Новинки краєзнавчої літератури!

 Зінченко, А. Любов. Перелюб. Дітозгубництво. Вінницький повіт і довкруж, 20-40-і рр. ХIХ ст. / Арсен Зінченко ; Музей Вінниці. – Вінниця : Твори, 2023. – 192 с. – Бібліогр.: с. 184–189.

 Нещодавно краєзнавчий фонд поповнився новим краєзнавчим виданням українського історика, доктора історичних наук, професора, громадського діяча Арсена Леонідовича Зінченка «Любов. Перелюб. Дітозгубництво. Вінницький повіт і довкруж, 20-40-і рр. ХIХ ст.» (2023).

Арсен Зінченко

У цій праці, крізь призму архівних документів 20-50 рр. ХIХ ст., що стосуються мешканців Вінницького повіту та ближчих до нього населених пунктів, а також фольклору та літературних текстів першої половини ХІХ століття, автор висвітлює тогочасні інтимні людські стосунки, а також пов’язані з ними конфлікти. У книзі порушуються питання шлюбних і позашлюбних стосунків, небажаної вагітності, «блудного життя» тощо.

Також Арсен Зінченко у своїй праці розглядає соціокультурні та станові орієнтири вінницького суддівства і духівництва першої половини ХІХ століття. Адже їхні погляди на життя та ціннісні орієнтири безпосередньо впливали на зміст судових ухвал.

За словами Арсена Зінченка в окремих справах таки згадують про почуття любови, що привело до тілесного поєднання. І це почуття керувало коханцями так сильно, що часом штовхало навіть до самогубства і злочину.

Книга цікава для читачів, які цікавляться соціально-психологічними аспектами минулого, історичними аспектами людських стосунків і їхнім відображенням у судовій системі того часу.

Ілюстрація Ірини Прокопчук "Мамина колискова"

Збірка воєнної поезії!

 

Бо Всесвіт шепоче про дивні світи,

чіткі, як узор в павутинні,

а я народився, щоб шепіт знайти,

в собі. І з ним бути нарівні.

Ілля Чернілевський

 

Чернілевський, І. С. Я птах між тенет : поезії / Ілля Чернілевський. – Ужгород : Вид-во Валерія Подяка, 2023. – 128 с. : іл., кольор. фот.

 Нещодавно краєзнавчий фонд ВОУНБ ім. В. Отамановського поповнився новим виданням «Я птах між тенет» (2023) сценариста і музиканта Іллі Чернілевського, який загинув на фронті захищаючи Україну у 2022 році. Ця збірка поезій є першою і, на жаль, останньою збіркою Іллі українською мовою видана посмертно.

До збірки увійшло 38 поезій про війну, кохання і Батьківщину, сімейні світлини та спогади рідних і близьких воїна.

Ілля Чернілевський народився 10 червня 1991 року у родині Станіслава Чернілевського, поета, кінорежисера, заслуженого діяча мистецтв України, викладача драматургії у Київському національному університеті імені Івана Карпенка-Карого та Ольги Чернілевської, яка працювала головним редактором і керівником відділу дубляжу на каналі "1+1". Також Ілля – внук відомої етнологині Валентини Борисенко, яка досліджувала обрядовість українців та брала активну участь у науковому житті Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

Ілля закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого за фахом режисер кіно і телебачення.

Ілля Чернілевський. Фото з мережі "Інтернет"

Ілля Чернілевський написав близько 40 пісень, брав участь у численних фестивалях і посідав призові місця. Понад 10 років працював як перекладач – зокрема пісень у дубльованих українською мовою фільмах студій Disney, Universal, Sony.

У лютому 2022 року вступив до складу територіальної оборони Києва, а 8 березня – до лав Збройних Сил України.

Загинув 7 травня 2022 року неподалік селища Кам’янка Покровського району Донецької області.

Збірку “Я птах між тенет” видали накладом 1000 примірників. Половину продали. Гроші з продажів спрямовують на потреби 110-ї бригади, в якій служив Ілля.

У селі Буша на Вінниччині створили мурал зі світлиною загиблого військового Іллі Чернілевського. Ідею стінопису подала мама бійця. Виконала роботу мисткиня Ярослава Овчаренко. За основу взяла фото воїна, яке він зробив на фронті. Аби вшанувати пам'ять сина, жінка вирішила нанести на будинок мурал із його світлиною та птахами, що відлітають у вирій. Будинок з муралом розташований біля музею ткацтва, там часто бувають туристи.

Мурал з обличчям поета-воїна. Буша. Фото з мережі "Інтернет"

Традиції Поділля!

Подільські писанки

 

Писанка – це один із видів техніки прикрашання яєць до Великодня.

Писанкарство має глибоке коріння й здавна було частинкою української культури. Наші предки вважали, що яйце схоже за будовою на Всесвіт. Тож писанки наділялися сакральним значенням, їх пов’язували уявленнями про створення світу, відродження природи та використовували для релігійних ритуалів. Писанка має велику енергетичну силу і слугує оберегом для сім’ї і дому.

Існує декілька видів розписаних яєць. Серед них: писанка, крашанка, мальованка, дряпанка та крапанка. Кожен із видів розписується за різною технологією.

Впродовж всього ХХ століття подолянки не переставали писати писанки. На початку 60-х років є більше спогадів про подільську писанку. Зростає інтерес до писанки в кінці 80-х років ХХ століття. На Поділлі писанки писали тільки жінки і дівчата.

Традиційні писанки Поділля вирізняються лаконічністю та архаїчною символікою, традиційним використанням від 3 до 5 природних барвників. Традиційні подільські писанки мають темне тло, що символізує родючу землю. Для написання писанок використовують власноруч виготовлені писачки, які зберігаються в родині роками.

Традиційні писанки Поділля мають майже 100 символічних малюнків, кожен із яких відрізняється своїм магічно-символічним значенням. На початку ХХ ст. у с. Попелюхи (Вінницька область) було зафіксовано 64 назви писанок.

Назви подільських писанок різноманітні: сонце, небо, зорі, мости, драбинки, вазонок, безконечник, колоски, сунички, калина, горошок, грабельки, баранячі роги, калиточка, малярка, півень, черепашка, п’явки, голуби, заячі вуха, коник, волове очко тощо.

Традиційна писанка може зберігатись сотні років. Оскільки жовток та білок всередині засихає та перетворюється у кульку. Тоді яйце починає «стрибати» та «бігати», немов живе.

В колекції Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського більше 500 писанок, серед яких і традиційні, і авторські роботи.

Сьогодні на Поділлі збережена передача традиційного писанкарства з покоління в покоління. У різних районах м. Вінниці та області її продовжують досвідчені майстри, окремі з них (Людмила Філінська, Фросина Міщенко, Тетяна Шпак, Наталя Лавренюк) надають перевагу керамічній писанці. Далеко за межами Вінниччини відомі імена писанкарів Віктора Наконечного та Петра Пипи. Також Тетяна Пірус – знана на Вінниччині народна майстриня і поетеса, науковиця, етнограф, завідувачка навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля інституту історії, етнології і права ВДПУ ім. М. Коцюбинського.

Тетяна Пірус

Раз на три роки у Вінниці відбувається всеукраїнське свято народного мистецтва «Великодня писанка». На нього завжди чекають писанкарі зі всієї України. Ця подія ще раз підкреслює, як збережена традиція дає поштовх не лише для розвитку авторської писанки, але й дає можливість зберегти духовну культуру українців.

Народні майстри Вінниччини!

 

Майстер подільської витинанки

Дмитро Іванович Власійчук

 

Дмитро Власійчук, фото ВОЦНТ

Власійчукові витинанки –

Вишневі росяні світанки,

Тендітна мрія українська,

Повита ніжністю по вінця…

Жанна Дмитренко

 

Власійчук Дмитро Іванович – народний майстер витинанки, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, відмінник народної освіти.

Народився майбутній митець 15 березня 1937 року в с. Малятинці Кіцманського району Чернівецької області. Закінчив Вижницьке училище прикладного мистецтва за спеціальністю «різьба по дереву» і в 1963 році був направлений в якості художника-дизайнера на Хмільницьку меблеву фабрику. З того часу пов’язав життя з Поділлям.

Він живе і працює у Хмільнику. Після закінчення Вінницького педагогічного інституту працював учителем образотворчого мистецтва, креслення, народознавства та етики в ЗОШ №1 м. Хмільник (1967–2001 рр.). Одночасно Дмитро Іванович вів дитячу студію, де навчав таких технік, як аплікація соломкою і папером, різьба по дереву, флористика, витинанка, розпис та ін. У ті ж роки він захопився мистецтвом витинанки і сьогодні є одним з провідних майстрів України у цьому своєрідному виді народної творчості.

Дмитро Власійчук набув широкого визнання на Вінниччині та далеко за її межами. В мистецькому доробку художника нараховується більше 2000 унікальних виробів та близько 100 персональних виставок. Твори хмельничанина експонуються на всеукраїнських, обласних виставках декоративно-прикладного мистецтва, зберігаються у вінницьких обласних музеях, Могилів-Подільському будинку народної творчості та музеї народного мистецтва ім. М. А. Руденко, картинній галереї Вінницького політехнічного університету та у приватних колекціях в Польщі, Румунії, Англії, Німеччині, США, Канаді та інших країнах. На батьківщині майстра у с. Малятинці Чернівецької області створена кімната-музей. Його витинанки демонструються в книгах, зокрема в кіноповісті Василя Остапова «Та понеси з України».

У 2011 р. Дмитро Іванович був занесений на обласну Дошку пошани «Праця і звитяга вінничан», а у 2023 р. – отримав Почесну відзнаку «За заслуги перед Вінниччиною».

Впродовж усього життя митець вивчає давні українські традиції, обряди, символіку та відображає  у прекрасних роботах – картинах і витинанці.

Витинанка – це оберіг, це душа народу. Адже упродовж століть наші предки свято вірили в те, що вона приносить в оселю радість, захистить від всякого зла і здійснить всі бажання. Творами, виконаними в техніці витинанки, я прагну донести до глядача глибокий зміст, красу, багатство української національної обрядовості, звичаєвості, традиційності,багатство пісенної творчості нашого народу.

Дмитро Власійчук

 

Новинки краєзнавчої літератури!

 

Щербань, Г. М. "Летять роки...". Якушинці, Зарванці, Хмельова : іст.-краєзн. нарис / Григорій Михайлович Щербань. – Київ : Атр Економі, 2024. – 204 с. : фот. – Бібліогр.: с. 200–201.

 Нещодавно краєзнавчий фонд поповнився новим історико-краєзнавчим виданням «"Летять роки...". Якушинці, Зарванці, Хмельова» (2024), автором якого є Григорій Михайлович Щербань, який, на жаль, не встиг побачити вихід своєї книги у світ, що було його найзаповітнішою мрією.

 Кожне село – це не тільки місце, де ми живемо і працюємо, а й місце, яке має сьогодні свою довгу та багату історію.

На сторінках цього видання розповідається про історію сіл Якушинці, Зарванці та Хмельова Вінницького району Вінницької області, про традиції і звичаї, що пройшли через століття й збереглися до сьогодення, про видатних людей, які народилися і жили на цій землі, про природні пам’ятки та інші цікаві факти.

Видання стане в пригоді учителям, краєзнавцям, історикам, учням, студентам, бібліотечним працівникам та всім, хто цікавиться історією свого села.

На замітку: У 2016 р. деякі сусідні сільські громади вирішили об’єднатися з Якушинецькою сільською радою в одну територіальну громаду. Об’єднані села почали називатись Якушинецькою територіальною громадою з адміністративним центром в с. Якушинці.

На сьогодні до громади входять села Якушинці, Зарванці, Ксаверівка, Лисогора, Майдан, Слобода-Дашковецька, Некрасове, Пултівці, Лисянка, Красне, Широка Гребля, Дашківці, Іскриня, Лукашівка, Микулинці, Ріжок і селище Березина.

Адміністративним центром громади є с. Якушинці, його загальна площа становить 97,7 км².

Подарунок для Вінниці!

 Вірш Наталі Листопад "Вінниця"

Новинки краєзнавчої літератури!

 

Тут пахнуть медом Липники

Й дорога – та, що на Яругу.

Хоч жменями збирай зірки,

Згортай в сувій осінню тугу –

За тим, чого давно нема,

Бо ж казка тут живе і досі.

Тут не така, як скрізь, зима,

Тут справжня, оленівська, осінь.

Тут навесні розквітне все:

І гілка, і жіноча хустка,

Тут літо у руці несе

Дощем задмухнуту пелюстку…

Оксана Шалак

 Сотніченко, Л. П. Доля села в народній долі. Оленівка на Могилів-Подільщині / Л. П. Сотніченко, М. Ф. Каменюк. – Житомир : Вид. дім «Бук-Друк», 2023. – 336 с. : фот. – (Моя Вінниччина ; вип. 88).

Вийшов у світ черговий випуск книги в серії «Моя Вінниччина» – «Доля села в народній долі. Оленівка на Могилів-Подільщині». Авторами цього історико-краєзнавчого нарису є Лідія Сотніченко та Михайло Каменюк.

Ця книга розповідає про село Оленівку на могилів-подільській Надністрянщині, його історію, що сягає початку ХІХ століття, талановитих і працьовитих людей.

Оленівка в силу різних обставин була пов’язана з сусідніми та близькими селами: Яругою, Бандишівкою, Григорівкою, Бронницею. В новітні часи в силу нового адміністративного поділу з двома останніми селами вона має одну сільську раду – Бронницьку, та входить до складу Могилів-Подільської міської громади.

Розповідь про село супроводжується великою кількістю архівних документів, свідчень людей, посилань на художню літературу.

Видання розраховане на широке коло читачів.