Віртуальний бібліографічний список «Україна в європейській історії та культурі»

Відділ наукової інформації та бібліографії репрезентує віртуальний анотований бібліографічний список «Україна в європейській історії та культурі» за допомогою якого користувач може поринути в історію української культури, яка є невід’ємною частиною європейської цивілізації. 

 

Україна буде українською державою тою мірою, якою вона сформується як держава європейська.

О. Пахльовська

Вплив російської культури на українців занадто великий і тому шкідливий. Російська література сильніша за українську, а російська мова надто близька до української – це збільшує небезпечність. Коли українці будуть засвоювати загальнолюдські ідеї й вищу культуру з творів західноєвропейської думки чужоземними мовами, то вони будуть намагатись висловлювати ці ідеї своєю мовою і цим сприятимуть її розвитку, а разом з тим і розвиткові рідної літератури й культури.

В. Антонович

Історія України від найдавніших часів до сучасності, її культурний розвиток переконливо свідчить, що вона була й залишається інтеґральною частиною європейської цивілізації, її розвиток відбувався і відбувається в контексті загальносвітових процесів. Феномени Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, епохи козаччини, національних формувань початку ХХ ст. – складові цивілізаційного розвитку. Україна й нині продовжує бути в єдиній Європі, в колі країн європейського світу.

Автор книги «Брама Європи» – професор Гарвардського університету, один із провідних спеціалістів світу з історії України та Східної Європи, у вступному слові до неї зазначає: «Назва цієї книжки, «Брама Європи», є, звичайно ж, метафорою, але не треба сприймати її легковажно чи відкидати як маркетинговий хід. Європа є важливою частиною української історії, так само як і Україна – європейської. Розташована на західному краю Євразійського степу, Україна протягом багатьох століть була брамою Європи. Інколи, коли «брама» зачинялася внаслідок війн чи конфліктів, Україна допомагала зупинити іноземні навали зі сходу та заходу; коли ж вона була відчинена, як це найчастіше траплялося в українській історії, вона правила за міст між Європою та Азією, сприяючи обміну людьми, товарами та ідеями».

Щоб зрозуміти тенденції, які лежать в основі поточних подій в Україні, та їхній вплив на світ, потрібно зрозуміти їхні витоки. Саме це і є головним задумом цієї новаторської книжки, написаної з надією, що історія допоможе зрозуміти сучасність і в такий спосіб вплинути на майбутнє.

Оповідь охоплює широкий період історії України ‒ від її зародка до найновіших часів, коли перед українцями постав доленосний вибір.

Степами Давньої Скіфії, битими чумацькими шляхами, темними стежками Холодного Яру, палаючими фронтами війн, мирними нивами тяглися й переривалися тернисті шляхи народів, що мешкали на території сучасної України. В цьому вирі подій виникали князівства, руйнувалися союзи, спалахували війни ‒ історія українських земель упродовж двох з половиною тисячоліть зазнала багато трагічного й героїчного. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення.

Плохій, С. М. Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності / Сергій Плохій ; пер. з англ. Р. Клочка. – 2-ге вид. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. – 496 с. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://chtyvo.org.ua/authors/Plokhii_Serhii/Brama_Yevropy_Istoriia_Ukrainy_vid_skifskykh_voien_do_nezalezhnosti/ (дата звернення: 25.04.2024). – Назва з екрана.

За книгу «Брама Європи» С. М. Плохій отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка в номінації «Публіцистика».

Пориньте у спогади предків та їхні долі, що вирішили наше сьогодення!

Ще один авторський погляд на європейський контекст української історії з найдавніших часів до сучасності подано в статті «Україна – Європа: цивілізаційно-історичний дискурс», підготовленою докторами історичних наук Л. Алексієвець, М. Алексієвець, І. Дацків.

Алексієвець, Л. Україна – Європа: цивілізаційно-історичний дискурс / Л. Алексієвець, М. Алексієвець, І. Дацків // Укр. іст. журн. – 2020. – № 5. – С. 204–220. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179864 (дата звернення: 25.04.2024). – Назва з екрана.

Науковці досліджують проблему взаємодії України з країнами Європи, показують її місця й ролі в новітній системі європейського облаштування, розвивають тезу про невід’ємність історії України з європейською, а отже і світовою. Минуле України, як однієї із спільноти європейських держав, постає з давніх історичних витоків, спирається на засади всесвітньо-історичного процесу, цивілізаційність українського народу, величний пласт культурної спадщини. Будучи частиною загальноєвропейського розвитку, Україна водночас становить унікальну та неповторну її складову, своєрідну цивілізацію, становлення якої проходило під дією загальних закономірностей, оскільки «будь-який народ не випадав зі світової історії». Кожний привносить у неї свій, нехай не унікальний, але ориґінальний та автентичний досвід.

«Україна силою географічного й геополітичного становища перебувала під перехресними впливами азіатсько-кочового, орієнтально-візантійського та європейського світів, по-різному інтеґруючи впливи кожного з них. Але, все ж таки, вирішальним виміром її соціокультурної й політичної орієнтації була європейська цивілізація, до якої долучався український народ».

Власні основоположні параметри концепції «вписування» української історії в європейський контекст висловив В. Ададуров у своїй промові «Вписування» української історії в європейський контекст і його методологічні засади», виголошеній 22 січня 2013 р. на випускних урочистостях студентів-магістрів Українського католицького університету. Автор промови – український історик, доктор історичних наук, завідувач кафедри всесвітньої історії Українського католицького університету у Львові. Займається дослідженням історії Франції, Центрально-Східної Європи та українсько-французьких відносин.

Ададуров, В. «Вписування» української історії в європейський контекст і його методологічні засади : текст промови, виголош. 22 січ. 2013 р. на випуск. урочистостях студентів-магістрів іст. програми Гуманіт. ф-ту Укр католиц. ун-ту / В. Ададуров. – Львів : Вид-во Укр. катол. ун-ту, 2013. – 46 с.

Дослідник стверджує: «Українська історія, так само як і Україна, очікує вписування в позаетнічний контекст. Виходячи з мого особистого життєвого досвіду, головний вектор такого вписування має бути європейський. Тільки таким чином українська історія має шанс уподібнитися сучасній – ліберальній і толерантній, з чіткими, але доволі прозорими внутрішніми кордонами – Європі. Втім, я не виключаю можливості, що для когось іншого вектор вписування української історії у ширші контексти може бути протилежний. У будь-якому разі, це має бути не банальне розчинення «свого» в чужому, а вихід на нові причинно-наслідкові зв’язки, масштаби, рівні пояснень, у широкому сенсі – плекання ідентичності «нашого» через зіставлення з іншим».

Промовець висловлює багато цікавих і істотних думок про потреби перекладу нових українських синтезів історії іншими мовами, залучення якнайширшого кола джерел з іноземних архівів, необхідності спільних разом з істориками інших країн тлумачень.

Книга «Ave, Europa!» О. Пахльовської, української письменниці, поетеси, перекладачки культурологині, професорки, докторки філологічних наук, у 2010 р. стала лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. За словами дослідниці– це хроніка процесу наближення України до Європи – і віддалення від неї в роки незалежності. Вона зазначає, «З дистанції часу особливо очевидно, що цілий ряд актуальних на початку незалежності проблем до сьогодні не розв’язано, що цілий ряд надій виявилися ілюзіями і що не один песимістичний прогноз – справджується. Отже – що це ? І справді – неуникні об’єктивні труднощі розвитку на шляху до інтеграції в демократичний цивілізований світ? Чи все ж суб’єктивна нездатність остаточно «розмонтувати» посттоталітарну модель? Безвихідна інерція культурних механізмів? Нездатність жити в параметрах модерного світу? Чи просто – надто тривалий, але все ж процес руху до Європи країни, яка постала на цивілізаційному розломі між Заходом і Сходом і залишається драматичним, але й творчим синтезом цього розлому?»

На головне питання чому Україні належить тяжіти саме до Європи?, вона відповідає: «…Країни Східної Європи, що мають культурну самоповагу, вибирають виключно Європу. Країн, які такої самоповаги не мають, фатально притягує до себе росія: там без зайвих зусиль можна розчинитися і НЕ БУТИ».

Назва книги «Ave, Europa!» – від латинського «AVE», що з одного боку означає – вітання при зустрічі, з іншого – прощання…

Пахльовська, О. Ave, Europa! : ст., доп., публіцистика (1989–2008) / О. Пахльовська. – Київ : Пульсари, 2008. – 656 с. https://chtyvo.org.ua/authors/Pakhlovska_Oksana/Ave_Europa (дата звернення? 25.04.2024). – Назва з екрана.

У монографії «Україна в історії Європи ХІХ – початку ХХІ ст.» українських дослідників представлено історичні нариси, присвячені місцю України в європейському історичному процесі та проявам її європейської присутності у ХІХ – на початку ХХІ ст.

Україна в історії Європи ХІХ – початку ХХІ ст. : іст. нариси / Нац. акад. наук України ; Ін-т історії України ; за. ред. С. В. Віднянського. – Київ : Ін-т історії України НАН України, 2020. 814 с. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/30836/1/%d0%a3%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b0%20%d0%b2%20%d1%96%d1%81%

d1%82%d0%be%d1%80%d1%96%d1%97%20%d0%84%d0%b2%d1%80%d0%be%d0%bf%d0%b8.pdf (дата звернення: 25.04.2024). – Назва з екрана.

На широкій і маловідомій джерельній базі досліджуються європейські культурно-цивілізаційні рецепції України зазначеного періоду та місце українського питання та України в європейській історії ХХ ст., участь незалежної України в європейському інтеграційному процесі на сучасному етапі. Багатий і оригінальний конкретно-історичний матеріал, який проаналізовано й узагальнено в книзі, дає змогу читачеві глибше осягнути історичні витоки, головні напрями й форми взаємин українців із народами Європи, основні етапи, проблеми й перспективи співпраці України з Європейським Союзом, а також еволюцію позиції окремих країн-членів ЄС щодо російсько-українського збройного конфлікту впродовж 2014–2019 рр.

Глибоко і всебічно тему «Україна в контексті Європейської історії» розглянуто в матеріалах Всеукраїнської наукової конференції, які представлені в мережі Інтернет:

Україна в контексті Європейської історії [Електронний ресурс] : матеріали Всеукр. наук. конф. 25–28 берез. 2014 р. / М-во освіти і науки України, Тернопіл. нац. пед. ун-т ім. В. Гнатюка, Іст. ф-т, Центр сучас. наук. дослідж. – Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2014. – 300 c. – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0002592 (дата звернення: 27.04.2024). – Назва з екрана.

У межах розкриття теми віртуального бібліографічного списку «Україна в європейській історії та культурі» доречно згадати про Конституцію Пилипа Орлика 1710 р., яка засвідчила давні демократичні традиції українців. Цей документ з’явився на 77 років раніше за американський Основний Закон і на 81 рік раніше за польську Конституцію.

Варто зауважити, що Пилип Орлик й інші представники козацької старшини були випускниками Києво-Могилянської академії, що свідчить про їхню високу (на той час) освіту європейського рівня. Вони були обізнані з прогресивною політичною, економічною і правовою думкою Європи.

Коваль, А. «Конституція Пилипа Орлика» (05.04.1710 р.) («Пакти і Конституції…», або «Договори і постанови прав і свобод військових…») – цінна пам’ятка в історії розвитку українського та європейського конституціоналізму [Електронний ресурс] / А. Коваль // Український часопис конституційного права. – 2017. – № 3. – С. 52–59.

У розвідці детально досліджено статті Конституції Пилипа Орлика, яка має назву «Договори і постанови прав і свобод військових між Ясновельможним Його Милості паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорізького, і між генеральними особами, полковниками і тим же Військом Запорізьким з повною згодою з обох сторін. Затверджені при вільному обранні формальною присягою від того ж Ясновельможного Гетьмана. Підтверджені 5 квітня 1710 року від Різдва Христового» та з’ясовано, що розвиток правової думки в Україні та Європі в кінці ХVІІ – на поч. ХVІІІ ст. знайшов відображення в окремих частинах тексту «Конституції Пилипа Орлика», які містять основи нових європейських правових концепцій про розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, ідеї рівності всіх перед законом, ідеї підвищеної відповідальності вищих органів влади тощо.

У колективній міждисциплінарній монографії «Ідея Європи в суспільному дискурсі сучасної України» з’ясовано місце «ідеї Європи» в суспільному дискурсі сучасної України.

Ідея Європи в суспільному дискурсі сучасної України : монографія / від. ред.: І. Соляр ; упоряд. О. Муравський, М. Романюк ; Нац. акад. наук України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів : [б. в.], 2019. – 312 с. – Електрон. версія. – Режим доступу:  https://shron1.chtyvo.org.ua/Avtorskyi_kolektyv/Ideia_Yevropy_v_suspilnomu_dyskursi_suchasnoi_Ukrainy_monohrafiia.pdf (дата звернення: 27.04.2024). – Назва з екрана.

Автори проаналізували євроінтеграційні кроки України, сприйняття європейських цінностей українським суспільством, правові аспекти євроінтеграції держави. Водночас вони дослідили «ідею Європи» в українській історичній ретроспективі і дійшли висновку: «Щобільше, в умовах російської агресії проти України саме ідея євроінтеграції української держави, а якщо бути точнішим – повернення України до європейської сім’ї народів, стала не питанням просто якоїсь геополітичної розкоші, а життєво необхідним вибором, без якого саме існування України як суверенної та незалежної держави може бути поставлене під сумнів».

Як формувалася географічна та політична карта Європейського континенту? Чому Україна – це Європа, а наша історія – невіддільна від її історії? Лаконічний ілюстрований екскурс у давнину і сучасність для тих, хто хоче освіжити, систематизувати свої знання (а чи й набути нових) про події, які сформували українців як націю і привели до того, де ми, є зараз йдеться в книзі братів Капранових, відомих українських письменників, видавців, публіцистів, громадських діячів, блогерів.

Капранов, В. Історія Європи: український погляд / В. Капранов, Д. Капранов ; худож. О. Костенко ; Укр. культур. фонд – [Київ] : Зелений пес, 2023. – 104 с. : іл. карти. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://shron1.chtyvo.org.ua/Kapranovy_Braty/Istoriia_Yevropy_Ukrainskyi_pohliad.pdf? (дата звернення: 25.04.2024).

Автори зауважують: ми, українці, живемо у Європі. Тому крім власної маємо знати і європейську історію. І розглядати її зі своєї, української позиції. Адже, щоб рухатись у майбутнє, потрібно розуміти минуле.

Тож Брати Капранови, створивши просту і зрозумілу версію історії України в книзі «Мальована історія незалежності України» (2023), цілком логічно зробили і наступний крок, написали книгу «Історію Європи. Український погляд». У фірмовому стилі – стисло, читабельно, з картами і коміксами. Під науковим контролем професійних істориків та завдяки Українському Культурному фонду. На жаль, Дмитро Капранов помер 16 квітня 2024 р. у віці 56 років.

Інше науково-популярне видання складається із 5-ти томів і висвітлює історію України від стародавніх часів по 2010 рік у контексті історичного розвитку всіх європейських держав.

Україна – Європа: хронологія розвитку : у 5 т. / авт., керівник проєкту: А. В. Толстоухов, В. А. Зубанов. – Київ : КРІОН, 2009 –    .

Т. 1 : З стародавніх часів і до початку нашої ери, Т. 2 : З початку нашої ери по 1000 р. / уклад. : О. О. Григор’єва [та ін.]. – 2009. – 768 с. : іл.

Т. 3 : 1000–1500 рр./ уклад. О. О. Григор’єва [та ін.]. –576 с. : кольор. іл.

Т. 4 : 1500–1800 рр. / уклад. В. О. Зубанов [та ін.] ; наук. ред. О. А. Корнієвський. – 2010. – 612 с. : кольор. іл.

Т. 5 : 1800–2010 рр. / уклад. В. О. Зубанов [та ін.] ; наук. ред. О. А. Корнієвський. – 2011. – 720 с. : кольор. іл.

Цікаві факти та історична інформація проілюстровані унікальними світлинами, малюнками і картами, роблять кожний том привабливим для широкого кола читачів. Історичні події, викладені в книзі, співвіднесені з європейськими державами в сучасних кордонах.

Підґрунтям для написання монографії «Рецепція України в європейській культурі: компаративний аспект» для дослідниці Надії Василівни Северин стала низка сучасних проблем, які відбуваються в культурі України, – пошук та розвиток національної ідентичності, стан та перспективи етносу, визначення ролі України у просторі крос-культурних комунікацій, необхідність України, з одного боку, орієнтуватися на міжнародні стандарти, а з іншого, зберігати свої неповторні риси.

Северин, Н. В. Рецепція України в європейській культурі: компаративний аспект : монографія / Н. В. Северин. – Харків : НТУ «ХПІ», 2019. – 220 с. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://core.ac.uk/download/333611564.pdf (дата звернення: 25.04.2024). – Назва з екрана.

У монографії здійснено філософське осмислення внеску української культури і ментальності в розвиток європейської та світової, що є важливим не лише для розширення сучасних українознавчих досліджень, але й для більш глибокого розуміння історичних подій та сучасного стану культури суспільства. Вперше авторка вводить концепт «українофільство» як самостійний феномен та як категорію філософсько-культурологічного аналізу. Особливу увагу приділено дослідженню рецепції філософії Г .С. Сковороди у філософській та релігійній думці XIX–ХХ ст.

Електронний навчально-методичний посібник подає генезис української і світової (європейської) культури у взаємозв’язках і взаємовпливах від найдавніших часів до сучасності. В ньому розглянуто культурні феномени античності, середньовіччя, ренесансу, бароко, ХІХ–ХХ століть, сучасна культура в Незалежній Україні.

Береговий, С. І. Українська культура в європейському та світовому вимірі [Електронний ресурс ] : навч.-метод. посіб. / С. І. Береговий ; Нац. ун-т харч. технологій. – 2-е вид., допов. – Київ : НУХТ, 2014. – 176 с. – Режим доступу: https://dspace.nuft.edu.ua/server/api/core/bitstreams/e0823bc6-b15b-452e-bb60-1f764720ecfa/content (дата звернення: 27.04.2024). – Назва з екрана.

Автор е-посібника глибоко переконаний, що вирішальну роль у формуванні всіх, без виключення, культурних феноменів відіграють взаємозв’язки і взаємовпливи (подекуди не прямі, а опосередковані) між світовою і національною культурою. Українська культура розглядається, насамперед, у європейському контексті. Автором зроблено наголос, що на всіх етапах свого культурного поступу українці за своєю ментальністю, характером творчості, переконаннями національної еліти, були невід’ємною частиною європейського культурного простору, послуговувалися його кращими здобутками, збагачували Європу своїм генієм.

Посібник містить численні приклади з літератури, поезії, живопису, скульптури, кінематографу тощо. Більшість з них через призму власного бачення, особистого сприйняття в різний час та в різних місцях, музеях і країнах. Окремо слід сказати про ілюстративний матеріал посібника. Друге видання , на відміну від першого (паперового 2012 р.), містить близько 150 ілюстрацій, поданих у тексті в супроводі коротких анотацій.

Надзвичайно цінною для автора була зацікавлена і активна участь у підготовці посібника студентів вузу

Лозниця, С. А. Україна та Європа: взаємовпливи культур в історичній ретроспективі [Електронний ресурс] / С. А. Лозниця // Мультиверсум. Філософський альманах. – 2014. – Вип. 8/9. – С. 13–26.

С. А. Лозниця – кандидат філософських наук, науковий співробітник відділу філософії культури, етики та естетики Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України в науковій розвідці, ґрунтуючись на історичних фактах, розкрив поступ української культури в контексті розвитку європейської та показав, що українська культура не лише переймала ті чи інші культурні напрямки, властиві Європі, а й привносила свої надбання до інших культур. На думку науковця, більшою мірою вплив української культури на інші країни стосується, в своїй перевазі, країн пограниччя з Україною, а ще більшою мірою це стосується росії, яка свого часу чимало почерпнула від української культури.

Діяконович, І. М. Україна – геополітична, культурна, етнічна «роза вітрів» Європи [Електронний ресурс] / І. М. Діяконович // Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Серія : Історична та філологічна. – 2015. – Вип. 11. – С. 49–54.

Дослідник виклав власні аналітичні роздуми, що ґрунтуються на дослідженні думок вчених, дотичних до розглянутої ним теми, а саме: М. Грушевського (Історія України-Руси), В. Білінського (Країна Моксель, або Московія), Ю. Канигіна (Шлях аріїв), І. Огієнка (Українська культура. Коротка історія культурного, життя українського народу), М. Котляра (Галицько-Волинська Русь), Д. Антоновича (Українська культура), О. Стражного (Український менталітет. Ілюзії. Міфи. Реальність), про те, що «на теренах сучасної України вже вкотре за свідомий історичний період існування людства сформувалась геополітична «роза вітрів»». Він доводить, що культурний вектор розвитку України ще з середньовіччя мав західний, а не східний, азійський напрямок.

В історичному аспекті ознаки «європейськості» української культури, що сягають періоду середньовіччя досліджено також в статті «Європейський вектор розвитку української культури».

Магера, С. Європейський вектор розвитку української культури / С. Магера // Вища освіта України. – 2019. – № 3. – С. 27–34. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/37460/Magera_2019_3.pdf?sequence=1&isAllowed=y (дата звернення: 29.04.2024). – Назва з екрана.

Автор наводить слова Д. Чижевського, знаного українського і європейського науковця-енциклопедиста, культуролога-славіста, філософа, літературознавця, релігієзнавця, лінгвіста, який стверджував, що «приєднання України до традиції європейського культурного світу розпочалося ще в старокиївську князівську добу християнізацією країни, і згодом означало безпосередній за цим розвиток широкої обсягом та глибокої змістом і красної формою літератури, а також засвоєння цінності чужої та вищої культури».

Від середини XIX ст. предметом обговорення в літературно-мистецькому середовищі постали питання: Європа як ідея, Європа та Україна, українськість та європейськість. При цьому перший поштовх до творення концепції Європи в середовищі української інтелігенції сучасники пов’язують з ім’ям П. Куліша. Подальше розгортання концепту європеїзму мало місце в культурологічних трактатах І. Нечуя-Левицького, у публіцистиці М. Драгоманова, В. Антоновича, І. Франка, Лесі Українки. Європейський напрям у своїй творчості обрали М. Хвильовий в своїх памфлетах, неокласики в своїх літературних уподобаннях тощо. Тобто наприкінці XIX на початку XX ст. відбувалася послідовна цілеспрямована європеїзація української культури загалом, долучення її до тем і моделей загальноєвропейського і загалом світового літературного процесу. На жаль, відповідну традицію було перервано в радянські часи. Значну увагу дослідник приділив основним діям, які має здійснити Україна щодо реалізації європейського стратегічного курсу.

Головною метою своєї монографії «Український літературний європеїзм» Володимир Григорович Матвіїшин (1935–2012), видатний український літературознавець, лінгвіст, доктор філологічних наук, професор, академік, вбачав, передусім, у пізнанні складного процесу взаємодії самобутніх національних літературних систем, в яких українська література відіграла важливу роль.

Матвіїшин, В. Г. Український літературний європеїзм : монографія / В. Г. Матвіїшин. – Київ : Академія, 2009. – 264 с.

Науковцем детально висвітлено історію становлення літературних та історичних взаємозв’язків України з країнами Західної Європи, визначено місце української літератури в світовому контексті. Розглянуто передумови виникнення, основні ознаки й особливості розвитку українського літературного європеїзму як багатоаспектного культурного явища. Досліджено рецепцію зарубіжної літератури в творчості І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Свенцицького, І. Нечуя-Левицького, В. Стефаника, М. Черемшини, І. Франка, П. Гулака-Артемовського, М. Зерова, М. Драгоманова, О. Кобилянської. Схарактеризовано стан французької літератури й українського суспільно-політичного життя наприкінці XIX – на початку XX ст. Проаналізовано проблему рецепції в Україні філософсько-мистецької спадщини Ж.-Ж. Русо, досліджено вплив творчості Г. Мопассана на розвиток української психологічної прози.

До збірника «Українські студії в європейському контексті» увійшли матеріали ІV Всеукраїнської науково-практичної заочної конференції з міжнародною участю «Українська література в загальноєвропейському контексті» (м. Мелітополь, 27 березня 2020 р.).  

Українські студії в європейському контексті. Вип. 1 : зб. наук. пр. / за ред. Т. М. Шарової. – Мелітополь : Однорог Т.В. 2020. – 316 с. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://eprints.mdpu.org.ua/id/eprint/9457/1/Zemlyansky_UL.pdf (дата звернення: 27.04.2024). – Назва з екрана.

Публікації присвячені актуальним проблемам і перспективам розвитку вітчизняної та зарубіжної літератур, їх взаємозвʼязкам і взаємовпливам, а також педагогічним, інноваційним технологіям та методикам навчання в закладах середньої, профільної та вищої освіти.

Українська мова і європейський лінгвокультурний контекст : зб. наук. пр. / Нац. акад. наук України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні ; відп. ред. Б.М. Ажнюк. – Київ : Вид. дім Дмитра Бураго, 2019. – 360 с. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://www.inmo.org.ua/assets/files/2020/Ukrains'ka%20mova%20i%20yevropeis'kyi%20linhvokulturnyi%20kontekst.pdf (дата звернення: 25.04.2024). – Назва з екрана.

Збірник присвячено мовознавчому дослідженню українсько-європейських і європейсько-українських зв’язків та спільних етнокультурних контекстів, історія яких налічує не одне століття. Урахування міжмовних зв’язків і паралелей дає ключ до етимологій ряду архаїчних елементів, правильне розуміння яких проливає світло на так звані темні місця мовних та історичних пам’яток. Дослідження іншомовних запозичень, явища пуризму, низки соціолінгвістичних явищ виявляє ознаки їх типологічної подібності в українській мові та багатьох мовах європейського культурного ареалу.

Радимо також прочитати книги Івана Огієнка, видатного українського вченого, митрополита, політичного, громадського і церковного діяча.

Як тільки не величали професора Івана Огієнка захоплені його фантастичною працьовитістю сучасники-біографи: «Людина праці і обов’язку», «невтомний працівник українського Ренесансу», «ініціатор розвою української культури», «будівничий української автокефальної церкви...». Іван Огієнко був блискучим популяризатором, натхненним пропагандистом культури української мови, українського слова. Вражає проблемно-тематичний спектр дослідницьких інтересів цього подвижника на ниві української культури, мовознавства, історії церкви, канонічного права, давньої української літератури, славістики, краєзнавства, народної архітектури, освіти, бібліографії...

Огієнко, І. (Митрополит). Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа / І.Огієнко. – Репр. відтворення вид. 1918 р. – Київ : Абрис, 1991. – 272 с. : іл. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://chtyvo.org.ua/authors/Ohiyenko_Ivan/Ukrainska_kultura_Korotka_istoriia_kulturnoho_zhyttia_ukrainskoho_narod/ (дата звернення: 29.04.2024). – Назва з екрана.

Влітку 1918 р. І. Огієнко виступив засновником і став першим ректором Кам’янець-Подільського державного українського університету, в якому читав курс лекцій «Українська культура». Саме за цими лекціями і видана ця книга.

Огiєнкo, І. (Митpoпoлит Iлapioн) Iстopiя укpaїнськoї літературної мови / І. Огієнко (Митpoпoлит Iлapioн) ; упоряд., aвт. передм. i кoмент. М. C. Tимoшик. – 2-ге вид., випр. – Київ : Наша культура і наука, 2004. – 436 c. : іл.

Ще oднa з eтaпних прaць yченoгo, якa зa рaдянськихx чaсiв ввaжалася oсoбливo кpaмoльнoю. B iстoричнoмy poзpiзi, дoстyпно i пеpекoнливo aвтoр пoкaзaв тoй вoістинy тернистий шляx, яким пpoйшлa yкpaiнська мoвa в yмoвax стoлiть зa6opoн, yтискiв i oбмежень, дoслiдив фенoмен незнищeннoсті її як «душі нації», «нaйцiннiшого скap6y» народу. Boднoчaс перeкoнливo з’ясoвyється, яких нeгaтивних наслідків завдали пpoцeсoвi твoрення лiтеpaтypнoi мoви репресії цензурних відомств цapськoi рoсiї тa пoлiтикa партійно-більшовицького терору проти українського відродження в 20–30-х рр. ХХ ст.

Підготувала О. Кізян, провідний бібліограф відділу наукової інформації та бібліографії

Поділитися:

Україна в європейській історії та культурі


Відділ наукової інформації та бібліографії репрезентує віртуальний анотований бібліографічний список «Україна в європейській історії та культурі» за допомогою якого користувач може поринути в історію української культури, яка є невід’ємною частиною європейської цивілізації. 

 

Україна буде українською державою тою мірою, якою вона сформується як держава європейська.

О. Пахльовська

Вплив російської культури на українців занадто великий і тому шкідливий. Російська література сильніша за українську, а російська мова надто близька до української – це збільшує небезпечність. Коли українці будуть засвоювати загальнолюдські ідеї й вищу культуру з творів західноєвропейської думки чужоземними мовами, то вони будуть намагатись висловлювати ці ідеї своєю мовою і цим сприятимуть її розвитку, а разом з тим і розвиткові рідної літератури й культури.

В. Антонович

Історія України від найдавніших часів до сучасності, її культурний розвиток переконливо свідчить, що вона була й залишається інтеґральною частиною європейської цивілізації, її розвиток відбувався і відбувається в контексті загальносвітових процесів. Феномени Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, епохи козаччини, національних формувань початку ХХ ст. – складові цивілізаційного розвитку. Україна й нині продовжує бути в єдиній Європі, в колі країн європейського світу.

Автор книги «Брама Європи» – професор Гарвардського університету, один із провідних спеціалістів світу з історії України та Східної Європи, у вступному слові до неї зазначає: «Назва цієї книжки, «Брама Європи», є, звичайно ж, метафорою, але не треба сприймати її легковажно чи відкидати як маркетинговий хід. Європа є важливою частиною української історії, так само як і Україна – європейської. Розташована на західному краю Євразійського степу, Україна протягом багатьох століть була брамою Європи. Інколи, коли «брама» зачинялася внаслідок війн чи конфліктів, Україна допомагала зупинити іноземні навали зі сходу та заходу; коли ж вона була відчинена, як це найчастіше траплялося в українській історії, вона правила за міст між Європою та Азією, сприяючи обміну людьми, товарами та ідеями».

Щоб зрозуміти тенденції, які лежать в основі поточних подій в Україні, та їхній вплив на світ, потрібно зрозуміти їхні витоки. Саме це і є головним задумом цієї новаторської книжки, написаної з надією, що історія допоможе зрозуміти сучасність і в такий спосіб вплинути на майбутнє.

Оповідь охоплює широкий період історії України ‒ від її зародка до найновіших часів, коли перед українцями постав доленосний вибір.

Степами Давньої Скіфії, битими чумацькими шляхами, темними стежками Холодного Яру, палаючими фронтами війн, мирними нивами тяглися й переривалися тернисті шляхи народів, що мешкали на території сучасної України. В цьому вирі подій виникали князівства, руйнувалися союзи, спалахували війни ‒ історія українських земель упродовж двох з половиною тисячоліть зазнала багато трагічного й героїчного. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення.

Плохій, С. М. Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності / Сергій Плохій ; пер. з англ. Р. Клочка. – 2-ге вид. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. – 496 с. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://chtyvo.org.ua/authors/Plokhii_Serhii/Brama_Yevropy_Istoriia_Ukrainy_vid_skifskykh_voien_do_nezalezhnosti/ (дата звернення: 25.04.2024). – Назва з екрана.

За книгу «Брама Європи» С. М. Плохій отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка в номінації «Публіцистика».

Пориньте у спогади предків та їхні долі, що вирішили наше сьогодення!

Ще один авторський погляд на європейський контекст української історії з найдавніших часів до сучасності подано в статті «Україна – Європа: цивілізаційно-історичний дискурс», підготовленою докторами історичних наук Л. Алексієвець, М. Алексієвець, І. Дацків.

Алексієвець, Л. Україна – Європа: цивілізаційно-історичний дискурс / Л. Алексієвець, М. Алексієвець, І. Дацків // Укр. іст. журн. – 2020. – № 5. – С. 204–220. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/179864 (дата звернення: 25.04.2024). – Назва з екрана.

Науковці досліджують проблему взаємодії України з країнами Європи, показують її місця й ролі в новітній системі європейського облаштування, розвивають тезу про невід’ємність історії України з європейською, а отже і світовою. Минуле України, як однієї із спільноти європейських держав, постає з давніх історичних витоків, спирається на засади всесвітньо-історичного процесу, цивілізаційність українського народу, величний пласт культурної спадщини. Будучи частиною загальноєвропейського розвитку, Україна водночас становить унікальну та неповторну її складову, своєрідну цивілізацію, становлення якої проходило під дією загальних закономірностей, оскільки «будь-який народ не випадав зі світової історії». Кожний привносить у неї свій, нехай не унікальний, але ориґінальний та автентичний досвід.

«Україна силою географічного й геополітичного становища перебувала під перехресними впливами азіатсько-кочового, орієнтально-візантійського та європейського світів, по-різному інтеґруючи впливи кожного з них. Але, все ж таки, вирішальним виміром її соціокультурної й політичної орієнтації була європейська цивілізація, до якої долучався український народ».

Власні основоположні параметри концепції «вписування» української історії в європейський контекст висловив В. Ададуров у своїй промові «Вписування» української історії в європейський контекст і його методологічні засади», виголошеній 22 січня 2013 р. на випускних урочистостях студентів-магістрів Українського католицького університету. Автор промови – український історик, доктор історичних наук, завідувач кафедри всесвітньої історії Українського католицького університету у Львові. Займається дослідженням історії Франції, Центрально-Східної Європи та українсько-французьких відносин.

Ададуров, В. «Вписування» української історії в європейський контекст і його методологічні засади : текст промови, виголош. 22 січ. 2013 р. на випуск. урочистостях студентів-магістрів іст. програми Гуманіт. ф-ту Укр католиц. ун-ту / В. Ададуров. – Львів : Вид-во Укр. катол. ун-ту, 2013. – 46 с.

Дослідник стверджує: «Українська історія, так само як і Україна, очікує вписування в позаетнічний контекст. Виходячи з мого особистого життєвого досвіду, головний вектор такого вписування має бути європейський. Тільки таким чином українська історія має шанс уподібнитися сучасній – ліберальній і толерантній, з чіткими, але доволі прозорими внутрішніми кордонами – Європі. Втім, я не виключаю можливості, що для когось іншого вектор вписування української історії у ширші контексти може бути протилежний. У будь-якому разі, це має бути не банальне розчинення «свого» в чужому, а вихід на нові причинно-наслідкові зв’язки, масштаби, рівні пояснень, у широкому сенсі – плекання ідентичності «нашого» через зіставлення з іншим».

Промовець висловлює багато цікавих і істотних думок про потреби перекладу нових українських синтезів історії іншими мовами, залучення якнайширшого кола джерел з іноземних архівів, необхідності спільних разом з істориками інших країн тлумачень.

Книга «Ave, Europa!» О. Пахльовської, української письменниці, поетеси, перекладачки культурологині, професорки, докторки філологічних наук, у 2010 р. стала лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. За словами дослідниці– це хроніка процесу наближення України до Європи – і віддалення від неї в роки незалежності. Вона зазначає, «З дистанції часу особливо очевидно, що цілий ряд актуальних на початку незалежності проблем до сьогодні не розв’язано, що цілий ряд надій виявилися ілюзіями і що не один песимістичний прогноз – справджується. Отже – що це ? І справді – неуникні об’єктивні труднощі розвитку на шляху до інтеграції в демократичний цивілізований світ? Чи все ж суб’єктивна нездатність остаточно «розмонтувати» посттоталітарну модель? Безвихідна інерція культурних механізмів? Нездатність жити в параметрах модерного світу? Чи просто – надто тривалий, але все ж процес руху до Європи країни, яка постала на цивілізаційному розломі між Заходом і Сходом і залишається драматичним, але й творчим синтезом цього розлому?»

На головне питання чому Україні належить тяжіти саме до Європи?, вона відповідає: «…Країни Східної Європи, що мають культурну самоповагу, вибирають виключно Європу. Країн, які такої самоповаги не мають, фатально притягує до себе росія: там без зайвих зусиль можна розчинитися і НЕ БУТИ».

Назва книги «Ave, Europa!» – від латинського «AVE», що з одного боку означає – вітання при зустрічі, з іншого – прощання…

Пахльовська, О. Ave, Europa! : ст., доп., публіцистика (1989–2008) / О. Пахльовська. – Київ : Пульсари, 2008. – 656 с. https://chtyvo.org.ua/authors/Pakhlovska_Oksana/Ave_Europa (дата звернення? 25.04.2024). – Назва з екрана.

У монографії «Україна в історії Європи ХІХ – початку ХХІ ст.» українських дослідників представлено історичні нариси, присвячені місцю України в європейському історичному процесі та проявам її європейської присутності у ХІХ – на початку ХХІ ст.

Україна в історії Європи ХІХ – початку ХХІ ст. : іст. нариси / Нац. акад. наук України ; Ін-т історії України ; за. ред. С. В. Віднянського. – Київ : Ін-т історії України НАН України, 2020. 814 с. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/30836/1/%d0%a3%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b0%20%d0%b2%20%d1%96%d1%81%

d1%82%d0%be%d1%80%d1%96%d1%97%20%d0%84%d0%b2%d1%80%d0%be%d0%bf%d0%b8.pdf (дата звернення: 25.04.2024). – Назва з екрана.

На широкій і маловідомій джерельній базі досліджуються європейські культурно-цивілізаційні рецепції України зазначеного періоду та місце українського питання та України в європейській історії ХХ ст., участь незалежної України в європейському інтеграційному процесі на сучасному етапі. Багатий і оригінальний конкретно-історичний матеріал, який проаналізовано й узагальнено в книзі, дає змогу читачеві глибше осягнути історичні витоки, головні напрями й форми взаємин українців із народами Європи, основні етапи, проблеми й перспективи співпраці України з Європейським Союзом, а також еволюцію позиції окремих країн-членів ЄС щодо російсько-українського збройного конфлікту впродовж 2014–2019 рр.

Глибоко і всебічно тему «Україна в контексті Європейської історії» розглянуто в матеріалах Всеукраїнської наукової конференції, які представлені в мережі Інтернет:

Україна в контексті Європейської історії [Електронний ресурс] : матеріали Всеукр. наук. конф. 25–28 берез. 2014 р. / М-во освіти і науки України, Тернопіл. нац. пед. ун-т ім. В. Гнатюка, Іст. ф-т, Центр сучас. наук. дослідж. – Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2014. – 300 c. – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0002592 (дата звернення: 27.04.2024). – Назва з екрана.

У межах розкриття теми віртуального бібліографічного списку «Україна в європейській історії та культурі» доречно згадати про Конституцію Пилипа Орлика 1710 р., яка засвідчила давні демократичні традиції українців. Цей документ з’явився на 77 років раніше за американський Основний Закон і на 81 рік раніше за польську Конституцію.

Варто зауважити, що Пилип Орлик й інші представники козацької старшини були випускниками Києво-Могилянської академії, що свідчить про їхню високу (на той час) освіту європейського рівня. Вони були обізнані з прогресивною політичною, економічною і правовою думкою Європи.

Коваль, А. «Конституція Пилипа Орлика» (05.04.1710 р.) («Пакти і Конституції…», або «Договори і постанови прав і свобод військових…») – цінна пам’ятка в історії розвитку українського та європейського конституціоналізму [Електронний ресурс] / А. Коваль // Український часопис конституційного права. – 2017. – № 3. – С. 52–59.

У розвідці детально досліджено статті Конституції Пилипа Орлика, яка має назву «Договори і постанови прав і свобод військових між Ясновельможним Його Милості паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорізького, і між генеральними особами, полковниками і тим же Військом Запорізьким з повною згодою з обох сторін. Затверджені при вільному обранні формальною присягою від того ж Ясновельможного Гетьмана. Підтверджені 5 квітня 1710 року від Різдва Христового» та з’ясовано, що розвиток правової думки в Україні та Європі в кінці ХVІІ – на поч. ХVІІІ ст. знайшов відображення в окремих частинах тексту «Конституції Пилипа Орлика», які містять основи нових європейських правових концепцій про розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, ідеї рівності всіх перед законом, ідеї підвищеної відповідальності вищих органів влади тощо.

У колективній міждисциплінарній монографії «Ідея Європи в суспільному дискурсі сучасної України» з’ясовано місце «ідеї Європи» в суспільному дискурсі сучасної України.

Ідея Європи в суспільному дискурсі сучасної України : монографія / від. ред.: І. Соляр ; упоряд. О. Муравський, М. Романюк ; Нац. акад. наук України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів : [б. в.], 2019. – 312 с. – Електрон. версія. – Режим доступу:  https://shron1.chtyvo.org.ua/Avtorskyi_kolektyv/Ideia_Yevropy_v_suspilnomu_dyskursi_suchasnoi_Ukrainy_monohrafiia.pdf (дата звернення: 27.04.2024). – Назва з екрана.

Автори проаналізували євроінтеграційні кроки України, сприйняття європейських цінностей українським суспільством, правові аспекти євроінтеграції держави. Водночас вони дослідили «ідею Європи» в українській історичній ретроспективі і дійшли висновку: «Щобільше, в умовах російської агресії проти України саме ідея євроінтеграції української держави, а якщо бути точнішим – повернення України до європейської сім’ї народів, стала не питанням просто якоїсь геополітичної розкоші, а життєво необхідним вибором, без якого саме існування України як суверенної та незалежної держави може бути поставлене під сумнів».

Як формувалася географічна та політична карта Європейського континенту? Чому Україна – це Європа, а наша історія – невіддільна від її історії? Лаконічний ілюстрований екскурс у давнину і сучасність для тих, хто хоче освіжити, систематизувати свої знання (а чи й набути нових) про події, які сформували українців як націю і привели до того, де ми, є зараз йдеться в книзі братів Капранових, відомих українських письменників, видавців, публіцистів, громадських діячів, блогерів.

Капранов, В. Історія Європи: український погляд / В. Капранов, Д. Капранов ; худож. О. Костенко ; Укр. культур. фонд – [Київ] : Зелений пес, 2023. – 104 с. : іл. карти. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://shron1.chtyvo.org.ua/Kapranovy_Braty/Istoriia_Yevropy_Ukrainskyi_pohliad.pdf? (дата звернення: 25.04.2024).

Автори зауважують: ми, українці, живемо у Європі. Тому крім власної маємо знати і європейську історію. І розглядати її зі своєї, української позиції. Адже, щоб рухатись у майбутнє, потрібно розуміти минуле.

Тож Брати Капранови, створивши просту і зрозумілу версію історії України в книзі «Мальована історія незалежності України» (2023), цілком логічно зробили і наступний крок, написали книгу «Історію Європи. Український погляд». У фірмовому стилі – стисло, читабельно, з картами і коміксами. Під науковим контролем професійних істориків та завдяки Українському Культурному фонду. На жаль, Дмитро Капранов помер 16 квітня 2024 р. у віці 56 років.

Інше науково-популярне видання складається із 5-ти томів і висвітлює історію України від стародавніх часів по 2010 рік у контексті історичного розвитку всіх європейських держав.

Україна – Європа: хронологія розвитку : у 5 т. / авт., керівник проєкту: А. В. Толстоухов, В. А. Зубанов. – Київ : КРІОН, 2009 –    .

Т. 1 : З стародавніх часів і до початку нашої ери, Т. 2 : З початку нашої ери по 1000 р. / уклад. : О. О. Григор’єва [та ін.]. – 2009. – 768 с. : іл.

Т. 3 : 1000–1500 рр./ уклад. О. О. Григор’єва [та ін.]. –576 с. : кольор. іл.

Т. 4 : 1500–1800 рр. / уклад. В. О. Зубанов [та ін.] ; наук. ред. О. А. Корнієвський. – 2010. – 612 с. : кольор. іл.

Т. 5 : 1800–2010 рр. / уклад. В. О. Зубанов [та ін.] ; наук. ред. О. А. Корнієвський. – 2011. – 720 с. : кольор. іл.

Цікаві факти та історична інформація проілюстровані унікальними світлинами, малюнками і картами, роблять кожний том привабливим для широкого кола читачів. Історичні події, викладені в книзі, співвіднесені з європейськими державами в сучасних кордонах.

Підґрунтям для написання монографії «Рецепція України в європейській культурі: компаративний аспект» для дослідниці Надії Василівни Северин стала низка сучасних проблем, які відбуваються в культурі України, – пошук та розвиток національної ідентичності, стан та перспективи етносу, визначення ролі України у просторі крос-культурних комунікацій, необхідність України, з одного боку, орієнтуватися на міжнародні стандарти, а з іншого, зберігати свої неповторні риси.

Северин, Н. В. Рецепція України в європейській культурі: компаративний аспект : монографія / Н. В. Северин. – Харків : НТУ «ХПІ», 2019. – 220 с. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://core.ac.uk/download/333611564.pdf (дата звернення: 25.04.2024). – Назва з екрана.

У монографії здійснено філософське осмислення внеску української культури і ментальності в розвиток європейської та світової, що є важливим не лише для розширення сучасних українознавчих досліджень, але й для більш глибокого розуміння історичних подій та сучасного стану культури суспільства. Вперше авторка вводить концепт «українофільство» як самостійний феномен та як категорію філософсько-культурологічного аналізу. Особливу увагу приділено дослідженню рецепції філософії Г .С. Сковороди у філософській та релігійній думці XIX–ХХ ст.

Електронний навчально-методичний посібник подає генезис української і світової (європейської) культури у взаємозв’язках і взаємовпливах від найдавніших часів до сучасності. В ньому розглянуто культурні феномени античності, середньовіччя, ренесансу, бароко, ХІХ–ХХ століть, сучасна культура в Незалежній Україні.

Береговий, С. І. Українська культура в європейському та світовому вимірі [Електронний ресурс ] : навч.-метод. посіб. / С. І. Береговий ; Нац. ун-т харч. технологій. – 2-е вид., допов. – Київ : НУХТ, 2014. – 176 с. – Режим доступу: https://dspace.nuft.edu.ua/server/api/core/bitstreams/e0823bc6-b15b-452e-bb60-1f764720ecfa/content (дата звернення: 27.04.2024). – Назва з екрана.

Автор е-посібника глибоко переконаний, що вирішальну роль у формуванні всіх, без виключення, культурних феноменів відіграють взаємозв’язки і взаємовпливи (подекуди не прямі, а опосередковані) між світовою і національною культурою. Українська культура розглядається, насамперед, у європейському контексті. Автором зроблено наголос, що на всіх етапах свого культурного поступу українці за своєю ментальністю, характером творчості, переконаннями національної еліти, були невід’ємною частиною європейського культурного простору, послуговувалися його кращими здобутками, збагачували Європу своїм генієм.

Посібник містить численні приклади з літератури, поезії, живопису, скульптури, кінематографу тощо. Більшість з них через призму власного бачення, особистого сприйняття в різний час та в різних місцях, музеях і країнах. Окремо слід сказати про ілюстративний матеріал посібника. Друге видання , на відміну від першого (паперового 2012 р.), містить близько 150 ілюстрацій, поданих у тексті в супроводі коротких анотацій.

Надзвичайно цінною для автора була зацікавлена і активна участь у підготовці посібника студентів вузу

Лозниця, С. А. Україна та Європа: взаємовпливи культур в історичній ретроспективі [Електронний ресурс] / С. А. Лозниця // Мультиверсум. Філософський альманах. – 2014. – Вип. 8/9. – С. 13–26.

С. А. Лозниця – кандидат філософських наук, науковий співробітник відділу філософії культури, етики та естетики Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України в науковій розвідці, ґрунтуючись на історичних фактах, розкрив поступ української культури в контексті розвитку європейської та показав, що українська культура не лише переймала ті чи інші культурні напрямки, властиві Європі, а й привносила свої надбання до інших культур. На думку науковця, більшою мірою вплив української культури на інші країни стосується, в своїй перевазі, країн пограниччя з Україною, а ще більшою мірою це стосується росії, яка свого часу чимало почерпнула від української культури.

Діяконович, І. М. Україна – геополітична, культурна, етнічна «роза вітрів» Європи [Електронний ресурс] / І. М. Діяконович // Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Серія : Історична та філологічна. – 2015. – Вип. 11. – С. 49–54.

Дослідник виклав власні аналітичні роздуми, що ґрунтуються на дослідженні думок вчених, дотичних до розглянутої ним теми, а саме: М. Грушевського (Історія України-Руси), В. Білінського (Країна Моксель, або Московія), Ю. Канигіна (Шлях аріїв), І. Огієнка (Українська культура. Коротка історія культурного, життя українського народу), М. Котляра (Галицько-Волинська Русь), Д. Антоновича (Українська культура), О. Стражного (Український менталітет. Ілюзії. Міфи. Реальність), про те, що «на теренах сучасної України вже вкотре за свідомий історичний період існування людства сформувалась геополітична «роза вітрів»». Він доводить, що культурний вектор розвитку України ще з середньовіччя мав західний, а не східний, азійський напрямок.

В історичному аспекті ознаки «європейськості» української культури, що сягають періоду середньовіччя досліджено також в статті «Європейський вектор розвитку української культури».

Магера, С. Європейський вектор розвитку української культури / С. Магера // Вища освіта України. – 2019. – № 3. – С. 27–34. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/37460/Magera_2019_3.pdf?sequence=1&isAllowed=y (дата звернення: 29.04.2024). – Назва з екрана.

Автор наводить слова Д. Чижевського, знаного українського і європейського науковця-енциклопедиста, культуролога-славіста, філософа, літературознавця, релігієзнавця, лінгвіста, який стверджував, що «приєднання України до традиції європейського культурного світу розпочалося ще в старокиївську князівську добу християнізацією країни, і згодом означало безпосередній за цим розвиток широкої обсягом та глибокої змістом і красної формою літератури, а також засвоєння цінності чужої та вищої культури».

Від середини XIX ст. предметом обговорення в літературно-мистецькому середовищі постали питання: Європа як ідея, Європа та Україна, українськість та європейськість. При цьому перший поштовх до творення концепції Європи в середовищі української інтелігенції сучасники пов’язують з ім’ям П. Куліша. Подальше розгортання концепту європеїзму мало місце в культурологічних трактатах І. Нечуя-Левицького, у публіцистиці М. Драгоманова, В. Антоновича, І. Франка, Лесі Українки. Європейський напрям у своїй творчості обрали М. Хвильовий в своїх памфлетах, неокласики в своїх літературних уподобаннях тощо. Тобто наприкінці XIX на початку XX ст. відбувалася послідовна цілеспрямована європеїзація української культури загалом, долучення її до тем і моделей загальноєвропейського і загалом світового літературного процесу. На жаль, відповідну традицію було перервано в радянські часи. Значну увагу дослідник приділив основним діям, які має здійснити Україна щодо реалізації європейського стратегічного курсу.

Головною метою своєї монографії «Український літературний європеїзм» Володимир Григорович Матвіїшин (1935–2012), видатний український літературознавець, лінгвіст, доктор філологічних наук, професор, академік, вбачав, передусім, у пізнанні складного процесу взаємодії самобутніх національних літературних систем, в яких українська література відіграла важливу роль.

Матвіїшин, В. Г. Український літературний європеїзм : монографія / В. Г. Матвіїшин. – Київ : Академія, 2009. – 264 с.

Науковцем детально висвітлено історію становлення літературних та історичних взаємозв’язків України з країнами Західної Європи, визначено місце української літератури в світовому контексті. Розглянуто передумови виникнення, основні ознаки й особливості розвитку українського літературного європеїзму як багатоаспектного культурного явища. Досліджено рецепцію зарубіжної літератури в творчості І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Свенцицького, І. Нечуя-Левицького, В. Стефаника, М. Черемшини, І. Франка, П. Гулака-Артемовського, М. Зерова, М. Драгоманова, О. Кобилянської. Схарактеризовано стан французької літератури й українського суспільно-політичного життя наприкінці XIX – на початку XX ст. Проаналізовано проблему рецепції в Україні філософсько-мистецької спадщини Ж.-Ж. Русо, досліджено вплив творчості Г. Мопассана на розвиток української психологічної прози.

До збірника «Українські студії в європейському контексті» увійшли матеріали ІV Всеукраїнської науково-практичної заочної конференції з міжнародною участю «Українська література в загальноєвропейському контексті» (м. Мелітополь, 27 березня 2020 р.).  

Українські студії в європейському контексті. Вип. 1 : зб. наук. пр. / за ред. Т. М. Шарової. – Мелітополь : Однорог Т.В. 2020. – 316 с. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://eprints.mdpu.org.ua/id/eprint/9457/1/Zemlyansky_UL.pdf (дата звернення: 27.04.2024). – Назва з екрана.

Публікації присвячені актуальним проблемам і перспективам розвитку вітчизняної та зарубіжної літератур, їх взаємозвʼязкам і взаємовпливам, а також педагогічним, інноваційним технологіям та методикам навчання в закладах середньої, профільної та вищої освіти.

Українська мова і європейський лінгвокультурний контекст : зб. наук. пр. / Нац. акад. наук України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні ; відп. ред. Б.М. Ажнюк. – Київ : Вид. дім Дмитра Бураго, 2019. – 360 с. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://www.inmo.org.ua/assets/files/2020/Ukrains'ka%20mova%20i%20yevropeis'kyi%20linhvokulturnyi%20kontekst.pdf (дата звернення: 25.04.2024). – Назва з екрана.

Збірник присвячено мовознавчому дослідженню українсько-європейських і європейсько-українських зв’язків та спільних етнокультурних контекстів, історія яких налічує не одне століття. Урахування міжмовних зв’язків і паралелей дає ключ до етимологій ряду архаїчних елементів, правильне розуміння яких проливає світло на так звані темні місця мовних та історичних пам’яток. Дослідження іншомовних запозичень, явища пуризму, низки соціолінгвістичних явищ виявляє ознаки їх типологічної подібності в українській мові та багатьох мовах європейського культурного ареалу.

Радимо також прочитати книги Івана Огієнка, видатного українського вченого, митрополита, політичного, громадського і церковного діяча.

Як тільки не величали професора Івана Огієнка захоплені його фантастичною працьовитістю сучасники-біографи: «Людина праці і обов’язку», «невтомний працівник українського Ренесансу», «ініціатор розвою української культури», «будівничий української автокефальної церкви...». Іван Огієнко був блискучим популяризатором, натхненним пропагандистом культури української мови, українського слова. Вражає проблемно-тематичний спектр дослідницьких інтересів цього подвижника на ниві української культури, мовознавства, історії церкви, канонічного права, давньої української літератури, славістики, краєзнавства, народної архітектури, освіти, бібліографії...

Огієнко, І. (Митрополит). Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа / І.Огієнко. – Репр. відтворення вид. 1918 р. – Київ : Абрис, 1991. – 272 с. : іл. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://chtyvo.org.ua/authors/Ohiyenko_Ivan/Ukrainska_kultura_Korotka_istoriia_kulturnoho_zhyttia_ukrainskoho_narod/ (дата звернення: 29.04.2024). – Назва з екрана.

Влітку 1918 р. І. Огієнко виступив засновником і став першим ректором Кам’янець-Подільського державного українського університету, в якому читав курс лекцій «Українська культура». Саме за цими лекціями і видана ця книга.

Огiєнкo, І. (Митpoпoлит Iлapioн) Iстopiя укpaїнськoї літературної мови / І. Огієнко (Митpoпoлит Iлapioн) ; упоряд., aвт. передм. i кoмент. М. C. Tимoшик. – 2-ге вид., випр. – Київ : Наша культура і наука, 2004. – 436 c. : іл.

Ще oднa з eтaпних прaць yченoгo, якa зa рaдянськихx чaсiв ввaжалася oсoбливo кpaмoльнoю. B iстoричнoмy poзpiзi, дoстyпно i пеpекoнливo aвтoр пoкaзaв тoй вoістинy тернистий шляx, яким пpoйшлa yкpaiнська мoвa в yмoвax стoлiть зa6opoн, yтискiв i oбмежень, дoслiдив фенoмен незнищeннoсті її як «душі нації», «нaйцiннiшого скap6y» народу. Boднoчaс перeкoнливo з’ясoвyється, яких нeгaтивних наслідків завдали пpoцeсoвi твoрення лiтеpaтypнoi мoви репресії цензурних відомств цapськoi рoсiї тa пoлiтикa партійно-більшовицького терору проти українського відродження в 20–30-х рр. ХХ ст.

Підготувала О. Кізян, провідний бібліограф відділу наукової інформації та бібліографії