Рахнівка Гайсин. р-ну – 04.09.1985, с. Кучино Чуховського р-ну Перм. обл., РФ, перепохов. 19.11.1989 у Києві), українського поета, прозаїка, критика та літературознавця, перекладача, правозахисника, лауреата Державної премії України ім. Тараса Шевченка (1991, посмертно), Героя України (2005, посмертно). Твори Стуса введено до шкільної програми української літератури. У с. Рахнівка відкрито меморіальну дошку і пам’ятник. Щорічно, починаючи з 1989 р., на Вінниччині у січні проходять Стусівські читання. 2018 р. відбудуться уже 30-ті Стусівські читання. На початку вересня відбувається вшанування В. Стуса біля пам’ятника, встановленого на майдані його імені (2002, Вінниця). У 2012 р. літературно-мистецьке об’єднання ім. В. Стуса, Конгрес української інтелігенції Вінниччини, Всеукраїнське товариство приятелів лужицько-сербської культури та редакція журналу «Собор» заснували премію імені Василя Стуса «Патріот України». Його ім’я присвоєно Донецькому національному університету, який у зв’язку з подіями російсько-української війни на Сході України нині працює у м. Вінниця (див. розширену довідку в кінці місяця).

7     225 років від дня народження Сильвестра Венжика Ґрози (07.01.1793, смт Меджибіж, тепер Летичів. р-ну Хмельниц. обл. – 04.08.1849, с. Безіменне, нині Козятин. р-ну, похов. у с. Махнівка Козятин. р-ну), польського письменника, публіциста, літератора, представника «української школи» в польській літературі.

• 70 років тому народився Валерій Пилипович Рекрут (07.01.1948, м. Баку, Азербайджан. РСР), кооператор, педагог, кандидат історичних наук (2009), почесний краєзнавець України. Трудову діяльність розпочав на Гайсинщині. Досліджує кооперативний рух на Поділлі, творчий здобуток його діячів.

8    130 років тому народився Гнат Петрович Юра (08.01.1888, с. Підлісне Кіровоград. обл. – 18.01.1966, м. Київ), український актор і режисер, народний артист України (1940), лауреат Державної премії СРСР 1949 та 1951 рр. Один із засновників і художній керівник створеного у Вінниці Нового українського драматичного театру ім. І. Франка (1920), з 1926 р. – Київський український драматичний театр ім. І. Франка, який очолював до 1961 р. (з 1954 р. – разом з М. Крушельницьким).

• 75 років від дня народження Георгія Федоровича Пилипенка (08.01.1943, м. Вінниця), живописця, члена Національної спілки художників України (1994). Працює в галузі станкового живопису, графіки. Основні твори: «Вітряний день», «Кінець літа», «Вінницькі простори», «Тривожний день», «Спека».

9    80 років від дня народження Олександра Дмитровича Воронюка (09.01.1938, с. Ялтушків Бар. р-ну – 04.12.2008, м. Вінниця), журналіста, краєзнавця. Працював у редакції Вінницького обласного радіо (1960–1972), власкором Українського радіо по Вінницькій області (1972–1974), завідувачем кореспондентського пункту Укртелерадіо (1974–1986), а також у вінницьких регіональних ЗМІ. Автор численних публікацій про Героїв Радянського Союзу – уродженців Вінницької області. Член НСЖУ.

10     65 років від дня народження Тамари Сергіївни Рафаловської (10.01.1953, с. Китайгород Іллінец. р-ну), майстрині флористики. Цим видом мистецтва займається з 1997 р. Учасниця міських та обласних виставок. Роботи розміщені в приватних колекціях в Україні та за кордоном.

• 55 років тому народилася Марина Олександрівна Верхова (10.01.1963, м. Вінниця), відома писанкарка, член Національної спілки майстрів народного мистецтва. Викладач образотворчого мистецтва та художньої культури Вінницької ЗОШ № 11. Учасниця багатьох всеукраїнських та міжнародних виставок і пленерів. Роботи розміщені в музеях і приватних збірках в Україні та за кордоном.

13    80 років тому народився Василь Гаврилович Андрійчук (13.01.1938, с. Слобода-Шаргородська Шаргород. р-ну), вчений, економіст-аграрник, доктор економічних наук (1988), професор (1990), академік НААНУ (2007), заслужений діяч науки і техніки України, відмінник освіти України. Науково-педагогічна діяльність В. Г. Андрійчука з 1969 р. і до сьогодні пов’язана з Київським національним університетом ім. В. Гетьмана.

14    100 років від дня народження Михайла Григоровича Маслюка (14.01.1918, с. Рижавка, тепер Жмерин. р-ну – 29.10.1995, м. Жмеринка), заслуженого майстра народної творчості УРСР (1966), видатного мікромініатюриста, музиканта, фотографа, механіка, лірика і поета. Творча діяльність М. Г. Маслюка здобула світове визнання. Вироби нашого земляка демонструвалися в найбільших музеях 23 міст колишнього Союзу, на ВДНГ. Рідкісні речі чарували жителів Болгарії, Індії, Польщі, Чехословаччини, Японії.

• 95 років від дня народження Василя Даниловича Білика (14.01.1923, с. Вапнярка, нині смт Томашпіл. р-ну – 12.02.2006, м. Вінниця), лікаря-невролога, доктора медичних наук (1973), професора (1973). Закінчив Вінницький медичний інститут у 1950 р., з яким надалі пов’язав свою трудову діяльність. Лауреат Державної премії УРСР (1983) у галузі науки і техніки за відновлення музею-садиби М. І. Пирогова. Почесний громадянин м. Вінниця (1998).

• 95 років тому (14.01.1923) було відкрито Гніванський рафінадний завод (Тиврівський р-н).

15    180 років з часу заснування (15.01.1838) першої газети Поділля «Подольские губернские ведомости», яка була започаткована згідно з царським наказом про видання у 38 губерніях Російської імперії офіційних газет із повідомленнями державної і місцевої влади, а також розвідками з історії та етнографії краю. Газета видавалася російською мовою, на початку вміщувались окремі публікації польською та французькою мовами. З 1918 р. – виходила українською. Друк здійснювався у Кам’янці-Подільському (1915–1916 рр. – у Вінниці). Виходила до 1919 р. Окремі номери часопису за 1918 р. зберігаються у фонді Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва.

• 80 років від дня народження Валерія Миколайовича Казакова (15.01.1938, м. Бєлиничі Могильов. обл., Білорусь), фізіолога, доктора медичних наук (1971), професора (1973), заслуженого діяча науки і техніки України (1991), академіка Нью-Йоркської академії наук (1993), академіка Академії наук Вищої школи України (1995), академіка Національної академії медичних наук України (2000), Героя України (2008). Закінчив Вінницький медичний інститут (1961) та аспірантуру (1966). Упродовж 1966–1970 рр. працював асистентом, а потім доцентом кафедри фізіології Вінницького медичного інституту.

16    100 років тому народився Іван Григорович Павлов (16.01.1918, с. Оші Шереметів. р-ну Татар. АРСР – 18?.01.2016, м. Вінниця), учасник Другої світової війни. Воював під Хмельницьким, Тернополем, Хмільником. 18 липня 1941 р. в бою під Вінницею І. Г. Павлову довелось взяти на себе командування батальйоном, а згодом і полком, рештки якого вивів із оточення. Був важко поранений та контужений. Втік з концтабору. Згодом став учасником підпільно-партизанського руху. По війні працював у народному господарстві Вінниччини, брав активну участь у патріотичному вихованні молодого покоління вінничан. Почесний громадянин м. Вінниця (1994).

18   100 років від дня народження Івана Івановича Ковальчука (18.01.1918, с. Павлівка Калинів. р-ну. – 16.11.2001, м. Вінниця), військовика, Героя Радянського Союзу (1945). До вересня 1944 р. здійснив 285 бойових вильотів на розвідку та штурмування живої сили і бойової техніки противника. По війні мешкав і працював у Вінниці.

• 65 років від дня народження Івана Володимировича Коваля (18.01.1953, с. Яструбинці Іллінец. р-ну – 25.08.1990, загинув в автокатастрофі), письменника, громадського діяча. Працював у Стрижавській виправній колонії, де в той час відбував покарання кінорежисер С. Параджанов. І. В. Коваль таємно виносив на волю листи Параджанова до друзів. Наш земляк – автор збірки повістей та оповідань «Цвіт пахне небом» (1988), багатьох публікацій у періодиці. Залишилася в рукопису повість «Сабарівка». Член НСПУ (посмертно).

20    40 років від дня народження Володимира Борисовича Гройсмана (20.01.1978, м. Вінниця). Вінницький міський голова 2006–2014 рр. На Урядовому порталі (http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=248981615&cat_id=247077361) така інформація:

Володимир Гройсман здобував освіту у таких вищих навчальних закладах:

у 1995–1999 роках – Вінницькому інституті регіональної економіки та управління, здобув кваліфікацію юриста за спеціальністю «правознавство» (освітньо-кваліфікаційний рівень – молодший спеціаліст);

у 2000–2002 роках – Міжрегіональній академії управління персоналом, здобув кваліфікацію бакалавра права за напрямом підготовки «право»;

у 2002–2003 роках – Міжрегіональній академії управління персоналом, здобув кваліфікацію юриста за спеціальністю «правознавство» (освітньо-кваліфікаційний рівень – спеціаліст);

у 2007–2010 роках – Національній академії державного управління при Президентові України, здобув кваліфікацію магістра управління суспільним розвитком за спеціальністю «управління суспільним розвитком».

1994–2005 роки – працював на керівних посадах у комерційних структурах.

У 2002 р. обраний депутатом Вінницької міської ради. Працював заступником голови постійної депутатської комісії міської ради з питань прав людини, законності, депутатської діяльності та етики.

У листопаді 2005 р. обраний секретарем Вінницької міської ради, працював в. о. Вінницького міського голови.

У 2006 році у віці 28 років був обраний міським головою Вінниці, ставши наймолодшим міським головою обласного центру України. У 2010 році переобраний Вінницьким міським головою на другий термін, здобувши підтримку 77,81 % виборців. Віце-президент Асоціації міст України та громад з питань житлово-комунального господарства.

З 27 лютого 2014 року – Віце-прем’єр-міністр України – Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

З 27 листопада 2014 року працював Головою Верховної Ради України.

З 14 квітня 2016 року – Прем’єр-міністр України.

Нагороджений орденами «За заслуги» ІІ та ІІІ ст., Кавалерським хрестом Ордена заслуг Республіки Польща.

Одружений. Виховує двох доньок і сина.

21   105 років тому народився Володимир Антонович Гнатовський (21.01.1913, с. Кальник, Іллінец. р-ну – 08.09.1977, м. Київ), перекладач, літературний критик. Працював у часописі «Литературная газета» (Москва), журналі «Дніпро», газеті «Друг читача». Перекладав з російської, узбецької. Автор літературно-критичних статей про творчість П. Ніщинського, А. Свидницького, Олекси Десняка, А. Барбюса тощо. Член СПУ (1955).

• 75 років тому народився Іван Захарович Кірімов (21.01.1943, с. Рижавка Жмерин. р-ну), педагог, політик, журналіст, письменник, перекладач. Заслужений журналіст України (1997). Володіє багатьма іноземними мовами. Автор низки поетичних збірок, есе. Народний депутат України двох скликань.

23    130 років від дня народження Всеволода Дем’яновича Богатського (23.01.1888, с. Кам’янка Ольгопіл. повіту Поділ. губернії – 19.12.1950, м. Одеса), хіміка-органіка, професора (1933), кандидата хімічних наук (1935). Закінчив Новоросійський університет в Одесі, з якою надалі пов’язав своє життя і науково-викладацьку діяльність.

24    70 років тому народився Валерій Вікторович Лиман (24.01.1948, с. Ковалівка Немирів. р-ну), актор, режисер, заслужений діяч мистецтв України (1998). Закінчив Київський інститут театрального мистецтва (1970). Творчий шлях починав актором. Від 1975 р. – режисер Національної телекомпанії України (Київ). Створив цілу низку документальних кінофільмів, присвячених різним аспектам аварії на Чорнобильській АЕС. Лауреат міжнародних телефестивалів у Білорусі, Іспанії, Угорщині, РФ. Член Національної спілки кінематографістів України (1997).

25    70 років тому народився Микола Григорович Вороліс (25.01.1948, с. Вернянка Липовец. р-ну), педагог, історик, краєзнавець. Сфера краєзнавчих інтересів – розвиток освіти на Поділлі в другій половині ХІХ – на поч. ХХ ст.

26    120 років тому народився Юрій Юрійович Горліс-Горський (справж. – Городянин-Лісовський) (26.01.1898, с. Демидівка, нині Решетилів. р-ну Полтав. обл. (за іншими даними – Полтава) – після 27.09.1946, Аугсбург, Німеччина), громадсько-політичний діяч, письменник. Учасник Першої світової війни, визвольних змагань 1917–1921 рр. Брав участь у повстанському русі на Черкащині, зокрема перебував у лавах повстанських загонів Холодного Яру. Від 1922 р. був шкільним інспектором в одному з прикордонних міст на Поділлі. Підпільну роботу –під псевдонімом «Горський» – провадив спочатку в Києві, а потім на Поділлі.

• 90 років тому народився Іван Федорович Бурлака (26.01.1928, с. Вонячин, нині с. Городище Літин. р-ну), природоохоронець, краєзнавець, громадсько-політичний діяч. Першим у 1991 р. у Літині підняв жовто-блакитний прапор за незалежність України. Почесний голова Літинської районної організації НРУ.

27    65 років тому народився Валерій Ананійович Бевз (27.01.1953, с. Козинці Липовец. р-ну), генерал-лейтенант, політичний діяч, народний депутат України 6-го скликання (2007). Свого часу обіймав керівні посади в органах УМВС Вінницької області, Вінницькій облдержадміністрації.

28    430 років тому (28.01.1588) король Речі Посполитої Сигизмунд ІІІ надав містечку Шаргород магдебурзьке право.

30    100 років тому (30.01.1918) у м. Вінниця було проголошено радянську владу.

31    95 років тому (31.01.1923) постановою ВУЦВК було покладено початок адміністративно-територіальній реформі на Поділлі. За цією постановою зменшувалася кількість адміністративних одиниць шляхом укрупнення волостей і повітів.

Василь Стус: право бути собою

До 80-річчя від дня народження

(06.01.1938–04.09.1985)

Стус Василь Семенович (псевдоніми – Б. Дорош, В. Петрик; 1938–1985), український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, правозахисник, Герой України (2005). Народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині в родині Їлини (у дівоцтві – Сіньківська) та Семена Стусів, пошлюблених 1920 року. Дитинство і юність Василя Стуса пройшли на Донеччині в місті Сталіно (Донецьк), де і впродовж 1954–1959 рр. здобував філологічну освіту в Сталінському державному педагогічному інституті. Інститутське навчання, водночас інтелектуально насичене і суперечливе, подарувало наполегливому парубкові дружні знайомства як з істинними вчителями, серед яких – викладачі Костянтин Тесленко, Тимофій Духовний, так і зі справжніми товаришами: однокурсники Володимир Міщенко, Анатолій Лазоренко, Борис Дорошенко.

Дружнє товариство характеризувало Василя Стуса як людину завзяту щодо ставлення до студентської праці, національно свідомо сформовану, по-справжньому вольову. «Талісман» курсу з профілем Бетговена [1, с. 245], який завжди складав іспити першим і на «відмінно», що слугувало гарним знаком для п’ятдесяти однокурсників, вражав неймовірною здатністю до самоорганізації, прагненням досягати освітніх висот, крім того, що захоплювало однолітків, – лідер за натурою, бо ж недарма – капітан інститутської збірної з футболу. «Василь і зовні вирізнявся з-поміж інших, – згадує Володимир Міщенко, – високий, худорлявий, з добрим, хоча іноді й пронизливим, поглядом, із вольовим, різко випнутим підборіддям, він одразу привертав до себе увагу» [2, с. 290]. У продовження від Бориса Дорошенка: «Коли виступав перед аудиторією, то в такт словам злегка похитував головою і, тримаючи перед собою трохи зігнуту праву руку, пальцями робив такі рухи, ніби випускав на волю невидимих пташенят. Тими пташенятами були його думки. При цьому нижня губа у нього була рішуче відкопилена» [3, с. 140].

Викшталтуваний духовно у зросійщеному Донбасі україномовний юнак Стус не полишав життєвих дороговказів юності й у період визрівання, стократ помножуючи свої моральні імперативи – право бути собою, робити людям добро й існувати за принципом внутрішньої свободи людської індивідуальності, яка неможлива без творчого сповнення. Тому й за першою публікацією добірки віршів у «Літературній газеті», що побачила світ у грудневому числі 1959 року, коли молодий поет служив у лавах радянської армії, будуть подальші кроки. Це наполеглива праця над собою, що ознаменується появою поетичних збірок «Круговерть» (1964), «Зимові дерева» (1970), «Веселий цвинтар» (1971), «Час творчості / Dichtenszeit» (1972), «Палімпсести» (1971, 1977), літературознавчих праць «Феномен доби», «Зникоме розцвітання», низки літературно-критичних текстів, сценаріїв, перекладів із доробків Й. В. Ґете, Р. Рільке, Б. Брехта, П. Целяна, Е. Кестлера, Г. Енценсберґера, Д. Унґаретті, Ф. Ґ. Лорки, М. Валека та інших. Відтак, ані болюча відмова в друці книг, ані несправедливе відрахування з аспірантури Інституту літератури НАН України ім. Т. Г. Шевченка, ані побутово-родинні труднощі, пов’язані з цим, ані гротескно-абсурдний арешт у січні 1972 року та подальші роки таборового ув’язнення і заслання (1972–1979, 1980–1985 рр.) не виводять із творчої рівноваги Данте-Кармелюка (характеристика Стуса Василем Захарченком). Він затято й уперто виконує свою місію непокірного протестанта проти зла, реалізуючи духовні завдання, які надходять із вищих сфер: «Я пишу вірші і гадаю, що колись то потрібне буде моєму народові. А що мене мучать за них – то що зробиш? Не я перший, не я останній» (із листа В. Стуса до батьків від 10 листопада 1977 року). Щоправда, радянська влада не могла дозволити вповні розквітнути генію Василя Стуса, позбавивши найголовнішого у житті – творити: восени 1984 року в письменника було вилучено близько 250 текстів збірки «Птах душі», створених під час другого ув’язнення. А за цим – і фізичне знищення у ніч із 3 на 4 вересня 1985 року в карцері № 3 табору ВС-389/36 в с. Кучино Пермської області. Слушно зауважує Стусів товариш Василь Захарченко, що Василь Стус на кілька порядків підніс небо української культури, підняв температуру нашої свідомості. Про це свідчить невичерпний на смисли письменницький доробок і сама постать Стуса-людини, Стуса-творця, відбита митцями в кінематографічних, живописних, скульптурних і театральних образах. Зафіксоване в мистецьких творіннях Бориса Довганя, Віктора Зарецького, Бориса Плаксія, Ярослава Троцька, Анатолія Бурдейного, сестер Тельнюк та інших Стусове людяно-нескорене єство знаково промовляє одвічні постулати істини, добра і краси:

Вік би не бачити й не чуть

про тебе, скрипко чорна,

а вірші йдуть, і йдуть, і йдуть,

неначе кров із горла,

і пахнуть рутою, котра

уже напівзабута,

і пахнуть м’ятою. Добра

сам Бог мені прелютий

був зичив, даючи цей хист

проклятий – віршувати

на власну голову. А зміст?

А змісту не добрати.

Коли топилася душа

в грайливім струмуванні,

ти необачно полишав

всі приписи посланій,

де стільки ком, рисок, крапок –

сам чорт там шию зверне.

Сердечний наживеш порок

чи совісті каверни.

Добром об’яснена душа

велить вогнем палати.

Ти лиш за хистом полишав

право – обирати

собі дорогу. Бо не він,

а ти – був раб. Не блазнем,

а рудокопом. Домовин

таланту вічним в’язнем.

О. В. Пуніна

Література

1. Лазоренко А. Штрихи до портрета Василя Стуса / Анатолій Лазоренко // Василь Стус: Поет і Громадянин : кн. спогадів та роздумів : до 75-річчя від дня народж. Василя Стуса / упоряд. Василь Овсієнко. – Київ : КЛІО, 2013. – С. 245.

2. Міщенко В. Ночі Донеччини сині… / Володимир Міщенко // Василь Стус: Поет і Громадянин : кн. спогадів та роздумів : до 75-річчя від дня народж. Василя Стуса / упоряд. Василь Овсієнко. – Київ : КЛІО, 2013. – С. 290.

3. Дорошенко Б. Остання зустріч / Борис Дорошенко // Василь Стус: Поет і Громадянин : кн. спогадів та роздумів : до 75-річчя від дня народж. Василя Стуса / упоряд. Василь Овсієнко. – Київ : КЛІО, 2013. – С. 140.


 

ЛЮТИЙ

1     95 років (01.02.1923) відтоді, як відкрито Жмеринське залізничне ПТУ, нині Державний професійно-технічний навчальний заклад «Жмеринське вище професійне училище», який готує працівників для роботи в залізничній галузі. За понад 90 років свого існування навчальний заклад підготував близько 17 тис. висококваліфікованих фахівців 9 професій.

• 80 років тому народився Болеслав Вікентійович Кучинський (01.02.1938, с. Немерче, нині Мурованокуриловец. р-ну), педагог, кандидат філологічних наук (1978), професор (1992), доктор філософії (1997). По закінченні факультету романо-германських мов Одеського університету (1962) працює на різних посадах у Кіровоградському педагогічному університеті.

2    190 років від дня народження Генріха Яблонського (02.02.1828, м. Бар, за іншими даними – с. Стрільчинці, тепер Немирів. р-ну – 02.01.1869, м. Марсель, Франція), українсько-польського громадсько-політичного діяча, публіциста, польського поета, французького дипломата. Підписувався псевдонімами «Подоляк з-за кордону», «Генрик з Бара». У березні 1848 р. жив у родичів поблизу м. Бар. Автор поезій українською мовою.

• 150 років тому народився Євген Федорович Єрмаков (02.02.1868, м. Могилів-Подільський – 1914, м. Київ), український архітектор. Закінчив Київське реальне училище. 1887–1892 рр. навчався в Інституті цивільних інженерів (Санкт-Петербург). Після закінчення повернувся до Києва, де працював наприкінці XIX – початку XX ст. на посаді єпархіального архітектора. Автор численних сакральних споруд. Використовував для культових будівель в основному форми неоросійського і неовізантійського стильових напрямків, для житлових і громадських споруд – необароко і «цегляного стилю».

3    85 років від дня народження Вітольда Івановича Череватюка (03.02.1933, смт Дашів Іллінец. р-ну), лікаря, відмінника охорони здоров’я, заслуженого лікаря України, колишнього головного лікаря Немирівської ЦРЛ (від 1963). Випускник Вінницького медичного інституту (1957). Основною заслугою В. І. Череватюка перед охороною здоров’я не лише Вінниччини, а й усієї України є те, що в Немирові вперше в республіці у складі ЦРЛ було створене багатопрофільне відділення медичної реабілітації.

• 60 років від дня народження Ольги Анатоліївни Коляструк (03.02.1958, м. Вінниця), історика, доктора історичних наук (2010), професора (2012). Закінчила Вінницький педагогічний інститут, нині Вінницький державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського, де й працює з 1981 року. Від 2010 р. – зав. кафедри етнології та спеціальних історичних дисциплін, від 2012 р. – зав. кафедри філософії, соціально-політичних дисциплін та етнології, тепер – зав. кафедри історії та культури України факультету історії, етнології і права, краєзнавець.

4    90 років тому народився Андрій Олексійович Бабур (04.02.1928 р., с. Соболівка, нині Теплиц. р-ну), лікар-хірург, доктор медичних наук (1976), професор (1982). По закінченні Одеського медичного інституту (1955) працював лікарем (1955–1959); від 1962 р. – в Одеському медичному університеті  на різних посадах; від 1999 р. – професор кафедри шпитальної хірургії та хірургії стоматологічного факультету.

• 75 років від дня народження Леоніда Павловича Середи (04.02.1943, с. Ситківці Немирів. р-ну), кандидата технічних наук (1986), професора (1997), академіка Міжнародної академії наук вищої школи (1999), ректора Вінницького національного аграрного університету (1992–2009), почесного ректора, заслуженого працівника освіти України (2002). Нині учений очолює кафедру сільськогосподарських машин ВНАУ. Повний кавалер знаку «Відмінник аграрної освіти». Нагороджений відзнакою «За заслуги перед Вінниччиною». Депутат обласної Ради п’ятого скликання.

5    150 років тому народився Микола Опанасович Коваль-Медзведський (05.02.1868, с. Нижча Кропивна Немирів. р-ну – 10.09.1929, м. Варшава), військовий діяч, генерал-поручник Армії УНР. Виконував військово-політичні доручення Директорії УНР. З 1921 р. – в еміграції. Керував астрономічною обсерваторією Краківського університету, працював у Варшавському бюро мір і ваги.

• 65 років від дня народження Володимира Анатолійовича Зелінського (05.02.1953, с. Ободівка Тростянец. р-ну), художника декоративно-прикладного мистецтва, члена НСХУ (1989). Працює в техніці художньої ковки металу.

7    95 років від дня народження Якова Порфировича Сольського (07.02.1923, с. Кайдачиха, нині у складі с. Вінницькі Хутори Вінниц. р-ну – 06.12.2009, м. Київ), фахівця в галузі медицини материнства, доктора медичних наук (1968), професора, заслуженого діяча науки і техніки України, академіка УАМН, академіка Нью-Йоркської академії наук. Почесний професор Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова, у якому працював по закінченні навчання (1949) на кафедрі акушерства і гінекології. Певний час був головним акушером-гінекологом Вінницького обласного відділу охорони здоров’я.

• 90 років тому народився Микола Іванович Порхун (07.02.1928, с. Демчин, тепер Бердичів. р-ну Житомир. обл. – 01.04.1991, м. Козятин), машиніст електровоза локомотивного депо Козятин Південно-Західної залізниці, почесний залізничник (1971), заслужений працівник транспорту Української РСР (1974), Герой Соціалістичної Праці (1981), почесний громадянин м. Козятин.

   100 років від дня народження Євгенії Давидівни Тондій (08.02.1918, с. Цвілівківці Кам’янець-Поділ. р-ну Хмельниц. обл. – 20.07.2003, с. Соболівка Теплиц. р-ну), педагога, культосвітнього працівника, фольклористки, етнографа, організатора та керівника жіночого вокального ансамблю «Українка» (1962) та фольклорного дитячого колективу «Цвіт папороті» в с. Соболівка Теплицького району.

• 95 років від дня народження Григорія Йосиповича Кузика (08.02.1923, с. Шляхова Бершад. р-ну – 20.11.2007, там само), новатора сільськогосподарського виробництва, Героя Соціалістичної Праці (1986). Все життя пов’язав з рідним селом. У 1957–1970 рр. – заступник голови місцевого колгоспу, протягом 1970–1992 рр. – голова колгоспу імені ХХІІ з’їзду КПРС с. Шляхова Бершадського району. Був депутатом Верховної Ради УРСР 11-го скликання (1985), місцевих рад.

10    65 років тому народився Володимир Михайлович Оврах (10.02.1953, м. Миргород Полтав. обл.), художник, заслужений художник України (2009). Працює в галузі декоративно-прикладного мистецтва (кераміка). Член НСХУ (2009).

12    80 років тому народилася Марина Микитівна Маринич (12.02.1938, с. Війтівка Бершад. р-ну – 07.09.2000, там само), ланкова буряківничої ланки. 1971 р. за вирощування високих урожаїв цукрових буряків М. М. Маринич була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. Після отримання вищої освіти працювала агрономом місцевого колгоспу на державній сортодільниці.

• 65 років від дня народження Михайла Володимировича Йолтухівського (12.02.1953, с. Явтухи Деражнян. р-ну Хмельниц. обл.), нейрофізіолога, відмінника освіти України (1999), доктора медичних наук (2000), професора (2005), заслуженого працівника освіти України (2015). Закінчивши з відзнакою Вінницький медичний інститут (нині Національний медичний університет ім. М. І. Пирогова) (1978), пов’язав з ним надалі свою трудову діяльність. З 2015 р. – завідувач кафедри нормальної фізіології цього навчального закладу.

14    День народження Марії Оксентіївни Руденко (14.02.1915, с. Слобода-Яришівська, нині Могилів-Поділ. р-ну – 14.05.2003, там само), фольклористки, етнографа, краєзнавця, педагога, майстрині народного живопису та витинання. Передала в ІМФЕ АН України записи понад 1000 народних пісень, стільки ж прислів’їв і загадок, 200 казок та легенд, близько 200 повір’їв, чимало народних прикмет, голосінь, небилиць та ін. Частина її фольклорних зібрань увійшла до книг «Ігри та пісні», «Колядки та щедрівки», «Весілля», «Народні оповідання» тощо. Авторка ряду сценаріїв обрядових свят, зібрала 54 зразки народної вишивки, розмальовувала хати. Самобутня майстриня паперових витинанок, які демонструвалися на виставках в Україні та за її межами, відзначені нагородами. Учасниця всеукраїнських та обласних фольклористичних конференцій, ініціатор І Всеукраїнського свята витинанки (1993). Будинок Марії Руденко з численними фольклорно-етнографічними колекціями перетворено на народний музей. Заслужений працівник культури УРСР (1970), лауреат премії імені П. Чубинського (1992). На її честь Міжнародний центр малих планет при астрофізичному інституті США назвав відкриту кримським астрологом М. Черних зірку – «Горлиця» (за назвою очолюваного нею самодіяльного ансамблю).

• 65 років від дня народження Ірини Костянтинівни Попенко (14.02.1953, м. Вінниця), графіка, члена НСХУ (1985). Працює в галузі плаката, станкової графіки, сучасної видавничої діяльності. Художні полотна зберігаються в Міністерстві культури України та в приватних колекціях.

15    105 років тому (15.02.1913) вийшов перший номер часопису «Экономическая жизнь Подолии», органу Подільського губернського земства.

• 75 років від дня народження Анатолія Іларіоновича Колісниченка (15.02.1943, с. Косанове Гайсин. р-ну – 12.04.2015, м. Одеса), українського письменника, новеліста, літературознавця, кандидата філологічних наук. Член СПУ (1968). Проживав і працював у м. Одеса.

• 60 років тому народилася Крістіна Казимирівна Жілінскайте (15.02.1958, с. Ілгакеміс Каунас. р-ну, Литва), живописець, художниця на склі. Працює в галузі станкового живопису, класичного вітража та художнього скла. Учасниця всесоюзних, міжнародних, республіканських виставок, понад 20 живописно-графічних пленерів у багатьох містах України. Твори зберігаються в музеях, культурно-громадських закладах, приватних колекціях України та зарубіжжя. Член НСХУ (1990). Мешкає у м. Вінниця від 1984 р.

• 25 років з дня відкриття (15.02.1993) у м. Вінниця філіалу Вінницького обласного краєзнавчого музею – Музею пам’яті воїнів Вінниччини, які загинули на території Афганістану у війні, що тривала протягом 1979–1989 рр.

18    50 років тому (18.02.1968) на могилі учасника антифашистського руху Опору, Героя Радянського Союзу, Національного Героя Франції В. Порика, похований у м. Енан-Бомон (Франція), відкрито пам’ятник, виготовлений за проектом київських архітекторів Г. Кальченко, В. Зноби, А. Ігнащенка з брили українського граніту вагою 7 т.

19    50 років тому народилася Ольга Миколаївна Янушкевич (Баніт) (19.02.1968, смт Теплик), педагог, композитор, відмінник освіти України (2001), викладач Вінницької академії неперервної освіти, методист обласного Будинку культури вчителя, лауреат багатьох пісенних конкурсів. У її композиторському доробку понад 600 різножанрових вокальних та інструментальних творів. Пісні О. Янушкевич увійшли до нових програм з музики, затверджених Міністерством освіти і науки України. Вона створила 8 вокальних колективів у Теплику, Немирові, Вінниці, заснувала фестивалі дитячої народної творчості «Дударик», «Скіфська пектораль».

20    День Героїв Небесної Сотні (Указ Президента України від 11.02.2015). Пам’ятну дату встановлено з метою гідного вшанування подвигу наших співвітчизників, які віддали своє життя під час Революції гідності (листоп. 2013 р. – лют. 2014 р.), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України. Згідно з Указом Президента України «Про присвоєння звання Герой України» (№ 890/2014 від 21.11.2014) звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) присвоєно загиблим учасникам акцій протесту на Майдані, серед яких вінничани: Валерій Олександрович Брезденюк, Леонід Петрович Полянський, Максим Миколайович Шимко.

Вінничани – Герої Небесної Сотні

Брезденюк Валерій Олександрович (17.06.1963, м. Жмеринка – 18.02.2014, м. Київ, загинув на Майдані), український художник, відомий своїми малюнками на воді. Він єдиний у нашій області, хто писав роботи у незвичній техніці – фарбами на воді. Став переможцем міського конкурсу «Жмеринка має талант», був фіналістом шоу «Україна має талант». Убитий пострілом у спину вночі під час мітингу на Майдані у Києві.

Полянський Леонід Петрович (24.10.1975, м. Жмеринка – 20.02.2014, м. Київ, загинув на Майдані). Працював залізничником у Жмеринці, останні роки мешкав у Києві. Брав активну участь з початку акцій протесту на Майдані Незалежності. Був членом Самооборони Майдану. З грудня 2013 р. належав до Барської роти. Загинув внаслідок вогнепального поранення снайпером в груди. Похований на римо-католицькому цвинтарі у м. Жмеринка.

Шимко Максим Миколайович (21.10.1979, м. Вінниця – 20.02.2014, м. Київ, загинув на Майдані), історик. Учасник Клубу історичної реконструкції «Білий вовк», козак 4-ї сотні Самооборони Майдану. Загинув від кульового поранення снайпером в голову на вулиці Інститутській під час того, як намагався врятувати пораненого. Похований на Центральному міському кладовищі м. Вінниця.

Четверта річниця (20.02.2014) початку російської збройної агресії проти України (2014). Цю дату Верховна Рада визначила як день вторгнення російських військ в Україну. Також саме від цього часу надалі вестиметься відлік тимчасової окупації Криму. Ця неоголошена війна скалічила долі мільйонів людей України: тисячі загиблих, сиріт, переселенців, які вимушено покинули свої домівки; економічні втрати. Своїм чорним крилом події на Сході України торкнулися і Вінниччини. П’ятеро вінничан-учасників антитерористичної операції (АТО) стали Героями України, четверо з них – посмертно:

Майборода Дмитро Олександрович (17.04.1980, м. Вінниця (за іншими даними – м. Небіт-Даг, Красновод. обл., Туркменістан) – 14.07.2014, с. Давидо-Микільське Краснодон. р-ну Луган. обл.), український військовик, майор. Командир екіпажу літака АН-26 456-ї окремої бригади військово-транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України. Похований у м. Вінниця.

Могилко Костянтин Вікторович (27.05.1978, м. Вінниця – 06.06.2014, м. Слов’янськ, Донец. обл.), український військовик, підполковник. Командир літака, командир ескадрильї «Блакитна стежа» 15-ї окремої бригади транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України. Похований у м. Вінниця.

Коваленко Юрій Вікторович (16.07.1977, м. Бершадь – 15.07.2014, поблизу села Провалля, Луган. обл.), український військовик, підполковник. Заступник командира загону спеціального призначення 3-го окремого полку спеціального призначення оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України. Похований у с. Флорине Бершадського району.

Семенов В’ячеслав Анатолійович (23.07.1969, м. Жмеринка – 17.02.2015, смт Фащівка, Перевал. р-н, Луган. обл.), старший лейтенант, заступник начальника першої прикордонної застави оперативно-бойової прикордонної комендатури Могилів-Подільського прикордонного загону. Похований у м. Жмеринка.

Собко Сергій Станіславович (11.07.1985, смт Літин), український військовик, підполковник Збройних Сил України. Командир механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади 8-го армійського корпусу.

22    80 років від дня народження Григорія Яковича Костюка (22.02.1938, с. Копайгород Бар. р-ну), хірурга, доктора медичних наук (1988), професора (1991), академіка Міжнародної академії інтегративної антропології. 1967 р. закінчив Вінницький медичний інститут (тепер національний університет ім. М. І. Пирогова), де відтоді й працює, обіймаючи різні посади. З 1989 р. по 2017 р. – зав. кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії. Член наглядової ради Національного музею-садиби М. І. Пирогова.

• 70 років від дня народження Віктора Миколайовича Пікуша (22.02.1948, с. Великі Коровинці Чуднів. р-ну Житомир. обл.), заслуженого лікаря України, спеціаліста вищої категорії по організації охорони здоров’я, випускника Вінницького медичного інституту (1973), нині директора-головного лікаря Медичного центру реабілітації залізничників на курорті Хмільник (2004). У цьому закладі пройшло все його трудове життя: лікар-ординатор, заступник головного лікаря з лікувальної роботи.

23    135 років від дня народження Василя Лукича Приступова (23.02.1883 – 24.07.1967, м. Липовець), заслуженого лікаря України. Протягом 1913–1946 рр. очолював Липовецьку повітову, потім районну лікарню, згодом завідував пологовим відділенням. Лікарні віддав понад 50 років життя. Зробив тисячі успішних операцій та прийняв близько 12 тисяч пологів. Був відомим цілителем, а також прототипом літературного героя Терентія Бублика з п’єси О. Корнійчука «Платон Кречет». Один з перших екземплярів книги автор вручив саме йому. У Липовці одна з вулиць має ім’я Приступова (з 1977 р.), йому присвоєно звання  «Почесний громадянин міста», на приміщенні ЦРЛ на його честь 2008 р. відкрито меморіальну дошку.

• 70 років тому народився Дмитро Несторович Кудлаєнко (23.02.1948, с. Кудлаї Немирів. р-ну), художник декоративно-ужиткового мистецтва. Освіту здобув у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (1976). Відтоді працював на Вінницькому художньо-виробничому комбінаті. Від 2008 р. – на творчій роботі. Член НСХУ (1990).

25    70 років від дня народження Володимира Даниловича Кузьменка (25.02.1948, м. Тульчин – 29.05.2007, м. Вінниця), письменника, журналіста, заслуженого працівника культури України (2001). У 2002–2007 рр. – голова Вінницької організації НСПУ, з 2003 р. був радником голови Вінницької облдержадміністрації з гуманітарних питань. Член НСЖУ (1987), НСПУ (1990).

• 65 років тому народився Олександр Петрович Кулібаба (25.02.1953, с. Малий Чернятин Калинів. р-ну), спортивний тренер (греко-римська боротьба), майстер спорту. Випускник Вінницького педагогічного інституту. Заслужений тренер України (2007). Від 1999 р. працює тренером Вінницької обласної ДЮСШ «Колос» та Вінницької школи вищої спортивної майстерності.

27     125 років від дня народження Валентина Дмитровича Отамановського (27.02.1893, с. Яблунівка, нині Новоукр. р-ну Кіровоград. обл. – 10.03.1965, м. Харків), історика, доктора історичних наук (1956), професора (1957), громадського, культурного діяча, бібліографа, краєзнавця, організатора краєзнавчого руху на Поділлі, першого дослідника історії м. Вінниця, видавця. 1920 р. направлений на роботу у Вінницьку філію Всенародної бібліотеки при ВУАН, згодом очолив її. Був засновником Кабінету виучування Поділля (1924). Репресований. У серпні 1989 р. повністю реабілітований.

28 65 років тому народилася Наталія Юріївна Ткаченко (28.02.1953, с. Нова Гребля Калинів. р-ну), поетеса та прозаїк, літературний критик, перекладач. Працювала у видавництвах «Музична Україна», «Дніпро», «Радянський письменник», «Молода гвардія». Авторка низки збірок віршів. Згодом перейшла на творчу роботу і повернулась до рідного села, де стала ініціатором створення і директором літературного музею Євгена Гуцала. Член НСПУ (1990).

Цього місяця виповнюється:

• 250 років (29.02.1768) відтоді, як в костелі міста Бар на Поділлі було проголошено Барську конфедерацію – військово-політичне об’єднання польської шляхти і католицького духовенства, спрямоване проти короля Станіслава Августа Понятовського та втручання Російської імперії у внутрішні справи Речі Посполитої. Учасники виступали проти реформ внутрішнього устрою Польщі, домагалися збереження прав і привілеїв шляхти. Боротьба конфедератів проти царських військ тривала з 1768 до 1772 року. Під час воєнних дій конфедерати чинили масові розправи над православними, що викликало піднесення гайдамацького руху і стало причиною національно-визвольного повстання на Правобережній Україні – Коліївщини.

І знов весна на Україні,

Дзвенять діброви і сади

Жагучим співом солов’їним.

Птахи вертаються сюди

Із вирію, здолавши втому,

Щоб жити, вивести малят:

– А ми вже вдома, вдома, вдома! –

В повітрі голоси бринять.

 

Михайло Антонюк

БЕРЕЗЕНЬ 

1    День народження Явдохи Зуїхи (справж. – Явдоха Микитівна Сивак) (01.03.1855, с. Кущинці, нині Гайсин. р-ну – 19.01.1935, с. Зятківці того ж р-ну), народної співачки, етнографа, носія українського фольклору. З її уст Г. Танцюра записав 1008 народних пісень, близько 400 прислів’їв і приказок, 156 казок, велику кількість загадок і етнографічних матеріалів. 825 кращих пісень увійшли до академічного видання «Пісні Явдохи Зуїхи» (1965), виданого за сприяння М. Рильського. Її ім’ям в с. Зятківці названо вулицю, встановлено пам’ятник «Народній пісні жити».

• 160 років від дня народження Павла Аполлоновича Тутковського (Тутківський) (01.03.1858, м. Липовець – 03.06.1930, м. Київ), українського геолога, географа, доктора географії (1911), доктора мінералогії та геогнозії (1911), професора (1914), академіка УАН (1918), фундатора і першого директора Інституту географії при Київському університеті (1907), Інституту геологічних наук АН України (1926), Національного геологічного музею (1928), Центрального Волинського музею в Житомирі (1910–1912). Наш земляк – один з організаторів Української академії наук (1918) і бібліотеки Української академії наук (нині бібліотека ім. В. І. Вернадського), академік Білоруської академії наук (1929). Автор першого українського «Словника геологічної термінології» (1923). Жертва сталінського терору.

• 65 років тому народився Віктор Митрофанович Костюкевич (01.03.1953, с. Курушани Токмак. р-ну Запоріз. обл.), педагог, доктор наук з фізичного виховання і спорту (2012), професор (2013), заслужений тренер України (1998), відмінник освіти України, завідувач кафедри теорії і методики фізичного виховання та спорту Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинськогo. Засновник вінницького хокею на траві. Підготував понад 50 майстрів спорту СРСР і України.

• 45 років (01.03.1973) з часу заснування одного з найбільших алмазно-переробних заводів світу – Державного підприємства «Вінницький завод ״Кристал״». У його ювелірній колекції – широкий вибір прикрас із золота з натуральними високоякісними діамантами, сапфірами, смарагдами, перлами та іншими коштовними каменями. Завод також надає послуги з переробки ювелірних алмазів у діаманти.

3    70 років від дня народження Валерія Вікторовича Бабійчука (03.03.1948, м. Вінниця), лікаря, заслуженого лікаря України, випускника Вінницького медичного інституту. З 1987 р. очолює Вінницький обласний клінічний госпіталь для інвалідів війни.

4    130 років від дня народження Василя Івановича Сільвестрова (04.03.1888, с. Жихарівка, нині Дмитров. р-ну Орлов. обл., РФ – 16.12.1937, м. Вінниця), українського художника, поета. Очолював художній відділ у Вінницькому краєзнавчому музеї. Ілюстратор книги О. Бирулі «Архітектурна історія Вінниці». Належав до вінницького літоб’єднання «Струмінь». У 1937 р. звинувачений у пособництві українським націоналістам і розстріляний у внутрішньому дворі НКВС м. Вінниця. Реабілітований 8 липня 1998 р. Вінницьким обласним судом (справа припинена за відсутністю складу злочину).

• 80 років від дня народження Георгія Опанасовича Бабійчука (04.03.1938, с. Ялтушків Бар. р-ну), українського кріобіолога, доктора біологічних наук (1987), професора (1990), з 2001 р. – професора міжнародної кафедри ЮНЕСКО з кріобіо-логії. Один з організаторів дослідження з кріобіології в Україні та створення Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України в Харкові, з яким від 1972 року пов’язав свою трудову діяльність.

5    65 років від дня народження В’ячеслава Костянтиновича Постернака (05.03.1953, с. Іванів Калинів. р-ну), художника декоративно-прикладного мистецтва, майстра ковальського мистецтва, члена НСХУ (1989). Учасник міських, обласних, республіканських художніх виставок. Ініціатор створення «пересувних» металевих скульптур. 

• 50 років від дня народження Василя Андрійовича Сколотяного (05.03.1968), підприємця, громадського діяча, секретаря постійної комісії обласної Ради з питань учасників АТО, бойових дій, Революції гідності, волонтерського руху та зв’язків з громадськістю.

• 20 років тому (05.03.1998) засновано Вінницький курінь гумористів ім. Степана Руданського, в якому об’єдналися гумористи Вінниччини (автори і виконавці). Організатором і першим курінним отаманом був поет-байкар Анатолій Гарматюк. Курінь став асоційованим членом Міжнародної асоціації гумору й сатири «Весела Січ». Нині голова Куреня гумористів – вінницький поет Леонід Куций. Його члени – активні учасники свята сатири та гумору ім. Степана Руданського, яке щорічно проводиться в Калинівському районі.

6    115 років тому народився Федір Тарасович Дахновський (06.03.1903, с. Малі Хутори, нині в межах м. Вінниця – 18.12.1990, м. Вінниця), військовик, Герой Радянського Союзу (1945). Учасник воєнних дій 1918–1920 рр., радянсько-фінської і Другої світової воєн. Відзначився у листопаді 1944 р. під час боїв поблизу м. Мішкольц (Угорщина) як командир артилерії 202-ї стрілецької дивізії. 

• 65 років від дня народження Федора Харитоновича Шевчука (06.03.1953, с. Велика Киріївка Бершад. р-ну), журналіста, заслуженого журналіста України (1995), краєзнавця. Член НСЖУ. Працював кореспондентом вінницьких газет «Панорама», «За Батьківщину», «Вінниччина». З 2013 р. працює головним редактором газети «Бершадський край». Активіст Всеукраїнського товариства «Просвіта». Автор численних публікацій з історії Поділля.

7    95 років тому (07.03.1923) згідно з постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 р. «Про адміністративно-територіальний поділ Подільської губернії» у регіоні було ліквідовано повіти і утворено 6 округів, з них на території Вінниччини:

Вінницький, до якого увійшли 18 районів, з них: Вінницький, Жмеринський, Калинівський, Літинський, Немирівський, Тиврівський, Хмільницький та ін.;

Гайсинський, до якого увійшли 14 районів, з них: Бершадський, Гайсинський, Теплицький та ін.;

Могилів-Подільський, до якого увійшли 15 районів, з них: Барський, Мурованокуриловецький, Чернівецький, Шаргородський, Ямпільський та ін.;

Тульчинський, до якого увійшли 13 районів, з них: Крижопільський, Піщанський, Томашпільський, Тростянецький, Тульчинський, Чечельницький та ін.

• 85 років від дня народження Івана Григоровича Паламара (07.03.1933, с. Яланець Томашпіл. р-ну), педагога, краєзнавця. З 1991 р. займається редакторською роботою: учасник підготовки до друку фундаментальних видань: «Книга пам’яті України. Вінницька область», «Реабілітовані історією», «Політичні репресії на Поділлі (20–30-ті рр. ХХ ст.)», першого тому багатотомного видання «Вінницький мартиролог», автор коментарів та додатків до нього. 

• 80 років тому народився Борис Петрович Креденцер (07.03.1938, смт Козятин, нині місто), фахівець у галузі радіотехніки. Доктор технічних наук (1979), професор (1980), заслужений діяч науки і техніки України (1994). Закінчив Київське вище радіотехнічне училище ППО (1961), де відтоді й працює (нині Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут»).

8    95 років від дня народження Олександри Миколаївни Фоменко (08.03.1923, м. Бершадь – 11.01.2007, м. Одеса), української співачки (сопрано), народної артистки УРСР (1979), педагога. Протягом 1955–1980 рр. – солістка Одеської філармонії. З 1980 року на постійній роботі в Одеській консерваторії, з 1981 року – доцент, з 1991 – професор. Ім’я О. М. Фоменко занесено в «Музичну енциклопедію СРСР», довідники «Митці України», «Твої імена, Одесо», а також у Біографічний енциклопедичний словник «Жінки України».

• 65 років тому народився Олександр Миколайович Литвин (08.03.1953, м. Вінниця), художник декоративно-ужиткового мистецтва, живописець. Член НСХУ (1993). Учасник обласних, всеукраїнських мистецьких виставок (від 1987 р.). Створює живописні полотна, монументальні розписи, батики, гобелени.

9    День народження Тараса Григоровича Шевченка (09.03.1814, с. Моринці, тепер Звенигород. р-ну Черкас. обл. – 10.03.1861, м. Санкт-Петербург, перепохов. у Каневі на Чернечій горі (Черкас. обл.), українського поета, художника, мислителя. 1846 р. у складі Археографічної комісії подорожував Поділлям.

• 85 років тому народився Владилен Григорович Грицюк (09.03.1933, смт Томашпіль – 11.08.2004, м. Київ), український співак (бас), педагог, народний артист УРСР (1978), лауреат Всесвітнього фестивалю молоді та студентів (Москва, 1957, посів друге місце). У 1957–1994 рр. працював у Київському театрі опери і балету. З 1980 р. – викладач Київського педагогічного інституту імені Драгоманова.

• 65 років від дня народження Антона Григоровича Мичака (09.03.1953, с. Хоменки Шаргород. р-ну), геолога, гео-графа, кандидата геологічних наук. Як краєзнавець, вивчає геолого-географічну будову Подільського краю та його історію. Член Вінницького земляцтва у Києві.

• 60 років від дня народження Лариси Степанівни Семко (09.03.1958, м. Погребище – 31.05.2009, там само), поетеси, лауреата обласної молодіжної премії ім. Миколи Трублаїні (1986). Її твори публікувалися в колективних збірках «Вітрила», «Поезія», часописах «Ранок», «Жінка». Окремо вийшли книги «Достигають вишні», «Наперекір долі». Вона писала вірші й клала їх на музику. Грала на багатьох музичних інструментах. Вільно володіла французькою мовою. 

15    90 років тому народився Іван Микитович Щербатий (15.03.1928, с. Ольгопіль Чечельниц. р-ну), ланковий механізованої ланки колгоспу «Україна» с. Ольгопіль Чечельницького району, Герой Соціалістичної Праці. Удостоєний цього звання у 1971 р. за вирощення урожаю качанистої по 100,2 ц на 100 га землі. 

• 80 років від дня народження Ігоря Івановича Синєпольського (15.03.1938, м. Вінниця), художника, заслуженого художника України (1998). Член НСХУ (1965). Працює в різних графічних техніках та монументальному живопису.

17    85 років від дня народження Юрія Францовича Зіньковського (17.03.1933, м. Козятин), педагога, доктора технічних наук (1974), професора (1981), заслуженого діяча науки і техніки України (1989), академіка АПНУ (1999). Від 1978 р. – завідувач кафедри радіоконструювання та виробництва радіоапаратури Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Лауреат Державної премії СРСР (1977), Державної премії України в галузі науки і техніки (2003).

18    75 років від дня народження Олекси Гнатовича Шеренгового (18.03.1943, с. Зозів Липовец. р-ну – 17.09.2008, м. Одеса), українського письменника, літературознавця, дослідника психології художньої творчості. Закінчив Немирівське педагогічне училище (1962). Працював у міжрайонній газеті «Нове життя». Життєвий і творчий шлях нашого земляка пов’язаний із Одесою: трудився у видавництві «Маяк», був відповідальним секретарем Одеської письменницької організації, на Одеській кіностудії. У багатьох своїх творах звертається до теми малої батьківщини, зокрема в романі «Батько». Член СПУ (1971).

• 75 років від дня народження Олексія Григоровича Янголя (18.03.1943, с. Крушинка Київ. обл. – 7.10.2009, м. Він-ниця), художника, заслуженого художника України (2009). Член СХУ (1977). Працював у галузі станкового та монументального живопису.

• 70 років від дня народження Михайла Васильовича Бабія (18.03.1948, м. Вінниця), українського живописця. Член НСХУ (1989). Працює в галузі станкового та монументального живопису, графіки.

• 70 років тому народився Роман Семенович Гуревич (18.03.1948, м. Вінниця), учений у галузі педагогіки, теорії і методики професійної освіти, інформаційно-комунікаційних технологій в освіті, доцент (1988), професор (1994), доктор педагогічних наук (1999), заслужений працівник народної освіти України (1998), відмінник освіти України (2003), член-кореспондент НАПН, директор інституту магістратури, аспірантури, докторантури Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. 

19    65 років від дня народження Василя Васильовича Кіщука (19.03.1953, м. Коростень Житомир. обл.), лікаря-оториноларинголога, доктора медичних наук (2002), професора (2004), академіка Академії наук вищої школи України (2014), заслуженого лікаря України (1998). Випускник Вінницького медичного інституту, де й працює від 1980 р. в обласній клінічній лікарні імені М. І. Пирогова. Від 2002 р. – очолює кафедру оториноларингології Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова.

• 65 років тому народився Леонід Іванович Ковтун (19.03.1953, м. Вінниця), живописець, графік. У 2000–2006 рр. працював художником-оформлювачем Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка (Київ), де створив декорації до кінофільму «Молитва за гетьмана Мазепу». Викладав у Вінницькій філії Київського університету культури і мистецтв (2007–2011). Основна галузь у творчості художника – іконопис, біблійні сюжети в техніці левкасу з використанням темперних фарб.

20    60 років тому народився Микола Павлович Андрушко (20.03.1958, с. Сліди Тиврів. р-ну), актор, випускник Київського державного інституту театрального мистецтва (1985 р.), після закінчення якого був актором Рівненського музично-драматичного театру, телережисером, кореспондентом Вінницької обл-телерадіокомпанії. У Вінницькому театрі ім. М. К. Садовського працював у 1992–1997 рр. У 2002 р. повернувся на посаду артиста драми. Широковідомий радіослухачам Вінниччини своїми літературно-музичними передачами, розповідями про митців нашого краю. Член НСЖУ (2000).

• 60 років тому народилася Клавдія Петрівна Маліцька (20.03.1958, Тепличчина), педагог-історик за освітою, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист. Учителювала в школах Теплицького та Вінницького районів, м. Вінниця. З 2012 року – методист з навчальних дисциплін комунальної установи «Міський методичний кабінет» Вінницької міської ради. Автор посібника та програми для загальноосвітніх шкіл «Історія міста Вінниці». 

21    145 років тому народився Яків Григорович Гандзюк (21.03.1873, с. Багринівці, нині Літин. р-ну – 09.02.1918, м. Київ), український військовий діяч часів Перших визвольних змагань, полковник РІА (Російська імперія), генерал-майор (Тимчасовий уряд), отаман бригади армії УНР (Центральна Рада).

22    120 років тому народився Чеслав Канафойський (22.03.1898, с. Козлівка, нині Шаргород. р-ну – 05.02.1981, м. Варшава), фахівець у галузі механізації сільського господарства. Доктор сільськогосподарських наук (1940), професор (1940), академік Польської АН (1952). Закінчив Львівську політехніку (1931), де й працював до війни. По війні – професор, завідувач кафедри сільськогосподарських машин і механізації рільництва Головної сільськогосподарської школи і Політехніки. Протягом 1950–1968 рр. – директор Інституту механізації та електрифікації рільництва Польщі у Варшаві. 

• 65 років від дня народження Анатолія Сергійовича Матвієнка (22.03.1953, м. Бершадь), кандидата економічних наук, політика, державного, громадського діяча, народного депутата України кількох скликань, колишнього очільника Він-ницької ОДА (1996–1998).

24    95 років від дня народження Дмитра Дмитровича Александрова (24.03.1923, с. Нікольське Дугнен. р-ну Тул. обл., РФ – 01.04.2011, м. Вінниця), пошуковця-дослідника, краєзнавця. Учасник Другої світової війни. Займався встановленням імен воїнів, котрі загинули під час оборонних та визвольних боїв за Вінницю і область, увічненням їх пам’яті. Почесний пошуковець України. З 1970 р. мешкав у Вінниці. 

26    105 років від дня народження Степана Єфремовича Пономарчука (26.03.1913, м. Гайсин – 15.08.1998, м. Брянськ, РФ), військового льотчика, Героя Радянського Союзу (05.02.1940). Відзначився в боях під час радянсько-фінської війни 1939–1940 рр. Учасник Другої світової війни. 

• 70 років від дня народження Галини Миколаївни Авраменко (26.03.1948, с. Тучин Гощан. р-ну Рівнен. обл.), бібліографа, краєзнавця, заслуженого працівника культури України (2007). Від 1970 р. працює у Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К. А. Тімірязєва. Досліджує і широко пропагує літературу про історію, природу Вінниччини, життя і діяльність письменників-земляків, видатних діячів Поділля. Підготувала самостійно і у співавторстві понад 120 довідково-бібліографічних видань краєзнавчої тематики.

27    245 років з часу (27.03.1773) другого поділу Польщі, внаслідок якого Поділля та Брацлавщина увійшли до складу Російської імперії.

28    90 років тому народився Петро Трифонович Дідуренко (28.03.1928, с. Полянське Савран. р-ну Одес. обл.), фахівець у галузі медицини, відмінник охорони здоров’я, відмінник санітарної оборони СРСР. По закінченні медичного інституту працював у Чорноминській (Піщанський район) дільничній лікарні хірургом, головним лікарем. Займався науковою справою, писав наукові статті. У музеї Людвіга Маліновського Вінницької обласної клінічної лікарні імені М. І. Пирогова створено його особистий куточок з унікальними історичними документами з історії медицини. У 2016 р. отримав відзнаку «За заслуги перед Вінниччиною».

• 80 років від дня народження Володимира Феодосійовича Очеретного (28.03.1938, с. Воронівці, нині Хмільниц. р-ну – 11.02.2005, смт Тиврів), журналіста, фотохудожника, живописця-портретиста, різьбяра по дереву, краєзнавця, заслуженого журналіста України, члена НСЖУ (1980). Був ініціатором та учасником створення музею М. Я. Калиновича та краєзнавчих музеїв смт Тростянець, смт Тиврів, сіл Жахнівка та Красне Тиврівського р-ну, с. Рахни-Лісові Шаргородського р-ну. Почесний громадянин Тиврова.

• 50 років тому народилася Тетяна Володимирівна Каплун (28.03.1968, м. Нова Ушиця Хмельниц. обл.), вчитель музики за фахом, провідна співачка та солістка Академічного міського камерного хору «Вінниця», заслужена артистка України (2016). У складі хору стала володарем Гран-прі та лауреатом багатьох міжнародних конкурсів хорової музики. 1997 р. на аудієнції в Папи Римського Іоанна Павла ІІ спів Т. В. Каплун отримав його високу оцінку та благословення.

30    95 років тому народився Олексій Васильович Сосновський (30.03.1923, с. Біляни Чернівец. р-ну – 07.08.1943, похов. у братській могилі на Гнєздилівській висоті в Спас-Деменському р-ні, РФ), військовик, Герой Радянського Союзу (03.06.1944 р., посмертно). Відзначився в бою за важливу висоту в Калузькій області. 

Цього місяця виповнюється:

• 225 років (1793) з того часу, як після ІІ поділу Польщі було утворено Брацлавську губернію. Проіснувала майже три роки (березень 1793 – лютий 1796), відтак була перетворена на Брацлавське намісництво.

• 95 років від дня народження Олега Анатолійовича Бичковського (березень 1923, смт Крижопіль – 08.10.1943 с. Бубнівська Слобода Золотоніс. р-ну Черкас. обл.), Героя Радянського Союзу (1944, посмертно). Відзначився в бою 8 жовтня 1943 р. під час відбиття ворожої контратаки в районі м. Черкаси. 

КВІТЕНЬ 

3  125 років тому народився Юрій Олексійович Загородній (03.04.1893, Гайсин. повіт Поділ. губернії – 26.01.1966, м. Клівленд, штат Огайо, США), військовик, учасник Першої світової війни, українських визвольних змагань, першого Зимового походу. Був співорганізатором і першим головою відділу Об’єднання колишніх вояків – українців Америки. 

4  150 років від дня народження Лева Людвиговича Семполовського (04.04.1868, с. Крерове Познанського воєводства, Польща – 10.10.1960, с. Жовтневе, тепер Вишневе Калинів. р-ну), українського селекціонера, доктора філософії та природничих наук, основоположника вітчизняної селекції. Працював на Уладово-Люлинецькій селекційно-насіннєвій (пізніше дослідно-селекційній) станції, де впродовж своєї діяльності вивів і передав у виробництво 76 високопродуктивних сортів цукрових буряків і 1 сорт кормової моркви. 

• 120 років тому народився Юліан Волошиновський (Wołoszynowski Julian) (04.04.1898, с. Серби, нині Гонтівка Чернівец. р-ну – 16.12.1977, м. Варшава), – польський письменник, актор і театрознавець. Автор історичних повістей, у яких описується Поділля, збірок оповідань і нарисів, зокрема «Opowiadania podolskie» (1959), у яких відобразив звичаї та побут Поділля і Волині кінця 19 – поч. 20 ст., польське повстання 1863–1864 рр. Перекладав з англійської, російської, білоруської і української мов. Зокрема поезії П. Тичини. Син Й. Волошиновського. 

5  130 років від дня народження Георгія Марковича Хайциса (05.04.1888, м. Могилів-Подільськ, нині м. Могилів-Подільський – 27.07.1963, м. Ленінград, тепер Санкт-Петербург, РФ), хірурга, кандидата медичних наук, доцента, полковника медичної служби. Працював лікарем Могилів-Подільської повітової земської лікарні, ординатором у Вінницькій Пироговській лікарні (1921–1927). Учасник Першої світової, громадянської, радянсько-фінської, Другої світової воєн. 

• 90 років тому народився Семен Самійлович Крупник (05.04.1928, м. Вінниця – 02.12.2008, м. Одеса), український актор театру і кіно, народний артист України (1993). Присвятив себе театральному життю Одеси в 1960–1990-х роках. Тривалий період під час проведення міських театралізованих свят виступав в образі Дюка де Рішельє. З 1963 р. знявся у 31 кінострічці. 

7  100 років від дня народження Йосипа Борисовича Керлера (07.04.1918, м. Гайсин – 05.12.2000, м. Єрусалим), єврейського поета. Почав друкуватися в 1935 р. Учасник Другої світової війни. У квітні 1950 р. був заарештований, засуджений до 10 років таборів суворого режиму «за буржуазно-націоналістичну діяльність» і засланий у Воркуту. З березня 1971 р. Й. Керлер з родиною виїхав до Ізраїлю. Його вірші перекладено на іврит, російську, німецьку, англійську, іспанську, українську, нідерландську, польську та інші мови. 

9  70 років тому народилася Надія Володимирівна Василенко (09.04.1948, м. Волгоград, РФ), педагог, відмінник народної освіти УРСР (1978), заслужений учитель України (2000), доктор педагогічних наук (2014), громадський діяч. Протягом 1982–2005 рр. працювала директором Вінницької школи – гуманітарно-естетичного колежу № 29, реорганізованого згодом у школу-колегіум. З 2005 р. до сьогодні Надія Володимирівна – професор кафедри управління та адміністрування у комунальному вищому навчальному закладі «Вінницька академія неперервної освіти». 

10  80 років від дня народження Михайла Миколайовича Пащенка (10.04.1938, с. Лука Немирів. р-ну), журналіста, письменника, краєзнавця. Автор низки краєзнавчих розвідок і праць. Досліджує історію окремих підприємств, населених пунктів області. Лауреат обласної журналістської премії ім. К. Гришина, літературної премії ім. С. Руданського. 

12  90 років від дня народження Юрія Івановича Химича (12.04.1928, м. Кам’янець-Подільський Хмельниц. обл. – 23.07.2003, м. Київ), українського архітектора, художника-графіка, професора Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (1989), заслуженого діяча мистецтв України (1990). Член Спілки архітекторів України (1955), СХУ (1962), почесний член Академії архітектури України. Ім’я митця тісно пов’язане з с. Вищеольчедаїв Мурованокуриловецького району, куди незабаром після його народження переїхала сім’я та де проживали родичі. 

• 60 років від дня народження Ігоря Ізевича Хаїмзона (12.04.1958, м. Ростов-на-Дону – 02.02.2014, м. Вінниця), доктора технічних наук (1995), професора (2001). Закінчив Він-ницький політехнічний інститут (1979). Працював на різних посадах у Вінницькому медичному інституті. Від 1997 р. – завідувач кафедри біологічної фізики, інформатики та медичної апаратури Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова. Напрямки наукових досліджень: розробка нових інформаційних технологій ведення, обробки та обліку медичної документації в лікувальних закладах.  

13  95 років від дня народження Петра Даниловича Гуменюка (13.04.1923, с. Мітлинці, нині Гайсин. р-ну – 23.07.2002, м. Тернопіль), економіста, доктора економічних наук (1973), професора (1976). Працював у навчальних закладах Львова і Тернополя. 

15  80 років від дня народження Василя Юрійовича Гарвасюка (15.04.1938, с. Видинів Снятин. р-ну Івано-Франків. обл.), письменника, перекладача, публіциста. Учителював у школах на Вінниччині, був на партійній, адміністративній роботі. Лауреат кількох літературних премій. Член НСПУ (1988). Мешкає в Мурованих Курилівцях. 

16  105 років тому народився Іван Іванович Калашник (16.04.1913, с. Кальник Іллінец. р-ну – 28.02.1943, там само), організатор і керівник партизанського руху в Іллінецькому районі. Загін відважного народного месника здійснював рейди по районах Вінницької, Київської та Кіровоградської областей, громив поліцейські управи та німецькі гарнізони. Влітку 1942 р. Калашник налагоджує зв’язок з партизанськими загонами «За Батьківщину», ім. Леніна та ім. Кірова. Загинув Іван Калашник 28 лютого 1943 року в c. Кантелина від підлої руки зрадника. 

• 60 років тому (16.04.1958) відбувся перший матч вінницької футбольної команди «Локомотив», згодом мала назву «Нива»; засновано футбольний клуб «Нива-B».  

17  75 років від дня народження Миколи Євтихійовича Мельника (17.04.1943, с. Липівка Томашпіл. р-ну), господарського, державного діяча, колишнього голови колгоспу в рідному селі (1969–1994), голови Вінницької облдержадміністрації (1994–1996), депутата Вінницької обласної Ради (1998), народного депутата України (2002). 

• 70 років тому народився Ростислав Олександрович Крижанівський (17.04.1948, м. Вінниця – 27.07.2014, смт Затока Одес. обл.), український учений в галузі океанології, економіки морського природокористування, менеджменту і маркетингу. Доктор економічних наук (1989), доктор економіки Віденського міжнародного університету, професор (1991), директор Інституту комплексних проблем морського природокористування і НТП, ректор Християнського гуманітарно-економічного відкритого університету. Трагічно загинув на 67-му році життя. Учений потонув у морі, рятуючи 13-річну дівчинку. 

• 65 років від дня народження Григорія Ілліча Демидася (17.04.1953, с. Тимар Гайсин. р-ну), вченого-агронома, доктора сільськогосподарських наук (2004), професора (2006). 1980 р. закінчив Українську сільськогосподарську академію (Київ), нині Національний університет біоресурсів і природокористування України, де відтоді й працює.  

• 60 років тому народився Ігор Васильович Мазило (17.04.1958, м. Вінниця), історик, кандидат історичних наук (1988), краєзнавець. З 1980 р. – на викладацькій роботі у Вінницькому державному педагогічному інституті (тепер державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського). Нині – доцент кафедри історії України та філософії Вінницького національного аграрного університету. Досліджує історію політичних репресій, події періоду Другої світової війни на Поділлі, а також суспільно-політичні процеси в краї в повоєнний час. Член авторських колективів видань: нової «Енциклопедії історії України», «Енциклопедії сучасної України». 

18  90 років тому народилася Алла Борисівна Щербо (18.04.1928, м. Ленінград (тепер Санкт-Петербург), РФ – 22.01.2016, м. Вінниця), український педагог, фахівець у галузі проблем естетичного виховання дітей та молоді, доктор педагогічних наук (1984), професор (1987). Відмінник народної освіти УРСР (1982). Науково-педагогічна діяльність пов’язана з Він-ницьким державним педагогічним університетом імені Михайла Коцюбинського. У 1968–1972 рр. А. Б. Щербо була одним із організаторів музично-педагогічного факультету педінституту. 

19  60 років від дня народження Василя Григоро-вича Петрука (19.04.1958, с. Кропивна Уланів., тепер Хмільниц. р-ну), вченого-еколога, інженера-хіміка-технолога, доктора технічних наук, професора, член-кореспондента Української технологічної академії, академіка кількох академій, відмінника освіти, заслуженого природоохоронця України (2014), лауреата номінації «Людина року в галузі науки» за 2002 та 2013 рр., директора інституту екології та екологічної кібернетики Вінницького національного технічного університету, завідувача кафедри екології та екологічної безпеки.

20  20 років тому (20.04.1998) відбувся перший обласний огляд-конкурс творчих колективів національних меншин та етнічних груп Вінниччини «Подільські барви».  

21  80 років від дня народження Софії Іванівни Рей (21.04.1938, с. Мухувата Козятин. р-ну), педагога, відмінника народної освіти (1969), заслуженого вчителя УРСР (1987), учасника Всеукраїнського з’їзду вчителів (1987). Від 1970 р. і до виходу на пенсію працювала вчителькою Плисківської середньої школи Погребищенського району. 

23  100 років тому народився Георгій Павлович Ломінський (23.04.1918, м. Козятин – 17.06.1988, м. Снєжинськ Челябін. обл., РФ, похов. у м. Москва), генерал-лейтенант-інженер, організатор і керівник науково-дослідних та випробувально-конструкторських робіт у галузі ядерних озброєнь. Лауреат багатьох державних премій. 

• 100 років від дня народження Володимира Миколайовича Терлецького (23.04.1918, м. Погребище, в деяких документах вказується с. Плисків Погребищ. р-ну – 28.05.1943, похов. в м. Темрюк Краснодар. краю), шофера бойової машини «Катюша», Героя Радянського Союзу. Відзначився в бою за населені пункти Київське та Молдавське під Темрюком Краснодарського краю. Звання Героя присвоєно посмертно (25.10.1943). 

• 95 років від дня народження Василя Сидоровича Земляка (Вацика) (23.04.1923, с. Конюшівка, нині Липовец. р-ну – 17.03.1977, м. Київ), українського прозаїка, сценариста, лауреата Державної премії України ім. Тараса Шевченка (1978, посмертно). Автор низки книг, зокрема про період фашистської окупації Козятина – «Підполковник Шиманський». 

24  65 років тому народився Валерій Семенович Корнійчук (24.04.1953, смт Оратів), літературознавець, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури Львівського національного університету ім. Івана Франка, франкознавець. Працював викладачем підготовчого факультету для іноземних громадян цього ВНЗ, викладав в інститутах Республіки Гвінея. Вважає доцільними відмову від кириличної та перехід на латинську графічну систему для української мови.  

• 60 років тому народився Василь Якович Король (24.04.1958, с. Харпачка Гайсин. р-ну), співак (тенор), заслужений артист України (1997). По закінченні Львівської консерваторії (1990) протягом 1991–2001 рр. працював солістом Вінницького українського музично-драматичного театру ім. М. Садовського. Після кількох років роботи в мистецьких закладах Києва з 2008 р. В. Король – соліст Вінницької обласної філармонії. Лауреат та дипломант кількох мистецьких конкурсів, зокрема «Червоної рути» (1989), Міжнародного фестивалю ім. П. Чайковського та Н. фон Мекк (2009). З гастролями митець побував у багатьох країнах світу. 

• 20 років тому (24.04.1998) у Вінниці було утворено обласне земляцтво білорусів. У Вінницькій області мешкає понад 3 тис. білорусів, які беруть активну участь у суспільно-політичному, господарському і культурному житті нашого краю. Він-ницьким білорусам вдалося не лише зберегти національні звичаї та традиції, а й примножити їх.  

25  95 років від дня народження Івана Лук’яновича Слободенюка (25.04.1923, с. Долотецьке, нині в межах с. Довгалівки Погребищ. р-ну – 29.09.1943, загинув у бою, похов. в с. Радсело Царичан. р-ну Дніпропетров. обл.), Героя Радянського Союзу. Відзначився в битві за Дніпро. Звання Героя присвоєно 20 грудня 1943 р., посмертно.  

26  215 років від дня народження Івана Григоровича Кульжинського (26.04.1803, м. Глухів Сум. обл. – 1884, м. Ніжин Чернігів. обл.), українського педагога, письменника, історика, етнографа. Був учителем Миколи Гоголя. У 1839–1841 рр. працював у Немирівській гімназії.

• 90 років від дня народження Василя Яковича Грінчака (26.04.1928, с. Китайгород Тростянец. р-ну – 21.01.1987, с. Копачів Обухів. р-ну Київ. обл., похов. у Києві), письменника, перекладача, члена СПУ (1959). Жив у Києві, працював у видавництвах «Молодь», «Веселка». Відомий також і як дитячий письменник. Окремими книжками вийшли збірки віршів «Лебедятко» (1969), «Вийшло в поле тополятко» (1971), «Поєдинок» (1975), «Ясенець» (1976), повість «Позивні мужності» (1978).  

• 50 років тому (26.04.1968) у Тростянецькому районі розпочато будівництво Ладижинської ДРЕС, про що свідчить напис на камені на місці майбутньої споруди «Встановлено на честь початку будівництва Ладижинської ДРЕС 26 квітня 1968 року». 

27  80 років від дня народження Анатолія Агафоновича Бортняка (27.04.1938, с. Олександрівка Тростянец. р-ну – 22.07.2009, м. Вінниця), поета, публіциста, перекладача, мовознавця, літературознавця. Протягом 1974–1986 рр. очолював Вінницьку обласну організацію СПУ. Був першим головою обласного Товариства української мови, нині «Просвіта». Лауреат низки літературних премій, журналу «Перець», міжнародної премії з сатири і гумору у Філадельфії (США). Член НСПУ (1965) (див. розширену довідку в кінці місяця). 

Цього місяця виповнюється: 

• 225 років відтоді (1793), як утворена Брацлавська губернія з центром у м. Вінниця. 

• 140 років тому (1878) у першій половині квітня створено Козятинське двокласне залізничне училище – перший навчальний заклад в м. Козятин. На момент відкриття в училищі навчалося 36 хлопчиків та 23 дівчинки. Навчання здобували представники різних станів, крім купецького. Нині ДПТНЗ «Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту».

• 95 років тому (квітень 1923) було відкрито Козятинську районну бібліотеку. 

• 40 років тому (1978) було засновано аматорський хоровий колектив «Прометей» на базі однойменного Палацу культури Ладижинської електростанції. Перший керівник хору – Ю. Шлапак. 1984 р. колективу присвоєно звання народний.

Дух гідності

До 80-річчя від дня народження Анатолія Бортняка

(27.04.1938–22.07.2009)

Про Анатолія Бортняка писати в минулому часі для мене дуже важко. Навіть не віриться, що він уже ніколи не подарує щойно видану збірку віршів, не запросить на каву до своєї гостинної оселі, не порадіє талановитій добірці когось із колег. Уже дев’ять років немає Анатолія Агафоновича серед нас. А втрата ця досі залишається болючою, непоправною. Адже мав дар не лише тонкого лірика, яскравого пародиста, вдумливого, багатогранного знавця і дослідника тайнощів української мови, переконливого публіциста, самобутнього перекладача. А ще був людиною щедрої душі, понад усе цінував гідність, порядність, честь, вірність високим ідеалам, що було не так просто і в радянську епоху, і в перші десятиліття української незалежності.

Анатолій Агафонович Бортняк народився 27 квітня 1938 року в с. Олександрівка Тростянецького району Вінницької області в родині вчителів. Невдовзі батьки переїхали в с. Жабокрич Крижопільського району, де в 1955 р. він закінчив середню школу.

А тоді поїзди юності покликали його в романтичну Одесу, в університетські аудиторії. Саме там, серед добірного творчого товариства, вигранювався, мужнів його поетичний хист, джерелами для якого були стародавні народні пісні, кобзареві думи, героїчна і трагічна історія Поділля.

Дебютні вірші А. Бортняка були надруковані в місцевих газетах, альманасі «Літературна Одеса», а збірка поезій «Мелодія» вийшла 1965 року в Києві. Вона була прихильно зустрінута літературною критикою, ім’я молодого поета стало все частіше з’являтися на сторінках газет, журналів, колективних збірок.

У доробку майстра слова – понад 30 збірок лірики, поем, сатири і гумору, пародій, епіграм. Його твори перекладені багатьма мовами, друкувалися окремими книгами в Москві і Нальчику, добірками – в Білорусі, Молдові, Казахстані, Чувашії, Башкирії, Польщі, Угорщині, Болгарії, США, Канаді, Австралії.

Анатолій Бортняк удостоєний багатьох літературних відзнак, серед яких йому особливо дорогими були премії імені М. Коцюбинського і С. Руданського, В. Сосюри, С. Олійника. Одним з перших серед видатних майстрів слова України наш земляк був відзначений орденом «За заслуги» III ступеня. Упродовж майже півстолітньої діяльності в лавах НСПУ мені доводилося зустрічатися, працювати з багатьма літераторами і старшого, і молодшого віку. Скажу відверто, що не завжди в одній творчій особистості мирно співіснують водночас великий талант і прагнення допомогти іншим, повага до людини і здатність чесно і ненав’язливо сказати їй про ті чи інші хиби у надрукованих творах, природна здатність не хилити голову перед представниками влади і водночас вміння відстояти інтереси письменницької громади, подбати про належні побутові умови колег. А Бортняк все це умів.

Тільки завдяки старанням тодішнього відповідального секретаря Вінницької організації Спілки письменників України у 1976 році мені було надано у Вінниці трикімнатну квартиру. І поріг студії обласного радіо я вперше переступила ученицею дев’ятого класу Моївської середньої школи теж завдяки Бортняку, який тоді працював тут, готував літературні передачі. І хоч вікова різниця у нас невелика, всього 9 років, але я теж можу вважати його своїм літературним наставником. Він учив нас у Всесвіті української мови шукати для своїх творів найкращі, найдобірніші слова. Він був для кожного з нас мірилом гідності, честі, не декларативного, плакатного, а діяльного патріотизму.

Анатолій Бортняк розповідав мені про те, як у травні 1963 року був учасником республіканського семінару молодих авторів, що проходив тоді в Одеському будинку творчості. Анатолію пощастило впродовж місяця не лише спілкуватися з молодим поетом, земляком Василем Стусом, а й жити в одній кімнаті.

Поет і скульптор Володимир Сорока вирішив тоді набрати глини на крутосхилах і виліпити портрет найталановитіших поетів того призову – Стуса і Бортняка. Стуса він виліпити встиг. Пішли рясні дощі, і необхідної кількості матеріалу для подальшої роботи під рукою в скульптора не виявилося.

– На мене в Бога не вистачило глини, – жартував А. Бортняк.

У вірші, присвяченому пам’яті поета-політв’язня, Анатолій Бортняк писав:

Читаймо вірші Стуса Василя –

з-за грат казенних зблиски лазурові,

з довічного тернового гілля

круті, терпкі, запеклі грона крові.

 

В рядках, живих і спраглих, як рілля,

Його душа – незгойна та нетлінна.

У них лівіше серця – Україна.

Читаймо вірші Стуса Василя.

Упродовж багатьох років Анатолій Бортняк відстоював право української мови бути живою на устах свого народу. Він багато виступав у школах, технікумах, вузах, трудових колективах, публікував у періодиці статті про культуру української мови.

Очолюючи впродовж 12 років обласну організацію Спілки письменників України, Анатолій Агафонович твердо відстоював кожну українську школу, дбав про те, щоб кращі твори письменників-земляків були перекладені в Кабардино-Балкарії, у Липецькій області, з якою вінничани мали тоді дружні взаємовідносини.

Твердо, постійно, з «тихою відвагою» цей поет-патріот працював в ім’я майбутньої незалежності України. У вірші «Одинадцята заповідь» він писав:

Для світу тимчасових перехожих,

для піднебесних грішників земних

існує десять заповідей Божих.

Додаймо одинадцяту до них.

 

Її у фразу лаконічну втисну,

Щоб простоти тієї ж досягти.

«Люби народ свій і свою Вітчизну!»

Хіба вона не варта десяти?..

Дев’ять років немає поруч з нами цього високоталановитого поета, цієї сонячної душею людини. Та живе його Слово, живе, бореться, прагне перемагати численні негаразди і військові вторгнення Україна-ненька.

Ім’ям Анатолія Бортняка у Вінниці в мікрорайоні «Поділля» названо вулицю. МГО «Вінницьке земляцтво у Києві» у 2000 році заснувало Всеукраїнську літературну премію ім. А. Бортняка, лауреатами якої стали відомі українські поети Петро Осадчук, Ганна Чубач, Тетяна Яковенко, Петро Перебийніс, Василь Гарвасюк, Станіслав Чернілевський, Михайло Каменюк.

У Крижопільському районі, на батьківщині поета, щороку відбувається літературно-мистецьке свято «Бортнякова весна». У Крижополі, Жабокричі проходять зустрічі з письменниками-земляками, звучать вірші, пісні, йде задушевна, щира розмова старших з молодими, зовсім юними земляками Анатолія Бортняка про ті життєві орієнтири, ідеали, до яких закликав цей невтомний сівач доброго, мудрого, вічного.

Щиро вірю, що до 80-ліття нашого земляка ляже на бібліотечні полиці томик вибраних творів поета, з’явиться на будинку у Вінниці, де він жив і працював, меморіальна дошка.

Слово Анатолія Бортняка, свіже, чисте, мудре, виважене, має сьогодні працювати в ім’я становлення справді незалежної України, де б щирі українці почували себе не національною меншиною, а справжніми господарями землі, долі. Щоб у кожній хаті був хліб і до хліба, мир і злагода, а в кожній душі – сонце і тепло, впевненість у майбутньому.

Н. Ю. Гнатюк

 

Література

Твори письменника

Бортняк, А. Поки дихаю, поки живу… : поезії / Анатолій Бортняк. – Одеса : Маяк, 1989. – 108 с.

Бортняк, А. Ну що б, здавалося, слова... : бесіди про культуру укр. мови / А. Бортняк. – Київ : Укр. письменник, 1994. – 73 с.

Бортняк, А. Важке щастя : вибр. поеми та віршов. цикли з авт. комент. / А. А. Бортняк. – Вінниця : Континент-ПРИМ, 2003. – 200 с.

Бортняк, А. Поетична графологія : вибр. пародії та епіграми / А. Бортняк. – Вінниця : Консоль, 2008. – 152 с. : іл., фот. 

Про нього

Рабенчук, В. Сотні тисяч заповітних слів А. Бортняка / В. Рабенчук // Тінь перста вказівного, або Дожити б до Івана Купала : худож. проза. Публіцистика / В. Рабенчук. – Вінниця, 2006. – С. 214–219.

Подолинний, А. М. «Не зайва заповідь...» : [про поета А. Бортняка] / А. М. Подолинний // Жити Україною : ст., рец., есе / А. М. Подолинний. – Вінниця, 2007. – С. 226–229.

Просіваю мову, як зернини... : до 70-річчя від дня народж. Анатолія Агафоновича Бортняка, укр. поета і публіциста : бібліогр. список / ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад.: Л. Заря ; ред. М. Спиця ; вступ. ст. А. Подолинного. – Вінниця : Він-ниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва, 2008. – 12 с. – (Наші видатні земляки).

Гнатюк, Н. Повернення у слові : [про А. Бортняка] / Н. Гнатюк // Літ. Україна. – 2010. – 19 серп. – С. 2 : фот.

На громах настояний скарбник : Анатолій Бортняк у спогадах сучасників та укр. літературознавстві / упоряд. В. С. Рабенчук. – Вінниця : Консоль, 2010. – 464 с. : іл.

Пастушенко, Л. Провінційна голгофа Анатолія Бортняка / Л. Пастушенко // Пастушенко, Л. Знак скорпіона, або Переосмислення міфів / Л. Пастушенко. – Вінниця, 2010. – С. 62–75 ; Вінниц. край. – 2006. – № 2. – С. 117–126.

Усач, Г. На довголіття імені твого : [про А. Бортняка] / Г. Усач // Вінниц. газ. – 2015. – 24 квіт. – С. 7 : фот.

Волошенюк, І. Як живеш, Бортняче? : розмова підготовлена на «Барвінку» в Малих Хуторах 2004-го року, за п’ять літ до смерті поета / І. Волошенюк // Мій письменницький гербарій / Іван Волошенюк. – Вінниця, 2016. – С. 46–62.

Миттєвості «Бортнякової весни» : А. Бортняк, відомий поет, публіцист, перекладач і громад. діяч, лауреат багатьох престиж. літ. премій, відійшов у вічність 2009 р., але його пристрасні, виважені поезії хвилюють людські серця і досі // Культура і життя. – 2016. – 24 черв. – С. 11 : кольор. фот.

ТРАВЕНЬ 

1  100 років від дня народження Герша Іцковича (Андрія Михайловича) Будкера (01.05.1918, м. Мурафа, нині село Шаргород. р-ну – 04.07.1977, м. Новосибірськ, РФ), вченого-фізика, доктора фізико-математичних наук, професора (1958), академіка АН СРСР (1964), директора Інституту ядерної фізики Сибірського відділення АН СРСР (1958–1977), лауреата Державної (1949) та Ленінської (1967) премій. Дитинство і юність пройшли у Вінниці, навчався у Вінницькій середній школі № 9. 

2  80 років від дня народження Олександри Семенівни Ванжули (Федунець) (02.05.1938, с. Велика Стадниця Вінниц. р-ну – 19.12.2015, м. Хмельницький), поетеси. Працювала за фахом у харчовій промисловості. Автор низки поетичних збірок. Лауреат кількох літературних премій. Член НСПУ (1997). Мешкала у м. Хмельницький. 

• 155 років від дня народження Віктора Костянтиновича Гавронського (02.05.1863, м. Брацлав, нині смт Немирів. р-ну – 1946, м. Варшава), військового діяча, генерал-хорунжого Армії УНР, генерала дивізії Війська Польського.  

3  70 років від дня народження Степана Лукановича Ящука (03.05.1948, с. Сабарівка Оратів. р-ну), учителя за фахом, письменника, публіциста, журналіста. Видав книги оповідань «Моє село» (1992), «Земля просила дощу» (2001). Мешкає в м. Іллінці. 

4  135 років від дня народження Миколи Андрійовича Малька (04.05.1883, м. Браїлів, нині смт Жмерин. р-ну – 23.06.1961, м. Сідней, Австралія), всесвітньо відомого оркестрового і оперного диригента, педагога українського походження. На початку радянської епохи Малько лояльно ставився до нового режиму і став однією з провідних фігур музичної еліти. У 1929 р. залишив СРСР, працюючи як запрошений диригент у багатьох країнах світу. З 1965 р. в Копенгагені періодично проводиться міжнародний конкурс диригентів імені Миколи Малька.

5  635 років тому (05.05.1383) князь литовський Вітовт (Вітаутас) видав грамоту подільському феодалу Василю Карачевському про надання йому місцевості Княжа Лука, де згодом виникло місто Шаргород. 

• 130 років тому народився Юрій Кириченко (05.05.1888, с. Лука Вінниц. повіту Поділ. губернії – 02.07.1951, м. Нью-Йорк), хоровий диригент, композитор. Закінчив Київську музичну школу. Учителював. Від 1919 р. – артист Української республіканської капели під керівництвом О. Кошиця (Київ), з якою гастролював у Західній Європі. Після розпаду капели диригував частиною її учасників, гастролював в Іспанії. Від 1925 р. – в США, диригент церковних хорів. Автор обробок українських народних пісень. 

• 100 років тому народився Віталій Тимофійович Топольський (05.05.1918, м. Вінниця – 28.08.1941, загинув у повітряному бою), військовий льотчик, Герой Радянського Союзу. 3дійснив 123 бойових вильоти на штурмування скупчень противника, особисто збив 4 ворожих літаки. Звання Героя посмертно присвоєно 10.02.1942. Біля могили Невідомому матросу в Одесі йому встановлена надгробна плита. 

7  День народження Петра Ілліча Чайковського (07.05.1840, с-ще при Камсько-Воткінському з-ді Вятської губернії, тепер м. Воткінськ, Удмуртія (РФ) – 06.11.1893, м. Петербург), російського композитора-класика. Його ім’я тісно пов’язане з смт Браїлів. Саме тут під покровительством великої меценатки баронеси Надії фон Мекк розпочався шлях Чайковського до всесвітньої слави. Підтримуючи композитора, вона щорічно виплачувала йому субсидію в розмірі шести тисяч карбованців. Упродовж 1878–1888 рр. П. І. Чайковський періо-дично жив і працював у її маєтку в м. Браїлів (нині смт) та с. Сьомаки (нині Жмерин. р-ну). Тут він створив низку своїх безсмертних творів, зокрема оперу «Орлеанська діва», Симфонію № 4, ряд романсів, серед яких – шедевр «Средь шумного бала» та ін. На вшанування пам’яті композитора та його меценатки в Браїлові 1979 р. створено музей. У 1993 р. саме тут, у Браїлові, розпочалися музичні асамблеї, присвячені творчості геніального композитора. В обласному центрі щорічно у травні проходить Міжнародний музичний фестиваль ім. П. І. Чайковського та Н. Ф. фон Мекк.

8  110 років тому народився Павло Маркович Альперович (08.05.1908, м. Вільно, нині Вільнюс – 09.06.1995, м. Він-ниця), лікар-невропатолог, доктор медичних наук (1944), професор (1949). Учасник Другої світової війни. У 1947–1977 рр. – завідувач кафедри нервових хвороб, 1978–1988 – науковий консультант кафедри Вінницького медичного інституту. 

• 100 років від дня народження Василя Архиповича Гелети (08.05.1918, с. Чортория Іллінец. р-ну – 11.10.1981, м. Моніно Москов. обл.), військовика, Героя Радянського Союзу. Під час війни здійснив 169 бойових вильотів на бомбардування живої сили і техніки. За зразкове виконання бойових завдань командування був удостоєний звання Героя (27.06.1945).  

9  95 років від дня народження Бориса Абрамовича Березовського (09.05.1923, м. Бар – 07.01.1993, м. Вінниця), фтизіатра, доктора медичних наук (1971), професора (1973). З 1954 р. працював на різних посадах у Вінницькому медичному інституті. З 1991 р. був професором кафедри фтизіатрії.  

• 70 років тому народився Леонід Григорович Євсєєв (09.05.1948, м. Вінниця), фахівець у галузі фізичного виховання та спорту, кандидат педагогічних наук (1977), професор (2002). Випускник Вінницького педінституту (тепер ВДПУ ім. М. Коцюбинського), де й працює від 1977 р. на різних посадах. 

• 60 років від дня народження Тетяни Віталіївни Войнаровської (09.05.1958, смт Іллінці), майстрині художньої вишивки, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1993), заслуженого майстра народної творчості України (2006). Основа творчості – традиційна подільська вишивка.

10  100 років тому народився Михайло Трохимович Рябошапка (10.05.1918, с. Любомирка Чечельниц. р-ну – 13.01.1984, м. Вінниця), військовик, Герой Радянського Союзу (20.12.1943). Відзначився в боях за р. Дніпро на Полтавщині у вересні 1943 р. 

• 80 років тому народився Микола Євдокимович Чернега (10.05.1938, с. Устя Бершад. р-ну), механізатор, начальник механізованого загону № 2 колгоспу «Шлях Ілліча», Герой Соціалістичної Праці (1977). У 1977 р. колектив, який він очолював, виростив по 60 ц пшениці з кожного гектара, по 540 ц цукрових буряків. Високими були і врожаї інших культур. За високі успіхи, виявлену трудову доблесть із збільшення виробництва і продажу державі зерна та інших продуктів М. Є. Чернега був удостоєний звання Героя. 

13  130 років тому народився Микола Олексійович Литвицький (13.05.1888, с. Жерденівка Гайсин. повіту (нині Гайсин. р-ну) – 1939, Закарпаття), вінницький кооператор, в 1917–1918 рр. виконував обов’язки Вінницького міського голови, урядовець УНР, член Спілки українських інженерів, громадський діяч. 

• 120 років (13.05.1908) з часу заснування першого на Поділлі Гайсинського споживчого товариства. Пайовиками товариства станом на початок 1908 року було 199 чоловік, а в 1913-му на Гайсинщині вже існувало 44 споживчих товариства, на 01.01.1918 року в Гайсинському повіті було зареєстровано 142 споживчих товариства, 15 ощадно-позичкових та кредитних товариств. У травні 1925 р. споживчі товариства перейменовані в райспоживспілку. Основний вид їх діяльності – роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту. 

• 80 років тому (13.05.1938) у м. Вінниця сталася трагедія, коли внаслідок відмови гальм трамвай, який ішов згори, розвинув велику швидкість і на повороті з дерев’яного мосту зійшов з рейок, розбив перила мосту і впав у Південний Буг. При цьому загинули майже всі його пасажири. На той час береги річки поєднували два мости. Обидва виходили на нинішній острів Кемпа, що посеред Південного Бугу. Трамвайний маршрут проходив через один міст, потім острів, виходив на другий міст і – на протилежний берег. 

14  105 років від дня народження Ігоря В’ячес-лавовича Костецького (Мерзлякова) (14.05.1913, м. Київ – 14.06.1983, м. Швайкгайм, Німеччина), українського прозаїка, драматурга, перекладача, мистецтвознавця, критика, видавця, громадського діяча. У 1919–1924, 1940–1942 рр. мешкав у Вінниці. Під час війни був на примусових роботах у Німеччині, де й залишився по її завершенні. І. Костецький належав до засновників і чільних теоретиків Мистецького українського руху в еміграції та найяскравіших українських письменників-модерністів свого покоління. 

• 100 років тому (14.05.1918) було засновано Він-ницький обласний краєзнавчий музей – найбільше зібрання матеріалів і документів з історії, етнографії і культури Східного Поділ- ля (див. розширену довідку в кінці місяця). 

• 80 років від дня народження Станіслава Панасовича Реп’яха (14.05.1938, м. Глухів, нині Сум. обл. – 29.06.2012, м. Чернігів), українського поета, прозаїка, публіциста, громадського діяча, літературного критика, перекладача, журналіста. Заслужений працівник культури України та Чуваської АРСР. Навчався у Вінницькому педінституті (1957–1962), працював методистом із клубної справи в Будинку народної творчості, друкувався в місцевій пресі, упорядкував (у співавторстві) збірник «Край Подолії прекрасний» (1961). Член НСПУ (1970).  

• 60 років тому народилася Світлана Іванівна Жук (14.05.1958, с. Шпиків Тульчин. р-ну), акушер-гінеколог вищої кваліфікаційної категорії, доктор медичних наук (1995), професор (2002), заслужений лікар України. Закінчила Вінницький державний медінститут (1981), де і працювала: асистент (1991–1997), доцент (1997–2001), професор кафедри акушерства і гінекології № 1 (2001–2014). 

15  85 років тому народився Олег Васильович Йовса (15.05.1933, с. Сальник Калинів. р-ну – 17.04.1993, м. Київ), музико- і театрознавець, співак (ліричний тенор), педагог. Кандидат мистецтвознавства (1968), доцент (1971). Від 1969 р. працював у Київському педагогічному інституті: 1971–1992 рр. – завідувач кафедри історії та теорії музики. Досліджував творчість українського композитора М. Лисенка. 

• 75 років від дня народження Олександра Сергійовича Гордієвича (15.05.1943, м. Славута Хмельниц. обл.), журналіста, фотохудожника, краєзнавця, члена НСЖУ. З 1964 р. мешкає у м. Вінниця. У 1964–1976 рр. – фотокореспондент газети «Комсомольське плем’я», з 1976 р. – фотокореспондент агентства ТАРС-РАТАУ (тепер Укрінформ). Автор кількох фотоальбомів, фотоілюстрацій до краєзнавчих путівників та багатьох інших краєзнавчих видань (див. розширену довідку в кінці місяця).

• 50 років тому народився Олег Анатолійович Мельничук (15.05.1968, с. Мельниківці Немирів. р-ну), історик, доктор історичних наук (2010), професор (2013), крає-знавець. Випускник Вінницького педінституту, з яким надалі пов’язав свою науково-педагогічну діяльність. З 2002 р. – доцент кафедри правознавства, з 2005 р. – заступник директора інституту історії, етнології і права з наукової роботи. Нині – завідувач кафедри всесвітньої історії Вінницького ДПУ ім. М. Коцюбинського, головний редактор фахового наукового журналу «Наукові записки ВДПУ. Серія : Історія».  

16  110 років тому народився Тимофій Миколайович Судачок (16.05.1908, с. Шумилів Бершад. р-ну – 1968, похов. у с. Чернятка Бершад. р-ну), новатор сільськогосподарського виробництва, Герой Соціалістичної Праці (1957), колишній багаторічний голова колгоспу (з 1948 р.) с. Чернятка Бершадського району. Звання Героя удостоєний за високі досягнення в господарюванні.  

• 65 років від дня народження Василя Володимировича Сосюка (16.05.1953, с. Ліщинці Погребищ. р-ну), державного службовця, заслуженого раціоналізатора України (1986). Закінчив Вінницький політехнічний інститут (1987) (тепер ВНТУ). Працював в обласному управлінні сільського господарства, у Він-ницькій обласній Раді, Департаменті міжнародного співробітниц-тва та регіонального розвитку Вінницької облдержадміністрації. Зробив вагомий внесок у розвиток науково-технічного прогресу, раціоналізаторства і винахідництва, сільськогосподарського виробництва Вінниччини. Нагороджений почесними грамотами Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Вінницької облдержадміністрації та Вінницької обласної Ради. 

• 25 років тому (16.05.1993) рішенням № 1108/28 сесії Вінницької міської ради було затверджено малий герб Він-ниці – офіційний символ міста Вінниці, адміністративного центру Вінницької області, та прапор міста Вінниці.  

17  (30?) День народження Федора Григоровича Верещагіна (17(30?).05.1910, м. Миколаїв – 21.05.1996, м. Вінниця), режисера, заслуженого діяча мистецтв УРСР (1957), народного артиста СРСР (1977), фундатора, у 1948–1986 рр. – головного режисера Вінницького обласного музично-драматичного театру ім. М. Садовського. На фасаді театру на вшанування пам’яті митця встановлено меморіальну дошку. Поруч пролягає вулиця його імені. 

• 200 років від дня народження Марка Даниловича Соколовського (17.05.1818, м. Погребище – 25.12.1883, м. Вільнюс), всесвітньо відомого українського (польського походження) гітариста-віртуоза XIX століття, виконавця на 6-струнній гітарі. Німецький музичний критик Е. Етінгер назвав його «Байроном гітари» і додав: «Гра М. Соколовського і каменю вселяє життя». М. Соколовський писав твори для гітари, зокрема полонези, мазурки, вальси, п’єси. 

• 75 років від дня народження Георгія Север’яновича Бєлканія (17.05.1943, м. Вінниця), лікаря, доктора медичних наук (1979), професора (1989). Закінчив Вінницький медичний інститут у 1966 р. З 1995 р. Георгій Север’янович – керівник лабораторії медичних експертних систем (Вінниця), з 1998 р. – професор кафедри анатомії, фізіології та основ медичних знань Вінницького ДПУ ім. М. Коцюбинського.  

18  60 років тому народилася Олена Василівна Герасименко (18.05.1958, с. Носачів Смілян. р-ну Черкас. обл.), поетеса, лауреат премії ім. М. Стельмаха (2009). Керівник літературно-мистецького об’єднання «Дивослово» у смт Теплик. Член НСПУ (2011). 

20  90 років від дня народження Бориса Васильовича Хоменка (псевд. В. Василенко) (20.05.1928, с. Гути Конотоп. р-ну Сум. обл. – 31.07.2011, м. Вінниця), педагога, кандидата філологічних наук (1972), професора кафедри української літератури та журналістики Вінницького ДПУ ім. М. Коцюбинського (до 2009 р.), літературознавця, перекладача, краєзнавця. Досліджував переважно українське письменництво ХІХ–ХХ ст. Упорядник та співупорядник низки антологій одного вірша, зокрема «Тарас Шевченко «Заповіт»: Мовами народів світу» (Київ, 1989). Член НСЖУ (1961), НСПУ (2000). 

22  50 років тому народився Олег Петрович Ткаченко (22.05.1968), депутат Вінницької міської ради 7-го скликання, член постійної комісії міської ради з питань освіти, культури, молоді, фізкультури і спорту. Його депутатська діяльність спрямована на забезпечення умов для здобуття середньої освіти, розвитку культури, заняття фізичною культурою і спортом, а також сприяння діяльності навчально-виховних закладів, дитячих, молодіжних та науково-просвітницьких організацій м. Вінниця.

23  90 років від дня народження Василя Кириловича Троянського (Пасєки) (23.05.1928, с. Джулинка Бершад. р-ну), учасника партизанського руху на Поділлі, ученого-селекціонера, доктора сільськогосподарських наук, доктора філософії, професора, академіка, політика й громадського діяча, письменника. Він почесний громадянин с. Джулинка. 

24  День народження Михайла Панасовича Стельмаха (24.05.1912, с. Дяківці, нині Літин. р-ну – 27.09.1983, м. Київ), українського поета, прозаїка, драматурга, громадського діяча, академіка АН УРСР, Героя Соціалістичної Праці, лауреата Державної премії ім. Тараса Шевченка (1981), члена СПУ (1940). На батьківщині письменника 1989 р. відкрито бібліотеку-музей його імені. Щорічно проводяться літературно-мистецькі свята і дні пам’яті Михайла та Ярослава (сина) Стельмахів. Засновано літературну премію імені Михайла Стельмаха (2006). 

• 60 років від дня народження Наталі Федорівни Таранюк (24.05.1958), журналіста, заслуженого журналіста України (2006). З 1993 р. до цих пір працює редактором іллінецької районної газети «Трудова слава». Вона дипломант обласних журналістських премій «Золоте перо», ім. К. Гришина, ім. В. Орлика. 

25  70 років тому народився Микола Максимович Биков (25.05.1948, смт Оратів), кандидат технічних наук, доцент, професор кафедри комп’ютерних систем управління (1996) Вiнницького державного технiчного унiверситету (нині Вінницький національний технiчний унiверситет), академік Міжнародної академії наук прикладної радіоелектроніки. В університеті працює з 1974 р. Автор понад 170 публікацій, зокрема 3 авторських свідоцтв і 7 патентів на винаходи, 6 навчальних посібників. 

• 60 років тому народився Олег Дмитрович Лаврентович (25.05.1958, с. Лелітка Хмільниц. р-ну), відомий вчений у фізиці рідких кристалів, доктор фізико-математичних наук (1990), професор (1994). Від 1980 р. працює в Інституті фізики НАНУ (Київ). Протягом 2003–2011 рр. був директором Інституту рідких кристалів. Від 2011 р. наш земляк – професор Кентського університету (США), член Американського фізичного товариства, Міжнародного рідкокристалічного товариства. 

• 45 років тому (25.05.1973) при Піщанському РБК було створено аматорський вокально-інструментальний ансамбль «Лаври», нині народний. Засновником і незмінним керівником ансамблю є заслужений працівник культури України Федір Іванович Ущаповський. Свого часу «Лаври» представляли Вінниччину на кращих сценах різних республік колишнього Союзу, зустрічалися на спільних концертах з багатьма відомими в Україні колективами. У 80-х рр. ансамбль повним складом працював у обласній філармонії. Нині жоден культурно-мистецький захід у Піщанці не проводиться без участі цього колективу. 

28  25 років (28.05.1993) з часу відкриття Оратівського краєзнавчого музею. Його засновники – Н. Білик, Є. Колосенко. Найбільша збірка музею – етнографічна. У цілому музейна колекція становить понад 2 тис. експонатів.  

29  110 років від дня народження Овсія Овсійовича Дріза (29.05.1908 (за іншими даними – 16.03, с. Махнівка Козятин. р-ну, 29.03, м. Красне, нині село Тиврів. р-ну – 07.02.1971, м. Москва), єврейського поета. Писав на ідиш. Чимало творів присвятив рідному краю, зокрема «Моє містечко Красне», «Пісенька про глину», «Я пам’ятаю» та ін. Збірку поезій Овсія Дріза українською мовою переклав наш земляк з Немирова, письменник Григорій Усач.  

31  105 років від дня народження Івана Захаровича Дребота (31.05.1913, с. Паланка, нині Томашпіл. р-ну – 10.05.1983, смт Болшево Москов. обл.), військовика, Героя Радянського Союзу (1940). Відзначився в російсько-білофінській війні під час прориву лінії Маннергейма.

• 55 років від дня народження Світлани Олексіївни Білаш (31.05.1963, с. Балабанівка Оратів. р-ну), графіка, члена НСХУ (1994). Працює в жанрах графіки, поетичної символіки.  

Цього місяця виповнюється: 

• 250 років тому (травень, 1768) розпочалася Коліївщина, селянсько-козацьке антифеодальне повстання на Правобережній Україні проти кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі, події якого захопили також Брацлавщину і Поділля. Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником був Іван Гонта. Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху. Повстання супроводжувалося масовою різаниною єврейського і польського населення на Поділлі та Волині. Воно було придушене російськими військами (спільно з поляками), а гайдамацькі ватажки страчені або заслані на Далекий Схід. 

• 85 років тому (травень, 1933) було засновано Він-ницьке казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство як Вінницька філія Київського протезного заводу. З 1939 року вона діє вже як самостійна майстерня, а з 1945 року – Вінницький протезний завод. 

• 55 років тому (травень, 1963) за проектом доктора біологічних наук, професора Анатолія Семеновича Паламарчука та кандидата сільськогосподарських наук, доцента Галини Леонідівни Паламарчук у м. Вінниця був заснований Ботанічний сад «Поділля», нині Ботанічний сад Вінницького національного аграрного університету, який став його науковою та навчальною базою. Сад займає площу в 70 га на лівому та правому схилах р. Вишні в південно-західній частині Вінниці. У ботанічному саду посаджено понад 10 тис. саджанців граба, близько 650 видів рослин, 600 видів дерев і чагарників. Він входить до зеленого кільця міста разом із музеєм М. І. Пирогова та парком Дружби народів.

Вінницький обласний краєзнавчий музей

До 100-річчя з часу заснування

(1918)

Історія Вінницького обласного краєзнавчого музею розпочалася на поч. ХХ ст., коли у 1916 р. на VІ Вінницькому повітовому земському зібранні було ухвалено рішення про створення Товариства «Прихильників збереження культурно-історичних пам’яток Поділля» та музею, при якому планувалось створити бібліотеку, художньо-промисловий, художній, археологічний, історичний, нумізматичний та етнографічний відділи. Вінницька міська управа запропонувала під музей одну кімнату в Мурах, де вже на кінець 1917 р. було зібрано понад 3 тис. предметів. Колекцію поповнили добровільно передані фонди культурно-історичного відділу музею Подільської губернії при Подільському губернському земському зібранні, старі справи архіву губернської управи, етнографічний комплекс, а також низка старожитностей, зібраних з ініціативи єпархіального з’їзду духівництва.

На початку 1918 р. більшовики виселили музей з Мурів, внаслідок чого колекція перейшла на збереження до приватних збірок.

14 травня 1918 р. Вінницька міська дума ухвалила рішення про передачу частини будівлі Мурів для розміщення експозиції Товариства. Саме цей день вважають офіційною датою заснування у Вінниці краєзнавчого музею.

5 травня 1919 р. член Товариства збереження культурно-історичних пам’яток вчитель малювання В. Ф. Коренєв, юрист Г. В. Брілінг, художник С. І. Слободянюк-Подолян і архівіст Ю. С. Александрович відкрили для відвідувачів музейну експозицію під назвою «Народний музей» у квартирі Коренєва в будинку лікаря Вілінського (нині вул. М. Грушевського, 30). З грудня 1921 р. музей містився в будинку Топчевського (нині музична школа № 1 на вул. Г. Артинова, 21). Основою колекції музею стали зібрання Вінницького повітового земства, Подільського товариства сільського господарства, приватні збірки членів Подільського товариства охорони історичних пам’яток. Музей мав три відділи: історико-археологічний, етнографічно-економічний та відділ мистецтв. Незважаючи на важкі часи, музей приймав відвідувачів, проводив збирацьку та просвітницьку роботу. У 1921 р. в музеї побувало 6 506 чол., у 1926 р. кількість відвідувачів збільшилась у два з половиною рази (близько 16 тис. чол.).

Влітку 1929 р. музей переїхав в одну із будівель історико-архітектурного комплексу ХVІІ ст. Мури, де й розміщений сьогодні. На той час музей діяв як історико-побутовий, а його експозиція складалася з п’яти відділів: етнографічного, історико-археологічного, агропромислового, революції та відділу мистецтв.

Напередодні Другої світової війни музейна колекція нараховувала близько 13 тис. одиниць зберігання.

Під час німецько-нацистської окупації музей був відкритий для відвідувачів, проте його експозиція обмежувалась показом природничої, етнографічної та художньої колекцій. У 1944 р. нацисти вивезли з музею понад 6 тис. предметів – переважно речі з етнографічної, археологічної та нумізматичної збірок. Незначну частину вдалось повернути, але більшість у непридатному для експонування стані.

По завершенні війни в музеї був створений новий відділ Великої Вітчизняної війни.

У жовтні 1964 р. розпочалася повна реконструкція приміщень, у результаті якої музей отримав 20 експозиційних залів загальною площею понад 2 тис. м2. Була розгорнута широка робота з комплектування музейної колекції, проводились пошукові археологічні, етнографічні, природничі експедиції. Саме тоді визначилась нині діюча структура експозиції з відділами природи та історії краю. Художній проект і оформлення нової експозиції здійснили українські, російські та латвійські художники. У червні 1970 р. оновлений музей відкрив двері для відвідувачів.

Упродовж останніх років змінився зовнішній вигляд музею. У 2005 р. проведено реконструкцію фасаду та частково покрівлі музею, завдяки чому він органічно увійшов в архітектурний ансамбль історичного комплексу «Мури».

Нині Вінницький краєзнавчий музей – відомий науково-методичний та пам’ятко-охоронний центр східного регіону Поділ-ля. Щорічно музей відвідують понад 200 тис. осіб, проводиться більше 1500 екскурсій, здійснюється понад 60 виїздів автомузею, фонди поповнюються 3 тис. експонатів, надаються платні послуги на суму понад 500 тис. грн.

Значну частину музейного фонду становить нумізматична колекція: 23 тис. монет із 40 країн від часів античності до сучасності. Найдавніша монета в колекції – мідний обол 221–220 рр. до н. е.

Серед 7 тис. археологічних предметів – речі доби бронзи та сарматського періоду, виявлені в 1984–1992 рр. у курганному могильнику XV–X ст. до н. е. біля с. Гордіївка Тростянецького району та курганах І ст. н. е. поблизу сіл Пороги, Северинівка та Писарівка Ямпільського району. Окраса колекції – золота гривна (шийна прикраса), виконана у характерному східному «золото-бірюзовому звіриному» стилі. Також тут можна бачити східнослов’янський ювелірний комплекс V–VІІ ст. н. е., відкритий біля с. Бернашівка Могилів-Подільського району. Він складається із 64 кам’яних ливарних форм, зокрема вирізняється перша знана в Європі форма для виливання пальчастих фібул – старовинних застібок для одягу. Різнобічно представлені трипільська (ІV–ІІІ тис. до н. е.) і черняхівська (ІІІ–ІV ст. н. е.) культури, історія краю у Х–ХІV ст.

Близько 3,5 тис. предметів етнографічної колекції дають уявлення про сільський і міський побут українців, поляків, росіян, євреїв та чехів.

У музеї зібрано типові зразки української ікони, збереглися також російські ікони XVII – початку XX ст., старообрядницькі подільські XIX – початку XX ст. Крім соборних та церковних, є хатні ікони народних майстрів Поділля як на дереві, так і на полотні.

Колекція срібла складається з побутових, художніх і ритуальних виробів кінця XVII – початку XX ст. Основою її є скарб, знайдений 1985 р. у Вінниці, – 192 предмети столового срібла вагою 31 кг: виделки, ножі, ложки, каструлі, таці, тарілі XVIII – початку XX ст. Серед інших раритетів – срібна булава, яку легенда пов’язує з Я. Замойським, видатним політичним діячем Польщі XVI ст.

Понад 22 тис. предметів фондової збірки – це різноманітні рукописи, плакати, листівки, газети, книги, стародруки тощо. Найдавнішим документом є жалувана грамота Петра І 1708 р. козаку Стародубського полку війська Запорозького С. Ширяєву.

Реліквії Другої світової війни – листи, зброя, нагороди, одяг і речі воїнів – нагадують про жахіття трагедії, сприяють патріотичному вихованню молоді.

Внаслідок археологічних та етнографічних експедицій експозиція музею зазнала суттєвих змін, була значно доповнена унікальними знахідками. Сучасна експозиція, загальна площа якої понад 2 тис. м2, розташована в 16 залах: у чотирьох йдеться про геологічне минуле, природні багатства, їх використання та охорону, флору і фауну Вінниччини, у наступних дванадцяти розкрито історію Східного Поділля від палеоліту до сьогодення.

Музейна експозиція висвітлює інформацію про учасників Революції гідності та АТО, співробітники закладу беруть участь у заходах на підтримку учасників антитерористичної операції. Зокрема, створена та постійно діє відеовиставка «Героям слава» – про героїв-вінничан, загиблих на сході України.

Ще три зали діють як виставкові.

У 1993 р. на правах відділу відкрито Музей пам’яті воїнів Вінниччини, які загинули в Афганістані у 1979–1989 рр. Експозиція міститься в колишній водонапірній вежі – туристичній візитівці міста, збудованій у 1911 р. Фотографії, особисті речі загиблих воїнів-«афганців», листи, адресовані рідним, та чимало інших експонатів болем втрат відгукуються в серцях відвідувачів.

На сьогодні музей має три філії. У 2011 р. розпочала роботу філія музею – Історико-меморіальний комплекс пам’яті жертв нацизму, який розташовується на території колишньої польової ставки Гітлера «Вервольф» – одному з найзагадковіших місць в Україні з часів Другої світової війни. Тут приймались важливі рішення, що впливали на хід війни. Ставка стала місцем масової загибелі радянських військовополонених, чия примусова праця використовувалась під час будівництва. Новостворений музей покликаний надати достовірну інформацію про історію цього об’єкту, кинути світло на обставини спорудження ставки, вшанувати пам’ять жертв нацистського режиму. Заклад складається з двох об’єктів: території колишньої ставки «Вервольф» та Братських могил військовополонених. На сьогодні комплекс є перспективним об’єктом світового туризму.

22 серпня 2016 р. після реконструкції та реекспозиції розпочав роботу Музей М. Д. Леонтовича у с. Марківка Теплицького району – філія Вінницького обласного краєзнавчого музею з 2015 р. Заклад стане місцем збереження і вшанування пам’яті про видатного земляка із світовим ім’ям, проведення масштабних музичних заходів всеукраїнського рівня.

Наразі розпочато роботу з реекспозиції філії музею «Битва під Батогом» (с. Четвертинівка Тростянецького району).

Музей – авторитетний методичний центр, працівники якого надають фахову допомогу в створенні розгалуженої музейної мережі області.

Проводиться активна виставкова робота. Щорічно в музеї демонструються десятки видовищних виставок різнопланової тематики, які приваблюють відвідувачів своїм змістом і естетикою. Предмети з фондової збірки музею неодноразово експонувались в Україні та за її межами: в Німеччині, Італії, Японії, Англії, Фінляндії, Югославії, Канаді, Польщі, Австрії. Перлини колекції Вінницького обласного краєзнавчого музею викликали щиру зацікавленість у закордонних поціновувачів світової історико-культурної спадщини.

У музеї створено 15 пересувних виставок, зокрема «Сім чудес Вінниччини», «Видатні особистості Вінниччини», «Друга Світова війна: вінницький вимір», «Визначні пам’ятки Вінниччини», «Героям слава» та інші, які презентували Вінниччину в Польщі та багатьох регіонах України.

Заклад активно здійснює науково-видавничу діяльність: проводить міжнародні конференції, видає наукові збірники, довідники, краєзнавчі розвідки, а саме: «Подільська старовина», «Музейний вісник», «Вінницькі Мури. Погляд крізь віки», «Він-ниця у спогадах», «Міста і містечка Поділля від доби Середньовіччя до початку ХХ ст.», альбоми «Раритети Вінницького обласного краєзнавчого музею», «Сім чудес Вінниччини», «Визначні пам’ятки Вінниччини», «Вінниччина туристична», буклети і путівники та багато інших.

У музеї створено краєзнавчі клуби «Мокоша», «Кліо», «Екос», «Барвінок та Ромашка», «Музейний Знайко» для учнів загальноосвітніх шкіл Вінниці. При музеї діють клуби історичної реконструкції «Білий вовк» та «Аркона». На базі музею традиційно проводяться мистецькі, історичні, літературні, фольклорно-етнографічні заходи. Сюди стікаються потоки обдарованої інтелектуальної еліти вінницької землі, здатної зберегти і популяризувати кращі надбання історико-культурної скарбниці Вінниччини.

При музеї діє бібліотека, заснована у 1920 р. Її довоєнний фонд знищено у 1943 р. Сучасна збірка містить понад 10,5 тис. видань кінця ХVІІІ – поч. ХХІ ст., переважно українською, російською та польською мовами.

Вінницький обласний краєзнавчий музей гостинно приймає відвідувачів і оперативно йде назустріч побажанням тих, хто не має змоги прийти до закладу. Серед нових напрямків діяльності поширені виїзні виставки, лекції, виступи театру народного вбрання, тематичні заходи, лекції та уроки в навчальних закладах, установах міста й області. Таке заочне відвідування музею має свої переваги для певних категорій людей і робить ще один крок у напрямку до співпраці музею з усіма, хто бажає припасти спраглими вустами до життєдайного музейного джерела.

Музей – своєрідний храм спогадів, який дає можливість вдихнути аромат старовини, торкнутись предметів, якими користувались наші пращури, відчути атмосферу далеких історичних подій і прослідкувати їх вплив на сьогодення. Саме в музейних стінах, немов у мушлі, зберігаються перлини природи, історії, культури. Схиліться до цієї мушлі і слухайте щирі розповіді мудрого скарбничого людської пам’яті – музею...

О. В. Бродзь 

Джерела і література

1. Державний архів Вінницької області (далі ДАВіО), ф. Д-255, оп. 1, спр. 59, арк. 162 зв.-163.

2. ДАВіО, ф. Д-230, оп.1, спр. 1784, арк.1.

3. ДАВіО, ф. Д-262, оп.1, спр. 29, арк. 84 зв.

4. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВО), ф. 2581, оп. 1, спр. 219, арк. 34.

5. ЦДАВО, ф. 166, оп. 11, спр. 360, арк. 138.

6. Історія музею в документах і спогадах : наук. зб. до 80-річчя Вінниц. обл. краєзнав. музею. – Вінниця, 1998. – 112 с. : іл.

7. Кароєва, Л. Р. Вінницький обласний краєзнавчий музей : (до 80-річчя заснування) // Вісн. Укр. т-ва охорони пам’яток історії та культури. – 1998. – № 2.

8. Подільська старовина : наук. зб. : до 85-річчя з часу заснування Вінниц. обл. краєзнав. музею / відп. ред. Т. Р. Соломонова. – Вінниця, 2003. – 255 с. : іл.

9. Раритети Вінницького обласного краєзнавчого музею : альбом : до 75-річчя Вінниц. обл. та 90-річчя заснування музею. – Вінниця, 2007. – 128 с. : іл.

10. Подільська старовина : наук. зб. Вип. 4 / Вінниц. обл. крає-знав. музей. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2008. – 408 с. : іл.

«Планета Україна» Олександра Гордієвича

До 75-річчя від дня народження фотохудожника

(15.05.1943)

Він народився в м. Славута Хмельницької області, але юні роки провів на Закарпатті, де увібрав у свою душу щемку романтичну музику гірських карпатських краєвидів, отих неповторних хвиль землі, яка несе мрійне серце за горизонт. Бескиддя скель та проваль, серпантини доріг і вівчарських стежок, плахти полонин і вогонь вишиванок, діаманти потоків і зажура сивих туманів.

Вже пізніше, коли в професійному і взагалі у житейському становленні Олександр Гордієвич відбудеться на Поділлі, на нашій Вінниччині, кожну вільну часину, чи то у вихідний, чи в короткотермінову відпустку, він їздитиме у свої гори, на полювання за натурою, і в тих своїх творчих дорогах, як і повсюди, збиратиме нові цікаві знайомства, справжні неповторні видива українського життя-буття.

Він робить так ще й дотепер, і значна частина його чудових творчих робіт – закарпатські і карпатські мотиви. Там, де «тіні забутих предків»!..

Якось, коли були разом в одному з творчих відряджень, Олександр Сергійович зізнався: дружина все наполегливіше натякає, мовляв, пора тобі вгомонитися, остаточно йти на оформлений вже заслужений відпочинок, попоратися на дачі чи вдома, сили ж для далеких доріг та відряджень вже не ті. Відповів їй: «Доки руки зможуть тримати фотоапарат, а очі бачити – працюватиму». У цих словах він весь: майстер, наставник, художник.

А починав, як багато хто, з районної газети, то була «Радянська Верховина» у закарпатському Воловці на початку 1960-х років, одразу після закінчення школи. Запросив туди на роботу його тодішній редактор Микола Миколайович Гвоздяк, людина професійна та високоінтелігентна.

Але щасливим правилом для талантів у ті далекі Гордієвичевої юності радянські дні була можливість заявити про себе в інших, республіканських та центральних виданнях. Тоді ще не існувало вузьковідомчої закритості редакцій, відкриття і представлення провінційних талантів всіляко заохочувалося – і то була, дійсно, система, а не напівграмотна лотерея. Коли фоторепортаж закарпатського юнака про будівництво газопроводу отримали в редакції московської газети «Правда», то не лише подивувалися цікавому погляду на подію, але й негайно опублікували. Опублікуватися районщику в центральному органі ЦК КПРС! Це рівнозначно, що бути зачисленим в екіпаж космонавтів – кажу так для молодших читачів, хто тих минулих часів не знає.

Всесоюзний дебют свого підлеглого, замість потішити редактора (це вже було у міськрайонній мукачівській газеті «Народне слово»), навпаки, розгнівив. Бо так бідолашний партійний наглядач за районним журналістським стадом розцінював службову субординацію (та хіба тільки він один?). Прометей насмілився викрасти вогонь і понести його іншим!.. Ату його!

Період був непростий, і у моральному, і в матеріальному плані.

Себто довелося скуштувати усіх «принад» боротьби за творче виживання Мартіна Ідена (пам’ятаєте героя Джека Лондона?). Але наполегливий юнак не здавався. Його ім’я стало все частіше з’явля­тися на шпальтах всесоюзних та республіканських газет і журналів.

Ось тут то його й порекомендували (а в справжніх талантів нерідко з’являються і несподівані покровителі) на роботу до Вінниці, в редакцію цікавої і відомої тоді на всю Україну газети «Комсомольське плем’я». Була вона статусу не обласного, а загальнореспубліканського, бо виходила як регіональний орган ЦК ЛКСМУ на чотири області: Вінницьку, Чернівецьку, Тернопільську та Хмельницьку тиражем близько 200 тисяч примірників.

Та не лише статус був визначальною рисою цієї газети. У ній буяла і квітнула молодеча творчість, пошук, ентузіазм. Її творили незашорені ідеологічно молоді люди, яких хоч і часто обсмикували за молодечу зухвалість та експерименти, але вони ішли вперед і далі. Газета була популярною – і цим сказано все.

Згадуючи ті дні вінницької журналістської молодості, Гордієвич порівнює їх із творчим щастям. Його зарахували до штату відразу, як тільки в секретаріаті газети побачили представлені ним роботи. А далі пішло-поїхало: цікаві, іноді по цілому тижню, відрядження на пару з такими ж талановитими, як сам, ініціативними журналістами, нові відкриття. Відчутно зріс заробіток, невдовзі виділили квартиру: редакція дорожила своїми талантами.

Але то будні, хоча без них майже не буває творчого злету. «Комсомольське плем’я» – альма-матер творчості Гордієвича – дало йому надійну путівку в життя. Він згодом багато літ трудився фотокореспондентом ТАРС-РАТАУ, став головним творцем візуального обличчя Вінниччини в українській і всесоюзній пресі, різного виду презентаційних книгах, в цілому світі. У його творчому доробку участь у найпрестижніших фотоальбомах, випуск власних подібних робіт. За честь співпрацювати з ним вважають досі будь-які видання.

Життя, технічна революція міняли і палітру майстра. На зміну чорно-білому фото в журналістику владно вторгнувся на вимогу осучасненій поліграфії колір. Буквально за лічені роки до фантастики дійшли можливості цифрової фототехніки, комп’ютери замінили громіздкі фотолабораторії з величезними ваннами хімреактивів. Все це вимагало відповідного перенавчання, і тут Гордієвич також подавав приклад молодшим колегам. Він був і зостається творчим лідером у цій химерній і казковій галузі мистецтва – художній фотографії, де реальне підходить до межі мрійної фантастики.

Сьогодні сміливо можна говорити й упізнавати «стиль Гордієвича» у цьому. Майстрові вдалося те, що вдається небагатьом: перетворити звичайну, загальновідому і доступну професію фоторепортера, фотожурналіста в іпостась художника, створювача власного світу (назвімо його «планета Україна»), з його філософією і власними гранями буття. Йому вдалося, не лише через сучасні технічні прийоми художньої фотографії, використовуючи складні експерименти зі світлом, кольором, напівтонами, показувати нам щоденно красу і велич України, її людей і неповторної природи, а й з терпінням режисера, фанатичного «мисливця за миттю» постійно вишуковувати вічне в буденному, багатозначне в простому. Коли навіть замшілий камінь говорить і запрошує нас в історію рідного краю. Я називаю це «ефектом пристрасного мовчання».

Ставши молодим пенсіонером, Олександр Сергійович не зостався без роботи, із численних пропозицій вибрав найближчу до душі: самовіддано працював у ще одного подвижника, господарника і письменника Михайла Вдовцова, в комунальному підприємстві «Вінницяліс», котре той очолював. І то недарма. Обох – і керівника, і фотохудожника – об’єднує пристрасна і зодча любов до природи. А можна сказати ще точніше: їх об’єднує позиція захисника природи, подвижника-природоохоронця.

Власне, свій «Гімн природі» Гордієвич створює все життя. Пригадую особисте враження, коли вперше побачив його фотошедеври з післягрозовою веселкою над розквітлим яблуневим садом; з фантастикою сотень копичок сіна та гуцульських городчиків на підвішеному Богом до самого неба карпатському узвишші, в якому зустрів стопроцентне втілення написаного колись мого вірша «Такі стоять сіна!.. Так пахне сонце сіном!..»; з самотньою сосною посеред синьої різдвяної зими на тлі бездонного (аж космічного!) холоду неба... Побачив і завмер. Подумав: не треба ніяких природоохоронних лекцій. Треба лише приводити до таких видив молодь, діток наших, щоб просто споглядали цю святість. А назавтра самі ту святість відкривали і берегли.

А ще Гордієвич постійно зупиняє нам мить історії. І не лише в тому розумінні, що послідовно фіксує численні, хай і дуже соціально значимі події та їх сьогоднішніх творців у портретах і злободенних репортажах. Ні, він ще й наполегливо вдумується, кваліфікує, відбирає, відсіює поки що вцілілі раритети історії, народного духу, сивої давнини. Його цикл «Каміння Буші» можна розцінити і як свідчення прадавніх земних здвигів під безпощадною стопою льодовикового періоду, і як відгомін житлових печер, на стінах яких вибивали свої кам’яні послання нам, у майбутнє, предки, і як симфонію нескорених козацьких богунських фортець, як саму душу левенецької Наддністрянщини.

Або ж візьмімо етнографічні, фольклорні замальовки Гордієвича, в яких оживають і гончарний круг, і лозоплетіння, і циганський танок, і наша пісня та самі носії цього вічного знамена України...

На сьогодні Олександр Сергійович Гордієвич, сам того не підозрюючи, став раритетом нашої подільської культури, розчинившись у ній серцем і душею.

Дуже прикро, однак, мені, моїм друзям від того, що мистецького і громадянського здобутку героя цієї публікації досі належно не оцінено. Він навіть не став заслуженим журналістом України на відміну від значно менших за талантом і творчим доробком, але щасливіших і спритніших номінантів. У цьому році Міжнародне громадське об’єднання «Вінницьке земляцтво у Києві», до його честі, вирішило вшанувати Олександра Гордієвича присудженням йому Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Євгена Гуцала (за фотолітопис звитяги і краси Подільського краю). Спасибі нашим київським земляками за це! І будемо сподіватися, що й інші заслужені нагороди та вшанування не забаряться з’явитися до майстра-ветерана.

Прикро також, що Гордієвич не має змоги широко представляти свої справді видатні роботи широкій громадськості. А це була б вагома складова виховання громадян засобами духовного, прекрасного. Тут також потрібна матеріальна допомога і, звісно, зацікавленість наших ідеологічних вожатих. Маємо знати, з яким багажем крокуємо до омріяного звання «столиці Подільського краю».

М. Ф. Каменюк

Література

Гордієвич, О. С. Побачити і відчути : фотоальбом / Олександр Гордієвич. – Вінниця : Власюк О., 2008. – 72 с. : кольор. фот.

Гордієвич, О. С. Театр Синичок [образотвор. матеріал] : фотоальбом / Олександр Гордієвич. – Вінниця : Консоль, 2016. – 32 с. : кольор. фот. – (Бібліотечка журналу «Вінницький край» ; вип. 21).

Легендарний Базіль = Легендарный Базиль = Le Legendaire Basile / ред. О. О. Сидоренко ; пер. А. А. Гриценко ; фот. О. С. Гордієвича. – Одеса : Маяк, 1974. – 46 с. : іл.

Волошенюк, І. С. Фотомоделі Подільського зоопарку / І. С. Волошенюк, О. С. Гордієвич. – Вінниця : Власюк О., 2007. – 72 с. : кольор. фот.

Пічкур, Д. С. Гордієвич О. С. (світлини). Ще буде тепло. Акварелі : вірші. – Вінниця : Нілан-ЛТД, 2017. – 80 с. 

Про нього

Волошенюк, І. Така щаслива професія: Олександру Гордієвичу – 60 : [фотограф з Вінниці] / І. Волошенюк // Вінниччина. – 2003. – 16 трав.

Каменюк, М. «Планета Україна» Олександра Гордієвича : [про твор. шлях вінниц. фотокореспондента] / М. Каменюк // Вінниц. край. – 2007. – № 4. – С. 97–100.

Волошенюк, І. Побачити і сфотографувати : [про фотожурналістів області – Олександра Гордієвича, Віктора Кравченка і Світлану Костюк] / І. Волошенюк // Вінниц. газ. – 2013. – 15 листоп. – С. 8. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Волошенюк, І. С. Побачити і відчути : [про фотомайстра О. Гордієвича] / Іван Степанович Волошенюк // Мій письменницький гербарій / Іван Волошенюк. – Вінниця, 2016. – С. 158–165.

Пустіва, В. Режисер театру синичок : [у вист. залі Спілки художників триває вист. світлин «Театр синичок» відомого фоторепортера і фотохудожника О. Гордієвича] / Валентина Пустіва // Вінниц. газ. – 2016. – 22 лип. – С. 10 : кольор. фот.

Достигає жито,

соняшник цвіте.

Кобзарює літо,

літо золоте.

Всі пісні у нього

на веселий лад,

бо у літа того

тисячі принад.

Наталка Поклад

 ЧЕРВЕНЬ 

100 років тому народився Михайло Цальович Лошак (01.06.1918, м. Вінниця – 11.10.2000, м. Нью-Йорк, США), художник-графік. Член СХУ (1970). Закінчив Одеське художнє училище (1940). Учасник Другої світової війни. У повоєнний період працював на Вінницькому художньо-виробничому комбінаті (1950–1960-ті рр.). Брав участь у художніх виставках. Персональна – у Вінниці в 1993, посмертна – 2012 р. Від 1996 р. мешкав у Нью-Йорку. Окремі роботи митця зберігаються у Вінницькому художньому музеї. 

• 80 років від дня народження Віктора Богдано-вича Войцеховського (01.06.1938, с. Майдан-Почапинецький Літин. р-ну, нині с. Слобода Жмерин. р-ну), економіста, доктора економічних наук (1991), професора (1999). Від 1965 р. працював в Інституті регіональних досліджень НАНУ (Львівське відділення Інституту економіки АН України), тепер працює в ПВНЗ «Буковинський університет», м. Чернівці. 

• 80 років від дня народження Віталія Олександровича Каленіченка (01.06.1938, смт Олександрівка Олександрів. р-ну Кіровоград. обл.), лікаря, відмінника охорони здоров’я України, заслуженого лікаря України. Впродовж 1985–2006 рр. працював головним лікарем обласної фізіотерапевтич-ної лікарні в м. Хмільник. Був депутатом районної ради 4 скликань. Почесний громадянин Хмільницького району (2003). Нині очолює районну організацію ветеранів України. 

• 70 років тому народився Василь Іванович Демі-дас (01.06.1948, с. Покутинці Віньковец. р-ну Хмельниц. обл.), культосвітній працівник, заслужений працівник культури України. Працював у Калинівці директором БК машзаводу, БК ВО «Харчомаш». Протягом 1993–2007 рр. був завідувачем відділу культури Калинівської райдержадміністрації. Він автор багатьох сценаріїв, режисер масових заходів, свят, що проводилися в Калинівському районі, зокрема Днів сатири і гумору ім. С. Руданського. Лауреат літературно-мистецької премії ім. С. Руданського. 

75 років тому (03.06.1943) фашистськими окупантами в Талимонівському яру були розстріляні мирні мешканці м. Козятин. 

4  155 років тому народився Владислав Вла-диславович Городецький (04.06.1863, с. Шолудьки, нині Немирів. р-ну – 03.01.1930, похов. на кладовищі Долаб у м. Теге-ран), український і польський архітектор, підприємець, меценат, поляк за походженням. В Україні славетний зодчий спорудив понад 30 будівель. У творчому доробку – численні споруди: храми, палаци, маєтки, музеї і мавзолеї, лікарні, виставкові павільйони, заводи і фабрики, зокрема у м. Київ – будинок з химерами та Собор святого Миколая, на Вінниччині – сімейна каплиця графів Потоцьких (с. Печера Тульчинського р-ну), зразковий холодильник (с. Рахни Лісові Шаргородського р-ну), цукровий завод і житловий будинок (с. Шпиків Тульчинського р-ну). 

• 70 років тому народилася Марія Тимофіївна Бабенко (04.06.1948, с. Леонівка Крижопіл. р-ну), письменниця, член НСПУ (2004). Від 1975 р. мешкає у м. Хмельницький. Біль-шість її творів присвячені дітям, розкривають теми шкільного життя.

• 55 років від дня народження Ріната Валерійо-вича Добросердова (04.06.1963, м. Жмеринка – 04.10.2016, м. Вінниця), лікаря-психотерапевта, кандидата медичних наук (1992). 28 років працював в обласній психоневрологічній лікарні ім. О. Ющенка. Очолював Вінницький обласний психоневрологічний центр психосоматичної медицини. Обирався депутатом Вінницької міської ради 5, 6-го скликань. 

80 років від дня народження Леоніда Михай-ловича Бєсова (05.06.1938, м. Гайсин), історика, доктора історичних наук (1999), професора (2002), дійсного члена АН вищої освіти України (2004). Працював у м. Харків на виробництві, був на партійній роботі, від 1990 р. працював у Харківському національному технічному університеті. 

85 років тому народився Семен Миколайович Поплавський (06.06.1933, с. Богданівка Тульчин. р-ну), культпрацівник, завідуючий бібліотекою-філією с. Богданівки. У 1969 р. очолюваній ним установі присвоєно звання «Бібліотека відмінної роботи». Він першим серед бібліотекарів області в 1973 р. отримав почесне звання «Заслужений працівник культури України». Ініціатор створення в селі краєзнавчого музею. Керівник створеного при бібліотеці в 1954 р. народного аматорського ансамблю «Троїсті музики», громадський діяч. 

7  80 років тому народився Володимир Олександрович Кондратюк (07.06.1938, с. Дяківці Літин. р-ну), вчений-історик, доктор історичних наук (1990), професор (1991). Закінчив Львівський університет (1965). Відтоді працював у громадсько-політичних організаціях; 1976–1982 рр. – у Львівському політехнічному інституті. Від 1982 р. – завідувач кафедри історії України, політології та права Національного лісотехнічного університету України (Львів). Досліджує проблеми державності України у 1917–1920-х рр. 

9  120 років від дня народження Курціо Малапарте (Курта Зуккерта) (09.06.1898, м. Прато, Італія – 19.07.1957, м. Рим, Італія), італійського письменника, журналіста, життя і творчість якого пов’язані з смт Піщанка. 

• 70 років від дня народження Петра Якимовича Одарченка (09.06.1948), онкохірурга вищої атестаційної категорії, завідувача операційного блоку Вінницького обласного клінічного онкодиспансеру, заслуженого лікаря України. 

10  День народження Гната Трохимовича Танцюри (10.06.1901, с. Зятківці, нині Гайсин. р-ну – 12.11.1962, м. Гайсин), українського фольклориста, етнографа, педагога, краєзнавця Поділля. Спадщина його багата й різноманітна в жанровому плані. У 1950 р. упорядкував і передав ІМФЕ АН України 2650 народних пісень, понад 1000 з яких він записав у односельчанки Явдохи Зуїхи, 928 казок, 1536 прислів’їв, 615 загадок, 800 весільних пісень, 200 записів дитячого фольклору. Автор великої і цінної фольклористично-етнографічної праці «Весілля в селі Зятківцях» (1997), з його спадщини видано «Українські народні пісні в записах Гната Танцюри» (2001). У Гайсині функціонує музей-садиба його імені, традиційним стало обласне фольклорне свято на приз Гната Танцюри. 

11  30 років відтоді (11.06.1988), як в с. Сосни Літинського р-ну було відкрито профільний позашкільний дитячий навчально-оздоровчий заклад «Казкова долина».  

12  105 років тому народився Онуфрій Арсенович Парасунько (12.06.1913, с. Озаринці Могилів-Поділ. р-ну – 13.07.1992, м. Київ), український історик, доктор історичних наук (1964), професор (1966). Заслужений діяч науки УРСР (1981). Дослідник історії України другої половини ХІХ – початку XX століття. У повоєнний період працював у вищих навчальних закладах м. Київ. 

13  60 років тому народився Михайло Никифорович Басюк (13.06.1958, с. Вільшанка Крижопіл. р-ну), педагог, письменник. Закінчив Вінницький педагогічний інститут. Понад 30 років працює директором Вінницького обласного дитячого будинку змішаного типу «Гніздечко». Постійно друкується в періодиці. 

15  80 років тому народився Григорій Прокопович Леонтяк (15.06.1938, с. Луги Чечельниц. р-ну), фахівець у галузі лісівництва, еколог, доктор сільськогосподарських наук (1990). У 1990–1998 рр. був директором Чечельницького лісництва. Протягом 2006–2010 рр. працював в Уманському (Черкас. обл.) університеті садівництва, завідував кафедрою садово-паркового господарства. 

• 80 років від дня народження Анатолія Трохимовича Давидюка (15.06.1938, с. Дашківці Літин. р-ну – 11.10.2002, м. Вінниця), історика, доктора історичних наук (1988), професора (1989), краєзнавця. Працював у вищих навчальних закладах м. Вінниця. Досліджував проблеми суспільно-політичної активності робітничого класу України в довоєнний період; питання історико-краєзнавчої тематики Східного Поділля, політичних репресій на Поділлі. 

• 70 років від дня народження Василя Федоровича Циганюка (15.06.1948, с. Станіславчик Жмерин. р-ну – 21.07.2006, м. Вінниця), педагога, режисера, відомого вінницького культуролога, заслуженого працівника культури України (1986), краєзнавця. Понад 18 років життя (з 1974 р.) присвятив діяльності на ниві культури в Тульчинському районі: був завідуючим відділом культури райвиконкому, директором культосвітнього училища (1979–1992). З 1992 р. з перервами працював заступником начальника управління культури Вінницької ОДА. Згодом очолив Вінницький літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського. Протягом 1999–2006 рр. керував Вінницькою ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. Був стажистом Всеукраїнського державного центру фестивалів та концертних програм, режисером-постановником, брав участь в організації і проведенні всеукраїнських свят у Національному палаці мистецтв «Україна». Визнаний «Людиною року-2002» у номінації «Діяч культури та мистецтва» (див. розширену довідку в кінці місяця). 

17  100 років тому народився Іван Іванович Бичок (17.06.1918, с. Голодьки Хмільниц. р-ну – 29.01.2000, там само), Герой Соціалістичної Праці (1951). Звання Героя присвоєно за досягнення рекордних урожаїв у 1950–1951 рр. 

18  65 років від дня народження Бориса Івановича Гуменюка (18.06.1953, смт Муровані Курилівці), дипломата, доктора історичних наук, професора (1995), академіка Міжнародної слов’янської академії. Заслужений діяч науки і техніки України (2009). Працював на факультеті міжнародних відносин і міжнародного права Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, нині Інститут міжнародних відносин КДУ ім. Тараса Шевченка. З 2007 р. – ректор Дипломатичної академії України (ДАУ) при МЗС України, завідувач кафедри дипломатичної та консульської служби ДАУ при МЗС України. З перервами – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Кіпр (2003–2007, з 21.02.2012). 

19  80 років від дня народження Миколи Івановича Прощерука (19.06.1938, с. Берестівка Липовец. р-ну – 23.12.2002, м. Вінниця), журналіста, поета-пісняра. Працював в іллінецькій та чечельницькій райгазетах. Автор ряду поетичних, пісенних збірок. Друкувався в літературних збірниках, альманахах. 

20  80 років від дня народження Соломона Григо-ровича Вайнштейна (20.06.1938, м. Вінниця), лікаря-терапевта, доктора медичних наук (1976), професора (1980). Випускник Вінницького медичного інституту (1961). Протягом 25 років працював у системі вдосконалення квалі-фікації лікарів (Україна, Росія). З 1988 р. – на консультаційній роботі в Москві. Відомий своїми спогадами «Моя Винница» під псевдонімом Ніл Крас.

• 65 років від дня народження Тамари Андріївни Германюк (20.06.1953, м. Вінниця), лікаря, доктора медичних наук (2000), професора (2003). Випускниця Вінницького ме-дичного інституту (1977). Працювала з 1978 по 2004 рр. у закладах охорони здоров’я, НДІ та медичному університеті Казахстану.  Від 2005 р. – на кафедрі фармації Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова. Нагороджена знаком «Відмінник охорони здоров’я». 

23  95 років від дня народження Івана Сергійовича Кальницького (23.06.1923, с. Гранів Гайсин. р-ну – 27.09.2006, с. Петрашівка Тульчин. р-ну), новатора сільськогосподарського виробництва, Героя Соціалістичної Праці (1972), учасника Другої світової війни, партизана. По війні понад півстоліття очолював колгосп с. Петрашівка Тульчинського району. Депутат Верховної Ради УРСР кількох скликань. 

24  50 років тому народилася Тетяна Робертівна Кароєва (Соломонова) (24.06.1968, ст. Кез, Республіка Удмуртія, РФ), історик, доктор історичних наук (2016), доцент ВДПУ ім. М. Коцюбинського (з 2006 р.), книгознавець, музеєзнавець, краєзнавець. Вищу освіту здобула в Київському державному інституті культури на бібліотечному факультеті. Кандидатську дисертацію захищала як книгознавець, докторську – як історик України. Коло наукових інтересів: книгознавство, бібліотекознавство, музеєзнавство, історична урбаністика. Автор монографії «Провінція у галактиці Ґутенберґа: книжкова культура подолян другої половини ХІХ – початку ХХ ст.» (2014), низки бібліографічних покажчиків та каталогів (див. розширену довідку в кінці місяця). 

25  15 років з часу (25.06.2003) відкриття у м. Могилів- Подільський Музею етнографії і народного мистецтва ім. М. Ру-денко, з 2007 р. музею надано статус державного. Колекція нараховує понад 400 предметів. Її основу складає спадщина Марії Оксентіївни Руденко (1915–2003), заслуженого працівника культури України, лауреата премії ім. П. Чубинського, народної майстрині: унікальні витинанки, фольклорні записи, щоденники, альбоми з фотографіями, книги. 

26  80 років тому народився Євгеній Болеславович Медвецький (26.06.1938, Ново-Нікольське Уссурійського краю), доктор медичних наук (1980), професор (1997), академік УАН (2002). Дитинство майбутнього вченого пройшло на Вінниччині: у Браїлові та Жмеринці. 1964 р. закінчив Вінницький медичний інститут, згодом аспірантуру Київського інституту ортопедії. З 1973 р. працює в Київському НДІ клінічної та експериментальної хірургії (з 2008 р. – Національний інститут хірургії та транс-плантології ім. О. О. Шалімова) на посадах старшого, провідного наукового співробітника, керівника відділу. 

27  120 років тому народилася Ольга Семенівна Леонова (27.06.1898, с. Радиванівка, нині Кам’ян. р-ну Черкас. обл. – 15.03.1980, смт Вендичани Могилів-Поділ. р-ну), живопи- сець. Мистецтву навчалася самотужки. Від 1927 р. мешкала у смт Вендичани. Учасниця обласних, республіканських, всесоюзних і міжнародних виставок від 1960-х рр. Основна тема творчості – звеличення краси і щедрості рідної природи. Деякі картини зберігаються у Вінницькому краєзнавчому музеї. На базі художньо-естетичного і краєзнавчого центру «Барви Поділля» при Вендичанській СШ у 2014 р. відкрито музей, присвячений її творчості. 

• 80 років від дня народження Павла Івановича Ткачука (27.06.1938, с. Чеснівка Хмільниц. р-ну), педагога, відмінника народної освіти, краєзнавця, літературознавця, поета-пісняра, етнографа, громадського, культурного діяча. Понад 30 років працював директором Уладівської загальноосвітньої школи №  2. Серед багатьох його книг найбільше фольклорних збірок з життя подолян, які записує впродовж усього життя, авторські пісні, поезії, збірки народної мудрості. У 2016 р. вийшла його книга «Уладівко, доле моя!» про історію села, де він проживає (див. розширену довідку в кінці місяця).

• 60 років тому (27.06.1958) відкрито Вінницьке музичне училище, яке, пройшовши кілька реорганізацій, сьогодні має статус – комунальний вищий навчальний заклад І–ІІ рівня акредитації «Вінницьке училище культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича». Це один з провідних мистецьких навчаль-них закладів України. Ім’я видатного українського композитора училищу присвоєно з 1968 року за досягнення в підготовці молодих спеціалістів та з нагоди 10-річчя закладу. Училище має фортепіанний, струнний, народний, диригентсько-хоровий, вокальний, духовий, теоретичний, театральний, хореографічний відділи, де навчається близько 300 студентів. У 2004–2015 рр. його очолював заслужений артист України, співак, композитор Станіслав Станіславович Городинський.  

28  70 років від дня народження Василя Пилипови-ча Шпака (28.06.1948, с. Слобода-Носковецька Жмерин. р-ну), українського художника-живописця, члена НСХУ (1994). Працює в жанрі станкового живопису, переважно в жанрі тематичної картини на теми обрядового життя.  

• 70 років тому народилася Лідія Францівна Дунаєвська (28.06.1948, с. Воробіївка Немирів. р-ну –16.05.2006, м. Київ), український педагог-фольклорист, доктор філологічних наук (1998), професор (2001) кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, літературознавець, поетеса. Досліджувала проблеми українського казкознавства, народної прози, історії вітчизняної фольклористичної науки.  

Цього місяця виповнюється: 

• 370 років відтоді (1648), як козацькі загони під проводом Максима Кривоноса штурмували фортецю Нестервар (Тульчин) і здобули перемогу над польсько-шляхетським військом. 

• 100 років тому (1918) на території Тиврівського району розпочалося одне з найбільших і найактивніших повстань місцевих жителів проти польських окупантів.

• 95 років тому народився Іван Мойсейович Байда (червень, 1913, с. Лозова Шаргород. р-ну – 30. 11.1969, там само), бригадир рільничої бригади, Герой Соціалістичної Праці, удос-тоєний звання 1948 р. за одержання високого врожаю пшениці. 

Пам’яті колеги, друга, наставника

До 70-річчя від дня народження заслуженого працівника культури України Василя Федоровича Циганюка

(15.06.1948–21.07.2006) 

15 червня 2018 року виповнюється 70 років від дня народження Василя Федоровича Циганюка.

Дуже важко говорити про людину, з якою пройшов поруч не один десяток років, радіючи його успіхам і переймаючись поразками і невдачами, в минулому часі.

Усе життя В. Ф. Циганюка – то невтомна праця на благо розвитку культури, то любов до справи, якій віддавав усі свої сили, енергію і вміння, то шана і повага до людей, які його оточували, прагнення підтримати талант та допомогти у скрутній життєвій ситуації.

Василь Федорович народився у с. Станіславчик, нині Чернівецького району Вінницької області. Про ставлення одно-сельчан до свого славного земляка свідчить рішення місцевих депутатів присвоїти Станіславчицькій музичній школі ім’я В. Ф. Циганюка, яка була відкрита за його ініціативи в той час, коли він працював першим заступником начальника обласного управління культури.

Трудову діяльність В. Ф. Циганюк розпочав режисером Чернівецького театру, який згодом отримав звання «народний». За його словами – це були найкращі творчі юнацькі роки, з максималізмом і віддачею на сто відсотків, з репетиціями за опівніч, з виїздами на гастролі, незважаючи на час, погодні умови і фінансові можливості.

Після служби в лавах Збройних сил, до речі, там він був начальником гарнізонного клубу, його трудовий шлях пов’язаний з історичним містом Тульчин.

Викладач Тульчинського культурно-освітнього училища, завідувач відділу культури Тульчинського райвиконкому, 10 років – директор Тульчинського училища культури. Всі ці роки наповнені копіткою творчою працею, встелені досягненнями і вирішенням нагальних проблем в утвердженні міста Тульчина як духовної скарбниці Вінниччини.

Ремонтно-реставраційні роботи колишнього палацу Потоцьких, народження нових творчих колективів, реалізація культурно-мистецьких проектів, пропаганда історичних подій та популяризація видатних особистостей, пов’язаних з Тульчинським краєм, видання друкованих творів, удосконалення навчально-виховного процесу – все це неповний перелік щоденної, майже цілодобової праці. Час для нього мав відносне значення. Саме за досягнення в галузі культури під час його роботи в Тульчині В. Ф. Циганюку присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».

Запрошення на посаду першого заступника начальника управління культури Вінницької облдержадміністрації припало на непросту ситуацію в галузі культури, суцільне безгрошів’я, скорочення працівників. Саме тут повною мірою проявився адміністративний талант В. Ф. Циганюка, як людини, яка уболівала за збереження закладів культури області, підтримувала тих працівників, які чесно і добросовісно працювали. Під його керівництвом розроблялася програма розвитку культури Вінниччини, проводились науково-практичні конференції, виїзні семінари-практикуми в райони області з метою підняття рівня закладів культури та престижу і авторитету культосвітніх працівників.

В. Ф. Циганюк уміло поєднував роботу адміністратора та режисера найбільш значущих культурно-мистецьких заходів. Значним творчим досягненням стали творчо-мистецькі звіти Вінницької області в Національному палаці «Україна» в м. Києві, де він був головним режисером-постановником і які переростали в культурно-мистецькі дійства, високо оцінені керівництвом області і держави та вдячними глядачами. Ціла плеяда самодіяльних та професійних митців Вінниччини, творчих колективів яскраво засяяла на мистецькому олімпі нашої держави.

Де б не працював Василь Федорович – чи директором музею М. Коцюбинського, чи директором Вінницької ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва – скрізь він перетворював заклад у яскравий культурно-мистецький центр з новими ідеями, креативними проектами, зібранням талановитих письменників і акторів, художників і музикантів, громадсько-політичних діячів. З утвердженням нових форм і методів роботи з обслуговування читачів «Тімірязєвка» зайняла передові позиції серед обласних книгозбірень нашої держави.

Однією з останніх нагород Василя Федоровича символічно став православний орден Нестора Літописця, яким він дуже гордився.

В. Ф. Циганюк прожив досить недовге, але насичене і яскраве, творче життя, за висловом однієї з його колег, – «життя, як спалах…».

Дружина Василя Федоровича Світлана Петрівна зазначала: «Він хотів все і зразу». На мою думку, він це отримав частково – доля йому відвела лише 58 літ.

Кажуть, людина живе доти, доки її пам’ятають. Ми його пам’ятаємо…

С. В. Гарбулинський 

Література

Циганюк, В. Ф. Нещасні щасливі : маловідомі сторінки з минулого життя Тульчин. двору / В. Ф. Циганюк. – Вінниця, 1991. – 28 с.

Циганюк, В. Ф. Чарівне полотно : казка / В. Ф. Циганюк. – Вінниця,1993. – 132 с.

Циганюк, В. Ф. Народознавчі мотиви в творчості М. Коцюбинського ; Поетичне слово Коцюбинському / В. Ф. Ци-ганюк, Ю. П. Гуменюк. – Вінниця : Віноблдрук., 1997. – 64 с. : іл.

Музей-садиба Михайла Коцюбинського : путівник / ред. В. Ф. Циганюк. – Вінниця : Віноблдрук., 1997. – 12 с. : іл.

Циганюк, В. Ф. Краса України – Поділля : режисер. експлі-кація та сценарій / В. Ф. Циганюк. – Вінниця, 2003. – 224 с. : іл., ноти.

Циганюк, В. Похвальне слово бібліотекарю : [бесіда з дир. Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва В. Ф. Циганюком] / В. Циганюк ; вів розмову А. Степаненко // Укр. культура. – 2000. – №  4. – С. 3–5.

Вінниччина бібліотечна : довідник / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; керівник авт. кол. В. Ф. Циганюк ; уклад. П. І. Цимбалюк. – Вінниця : Логос, 2003. – 224 с. : кольор. фот.

І сценарист, і режисер : зб. сценаріїв / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад.: В. Циганюк, М. Ревенко. – Вінниця, 2004. – 210 с. : іл. – Бібліогр.: с. 201–109.

Хоменко, Б. В. Подільськими стежками Михайла Коцюбинського : до 140-річчя від дня народж. / Б. В. Хоменко, В. Ф. Циганюк ; ред. І. М. Журавлівський. – Вінниця, 2004. – 143 с.

Вінницька ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва в контексті історії та інноваційному поступі сьогодення : Віковому ювілею Бібліотеки присвячується : монографія / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; відп. за вип. Н. І. Морозова ; упоряд. тексту: М. Г. Спиця, О. І. Кізян, Н. І. Морозова ; авт. проекту В. Ф. Циганюк ; авт.-уклад.: Г. М. Авраменко [та ін.]. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2007. – 312 с. : фот., арх. док. 

* * *

Волошенюк, І. Директор «Тімірязєвки» : [В. Ф. Циганюк, заслуж. працівник культури України] / І. Волошенюк // Вінниччина. – 2005. – 8 листоп. : фот.

Коцюбинська, М. Пам’яті Василя Циганюка [Некролог] / М. Коцюбинська, В. Яворівський, П. Осадчук [та ін.] // Літ. Україна. – 2006. – 27 лип. – С. 2.

Життя як спалах... : до 60-річчя від дня народж. В. Ф. Циганюка – педагога, режисера, відомого діяча культури на Вінниччині (15.06.1948–21.07.2006) : зб. матеріалів / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; упоряд. П. І. Цимбалюк ; вступ. ст. С. В. Гарбулинського ; уклад. бібліогр. О. І. Кізян ; ред. М. Г. Спиця ; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Вінниця, 2008. – 80 с. – (Наші видатні земляки). – Електрон. версія. – Режим доступу: http://www.library.vn.ua/publications/2008/Tsiganuk.htm (дата звернення: 18.05.2016), вільний. – Назва з екрана.

Гальчак, С. Циганюк Василь Федорович / Сергій Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: XIX – поч. XXI ст. : монографія / Сергій Гальчак. – 2-ге вид., допов. – Вінниця, 2013. – С. 818–819. – Бібліогр. в кінці ст.

Мухіна, Т. Жмеринщина його пам’ятає : [В. Ф. Циганюка] / Т. Мухіна // Жмерин. меридіан. – 2016. – 29 жовт. – С. 3 : портр. 

Життя як книжка…

До 50-річчя від дня народження історика, книгознавця, музеєзнавця, доктора історичних наук Тетяни Робертівни Кароєвої

(24.06.1968) 

Тетяну Кароєву (Соломонову) на Вінниччині знають як авторитетного знавця історії міста Вінниці. Її ім’я добре знане серед книгознавців, не лише на Поділлі, а й далеко поза його межами – в Україні та ближньому і дальньому зарубіжжі. У середовищі істориків-науковців її знають не лише як ґрунтовного дослідника краю, а й визнаного подільського книгознавця, залюбленого у свою справу фахівця, вдумливого й небайдужого дослідника, копіткою працею якої простежений книжковий репертуар Поділля.

Народилася Тетяна Робертівна 24 червня 1968 р. на ст. Кез в Удмуртії (Росія) у родині Соломонових. Її батько, Роберт Григорович, був офіцером Радянської армії, а мати, Тамара Петрівна – торговельним працівником. Дитячі й юнацькі роки дівчинки пройшли у воєнних містечках і гарнізонах, де життя задане вимогами жорсткої дисципліни і порядку, що відбилось на формуванні таких її якостей, як організованість і самодисципліна, готовність приймати самостійні рішення й обстоювати власну думку. З іншого боку, культивовані в родині почуття поваги до особистості і потреба знання заклали наріжні принципи ціннісних орієнтирів особистості. Заохочуючи дитячу допитливість і цікавість до нового і невідомого, з дитинства батьки прищеплювали і цілеспрямовано розвивали інтерес до читання. Відтак Любов до Книги і визначила долю Тетяни Робертівни.

До Вінниці Соломонови переїхали у 1983 р., оселившись у новозбудованій багатоповерхівці для військових на Першо-травневій (нині – Магістратська). По закінченні Вінницької середньої школи № 2 з золотою медаллю успішно вступила до Київського інституту культури на бібліотечний факультет.

Роки студентства прийшлися на час горбачовської перебудови і гласності, коли читання книг, журналів, газет стало щоденною життєвою потребою радянських людей. Поруч з обов’язковою ретельною підготовкою до занять з фаху допитлива студентка кожну вільну хвилину використовувала для читання найновіших публікацій у «товстих» журналах звільнених зі спецфондів художніх творів заборонених авторів, а також свідомо й зацікавлено занурювалась у наукову публіцистику і документалістику з історії радянської країни. Викладачі інституту під час аудиторних занять вже й не дивувалися шерехтінню газетних сторінок «Литературки» на останній парті, що їх гортала, при цьому не відсторонюючись від викладу лектора, «та сама Соломонова», вже добре знана її гострими і незручними питаннями, натиском і безкомпромісністю в публічних дебатах, аргументованістю і переконливістю у наукових дискусіях. Критичне й вимогливе сприйняття доленосних змін у країні диктувало необхідність увиразнення власної позиції і відточення фахової компетентності – професія бібліотекаря мислилась визначальною в умовах демократизації суспільства. Водночас, взявши шлюб з молодим офіцером Кароєвим, направленим за розподілом у Забайкалля, Тетяна Робертівна вимушена була екстерном завершити навчальний курс, склавши впродовж місяця на «відмінно» близько тридцяти наукових дисциплін. Через рік, повернувшись до Києва, успішно склала державні екзамени і блискуче захистила дипломну роботу.

До Вінниці Тетяна Робертівна Кароєва повернулась у 1992 р., невдовзі розпочавши роботу бібліотекарем у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї. Відтоді історія Вінниці і Поділля стали її непересічним зацікавленням і трансформувались у справу життя. Поступово перебравши і перечитавши весь фонд бібліотеки, зацікавлено досліджуючи збережені в книгозбірні унікальні видання, вивчаючи їх «родоводи» і долі, Тетяна Робертівна сформувала напрям своїх наукових студій, які врешті вилились у ґрунтовне дослідження і захист кандидатської дисертації на тему «Книговидавнича справа Поділля: тенденції розвитку (друга половина ХІХ – початок 30-х років ХХ ст.)» у 2004 р. Завдяки тривалій і копіткій праці дослідниці вдалося скласти єдиний в Україні репертуар регіональної книги Поділля (1852–1923).

Накопичені Тетяною Робертівною знання є затребуваними не лише вузькими спеціалістами, а й широкою громадськістю, молодим поколінням. Спочатку як запрошений лектор Тетяна Робертівна почала працювати у вінницьких ВНЗ, а з 2006 р. перейшла на роботу до Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, водночас не полишаючи свого фаху як сумісник Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва, у відділі рідкісних і цінних видань.

Студенти ВДПУ знають доцента Т. Р. Кароєву як фахівця з історії, етнології та культури України, глибокого знавця історії міста, зацікавленого у її вивченні, збереженні і популяризації.

У 2016 р. Тетяна Робертівна Кароєва захистила докторську дисертацію «Розвиток книжкової культури як чинник модерніза-ції суспільства в українських губерніях другої половини ХІХ – початку ХХ ст.» за спеціальністю 07.00.01 – історія України у спеціалізованій вченій раді Інституту історії України НАН України.

Городяни добре знають Тетяну Робертівну Кароєву як громадського діяча, активного учасника Вінницького історичного товариства, члена Ради з питань історії, культурної спадщини та топоніміки при Вінницькій міській раді, зусиллями якої наше місто відновлює своє історичне обличчя. Спільно з однодумцями її щоденною і невтомною працею до культурної спадщини Вінниці повертаються забуті імена, відновлюється історична справедливість, долаються фальсифікації радянської історіографії, відкриваються раніше незнані сторінки.

Доктор історичних наук Т. Р. Кароєва є автором понад 200 наукових публікацій, її авторська монографія «Провінція у галактиці Ґутенберґа: книжкова культура подолян другої половини ХІХ – початку ХХ ст.» добре відома далеко за межами Поділля, затребувана фахівцями України, Польщі, Росії, Білорусі тощо.

О. А. Коляструк 

Література

Кароєва, Т. Р. Провінція у галактиці Ґутенберґа: книжкова культура подолян другої половини ХІХ – початку ХХ ст. : монографія / Тетяна Кароєва ; М-во освіти і науки України, Вінниц. держ. пед. ун-т ім. М. Коцюбинського. – Вінниця : Нілан-ЛТД, 2014. – 472 с. : іл.

Кароєва, Т. Р. Видання та поширення україномовної книги у Російській імперії останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст. : комерц. складова / Тетяна Кароєва // Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Серія : Історія. – Харків, 2014. – Вип. 48. – С. 90–100.

Кароєва, Т. Р. Книговидавничі практики у поширенні політичних ідей на підросійських українських теренах другої половини ХІХ – початку ХХ ст. / Тетяна Кароєва // Література та культура Полісся : зб. наук. пр. Серія : Істо-ричні науки / Ніжин. держ. ун-т ім. М. Гоголя. – Ніжин, 2014. – Вип. 76. – С. 308–321.

Кароєва, Т. Р. Книжкова комунікація у діяльності українських політичних партій початку ХХ ст. / Тетяна Кароєва // Наук. зап. Серія : Історія / Вінниц. ДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2014. – Вип. 22. – С. 20–25.

 Подільський книжник : альманах / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; авт. проекту і відп. за вип. Н. І. Морозова ; уклад. Т. Р. Кароєва. – Вінниця, 2008–2014. – 7 вип.

Кароєва, Т. Р. Методика реверсивного та презентивного прогнозування в історичних дослідженнях : (на прикладі прогнозування рівня письменності населення Поділ. губернії другої половини ХІХ – поч. ХХ ст.) / Тетяна Кароєва // Наук.  пр. / Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка. Серія : Істо- ричні науки. – Кам’янець-Подільський, 2014. – Т. 24. – С. 26–37.

Кароева (Соломонова), Т. Р. Про доступность платных библиотечных услуг в начале ХХ в. : (на примере Подол. губернии, Украина) / Татьяна Кароева (Соломонова) // Библиотека как феномен культуры в трансформирующемся обществе : материалы междунар. науч. конф. «Румянцевские чтения-2014» : в 2 ч., 15–16 апр. 2014 г. – Москва, 2014. – Ч. 2. – С. 188–193.

Кароєва, Т. Р. Українська лубочна книга як різновид масової літератури: книгознавчий погляд / Тетяна Кароєва // Вісн. Кн. палати. – 2014. – №  2. – С. 30–35.

Кароєва, Т. Чи була в Російській імперії українська книжкова «попса»? [Електронний ресурс] / Тетяна Кароєва // Historians.in.ua : Інтернет-мережа гуманітаріїв в Україні і світі. – Електрон. текст. дані. – Вінниця, 2016. – Режим доступу: http:// bit.ly/2gpo5fG (дата звернення: 15.11.16), вільний. – Назва з екрана. – Опис заснов. на версії, датов.: 10.11.2014.

Кароєва, Т. Книжкова культура православних священиків Подільської єпархії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: організаційні та фінансові можливості / Тетяна Кароєва // Історія релігій в Україні : зб. наук. пр. – Львів, 2015. – С. 213–221.

Кароєва, Т. Просування елітою книжкової культури у соціальні низи як засіб формування ідентичності у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. : (на матеріалах Поділ. губернії) / Тетяна Кароєва // Наук. зап. Серія : Історія / Тернопіл. НПУ ім. В. Гнатюка. – Тернопіль, 2015. – Вип. 1, ч. 3. – С. 118–122.

Кароєва, Т. Р. Бюджет повітового міста як індикатор його розвитку : (на прикладі Вінниці 1880–1916 рр.) / Тетяна Кароєва // Наук. зап. Серія : Історія / Вінниц. ДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2016. – Вип. XXIV. – С. 163–168.

Кароєва, Т. Підприємці в забезпеченні україномовного читання в Російській імперії 1881–1916 рр. / Тетяна Кароєва // Україна модерна : міжнар. інтелектуал. часоп. – 2016. – Вип. 22 (2015 р.). – С. 93–115.

Litera scripta manet : кат. автографів на кн. від. рідкіс. і цін. вид. Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва / Упр. культури і мистецтв Вінниц. облдержадмін., Вінниц. обл. універс. наук. б-ка ім. К. А. Тімірязєва ; [авт. кол.: Т. Р. Кароєва (Соломонова) (уклад., авт. передм.), О. В. Сафронова, Л. Б. Сеник ; ред.: О. Г. Поліщук, С. В. Лавренюк] ; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Вінниця : Рогальська І. О., 2016. – 87 с. : іл.  

* * *

Рабенчук, О. Кароєва (дівоче прізвище – Соломонова) Тетяна Робертівна // Українські історики : біобібліогр. довід. / голов. ред. В. А. Смолій. – Київ : Ін-т історії України НАНУ, 2010. – Вип. 3. – С. 117–118. – Бібліогр. в кінці ст.

Гальчак, С. Соломонова Тетяна / Сергій Гальчак // Регіоно-знавча інституція Східного Поділля. Вінницька філія Центру дослідження історії Поділля (2006 – поч. 2010 рр.) / Сергій Гальчак. – Вінниця, 2010. – С. 135–138 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

Гальчак, С. Соломонова Тетяна Робертівна / Сергій Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі : XIX – поч. XXI ст. : монографія. – 2-ге вид., допов. / Сергій Гальчак.– Вінниця, 2013. – С. 775–777. – Бібліогр. в кінці ст. 

Подвижник Літинщини

До 80-річчя Павла Івановича Ткачука, педагога, краєзнавця, літературознавця, етнографа

(27.06.1938)

 

Літинська земля зростила чимало відомих і талановитих людей. Серед них належне хочеться віддати відомому в Україні, зокрема на Вінниччині, педагогу, краєзнавцю, фольклористу та літературознавцю Павлу Івановичу Ткачуку з Уладівки.

Цей палкий патріот України всі роки прищеплював своїм вихованцям любов до рідної мови, шевченкіани, фольклорних джерел та історії рідного краю. Це людина з наполегливим характером та відкритою душею. Постійно несе слово правди в маси, беручи за основу великий патріотизм.

Після закінчення в 1968 році Вінницького педагогічного інституту викладав українську мову та літературу в Уладівській середній загальноосвітній школі І–ІІ ступенів Літинського району, в якій понад 30 років працював директором. Перебуваючи на педагогічній ниві, стає переможцем Всеукраїнських конкурсів «Відмінник народної освіти» та «Учитель року» (1991, 1994). За великий внесок в українське національне відродження та значні успіхи в національно-патріотичному вихованні дітей та молоді присуджено премію імені Олекси Гірника. Нам, літинчанам, особ-ливо приємно, що серед першої дев’ятки лауреатів є й наш земляк.

Павло Іванович – член обласного літературно-мистецького об’єднання імені Василя Стуса. Наприкінці 1980-х років разом з колегами-однодумцями став організатором і учасником Народного руху України на Літинщині.

З великим зусиллям та наполегливістю створив краєзнав-чий музей у школі за активної допомоги учнів та вчителів. На основі музею створено народознавчий центр «Скарби Поділля», який відвідали відомі поети, письменники, науковці, державні діячі України та зарубіжжя. З кожним роком «Книга відгуків» поповнюється новими записами, і ось один із них: «Вражений побаченим і почутим у цьому музеї. Тут промовляє історія моєї України – в кожній картині, в кожному експонаті. От які музеї мусять бути в кожній школі України! Схиляюсь перед подвижницькою діяльністю П. І. Ткачука – засновника цього дивовижного музею» (Анатолій Дімаров, письменник, лауреат Шевченківської премії).

У 1988 році створив дитячий фольклорний ансамбль «Подоляночка», який став переможцем Всеукраїнського конкур-су народних дитячих пісень, ігор та розваг. За наполегливої ініціативи Павла Івановича в 2009 році Міністерство освіти і науки України започаткувало Всеукраїнське дитяче свято «Подо-ляночка». Тільки прикро, що широкого впровадження свята не відбулося.

Протягом усього життя Павло Іванович записує з уст подолян усну народну творчість, залучивши до цього своїх вихованців. А захоплення фольклором почалося ще зі студентських років. На сьогодні в Павла Івановича нараховується понад шість тисяч народних зібрань. Найбільше його цікавлять народнопоетичні матеріали про Тараса Шевченка. Це зібрані пісні, перекази, легенди, прислів’я, приказки, бувальщини, усмішки. Доказом цього маємо перше окреме видання «Шевченкова правда-сила народ розбудила».

В обласній, районній пресі та інших виданнях опублікував понад 200 матеріалів та поетичних творів.

Близько п’ятдесяти пісень написано різними композито-рами України на вірші Павла Ткачука. Разом із відомим на Вінниччині співаком і композитором Ігорем Шубертом написано та покладено на музику «Славень помаранчевої революції» та найбільш відомі – «Літинська земля», «Оживає моя Батьківщина», «В роки 30-ті», «Ми солдати України» та інші. Спільні твори цих талановитих людей виконує ансамбль «Ладодзвін» Подільського народного університету культури.

Зібрані народні перлини Павлом Ткачуком відтворені у збірках «Десь тут була Подоляночка», «Як мед, то ложкою», «Шабля Богуна», «Чеснівське весілля», «Друге народження Сниводи». Видав також документальний матеріал «Суд совісти» про Голодомор 33-го року, в якому подано списки жертв с. Чес-нівка Хмільницького району, села, в якому народився автор.

Творчу добірку Павла Івановича складають поетичні збірки «Коли в серці любов», «Дажбожі заповіти», «Пісня – як слава жива», «Прослава рідній мові», «В козацькому краї сонце заграло», «Антологія української поезії».

У 2016 році з нагоди 615-річчя села Уладівки Літинського району Павло Ткачук видав фотоілюстровану книгу «Уладівко, доле моя!». Це історичні та архівні дослідження села та України в цілому, які супроводжуються художнім текстом.

Павло Іванович Ткачук – чесний і мудрий земляк, великий патріот своєї держави, який постійно в нових пошуках та нових задумах.

Н. Б. Римаренко

Література

Світло щедрої душі : [про Павла Ткачука з Уладівки] // Літин. вісн. – 2007. – 9 листоп. – С. 2.

Яцкова, Л. «Вірі своїй приречений» : [розроб. уроку літ. у 8 кл. про життя і творчість П. І. Ткачука] / Л. Яцкова // Слово педагога. – 2009. – Жовт. (№  10). – С. 6–7.

Демець, О. Світло щедрої душі : з досвіду вчителя Уладів. ЗОШ №  2 П. І. Ткачука / О. Демець // Методичний пошук учителя-словесника : наук.-метод. зб. студ. ст. / ВДПУ ім. М. Коцюбинського ; Каф. методики філол. дисциплін. – Вінниця, 2010. – Вип. 2. – С. 314–318.

Щепілова, Н. Велике диво – рідна пісня : [про нар.-поетич. пісні П. Ткачука] / Н. Щепілова // Літин. вісн. – 2011. – 27 січ. – С. 6.

Михалиця, О. Хранитель невмирущих традицій : [про П. Ткачука] / О. Михалиця, П. Околодько // Жит. обрії. – 2014. – 27 черв. – С. 4.

Мовчанюк, Г. Пам’ять, якою живимо : [про кн. П. Ткачука «Уладівко, доле моя!»] / Григор Мовчанюк // Вінниц. край. – 2016. – №  3. – С. 107–109.

Петрик, В. «Творча звитяга – юним наснага» : [під такою назвою у Літин. центрі дит. та юнац. творчості відбулася творча зустріч із письменником-земляком П. Ткачуком та його братом О. Ткачуком] / В. Петрик // Літин. вісн. – 2017. – 25 трав. – С. 4.

ЛИПЕНЬ 

2  70 років від дня народження Івана Яковича Червінського (02.07.1948, с. Медівка Оратів. р-ну), агронома за фахом, голови колгоспу «Україна» с. Якимівка Іллінецького району (1989–1997), начальника управління сільського госпо-дарства і продовольства та першого заступника голови Оратів-ської райдержадміністрації (1998–2008). 

3  115 років від дня народження Василя Михай-ловича Хмелюка (03.07.1903, с. Березна, нині с. Чернятин Жмерин. р-ну – 02.11.1986, похов. на кладовищі Монпарнасу, Париж), українського маляра-постімпресіоніста, поета. Навчався у Жмеринській гімназії. З 1928 р. жив у Парижі. Твори Хмелюка: квіти, натюрморти, краєвиди, портрети в яскравих контрастних кольорах. У Жмеринці на будівлі школи, де він навчався, встановлено меморіальну дошку. 

• 80 років від дня народження Івана Степановича Волошенюка (03.07.1938, с. Ометинці Немирів. р-ну – 14.03.2017, м. Вінниця), вінницького письменника, публіциста, журналіста, члена НСПУ та НСЖУ, заслуженого журналіста України (2003), автора низки книжок художньої літератури та документалістики, лауреата кількох літературних премій, переможця літературних конкурсів (див. розширену довідку в кінці місяця). 

• 75 років від дня народження Сергія Івановича Алексєєва (03.07.1943, с. Велика Виска Маловисків. р-ну Кіровоград. обл.), журналіста, фольклориста, краєзнавця, гумориста, заслуженого журналіста України. Тривалий час працював на журналістській роботі, зокрема був власним ко-респондентом Національної радіокомпанії України у Вінниць-кій області (1986–2004). Член Вінницького куреня гумористів імені Степана Руданського. Член НСЖУ (1971). 

6  55 років тому народилася Зоя Василівна Тищен-ко (06.07.1963, с. Тютьки Вінниц. р-ну), журналістка, поетеса. З 1994 р. працює у Вінницькій телерадіокомпанії, тепер філія НТКУ «Вінницька регіональна дирекція «ВІНТЕРА». Нині – завідувачка редакції культурно-мистецьких програм (з 2006). Авторські програми на Вінницькому обласному радіо: «Радіосвітлиця», «Світанкове село», «Вечірній дзвіночок», «З пригорщів природи» та ін. Лауреат Подільської літературно-мистецької премії «Кришталева вишня» (1996). Член НСЖУ. 

7–10  370 років тому (07–10.1648) під містечком Махнівка (тепер Козятин. р-ну) відбулася битва козацьких військ на чолі з полковником Максимом Кривоносом з польським військом князя Яреми Вишневецького. 

• 95 років від дня народження Володимира Федоровича Панченка (07.07.1923, хутір Шостаківка біля с. Василівка, нині Тиврів. р-ну – 31.12.1972, м. Ужгород), поета, журналіста. По закінченні Ужгородського університету (1958) пов’язав своє життя і творчість з цим краєм. Автор низки поетичних збірок. Його твори друкувалися в перекладах білоруською, казахською, литовською, російською, угорською, чеською та іншими мовами. Член СПУ (1972). 

• 95 років тому (07.07.1923) на Вінниччині сталося «Калинівське чудо». За переказами, на повороті з міста Калинівка до села Сальник стояв дерев’яний хрест висотою шість метрів з іконою «Розп’яття з предстоящими», а з іншого боку – ікона «Пресвятої Трійці». 7 липня 1923 року п’яний червоноармієць вистрілив в ікону «Розп’яття» і пробив кулею праве плече Спасителя, звідки потекла «кров» (саме так назвали цілющу рідину, яка «кровоточила» з ікони). У 90-х роках була відновлена традиція хресних ходів до Калинівського хреста. Нині це місце паломництва віруючих «Калинівське чудо». Кожен рік люди з багатьох регіонів збираються віддати шану, зцілитися і знайти свій спокій та розраду біля чудодійного хреста. З часом біля хреста була побудована каплиця. У 2000 р. над хрестом звели скляну галерею, яка була приєднана до каплиці.

• 90 років від дня народження Арнольда Марко-вича Косевича (07.07.1928, м. Тульчин – 10.03.2006, м. Харків), видатного ученого-фізика, доктора фізико-математичних наук (1964), професора (1967), член-кореспондента НАНУ (1990), заслуженого діяча науки і техніки України (1997), двічі лауреата Державної премії України (1978, 2001). Закінчивши Харківський університет ім. В. Н. Каразіна (1951), трудову діяльність пов’язав з науковими установами Харкова, зокрема з Харківським фізико-технічним інститутом АН УРСР. 

9  80 років від дня народження Бориса Гордійовича Данильчука (09.07.1938, с. Рудниця Піщан. р-ну), співака (тенора), заслуженого артиста УРСР (1979). Закінчив Київську консерваторію (1968). З 1959 по 1995 рр. – соліст Ансамблю пісні і танцю Збройних сил України. З ансамблем гастролював у Великій Британії, Франції, Словаччині, Сомалі. 

• 50 років тому народився Сергій Анатолійович Моргунов (09.07.1968), Вінницький міський голова (з 2015 р.). На сайті Вінницької міської ради (http://www.vmr.gov.ua/Lists/CityMajor/ShowContent.aspx?ID=1) представлена така інформація:

Випускник Вінницької школи №  33.

За фахом – історик, закінчив історичний факультет Чернівецького державного університету ім. Федьковича у 1992 році (за кваліфікацією – викладач історії).

Другу вищу освіту здобув за спеціалізацією «Управління на регіональному та місцевому рівнях» у Національній академії державного управління при Президентові України в 2010 році.

З 1987 по 1989 роки служив в армії.

З 1992 по 1997 роки працював викладачем історії та суспільствознавства у Вінницькому технікумі м’ясної та молочної промисловості.

З 1998 по 2006 працював на керівних посадах у комерційних структурах. Тричі обирався депутатом Вінницької міської ради, перший раз – у 2002 р. В 2006-му на 1-ій сесії міської ради 5-го скликання був підтриманий депутатським корпусом на посаду секретаря Вінницької міської ради.

У 2010 році обраний депутатом міської ради втретє, і на 1-ій сесії міської ради 6-го скликання був переобраний секретарем міської ради на другий термін.

З лютого 2014 року – виконувач обов’язків Вінницького міського голови. За результатами місцевих виборів у 2015 році отримав підтримку вінничан і був обраний Вінницьким міським головою.

Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.

15  90 років тому народився Микола Анатолійович Вієвський (15.07.1928, м. Вінниця – 31.12.2004, м. Київ), лікар, доктор медичних наук (1976), професор (1978). Закінчив Вінницький медичний інститут (1957), де й працював протягом 1974–1995 рр. на посаді завідувача кафедри патологічної фізіології.  

16  90 років від дня народження Павла Михай-ловича Лук’янчикова (16.07.1928, с. Токарево Новочихин. р-ну Алтайс. краю, РФ – 5.09.2003, м. Вінниця), державного, господарського, профспілкового діяча, Героя Соціалістичної Праці (1979). З 1952 р. жив і працював на Вінниччині, зокрема в Жмеринському, Ямпільському районах, м. Вінниця. З листопада 1980 р. очолював Федерацію профспілок Вінницької області. Звання Героя був удостоєний за відомий не тільки в Україні, а й у всьому колишньому Радянському Союзі «Ямпільський почин». 

17  100 років тому (17.07.1918) козятинські залізничники організували 20-денний страйк проти німецької окупації на чолі зі страйковим комітетом у складі О. С. Головіна, Счасливого, а після їх арешту – на чолі з машиністом Ф. Ф. Васьковським. 

18  60 років від дня народження Тетяни Анатоліївни Куліш (18.07.1958, м. Козятин), художниці декоративно-ужиткового мистецтва. Член Спілки дизайнерів України (1988). Закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1981). Основні галузі – живопис, графіка, художній текстиль. Живе і працює в м. Черкаси. 

20  145 років тому народився Вітольд Йосипович Малішевський (Малишевський) (20.07.1873, м. Могилів-Подільський – 18.07.1939, у Залєссі, в передмісті Варшави), видатний польський і український композитор, педагог, суспіль-ний діяч, засновник та ректор Одеської консерваторії, професор Варшавської консерваторії, один із засновників Польського інституту ім. Ф. Шопена (пізніше Товариство ім. Ф. Шопена), учень М. А. Римського-Корсакова. 

• 130 років від дня народження Залмана (Со-ломона Абрамовича) Ваксмана (20.07.1888 (за іншими дани-ми – 22.07.1888), м. Нова Прилука, нині с. Липовец. р-ну – 16.08.1973, м. Хайенісі (штат Огайо, США)), американського мік-робіолога, біохіміка, лауреата Нобелівської премії за відкриття стрептоміцину – першого антибіотика, ефективного при лікуван-ні туберкульозу (1952). Разом із сім’єю емігрував до США. Він увійшов до переліку 100 найвідоміших людей світу. У 2003 р. у с. Нова Прилука Липовецького району до 30-річчя з дня смерті вченого йому встановлено пам’ятний знак. 

• 70 років тому народився Арсен Леонідович Зінченко (20.07.1948, с. Парпурівці Вінниц. р-ну), український історик, доктор історичних наук (1998), професор, громадський діяч. Випускник Вінницького державного педагогічного інституту, де й працював з перервами до 1990 р. З березня 1990 по квітень 1994 рр. – депутат Верховної Ради України І скликання по Замостянському виборчому округу №  24 м. Вінниця. Потім обіймав відповідальні посади в установах та вищих навчальних закладах Києва. З листопада 2014 р. – заступник директора Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України.

• 60 років від дня народження Світлани Ми-хайлівни Василюк (20.07.1958, м. Вінниця), педагога, історика за фахом, викладача вищої категорії, відмінника освіти України (2000). Випускниця Вінницького державного педагогічного інституту ім. М. Островського (1979). У 2006 р. закінчила Одеську національну академію державного управління при Президентові України. Громадська діячка, депутат Вінницької міської ради. Опікувалася розвитком інформаційної політики та зв’язків з громадськістю Вінницької міської ради. Протягом 2006–2010 рр. – очолювала головне управління з питань внутрішньої політики у справах ЗМІ та зв’язків з громадськістю облдержадміністрації. З вересня 2010 р. – начальник управління у справах преси та інформації Вінницької облдержадміністрації, з 2012 р. – директор департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Вінницької облдержадміністрації (див. розширену довідку в кінці місяця).  

21  120 років тому народився Давид Федорович Вірник (21.07.1898, с. Уяринці, нині Тиврів. р-ну – 18.04.1986, м. Київ), політекономіст, доктор економічних наук (1962), професор (1962), заслужений діяч науки УРСР (1969). Викладав у вищих навчальних закладах м. Київ, зокрема в Українській сільськогосподарській академії (1966–1981). Обґрунтував періоди-зацію історії розвитку радянської економіки і економічної думки. 

• 100 років від дня народження Сергія Івановича Корхова (21.07.1918, м. Харків – травень, 2009), хірурга, доктора медичних наук (1961), професора (1963), організатора вищої медичної освіти, заслуженого працівника вищої школи України (1970). Протягом 1951–1967 рр. працював ректором Вінницького державного медичного інституту імені М. І. Пирогова, поєднуючи при цьому також обов’язки доцента, професора і завідувача кафедри хірургії. З його ім’ям пов’язані відновлення з руїн і розвиток цього закладу. 1994 р. йому присвоєно звання «Почесний професор Вінницького медичного університету імені М. І. Пирогова».

23  120 років від дня народження Михайла Пан-телеймоновича Болдумана (23.07.1898, м. Жмеринка – 28.12.1983, м. Москва), радянського актора, народного артиста СРСР (1947). Сценічну діяльність розпочав у Жмеринці в 1921 році. З 1931 р. мешкав у Москві. 1933–1983 рр. був актором МХАТу. Знімався в кіно. 

25  310 років тому (25.07.1708) було страчено В. Кочубея (1699–1708), генерального суддю Гетьманщини, та І. Іскру, полтавського полковника, в селі Борщагівка Погреби-щенського району. 

26  175 років від дня народження Степана Карловича Джевецького (26.07.1843, с. Кунка Гайсин. р-ну – 23.04.1938, м. Париж), вченого, інженера, винахідника підводних човнів. Працював також у галузі авіації та повітроплавання. Від 1892 р. мешкав у Парижі, співпрацював з А.-Г. Ейфелем, займався переважно підприємницькою діяльністю. 

27  120 років від дня народження Володимира Васильовича Дороша (27.07.1898, м. Тиврів, тепер смт – 19.06.1964, м. Жмеринка), українського різьбяра по дереву, скульптора, заслуженого майстра народної творчості УРСР (1960). У творчій діяльності В. Дороша велике місце займав образ Т. Г. Шевченка. У Тиврівському краєзнавчому музеї зберігаються дві його роботи: скульптура-погруддя Устима Кармалюка, скульптурна композиція Михайла Коцюбинського та Івана Франка. 

• 95 років від дня народження Івана Омеляновича Дяченка (27.07.1923, с. Сумівка Бершад. р-ну – 27.02.2008, с. Баланівка Бершад. р-ну), Героя Соціалістичної Праці (1978), колишнього керівника колгоспу ім. Кірова с. Баланівка, який очолював його незмінно майже чверть століття. Учасник Другої світової війни. Колгосп славився в Україні і за її межами високими врожаями, досягненнями в тваринництві, соціальному розвитку.

• 60 років від дня народження Станіслава Станіславовича Городинського (27.07.1958, с. Долиняни Мурованокуриловец. р-ну), співака, композитора, педагога, культурномистецького діяча, заслуженого артиста України (2002). Протягом 1994–2000 рр. очолював відділ культури Тульчинської райдерж-адміністрації; 2000–2002 рр. – перший заступник начальника управління культури Вінницької облдержадміністрації, а 2002–2004 рр. він очолював відділ мистецьких закладів цього ж управління. Від 2004 р. – директор Вінницького учи-лища культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича. З травня 2015 р. С. С. Городинський очолює управління культури і мис-тецтв Вінницької облдержадміністрації. Він – «Людина року» у номінації «Діяч культури та мистецтва року» (2000), у номінації «Митець» (2005) (див. розширену довідку в кінці місяця). 

29  75 років від дня народження В’ячеслава Мико-лайовича Чернобрового (29.07.1943, с. Нестерівці Дунає-вец. р-ну Хмельниц. обл.), доктора медичних наук (1989), професора (1992). 1966 р. закінчив Вінницький медичний інститут ім. М. І. Пирогова, у якому працює від 1980 р. на різних посадах. Очолює кафедру внутрішньої та сімейної медицини Вінницького НМУ ім. М. І. Пирогова з дня її створення (1994) і до сьогодні.  

30  115 років тому народився Веніамін Іольович Гутянський (30.07.1903, с. Глибочок, нині Тростянец. р-ну – 18.08.1956, м. Кустанай, Казахстан), єврейський поет, перекладач, член СПУ (1940). 1949 р. був репресований за звинуваченням у націоналістичній пропаганді. Покарання відбував в Уельському таборі поблизу м. Солікамськ (Пермська обл., РФ). Писав мовою ідиш, зокрема розмовним її варіантом. У доробку письменника – поетичні збірки для дітей, збірки сатиричних віршів, переклади. 

• 75 років від дня народження Віктора Григоро-вича Китастого (30.07.1943, м. Немирів – 22.09.2000, м. Київ), американського професора, вченого, дипломата, музиканта, культуролога, громадсько-культурного діяча українського походження. У 1949 р. разом з родиною емігрував із ДП (табори для переміщених осіб) до США. З 1990 р. і до кінця свого життя жив і працював у Києві, займаючи найрізноманітніші посади на тих напрямках роботи, де найбільше відчувала потребу молода українська держава, а він міг віддати свої багаті, різнобічні знання та досвід. 2001 р. ім’ям Китастого названо Американську бібліотеку Національного університету «Києво-Могилянська академія». 

31  65 років тому народилася Раїса Федорівна Іваненко (31.07.1953, с. Кудлаї Немирів. р-ну), майстриня художньої кераміки, декоративного розпису. Роботи зберігаються у приватних колекціях в Україні і за кордоном, у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї. У Вінницькій дитячій школі мистецтв працює з 2001 року. Нині завідувач відділення образотворчого мистецтва цього закладу. 

Класик української літератури і журналістики

До 80-річчя від дня народження І. С. Волошенюка

(03.07.1938–14.03.2017)

 

Народився 3 липня 1938 року у глибинному подільському селі Ометинці, за 25 км від Немирова. В Ометинцях 16 ставків, давнє скіфське городище, сади, поля, бджоли, жовті кульбаби, млин і навіть легендарний матрос Петро Кішка, який тут народився у 1828 році і помер у 1882 р. «Село, як село, але для мене найкраще і найдорожче», – пише Іван Волошенюк.

Немає такої теми, такої грані життя, яких би не торкнулось перо Івана Степановича.

Всі сторінки життя, рідного народу постають з його повістей, оповідань і нарисів в усій своїй повноті і незаперечній об’єктивності. Автор відтворює події настільки дзеркально, що мимоволі відчуваєш учасником їх і задаєшся питанням: «А як би вчинив я?» Культ справедливості, людяності і чесності – чітко прозирає з кожного його твору. Наприклад, в оповіданні «Страх і совість» він благає не безчестити могил невинних людей, щоб народ знав правду і щоб над страдницькими могилами ніхто ніколи не глумився, щоб у цьому краї, сплюндрованому брехнею і безсоромно-аморальною ідеологією, існували живі душі, які, всупереч усьому, залишаються невмирущими».

Кажуть, що письменники – «лікарі душ людських». Чи лікував душі наш автор? – Авжеж.

– Люди ходили до нього, як у церкву, як до останньої інстанції, – згадує В. М. Паламарчук, редактор газети «Він-ниччина». – Кожен зі своїм відчаєм, шукаючи справедливості.

– Іван Волошенюк більше слухав, ніж говорив, – каже Микола Рябий, прозаїк.

Найкраща якість людини – вміння співпереживати. Кожен його герой пройшов через його серце і душу і ліг на стоси паперу для того, щоб ми з вами їх пам’ятали, щоб не забували того, що діялось на нашій землі у звироднілому ХХ столітті, заради того, щоб це жахіття більш ніколи не повторювалось: «І жертви, і стукачі, і герої, і зламані, і незламні ходять нині по одній землі... А тепер такий час, що всі наші совісті повинні об’єднатися в одну нормальну совість, щоб нам було соромно на тому світі, коли зустрінемося з духом нещасних, яких замучили ні за що».

Іван Степанович Волошенюк ніколи не ховав свою совість і не чинив, як «багато знайомих, які старалися не спілкуватися з тим, хто шукає правди і справедливості, і боязко не озирався на всі боки – чи нема «хвоста», який “фіксує”». Він віншує Франца Михайловича Мацюка за мужність і безстрашшя у пошуку прав-ди: «Низький уклін тобі, Людино, яка переборола страх, знайшла у собі мужність боротися за правду тоді, коли її ще всі боялись або стріляли у неї ненависними очима, намагалися загнати назад у ті лабета, які вдалося скинути... І якщо бодай одна третина з нас буде жити за цим виміром – не впізнаємо світу: а якщо тільки самотні Мацюки, – то горе нам і тій молодій державі...».

Оповідання «Страх і совість» автор написав у лютому 1992 року, коли тільки здіймалась на ноги молода рідна держава. Це було як застереження усім, і молодим, і старшим.

Майже через 20 років Іван Волошенюк дасть інтерв’ю, в якому з сумом зізнається:

– Я працював 30 років журналістом у Радянському Союзі, на зламі двох епох. Що я здобував, що втрачав? У любові до людини здобував. Тоді не існувало свободи слова, проте в радянські часи преса набувала ваги влади – на критику реагува-ли дуже гостро! Сьогодні роль журналіста – змаліла. Пресу перестали поважати. Ніхто не реагує на цю свободу слова. Хоч кричи на все горло – ніщо не рухається вперед...

Письменник Олександр Філін бачить відмінність нашого автора від інших у тому, що «Волошенюк ніколи не писав не своє. Залишався собою за будь-якої системи. Це людина, яка постійно росте. Він постійно в русі».

Найбільше я пишаюсь таким вчинком Волошенюка – Людини: коли один державний муж, враховуючи його авторитет, попросив, готуючись до участі у виборній кампанії, написати про себе статтю, пропонуючи Івану Волошенюку за це квартиру, – з почуттям власної гідності батько відповів: «Я не зраджу своїх читачів. Це не до мене!».

Він не куплявся і не продавався. «Іван Степанович Волошенюк ніколи не прогинав свого хребта», – каже голова обласної Національної спілки журналістів України Василь Миколайович Паламарчук.

У такого могутнього духа ніжна – жіноча, ні, скоріше – дитяча душа...

– Волошенюк бачить світ очима дитини, – каже Петро Гордійчук, прозаїк. – У Івана Степановича є талант подати людину у 3D-форматі, навіть у чотиризначному вимірі – ще й у розрізі часу.

– Коли поїде у відрядження, – каже перший слухач його творів і вражень, дружина Галина Леонтіївна, – знаю, що всю ніч будемо говорити.

Про працелюбність автора і швидкість написання матеріа-лів ходили легенди.

Свої теми ніколи не жалкував для колег. Однак поки ті збиралися – він вже й з’їздив, і опублікував статтю.

– Його працездатності дивуюся й досі, – каже Галина Леонтіївна Волошенюк. – Щодня о восьмій починає писати і пише, поки має силу, постійно відчуваючи у цьому потребу.

– Вінницьку область об’їздив не один раз, – згадує Василь Миколайович Паламарчук. – Коли був радіожурналістом, – не одну ніч висидів у лісі: солов’їв писав на диктофон.

Він бачить світ очима закоханої дитини, яку виховували дві самотні самовіддані жінки: матір – Марфа Євтихівна та бабуся – Меланія Матвіївна, переливаючи свою жіночу ніжність у його вразливе відкрите серце. Саме їм він присвятив найкращі свої твори: «Три пелюстки любові», «Реквієм», «Де журавка ходила», «Дорога через тишу».

Був у дитинстві Івана Волошенюка учитель біології Василь Павлович Дзюба. Це він зронив у його чутливу душу слова, які заквітли у ній розмаїттям кольорів: «Грицики – яка це чудова квітка», – немов розмовляв з рослиною учитель. «Він навчив мене, як читати красу і як любити природу».

Своїми книгами «Від трави і солов’їв», «Котилося літо» навчає усіх нас «В краплі роси побачити світ, а в сльозі – характер долі».

Поетеса Олена Вітенко назвала цю книгу «неповторною зіркою на нашому літературному небосхилі».

– Любити землю – найбільша релігія Івана Волошенюка, – пише професор філології Анатолій Мусійович Подолинний.

– Цю книгу повинна мати кожна вчителька, кожна матір. Читати або диктувати диктанти, аби діти писали перекази, щоб відкрилася перед ними велич Божого світу, який описує поетичною мовою Іван Волошенюк.

Читайте твори Івана Волошенюка. Тут пахощі трав і співи солов’їв, у них – душа українського народу, у них – жертвенна безумовна відданість матері своїм дітям, у них – вірність і повага сина до матері і батьківщини, у них незгасна впродовж десятиліть любов до коханої людини, у них наша справжня історія. Його твори проходять крізь душу, адже, пишучи їх, автор не раз плакав над долею своїх героїв.

Однак найбільший з усіх шести талантів, які подарував йому Бог – це надзвичайна любов до людини. Поетесі Ніні Гнатюк належить одна з таких характерних фраз про І. С. Волошенюка: «Ви зронили зерна любові у душі тих людей, яких вивищили своєю добротою та увагою».

А Володимир Рабенчук із захопленням додає: «Бог обдарував його такою добротою, такою людяністю, такою глибокою любов’ю... Я такої доброї людини ні в літературі, ні в житті – не знаю». Анатолій Мусійович Подолинний називає І. С. Волошенюка «магнітом, покладеним серед стружки. Іван Степанович – намагнічений любов’ю до людей».

Сам автор вважає:

– Не можна стати справжнім письменником, якщо ти не любиш людей... Все моє життя з осені 1960 року – це журналіс-тика і похідна від неї – література...

60 років журналістського стажу, за який він має премію Костянтина Гришина, Золоту медаль журналістики, звання «заслужений журналіст України». Літературний доробок – більш ніж 30 книг, за які отримав: літературну Всеукраїнську премію імені Михайла Коцюбинського за книги повістей і оповідань «Дорога через тишу» і «Барвінок холоду не чує». За книгу «Літо приємних зустрічей» отримав республіканську премію двічі Героя Соціалістичної Праці Пилипа Желюка і почесне звання мешканця села Тиманівки за найкращий твір на сільську тематику. Премії імені Євгена Гуцала удостоївся за книгу «Від трави і солов’їв», а премії імені Михайла Стельмаха – за повість «Партитура вроди».

За видатні заслуги у сфері інформаційної служби став президентським стипендіатом.

І сьогодні, перебуваючи на пенсії, Іван Степанович продовжує невтомно працювати кожного дня:

– Волошенюк – подвижник на літературній ниві, який не лише сам пише, але й спонукає, стимулює і підтримує інших, – каже редактор журналу «Вінницький край» Вадим Миколайович Вітковський. – Іван Степанович – школа журналістики і літератури.

– Геній, трудяга, літературний кит, на якому тримається і література, і творчість всієї України. Людина – супер, з якою знаюсь десятиліттями: прекрасний товариш, друг, – констатує Сергій Гальчак, професор, керівник краєзнавчої спільноти Вінницької області.

З чого народжується справжній письменник?! З «дитинної відданості та безмежної любові матері», яка жодного разу не вдарила. З вчителя біології, який навчив бачити навколишній світ. З відданості власної дружини, яка завжди підтримує, дає поради і ділить навпіл його враження, з якою їм більш ніж півстоліття ніколи не буває сумно і завжди є про що поговорити. З друзів молодості, яких, на жаль, вже нема, але навіть згадка про яких – зігріває душу і… – з величезної нескінченної любові до людей, закохавшись в яких одного разу, – захотілось навіки закарбувати в слові цих велетнів українського духу і наповнити цією ж енергією любові, гордості і щемом своїх читачів.

Н. І. Андрійчук

Розширена довідка подана у лютому 2017 р.

 

Література

Твори письменника

Волошенюк, І. Немирівська трагедія : суб’єктивне есе на теми героїзму і жлобства / Іван Волошенюк. – Вінниця : Власюк О., 2002. – 238 с.

Волошенюк, І. Гіркий полине... : повісті й розвідки / Іван Волошенюк. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2009. – 320 с.

Волошенюк, І. Печалі неосвячених могил : повісті, нариси, оповідання / Іван Волошенюк. – Вінниця : Консоль, 2011. – 360 с.

Волошенюк, І. Від трави і солов’їв... : чарівна краса природи – поетикою прози / Іван Волошенюк. – Вінниця : Консоль, 2012. – 232 с. : іл.

Волошенюк, І. Зустріти любов : вибране / Іван Волошенюк. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2013. – 592 с. : іл. – (Бібліотека літератури Вінниччини).

Волошенюк, І. Душа моя – Ометинці / Іван Волошенюк. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2013. – 248 с. : іл.

Волошенюк, І. Марія й Опанас, проза і Парнас. Спроба відвертого життєпису / Іван Волошенюк. – Вінниця : Балюк І. Б., 2015. – 268 с. : іл.

Волошенюк, І. Партитура вроди : повість у новелах : [сторінки життя заслуж. працівника культури України, дир. Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва Н. І. Морозової] / Іван Волошенюк. – Вінниця : Балюк І. Б., 2015. – 100 с. : кольор. фот.

Волошенюк, І. Мій письменницький гербарій / Іван Волошенюк. – Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2016. – 364 с. : фот. – (Бібліотека літератури Вінниччини). 

Про письменника

Волошенюк, І. [Автобіографія 27.10.2004] / Іван Волошенюк // Поділ. криниці : хрестоматія з літ. рід. краю. – Вінниця, 2006. – Вип. 3. – С. 403 –435 : фот.

Подолинний, А. М. Волошенюк Іван Степанович : [коротка біогр. довідка] / А. М. Подолинний // Енциклопедія Сучас. України (ЕСУ) / ред. М. Г. Железняк. – Київ, 2006. – Т. 5: Вод-Гн. – С. 119 : фот.

Рябий, М. «Котилося літо»: і докотилося до 70-річчя Іванового Волошенюкового кола / М. Рябий // Вінниччина. – 2008. – 3 лип. – С. 2 : фот.

Паламарчук, В. М. Натхнення від мами і солов’їв : до 75-річчя від дня народж. журналіста і письменника І. С. Воло-шенюка / В. М. Паламарчук // Знаменні і пам’ятні дати Віннич-чини 2013 року : хронол. довід. / ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця, 2012. – С. 189–193. – Бібліогр. в кінці ст.

Андрійчук, Н. Український генофонд письменства і журналістики : [про заслуж. журналіста України, члена НСПУ, автора понад двох десятків книг – І. С. Волошенюка] / Н. Андрій-чук // Вінничанка. – 2013. – №  4. – С. 16–17 : кольор. фот.

Літописець людських доль [Електронний ресурс] : до 75-річчя від дня народж. І. С. Волошенюка : бібліогр.  покажч.  / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва ; уклад. Т. В. Котуз ; ред.: Г. М. Авраменко, О. Г. Поліщук ; відп. за вип. Н. І. Морозова. – Вінниця, 2013. – (Наші видатні земляки). – Електрон. версія. – Режим доступу: http://www.library.vn.ua/publications/2013/litopusets_liydskuh_dol.html (дата звернення: 08.10.16), вільний. – Назва з екрана.

Зарицький, П. А. Він любив Україну і своїх героїв : [про письменника і журналіста Івана Волошенюка] / П. А. Зарицький // Вісн. Козятинщини. – 2017. – 23 берез. – С. 8 : фот.

Та, яка перевертає гори…

До 60-річчя від дня народження Світлани Михайлівни Василюк

(20.07.1958) 

Світлану Михайлівну Василюк, директора департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Вінницької облдержадміністрації, магістра державного управління і кавалера ордена княгині Ольги ІІІ ступеня, я знаю давно по спільній роботі в тій самій сфері інформаційної діяльності, де формується й проводиться інформаційна політика держави, і міг би розповідати про цю талановиту й оригінальну жінку годинами, бо добре володію фактами її багатої біографії (народилася, вчилася, обиралася і т. д.), але не стану переповідати їх сухо, як це часто роблять до ювілеїв.

Сказано ж мною: Світлана Василюк – жінка незвичайна, оригінальна!.. Тому й ми намагаємося бути оригінальними…

Відомо, що світом правлять цифри і символи, і тут важливо не тільки знати, що означає та чи інша цифра чи символ (це легко завчити!), але вміти їх читати у позиціях. Тому тільки сильні світу цього погоджуються, що не вони зі своїми мільярдними статками управляють світом і навіть власною долею не управляють, – тому вони наймають собі нумерологів!

От і ми вдамося до послуг одного з найвідоміших толкувальників цифр і символів в Україні, дякувати Богові, він є серед моїх друзів…

То що ж розповідають про нашу ювілярку, Світлану Михайлівну Василюк, скажемо образно, зірки?!

Безсумнівно, що вона наділена Божою іскрою і має Ангела-охоронителя, це допомагає їй просуватися в житті (має прекрасну родину – коханого чоловіка Володимира Максимовича – генерала, заслуженого юриста України, успішних доньку Ганну й зятя Сергія, онуку Лізу) і в кар’єрі (народившись у звичайній сім’ї службовців, після вінницької середньої школи №  2 та історичного факультету педінституту, вчителювання і викладання в будівельному технікумі, стала «Відмінником освіти України», радником Вінницького міського голови, начальником інформаційно-аналітичного управління міськради, начальником головного управління з питань внутрішньої політики, у справах засобів масової інформації та зв’язків з громадськістю облдержадміністрації, начальником управління у справах преси та інформації ОДА, а з листопада 2012 року – директором департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації).

Світлана Михайлівна за багато років плідної роботи на своїй відповідальній посаді стала справжнім провідником державної інформаційної політики на Вінниччині, тією ключовою ланкою, що пов’язує органи влади і місцевого самоуправління з громадськістю через засоби масової інформації, піклувальницею про розвиток книгодрукування в області, підтримку його коштами з обласного бюджету, захисницею інтересів творчої інтелігенції і гарантом права наших людей на вчасне отримання правдивої та якісної інформації про стан справ у державі.

Світлана Василюк постійно перебуває в русі від обласного центру до найвіддаленішої глибинки, з презентаціями, круглими столами, свіжим і чесним словом, що лікує людські душі.

Знаю з власного досвіду, що якщо її переконати у важливості й потрібності громаді якогось нового проекту (так було із започаткуванням видання серії книг «Моя Вінниччина», з яким Вінниччина стала лідером в Україні!), то вона гори переверне, але допоможе його реалізувати. Але якщо інтуїція підказує протилежне, то вже ніхто і ніщо не примусить її взятися за підтримку…

Через свою занижену від притаманної скромності самооцінку вона поки що не досягла в житті всього того, чого може досягти ще (хоча була депутатом Вінницької міської ради V та VІ скликань і зараз є уповноваженою Вінницького міського голови зі всіх питань розвитку міста), бо є людиною надійною, стабільною, з якою можна і потрібно мати справу…

Народжена в рік Гепарда, вона вміє, коли потрібно, постояти за себе і доручену справу і безстрашно робить це!

Планета її – Місяць, тому наділена Світлана Михайлівна прихованою чарівністю, як жінка.

Ну, а за квітковим гороскопом – Фіалка, не дуже любить вона привертати до себе зайву увагу, часто тримається подовгу в тіні, але завжди готова вийти на Сонце і взяти те, що їй належить!

Жінка, яка перевертає гори…

В. М. Вітковський 

Література

Василюк, С. Світлана Василюк: «Мама мені казала: сто разів людину виправдай, на сто перший – зроби висновок» : [інтерв’ю нач. упр. у справах преси та інформації облдержадмін., деп. Вінниц. міськ. ради] / С. Василюк ; записала В. Пустіва // Вінниц. газ. – 2010. – 17 верес. – С. 3 : фот. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Василюк, С. Главная по прессе при двух мэрах и трёх губернаторах Светлана Василюк : [бесіда про роботу упр. у справах преси та інформації Вінниц. облдержадмін.] / С. Василюк ; розмову вів І. Заіковатий // Вінниц. реалії. – 2011. – 31 серп. – С. 8–9 : портр. ; Здоров’я. Події. Час. – 2011. – 31 серп. – С. 9, 34 : портр.

Василюк, С. Світлана Василюк: «Головне для жінки – вміти тримати паузу...» : [інтерв’ю нач. упр. у справах преси та інформації облдержадмін.] / С. Василюк ; записала І. Червінчук // Вінничанка. – 2011. – №  8. – С. 6–7 : кольор. фот.

Топ-100 впливових жінок Вінниччини. Список (у алфавіт. порядку) складений з урахуванням побажань читачів журналу «Вінничанка» : [до Міжнар. жіночого дня 8 Березня. Серед інших у списку – С. Василюк] // Вінничанка. – 2014. – №  3. – С. 10–11.

[В рамках програми «Місто рівних можливостей: як залучати людей з інвалідністю до процесів розвитку громади під час реформування» відбулася зустріч учасників з дир. департаменту інформ. діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадмін. С. Василюк] // Місто. – 2016. – 9 берез. – С. 4.

Культуролог, талановитий митець, умілий організатор

До 60-річчя від дня народження С. С. Городинського, заслуженого артиста України

(27.07.1958)

 

Станіслав Станіславович Городинський народився 27 липня 1958 року в с. Долиняни Мурованокуриловецького району Вінницької області. Фахову освіту здобував спочатку в Тульчинському училищі культури, у 1992 році закінчив Київський державний інститут культури ім. О. Є. Корнійчука за спеціальністю «Культурно-освітня робота, керівник хорового колективу». Свій шлях співака і подвижника культури розпочав у 1979 році з посади художнього керівника сільського будинку культури, на базі якого створив 10 аматорських колективів, 5 з яких за високий професійний рівень було присвоєно звання «народних» аматорських.

Протягом 1994–2004 років обіймав посади начальника відділу культури Тульчинської райдержадміністрації та першого заступника начальника управління – начальника відділу мистецьких закладів управління культури Вінницької обласної державної адміністрації. 2004–2015 рр. – директор Вінницького училища культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича. За час роботи в училищі С. С. Городинський проявив себе як відданий справі, високопрофесійний, із сучасним мисленням керівник, дбайливий господар, талановитий організатор.

З 1 травня 2015 року призначений на посаду начальника управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації, яке цього ж року за його ініціативи було реорганізовано в управління культури і мистецтв. Зі зміною назви змінилися і пріоритети в його діяльності, здійснено кроки з реформування галузі. Як керівник обласного рівня С. С. Городинський пере-конаний, що потрібно дбайливо ставитися до відродження, роз-витку, пропаганди і впровадження в сучасне життя традиційної народної культури. Вважає, що дуже важливо зберегти ці надбання в умовах децентралізації та створення ОТГ. Значна увага приділяється виробленню найбільш оптимального формату функціонування закладів культури і мистецтв.

Основну увагу начальник концентрує насамперед на збереженні традиційної народної творчості, матеріальної та нематеріальної культурної спадщини, музейних та бібліотечних фондів. Значним досягненням Станіслава Станіславовича є осучаснення музею та меморіалу на могилі всесвітньо відомого композитора, уродженця Поділля Миколи Дмитровича Леонтовича в селі Марківка Теплицького району, урочисте відкриття якого відбулося 22 серпня 2016 р. Він був ініціатором, одним із організаторів і натхненником упорядкування цієї подільської святині.

Поряд з цим він вважає одним із пріоритетних напрямків розвиток професійного мистецтва, щоб мешканці найвіддалені-ших територіальних громад мали можливість долучатися до високого мистецтва: слухати оперу, класичну та камерну музику, відвідувати балет. Мріє, щоб навіть у сільських музичних школах діяли маленькі камерні оркестри, а учні цих навчальних закладів мали змогу отримувати якісну музичну освіту.

Під керівництвом начальника команда управління культури і мистецтв забезпечила всебічну підтримку проведення першого в Україні грандіозного проекту – Міжнародного оперного open air фестивалю «OPERAFEST-TULCHYN», що відбувся 4–5 червня 2017 року в «подільському Версалі» – Палаці Потоцьких у Тульчині.

Окрім адміністративної роботи з керівництва галуззю культури, Станіслав Городинський веде активну концертну та просвітницьку діяльність в області та за її межами, є головою журі міжнародних, обласних та регіональних вокальних конкурсів, постійним учасником міжнародних мистецьких делегацій.

Активно і творчо співпрацює з Вінницькою обласною філармонією, виступаючи як соліст із камерним оркестром, інструментальним квартетом «Експромт». У 2016 році відбулася прем’єра авторської програми С. Городинського з Академічним камерним оркестром «Арката», яку, крім вінницького глядача, в рамках мистецького проекту «Об’єднаємо мистецтвом Україну» побачили мешканці Кіровограда, Тернополя, Житомира.

У складі творчого колективу філармонії С. Городинський узяв участь у проекті «Благословенна земля моя, Вінниччина» до 80-річчя утворення області та 75-річчя Вінницької обласної філармонії, у низці благодійних концертів «Мистецтво заради миру» на користь родин Героїв Майдану та учасників АТО. Відбулася презентація авторської патріотичної програми «Коли душу у світі натомиш – повертайся до рідного дому» із новоствореним симфонічним оркестром філармонії.

Авторський доробок співака і композитора Станіслава Городинського налічує понад 200 власних пісень, кілька десятків обробок українських народних пісень для народного хору та вокальних ансамблів. Завдяки його таланту вінничани мають можливість долучитися до високого мистецтва, поринути у світ прекрасного. Він прищеплює людям, а особливо студентській молоді, духовні і моральні цінності, відчуття високої культури, патріотизму та гордості за свій рідний край.

Творчий доробок Станіслава Городинського – вагомий внесок у патріотичне виховання, культурне відродження та духовне збагачення нації. С. Городинський займає активну громадянську позицію, пропагуючи збереження, відродження та примноження національного мистецтва, виховання патріотичного духу, національної самосвідомості в молоді та громадськості.

Станіслав Городинський – лауреат міжнародних та всеукраїнських конкурсів і фестивалів естрадної пісні: Міжнародного фестивалю естрадної пісні «На хвилях Світязя», Всеукраїнського конкурсу артистів естради, Всеукраїнського фестивалю естрадної пісні «Пісенний вернісаж».

Пісня «Українцям» на слова Ніни Шаварської отримала перемогу Всеукраїнського радіофестивалю «Пісня року» (1998 р.) та стала неофіційним гімном братерства і свободи українського народу.

Діяльність С. С. Городинського як керівника і митця відзначена нагородами різного рівня. Серед них – Почесна грамота Міністерства культури і мистецтв України «За багаторічну плідну працю, особистий внесок у розвиток національної культури» (1999 р.), Почесна грамота Кабінету Міністрів України (1999 р.), Почесна відзнака Міністерства культури і туризму України «За досягнення в розвитку культури і мистецтва» (2008 р.), Почесна грамота Вінницької обласної державної адміністрації та Вінницької обласної Ради (2012 р.). У 2002 році отримав почесне звання «Заслужений артист України».

Відзначений особистою Подякою Президента України за творчий внесок у культурну скарбницю країни (1999 р.), Подякою Київського міського голови за активну участь у зміцненні дружніх стосунків між Вінницею та столицею – містом Києвом (2003 р.), особистою Подякою голови Служби безпеки України за значний особистий внесок у справу утвердження та зміцнення державної безпеки України (2006 р.).

Станіслав Городинський – переможець конкурсів на звання «Людина року» в номінації «Діяч культури та мистецтва року» (2000 р.), у номінації «Митець» (2005 р.), його ім’я було занесено на обласну Дошку пошани «Праця і звитяга вінничан» (2006 р.).

За високу національну гідність, патріотизм, значний особистий внесок у розбудову Української держави, високий професіоналізм нагороджений Дипломом учасника Всеукраїнського проекту «Ювіляри України. Події та особистості XXI ст.» (2008 р.).

Нагороджений Почесною відзнакою Вінницької обласної державної адміністрації та Вінницької обласної Ради «За заслуги перед Вінниччиною» (2012 р.).

О. Г. Зелінська

Література

Співає Станіслав Городинський : [ноти, тексти пісень] : «Українцям» : [збірник]. – Вінниця : Держ. картогр. ф-ка, 2008. – 120 с. – фот.

Городинський, С. Земне і небесне Станіслава Горо-динського : [інтерв’ю із заслуж. артистом України, співаком, композитором, дир. Вінниц. училища культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича С. Городинським] / С. Городинський ; розмову вела І. Червінчук // Вінничанка. – 2011. – №  5. – С. 12–13 : кольор. іл.

Городинський, С. Станіслав Городинський: «Держава будується на фундаменті, який називається «культура» : [інтерв’ю про розвиток культури на Вінниччині] / Станіслав Городинський ; записав Мар’ян Богдан // Вінничанка. – 2015. – №  11. – С. 8–9 : кольор. фот. 

* * *

Цвігун, Т. Пісні, що йдуть від серця / Тетяна Цвігун // Світлиця. – 2003. – №  2. – С. 3.

Рожкова, Е. М. Городинський Станіслав Станіславович : [педагог, культурно-мистец. діяч, заслуж. артист України] / Е. М. Рожкова // Енциклопедія Сучас. України (ЕСУ). – Київ, 2006. – Т. 6 : Го-Гю. – С. 290–291 : портр.

Поляхівський, Я. Чує серце митця : [про дир. Вінниц. училища культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича С. Городинського] / Яків Поляхівський // Вінниц. край. – 2007. – №  3. – С. 175–178.

Драпалюк, С. Багата земля талантами : [про твор. шлях співака і композитора С. Городинського. До 50-річчя від дня народж.] / С. Драпалюк // Вінниц. газ. – 2009. – 6 січ. – С. 3.

Джус, Н. Гармонія музики та поезії / Ніна Джус // Світлиця. – 2014. – №  3. – С. 36 : кольор. фот.

Зонова, І. Студенти подарували своєму директору Городинському творчий вечір : [про дир. Вінниц. училища культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича С. Городинського] / Ірина Зонова // Молодіж. газ. Вінниччини. – 2015. – 22 квіт. – С. 5 : кольор. фот.

Медведєва, І. «Співоче поле», музейний комплекс і симфонічний оркестр планує створити новий начальник управління культури й туризму облдержадміністрації Станіслав Городинський / Інна Медведєва // Вінниччина. – 2015. – 5 черв. – С. 4 : фот.


ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ
2018 РОКУ
Хронологічний довідник

  1. Від укладачів
  2. 2018 року виповнюється
  3. В’ячеслав Федорович Коренєв
  4. Січень
  5. Василь Стус: право бути собою
  6. Лютий
  7. Березень
  8. Квітень
  9. Дух гідності.
    До 80-річчя від дня народження Анатолія Бортняка
  10. Травень
  11. Вінницький обласний краєзнавчий музей
  12. «Планета Україна» Олександра Гордієвича
  13. Червень
  14. Пам’яті колеги, друга, наставника.
    До 70-річчя від дня народження заслуженого працівника культури України Василя Федоровича Циганюка
  15. Життя як книжка…
    До 50-річчя від дня народження історика, книгознавця, музеєзнавця, доктора історичних наук Тетяни Робертівни Кароєвої
  16. Подвижник Літинщини
    До 80-річчя Павла Івановича Ткачука, педагога, краєзнавця, літературознавця, етнографа
  17. Липень
  18. Класик української літератури і журналістики
    До 80-річчя від дня народження І. С. Волошенюка
  19. Та, яка перевертає гори…
    До 60-річчя від дня народження Світлани Михайлівни Василюк
  20. Культуролог, талановитий митець, умілий організатор
    До 60-річчя від дня народження С. С. Городинського, заслуженого артиста України

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2018
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро